Анотація до фотовиставки. Фон: замок, с. Кудринці, Борщівський район Тернопільської області, Україна. Автор фото — Сергій Зисько. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

23 серпня у приміщенні посольства України в Чеській Республіці відбудеться відкриття виставки фотографій, що перемогли на українських етапах конкурсів «Вікі любить пам’ятки». З 28 серпня ці роботи можна буде побачити на вуличних стендах Посольства у Празі.

Міжнародний конкурс «Вікі любить пам’ятки» вперше було проведено в 2010 році у Нідерландах; наступного року до нього долучилося 18 країн світу; ще через рік, у 2012 — Україна. Протягом 2012—2018 років у Вікісховище було завантажено понад 250 тисяч світлин 32 тисяч українських пам’яток, і це становить 36% з усіх пам’яток культурної спадщини України. Загалом за сім років понад 2300 авторів, як любителів, так і професіоналів, взяли участь у конкурсі. У вересні 2019 року фотозмагання відбудеться в Україні ввосьме. Конкурс організовують волонтери за підтримки громадської організації «Вікімедіа Україна».

Відвідувачі виставки побачать фото, що стали переможцями у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» та представляли Україну на міжнародних етапах конкурсу «Вікі любить пам’ятки» у різні роки. Загалом тут представлені 22 роботи 17-х авторів, які ілюструють культурну спадщину 12 регіонів України.

Виставка у Празі — перша виставка робіт української частини фотоконкурсу за межами України.

Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA, яка передбачає, що їх можна поширювати, використовувати з будь-якою метою, в тому числі комерційною — за умови згадки імені автора чи авторки та ліцензії, під якою була опублікована фотографія.

23 серпня виставка буде доступна для ознайомлення у приміщенні Посольства з 10:00 під час урочистого підняття Державного прапора України, та з 18:00, коли відбудеться перегляд фільму «Балух» Анжели Руденко та відзначення Дня Державного Прапора України.

З 28 серпня фотографії можна буде переглянути на вуличних стендах Посольства.

Адреса посольства: Шарля де Голля 29, 160 00 Прага 6. (на мапі).

Приходьте та запрошуйте друзів!

Якщо ви зацікавлені організувати виставку у вашому місті — пишіть на електронну пошту wlm @ wikimedia.org.ua

Анотація до фотовиставки. Фон: замок, с. Кудринці, Борщівський район Тернопільської області, Україна. Автор фото — Сергій Зисько. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

23 серпня у приміщенні посольства України в Чеській Республіці відбудеться відкриття виставки фотографій, що перемогли на українських етапах конкурсів «Вікі любить пам’ятки». З 28 серпня ці роботи можна буде побачити на вуличних стендах Посольства у Празі.

Міжнародний конкурс «Вікі любить пам’ятки» вперше було проведено в 2010 році у Нідерландах; наступного року до нього долучилося 18 країн світу; ще через рік, у 2012 — Україна. Протягом 2012—2018 років у Вікісховище було завантажено понад 250 тисяч світлин 32 тисяч українських пам’яток, і це становить 36% з усіх пам’яток культурної спадщини України. Загалом за сім років понад 2300 авторів, як любителів, так і професіоналів, взяли участь у конкурсі. У вересні 2019 року фотозмагання відбудеться в Україні ввосьме. Конкурс організовують волонтери за підтримки громадської організації «Вікімедіа Україна».

Відвідувачі виставки побачать фото, що стали переможцями у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» та представляли Україну на міжнародних етапах конкурсу «Вікі любить пам’ятки» у різні роки. Загалом тут представлені 22 роботи 17-х авторів, які ілюструють культурну спадщину 12 регіонів України.

Виставка у Празі — перша виставка робіт української частини фотоконкурсу за межами України.

Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA, яка передбачає, що їх можна поширювати, використовувати з будь-якою метою, в тому числі комерційною — за умови згадки імені автора чи авторки та ліцензії, під якою була опублікована фотографія.

23 серпня виставка буде доступна для ознайомлення у приміщенні Посольства з 10:00 під час урочистого підняття Державного прапора України, та з 18:00, коли відбудеться перегляд фільму «Балух» Анжели Руденко та відзначення Дня Державного Прапора України.

З 28 серпня фотографії можна буде переглянути на вуличних стендах Посольства.

Адреса посольства: Шарля де Голля 29, 160 00 Прага 6. (на мапі).

Приходьте та запрошуйте друзів!

Якщо ви зацікавлені організувати виставку у вашому місті — пишіть на електронну пошту wlm @ wikimedia.org.ua

У п’ятницю 6 вересня у Києві відбудеться нагородження переможців у конкурсу статей «Жінки у STEM». На заході буде оголошено результати конкурсу «Жінки у STEM», який ГО «Вікімедіа Україна» провела разом із Фондом народонаселення ООН у червні.

