Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 

Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.

Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.

У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам'ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.

Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.

Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.

Сьогодні

Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.

Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.

Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.

Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з'явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.

Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп'ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.

Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.

У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.

І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.

«Taipei Wm2007 Guillaume.jpg», автор фото — Cary Bass, вільна ліцензія CC-By-SA 3.0 Unported (з Вікісховища)

Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:

• Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
• У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
• Я присів, щоб змінити об'єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом'якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.
  

Спок

Спок і Кірк. «Leonard Nimoy William Shatner Star Trek 1968», NBC Television, зображення перебуває у суспільному надбанні.

Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.

Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужим автоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе». ¹

Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.

Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:

Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». [...] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.

Я добре пам'ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. [...]

Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.²

У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.

Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.

Аутизм

Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),

Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.³

Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.

Сцена з «Гри в імітацію». © 2014 The Weinstein Company. Усі права застережено.

Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».

Дуже спантеличений Алан відповідає:

Чим це відрізняється від розмови? [...] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.

Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.

Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:

«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.⁴

Як справи?

У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht's?

Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.

Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)

Привілей і гострі вуха

Це тільки один виклик, з яким стикаються аутисти, і я б хотів зараз поговорити про привілей нейротиповості. Я білий і чоловік від народження, і мене ростили у люблячій сім'ї середнього класу в індустріальній країні. За багатьма стандартами, мені дуже пощастило. Але не зважаючи на мої суперсили, бути аутистом у переважно нейротиповому суспільстві означає чимало викликів.

Найбільш поширений наслідок, який я помітив у своєму досвіді і щодо інших аутистів, це відчуття глибокої ізоляції. Через відсутність «теорії розуму» і постійний ризик недорозуміння складно будувати стосунки. І це не конкретно чиясь провина; це через загальну необізнаність.
Уявіть собі, що ви говорите до мене віч-на-віч. Ви не зовсім мене знаєте, але я здаюсь приємним, тож ви розпочинаєте розмову привіт-як-справи. Я не говорю багато, і вам доводиться витягувати розмову з незручних пауз. Коли я говорю, це виходить монотонно, як ніби мені байдуже. Ви стараєтесь дужче, ставите мені запитання, але я вагаюсь, силкуюсь зберігати зоровий контакт, але все одно відводжу очі, як ніби роблю щось іще.

А тепер, що відбувається з моєї точки зору. Я розмовляю з кимось, кого не зовсім знаю, але ви здаєтесь приємною людиною. Я не знаю, що про говорити, тому спершу переважно мовчу. Паузи для мене не проблема — мені просто приємно у вашій компанії. У мене нема сильних емоцій щодо того, про що ми говоримо, тож я говорю дуже спокійно. Ви ставите мені запитання і, звісно ж, потрібно трохи подумати над правильною відповіддю. Оця річ про «зоровий контакт», яку вчили у школі, насправді забирає багато ментальних ресурсів, які краще використати на складання відповіді на ваше запитання, тому інколи мені треба глянути вбік, щоб сфокусуватись.

Це ілюструє одну з багатьох ситуацій, у яких фільтр сприйняття кожної людини спричиняє повне розходження між тим, як ситуація сприймається кожною стороною.

Робота теж може бути бігом з перешкодами для людини з розладом аутистичного спектру, й аутисти більше піддаються впливу безробіття, ніж нейтротипові люди ⁵. Мені пощастило, що я зміг знайти середовище, в якому можу працювати, але чимало аустистів не такі щасливчики. Документально підтверджено, що люди, які займають вищі посади не обов'язково краще виконують обов'язки, просто вони мають кращі соціальні навики.

Пам'ятаючи про це, уявіть собі, які кар'єрні можливості можуть бути (чи радше не бути) у людини, яка не говорить неправди, яка працьовита і зацікавлена в результаті роботи, але менше — у похвалі за неї, яка не розуміє офісної політики, яка не просто робить соціально необачні кроки і сердить своїх колег, а навіть не знає про це, людини, яка не здатна підтримати легку розмову в офісі. Уявіть цю людину — і кар'єру, яка у неї буде, навіть, якщо вона добре знає свою роботу.

Повсякденні стосунки з колегами і знайомими зазвичай поверхові; значення розмов біля кулера з водою низьке, тому люди більш схильні пробачати помилки. Але дружба — інша справа, і більшість мого життя у мене заледве були якісь друзі, ну, якщо не брати до уваги визначення друзів із Facebook. Незграбність толерується, але вона не популярна. Це не «круто».

Більшість таких проблем виникає, бо ви не маєте способу дізнатись, що людина перед вами інакша. У Спока, принаймні, були загострені вуха, які повідомляли про те, що він не людина. Те, як команда «Ентерпрайз» його прийняла, великою мірою залежало від відносин, які він зміг розвинути з товаришами по кораблю. Ці відносини, вірогідно, не були б можливі, якби вони не знали, що він інакший.

Комунікація через комп'ютер

Давайте повернемось до тої концептуальної моделі комунікації віч-на-віч. Тепер уявіть, як ця модель змінюється, якщо ви спілкуєтесь онлайн, електронною поштою, у вікі, в IRC або іншому чаті. Усі канали комунікації, такі звичні для вікімедистів, базуються на тексті і більшість з них — асинхронні. Багатьох нейротипових людей ці моделі комунікації розчаровують, бо втрачається більшість звичних невербальних сигналів, як-то тон голосу, вирази обличчя, мова тіла.

