З 26 по 30 січня в україномовному розділі Вікіпедії відбудеться Вікімарафон, присвячений 15-річчю української Вікіпедії. Ідея марафону полягає у написанні рекордної кількості нових статей до популярної онлайн-енциклопедії. 

30 січня українська Вікіпедія святкуватиме 15-річчя від часу створення першої статті. З цієї нагоди Громадська організація «Вікімедіа Україна» оголошує проведення Вікімарафону з написання нових статей до української Вікіпедії, який триватиме з 26 по 30 січня 2019 року.

Участь у Вікімарафоні може взяти кожен охочий: для цього слід написати нову статтю на будь-яку тему до української Вікіпедії або до іншомовних розділів Вікіпедії про Україну, зокрема кримськотатарською та англійською мовами, які свій день народження також святкують у січні. Для участі слід мати обліковий запис у Вікіпедії, для цього потрібно зареєструватися у ній. Всі статті мають відповідати критеріям значимості, базуватися на авторитетних джерел та посилатись на них, не порушувати авторського права, а також дотримуватись нейтральної точки зору й не містити оригінальних досліджень.

Статті можна створювати на будь-яку тему, зокрема, вибрати зі списків «червоних посилань» – статей, яких бракує в онлайн-енциклопедії. Наприклад, в українській Вікіпедії досі немає статей про Нью-Йоркську агломерацію, сократівський метод та протести проти Дональда Трампа — і саме учасники Вікімарафону можуть їх створити. Для участі в акції також не обов’язково писати статтю саме в дні проведення Вікімарафону: її текст можна підготувати заздалегідь, а вже під час акції опублікувати статтю у Вікіпедії.

Найактивніші учасники акції зможуть отримати сувеніри з логотипом Вікіпедії від організаторів поштою або під час вікізустрічей, що відбудуться по всій Україні. На таких заходах учасники поспілкуються із досвідченими дописувачами онлайн-енциклопедії, дізнаються більше про основні її правила, а також навчаться редагувати Вікіпедію. Станом на 23 січня вікізустрічі оголошені у  Києві, Барі Вінницької області, Покровському Дніпропетровської області, Покровську Донецької області, Житомирі, Бердичеві, Запоріжжі, Мелітополі, Івано-франківську, Кропивницькому, Сєвєродонецьку та Старобільську Луганської області, Львові, Пустомитах, Одесі, Кременчуку та Хоролі Полтавської області, Демидівці та Висоцьку Рівненської області, Сумах, Ромнах, Заводському Тернопільської області, Харкові,  Вовчанську, Водолазі, Чугуєві Харківської області, Херсоні, Хмельницькому, Солобківцях та Ярмолинцях Хмельницької області, а також  у Шендерівці Черкаській області.  Про час та місце зустрічей можна дізнатися на сторінці Вікімарафону – wikimarathon.org.ua.

Перший вікіфлешмоб з написання статей в українській Вікіпедії відбувся 27 квітня 2014 року і був присвячений пам’яті Героя України Ігоря Костенка, дописувача Вікіпедії, який загинув 20 лютого 2014 року під час розстрілу активістів Євромайдану на вулиці Інститутській у Києві. Ігор Костенко одним з перших висловив і прагнув реалізувати ідею подібної акції. З 2015 року Вікімарафон щорічно проводиться до Дня народження української Вікіпедії.

Прес-анонс на сайті Вікімедіа Україна

З 14 листопада до 14 грудня в українській Вікіпедії проходив Місяць Української революції та державності. Приводом до нього стало відзначення 100-річчя з дня проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та інших пам’ятних дат української історії.

У тематичній толоці взяли участь 25 редакторів Вікіпедії, які створили 104 і поліпшили 11 статей. Семеро активних учасників створили понад 5 статей, а найактивніша користувачка Ольга Лобода – 35. Хтось обирав статтю до написання з підготовленого списку, хтось  відшукував прогалини у Вікіпедії самостійно.

Тематика була широка і стосувалася історії, політики, культури, економіки доби Української революції 1917–1921 років. Тепер у Вікіпедії є, зокрема, статті про Возз’єднання Закарпаття із ЗУНРПаспорт громадянина УНР, Австралійський флот на Чорному морі 1918–1919Державний вістник. Найбільше було створено статей про персоналії періоду Української революції, на основі біографій про них — всього понад 50 статей.

Одна з категорій, що пропонуваласась учасникам як завдання для отримання відзнаки, залишилась без переможця — протягом місячника жодна зі статей на тему місячника не отримала статусу доброї. Втім, це ще може змінитися, адже Список підсудних «Процесу ЦК УПРС», створений під час акції, зараз є кандидатом на отримання статусу «вибраний», і до голосування ще можна долучатися.

Найактивніша авторка місяця Ольга Лобода також без особливої конкуренції виборола перемогу у спецномінації від Українського інституту національної пам’яті, присвяченій місцям пам’яті. За її результатами українська Вікіпедія поповнилася статтями про пам’ятники і пам’ятні знаки, поставлені на честь видатних діячів Української революції, що зробили вагомий внесок у розбудову української державності. Також ця спецномінація охоплювала архітектурні споруди, у яких відбувалися важливі події у період з 1917 по 1921 роки. Пані Ольга започаткувала 12 статей на ці теми.

За сукупністю створених і покращених статей із урахуванням їхньої якості визначено найактивніших учасників, які отримають сувеніри з логотипом Вікіпедії.

Не пропустіть вікітолоки й у новому році, слідкуйте за сторінкою проекту!

Ukrainian revolution 1917-1921 monthly contest logo-02

Нагадаємо, що «Вікімедіа Україна» пропонує ініціаторам тижнів допомогу в поширенні інформації та надає сувеніри.

Вікіпедія англійською мовою — перший і найбільший розділ онлайн-енциклопедії — сьогодні відзначає 18 років від створення. Представляємо 18 фактів із історії англійської Вікіпедії — сайту, який за 2018 рік отримав понад 90 мільярдів переглядів.

1. Вікіпедія — перша «вільна енциклопедія» в Інтернеті: будь-хто може редагувати, будь-хто може долучитися до адміністрування. Незважаючи на те, що Вікіпедія є некомерційним освітнім проектом, її матеріали можна використовувати з будь-якою метою, в тому числі, з комерційною. Адже освіта буває не тільки некомерційна.

2. Попередником Вікіпедії була електронна енциклопедія «Нюпедія» — вона проіснувала із 1999 по 2003 рік, але не виявилася вдалим проектом. Дописи туди теж створювалися волонтерами-редакторами, але ці редактори мали бути експертами.

3. 11-е видання Encyclopædia Britannica є у суспільному надбанні, тож статті з нього стали базою для Вікіпедії англійською мовою, що допомогло сайтові стартувати з самого початку. Не всі мовні версії мали таку можливість. Наприклад, практично всі загальні енциклопедії українською мовою захищені авторськими правами.

4. Англійською написано 5 700 000 статей, що становить 12% усіх статей усіма мовами. У 2003 році статті англійською становили понад 50%.

5. Існує розділ Вікіпедії спрощеною англійською (Simple English Wikipedia), який використовує тільки базовий словник (близько 1500 слів).

6. У розділі точаться суперечки щодо того, який варіант англійської мови використовувати: американський, британський чи канадський. Консенсусом стало використання відповідних варіантів до тем: канадським варіантом про канадські теми, британським — про британські.

7. В англійській Вікіпедії існує стаття про редагування статей Вікіпедії працівниками Конгресу США; донедавна існував окремий твіттер-аккаунт, який відстежував редагування з IP-адрес Конгресу. Для урядових IP Канади такий аккаунт досі існує.

8. З 2003 року в проекті існує Арбітражний комітет — для вирішення найсерйозніших проблем Вікіпедії, коли були вичерпані інші шляхи улагодження конфліктів. Діяльність Арбітражного комітету англійської Вікіпедії стала предметом кількох наукових досліджень.

9. 10 січня 2005 року спільнота редакторів почала випускати онлайнове видання The Signpost про події у самій спільноті, у русі Вікімедіа та сестринських проектах. The Signpost став самостійним значимим виданням, і тепер про нього самого є стаття у Вікіпедії.

10. Перші правила, які регулюють платні редагування волонтерського проекту, були створені 2006 року, після створення компанії для платних редагувань одним із редакторів Вікіпедії.

11. 2007 року турецький історик Танер Акчам був затриманий на 4 години в аеропорті Монреаля через те, що у статті Вікіпедії про нього було помилково вказано, що він є терористом.

12. 2008 року студенти університету Джорджа Мейсона розробили містифікацію про «американського пірата» Едварда Овенса: вони створили статтю про нього в англійській Вікіпедії, розробили сайт, зняли відеоматеріали. Навіть ЗМІ почали писати про нього як про історичну особу, і тоді студенти розкрили, що це була фікція у рамках навчального курсу.

13. 2009 року брати-вбивці Вольфганг Верле та Манфред Лаубер судилися щодо права «бути забутими» і хотіли вилучити згадку про свої імена з Вікіпедії. Німецькомовний розділ Вікіпедії вилучив їхні імена, але англомовний залишив.

14. Станом на 2014 рік Вікіпедія англійською мовою мала понад 50 офіційних політик. Їхній загальний обсяг — майже 150 тисяч слів. При цьому одне із п’яти базових правил проекту стверджує: «Якщо правила заважають вам покращувати чи підтримувати якість Вікіпедії, сміливо ігноруйте їх».

15. У 2015 році було представлено арт-проект Майкла Мандиберга: 7473 друкованих томів Вікіпедії, кожен з яких містив 700 сторінок. На верстання пішло 3 роки.

16. У березні 2018 року було створено статтю про Донну Стрікленд, яку вилучили у травні, бо не було показано, що вона «значима». У жовтні 2018 року Донна отримала Нобелівську премію за свою працю над підсиленням чирпованих імпульсів. Після цього статтю про неї було відновлено та поліпшено, а ЗМІ звернули увагу на цей інцидент. Кетрін Маер, виконавчий директор Фонду Вікімедіа, зауважила: «Журналісти — якщо ви збираєтеся звинуватити Вікіпедію у тому, як вона пише про жінок, спершу перевірте, як ви про них пишете. Ми є дзеркалом упереджень світу. Ми не можемо писати статті про те, що ви не розкриваєте».

17. Іноді статті є трохи дивними або такими, що «не кожна людина очікуватиме знайти у стандартній енциклопедії», наприклад: «Скільки ангелів вміщається на кінчику голки?». Такі статті зібрані на окремій сторінці про незвичні статті.

18. В англомовній Вікіпедії є багато списків: список правителів різних країн, перелік епізодів серіалів тощо. Не кожна Вікіпедія навіть дозволяє їх (наприклад, Вікіпедія на івриті не містить жодної статті-списку, а в російській Вікіпедії вимоги до списків значно суворіші, ніж в англійській). Список списків списків (List of lists of lists) дає можливість також організувати роботу зі створення нових статей. Ще одним цікавим списком є перелік поширених хибних уявлень.

Розділ Вікіпедії українською мовою було створено 30 січня 2004 року, тож цього року він відзначатиме 15 років. До дня народження Вікіпедії українською пропонуємо взяти участь в онлайновому вікімарафоні: і написати статтю до українського розділу з 26 по 30 січня. Детальніше про акцію тут: wikimarathon.org.ua

Підбірка складена користувачкою antanana

Вікіпедія є одним із найпопулярніших сайтів у світі — у 2018 році її переглянули приблизно 190 мільярдів разів. Найбільшу увагу користувачів Інтернету очікувано отримує Вікіпедія англійською мовою (її переглянули 92 мільярди разів). Тому статистика відвідувань англійської Вікіпедії дає найточніший погляд на трендові теми й інформаційні потреби минулого року.

Фонд Вікімедіа опублікував огляд найпопулярніших статей англійської Вікіпедії у 2018 році. Найбільш відвідуваною статтею став список померлих у 2018 році. Загалом, список найпопулярніших статей відображає поточні тенденції — в основному це статті про найбільш обговорюваних в інформаційному просторі осіб та найпопулярніші фільми.

Як пише Ед Ергарт у блозі Фонду Вікімедіа, «[у 2018 році] люди хотіли стежити за тим, що відбувається у популярній культурі навколо них — зокрема, за відомими людьми, за найновішими фільмами й новинками телебачення і за футболом».

1

Меган Маркл із принцом Гаррі. Їхнє весілля переглянули сотні мільйонів людей, і завдяки цьому стаття про Меган стала однією з найпопулярніших в англійській Вікіпедії. Автор фото — Mark Jones, СС BY 2.0, Вікісховище

Ось десятка найпопулярніших статей англійської Вікіпедії у минулому році. Кількість переглядів заокруглена; у дужках — посилання на аналог статті українською мовою.

1. Deaths in 2018 (Список померлих 2018 року) — 38,5 мільйонів переглядів.
2. 2018 FIFA World Cup (Чемпіонат світу з футболу 2018) — 34,5 мільйони.
3. Avengers: Infinity War (Месники: Війна нескінченності) — 33 мільйони.
4. Exo (band) (EXO) — 27,5 мільйонів.
5. Meghan Markle/Meghan, Duchess of Sussex (Меган Маркл/Меган, герцогиня Сассекська) — 26 мільйонів.
6. Freddie Mercury (Фредді Мерк’юрі) — 22 мільйони.
7. Black Panther (film) (Чорна Пантера (фільм)) — 21 мільйон.
8. Elizabeth II (Єлизавета II) — 20 мільйонів.
9. Stephen Hawking (Стівен Гокінг) — 19 мільйонів.
10. List of Marvel Cinematic Universe films (Список фільмів кіноматографічного всесвіту Marvel) — 18,5 мільйонів.

Список 25 найпопулярніших статей та більш розгорнуту статистику можна прочитати англійською мовою у блозі Фонду Вікімедіа.

Для порівняння, найпопулярніша стаття української Вікіпедії — «Україна» — у 2018 році набрала 713 тисяч переглядів. Детальнішу статистику щодо української Вікіпедії ми публікували у блозі минулого тижня.

Що цікаво, більшість статей у першій десятці найпопулярніших статей української Вікіпедії є стабільно популярними, тоді як в англійській Вікіпедії найбільш відвідувані статті кожного року змінюються. Тільки англомовні статті зі списком померлих є стабільно популярними, якщо порівнювати із минулими роками.

За 2018 в українській Вікіпедії здійснено  602,4 млн переглядів сторінок проти 562,2 в 2017 (+7%). Вперше, за підсумками року, середньомісячна відвідуваність перевищила 50 млн переглядів.

За підсумками грудня українська Вікіпедія на 18 місці у світі за відвідуваністю. Число переглядів сторінок за місяць становить 65.9 млн (+14 % до грудня минулого року). За рік піднялися на один щабель, обігнавши фінську Вікіпедію. Не вистачило зовсім трошки, менше 0,1 млн, щоб перегнати чеську Вікіпедію.