Запрошення на нагородження отримають переможці конкурсу у всіх номінаціях, журі конкурсу; також на захід запрошується преса: для акредитації слід звертатися за вказаними нижче контактами.

Конкурс статей для української Вікіпедії «Жінки у STEM» пройшов 1-30 червня цього року. Його мета — зробити більш видимими досягнення жінок в точних і природничих науках (STEM — наука, технології, інженерія, математика), а також допомогти зменшити загальний гендерний дисбаланс у Вікіпедії. За результатами конкурсу учасниці й учасники створили та поліпшили близько 500 статей у Вікіпедії.

Протягом липня-серпня журі, яке складається із редакторів й редакторок Вікіпедії та запрошених експерток, визначило найпродуктивніших авторів і найкращі статті конкурсу, а також переможців у спецномінаціях «Українки у STEM», «Дівчата у STEM» і «Популяризаторки науки». Результати конкурсу будуть анонсовані на церемонії нагородження.

Контакти для акредитації та запитань:
Ольга Нестеренко, членкиня організаційного комітету конкурсу
+380661977522, stem@wikimedia.org.ua

Громадська організація «Вікімедіа Україна» оголошує конкурс на вакансію менеджера проектів.

Мета посади: підтримка впровадження проектів «Вікімедіа Україна» відповідно до річного плану, підтримка комунікаційної діяльності організації.

Позиція є проектною, менеджер отримує оплату згідно з річним грантом; з новим грантом співпраця може продовжитися.

Для того, щоб податися на конкурс, потрібно заповнити форму до 7 вересня включно. Детальні умови вакансії — нижче. Із запитаннями звертайтесь на wmua-staff@wikimedia.org.ua.

Файл:CEE Meeting 2018. Day 3.Photo 96 by Alina Vozna.jpg

Частина команди «Вікімедіа Україна»: волонтери, працівники й підрядники (Авторка фото: Alina Vozna, CC BY-SA 4.0)

Менеджер проектів повинен(на):

  • У координації з волонтерами та іншими працівниками/підрядниками (зокрема, ще одним менеджером проектів) забезпечувати роботу проектів Організації згідно з річним планом.
  • Забезпечувати регулярну та послідовну медіа- та комунікаційну діяльність Організації, зокрема:
    • забезпечити регулярні публікації до основного блогу Організації (https://wikimediaukraine.wordpress.com/) та блогів її проектів (http://wikilovesearth.org.ua/blog/, http://wikilovesmonuments.org.ua/blog/, http://wikilovesearth.org/posts/ тощо) українською та англійською мовами;
    • забезпечити постійне оновлення всіх сторінок Організації (та сторінок проектів Організації) у соціальних мережах (Facebook, Twitter, Instagram тощо);
    • забезпечити регулярну підготовку прес-релізів і прес-анонсів, а також моніторити релевантні публікації у ЗМІ;
    • контактувати із ЗМІ та партнерами за потреби;
    • забезпечити постійне оновлення головної сторінки сайту Організації та підготовку інформації проекти Організації для тематичних вісників англійською (CEE, GLAM, Education тощо).
  • Підтримувати контакти із партнерами та сприяти налагодженню контактів між волонтерами, які працюють над дотичними напрямами діяльності.
  • Забезпечувати підготовку проміжного та фінального описового звіту по річному гранту, зокрема шляхом участі в підготовці щомісячних звітів про діяльність Організації.
  • Брати участь у розробці промоційних матеріалів: взаємодія з дизайнерами, постановка завдань; за можливості — розробляти графічні матеріали самостійно.
  • Виконувати інші завдання, що можуть виникати в ході роботи.

Вимоги:

  • Досвід оплачуваної зайнятості або волонтерської діяльності у сфері комунікацій, PR, журналістики або суміжних.
  • Навички написання текстів різних жанрів.
  • Навички SMM-діяльності, роботи з соцмережами, досвід роботи з WordPress.
  • Грамотне володіння українською мовою.
  • Вільне володіння англійською мовою (принаймні на рівні upper intermediate / B2).
  • Готовність до відряджень у межах України, зокрема до Києва у разі проживання поза Києвом.
  • Досвід участі у Вікіпедії та знання основних принципів Вікіпедії та інших проектів Фонду Вікімедіа не обов’язкові, але будуть перевагою.
  • Досвід роботи у проектному менеджменті не обов’язковий, але буде перевагою.
  • Навички роботи в графічних редакторах (Adobe lllustrator, Photoshop тощо) не обов’язкові, але будуть перевагою.