В онлайн-обговореннях невербальна частина комунікації переважно зникає, і залишаються лише слова. Це може засмутити нейротипову людину, але це набагато ближче до рідної аутистам комунікаційної моделі.

Однак ця модель комунікації через комп'ютер більш близька до моделі комунікації аутистів, як я. Немає невербальної комунікації, яку треба дешифрувати; менше взаємодії і соціальних клопотів; і, зазвичай, немає незнайомого середовища. Сигналів набагато менше, і ті, що залишаються, це просто слова; їх значення все ще можуть відрізнятись, але вони набагато більш систематизовані і надійні, ніж несловесні сигнали.

В онлайні ж, натомість, є купа часу, часу, який можна використати на те, щоб зібратися з думками і сформулювати зважену відповідь. У той час як голос синхронний і переважно незворотний, текст може бути редагований, покращений, вилучений, перефразований або переписаний, аж поки він не стане таким, яким ми хочемо його бачити; аж тоді його можна надіслати. Це справедливо для асинхронних каналів зв'язку на зразок електронної пошти і вікі, але також поширюється і на напівасинхронні засоби на зразок месенджерів чи чатів.

Одначе не все так прекрасно. Наприклад, аутисти, як я, доволі нездогадливі в питаннях політики і читання між рядків. Ми схильні бути радикально чесними, в мережі чи поза нею, що не завжди виходить на добре. Аутисти також більш чутливі до тролінгу і можуть не завжди усвідомлювати, що те, як люди поводяться онлайн, це не те саме, що вони б робили у фізичному світі. Часто інтернет знижує чутливість людей і аутисти можуть наслідувати поведінку, яка взагалі-то не є прийнятною, не залежно від місця.

Аутизм у спільноті Вікімедіа

Звичайно, великим прикладом широкого онлайн-спілкування є рух Вікімедіа. На перший погляд, сайти Вікімедіа, і Вікіпедія зокрема, надають платформу, де можна педантично компілювати факти на тему, улюблену до одержимості, або методично виправляти одну й ту ж граматичну помилку знову і знову, і все це — з обмеженою взаємодією з людьми. Це може звучати як чудове місце для аутистів (ніби медом намащене) — що ж, до певної міри так воно і є.
Наприклад, своїм першим редагуванням десять років тому я виправив орфографічну помилку. Другим редагуванням — граматичну помилку. Третім редагуванням було виправлення одночасно й орфографічної, і граматичної помилки. Так почався мій шлях Вікіпедиста десять років тому.

Вікіпедисти одержимі цитатами, посиланнями на джерела і верифіковністю; факт є царем, а інтерпретація — табу. І так воно є, поки ви залишаєтеся в основному просторі назв. Якщо ж вийти за межі сторінок статей і насмілитися заглянути на сторінки обговорень і простори спільноти на зразок «Кнайпи», ці високі стандарти більше не застосовуються. Є купа недоведених, перебільшених і упереджених тверджень в обговореннях Вікіпедії.

І це на додачу до проблем, які я згадував раніше. Аутисту може бути складно відмовитися від доводів про речі чи людей, які йому не байдужі. Часто кажуть, що людям з аутизмом бракує емпатії, через що вони, по суті, виглядають черствими роботами. Однак є різниця між тим, щоб мати змогу читати емоції інших людей і співчувати іншим людям.

У нейротипових людей є дзеркальні нейрони, які дозволяють відчувати те саме, що відчуває людина перед вами; в людей з аутизмом цих нейронів набагато менше, і це означає, що їм треба ретельно вивчати ваші сигнали і намагатися зрозуміти, що ви відчуваєте. Але все одно вони люди з почуттями.

Якщо вам цікаво дізнатися більше про аутизм у спільноті Вікімедіа, є прекрасне есе в англомовній Вікіпедії, яке я дуже рекомендую. Що в ньому дійсно добре, так це те, що там аутизм не подається як патологія, а підкреслюється нейрорізноманітність: мається на увазі, що аутизм — це інакшість, а не хвороба.

Підсумок

Стів Зільберман (Steve Silberman), який написав книгу з історії аутизму, сказав так:

Один зі способів зрозуміти нейрорізноманістість — мислити термінами людських операційних систем: той факт, що комп'ютер працює не з Windows, не означає, що він зламаний.

За нормами аутистів, нормальний людський мозок легко відволікається, він нав'язливо соціальний, він страждає від дефіциту уваги до деталей.⁶

Але нейрорізноманітність має свою ціну. Інколи вас ображатимуть, інколи ви будете роздратовані чи безсилі, інколи будете думати: «Нічого собі, я про це в житті б не подумав».

Як я згадував вище, я переконаний, що Спок мав змогу з часом побудувати стосунки з людьми тільки тому, що його інакшість була їм відома, і вони навчилися розуміти і приймати її. У той же час, Спок також багато навчився від людей.

Моєю метою тут було збільшити обізнаність про цю різницю, яка існує у нашій спільноті, заохотити до обговорення відмінностей більш відкрито і покращити наше розуміння одне одного.

Є багато такого, чого я не торкнувся у цьому есе, можливо, я розширю окремі моменти пізніше. Тим часом, якщо ви хочете продовжити цю дискусію, до мене можна звертатися — не вагайтеся робити це особисто чи онлайн.