Якщо продовжиться зростання відвідуваності у нас, не збільшаться темпи приросту у чехів і якщо турецький уряд не відновить доступ до турецької Вікіпедії, то ми могли би мати шанс у грудні 2019 вийти за відвідуваністю на 17 місце. Однак, схоже, ми хоча і переженемо чехів, однак пропустимо вперед значно більші за числом мовців тайську та в’єтнамську вікіпедії, а також вікіпедію на гінді, таким чином опинимося через рік на 20-у місці.

«Сусідні» мовні розділи:

Місце
(грудень 2017)
Мовний
розділ
Переглядів
(млн.)
Переглядів
рік тому
Місце
рік тому.
16 ko 76.6 (-6 %) 81.2 16 (=)
17 cs 65.9 (+1 %) 65.4 17 (=)
18 uk 65,9 (+14 %) 58.0 19 (+1)
19 th 65.1 (+29 %) 50.6 21 (+2)
20 vi 63,7 (+27 %) 50.1 22 (+2)
21 fi 60.6 (+1 %) 60.2 18 (-3)
22 hi 60.2 (+38 %) 43.5 24 (+2)
23 he 58.5 (+7 %) 54.5 20 (-3)
24 hu 50.6 (+10 %) 46.1 23 (-1)

Вітаємо всіх із прийдешніми новорічними та різдвяними святами!

Кінець грудня — саме час для підбиття підсумків та рефлексій щодо зробленого за минулий рік. 2018 рік для «Вікімедіа Україна» був насиченим. Наші основні звершення:

  • Ми провели два великих фотоконкурси — «Вікі любить пам’ятки» і «Вікі любить Землю». Завдяки цим двом конкурсам у 2018 році у Вікісховище було додано понад 30 тисяч зображень пам’яток культури й природи під вільною ліцензією.
  • Також підтримали міжнародний фотоконкурс  «Wiki Loves Earth», що цього року зібрав понад 7500 учасників у 32 країнах. Завантажено майже 90 тисяч світлин.
  • «Вікімедіа Україна» провела сім конкурсів статей, завдяки яким Вікіпедія отримала понад чотири тисячі нових статей. Вперше було проведено конкурс у сестринських проектах Вікіпедії — Вікімандрах та Вікіджерелах.
  • Ми працювали над тим, щоб пояснювати про вільні ліцензії, популяризували Вікіпедію та вікіпроекти й займалися адвокацією «свободи панорами».
  • На початку 2018 року відбувся традиційний Вікімарафон — кількаденну акцію з редагування Вікіпедії всіма, хто володіє українською. Він допомагає як збільшити кількість статей у Вікіпедії (цього року за чотири дні було започатковано понад 2500 статей), так і привернути загальну увагу до Вікіпедії та вікіруху.
  • Ми продовжували розвивати Освітню програму Вікіпедії, залучаючи студентів університету та учнів шкіл до редагування Вікіпедії. Проводили тренінги та вебінари для всіх охочих.

2019 рік буде важливим для всього вікімедійного руху і, зокрема, для «Вікімедіа Україна». Ми плануємо не лише продовжувати допомагати розвитку учасникам Вікіпедії та її сестринських проектів, а й виробити довгострокову стратегію на майбутні кілька років.

Уже в січні настане 18-та річниця англомовної Вікіпедії та 15-річний ювілей української Вікіпедії. З нагоди цього ми знову проведемо Вікімарафон — і прагнемо охопити якомога більше міст України. Вже можна зголошуватися до організації вікізустрічей в рамках Вікімарафону.

«Вікімедіа Україна» знову буде проводити великі фотоконкурси «Вікі любить пам’ятки», «Вікі любить Землю», «Конкурс наукової фотографії» та інші фотоконкурси, а також конкурси статей. Що стосується Освітньої програми Вікіпедії, трьома ключовими напрямками є створення платформи вікіуроків у Вікіпідручнику, масові відкриті онлайн-курси (MOOC) про Вікіпедію, онлайн-тренінги і вебінари.

Долучайтеся до розвитку Вікіпедії, руху Вікімедіа та вільних знань разом з нами у 2019 році! Зичимо усім читачам та партнерам веселих свят!

Фото Олександра Котляра, CC BY-SA 4.0, обробка Юрія Булки

Knyzhkova Shafa Logo

20 грудня в українській вільній бібліотеці «Вікіджерела» завершився перший в її історії конкурс «Книжкова Шафа», який тривав майже півроку. Понад дві тисячі сканованих сторінок вільних творів було розпізнано та вичитано

У конкурсі спробували свої сили 12 користувачів, які вичитали 2147 сторінок опублікованих текстів.

Серед повністю вичитаних індексів є зокрема: «Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета», переклад першої частини «Фавста», збірка оповідань Гі де Мопассана «Горля», посібник для школи «20-40-ві роки в українській літературі», монографії Миколи Костомарова: «Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого», «Гетьманованє Бруховецкого», «Гетьманованнє Многогрішного», «Червоне марево», «Хиба ревуть воли, јак јасла повні?»  П. Мирного та І. Білика Клима Поліщука та інші.

За кожну сторінку учасники отримували від 0,5 до 1,5 бала — в залежності від правопису, складності вичитування, формату тощо. Додаткові бали нараховувались за завантаження вільних книжок у Вікісховище, оформлення сторінки Індексу, розміщення у просторі вичитаних робіт із категоризацією, створення елементів Вікіданих тощо.

Переможцями стали сім користувачів з найбільшою кількістю балів:

1. Leh Palych: Разом 1375,6 балів за 932 сторінки + 100 за загальну активність. Підсумок — 1475,6 балів (932 сторінок)
2. Andrew-CHRom: 368 балів (280 сторінок)
3. Kyslinka27:  340,3 балів (303 сторінки)
4. Erik tavr: 167,2 балів  (152 сторінки)
5. Myrki.ya:  56,6 балів (47 сторінок)
6. Kasio67:  7 балів (7 сторінок)
7. Sergento: 752,4 балів (418 сторінок) [1]

Загалом призовий фонд конкурсу склав 13100 гривень. Окрім цього, всі учасники змагання отримають сувеніри для заохочення роботи у вікіпроекті.

До зустрічі у конкурсі «Книжкова Шафа»  наступного року!

[1] Користувач не зареєструвався у таблиці учасників, тому його результат враховано окремо, у рамках спеціальної номінації конкурсу.

Вінченцо Фоппа. Юний Цицерон за книгою

Найпопулярніші статті Вікіпедії 2018

Редактори Вікіпедії підрахували, які статті найчастіше переглядали у Вікіпедії українською мовою упродовж 2018 року.

Перша трійка дуже традиційна: «Україна», «Шевченко Тарас Григорович», «Київ». До найбільшої енциклопедії українською мовою звертаються по різне: серед найпопулярніших статей — 9 держав, 11 особистостей, історичні події й сучасні явища.

У Вікіпедії читачі дізнавалися про кір і про воєнний стан. На 4-му місці за переглядами стаття про телесеріал «Школа». З Вікіпедією, схоже, консультуються при виборі імені (про це свідчить популярність сторінок Список українських жіночих імен та Список українських чоловічих імен). Чимало людей відкривало Правила вживання апострофа в українській мові.

Перелік 50-ти найпопулярніших статей виглядає так (у дужках — кількість переглядів, включно з перенаправленнями, з 1 січня по 27 грудня 2018 року):

  1. Україна (713027)
  2. Шевченко Тарас Григорович (560174)
  3. Київ (363512)
  4. Школа (телесеріал, 2018) (349401)
  5. Друга світова війна (312361)
  6. Франко Іван Якович (307300)
  7. Кір (295660)
  8. Леся Українка (285844)
  9. Перша світова війна (279640)
  10. Львів (276222)
  11. Список українських жіночих імен (266581)
  12. Вибори Президента України 2019 (263876)
  13. Німеччина (262986)
  14. YouTube (260907)
  15. Сполучені Штати Америки (258836)
  16. Велика Британія (258630)
  17. Європейський Союз (246291)
  18. Київська Русь (237166)
  19. Голодомор в Україні (1932—1933) (229701)
  20. Франція (228830)
  21. Польща (225851)
  22. Facebook (225271)
  23. Українська абетка (222697)
  24. Війна на сході України (217642)
  25. Збройні сили України (213048)
  26. Богдан Хмельницький (207001)
  27. Італія (199467)
  28. Росія (196233)
  29. Усик Олександр Олександрович (196159)
  30. Зіанджа (195771)
  31. Воєнний стан (195104)
  32. Білки (191096)
  33. Універсали Української Центральної Ради (188985)
  34. Порошенко Петро Олексійович (188004)
  35. Список українських чоловічих імен (186242)
  36. Вірус (184818)
  37. Українська Центральна Рада (184054)
  38. Союз Радянських Соціалістичних Республік (183129)
  39. Винник Олег Анатолійович (177043)
  40. Костенко Ліна Василівна (175087)
  41. Населення України (174254)
  42. Відродження (172974)
  43. Міста України (за населенням) (171183)
  44. Дніпро (170695)
  45. Конституція України (170510)
  46. Бій під Крутами (167987)
  47. Ярослав Мудрий (166419)
  48. Права людини (166364)
  49. Правила вживання апострофа в українській мові (166317)
  50. Бандера Степан Андрійович (166315)

Окремим списком подано «теми року» — статті, що до 2018 року не були особливо популярними в українській Вікіпедії:

  1. Школа (телесеріал, 2018) (349401)
  2. Кір (295660)
  3. Вибори Президента України 2019 (263876)
  4. Війна на сході України (217642)
  5. Збройні сили України (213048)
  6. Воєнний стан (195104)
  7. Права людини (166364)
  8. Величне століття. Нова володарка (149931)
  9. KAZKA (149315)
  10. Дифтерія (137948)

Якщо звертати увагу на статті лише про людей, то Вікіпедія має власний топ-10, якщо не найвидатніших, то принаймні найбільш цікавих читачам історичних осіб: це
Тарас ШевченкоІван ФранкоЛеся УкраїнкаБогдан ХмельницькийЯрослав МудрийСтепан БандераМихайло ГрушевськийМикола ГогольІван МазепаВолодимир Святославич.

Десяток сучасників, про яких читали найбільше:
Олександр УсикЗіанджаПетро ПорошенкоОлег ВинникЛіна КостенкоЄлизавета IIТіна КарольКріштіану РоналдуІлон МаскОлександра Заріцька.

Джерело даних: https://tools.wmflabs.org/pageviews

На п’ятнадцяти найкращих фото з міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments зображені скарби культурної спадщини всього людства.
1-е місце. Мечеть Шейха Лютфалли, Іран

1-е місце. Мечеть Шейха Лютфалли, Ісфахан, Іран. Фото: Alireza Akhlaghi, CC BY-SA 4.0

Аліреза Ахлаґі провів купу часу всередині знаменитої мечеті Шейха Лютфалли, щоб зробити фото, яке очолює цей перелік. Чому? Він увійшов точно опівдні, якраз коли будівлю мали закривати на дві години. Йому вдалося переконати охоронців мечеті все одно пропустити його, хоча вони сказали йому, що мусять закрити його всередині, аж поки будівлю знову не відкриють. «Я був сам-один і робив знімки», сказав він.

Одним з плодів його праці стало те, каже він, що поки будівля була зачинена, також вимкнули постійну червону підсвітку, «яка руйнує прекрасні кольори стелі і вівтаря». Зусилля Ахлаґі виявилися недаремними, адже він посів перше місце у цьогорічному конкурсі.

2-е місце. Аль-Хазне, «Скарбниця», храм у давньому місті Петра, Йорданія

2-е місце. Аль-Хазне, «Скарбниця», храм у давньому місті Петра, Йорданія. Фото: Mustafa Waad Saeed, CC BY-SA 4.0

На початку цього року Мустафа Ваад Саед подорожував до Петри у Йордані, щоб відсвяткувати свій день народження. Хоч він і фотограф-аматор, та все ж зміг посісти друге місце зі знімком, який один з членів журі назвав «магічною світлиною», яка «переповнена світлом і духовністю» і поєднує людей цього місця з «їхньою позачасовою культурною спадщиною».

3-є місце. Крита галерея Глостерського собору, Велика Британія

3-є місце. Крита галерея Глостерського собору, Велика Британія. Фото: Christopher Cherrington, CC BY-SA 4.0.

Крістофер Черрінгтон робить фотографії вже понад 50 років, але цифровою фотографією зайнявся лише наприкінці минулого року. Він провів 75 хвилин у соборі, зробивши 26 індивідуальних знімків, які складають цю панораму, і поєднав їх в один, оминаючи випадкових туристів, які потрапляли в кадр. 

«Ця світлина не була наслідком “хвилинної можливості”, — каже він. — Я детально планував її, перш ніж вийти з дому, розробляючи стратегії на випадок несподіваних перешкод: туристів, динамічної зміни світла і широкого кута огляду». Вкладений час приніс винагороду у вигляді третього місця на конкурсі.


Це три з п’ятнадцяти найкращих світлин цьогорічного Wiki Loves Monuments, щорічного фотоконкурсу, який внесений у Книгу світових рекордів Гіннеса як найбільший у світі фотоконкурс. У фокусі конкурсу, уже сьомого цього року, — «пам’ятки», під якими організатори мають на увазі об’єкти, визнані місцевими органами влади як такі, що мають особливу цінність для культурної спадщини.

Цьогорічний конкурс відповідає своєму статусу: понад 14 тисяч фотографів подали більше ніж 258 000 зображень. За кількістю переважають світлини пам’яток з Росії, далі Італії, Німеччини та України.

Найкращі фото були відібрані завдяки федеративній природі конкурсу, оскільки основу «Вікі любить пам’ятки» організовують на національному рівні звичайні люди. З кожної національної частини конкурсу, а всього таких п’ятдесят, на розгляд міжнародного журі потрапляє по десять фотографій. Щоб дізнатися більше про технічні деталі знімків і налаштування камери, натисніть на зображення і прогортайте до самого низу.

Ось решта переможців:

4-е місце: Храм Панча Ратна Говінда, Путхія, округ Раджшахі, Бангладеш.

4-е місце: Храм Панча Ратна Говінда, Путхія, округ Раджшахі, Бангладеш. Фото: Abdul Momin, CC BY-SA 4.0.

Абдул Момін, який взяв участь у конкурсі вперше, розповів нам: «Я хочу показати світові, яка красива моя країна» — і він точно саме це і зробив, завдяки своєму знімку з храму Храм Панча Ратна Говінда у Бангладеш.

5-е місце: Національна мечеть Байтул Мукаррам, Дакка, Бангладеш.