Умови:

  • Зайнятість: 6 годин на день (120 годин на місяць).
  • Регулярна оплата роботи згідно з річним грантом.
  • Місце роботи — Київ (офіс у центрі міста) або віддалено.

З 1 по 30 вересня проходитиме щорічний міжнародний фотоконкурс об’єктів культурної спадщини «Вікі любить пам’ятки». Він має статус найбільшого у світі згідно з Книгою рекордів Гіннеса, і цього року конкурс проходитиме у 30 країнах світу. Учасники української частини конкурсу зможуть завантажити свої фотографії пам’яток України та позмагатися за відзнаки та призи у кількох номінаціях. 

Фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) проводиться з метою зібрати фотографії всіх пам’яток культурної спадщини світу і розмістити їх у Вікісховищі під вільною ліцензією. Це дасть змогу проілюструвати статті Вікіпедії — вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони людей в усьому світі.

Узяти участь у конкурсі можуть всі охочі. Для цього слід бути зареєстрованим у Вікісховищі — одному із сестринських проектів Вікіпедії, сфотографувати пам’ятку/и з конкурсних списків та завантажити ці фотографії до Вікісховища з 1 по 30 вересня, детальніше тут: wlm.org.ua/participation

Фотографії можуть бути зроблені в будь-який час: як під час конкурсу, так і до нього; головне, щоб це були власні роботи. Конкурсний список складається з понад 87 тисяч пам’яток історико-культурної спадщини України з усіх регіонів України, в тому числі Автономної Республіки Крим і Севастополя.

Призовий фонд буде розподілено між авторами найкращих фотографій конкурсу в цілому,  авторами найкращих фото кожного регіону, учасниками, які сфотографували найбільшу кількість пам’яток, та переможцями спецномінацій. Окремо відзначатимуться автори, що вперше беруть участь у конкурсі.

Детальніше про конкурс можна дізнатися на сайті: wlm.org.ua Регламент конкурсу опубліковано за посиланням: Вікі любить пам’ятки 2019/Регламент. Учасники минулорічного конкурсу помітять деякі зміни в нарахуванні балів за світлини у номінації за кількість сфотографованих пам’яток.

З пропозиціями щодо співпраці та питаннями звертатися до організаційного комітету конкурсу: wlm@wikimedia.org.ua

Для довідки. Фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» — міжнародний фотоконкурс, який був започаткований у 2010 році в Нідерландах. В Україні проводиться з 2012 року громадською організацією «Вікімедіа Україна». За сім років конкурсу завантажено понад 250 тисяч вільних фотографій пам’яток культури України, сфотографовано понад 32 тисяч пам’яток із території України (36%), взяло участь понад 2300 осіб (від аматорів до професіоналів).

«Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням Фонду Вікімедіа в Україні і займається популяризацією вікіпроектів Фонду Вікімедіа, найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні. Організаторами «Вікі любить пам’ятки» в Україні створено найповніші відкриті списки пам’яток культури України з наявних на сьогодні, які включають понад 87 тисяч пам’яток України.

Латинський кафедральний собор. Львів, Львівська область. Автор фото — Роман Бречко. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Комплекс Успенського печерного монастиря. Бахчисарай, АР Крим. Автор фото — Максим Присяжнюк. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Костел Святого Георгія. Краснопілля, Миколаївська область. Автор фото — Євген Самученко. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Трьох-Святительська церква. Розписи стелі. Чернівецька область. Автор фото — Юрій Клименко. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Святогірська лавра. Донецька область. Автор фото — Костянтин Брижниченко. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Василівська церква. Сіль. Закарпатська область. Автор фото — Катерина Байдужа. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Оперний театр. Одеса. Одеська область. Автори фото — Олександр Левицький та Дмитро Шаматажі. Вільна ліцензія CC BY-SA 3.0

З 1 по 30 вересня проходитиме щорічний міжнародний фотоконкурс об’єктів культурної спадщини «Вікі любить пам’ятки». Він має статус найбільшого у світі згідно з Книгою рекордів Гіннеса, і цього року конкурс проходитиме у 30 країнах світу. Учасники української частини конкурсу зможуть завантажити свої фотографії пам’яток України та позмагатися за відзнаки та призи у кількох номінаціях. 

Фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) проводиться з метою зібрати фотографії всіх пам’яток культурної спадщини світу і розмістити їх у Вікісховищі під вільною ліцензією. Це дасть змогу проілюструвати статті Вікіпедії — вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони людей в усьому світі.