Живіть довго і щасливо. \\///

---

1. З епізоду Court Martial (Star Trek: The Original Series)
2. Temple Grandin. Thinking in Pictures. p.152.
3. Tony Attwood. The complete guide to Asperger's syndrome. p.126.
4. Liane Holliday Willey, in The complete guide to Asperger's syndrome. Tony Attwood, p.126
5. Maanvi Singh. Young Adults With Autism More Likely To Be Unemployed, Isolated. NPR.
6. Steve Silberman. The forgotten history of autism. TED 2015.

Як же я все-таки відстаю від життя... Постійно натикаюсь на статті новин за 2010-2011, про які не знаю і які мене шокують. 

Учора вибісило, яка в неті інформація про освіту нашого улюбленого президента. Почалося з дріб’язкового зауваження однокурсниці: "А ви знаєте, що наш Проффесор таки насправді професор?" Хм, подумала я, знову побрехеньки, треба перевірити. На УкрВікі такого нема. І взагалі, я потім втішилась, що не підводить улюблена енциклопедія, відвертих дурощів не пише.                                                                                            
Зате вони починаються на РусВікі. Переходжу за посиланнями в примітках: те, що про доктора економічних наук - "Страница, которую Вы запросили не найдена", ті, що про професора працюють. РіаНовості пише: "действительный член Академии экономических наук Украины, руководитель Донецкого научного центра Национальной академии наук Украины (НАН), член Президиума НАН",та ще й "академик Калифорнийской международной академии наук, образования, индустрии и искусств, член-корреспондент Транспортной академии Украины". Оця друга частинка відвертий гон, бо Каліфорнійської міжнародної академії наук не існує в природі (хоча про членство в ній Яник писав власноруч в автобіографії кандидата в президенти), а про ТАУ важко сказати, бо на її сайті немає списку академіків. Першу ж частинку підтверджує навіть Урядовий портал: Віктор Янукович - біографічна довідка. Але ж, любі друзі, НАН не в курсі ні про такого члена президії, ні про такого керівника ДНЦ НАНУ (правда, там зовсім нема про директора, але є на сайті who-is-who, і там прізвище директора з 2001 року крапаль інше). Академія економічних наук взагалі не дається знати.                                                                                                                                                                 
Зрештою, виявилось, що я роблю даремну роботу, бо є гарненька стаття Шлях проффесора на Українській правді (виявляється, її статті-розвідки можна читати, гарно пишуть, якщо правда). Там і про неіснуючу кафедру, якої Яник є доцент, і все інше - просто прочитайте, щоб я не переповідала.                                                                                                                                                                
Що мають по закону робити з людьми, які подають про себе неправдиву інформацію як кандидат у президенти, а потім і президент України, га? Так зачесались руки накатати позов до суду за брехню привселюдну, та ще й таку наглу! Але ж я би мала мати всі оригінали і купу довідок... Ех... Журналістська то робота, вони мають більше прав вимагати документи.                                                                                                                                                                 
Але чесно скажу, якби президент був слюсарем, було б не так образливо. Тоді б не виникало питання, як професор може плутати Буковель і Буковину і як д.е.н. може не знати, що таке сальдо зовнішньої торгівлі. Маєш статус - відповідай йому.                                                                                                                                                                
PS. РусВікі ще й внесла Яника у список почесних професорів МГУ, пославшись на одні новини, проігнорувавши інші новини, не поцікавившись думкою самого університету, сайт якого, до речі, подає лише інформацію про заслужених професорів. Ще одна ідіотія.                                                                                                                                                                
PPS. Але ж я зла... >:-[

Аспект: власні назви

Аспект: подача

Аспект: головне зображення публікації

	Автор: Wikimedia Foundation, CC BY-SA 3.0	Автор: Wikimedia Israel, CC BY-SA 2.0

Аспект: фото

1. читає наші блоги (або соцмережі, чи де там ще можна виловити лінк) — ці беруть просто фото, 
2. читає наші прес-релізи — ці беруть фото з вотермарками, 
3. тирять новину в інших сайтів — якщо хтось із другої когорти умудряється ставити на наші фото ще й свій вотермарк (ну не бевзі, на чужі-то знімки), а чуваки з когорти третьої ставлять такі файли у свої публікації — це …як же це назвати …мило/епічно/дивно/стрьомно/ай-виберіть-свою-емоцію-самі.

Аспект: назва новини

Дивовижно як довго якась відверта дурниця може протриматись у вікіпедії. У 2009-му році хтось додав у статтю “Лоґ” інформацію про те, що англійське слово лоґ це від грец. logos — слово, смисл, думка, мова. Через 11 років я це виправив, і от тепер вирішив розповісти про етимологію слова блоґ, бо вона доволі цікава. Думаю технічний музей Берліна, або Deutsches Museum в Мюнхені мають до неї багато експонатів. А з усім цим карантином я вже трохи скучив за такими музеями.

Отож, почалося все в епоху вітрил, коли кораблі ще плавали без GPS. Як капітан знав куди пливти аби припливти в порт? Ну, для цього він мав знати де порт, і де знаходиться корабель. Порт на карті позначено, а як визначити де на карті корабель? Поки корабель в порту – все ясно, а коли відплив – що робити?