5-е місце: Національна мечеть Байтул Мукаррам, Дакка, Бангладеш. Shahriar Amin Fahim, CC BY-SA 4.0

Шахріяр Амін Фахім — студент-інженер, що заважає його хобі фотографа, тож він попросив нас передати всім, що треба «жити своїм життям, своїми мріями». Особливістю цієї світлини є те, що на ній є одночасно і прекрасна архітектура національної мечеті Байдул Мукаррам, і один з тих, хто підтримує її в такому вигляді. Фахім подолав понад тридцять кілометрів і прочекав дві години, перш ніж вдалося зробити вдалий знімок, на якому зображений хадем — хтось, хто присвятив своє життя службі у мечеті, — який прибирає у дворі. «У цьому фото мені подобається буденність, — сказав один з членів журі, — реалії життя того, хто прибирає будівлю щодня». На 11-у місці є інше фото з мечеті, а ще Фахім виграв 15-е місце.

6-е місце: Фестиваль біскет-ятра у храмі Нятапола, Бактапур, Непал. Фото: Nrik Kiran, CC BY-SA 4.0.

П’ятиповерховий, схожий на пагоду індуїстський храм Нятапола присвячений Сіддхи Лакшмі і є частиною Світової спадщини ЮНЕСКО у місті Бактапур. За останнє століття він пережив два землетруси. Один з членів журі прокоментував це фото Нріка Кірана як таке, що «поєднує людську духовність з будівлею, створеною, щоб нас підіймати». Інший написав, що це «чудова передача взаємодії матеріальної і нематеріальної спадщини. Ця світлина однаково прекрасна і як документальний знімок, і як архітектурне фото».

7-е-місце: Електростанція фабрики Шайблера і Громана, Старий Відзев, Лодзь, Польща.

7-е-місце: Електростанція фабрики Шайблера і Громана, Старий Відзев, Лодзь, Польща. Фото: Marian Naworski, CC BY 3.0.

Не зважаючи на візерунчасті вітражі вікон, ця будівля — колишня фабрика у Лодзі в Польщі. Один з членів журі написав про це фото, що воно «зображає взаємопов’язаність промислового спадку Європи завдяки двигуну AEG всередині прекрасно оформленої польської будівлі. Світлину вирізняють світло і м’які кольори».

8-е місце: Дерев'яний міст і церква Параскеви П'ятниці, Плесецький район, Архангельська область, РФ

8-е місце: Дерев’яний міст і церква Параскеви П’ятниці, Плесецький район, Архангельська область, РФ. Фото: Mikhail Prokhorov, CC BY-SA 4.0.

Ця похмура, тривожна і депресивна світлина належить авторству Михаїла Прохорова, який сподівається, що вона послужить пересторогою про загрози, з якими стикається більшість культурних пам’яток у віддалених північних регіонах Росії. Фото зроблене у Кенозерському національному парку, за тисячу кілометрів від його домівки, і Прохоров пише, що воно «справило на мене глибоке враження; таке змішане почуття — воно прекрасне і трагічне водночас. Багато пам’яток на зразок цієї майже невідомі».

9-е місце: Петрогліф «Процесія», гребінь Комб-Рідж, Національна пам'ятка Шаш-Яа («Ведмежі вуха»), Юта, США

9-е місце: Петрогліф «Процесія», гребінь Комб-Рідж, Національна пам’ятка Шаш-Яа («Ведмежі вуха»), Юта, США. Фото: Mark Toso/Ancient Skys Photography, CC BY-SA 4.0.

Марк Тосо хотів «зіставити позачасовість і вічність мистецтва, вирізьбленого в камені», і цілу ніч чекав, щоб це зробити. Він подав на конкурс це фото петрогліфа «Процесія» на Кедровій столовій горі у штаті Юта, США, сподіваючись покращити обізнаність людей про те, що він перебуває під загрозою зникнення, оскільки залишився за межами Національної пам’ятки «Ведмежі вуха», площу якої нещодавно зменшили.

10-е місце: Фортеця Дева, Румунія.

10-е місце: Фортеця Дева, Румунія. Фото: Dragos Pirvulescu, CC BY-SA 4.0.

Хоча це лише четвертий рік, що Драгос Пірвулеску бере участь у «Вікі любить пам’ятки», фотографією він займається вже близько тридцяти років. Це фото Деванського замку в Румунії було зовсім не заплановане: рано-вранці він їхав автомобілем у своє рідне місто, коли помітив такий краєвид. Він швидко звернув на обочину і зробив цю світлину, яку один з членів журі похвалив за «видовищний світанок, що надає зображенню дуже теплого візуально приємного вигляду, а перспектива згори вниз дає достатнє уявлення про те, наскільки пам’ятка височіє над містом».

11-е місце: Національна мечеть Байтул Мукаррам, Дакка, Бангладеш. Фото: Md. Nazmul Hasan Khan, CC BY-SA 4.0.

Інакший погляд на національну мечеть Байтул Мукаррам, фото якої є також на п’ятому місці. Один з членів журі оцінив цю світлину за її «відмінну композицію, поєднану з майстерним контролем над світлом і кольорами. Мені особливо подобається рішення фотографа показати поточне використання пам’ятки, що додає зображенню додаткової освітньої цінності».

12-е місце: Абатська церква святої Віри, Конк, департамент Аверон, Франція.

12-е місце: Абатська церква святої Віри, Конк, департамент Аверон, Франція. Фото: Krzysztof Golik, CC BY-SA 4.0.

На цій панорамі абатської церкви святої Віри Агіннської, за словами одного з членів журі, «більше, ніж церква». «Вона дає нам сильне відчуття типової атмосфери європейського села у ранкові години, завдяки самотньому перехожому на дорозі». Фотограф Кшиштоф Ґолік розповів нам, що ця церква розташована лише за сім кілометрів від місця, це він живе, і той туманний недільний ранок видався йому ідеальною нагодою вийти на прогулянку з другом і поробити фотографії.

13-е місце: Палац Крістіансборґ, Копенгаген, Данія.

13-е місце: Палац Крістіансборґ, Копенгаген, Данія. Фото: Maksym Prysiazhniuk, CC BY-SA 4.0.

Максим Присяжнюк планував це чудове симетричне фото ще до відпустки у Копенгагені в Данії разом з дружиною. (Вони хотіли відкрити, як він сказав, «казкове місто» — і яке воно, хюгге!).

14-е місце: Західний пірс, Брайтон, Велика Британія.

14-е місце: Західний пірс, Брайтон, Велика Британія. Фото:  Chris Terajet, CC BY-SA 4.0.

Західний пірс з Британії стає подібним до привида, якщо дивитися на нього у тьмяному світлі світанку. Один з членів журі написав, що пірс постає «як скелет забутого морського створіння».

15-е: Міст Гардінга через річку Падма, Пабна, Бангладеш

15-е: Міст Гардінга через річку Падма, Пабна, Бангладеш. Фото: Shahriar Amin Fahim, CC BY-SA 4.0.

Шахріяр Амін Фахім роздумував над тим, як зробити таке позачасове фото моста Гардінга у Бангладеш, упродовж майже року. І йому вдалося поєднати зимовий туман з омріяною композицією — і ще раз увійти до переліку переможців (див. також 5-е місце).


Текст цього допису написав Ед Ергарт, старший редактор Команди комунікацій Фонду Вікімедіа. Переклад, оригінал: Presenting the 2018 winners from the world’s largest photo contest.

15 грудня нагородили переможців «Вікі любить пам’ятки 2018». Церемонія відбулася у Музеї Шолом-Алейхема у Києві. Місце обрали не випадково, адже цьогоріч у конкурсу з’явилася спецномінація «Єврейська спадщина».

Директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова

Директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Вітала гостей Музею Шолом-Алейхема його директорка Ірина Климова. Пані Ірина висловила свою вдячність учасникам конкурсу за збереження пам’яток бодай на фотографіях і передала заочні вітання від Михайла Кальницького, дослідника історії Києва і члені журі конкурсу.

Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу, ведуча церемонії

Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу, ведуча церемонії. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Церемонію вела членкиня оргкомітету Наталія Тимків. Вона вручила подяки присутнім членам журі. Традиційно до журі фотоконкурсу Вікі любить пам’ятки входять вікіпедисти, країнознавці та фотографи; в журі можуть входити переможці минулих років. Всього членів журі цьогоріч було 19.

Сергій Аніськов, член журі

Сергій Аніськов, член журі. Фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Сергій Аніськов, який був учасником фотоконкурсу минулих років, поділився своїми враженнями від роботи «по той бік муру». Сергій запевнив, що журі помічає і цінує, що фотографи жертвують своїм сном і зручностями задля цінного кадру.

Олександр Никоряк, член журі

Олександр Никоряк, член журі. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Партнерами цьогорічного конкурсу активно виступили обласні й міські державні адміністрації, які поширювали інформацію про конкурс і пропонували членів журі. Так, серед інших, у складі журі працював Олександр Никоряк, директор Департаменту охорони культурної спадщини КМДА. Він висловив сподівання на покращення ситуації з охороною пам’яток: Верховна Рада має прийняти закон, що дозволить примусове повернення в державну власність пам’яток, власники яких неналежно з ними поводяться.

Аліна Возна, фотографка

Аліна Возна, фотографка. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Сергій Худояров, призер у номінації «За найбільшу кількість пам'яток, сфотографованих новими учасниками»

Сергій Худояров, призер у номінації «За найбільшу кількість пам’яток, сфотографованих новими учасниками». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Макс Назаренко, призер у номінації «За найбільшу кількість пам'яток, сфотографованих новими учасниками»

Макс Назаренко, призер у номінації «За найбільшу кількість пам’яток, сфотографованих новими учасниками». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

На відміну від «Вікі любить пам’ятки» в деяких інших країнах, де відзначають лише найкращі фотографії, оргкомітет української частини конкурсу намагається всіляко підтримати учасників конкурсу, вручаючи невеличкі призи за інші досягення. Цьогоріч, за ідеєю Аліни Возної, ввели відзнаку «За найбільшу кількість пам’яток, сфотографованих новими учасниками». Один із призерів у цій номінації, Макс Назаренко, відзначився своїми чудовими фото пам’яток в жахливому стані. Він заохотив усіх фотографувати, зауваживши, що навіть коли всі помруть, то фото залишаться.

Вячеслав Галєвський, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Волинської області»

Вячеслав Галєвський, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Волинської області». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Віктор Семенюк, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Волинської області»

Віктор Семенюк, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Луганської області». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Галина Качуровська, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Одеської області»

Галина Качуровська, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Одеської області». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Сергій Тарабара, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Чернігівської області»

Сергій Тарабара, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Чернігівської області». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Жанна Олексієнко, переможиця у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток АР Крим»

Жанна Олексієнко, переможиця у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток АР Крим». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Олександр Педенко, 3-тє місце у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток».

Олександр Педенко, 3-тє місце у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Олександр Примас, 1-е місце у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток»

Олександр Примас, 1-е місце у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Ще одна важлива для української частини конкурсу номінація — «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток». Зважаючи на нерівномірність поширення пам’яток по території країни, оргкомітет вважає дуже важливим підтримувати бажання фотографів відвідувати віддалені села, де також є варті уваги пам’ятки.

Олександр Павленко (праворуч), призер спецномінації «Банери для Вікімандрів»

Олександр Павленко (праворуч), призер спецномінації «Банери для Вікімандрів». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Уже вдруге нагороджували переможців у спецномінації на найкращі банери для Вікімандрів. Цей невеличкий сестринський проект завжди чекає на охочих писати в ньому путівники, маршрути і розмовники.

Олександр Мальон, автор найкращого фото Волинської та Кіровоградської області

Олександр Мальон, автор найкращого фото Волинської та Кіровоградської області, а також призер номінації «Єврейська спадщина». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

У Вікі любить пам’ятки часто перемагають фото величних фортець чи палаців, та й узагалі, номінація найкращих фото не дає змоги відзначити всі чудові світлини, адже їх набагато більше, ніж десять. Тому, а ще щоб заохотити учасників поїхати в інший регіон, у конкурсі нагороджують за найкраще фото області. Дуже приємно бачити переможцями цієї номінації нових людей 🙂

Організатори та переможці спецномінації «Єврейська спадщина»

Організатори та переможці спецномінації «Єврейська спадщина». Угорі: Олександр Мальон, Сергій Криниця. Внизу: Наталія Тимків, Владислав Гриневич, Віталій Черноіваненко, Ірина Демиденко, Сергій Гірік, Ірина Климова. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Спецномінація «Єврейська спадщина» була оголошена з ініціативи Української асоціації юдаїки. Віталій Черноіваненко, президент асоціації, розповів про велику зацікавленість його організації продовжувати підтримувати цю спецномінацію й інші починання, пов’язані з Вікіпедією. Його підтримав також Владислав Гриневич, регіональний представник «Українсько-єврейської зустрічі» в Україні. Разом вони вручили призи від своїх установ присутнім переможцям спецномінації.

Роман Наумов, 9-те місце у номінації «Найкраще фото», автор найкращого фото Київської, Житомирської, Полтавської, Чернігівської областей

Роман Наумов, 9-те місце у номінації «Найкраще фото», автор найкращого фото Київської, Житомирської, Полтавської, Чернігівської областей. Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Сергій Криниця, 5-те місце в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток», 8-ме місце у номінації «Найкраще фото»

Сергій Криниця,  5-те місце в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток», призер номінації «Єврейська спадщина», 8-ме місце у номінації «Найкраще фото». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Роман Бречко, переможець у номінації «Найкраще фото»

Роман Бречко, переможець у номінації «Найкраще фото». Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Звісно, основна номінація — десяток найкращих фото. Ці світлини потрапили далі на міжнародний етап конкурсу, результати якого мають бути вже зовсім скоро. Тримаємо кулачки за українських фотографів!

Сергій Орлік вручає Travelbox двом переможцям конкурсу

Сергій Орлік вручає Travelbox двом переможцям конкурсу. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Atoly, волонтер конкурсу

Atoly, член оргкомітету і дизайнер конкурсу. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Ahonc, член оргкомітету конкурсу, займається оновленням списків

Ahonc, член оргкомітету конкурсу, займається оновленням списків. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Ілля, розробник інструменту оцінки для журі

Ілля, розробник інструменту оцінки для журі. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Георгій Чернілєвський, волонтер конкурсу у Вікісховищі

Георгій Чернілєвський, волонтер конкурсу у Вікісховищі. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Іван, волонтер конкурсу

Іван, волонтер конкурсу. Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Оля Нестеренко, волонтерка конкурсу

Оля Нестеренко, волонтерка конкурсу. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Сергій Зисько, переможець спецномінації «Банери для Вікімандрів», автор найкращого фото Вінницької області та містя Севастополя, призер номінації «Найкраще фото»

Сергій Зисько, переможець спецномінації «Банери для Вікімандрів», автор найкращого фото Вінницької області та містя Севастополя, призер номінації «Найкраще фото». Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Переможці отримали футболки з логотипом конкурсу

Переможці отримали футболки з логотипом конкурсу. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Вадим Постернак розповідає на камеру про свій досвід участі у конкурсі

Вадим Постернак розповідає на камеру про свій досвід участі у конкурсі. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Наталія Шестакова показує, що станеться з оргкомітетом, якщо він не врахує побажання журі, готуючи конкурс 2019 року ;)

Наталія Шестакова показує, що станеться з оргкомітетом, якщо він не врахує побажання журі, готуючи конкурс 2019 року 😉 Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Гості церемонії нагородження

Гості церемонії нагородження. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Дякуємо Роману Наумову, який прийшов на церемонію не лише отримати свій зароблений приз, а ще й попрацював фотографом події. Більше фотографій у Вікісховищі. При повторному використанні, будь ласка, зазначайте автора і ліцензію.