Узяти участь у конкурсі можуть всі охочі. Для цього слід бути зареєстрованим у Вікісховищі — одному із сестринських проектів Вікіпедії, сфотографувати пам’ятку/и з конкурсних списків та завантажити ці фотографії до Вікісховища з 1 по 30 вересня, детальніше тут: wlm.org.ua/participation

Фотографії можуть бути зроблені в будь-який час: як під час конкурсу, так і до нього; головне, щоб це були власні роботи. Конкурсний список складається з понад 87 тисяч пам’яток історико-культурної спадщини України з усіх регіонів України, в тому числі Автономної Республіки Крим і Севастополя.

Призовий фонд буде розподілено між авторами найкращих фотографій конкурсу в цілому,  авторами найкращих фото кожного регіону, учасниками, які сфотографували найбільшу кількість пам’яток, та переможцями спецномінацій. Окремо відзначатимуться автори, що вперше беруть участь у конкурсі.

Детальніше про конкурс можна дізнатися на сайті: wlm.org.ua Регламент конкурсу опубліковано за посиланням: Вікі любить пам’ятки 2019/Регламент. Учасники минулорічного конкурсу помітять деякі зміни в нарахуванні балів за світлини у номінації за кількість сфотографованих пам’яток.

З пропозиціями щодо співпраці та питаннями звертатися до організаційного комітету конкурсу: wlm@wikimedia.org.ua

Для довідки. Фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» — міжнародний фотоконкурс, який був започаткований у 2010 році в Нідерландах. В Україні проводиться з 2012 року громадською організацією «Вікімедіа Україна». За сім років конкурсу завантажено понад 250 тисяч вільних фотографій пам’яток культури України, сфотографовано понад 32 тисяч пам’яток із території України (36%), взяло участь понад 2300 осіб (від аматорів до професіоналів).

«Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням Фонду Вікімедіа в Україні і займається популяризацією вікіпроектів Фонду Вікімедіа, найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні. Організаторами «Вікі любить пам’ятки» в Україні створено найповніші відкриті списки пам’яток культури України з наявних на сьогодні, які включають понад 87 тисяч пам’яток України.

Афіша фотовиставки Пам'ятки України 2019 в Одесі

8 серпня — 6 вересня у приміщенні Центральної міської бібліотека для дорослих ім. І. Я. Франка (Одеса) проходитиме виставка фотографій, що перемогли у конкурсах «Вікі любить пам’ятки» у 2017 та 2018 роках.

У 2017 та 2018 роках «Вікімедіа Україна» вчергове провела українську частину найбільшого у світі міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments, метою якого є отримати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу під вільною ліцензією для ілюстрування ними Вікіпедії – вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів з усього світу.

Відвідувачі виставки побачать фото, що стали переможцями у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» за два останні роки конкурсу, а також фото, що перемогли у спецномінації «Єврейська спадщина». Всього у виставці візьмуть участь 26 світлини 12 авторів: як професіоналів, так і аматорів.

Одеса — вже дев’ята зупинка мандрівної виставки. Раніше її бачили у Києві, Старобільську, Лисичанську, Покровському, Хмельницьку, Херсоні, Миколаєві та Вінниці.

У вересні конкурс «Вікі любить пам’ятки» відбудеться увосьме. Список пам’яток Одеси можна знайти за посиланням: Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Одеська область/Одеса. На території Одеської області є понад 2,7 тисяч об’єктів культурної спадщини. І за 7 років проведення конкурсу було завантажено світлини понад 1900 об’єктів (68%).

Загалом протягом 2012—2018 років у рамках конкурсу було завантажено понад 250 тисяч світлин українських пам’яток, сфотографовано понад 32 тисяч пам’яток із території України (36%), взяло участь понад 2300 осіб (від аматорів до професіоналів).

Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA.

Відкриття виставки: 8 серпня о 15:00.
Виставку продовжено 6 вересня 2019 року.
Бібліотека працює з вівторка по неділю, з 10:00 до 18:00, понеділок — вихідний. Вхід вільний.

Приходьте та запрошуйте друзів!

Подія у Facebook

Генуезька фортеця. Панорама

Якщо ви зацікавлені організувати виставку у вашому місті — пишіть на електронну пошту wlm@wikimedia.org.ua

 

Афіша фотовиставки Пам'ятки України 2019 в Одесі

8 серпня — 6 вересня у приміщенні Центральної міської бібліотека для дорослих ім. І. Я. Франка (Одеса) проходитиме виставка фотографій, що перемогли у конкурсах «Вікі любить пам’ятки» у 2017 та 2018 роках.

У 2017 та 2018 роках «Вікімедіа Україна» вчергове провела українську частину найбільшого у світі міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments, метою якого є отримати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу під вільною ліцензією для ілюстрування ними Вікіпедії – вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів з усього світу.