Тому для навігації на кораблі було багато інструментів, деякі з них астрономічні, а також годинник, і шмат дерева (колода, або англійською – log). Коли корабель пливе, то якщо його швидкість перемножити на час – можна отримати відстань, яку він проплив. Якщо до цього додати інформацію про курс – можна отримати нові координати.

А як виміряти швидкість? Елементарно. Взяти той шмат дерева (log), прив’язати до нього шнурок, і кинути за борт. Корабель віддалятиметься від колоди. На шнурку зав’язати вузли через регулярні інтервали, і порахувати скільки вузлів залишиться позаду за пів хвилини. Для цього там мали піщаний годинник. Який насправді засікав 28 секунд, аби вузли краще співпадали з морськими милями.

Вузли розміщувались на відстані 8 фатомів, або 14.6 метрів один від одного. Тому один вузол означав 14.6 м / 30 c, або 1.88 км/год, або 1 морська миля на годину. Швидкість кораблів досі міряють у вузлах.

Всі ці дані про швидкість записували у журнал, що називався logbook, або просто log.

Маючи постійні записи про курс і швидкість з часом, коли ці дані були виміряні, капітан міг приблизно визначити де знаходиться корабель. Крім того, до журналу додавали інформацію про погоду та інші події.

Apple на сьогодні найбільша компанія на світі, і коштує трильйон з чимось доларів. Продукти Apple впливають на нашу мову. Наприклад слово подкаст містить в собі частинку назви mp3-преєра iPod.

Але Apple не така велика, як колись була Голландська Ост-Індійська компанія, яка в перерахунку на сучасні долари коштувала щось 8 трильйонів доларів. В них були колонії по всьому світу, торговий флот і навіть військовий флот, що дозволяв компанії брати участь у війнах проти цілих держав. А все почалося з торгівлі спеціями. І розвинулось зокрема завдяки інновації – торгівлі акціями. Коротше кажучи, тоді бум переживали кораблі а не комп’ютери.

Тому корабельна термінологія проникла у інші сфери життя, і лоґом почали називати хронологічний запис подій, не обов’язково на морі.

І відповідно лоґ-файлом називають файл з хронологічними записами якихось подій.

Ну а що блоґ? Про це раджу прочитати дуже цікаву книжку – Інноватори. Перші веб-лоґи появились майже одразу після появи всесвітньої павутини, або world-wide web. Але аж в 1997-му блоґер Йорн Бергер вперше назвав свій сайт – веб-лоґ (web-log, weblog). А в 1999-му, Пітер Мергольц подумав що прикольно було б розбити слово “weblog”, як “we blog” – ми бложимо. Мем поширився, і таким чином слово блоґ і з’явилося, як дієслово.

І тому якщо хтось почне розказувати щось про те, що блоґ пов’язаний з грецьким “логос”, бо вони прочитали дурницю у вікіпедії, не ведіться, бо ви тепер знаєте що насправді слово блоґ походить з англійської і означає “павутина-колода”.

P.S. Ну й коли читаєте вікіпедію дивіться по яких джерелах вона написана. Цей блоґ не вікіпедія, тому можете йому безумовно вірити без жодних джерел.

Виявляється відтоді як я рахував символи вікіпедії пройшло вже більше року. Рахував я їх за допомогою Go, хоча можна було сильно спростити собі життя і рахувати їх за допомогою Python і pywikipediabot. Сьогодні розкажу як, і як можна побачити з назви – рахуватимемо слова.

Я чомусь боявся що щоб порахувати слова пам’яті не вистачить, тому треба якусь базу даних. Або пробувати все в пам’яті, але аби комп’ютеру не стало погано якось обмежити доступну пам’ять. Але мої 4Gb використовувались лише щось трохи більше ніж на 40% для підрахунку всіх слів включно зі сторінками обговорень, категорій, шаблонів, сторінок опису файлів, і т.п. німецької вікіпедії.

В модулі pywikibot.pagegenerators є об’єкти XMLDumpOldPageGenerator і XMLDumpPageGenerator. Вони приймають назву архіву з XML дампом в конструкторі, а після створення по них можна ітеруватися отримуючи об’єкти сторінки. Не ведіться на слово “Old” в назві першого об’єкта, це означає не депрекацію, а те що текст сторінки буде братись з дампа, а в другому випадку з дампа буде братись лише заголовки, а за свіжим текстом зроблять запит, що сповільнить обробку разів в 500. Тобто замість кількох годин ви будете чекати рік.

Я спробував проаналізувати німецьку вікіпедію (код буде пізніше), на це пішло 694 хв (трохи менше ніж 12 годин) і вийшло що в ній на 6,425,028 сторінках використовується 2,381,457,397 слів (приблизно 371 на сторінку), з них різних слів 18,349,393. В кінцевому результаті CSV з частотним словничком виходить на 300MB.

Серед тих що зустрічаються лише раз є слова типу PikettdienstPikettdienst (помилка парсера який видаляв розмітку), слово – це юридичний термін швейцарської німецької і перекладається як “служба за викликом”. І є слова на зразок Werkshöfe – подвір’я фабрик.

Топ 50 слів виглядає так, і складає 28% всіх слів загалом:

До списку потрапили такі вікіпедійно специфічні слова як Kategorie (сторінки без категорій вважаються не комільфо), CEST і CET (центральноєвропейський літній час і центральноєвропейський час, в підписах в обговореннях).