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 1315 грудня усі переможці конкурсу мали змогу отримати свої довгоочікувані відзнаки та подарунки. До Києва, звісно, змогли дістатись не усі, але більшість переможців в основних номінаціях «Найкраще фото конкурсу» та «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» змогли отримати дипломи особисто. Захід проходив у Музеї Шолом-Алейхема у самому центрі міста. Нагородження проходило динамічно, адже захід поєднував дві церемонії нагородження і треба було не перебрати час у конкурсу «Вікі любить пам’ятки», нагородження переможців якого розпочалося після.

Першими прозвучали імена та кількість балів переможців лише у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток у регіоні», наступними — переможців номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток у конкурсі» (перші десять учасників у загальному рейтингу), та одночасно їх перемоги в ʼобласнійʼ номінації:

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 2

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 4

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 7

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 3

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 8

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 10

Далі на екрані можна було бачити переможні світлини номінації «Найкраще фото області», а також деяких з їхніх  авторів на сцені,  — Сергія Криницю, Дмитра Демченка, Олексія Толмачова, Романа Бречка, Дмитра Сидорука, Олега Перепелюка, Сергія Зиська, Марію Зикову.

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 02

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 03

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 16

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 04

З авторів найкращих світлин конкурсу не порадував своєю присутністю лише Олексій Карпенко. Його відзнаки та подарунки організатори відправлять поштою, як і всім іншим учасникам, які надали контактні дані*.

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 12

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Viktoriia Ivankiv 2

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 15

48385563_938164776379722_3622406989750992896_n

Учасники отримали екоторбинки з логотипом конкурсу з різними сувенірами (фото ліворуч), а переможці спецномінації ще додаткові сувеніри від Управління екології та природних ресурсів КМДА

wle-souvenirs kmda-prizes


Горнятка з київської гончарної майстерні «Лев і Крук» отримали волонтери-організатори та лідери рейтингів найкращих фото та кількісної номінації.
Eco friendly clay cups ukraine

Сергій Орлик, автор проекту «Travelbox VR», також подарував володарям перших місць VR-окуляри з колекцією прогулянок по Святогір’ю.

А далі були пости учасників у Facebook! Гортайте їх на нашій сторінці. Дякуємо та вітаємо усіх учасників з фіналом! До нових зустрічей!

Автори фото: Ілля Корнійко, Аліна Возна, CC-BY-SA-4.0, з Вікісховища.

*Нагадаємо, що ще розшукуємо користувача Wildlife Ukraine.

15 грудня у Музеї Шолом-Алейхема в Києві нагороджено переможців української частини міжнародного фотоконкурсу фотографій пам’яток культурної спадщини для Вікіпедії під назвою «Вікі любить пам’ятки».

Церемонією нагородження також відкрилася виставка найкращих світлин конкурсу 2018 року та переможців у спеціальній номінації  «Єврейська спадщина» від Української асоціації юдаїки. Виставка триватиме до 29 грудня 2018.

Міжнародний проект «Вікі любить пам’ятки» спрямований на створення повної ілюстрованої інформаційної бази про культурний спадок світу; зібрані фотографії будуть використані у Вікіпедії. У 2018 році конкурс вже традиційно відбувся у понад 55 країнах.

В українській частині конкурсу було завантажено понад 21 тисячу фотографій. Подано фото більше 9 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 1400 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли понад 270 авторів, двоє з них є одними з 10-ти найактивніших завантажувачів фото у світі.

У межах проекту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі світлини (з першого по десяте місце) наводяться нижче.

Контакти для додаткової інформації:
wlm@wikimedia.org.ua
+38 097 914 96 30
Наталія Тимків










Для довідки:
«Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) — міжнародний фотоконкурс пам’яток культурної спадщини, метою якого є зібрати світлини для ілюстрування статей у Вікіпедії, Вікімандрах та інших вікіпроектах. За цей час було зібрано майже 2 мільйони зображень. В Україні цього року проводився сьомий раз.
Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроектів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

15 грудня у Музеї Шолом-Алейхема в Києві нагороджено переможців української частини міжнародного фотоконкурсу фотографій пам’яток культурної спадщини для Вікіпедії під назвою «Вікі любить пам’ятки».

Церемонією нагородження також відкрилася виставка найкращих світлин конкурсу 2018 року та переможців у спеціальній номінації  «Єврейська спадщина» від Української асоціації юдаїки. Виставка триватиме до 29 грудня 2018.

Міжнародний проект «Вікі любить пам’ятки» спрямований на створення повної ілюстрованої інформаційної бази про культурний спадок світу; зібрані фотографії будуть використані у Вікіпедії. У 2018 році конкурс вже традиційно відбувся у понад 55 країнах.

В українській частині конкурсу було завантажено понад 21 тисячу фотографій. Подано фото більше 9 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 1400 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли понад 270 авторів, двоє з них є одними з 10-ти найактивніших завантажувачів фото у світі.

У межах проекту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі світлини (з першого по десяте місце) наводяться нижче.

Контакти для додаткової інформації:
wlm@wikimedia.org.ua
+38 097 914 96 30
Наталія Тимків










Для довідки:
«Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) — міжнародний фотоконкурс пам’яток культурної спадщини, метою якого є зібрати світлини для ілюстрування статей у Вікіпедії, Вікімандрах та інших вікіпроектах. За цей час було зібрано майже 2 мільйони зображень. В Україні цього року проводився сьомий раз.
Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроектів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

Завершуємо знайомити з цьогорічними переможцями «Вікі любить пам’ятки» — Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Черкаська області та місто Севастополь.

Підсумки по Вінницькій області було опубліковано трохи раніше, але, на жаль, на світлині зображено сучасні будівлі на території Усікновенського скельного печерного монастиря, отже, власне пам’ятка не проілюстрована… Відповідно до конкурсних умов, такі роботи не можуть посідати призові місця. Про це нам повідомили наші уважні читачі на сторінках соцмереж. Михайло Потупчик, завідувач сектору охорони культурної спадщини управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації, член ІКОМОС підтвердив інформацію: «Це новобуд і не є пам’яткою. Це Братський корпус, збудований у 2000-х роках». Отже, роботою-переможцем стає інша світлина Сергія Зиська з видом на цей же монастир, яка була на другому місці за оцінками журі:

Лядівський Усікновенський скельний печерний монастир, Лядова © Автор фото — Сергій Зисько
Світлина пам’ятки у Вінницькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Вінницької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращим фото Волинської області стала робота Олександра Мальона з видом на Владичу башту та повітову скарбницю Луцького замку.

Замок Любарта, Луцьк © Олександр Мальон
Світлина пам’ятки у Волинській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Волинської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Роботі переможцю трохи поступилася світлина із іншою цікавою пам’яткою області — церквою святого Миколи (1638), Охлопів.

Церква святого Миколи (1638), Охлопів © Вячеслав Галєвський
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Дніпропетровській області перемогла світлина із зображенням пам’ятки, яка найчастіше ставала найкращою світлиною області — Брянська (Миколаївська) церква. Вона збудована у стилі неокласицизмуз елементами бароко до 300-річчя правління царської династії Романових і є кращою архітектурною спорудою Катеринослава (нині Дніпро) початку ХХ сторіччя. Цегляна, крестова, з напівкруглою апсидою і гранованими камерами по кутах хреста, має п’ять куполів. Центральний купол — напівсферичний на круглому світловому барабані, перекриття інших приміщень — у формі зводу.
У 1929 р. із розпуском релігійної громади будинок передали Брянському заводу (нинішній Дніпропетровський металургійний комбінат). У різні часи використовувалась як будинок піонерів, спортивна школа і вугільний склад. З 1988 — Будинок органної і камерної музики. З 2010 року у подвальному приміщенні проводяться служби УПЦ МП.

Брянська (Миколаївська) церква (Дніпропетровський будинок органної та камерної музики), Дніпро © Юлия Можаровская
Світлина пам’ятки у Дніпропетровській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Дніпропетровської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На другому місті незвична світлина сучасного стану інтер’єру колишнього культурного-освітнього центру у Дніпрі — Палацу Ілліча. Будинок культури належав заводу ім. Петровського (зараз це Дніпровський металургійний завод). Споруда вважається однією з найкращих у Радянському Союзі споруд у стилі конструктивізму і є однією з найбільших будівель в Україні у цьому стилі. Збудований за проектом Олександра Красносельського. Будинок знаходиться неподалік від Брянської церкви, за адресою проспект Сергія Нігояна, 47, на колишній Брянській площі.

Членкиня журі Наталія Шестакова прокоментувала цю роботу так:

До якості зображення, безумовно, є запитання, а сильною стороною фото є дуже оригінальне представлення об’єкту (до цього були його десятки лише зовні) та постапокаліптичний антураж…

З 2000 році будинок перебуває у покинутому стані та поступово руйнується. Фото зроблено відомим дніпровським фотографом-краєзнавцем Олександром Волоком: об’єкт у аварійному стані, хоча є надія на позитивні зміни. У листопаді 2017 року будівлю було продано за 7 875 000 грн. Нові власники — ТОВ «БЦ-Веста» пообіцяли зберегти будівлю.

Палац Праці, Дніпро © Волок Олександр
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращим фото Закарпатської області стала робота із зображенням Палацу графів Шенборнів у Мукачівському районі.

Палац графів Шенборнів. Село Карпати, Мукачівський район © Mizhenin Vitalii
Світлина пам’ятки у Закарпатській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Закарпатської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Робота із зображенням іншої пам’ятки області — церква Різдва Пресвятої Богородиці, Пилипець трохи нижче була оцінена журі.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Пилипець © Катерина Байдужа
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Черкаській області теж перемогла пам’ятка, що вже раніше отримувала відзнаку у попередніх конкурсах — Парк «Софіївка» в Умані.

Парк «Софіївка» з комплексом водойм, паркових будівель, споруд і скульптур. Умань © Вадим Постернак
Світлина пам’ятки у Черкаській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Черкаської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На другому місці опинилася робота Сергія Криниці із видом на будинок грабаря Щербини:

Будинок грабаря Щербини. Черкаси © Сергій Криниця
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У місті Севастополь перемогла робота із видом на пам’ятник затопленим кораблям — монумент у Севастополі встановлений на штучному острівці, складеному з грубо оброблених гранітних брил, на відстані десяти метрів від берега на Приморському бульварі, один із чільних символів міста. Споруджений у 1905 році.

Фото зроблено у 2011 році.

Пам’ятник затопленим кораблям. Севастополь © Сергій Зисько
Світлина пам’ятки у місті Севастополь, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото міста Севастополь» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Поступилося йому фото пам’ятника капітан-лейтенантові О.І. Казарському. Це перший монумент в місті Севастополь, створений на честь перемоги брига «Меркурій» над двома турецькими лінійними кораблями. Кораблем-переможцем командував капітан-лейтенант Казарський Олександр Іванович (1797—1833). Автор пам’ятника – Олександр Брюллов, який створив також бронзову стелу в Полтаві на місці відпочинку Петра I після Полтавської битви.

Світлина зроблена Олександром Педенком також у 2011 році.

Пам’ятник Казарському, Севастополь © Олександр Педенко
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Дніпровський будинок органної і камерної музики» та «Палац Ілліча», а також Сторінки історії.

Підведено підсумки спецномінації «Найкращі банери для Вікімандрів 2018». На відміну від загальних умов конкурсу «Вікі любить пам’ятки», до участі у спецномінації допускалися банери у пропорції 7:1, а прийом робіт тривав два місяці – з 1 вересня по 31 жовтня. В українській частині конкурсу банери оцінювалися окремим журі. Цьогоріч до складу журі увійшли редактори вікіпроектів з різних країн – Георге Йордакі (User:Gikü), Молдова – активний редактор Вікісховища; Єлена Татьяна Кіш (User:CEllen), Румунія – фотограф, активна учасниця, призерка та членкиня журі конкурсів «Вікі любить пам’ятки» у багатьох країнах; Тарас Рикмас (User:Taras r), Україна – мандрівник.

Всього було завантажено понад 130 банерів із України. Серед завантажених банерів журі незалежно один від одного обрали найкращі світлини. На жаль, частина робіт не може бути відзначена через відсутність «свободи панорами» в Україні[1]. Тож із поправкою на це публікуємо три найкращих зображень за версією журі (натискайте на фото, щоб відкрити його повністю):

Судацька фортеця, Крим © Сергій Зисько
1-е місце (11 балів)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Маріїнський палац, Київ © Роман Наумов
2-е місце (4 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Іоана Предтечі. Мілуватка, Луганська область © Олександр Павленко
3-є місце (3 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Банери є важливим елементом для ілюстрації статей у Вікімандрах, тож запрошуємо усіх також ділитися своїм досвідом мандрівок на сторінках українських Вікімандрів!

Церемонія нагородження переможців української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить Землю» відбудеться 15 грудня 2018 року (субота) у  у музеї Шолом-Алейхема (Київ, вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 10:30.

Запрошуємо учасників, журі, партнерів конкурсу та всіх, хто цікавиться та вболіває за природну спадщину нашої країни!

У програмі заходу:  нагородження авторів найкращих десяти світлин конкурсів та тих фотографів, що зафіксували найбільшу кількість пам’яток в загальному заліку та в окремих регіонах, нагородження переможців спеціальної номінації.

Нагадаємо, що на фотоконкурс «Вікі любить Землю», який тривав з 1 по 31 травня, було подано понад 10 тисяч фотографій від 286 учасників. Файли завантажено у Вікісховище на умовах вільної ліцензії Creative Commons Attribution Share-Alike Unported 4.0, яка дозволяє вільне розповсюдження та використання світлин навіть в комерційних цілях за умови вказування автора та поширення тієї ж ліцензії на похідні твори. Понад 700 конкурсних світлин вже ілюструють статті у Вікіпедії різними мовами.