Відвідувачі виставки побачать фото, що стали переможцями у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» за два останні роки конкурсу, а також фото, що перемогли у спецномінації «Єврейська спадщина». Всього у виставці візьмуть участь 26 світлини 12 авторів: як професіоналів, так і аматорів.

Одеса — вже дев’ята зупинка мандрівної виставки. Раніше її бачили у Києві, Старобільську, Лисичанську, Покровському, Хмельницьку, Херсоні, Миколаєві та Вінниці.

У вересні конкурс «Вікі любить пам’ятки» відбудеться увосьме. Список пам’яток Одеси можна знайти за посиланням: Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Одеська область/Одеса. На території Одеської області є понад 2,7 тисяч об’єктів культурної спадщини. І за 7 років проведення конкурсу було завантажено світлини понад 1900 об’єктів (68%).

Загалом протягом 2012—2018 років у рамках конкурсу було завантажено понад 250 тисяч світлин українських пам’яток, сфотографовано понад 32 тисяч пам’яток із території України (36%), взяло участь понад 2300 осіб (від аматорів до професіоналів).

Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA.

Відкриття виставки: 14 серпня о 15:00.
Виставка буде діяти до 6 вересня 2019 року.
Бібліотека працює з вівторка по неділю, з 10:00 до 18:00, понеділок — вихідний. Вхід вільний.

Приходьте та запрошуйте друзів!

Подія у Facebook

Генуезька фортеця. Панорама

Якщо ви зацікавлені організувати виставку у вашому місті — пишіть на електронну пошту wlm@wikimedia.org.ua

У роботі журналістів та вікіпедистів багато схожих підходів та принципів. Сьогодні, коли Вікіпедія є одним з найпотужніших інформаційних ресурсів, ми бачимо дедалі більше прикладів, коли не лише вікіпедисти використовують результати роботи  журналістів для наповнення ресурсу, але й журналісти послуговуються Вікіпедією як спосіб швидко отримати інформацію для своєї роботи.

Про це думали «Вікімедіа Україна» й Інститут розвитку регіональної преси (ІРРП), коли вирішили провести Місяць розслідувальної журналістики. Організатори Місячника, який пройшов в українській Вікіпедії з 15 червня по 15 липня, хотіли вирішити два завдання: познайомити журналістів із Вікіпедією, а Вікіпедію — з (розслідувальною) журналістикою. Розповідаємо про те, як ми це робили.

Сувеніри для учасників Місяця розслідувальної журналістики

Про Вікіпедію журналістам

Журналісти використовують Вікіпедію для роботи — чи то щоб дізнатися більше про тему майбутнього сюжету, чи щоб почитати біографію героїні інтерв’ю, чи як джерело фотографій. Однак не завжди медійники задумуються про те, як працює Вікіпедія, наскільки можна їй довіряти і хто керує її редакцією (спойлер: ніхто, і редакції у Вікіпедії немає). Як зазначила у відбірковій анкеті одна з учасниць тренінгу, тема Вікіпедії цікавила її уже кілька років, але складно було знайти експертні відповіді на питання, які її цікавили.

Тож, щоб познайомити журналістів із Вікіпедією, Вікімедіа Україна разом з Інститутом розвитку регіональної преси 19 травня провели майстер-клас «Як вписати журналістику у Вікіпедію», у якому взяло участь 16 журналістів та журналісток з усієї України. Учасники тренінгу дізнались що таке Вікіпедія та що про неї треба знати журналістам, познайомилися із інтерфейсом редагування Вікіпедії, навчилися знаходити та усувати її недоліки і започаткували власну статтю. А стимулом закріпити знання та навички стала акція, яка була запланована на червень-липень.

Майстер-клас «Як вписати журналістику у Вікіпедію»

Про журналістику для Вікіпедії

Попри важливість теми розслідувальної журналістики, ще недавно вона була майже не розвинутою в українській Вікіпедії. У травні цього року стаття «Журналістське розслідування» була заготовкою із трьох речень, категорія «Журналістські розслідування» містила дев’ять статей, а в категорії «Журналісти-розслідувачі» було шість статей. 

Щоб виправити цю ситуацію, за місяць 33 учасники й учасниці Місяця розслідувальної журналістики створили та поліпшили 131 статтю. Найактивнішими авторами стали Lxlalexlxl, Alice Redhotroof, Анна Мороз і Стефанія 1612. ористувач Lxlalexlxl створив 23 статті; за його словами, статті він зазвичай перекладає з інших мовних розділів Вікіпедії, вибираючи серед пропонованих до створення тем найбільш актуальні для української Вікіпедії. Кількість статей у категоріях «Журналістські розслідування» та «Журналісти-розслідувачі» збільшилася в кілька разів.