Ну а що без сторінок обговорень? Проблемав тому, що при створенні об’єкту сторінки XMLDumpOldPageGenerator бере з дампа лише текст і заголовок, простір імен залишається не заповненим і за замовчуванням 0 (основний). Є ще поле isredirect так при спробі доступу до нього знову здійснюється запит. Тому, краще перейти на рівень нижче і використати XmlDump з pywikibot.xmlreader, він використовується так само, просто дає об’єкти не Page, а попростіші, які не вміють робити запити до вікіпедії і не мають методу save. Але нам його й не треба, правда?

Ось код який ігнорує перенаправлення і всі сторінки крім статтей:

"""Count word frequencies in wikipedia dump"""
import csv
from collections import Counter
from itertools import islice
import re
import sys

import mwparserfromhell
from pywikibot.xmlreader import XmlDump

def main():
    """Iterate over pages and count words"""
    if len(sys.argv) < 2:
        print('Please give file name of dump')
        return
    filename = sys.argv[1]

    pages = 0
    words = 0
    words_counts = Counter()
    print('Processing dump')

    for page in XmlDump(filename).parse():
        if (page.ns != '0') or page.isredirect:
            continue
        try:
            text = mwparserfromhell.parse(page.text).strip_code()
        except Exception as e:
            print(page.title, e)
            continue

        text = text.replace('\u0301', '') # remove accents
        # Ukrainian: 

        # page_words = re.findall(
        #     r'[абвгґдеєжзиіїйклмнопрстуфхцчшщьюя'
        #     r'АБВГҐДЕЄЖЗИІЇЙКЛМНОПРСТУФХЦЧШЩЬЮЯ’\'-]+',
        #     text
        # )
        
        # Any language:
        page_words = re.findall(r'\b[^\W\d]+\b', text)

        pages += 1
        words += len(page_words)
        words_counts.update(page_words)
        if pages % 123 == 0:
            print('\rPages: %d. Words: %d. Unique: %d. Processing: %s' % (
                pages, words, len(words_counts), (page.title + ' ' * 70)[:70],
            ), end='')

    print('Done. Writing csv')
    with open('common_words.csv', 'w', newline='') as csvfile:
        csvwriter = csv.writer(csvfile)
        for item in words_counts.most_common():
            csvwriter.writerow(item)

if __name__ == '__main__':
    main()

Він працює майже вдвічі швидше, 381 хвилину, бо обробляє лише 2,295,426 сторінок (обсяг німецької вікіпедії цього року). На цих сторінках є 1,074,446,116 слів (в середньому 468 на сторінку), з них різних – 12,002,417. (Виявляється є аж 6 мільйонів всяких слів які вживаються на всіляких службових сторінках німецької вікіпедії, і яких нема в статтях).

Якщо ж взяти українські статті, то на них треба ще менше часу – 131 хвилину (забув уточнити що в мене SSD), їх є 923238 (скоро мільйон!), слів 238263126 (в середньому 258 на сторінку, треба доповнювати ). З них різних – 4,571,418. Отак, в мене тепер є частотний словник української на 4.5 мільйони слів. І німецької на 12 мільйонів.

Хоча не спішіть з висновками що українська мова бідніша, бо мої методи потребують вдосконалення. По перше, так як Morgen (ранок) і morgen (завтра) – різні слова, то я не приводив букви в німецькій до одного регістру. (Правда й в українській забув це зробити).

По друге, в німецькому словнику 350590 разів зустрічається слово “www”, бо я вважав словом будь-яку послідовність літер латинки, а в українській відфільтрував кирилицю. Слово youtube зустрічається 8375 разів, а значить є ризик знайти якесь рідкісне слово на зразок “fCn8zs912OE”.

На WordPress глючить додавання картинок, тому нате вам відео:

А, і ось топ-10 української вікіпедії:

в,4551982
на,3730686
і,3475086
у,3353796
з,3053407
-,2695783
Категорія,2417267
та,2350573
до,1815429
року,1553492

Частота “року” наводить на думку що в українській вікіпедії якийсь перекос на історичні методи викладу.

Не так важливо скільки там людей говоритиме українською коли настане технологічна сингулярність. Важлива сумарна обчислювальна потужність інтелекту що володіє українською. І взагалі варто опановувати хоч якісь основи навчання машин – це професія в якій роботи ще не скоро замінять людей. Щоб навчити машину мови – їй треба багааатезно прикладів. І найбільший шмат української мови який можна легко згодувати машині – вікіпедія. Тому сьогодні ми спробуємо з’ясувати що потрібно щоб отримати цей масив тексту, і порахувати на ньому якусь простеньку статистику, для якої не треба бази даних а вистачить оперативної пам’яті.

Перше що нам потрібно – копія бази даних вікіпедії. Тому що вікіпедія містить більше чверті мільйона статтей, і навіть якщо ми робитимемо по запиту на секунду, що вікіпедія не схвалює для всяких там приватних павуків, то складання індексу займе в нас (750000 сек)/ 3600 / 24 = 8.68 діб > тижня. Тому заходимо на
https://dumps.wikimedia.org/ , вибираємо дамп який більше подобається, наприклад останній дамп що містить статті (без сторінок обговорень) української вікіпедії і ставимо на скачування.