Всі переможці будуть нагороджені пам’ятними дипломами і звичайно ж призами:

  • автори найкращої світлини в регіоні та автори, що сфотографували найбільше пам’яток в регіоні отримають сувеніри з логотипом конкурсу
  • автори 10 найкращих світлин конкурсу та десять учасників, що сфотографували найбільше об’єктів і отримали найбільше балів у загальному заліку, — сувеніри з логотипом конкурсу та подарункові сертифікати інтернет-магазинів

Контакти для акредитації та реєстрації для гостей:
wle@wikimedia.org.ua

Галерея світлин-переможців

1200.Ранок_туманний 1200.Р.Айдар 1200.53-232-5002_Yarmakivsky_DSC_1749 SkoleBeskidsNationalNaturePark-nov-2011.1200 (1) Silent_dialogue.1200 (1) Bird_scout.1200 (1) Схили_Байдарського_Заказника.1200 (1) Синиця_вусата_(Panurus_biarmicus)_-_мешканець_очеретяних_масивів_ставу__Верхній_.1200 (2) 1200.Туманні_схили,_Базальтове 1200.НПП_Дворічанський,_ковила_у_тумані 1200.Королівський_водограй_01 1200.Victory_Park_Odessa_02 1200.Скеля_«Радіонова»с._Буки_на_р._Гнилий_Тікич 1200.На_березі_Вічності 1200.Лісове_озеро_у_Чорному_лісі azov ternopil sumska khmelnitska lyman 1_Білокузьминівка_світанок 4_Захід на Мангупі 10_Сarpathian forest 8-9.Вид на селище Дземброня 8-9. Сутінки на схилах Демерджі 7. Ранковий краєвид з полонини Кукул на Говерлу і Петрос 5-6_Ранкові промені на Синевирі 5-6_Заказник Росішний 3_Містичні піки 2_Осінній світанок на вершині Смотрича 1920.Pulsatilla_patens_MZ 1920.Vitachev_view

Однією із відмінностей цьогорічного конкурсу була наявність номінації «За найбільшу кількість пам’яток сфотографованих новими учасниками». На Вікіконференції у серпні Аліна Возна, одна із досвідчених учасниць і «Вікі любить пам’ятки», і «Вікі любить Землю», запропонувала організаційному комітету ввести номінацію, яка б дозволила виділити новачків-конкурсантів — тих, які ще не брали участі у конкурсі. І яким, скоріш всього (про що добре знають наші постійні учасники), було б доволі складно посісти призове місце, якщо тільки не дізнатися про змагання заздалегідь і не почати готуватися. Цього року було більше 270 учасників, з них — 121 (44%) зареєструвалися після початку конкурсу, а 54 (20%) — мали обліковий запис у вікіпроектах раніше, але у фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки» брали участь вперше.

За результатами конкурсу оргкомітет вирішив нагородити десять новачків-конкурсантів, які не отримали жодної іншої відзнаки у рамках конкурсу. Отже, список відзначених нових користувачів[1]:

  • Любов Алєксєнцева (54 об’єкти, 363 бали)
  • SergKh78 (155 об’єктів, 310 балів)
  • Макс назаренко (75 об’єктів, 295 балів)
  • Користувач Zimorodok42* (35 об’єктів, 230 балів)
  • ЛКвасова (78 об’єктів, 186 балів)
  • SerovaYuliya (62 об’єкти, 174 бали)
  • Вячеслав Мамон (44 об’єкти, 168 балів)
  • Користувач Коржаков* (22 об’єкти, 154 балів)
  • Людмила Бабінчук (20 об’єктів, 140 балів)
  • Користувач Ігорівна22* (54 об’єкти, 113 балів)

Нам було цікаво дізнатися, що ж саме спонукало їх до участі у конкурсі. Макс Назаренко сказав, що хотів «показати на фото що у нас є дуже рідкісні та маловідомі пам’ятки архітектури» і найвищою нагородою для нього було б те, щоб «після побачених об’єктів почали щось реконструювати та надали нове “життя” спорудам». Людмила Бабінчук, директорка КЗ «Великомихайлівська ЦБС» Одеської області, дуже хотіла б, щоб матеріали про їхню місцевість «були представлені достойно на сторінках Вікіпедії». Вячеслав Мамон дізнався про конкурс із онлайнового банера на сторінках Вікіпедії, і вирішив, що потрібно взяти участь, бо «дуже багато пам’яток без фото». Користувач SergKh78 вказав, що про змагання дізнався із соцмереж, і любить фотографувати; це ж захоплення до фотографування поділяють користувачки SerovaYuliya та ЛКвасова. Любов Алєксєнцева сказала, що їхня школа отримала електронного листа із повідомленням про такий проект від відділу освіти, молоді та спорту міської ради. Вона вважає, що «ми мало знаємо про пам’ятки культурної спадщини свого регіону. Нам здається, що десь там краса, і не помічаємо красу поруч з собою. Мені дуже хотілося, щоб пам’ятки нашої історії побачив весь світ. А оскільки я ще і вчитель, і мої учні постійно звертаються до вільної енциклопедії, то я хочу показати на особистому прикладі, що Вікіпедію може редагувати кожен. Я хочу залучити своїх школярів до цієї корисної і цікавої справи». На думку пані Любові, що хоча її фото й «не могли претендувати в номінації на найкращу фотографію (не вистачає навичок та й фотоапарат вже старий), але вони зроблені від щирого серця». Також вона сказала: «окремі з них є унікальними, оскільки в деяких селах вже немає ні одного жителя, а пам’ятники залишилися. І хоч це було нелегко, приходилося долати не один кілометр від села до села, але я про це не шкодую. І це мій скромний внесок в збереження культурної спадщини нашої країни»…

Ми щиро вдячні за внесок кожного учасника та учасниці, і за історії, якими ділитеся з нами, та іншими (майбутніми) учасниками. Частина з цих світлин уже у статтях Вікіпедії про населені пункти. Нагадуємо, що Вікіпедію дійсно може редагувати кожен і можна не тільки вантажити фотографії, а й додавати їх до статей.

Казарма робітників економії (1886 рік). Садиба Хрущових. Село Лифине, Лебедівський район. Сумська область © Макс назаренко
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква (межа 19—20 століть). Село Благовіщенка, Більмацький район, Запорізька область © Любов Алєксєнцева
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Городище літописного міста Тустані, Урич, на північний захід від села © ЛКвасова
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Будинок Юзівського комітету більшовиків, вул. Артема, 9. Донецьк © SerovaYuliya
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Свято-Петропавлівська церква (не використовується), Петропавлівка. Вовчанський район Харківська область © Вячеслав Мамон
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

* Користувачі не активували у налаштуваннях електронну пошту, тому оргкомітету наразі не вдалося з ними зв’язатися.

Світлини були обрані на розсуд авторки допису. Переважно це цікаві чи нові об’єкти, світлин яких раніше не було завантажено у рамках конкурсу.

Нарешті, ми підійшли до останнього регіону в оголошенні номінації «Найкраще фото»: переможні фото Києва та області, а також переможців, яких обрало окреме журі.  Громадська організація «Друге життя» та Управління екології та природних ресурсів в Києві обрали аж три найкращі фото заповідного Києва.

Загалом учасники конкурсу завантажили протягом травня фотографії 70 пам’яток природи Київської області та 173-х пам’яток Києва, — всього 510 та 1334 файли відповідно.

Найкраще фото Києва

Pulsatilla patens MZ

Ботанічний заказник «Лісники». Автор: Марія Зикова, CC-BY-SA-4.0

Київ представляє сон розкритий у ботанічному заказнику «Лісники».  З 2007 року заказник  входить до складу парку «Голосіївський» і розташований між хутором Мриги, селищем Віта-Литовська, селами Ходосівка та Лісники і залізничною станцією Підгірці. Територія заказника характеризується різноманіттям рослинного покриву. Тут переважає лісова і трапляються ділянки лучної, болотної та водної рослинності. Понад 10 видів рослин, що зростають на території заказника, занесені до Червоної книги України. Серед них Сон чорніючий та Сон широколистий. Багато інших також охороняють ся міжнародними конвенціями або регіональним охоронним списком м. Київ.

Найкраще фото Київської області

Vitachev view

«Стайківські обрії». Автор: Vera Alekseeva, CC-BY-SA-4.0

Стайківські обрії — загальнозоологічний заказник місцевого значення, що розміщений на теренах Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області. Територія включає два заплавні острови площею 50 га, розташовані за 550 м від берега водосховища, прилеглу акваторію Канівського водосховища завширшки 300 м, крутий берег водосховища площею 8 га в районі колишнього глиняного кар’єру. Після заповнення чаші канівського водосховища (1976 р.) поблизу села Стайки утворилось декілька заплавних островів, які були остаточно сформовані алювіальними відкладеннями (переважно принесеними течією пісками). Острови покриваються водою при весняних повенях і виступають при пониженні рівня води водосховища спекотного літа. Через це острови не використовуються у господарських цілях. Фото з цієї території вперше перемагає в цій номінації. А авторка влучила у перемогу всього з 6 пострілів, тобто завантажила усього 6 фото.

Переможці спецномінації «Найкраще фото заповідного Києва» від ГО «Друге життя» та Управління екології та природних ресурсів Київської міської державної адміністрації

3-е місце

Дніпро безмежний

3 місце. Заказник «Муромець-Лопуховате». Автор: Дмитро Сидорук, CC-BY-SA-4.0

Автор так прокоментував фото: «Вечірні сумерки на острові Муромець, вони завжди спокійні і трішки загадкові. Завдяки тривалій експозиції, річкова ода на знімках стала схожою на лід, хвилі згладилися створивши ідеально рівну річкову поверхню».

Ландшафтний заказник місцевого значення «Муромець-Лопуховате» створено рішенням Київської міської ради у 2002 році для охорони екосистем заплавного острова Лопуховатий та частини острова Муромець (на північ від острова Лопуховатий через Чорторий). Тут наявні добре збережені лісові, лучні водні та прибережно-водні угруповання заплавної рослинності, а також ізольовані місцезростання низки регіонально-рідкісних та червонокнижних рослин, серед яких півники сибірські, латаття біле, сальвінія плаваюча та ін. Статті про заказник у Вікіпедії ще не створено.

2-е місце

Ранок перед зимою

2 місце. Урочище «Бобровня». Автор: Дмитро Сидорук, CC-BY-SA-4.0

Бобровня — урочище в Деснянському районі Києва на лівому березі Дніпра, за 2 км нижче устя Десни. Поблизу знаходиться житловий масив Троєщина. Тут бере свій початок річка Небишівка, яка через 4 км впадає в річку Десенка, вище Подільського мосту.

Коментар автора: «Це фото зроблене на початку зими. Урочище Бобровня — це дуже тихе, меланхолічне місце. Восени там зустрічається мало людей та є можливість спокійно, неспішно насолоджуватися природою блукаючи поблизу невеличкої річки. Фотографія зроблена вранці, саме ранок дав змогу передати всі відчуття міжсезоння — той стан, коли природа вже скинула останнє листя з дерев і очікує зимові сніги та морози».

1-е місце

Морозний зимовий вечір поряд з гніздом сірої сови

1 місце. НПП «Голосіївський». Автор: Олексій Карпенко, CC-BY-SA-4.0

Національний природний парк «Голосіївський» створено було у місті Києві відповідно до Указу Президента України у 2007 році.  Територія національного природного парку «Голосіївський» знаходиться в південній частині м. Києва, на захід від Дніпра на крайній півночі лісостепової фізико-географічної зони.

Північна частина парку включає урочища з переважанням широколистяних лісів, таких як Голосіївський ліс (разом з прилеглим до нього Голосіївським парком ім. Максима Рильського), урочищами Теремки і Бичок. Південна частина парку — це піщана надзаплавна тераса Дніпра, вкрита сосновими лісами. Ця тераса перетинається річкою Сіверкою, яка розгалужена на кілька рукавів. У її долині знаходиться значний масив вільхових лісів.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Звертаємо увагу, що початок нагородження переможців конкурсу «Вікі любить Землю» перенесено на 10:30  15 грудня. До зустрічі вже в цю суботу!

 Див. також:

Існують речі, що здаються природними та звичними, але водночас мають здатність дивувати, якщо поглянути глибше. Як для когось відкриття, що «Пташине молоко» робиться не з пташиного молока, відсутність «свободи панорами» в Україні — бентежить. Сьогодні проводить засідання робоча група із доопрацювання нової редакції законопроекту №7539, який має удосконалити сферу авторського права і трохи чіткіше пояснить ситуацію із «свободою панорами» в Україні. Але почнемо ми з того, що ж собою «свобода панорами» являє та з чим її у нас їдять. Якщо коротко, то «свобода панорами» — це право публікувати у будь-якій формі зображення творів архітектури, що розміщені в публічних місцях. Відповідно, відсутність «свободи панорами» — це відсутність такого права.

Цілком природно постає питання, як взагалі можливо, що відтворення будівель у формі фотографії чи відео — це привід для судового позову чи адміністративної і, подекуди, кримінальної відповідальності?  

Проблема у недолугості закону України «Про авторське право та суміжні права» (Далі — ЗУ). Він говорить, що автор чи особа, якій авторські права належать, має виключне право на дозвіл відтворення об’єкта авторського права (п. 1 ч. 3 ст. 15 ЗУ). Об’єктом авторського права закон, зокрема, визначає твори архітектури (п. 9 ч. 1 ст. 8 ЗУ). Відтворення твору архітектури може бути у формі відеограми, оптичній, електронній та будь-якій іншій формі, доступній для зчитування комп’ютером (ст. 1 ЗУ). Зібравши всі визначення докупи, можна побачити, що виключні права на відтворення твору архітектури у будь-якій формі належать автору, навіть якщо йдеться про відео чи відтворення будівлі у вигляді фото.

Питання в тому, що в законі немає розмежування для об’єктів авторського права за способом відтворення. Скульптура чи твір архітектури, який відтворюється за допомогою відео, як би це дивно не виглядало,  вважається порушенням за тим самим принципом, що і «піратське» відтворення фільму.

Може, спитаєте ви, у чинному Законі є винятки, що дозволяють не порушувати авторські права, виставляючи фоточки на фоні Театру на Подолі у ФБ. Так світлини є, наприклад, у пана Віталія Кличка на сторінці:

Ні, жодних винятків, які дозволяли б вам вільно це зробити, окрім як у разі, якщо до кадру потрапив архітектурний твір під час відео- чи фотофіксації поточних подій (ч. 4 ст. 21). Виходить, що відтворювати фото та відео з будівлями та скульптурами можна лише під час репортажів та зйомок новинних сюжетів. Ба більше, ч.2 ст. 25 передбачає, що «відтворення творів зафіксованих у фонограмах, відеограмах та їх примірниках» у домашніх умовах можливе лише за умови виплати авторові винагороди. Оскільки жодної уваги різним способам відтворення різних творів законотворці не звертали, архітектурні твори теж не можна відтворювати у колі сім’ї, не сплативши авторові. Неприємно, що тут ще скажеш…

Очевидно, що «свобода панорами» — це про свободу загалом, принаймні про свободу від юридичної відповідальності за абсолютно безвинні діяння. Чому «свобода панорами» настільки важлива для нас всіх та для Вікіпедії зокрема? У першу чергу тому, що ми прагнемо використовувати матеріали, розповсюдження яких не обмежується власниками авторських прав. Ми виступаємо за вільні знання, так само як і за вільний обіг фото- та відеоматеріалів, тому публікуємо лише ті твори, що були визначені як вільні в усіх площинах: від освітньої до комерційної. Чинне законодавство, на жаль, не дозволяє Вікіпедії вільно використовувати фото та відео творів архітектури на своїх ресурсах. Як і тобі, читачу. На превеликий жаль, цей юридичний абсурд — реальність, у якій нам доводиться жити.