Також організатори Місяця обрали найґрунтовнішу статтю: нею стала «Наглядова журналістика», яку створив Olexander Frenzel. Стаття детально описує як загальні роль і функцію наглядової журналістики, так і практику наглядової журналістики у світі й в Україні.

Місяць розслідувальної журналістики допоміг закрити прогалини із найважливіших статей на цю тему. Наприклад, до початку проекту в українській Вікіпедії не було статей про Пулітцерівську премію за журналістське розслідування, найзначиміші організації журналістів-розслідувачів (Center for Public Integrity, ProPublica, Міжнародний консорціум журналістських розслідувань). Одразу дві учасниці проекту працювали над поліпшенням статті, що вторує назві Місяця: «Журналістське розслідування».

Учасники також започатковували статті  про ключових журналістів-розслідувачів сучасності. Деякі з них, як-то один з найвідоміших африканських розслідувачів Анас Аремеяау Анас є визнаними героями боротьби за свободу, а інші — скажімо, Ґері Вебб — є контроверсійними і стикаються з критикою методів своєї діяльності. Утім, для розвитку розслідувальної журналістики важливо писати й читати про різні аспекти цієї сфери — і в цьому було основне завдання Місяця.

Один з найвідоміших журналістів-розслідувачів сьогодні — Анас Аремеяау Анас. Він пише про порушення прав людини й інші порушення в Гані та інших країнах Африки, тому приховує своє обличчя з міркувань безпеки. Автор фото: Reka Nyari / Oslo Freedom Forum, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Вже незабаром учасники тематичного місяця отримають обіцяні сувеніри від ГО «Вікімедіа Україна» й Інституту розвитку регіональної преси. Найактивнішим автор(к)ам Місяця і автору найґрунтовнішої статті дістануться футболка, еко-сумка, блокнот, чашка і набір наліпок від ІРРП та сувеніри із символікою Вікіпедії від «Вікімедіа Україна». Загалом, сувеніри із зображенням вотчдоґа — символом наглядової й розслідувальної журналістики — отримають усі учасники, які створили або суттєво поліпшили принаймні одну статтю.

Хоча Місяць розслідувальної журналістики завершився, створювати й доповнювати статті на цю тему потрібно й надалі. За період Місяця розслідувальної журналістики стаття «Журналістське розслідування» значно виросла, але для вичерпного розкриття теми ще потребує доповнення. Це гарно ілюструє основне призначення тематичних тижнів у Вікіпедії — вони мають привернути увагу до недопредставленої теми і стимулювати подальшу постійну роботу над нею. Дякуємо усім учасникам й учасницям проекту за внесок у розвиток української Вікіпедії, а також Інституту розвитку регіональної преси за підтримку.

Проект «Тематичний тиждень» у Вікіпедії триває постійно і свої пропозиції можуть додавати усі охочі. Вікімедіа Україна також постійно готова розглянути пропозиції спільних проектів та запити щодо проведення тренінгів. Надсилайте пропозиції на wmua-staff@wikimedia.org.ua.

30 червня в українській Вікіпедії завершився тиждень Швеції. Ініціатором вікітолоки виступило Посольство Швеції в Україні, яке разом з Вікімедіа Україна визначило авторів найбільшого та найбільш якісного внеску. 18 липня вони отримали подарунки особисто від Посла Швеції в Україні Мартіна Хагстрьома.

Тепер в українській Вікіпедії є статті про всіх прем’єр-міністрів Швеції починаючи з Луї Ґергарда де Геера, який першим обійняв цей пост у 1876 році — це один із результатів Тижня Швеції, який тривав в українській Вікіпедії з 6 по 30 червня. ГО «Вікімедіа Україна» та Посольство Швеції в Україні організували цю акцію спільнописання до Дня Шведського Прапора, який святкується 30 червня.

Утім, результати Тижня Швеції далеко не обмежуються створенням статей про всіх шведський прем’єр-міністрів. Цей проект — 266-ий за рахунком тематичний тиждень в українській Вікіпедії — став одним з найпродуктивніших таких тижнів за кількістю статей в історії проекту.

3

Найактивніші учасники Тижня Швеції на нагородженні в Посольстві Швеції. (Фото: Посольство Швеції, публікується зі згоди автора).

Протягом червня 45 учасників й учасниць проекту створили 968 нових статей (без урахування кількох десятків службових сторінок — файлів, шаблонів і категорій) і поліпшили ще 66 статей. Завдяки цьому в українську Вікіпедію було додано близько 900 тисяч слів до тем, що стосуються Швеції. 