А поки воно скачується підготуємось його розпаковувати. Ми скачуємо заархівований XML, який при розпаковуванні займає щось біля 5GB. Всередині є багато тисяч елементів , кожен з яких містить деталі про сторінку. Ось код на Go який містить функцію Read що розархівовує і водночас парсить XML, та повертає канал в який кидає сторінку за сторінкою, а в головній функції ітерується по всіх сторінках і підраховує кількість символів в їх тексті. В кінці виводить статистику:

Можна запускати його як go run main.go *.xml.bz2, а можна зробити go build і отримати скомпільований код, який вже запускати. Думаю за швидкістю вони співмірні.

Дізнаємось що українська вікіпедія станом на 3 березня (бо такий в мене дамп) складається з 4 138 529 133 символів, серед яких різних лише 24 190.

Різних символів не так вже й багато, для порівняння остання версія юнікоду має 136 755, але все одно забагато як на мене. Наприклад якщо захочеться скласти таблицю як часто який символ йде після даного (біграми), то в ній буде 585 156 100 клітинок. Це треба буде пару гігабайт оперативки аби порахувати лише диграми. Сторінок там приблизно 1 600 000 (а не 750 000), тому що крім статтей є ще шаблони, категорії, і тому подібні речі. Тому я думаю треба відкинути неважливі символи, наприклад взявши за поріг що символ має з’являтись у вікіпедії хоча б 16 000 разів (якщо менше, то шанс побачити його на випадково взятій сторінці менше 1%). А таких лише 229, і ось їхній номер в рейтингу, написання і кількість використань у вікіпедії:

229) 市: 17347
228) λ: 18004
227) ç: 18915
226) ε: 19037
225) č: 19328
224) ​: 19388
223) ñ: 19431
222) ل: 19786
221) ў: 20711
220) @: 21351
219) ą: 21381
218) É: 22425
217) ś: 22544
216) š: 22885
215) ′: 23578
214) ș: 23592
213) ρ: 23834
212) ±: 24008
211) ς: 24200
210) τ: 24465
209) ι: 25389
208) à: 25608
207) ę: 25616
206) ν: 25716
205) ń: 25991
204) ”: 29662
203) ا: 32288
202) ο: 35475
201) ‎: 36211
200) „: 38162
199) →: 38323
198) í: 40358
197) ş: 42223
196) α: 43669
195) †: 45094
194) Ь: 46660
193) è: 50851
192) ö: 50927
191) “: 51455
190) ä: 51800
189) −: 52985
188) $: 55963
187) ё: 55973
186) ²: 58338
185) ţ: 60505
184) ×: 61094
183) ă: 63880
182) ъ: 64358
181) á: 65593
180) ^: 68237
179) ł: 69450
178) Э: 69917
177) Ї: 72349
176) ü: 74505
175) â: 86866
174) ½: 92706
173) э: 97009
172) …: 98257
171) ~: 104201
170) ó: 113417
169) °: 138459
168) Щ: 144944
167) Ґ: 153541
166) ·: 170010
165) ’: 172548
164) é: 308459
163) №: 308648
162) И: 309865
161) Й: 333321
160) •: 349671
159) \: 352804
158) ґ: 364613
157) ́: 389166
156) Z: 408490
155) +: 522576
154)  : 555014
153) Ю: 573682
152) q: 574906
151) ы: 604142
150) : 630305
149) Ж: 690154
148) Y: 723229
147) X: 749583
146) Є: 765597
145) Q: 818419
144) Я: 930365
143) –: 942145
142) J: 961000
141) ?: 1046419
140) Ц: 1098377
139) W: 1185842
138) Е: 1540741
137) O: 1628778
136) Х: 1696070
135) Ш: 1724585
134) K: 1802117
133) V: 1805294
132) H: 1816527
131) Ч: 1855640
130) j: 1864115
129) z: 2061416
128) U: 2194056
127) G: 2744752
126) N: 2852071
125) M: 3061885
124) #: 3154223
123) L: 3181356
122) !: 3189165
121) B: 3369071
120) З: 3437745
119) x: 3452972
118) F: 3520991
117) T: 3583564
116) %: 3642707
115) І: 3655626
114) P: 3725526
113) E: 3972385
112) »: 3977385
111) «: 3980397
110) Ф: 4202078
109) I: 4388726
108) R: 4396989
107) У: 4451260
106) О: 4554868
105) Б: 4662681
104) C: 4700683
103) щ: 4747530
102) Т: 4828013
101) Р: 5285196
100) Д: 5297868
99) A: 5304565
98) Н: 5308271
97) D: 5412754
96) Л: 5463510
95) v: 5601059
94) S: 5771420
93) —: 5876110
92) Г: 6196594
91) *: 6308184
90) _: 6536077
89) М: 6714179
88) є: 6725025
87) k: 6994569
86) &: 7431439
85) А: 8011695
84) В: 8034456
83) ф: 8301528
82) y: 8544168
81) ;: 9651561
80) С: 9778231
79) 7: 9836255
78) ш: 10032005
77) ю: 10424706
76) П: 10504497
75) w: 10609713
74) (: 10822363
73) ): 10861049
72) 6: 10922925
71) К: 11311101
70) 8: 11392131
69) “: 11480435
68) 4: 11994852
67) 5: 12855281
66) 3: 13149018
65) ж: 13461373
64) >: 14339625
63) <: 14353972
62) ї: 14915551
61) h: 15043805
60) m: 15056183
59) х: 16421470
58) f: 16484180
57) u: 17314042
56) g: 17753361
55) b: 18992562
54) 9: 19917121
53) :: 20761022
52) ц: 21063193
51) ч: 21089655
50) d: 21132407
49) p: 22184976
48) /: 22493164
47) c: 22688474
46) {: 23253440
45) }: 23256779
44) ,: 24259060
43) 2: 25895208
42) б: 27028220
41) ': 27719818
40) -: 29433960
39) й: 29504263
38) г: 32647216
37) з: 34131397
36) 0: 34211416
35) l: 35713324
34) .: 36224151
33) s: 36570492
32) o: 36864174
31) 1: 37256409
30) ь: 37873838
29) i: 37914159
28) я: 40403600
27) n: 41935115
26) r: 43452098
25) п: 45627724
24) a: 47339118
23) t: 49644507
22) м: 51192263
21) =: 52585455
20) д: 54742090
19) у: 56282864
18) e: 60511715
17)
: 68855138
16) к: 77929326
15) л: 78327225
14) [: 81918527
13) ]: 81923177
12) с: 85389668
11) в: 88260931
10) |: 90345542
9) т: 99966314
8) е: 100782938
7) и: 110643874
6) р: 118651169
5) і: 130028472
4) н: 154575149
3) о: 178231842
2) а: 180553597
1) : 506900824