Проте є надія, що скоро не доведеться. Дає нам цю надію законопроект №7539, що рік тому було запропоновано Урядом і який зараз перебуває на доопрацюванні в профільному комітеті Верховної Ради. За умови прийняття його Парламентом він дозволить розширити свободу панорами на використання творів архітектури та садово-паркового мистецтва для некомерційних цілей. Єдиний недолік полягає в тому, що за бортом залишаються видавництва, продакшн-студії, фотографи, що займаються комерційною зйомкою тощо. Путівники, фотокниги, навчальні посібники, рекламні брошури тематичних виставок, музичні кліпи — всі ці твори виготовлені з комерційною метою. Варто дозволити вільну репродукцію у графічному, фото- та відеоформатах, щоб заохочувати проекти, що інтенсифікують культурне життя, створюють імідж України в світі та платять податки до державного бюджету.

Зараз проводяться зустрічі робочої групи щодо цього законопроекту. Це означає, що повноцінна «свобода панорами» має шанс на втілення.

Для цього потрібно лише вольове зусилля усіх причетних та крихта здорового глузду. Це стосується кожного із нас: давайте поширимо інформацію про це, щоб депутати звернули увагу на цю норму законодавства. І виправили її ще на етапі доопрацювання нової редакції законопроекту №7539.


Підготував Павло Костін

Кременецький колегіум. Ансамбль. Тернопільська область © Костянтин Брижниченко
Світлина пам’ятки у Тернопільській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Тернопільської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Представляємо найкращі світлини пам’яток ще чотирьох областей.

Найкращою світлиною Тернопільської області стала робота Костянтина Брижниченка із видом на ансамбль Кременецького колегіуму. Колегіум єзуїтів у Крем’янці заснував близько 1720 року князь Міхал Сервацій Вишневецький (за іншими даними, також його брат — князь Януш Антоній Вишневецький). Заклад діяв при монастирі ордену єзуїтів у місті. Будівництво було розпочато коштом родини Вишневецьких 1731 року, тривало до 1743-го. У колегіумі велась підготовка вчителів для єзуїтських шкіл. Архітектурний комплекс поєднав костел, келії та два навчальні корпуси. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігнатію Лойолі та святому Станіславу Костці. Будівля колегіуму формувала східну сторону ринкової площі в місті Кременець.

Наталія Шестакова, членкиня журі, зазначила про фото:

Приваблива пам’ятка, гарно презентована в контексті міста, гарна композиція та освітлення

Найкращим фото Кіровоградської області журі визначило роботу Олександра Мальона. Вознесенський собор є пам’ятка архітектури кінця XIX — початку XX століття. Собор був закладений 1898 року в центральній частині базарної площі Бобринця, але безпосереднє будівництво собору почалося 1905 року. Автором проекту був відомий єлисаветградський зодчий Яків Паученко. Будівництво храму тривало 14 років. У 1912 році собор було освячено на честь Вознесіння Господнього. Собор був розписаний лише частково в зв’язку з революцією. Тоді з куполів храму було знято позолоту, дзвони переплавлено, а саме приміщення перетворилось на склад. У 1933 році в приміщенні храму зберігалось зерно, пізніше — інші товари торгівлі. Згодом будівлю передали для створення районного історичного музею. Тепер храм відновлено і повернуто парафіянам. Фото зроблено у квітні 2018 року, і, як зауважила Наталія Шестакова, «в середині дня влітку-навесні краще зняти цей об’єкт неможливо. Саме зображення якісне. Але, так, справляє враження “без родзинки”».

Вознесенський собор. Бобринець. Кіровоградська область © Олександр Мальон
Світлина пам’ятки у Кіровоградській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Кіровоградської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Світлина із видом на млин Варшавського Вигдора Зейлиховича в Новоукраїнці теж зацікавив журі, зважаючи на цікавість самої пам’ятки. Це цегляна п’ятиповерхова будівля, рік побудови — 1894.

Млин Варшавського Вигдора Зейлиховича. Новоукраїнка, Кіровоградська область © Arcitec wiki
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Полтавській області найкращою роботою стала світлина Романа Наумова із зображенням Здвиженського собору. Собор споруджений як головний храм Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря 1689–1709. Зведення головного храму обителі велося коштом декількох полтавських полковників, у тому числі Генерального судді В. Л. Кочубея та його сина, полтавського полковника В. В. Кочубея, та двох українських гетьманів — І. Самойловича й І. Мазепи. У полтавський період Великої Північної війни, впродовж травня — червня 1709 року монастир був резиденцією Карла XII. На думку дореволюційних істориків-краєзнавців саме на монастирському пагорбі відбулося важке поранення короля у ногу напередодні Полтавського бою на світанку 17 червня 1709 року. Пам’ятка архітектури українського бароко. Про саму світлину Наталія Шестакова сказала, що фото — цікаве, але «зображення церкви дуже вже викривлене».

Здвиженський собор. Полтава © Роман Наумов
Світлина пам’ятки у Полтавській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Полтавської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Трохи поступилася цій роботі світлина авторства Artur Aroian із зображенням Христоріздвяної церкви у селі Вергуни. Як прокоментувала Наталія Шестакова: «Цікавий нерозтиражований об’єкт, вдало передано передано його атмосферу та ауру. Залишки фресок на стінах, довгострокову руйнацію краси та піднесення».

Христоріздвяна церква. Вергуни Хорольського району Полтавської області © Artur Aroian
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращою світлиною Рівненської області стала робота Івана Сідловського із видом на інтер’єр Троїцького собору Межиріцького монастиря. Припускають, що автором проекту храму може бути той самий будівничий, що й Богоявленської церкви на Острозькому замку. Будівництво церкви тривало до 1530-х років. Вівтарі 18 століття, що залишилися в спадок від оо. Францисканів, були частково використані для створення іконостасу церкви. Інтер’єр церкви розписаний учнями живописця кінця 19 початку 20 століття Віктора Васнєцова. У церкві збереглися також оригінальні фрески 16 століття.

Троїцький собор. Село Межиріч Острозького району © Іван Сідловський
Світлина пам’ятки у Рівненській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Рівненської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Зовсім трохи їй поступилася робота Вадима Постернака із зображенням дерев’яної церкви Косми та Дем’яна у селі Новий Корець. Церква датується 1866 роком.

Дерев’яна церква Косми та Дем’яна. Село Новий Корець Острозького району © Вадим Постернак
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Кременецький колегіум», «Вознесенський собор (Бобринець)», «Хрестовоздвиженський монастир (Полтава)» та «Межиріцький монастир».

Представляємо ще три світлини, що стали переможцями номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018».

Найкраще фото Рівненської області 

Туманні схили, Базальтове

Базальтові стовпи. Автор: Dimatrofimchuk, CC-BY-SA-4.0

На Рівненщині перемогла фотографія геологічної пам’ятки природи «Базальтові стовпи», що на західному схилі Українського кристалічного щита. Загальна протяжність відслонень базальтів у межах пам’ятки — 180–230 м. Товщина стовпів коливається в межах від 0,6 до 1,2 м. Переважають із товщиною 0,8—1,0 м. Висота — від 3 м до 30 м. Вони мають властивість давати прямий рівний розкіл.

Фото цієї пам’ятки перемогло в цій номінації також у 2014 році. Дмитро ж у конкурсі взяв участь уперше. Запрошуємо переглянути його внесок — 100 фото.

Найкраще фото Харківської області 

НПП Дворічанський, ковила у тумані

Національний природний парк «Дворічанський». Автор: Дмитро Балховітін, CC-BY-SA-4.0

Краєвид просторої долини, покритої пухнастими китицями ковили отримав найвищу оцінку серед фото заповідних територій Харківської області. Її зробив у Дворічанському НПП переможець номінації «Найкраще фото конкурсу» Дмитро Балховітін. Парк розташований у північно-східній частині Харківської області, у Дворічанському районі. Парк створений задля вивчення, збереження та відтворення унікальних природних крейдяних комплексів, розташованих уздовж правого берега річки Оскіл, а ковила волосиста, одна з 37 рослин з занесених до «Червоної книги», що тут ростуть.

Найкраще фото Чернівецької області 

 

Королівський водограй 01

Водоспад «Королівський». Автор: Олег Перепелюк, CC-BY-SA-4.0

Водоспад «Королівський» — геологічна пам’ятка природи місцевого значення  у межах Сторожинецького району Чернівецької області, на південь від села Банилів-Підгірний. Статус надано для збереження мальовничого водоспаду на річці Дмитриця (притока Малого Серету). Висота падіння води — 3 м. Водоспад утворився в місці, де річка перетинає скельний масив, складений зі стійких до ерозії пісковиків. Водоспад вперше стає переможним ПЗФ Чернівецької області та й загалом вперше його фото беруть участь у конкурсі. Саме фото Олега, новачка у конкурсі, й ілюструє статтю у Вікіпедії про пам’ятку.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Нагородження переможців відбудеться 15 грудня у Музеї Шолом-Алейхема у Києві. Запрошуємо!

 Див. також:

Сумська та Чернігівська області

17:47, Saturday, 08 2018 December UTC

Троїцька (Миколаївська) церква. Пустовійтівка, Сумська область © Андрій Мозоль
Світлина пам’ятки у Сумській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Сумської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На світлині зображено Троїцьку (Миколаївську) церкву у селі Пустовійтівка Роменського району. Ця церква є пам’яткою архітектури національного значення (1900—1906 роки). Церкву було зведено за проектом полтавського архітектора Носова Сергія Васильовича[1]. Україна Інкогніта зараховує цей унікальний храм до десяти маловідомих сільських архітектурних шедеврів — величезна мурована церква у стилі історизм[2]. Статті про саму пам’ятку у Вікіпедії українською ще не створено — як і статті про її архітектора…

Інша робота із іншою Миколаївською церквою — із Глухова — тільки трохи поступилася найкращій світлині. Як зазначила членкиня журі Наталія Шестакова:

Незвичне фото у ретро-стилі, дуже важко спіймати цей момент із можливістю спокійного, «глибокого» віддзеркалення у калюжі дощу на стоянкці автобусів та автостранспорту. Автору вдалость зловити «чарівну мить» та чудово передати атмосферу. Дуже оцінила «дочекатись потрібного моменту у потрібном місці у потрібну погоду» та «побачити зірки в калюжах»

Миколаївська церква. Глухів, Сумська область © Роман Наумов
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращою світлиною пам’ятки у Чернігівській області стала робота із зображенням П’ятницької церкви у Чернігові. Храм побудований в кінці XII — на початку XIII ст. на чернігівському посаді біля Торгу на кошти купців; чотиристовпна, тринавна, триапсидна, однобанна, в основі плану — чотиристовпний хрестово-купольний храм, майже квадрат у перерізі. У 1676 і 1690-х pp. ним же була проведена повна реставрація і перебудова церкви у стилі українського бароко. Імовірно роботи велись під керівництвом архітектора Івана Зарудного. Після реставрації церква набуває вигляду семибанного храму з бароковими фронтонами (на східному окреслювався герб гетьмана Івана Мазепи). У 1750 році храм горів, через 5 років його відновили, а також прибудували барокові прибудови, на яких були зроблені невеликі грушовидні бані. 25 вересня 1943 року храм зруйновано. У грудні 1943 р. до Чернігова приїхав видатний радянський дослідник давньоруського зодчества П. Д. Барановський, якому вдалося з великою достовірністю відтворити всі форми будови — однієї з найвизначніших пам’яток давньоруської архітектури. Пізніше церку було відкрито як музей.

П’ятницька церква. Чернігів © Роман Наумов
Світлина пам’ятки у Чернігівській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Чернігівської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Трохи роботі-переможцю поступилися за балами світлини із зображенням Покровської церкви у Жуклі («Гарна презентація нерозтиражованого об’єкту, гарна композиція. Якість, кольори та загальний настрій фото») та незмінних гармат із бастіонів Чернігівської фортеці.

Покровська церква. Жукля, Корюківський район, Чернігівська область © Олександр Мальон
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Гармати з бастіонів Чернігівської фортеці. Чернігів © Сергій Криниця
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Пустовійтівка» та «П’ятницька церква (Чернігів)».

Представляємо ще чотири світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018». 

Найкраще фото Кіровоградської області 

Лісове озеро у Чорному лісі

Чорноліський ландшафтний заказник. Автор: PHOTOROMIO, CC-BY-SA-4.0

Чорноліський заказник — ландшафтний заказник загальнодержавного значення у Знам’янському районі Кіровоградської області, в межах однойменного масиву «Чорний ліс». Створений у 1981 році на території 3491 га. з метою охорони одного з найбільших лісових масивів на межі лісостепової і степової зон.Територія заказника розташована на вододілі річок Інгул, Інгулець і Тясмин, в межах Придніпровської височини. Поверхня розчленована ерозійними формами рельєфу: борознами, водориями, балками. Природоохоронний статус тут також надано озеру Берестувате (Чорне) та прилеглих до нього заболочених ділянок.

Автор фото вперше взяв участь у конкурсі.

Найкраще фото Запорізької області 

На березі Вічності

Заказник «Дніпровські пороги». Автор: Alexey Tolmachov, CC-BY-SA-4.0

Дніпровські Пороги — геологічний заказник загальнодержавного значення у межах міста Запоріжжя. До території заказника входять частина острова Хортиці, острів Байди, острів Дубовий, скелі Стіг-1, Стіг-2, Стіг-3 та Два Брати.  На території заказника виявлено археологічні та історичні пам’ятки різного віку.

Олексій бере участь у конкурсі вже четвертий рік. У 2015 та 2016 роках його роботи також ставали найкращими в цій номінації.

Найкраще фото Черкаської області 

Скеля «Радіонова»с. Буки на р. Гнилий Тікич

Скеля «Радіонова». Автор: Сергій Зисько, CC-BY-SA-4.0

Скеля «Радіонова» — геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Об’єкт розташований на території Маньківського району Черкаської області, село Буки, на річці Гірський Тікич. Це одна зі скель Буцького каньйону,  названа на честь українського науковця-петрографа Сергія Родіонова.  Каньйон, який часто називають дивом природи, утворений у протерозойських гранітах, вік яких оцінюється у 2 мільярди років.

Минулого року скеля також представляла область в роботі Дмитра Балховітіна.

Найкраще фото Одеської області 

Victory Park Odessa 02

Дендропарк «Перемоги». Автор: Pafnutevich, CC-BY-SA-4.0

Нічний парк в одеській Аркадії зібрав найбільше балів з фото ПЗФ Одеської області. Закладений у 1960 році, тут висаджено понад 500 видів дерев і чагарників, включаючи теплолюбиві екземпляри. Зростають кедр ліванський, тис ягідний, гінкго дволопатеве, метасеквоя, скумпія звичайна. Існує система штучних ставків з фонтанами загальною довжиною 700 м.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Нагородження переможців відбудеться 15 грудня у Музеї Шолом-Алейхема у Києві. Запрошуємо!