Цих 229 символів використовуються сумарно 4 136 342 085 разів, а це складає 99.95% всіх символів вікіпедії. Тому рештою думаю дійсно можна знехтувати.

Час від часу я заходжу в розділ «спам», щоб почитати коментарі на wikilovesmonuments.org.ua, які туди потрапляють. (Все-таки інколи там опиняються притомні речі, треба ж їх рятувати?) Спамних коментарів сотні, вони повторюються, і схеми видно краєм ока.

Якби Вікіпедія найняла спамерів, щоб вони рекламували її в коментарях сайтів, це виглядало б десь так.

• Ми всіємо цінувати Ваш час і розділяємо з Вами спільні цілі. Ваша поінформованість про різні речі наш головний пріоритет. Наші послуги: статті про все на світі з внутрішніми переходами з одної на іншу. Можливість гортати статті до третьої ночі. Не проходьте повз нашу пропозицію, заходьте вже зараз: uk . wikipedia . org

• прикольні статті про harlem shake і непозбувну бентегу безплатно

• https://uk.wikipedia.org — база статей про всіх нардепів України

• універсальний сервіс. для комплексного отримання інфи в інтернеті й оптимізації ваших знань без посередників і переплат в одному місці! Ви вводите потрібну назву, після чого наш пошуковик аналізує її і пропонує статті, в яких вона найчастіше зустрічається, обираючи найоптимальніші входження. Слідуючи підказкам і рекомендаціям, всього за 10 хвилин ви отримуєте безплатну й ефективну статтю про потрібну річ! http://bit.ly/2jRrqbj — як знайти потрібну інфу. https://uk.wikipedia.org/ найкраще в інтернеті

by Peter Eich, cc by-sa

Здається, варто зберегти це тут.

У вікіпедії я з командою пишемо статтю яка розповість про танго все в найдрібніших деталях. Поки що можна прочитати як воно виникло. Я знаю (бо бачу статистику переходів) що вам неохота багато читати, тому я викладу тут найцікавіші фрагменти з тої історії. Після чого поділюсь своїми пошуками того як танго з’явилось у Львові, і взагалі складнощами написання статтей на основі пошуку. Бо потрібна допомога, тому що я точно знаю що є люди які знають більше.

Але спершу про те що писало у вікіпедії іспанською. Якщо ви щось чули про те що танго з’явилось в борделях Буенос-Айреса, то вас майже правильно поінформували. Хоча звісно насправді все було ще гірше і ще цікавіше. Отож, справа була портових містах біля гирла річки Ла-Плата:

Друга половина ХІХ ст., епоха виникнення танго, в соціокультурному плані відзначається великими хвилями міграції, як внутрішньої, так і з-за кордону, що скеровувалися тоді в цей регіон. Основна маса мігрантів складалася з осіб чоловічої статі. Цей факт значною мірою повпливав на форму стосунків між чоловіком і жінкою.

…

Поступово академії та мілонги стали множитися. Пов’язано це основною мірою з продажем напоїв у знаменитих «кімнатах індіанських крамарок» і будинках розпусти, що почали відкривати з 1870-их.

Саме в цих місцях інтимної близькості між чоловіками й жінками і виникло танго як особлива форма танцю: пара в закритій позиції, у пристрасних тісних обіймах, обличчя й тіла перебувають у нерозривному контакті, кожен танцівник рухається автономно, але чоловік «вказує» і веде, а жінка «відповідає» на його вказівки.

…

1884-го року Касіміро Алькорта написав «Брудну мушлю» (ісп. «Concha sucia», варто зазначити, що слово concha – «мушля» в ла-платському варіанті іспанської мови вживається як вульгарне позначення жіночого статевого органу), еталон досконалості тогочасного танго

…

За три десятиліття Франсіско Канаро змінить слова й назву на «Cara sucia» («Брудне обличчя»), зробивши це танго напрочуд урочистим.