 Див. також:

Дніпрогес із висоти. Запорізька область © Анатолій Волков
Світлина пам’ятки у Запорізькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Запорізької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Дніпрогес (гребля і силова станція) — пам’ятка історії місцевого значення. Будівництво було розпочато у 1927 році, до 1939 року станція запрацювала на повну потужність. Після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів та Дніпровські пороги. 18 серпня 1941 року греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС, а восени 1943 року її вже підірвали при відступі німці. З 1944 року почалося відновлення електростанції. Її потужність — 1584 МВт[1]. Саме робота Анатолія Волкова, зроблена у січні 2018 року, привернула увагу журі. Інший цікавий об’єкт — культовий комплекс «Кам’яна Могила» — на фото користувача Yanuschenko DV, датованому 2007 роком, заслужив уваги через цінність самого об’єкта.

Культовий комплекс «Кам’яна Могила». Мирне, Запорізька область © Yanuschenko DV
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Миколаївській області вперше перемогла світлина археологічної пам’ятки — стародавнє місто Ольвія є пам’яткою архітектури національного значення. «Національний історико-археологічний заповідник “Ольвія”» — це комплекс пам’яток відомого античного міста-держави Ольвії в Миколаївській області біля села Парутине. Територія заповідника включає городище і некрополь стародавньої Ольвії. До складу заповідника також включено острів Березань, де існувало найдавніше в Північному Причорномор’ї давньогрецьке поселення. Острів Березань розташований у Чорному морі, за 12,8 км на південний захід від Очакова.

Серед світлин пам’яток області журі також відзначило світлину із зображеням ротонди. Це пам’ятка архітектури місцевого значення, зведена на початку XX століття по вулиці Набережної та рогу вулиці Фалєєвської.

Стародавнє місто Ольвія. Парутине, Миколаївська область © Юрій Репало
Світлина пам’ятки у Миколаївській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Миколаївської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Ротонда, Миколаїв © Олександр Примас
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкраща світлина Херсонської області — теж неочікуваний об’єкт. На фото Володимира Дзюбака є пам’ятник на честь генерал-майора Івана Синельникова у селі Садове Білозерського району. Монумент був зведений на початку XX століття на кошти правнучки Синельникова Софії Миколаївни, у першому шлюбі — Комстадіус. Автором проекту, ймовірно, слід вважати губернського архітектора Казимира Квінто, який у 1902 році реставрував надгробний пам’ятник Синельникову у Катерининському соборі міста Херсона, на кошти тієї ж Софії Миколаївни.

Пам’ятник на честь генерал-майора І. М. Синельникова. Садове, Херсонська область © Володимир Дзюбак
Світлина пам’ятки у Херсонській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Херсонської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Дніпровська ГЕС», «Ольвія», «Національний історико-археологічний заповідник “Ольвія”», «Садове (Білозерський район)».

Найкращі фото сходу України

17:32, Wednesday, 05 2018 December UTC

Панорама всередині контори «Дзевульский і Ланге». Слов’янськ, Донецька область © Сергій Орлік
Світлина пам’ятки у Донецькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Донецької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

За оцінками журі найкращою світлиною пам’ятки у Донецькій області є панорама всередині контори акціонерного товариства «Дзевульский і Ланге» («Дзевульский і Лянге»[1]) по вул. Вокзальна (Свердлова), 2 у Слов’янську. Датується початком 20 століття. Пам’ятка архітектури місцевого значення з 1999 року. Невелику фабрику з виробництва плитки та цегли було відкрито у Слов’янську 1895 року, а офіційне відкриття заводу вібулося 1901 року[1]. Вона працювала до 1919 року, а тоді її було націоналізовано. Відновилася робота в 1925 році[3] і продовжилася до 1990-х років. 2016 року споруду передали на баланс відділу культури міста[1][2]. Для нашого конкурсу це доволі нетипова фотографія: інтер’єри не так часто набирають найбільше балів загалом, а зокрема — інтер’єри пам’яток у такому стані…

Серед світлин Донецької області журі також відзначило світлину Сергія Орліка всередині підземної церкви преподобних Антонія і Феодосія. Церква датується XVII ст. і є щойновиявленою пам’яткою архітектури.

Крейдяні ходи підземного храму преподобних Антонія і Феодосія. Святогірськ, Донецька область © Сергій Орлік
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Луганській області найкращою світлиною стала робота Олександра Павленка із зображенням церкви Іоана Предтечі у селі Мілуватка Сватівського району. Церква датується 1909—1914 роками і є пам’яткою містобудування та архітектури місцевого значення. Це перша світлина цієї пам’ятки, завантажена у рамках конкурсу.

Церква Іоана Предтечі. Мілуватка Сватівського району, Луганська область © Олександр Павленко
Світлина пам’ятки у Луганській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Луганської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Трохи поступилася цій світлині робота користувача Dumitru Zhytomyr із зображенням особняка кін. XIX ст. — поч. XX ст. по вулиці Шевченка у Біловодську. Це теж пам’ятка містобудування та архітектури місцевого значення, і це перше фото будівлі у вікіпроектах.

Особняк, вул. Шевченка, 1.Біловодськ, Луганська область © Dumitru Zhytomyr
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Харківській області перемогла робота Андрія Мозоля із зображенням Спаської церкви у селищі Володимирівка Краснокутського району. Це діюча церква, розташована на території Наталіївського парку. Церква побудована за проектом Олексія Щусєва. Храм був закладений у 1911 році, а в 1913 його вже завершили і освятили. Зовнішні стіни церкви прикрашені шістнадцятьма рельєфними розетами з зображенням святих та декоративним орнаментом за ескізами видатного скульптора О. Т. Матвєєва. Також у кладку стін були вмонтовані середньовічні рельєфи, привезені з Європи. Церква є частиною комплексу пам’яток архітектури національного значення — заміської садиби «Наталіївка».

Спаська церква. Володимирівка Краснокутського району, Харківська область © Андрій Мозоль
Світлина пам’ятки у Харківській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Харківської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Іншою світлиною Харківської області, що заслужила уваги журі, стала робота Дмитра Ровчака із зображенням Свято-Вознесенського кафедрального собору в місті Ізюм. Храм був побудований і освячений в 1826 році, у 1902—1903 роках було здійснено розширення храму, створено нову, більшу за попередню, дзвіницю. Робота пана Дмитра датується жовтнем 2014 року. Наталія Шестакова, членкиня журі, прокоментувала це фото так:

Гарне композиційно та за кольорами фото, прибавливо та інформативно презентує пам’ятку, яка не перенасичена фото- та туристичною увагою. Найприємніше фото з Харківщини цього року

Вознесенська церква з дзвіницею. Ізюм, Харківська область © Дмитро Ровчак
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Наталіївський парк».

Представляємо ще три світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018».

Найкраще фото Полтавської області 

53-232-5002 Yarmakivsky DSC 1749

Ярмаківський заказник. Автор: Сергій Криниця, CC-BY-SA-4.0

Ярмаківський заказник — ландшафтний заказник місцевого значення Полтавської області, розташований біля Миргорода, з північної сторони села Гаркушинці за річкою Хорол. Територія заказника являє собою лісовий масив, розташований на правому березі річки Хорол і охоплює частину затоки ріки, покритої заростями очерету, а також низькі заплавні луки.
Це вже друга перемога Сергія Криниці в цьогорічному конкурсі  — він також сфотографував найбільше пам’яток серед усіх учасників і загалом є одним з найактивніших учасників фотоконкурсів «Вікімедіа Україна». Лише в українській Вікіпедїі його фото ілюструють понад 900 статей.

Найкраще фото Миколаївської області

Ранок туманний

НПП «Бузький гард». Автор: Дмитро Сидорук, CC-BY-SA-4.0

Південний Буг не вперше є фаворитом журі серед природних об’єктів Миколаївської області. У 2016, році в цій номінації перемогло фото порогів, що збереглися, авторства згадуваного Сергія Криниці.
Національний природний парк «Бузький Гард» розташований в Арбузинському, Братському, Вознесенському, Доманівському та Первомайському районах Миколаївської області. Найвища висота на території Національного природного парку — 120 м над рівнем моря біля села Мигія Первомайського району в урочищі «Літній хутір». Найвища висота 17 м — урочище Гард з правого берега річки Південний Буг в околицях села Богданівка.

Від Мигії до Олександрівки Південний Буг тече в крутих кам’янистих берегах, утворюючи вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожистим річищем, водоспадами та островами. Флора НПП «Бузький Гард» налічує більше ніж 1000 видів рослин. Фауна хребетних тварин нараховує близько 300 видів, 23 з них перебувають під охороною держави, а саме: марена дніпровська, шемая дунайська, жовтобрюх, орел карлик, видра річкова, горностай та інші.

Сидорук Дмитро бере участь у конкурсі вдруге. Минулого року його фотографія Свитязя була визнана найкращою.

Найкраще фото Луганської області

Р.Айдар

Айдарський іхтіологічний заказник. Автор: Валерій Черняк , CC-BY-SA-4.0

Іхтіологічний заказник місцевого значення «Айдарський» розташований в Новопсковському районі Луганської області. Займає ділянку річки Айдар від кордону зі Старобільським районом до північної околиці села Риб’янцеве з прибережною смугою. Оголошений у 2002 році. На ділянці річки Айдар, що входить до заказника, мешкають рідкісні види риб, занесені до Червоної книги України: мінога українськавирезуб та ялець Данилевського. Має велике значення для збереження популяцій риб, що піднімаються на нерест із Сіверського Дінця та Дону.Валерій Черняк  вперше взяв участь у конкурсі «Вікі любить Землю» та подав 34 світлини.

Дякуємо учасникам!

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Нагородження переможців відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Місце проведення: музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

Представляємо ще три світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018».

Найкраще фото м. Севастополь 

Схили Байдарського Заказника

Байдарський заказник. Автор: Vian, CC-BY-SA-4.0

Байдарський заказник — ландшафтний заказник загальнодержавного значення розташований на південному заході Гірського Криму. Створений у 1990 році з метою збереження особливо цінних природних ландшафтів Криму та забезпечення чистоти вод річки Чорної — основного джерела водопостачання міста Севастополя.

На другому місці опинилось ще одне чудове фото цього ж заказника від того ж автора.
Погляд на схід

Найкраще фото Закарпатської області

Ранкові промені на Синевирі

Озеро Синевир. Автор: Misha Reme, CC-BY-SA-4.0

«Синевир» — національний природний парк в Українських Карпатах, у межах Міжгірського району та частини Хустського району Закарпатської області. На території парку розташоване водно-болотне угіддя міжнародного значення озеро Синевир. Фото також потрапило на 5-6 позицію у топ-10 світлин конкурсу, де розділило перемогу ще з одним фото з Закарпаття. Для визначення одного переможця в цій номінації було проведено додатковий раунд. Загалом серед десяти найкращих фотографій конкурсу три зроблені на території Закарпатської області.

Найкраще фото Львівської області

SkoleBeskidsNationalNaturePark-nov-2011

Сколівські Бескиди. Автор: Михайло Пецкович, CC-BY-SA-4.0

Сколівські Бескиди — гірський масив в Українських Карпатах, частина Східних Бескидів. Розташований у межиріччі Стрию — Опору — Мизунки, у межах Львівської та (частково) Івано-Франківської областей. З північного сходу масив межує з Передкарпаттям, з північного заходу — з Верхньодністровськими Бескидами, з південного заходу і півдня — зі Стрийсько-Сянською Верховиною та Верховинським Вододільним хребтом, з південного сходу — з Ґорґанами. Автор, Михайло Пецкович бере участь у конкурсі з 2013 року, його фото перемагали, а також отримували статус вибраних у Вікісховищі. Переглянути його внесок можна тут.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Далі буде!

Увага! Шановні учасники та переможці, нагородження відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Подія відбудеться у музеї Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

Представляємо ще чотири світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018». Три з них, вже знайомі нашим учасникам та шанувальникам, оскільки вони потрапили у Топ-10 світлин конкурсу.

Найкраще фото Криму

4_Захід на Мангупі

Гора останец «Мангуп-Кале» – комплексна пам’ятка природи національного значення, що знаходиться у Кримських горах на теренах Бахчисарайського району. Створено відповідно до Постанови Кабінету міністрів УРСР від 14 жовтня 1975 року. Пам’ятка площею 90 гектарів розташована на теренах гори-останця Баба-Даг (Батько-Гора). Плато поверх гори розташоване на висоті близько 250 м відносно навколишніх долин і 583 м над рівнем моря. Величні руїни храмів, стародавніх укріплень, численні печерні споруди в поєднанні із заповідною природою створюють неповторний образ Мангупу.

Найкраще фото Івано-Франківської області

2_Осінній світанок на вершині Смотрича

Смотрич — одна з вершин гірського масиву Чорногора в Українських Карпатах. Розташована у Верховинському районі Івано-Франківської області, в межах Карпатського національного природного парку. Висота гори — 1898 м.

Найкраще фото Донецької області

1_Білокузьминівка_світанок

Скелеподібне оголення верхньої крейди, або Крейдяні Білокузьминівські скелі, Білокузьминівські стовпи — геологічна пам’ятка природи місцевого значення, крейдові скелі розташовані за 500 м від центру села Білокузьминівка Костянтинівського району, Донецька область, за 15 км на схід від Краматорська. Заповідна площа становить 0,35 гектара, під охороною знаходиться з 1972 року.

Фотографія цієї пам’ятки також була відзначена на конкурсі «Вікі любить Землю» у 2013 та 2015 роках.

Найкраще фото Дніпропетровської області

lyman

Солоний Лиман — ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Новомосковського району Дніпропетровської області, на північний захід від села Новотроїцьке. Створений у 1980 році для охорони природи однойменного озера з острівцями та прилеглими ділянками в долині річки Самари. Площа і глибина озера значно змінюються протягом року, влітку воно подекуди пересихає. Вода солонувата.

Фотографія Сергія Рижкова, що зображує гніздову колонію мартинів жовтоногих на острові Солоного Лиману також стала найкращою з Дніпропетровської області у 2015 році.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Далі буде!

Увага! Шановні учасники та переможці, нагородження відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Подія відбудеться у музеї Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

Представляємо кілька світлин та авторів, що отримали найвищі оцінки журі та стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018». 

Найкраще фото Херсонської області

О.Чурюк

Острів Чурюк, Азово-Сиваський національний природний парк. Автор: PhotoDocumentalist, CC-BY-SA-4.0

Азово-Сиваський національний природний парк — національний парк, розташований на косі Бирючий острів, в західній частині Азовського моря, на території півдня Херсонської області. Створений 25 лютого 1993 року шляхом перетворення Азово-Сиваського заповідника в національний природний парк. Загальна площа парку — 52 154 га. Частина острова Чурюк входить до парку з 1957 року. Статті у Вікіпедії про цей острів ще не створено.