…

Танго надзвичайно сильно противилися вищі прошарки суспільства та католицька церква. Аргументами на користь цього несприйняття, слугував безпосередній зв’язок танго з борделями, за що його прозвали «музикою борделів». Письменники, що належали до вищих суспільних щаблів, як от Хорхе Луїс Борхес, Есек’єль Мартінес Естрада й Хуліо Мафуд поширювали зневажливе ставлення до танго, вважаючи його гріховним, жорстоким і притаманним злочинному світу.

…

Але вчене товариство ставить під сумнів такі поверхневі та упереджені погляди. Ясна річ, що багато ранніх танго мають порнографічні та сороміцькі назви (див. Додаток: Старі сороміцькі назви танго), їх виконували проти ночі на маргінесах портових міст Буенос-Айреса та Монтевідео посеред неймовірного напливу емігрантів, де випадкові статеві зв’язки та будинки розпусти були невід’ємними складовими ла-платської ночі. Утім обмеження нічного життя лише статевими зносинами, а танго – лише борделями, є спрощенням, що випливає з упереджень і незнання народного життя. Центри нічного життя були передусім місцями дозвілля, веселощів, спілкування, а також осередками народної культури, а саме танцю й музики

Після оцього я зовсім по іншому ставитимусь до слів старших людей про те що “діти тепер розпущені, а от в їх часи…” Тепер я знаю що було в їх часи.

Питання філологічне

Як українською перекласти leader & follower? Партнер і партнерка не підійде, бо прив’язані до статі. А в танго те чи ти ведеш не завжди визначається твоєю статтю:

Пошук витоків у Львові

Питання щодо того звідки танго у Львові – це ще складніше питання. У [1] пишуть що “Ми почали займатися у студії Юрія та Ірини Бондаренків. У них своя школа бальних танців. Вони перші започаткували у Львові аргентинське танго. … Дуже допомогла київська школа аргентинського танго “Tango del alma”.”

Хто такі Юрій та Ірина Бондаренко – інтернет не каже. А от [2] пише що “Школа Tango del Alma существует с 2005 года.” Це все.

Але я випадково натрапив на інше джерело.[3] “До Франківська нарешті прийшло справжнє танго, яке так відповідає настроєві цього міста, його спокійній пристрасті, його пристрасному спокоєві. Першу у Франківську школу аргентинського танго відкрив нещодавно тангеро Сергій Подболотний.”

Хто такий Сергій Подболотний? Чоловік з франківська, який тепер викладає танго в Шанхаї.[4][7]. Танцював на фестивалі в Сіднеї[5]. Засновник клубу LIFT.[6] В 2009 викладав у Львові на Шота Руставелі (LIFT певне теж там прописаний). Вконтакті існує “ГРУПА ЛЮДЕЙ ЯКІ ХОЧУТЬ ЩОБ СЕРГІЙ ПОДБОЛОТНИЙ ПОШВИДШЕ ПОВЕРНУВСЯ”.[8] В групі 6 людей і фото залу на Шота Руставелі:

Зал знаю, людей ні.

Тому справа про появу танго все ще відкрита, а розділ в вікіпедії все ще порожній.

Проте я вже знаю щонайменше два львівські блоги про танго: http://tangoelhermano.blogspot.com/, http://tangocult.blogspot.com/ І знаю про те що в 1930-тих тано у Львові писав Богдан Весоловський.

Бібліографія

1. Кавецька, Зоряна. «Аргентинське танго в ‘Бандонеоні’ – це окрема реальність у ритмі великого міста | Новини на Gazeta.ua», 2010. http://gazeta.ua/articles/culture/_argentinske-tango-v-quotbandoneoniquot-ce-okrema-realnist-u-ritmi-velikogo-mista/335543.
2. «Аргентинское танго в Киеве :: Tango in Kiev». Accessed 06, Травень 2016. http://www.milonga.kiev.ua/tango_del_alma.htm.
3. Прохасько, Тарас. «Обніми і відчуй». Галицький Кореспондент, 26, Березень 2009. http://gk-press.if.ua/x871/.
4. «Іванофранківець відкрив студію танцю у Шанхаї | Новини Івано-Франківськ ‘Стик’», 30, Листопад 2012. http://styknews.info/novyny/kultura/2012/11/30/ivanofrankivets-vidkryv-studiiu-tantsiu-u-shankhai.
5. STSFestival. Sergiy Podbolotnyy y Ping Yu en STS Festival 2014 P2 – Celebration Milonga, 2014. https://www.youtube.com/watch?v=S2kyx0bptMo.
6. «LIFT tango – Засновник танго клубу ЛІФТ Сергій Подболотний (зараз…» Accessed 06, Травень 2016. https://www.facebook.com/permalink.php?id=727636857310520&story_fbid=754855294588676.
7. «【Українці у Китаї】Анастасія Кобзан: ‘Класно, коли можеш зустріти на чужині людей близких тобі за духом’.» Accessed 06, Травень 2016. http://ukrainian.cri.cn/841/2016/05/03/2s43897_11.htm.
8. Korniychuk, Max. «!!!!!!!!!!!!!!!!! ГРУПА ЛЮДЕЙ ЯКІ ХОЧУТЬ ЩОБ СЕРГІЙ ПОДБОЛОТНИЙ ПОШВИДШЕ ПОВЕРНУВСЯ !!!!!!!!!!!!!!!! | VK», 31, Листопад 2008. http://vk.com/club5333863?z=photo-5333863_118407979%2Falbum-5333863_53082138.