 Найкраще фото Хмельницької області

Водоспад в Маліївському Парку. Квітень 2018

Малієвецький парк, Дунаєвецький район, с. Малієвці. Автор: Зисько Сергій, CC-BY-SA-4.0

 Малієвецький парк — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в Україні. Природоохоронний статус наданий з метою збереження парку, закладеного в кінці ХVІІІ ст, як частину маєтку поміщиків Орловських. Парк розташований на лівому березі струмка, що впадає в річку Ушку (притока Ушиці). Рельєф характеризується мальовничими ландшафтами — похилі (місцями круті) схили балки, що переходять у рівнинну ділянку заплави струмка.  Тут облаштовані доріжки, природні джерела, створено два ставки з острівком, а також штучний водоспад, який бачимо на фото. Рукотворний Малієвецький водограй дивує красою і має цікаву історію, що заслуговує на окрему статтю у Вікіпедії. Але вона ще чекає свого автора.

Найкраще фото Тернопільської області

61-220-5012 Chervonohorod Waterfall RB 18

«Червоногородський водоспад» на річці Джурин.  Автор: Роман Бречко, CC-BY-SA-4.0

Джуринський водоспад вдруге поспіль виборює перемогу. Але тепер це фото, зроблене влітку 2016 року. Це гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення, входить до складу Національного природного парку «Дністровський каньйон». Має штучний характер є найвищим рівнинним водоспадом України.

Найкраще фото Сумської області

Гідрологічний заказник "Миропільський" 11

Заказник «Миропільський», заплав р. Псел від кордону з Росією до межі з Сумським районом. Автор: Каїра Федір, CC-BY-SA-4.0

Миропільський заказник — гідрологічний заказник місцевого значення в Україні. Розташований у межах Краснопільського району Сумської області. Статус надано для збереження водно-лучно-болотного природного комплексу в заплаві річки Псел з мальовничими ландшафтами. Стаття у Вікіпедії про заказник створена була у лютому 2018 року, але потребує доповнення інформацією про тваринний та рослинний світ.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Далі буде!

Увага! Шановні учасники та переможці, нагородження відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Подія відбудеться у музеї Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 



Death_Valley_5903


Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.


maternelle

Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.

У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам'ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.

Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.

Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.

Сьогодні

Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.

Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.

Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.

Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з'явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.

Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп'ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.

Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.

У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.

І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.

Taipei_Wm2007_Guillaume
«Taipei Wm2007 Guillaume.jpg», автор фото — Cary Bass, вільна ліцензія CC-By-SA 3.0 Unported (з Вікісховища)

Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:
  • Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
  • У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
  • Я присів, щоб змінити об'єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом'якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.

Спок

Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.
Leonard_Nimoy_William_Shatner_Star_Trek_1968
Спок і Кірк. «Leonard Nimoy William Shatner Star Trek 1968», NBC Television, зображення перебуває у суспільному надбанні.
Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужим автоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе». 1

Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.

Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:
Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». [...] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.

Я добре пам'ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. [...]

Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.2
У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.

Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.

Аутизм

Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
In a basic communication model, the sender formulates the message, and transmits it to the receiver, who interprets it. The receiver also provides some feedback.
У базовій моделі комунікації, відправник формулює повідомлення і передає його отримувачу, який його інтерпретує. Отримувач також надає якийсь відгук.
An oral discussion involves a lot more signals from non-verbal communication, like tone of voice, facial expressions and body language.
Усний діалог включає значно більше сигналів невербальної комунікації, наприклад, тон голосу, вираз обличчя, мову тіла.

Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),
Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.3
Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.
caption
Сцена з «Гри в імітацію». © 2014 The Weinstein Company. Усі права застережено.
Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».

Дуже спантеличений Алан відповідає:

Чим це відрізняється від розмови? [...] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.
Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.

Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:
«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.4

Як справи?

У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht's?

Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.

Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)

"Small talk" by Randall Munroe, under CC-BY-NC 2.5, from xkcd.com.
Іноді я забуваю, як вести легку розмову. «Привіт!» — «Привіт, друже!» — «Як ти, як справи?» — «Нууу…» [довга пауза] «Ем, ти в порядку?» — «Так! Просто це цікаве запитання. Я намагаюсь вирішити, яке же краще описати мо-» — [плеск по плечу] «Агов. Розмова.» — «А, точно. Справи добре, а в тебе?»«Small talk». Комікс Рендала Монро, під ліцензією CC-BY-NC 2.5, з xkcd.com.

Привілей і гострі вуха

Це тільки один виклик, з яким стикаються аутисти, і я б хотів зараз поговорити про привілей нейротиповості. Я білий і чоловік від народження, і мене ростили у люблячій сім'ї середнього класу в індустріальній країні. За багатьма стандартами, мені дуже пощастило. Але не зважаючи на мої суперсили, бути аутистом у переважно нейротиповому суспільстві означає чимало викликів.

Найбільш поширений наслідок, який я помітив у своєму досвіді і щодо інших аутистів, це відчуття глибокої ізоляції. Через відсутність «теорії розуму» і постійний ризик недорозуміння складно будувати стосунки. І це не конкретно чиясь провина; це через загальну необізнаність.
caption
Урочистий прийом на Вікіманії 2014. «Wikimania 2014 welcome reception 02», автор фото — Chris McKenna, вільна ліцензія CC-BY-SA 4.0 International.

Уявіть собі, що ви говорите до мене віч-на-віч. Ви не зовсім мене знаєте, але я здаюсь приємним, тож ви розпочинаєте розмову привіт-як-справи. Я не говорю багато, і вам доводиться витягувати розмову з незручних пауз. Коли я говорю, це виходить монотонно, як ніби мені байдуже. Ви стараєтесь дужче, ставите мені запитання, але я вагаюсь, силкуюсь зберігати зоровий контакт, але все одно відводжу очі, як ніби роблю щось іще.

А тепер, що відбувається з моєї точки зору. Я розмовляю з кимось, кого не зовсім знаю, але ви здаєтесь приємною людиною. Я не знаю, що про говорити, тому спершу переважно мовчу. Паузи для мене не проблема — мені просто приємно у вашій компанії. У мене нема сильних емоцій щодо того, про що ми говоримо, тож я говорю дуже спокійно. Ви ставите мені запитання і, звісно ж, потрібно трохи подумати над правильною відповіддю. Оця річ про «зоровий контакт», яку вчили у школі, насправді забирає багато ментальних ресурсів, які краще використати на складання відповіді на ваше запитання, тому інколи мені треба глянути вбік, щоб сфокусуватись.

Це ілюструє одну з багатьох ситуацій, у яких фільтр сприйняття кожної людини спричиняє повне розходження між тим, як ситуація сприймається кожною стороною.

Робота теж може бути бігом з перешкодами для людини з розладом аутистичного спектру, й аутисти більше піддаються впливу безробіття, ніж нейтротипові люди 5. Мені пощастило, що я зміг знайти середовище, в якому можу працювати, але чимало аустистів не такі щасливчики. Документально підтверджено, що люди, які займають вищі посади не обов'язково краще виконують обов'язки, просто вони мають кращі соціальні навики.

Пам'ятаючи про це, уявіть собі, які кар'єрні можливості можуть бути (чи радше не бути) у людини, яка не говорить неправди, яка працьовита і зацікавлена в результаті роботи, але менше — у похвалі за неї, яка не розуміє офісної політики, яка не просто робить соціально необачні кроки і сердить своїх колег, а навіть не знає про це, людини, яка не здатна підтримати легку розмову в офісі. Уявіть цю людину — і кар'єру, яка у неї буде, навіть, якщо вона добре знає свою роботу.

Повсякденні стосунки з колегами і знайомими зазвичай поверхові; значення розмов біля кулера з водою низьке, тому люди більш схильні пробачати помилки. Але дружба — інша справа, і більшість мого життя у мене заледве були якісь друзі, ну, якщо не брати до уваги визначення друзів із Facebook. Незграбність толерується, але вона не популярна. Це не «круто».

Більшість таких проблем виникає, бо ви не маєте способу дізнатись, що людина перед вами інакша. У Спока, принаймні, були загострені вуха, які повідомляли про те, що він не людина. Те, як команда «Ентерпрайз» його прийняла, великою мірою залежало від відносин, які він зміг розвинути з товаришами по кораблю. Ці відносини, вірогідно, не були б можливі, якби вони не знали, що він інакший.

Комунікація через комп'ютер

Давайте повернемось до тої концептуальної моделі комунікації віч-на-віч. Тепер уявіть, як ця модель змінюється, якщо ви спілкуєтесь онлайн, електронною поштою, у вікі, в IRC або іншому чаті. Усі канали комунікації, такі звичні для вікімедистів, базуються на тексті і більшість з них — асинхронні. Багатьох нейротипових людей ці моделі комунікації розчаровують, бо втрачається більшість звичних невербальних сигналів, як-то тон голосу, вирази обличчя, мова тіла.
In online discussions, most of the nonverbal communication disappears, leaving only words. This can frustrate neurotypicals, but is much closer to the native communication model of autistic people.
В онлайн-обговореннях невербальна частина комунікації переважно зникає, і залишаються лише слова. Це може засмутити нейротипову людину, але це набагато ближче до рідної аутистам комунікаційної моделі.
Однак ця модель комунікації через комп'ютер більш близька до моделі комунікації аутистів, як я. Немає невербальної комунікації, яку треба дешифрувати; менше взаємодії і соціальних клопотів; і, зазвичай, немає незнайомого середовища. Сигналів набагато менше, і ті, що залишаються, це просто слова; їх значення все ще можуть відрізнятись, але вони набагато більш систематизовані і надійні, ніж несловесні сигнали.

В онлайні ж, натомість, є купа часу, часу, який можна використати на те, щоб зібратися з думками і сформулювати зважену відповідь. У той час як голос синхронний і переважно незворотний, текст може бути редагований, покращений, вилучений, перефразований або переписаний, аж поки він не стане таким, яким ми хочемо його бачити; аж тоді його можна надіслати. Це справедливо для асинхронних каналів зв'язку на зразок електронної пошти і вікі, але також поширюється і на напівасинхронні засоби на зразок месенджерів чи чатів.

Одначе не все так прекрасно. Наприклад, аутисти, як я, доволі нездогадливі в питаннях політики і читання між рядків. Ми схильні бути радикально чесними, в мережі чи поза нею, що не завжди виходить на добре. Аутисти також більш чутливі до тролінгу і можуть не завжди усвідомлювати, що те, як люди поводяться онлайн, це не те саме, що вони б робили у фізичному світі. Часто інтернет знижує чутливість людей і аутисти можуть наслідувати поведінку, яка взагалі-то не є прийнятною, не залежно від місця.

Аутизм у спільноті Вікімедіа

Звичайно, великим прикладом широкого онлайн-спілкування є рух Вікімедіа. На перший погляд, сайти Вікімедіа, і Вікіпедія зокрема, надають платформу, де можна педантично компілювати факти на тему, улюблену до одержимості, або методично виправляти одну й ту ж граматичну помилку знову і знову, і все це — з обмеженою взаємодією з людьми. Це може звучати як чудове місце для аутистів (ніби медом намащене) — що ж, до певної міри так воно і є.
caption
Категорія «Вікіпедисти з аутизмом» в англомовній Вікіпедії. 41 сторінка в категорії, 479 — у підкатегорії «Вікіпедисти з синдромом Аспергера»

Наприклад, своїм першим редагуванням десять років тому я виправив орфографічну помилку. Другим редагуванням — граматичну помилку. Третім редагуванням було виправлення одночасно й орфографічної, і граматичної помилки. Так почався мій шлях Вікіпедиста десять років тому.

Вікіпедисти одержимі цитатами, посиланнями на джерела і верифіковністю; факт є царем, а інтерпретація — табу. І так воно є, поки ви залишаєтеся в основному просторі назв. Якщо ж вийти за межі сторінок статей і насмілитися заглянути на сторінки обговорень і простори спільноти на зразок «Кнайпи», ці високі стандарти більше не застосовуються. Є купа недоведених, перебільшених і упереджених тверджень в обговореннях Вікіпедії.

І це на додачу до проблем, які я згадував раніше. Аутисту може бути складно відмовитися від доводів про речі чи людей, які йому не байдужі. Часто кажуть, що людям з аутизмом бракує емпатії, через що вони, по суті, виглядають черствими роботами. Однак є різниця між тим, щоб мати змогу читати емоції інших людей і співчувати іншим людям.

У нейротипових людей є дзеркальні нейрони, які дозволяють відчувати те саме, що відчуває людина перед вами; в людей з аутизмом цих нейронів набагато менше, і це означає, що їм треба ретельно вивчати ваші сигнали і намагатися зрозуміти, що ви відчуваєте. Але все одно вони люди з почуттями.

Якщо вам цікаво дізнатися більше про аутизм у спільноті Вікімедіа, є прекрасне есе в англомовній Вікіпедії, яке я дуже рекомендую. Що в ньому дійсно добре, так це те, що там аутизм не подається як патологія, а підкреслюється нейрорізноманітність: мається на увазі, що аутизм — це інакшість, а не хвороба.

Підсумок

Стів Зільберман (Steve Silberman), який написав книгу з історії аутизму, сказав так:
Один зі способів зрозуміти нейрорізноманістість — мислити термінами людських операційних систем: той факт, що комп'ютер працює не з Windows, не означає, що він зламаний.

За нормами аутистів, нормальний людський мозок легко відволікається, він нав'язливо соціальний, він страждає від дефіциту уваги до деталей.6
Але нейрорізноманітність має свою ціну. Інколи вас ображатимуть, інколи ви будете роздратовані чи безсилі, інколи будете думати: «Нічого собі, я про це в житті б не подумав».

Як я згадував вище, я переконаний, що Спок мав змогу з часом побудувати стосунки з людьми тільки тому, що його інакшість була їм відома, і вони навчилися розуміти і приймати її. У той же час, Спок також багато навчився від людей.

Моєю метою тут було збільшити обізнаність про цю різницю, яка існує у нашій спільноті, заохотити до обговорення відмінностей більш відкрито і покращити наше розуміння одне одного.

Є багато такого, чого я не торкнувся у цьому есе, можливо, я розширю окремі моменти пізніше. Тим часом, якщо ви хочете продовжити цю дискусію, до мене можна звертатися — не вагайтеся робити це особисто чи онлайн.

Живіть довго і щасливо. \\///

caption
«ISS-42 Samantha Cristoforetti Leonard Nimoy tribute», автор — NASA, фото перебуває у суспільному надбанні.



  1. З епізоду Court Martial (Star Trek: The Original Series)↩
  2. Temple Grandin. Thinking in Pictures. p.152.↩
  3. Tony Attwood. The complete guide to Asperger's syndrome. p.126.↩
  4. Liane Holliday Willey, in The complete guide to Asperger's syndrome. Tony Attwood, p.126↩
  5. Maanvi Singh. Young Adults With Autism More Likely To Be Unemployed, Isolated. NPR. ↩
  6. Steve Silberman. The forgotten history of autism. TED 2015. ↩

Older blog entries