Також чотири статті було створено й поліпшено у Вікімандрах — сестринському проекті Вікіпедії, присвяченому туризму. Найактивніше учасники Тижня писали про історію й політику, географію, спорт та культуру Швеції.

Найґрунтовнішою статтею проекту визначено статтю «Військова історія Швеції», яка детально описує основні віхи мілітарної історії Швеції з давніх часів і епохи вікінгів до відновлення призову на військову службу в 2017 році, використовуючи матеріали англійської, фінської та шведської Вікіпедії.

Місяць Швеції у Вікіпедії проходив не вперше. У 2013 році аналогічна вікітолока поповнила в українську Вікіпедію аж на 1270 статей. Активним учасником обох тематичних тижнів був Андрій Гречило (користувач: Herald63). У цьому році він також виборов звання найактивнішого учасника.

Андрій розглядав цьогорічний Тиждень Швеції як продовження незавершених справ 6-річної давності. Тому цього разу він створив статті про адміністративні центри Швеції, яких ще бракувало, а також написав багато статей про містечка й герби і про спорт —  чемпіонати з популярних у Швеції хокею та бенді. Загалом Андрій створив 353 нові статті і поліпшив 31 статтю, додавши в українську Вікіпедію понад 300 тисяч слів.

Список учасників, які зробили найбільший сукупний внесок:

  1. Herald63
  2. Nykonchuk
  3. Андрій Гриценко
  4. Валентина Кодола
  5. Learned cat
  6. Стефанко1982
  7. Lxlalexlxl
  8. NV
  9. Анна Мороз
  10. Hotaru.d (авторка найґрунтовнішої статті Тижня: Військова історія Швеції).

Фіка з Послом: як нагороджували найактивніших учасників Тижня

DSC_0038

Посол Швеції Мартін Хагстьром розпитує найактивніших учасників проекту про те, які статті їм найбільше запам’яталися. (Фото: Посольство Швеції, публікується зі згоди автора).

Щоб привернути увагу до проекту й відзначити найактивніших учасників, Посольство Швеції в Україні пообіцяло сувеніри всім активним учасникам проекту і особливі подарунки й запрошення на нагородження до Посольства найактивнішим.

Десять переможців проекту отримали запрошення на фіку (традиційне шведське кавування) з Послом Швеції в Україні Мартіном Хагстрьомом Пан Хагстрьом подякував вручив переможцям Тижня за їхній внесок і вручив подарунки під Посольства Швеції. Усі найактивніші учасники отримали брендовану універсальну батарею (power bank), книгу «Лаґом. Шведські секрети щасливого життя» і набір пам’ятних сувенірів. Herald63, котрий посів перше місце, отримав головний приз — сертифікат на відвідання курсу шведської мови.

1

Учасників нагородження запросили на фіку — традиційне шведське кавування. (Фото: Посольство Швеції, публікується зі згоди автора).

Зустріч найактивніших учасників дозволила їм познайомитися між собою і обмінятися своїм досвідом та мотивацією долучитися до Тижня Швеції. Усі найактивніші учасники мали різний фокус у своїй роботі: наприклад Валентина Кодола писала здебільшого на історичні теми, NV про політику, Анна Мороз сконцентрувалася на шведських фільмах, а Андрій Гриценко, пам’ятаючи про проблему гендерного дисбалансу у Вікіпедії, створював статті майже виключно про жінок. 

DSC_0015

Учасники нагородження у резиденції Посла Швеції. (Фото: Посольство Швеції, публікується зі згоди автора).

Всі учасники мали різний досвід та зацікавлення. Наприклад, Herald63 зробив перше редагування у Вікіпедії понад 10 років тому, а Nykonchuk створив першу статтю під час цьогорічного WikiGap у Львові. Хтось долучився до Тижня Швеції через свій інтерес у тематичних тижнях загалом, а хтось — виключно завдяки темі Швеції. Утім, усіх учасників й учасниць — як топ-10 найактивніших, так і 35 інших користувачів, що долучилися до тижня, сподіваємось, об’єднало прагнення наповнювати українську Вікіпедію й створювати цінний україномовний контент.

Сторінка Тижня Швеції у Вікіпедії>>

Питання грамотної охорони культурної спадщини ніколи не було на порядку денному у нашому суспільстві: коли імперії ділили наші землі, їм був байдужий спадок народів до них чи народів «нижчих»; коли ми стали незалежними — щось інше завжди було важливішим… Ця справа залишається важливою тільки для жменьки тих, кому це болить. Ні для кого не секрет, що зруйнувати (чи доруйнувати) якісь менші будиночки (чи дерев’яні церкви?) — точно економічно більш вигідно. Буде ще шматочок земельки. «На бурячки», як в одному з життєвих анекдотів.[1] Ну, чи для побудови чергового торгового центру.

Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014

Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014

З 2012 року ми намагаємося укласти єдину базу пам’яток культурної спадщини України, яка буде доступна для всіх. І ця робота ще дуже далеко від завершення.

Кожного року волонтери пишуть запити до всіх обласних державних адміністрацій (ОДА) та Міністерства культури України з проханням:

На підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», прошу надати таку інформацію:
повний перелік нерухомих пам’яток та об’єктів культурної спадщини України — національного значення, місцевого значення та щойно виявлені, які розташовані на території області, за видами:
1) пам’ятка архітектури;
2) пам’ятка археології;
3) пам’ятка монументального мистецтва;
4) пам’ятка історії.

З кожним роком усе більше ОДА відповідають, і навіть вчасно відповідають (а мали б усі й кожного разу, а ще краще — списки мали б бути публічно викладені на сайтах ОДА). Але з 2014 року є одна область, де кожного разу ми отримуємо «ми не знаємо і не відповідаємо за це». Хоча одне з її управлінь має визначати «межі територій пам’яток культурної спадщини місцевого значення та затверджує зони їх охорони», встановлювати «режим використання пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх територій, зон охорони», має погоджувати «програми та проекти земляних робіт, виконання яких може позначитися на стані пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх територій, зон охорони, та виконує інші повноваження у сфері охорони культурної спадщини, делеговані йому Міністерством культури України відповідно до закону», «розміщення реклами на пам’ятках культурної спадщини місцевого значення, в межах зон їх охорони» тощо.[2] Якщо справді немає даних про наявні пам’ятки місцевого значення, як же здійснюється вся ця діяльність? Нам не зрозуміло.

Тим не менше, у 2012 та 2013 роках Дніпропетровська ОДА не надала жодної відповіді на запити на публічну інформацію.

Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 28.08.2014

Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 28.08.2014

У 2014 році Дніпропетровська ОДА спершу послалася на відсутність статистичної інформації[3], попри те, що у запиті не було про статистику (хоча вони мали б мати ці відомості); потім — що у них немає переліку[4], і, врешті, перенаправили запит Міністерству культури[5].

У 2015 році Дніпропетровська ОДА одразу перенаправила до Міністерства[6], яке, на їхню думку, є належним розпорядником цієї інформації. Не область. Міністерство надіслало відповідь на запит із додатками[7] — власними відповідями на попередні запити. У відповіді на запит 2014 року Міністерство писало, що «у розпорядженні Міністерства культури відсутній повний актуалізований перелік щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, розташований на території України, оскільки це належить до компетенції місцевих органів охорони культурної спадщини», і вони, власне, відповідають тільки за ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України.[8] У 2015 році відповідь Міністерства була трохи детальніша, але роль органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій не змінилася — вони забезпечують «облік, дослідження, охорону, реставрацію та збереження пам’яток місцевого значення, щойно виявлених об’єктів культурної спадщини».[9]

Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р

Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р

У 2016 році Дніпропетровська ОДА почала відповідати уже трохи детальніше[10] — у них виявилося розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення[11], а також витяг із державного реєстру нерухомих пам’яток України. Щодо об’єктів «включених до списків (переліків) пам’яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам’яток історії та культури”, що затверджувалися рішеннями Дніпропетровського облвиконкому про взяття зазначених об’єктів на державний облік» — запит було передано Державному архіву Дніпропетровської області[12], відповіді від якого так і не було отримано, бо архіви не підпорядковуються Закону про доступ до публічної інформації… Тобто, Дніпропетровський облвиконком приймав рішення про взяття на облік, але 24 серпня 1991 року вся система настільки «перезавантажилася», що всі ці рішення було просто передано до архівів, і область нічого не знає про свою історію та культуру? І все почалося з нуля?.. Чому тільки у Дніпропетровській? В інших областях хоча б трохи щось відомо про «давні часи»…

У 2017 році у відповіді Дніпропетровської ОДА вже було й детальніше пояснення про архіви, але все те саме: витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення [13], [14]. Паралельно запит про щойно виявлені пам’ятки було направлено Міністерству культури, яке, відповідно, перенаправило його Дніпропетровській ОДА. І, о диво! Тепер в ОДА з’явився перелік об’єктів культурної спадщини Дніпропетровської області, затверджених у статусі щойно виявлених[15]…, яких не було ще двадцять днів тому. Садиба у Дніпрі по вулиці Мільмана 154-А, де жила і працювала Ольга Косач-Кривенюк та її родина, отримала статус щойно виявленої пам’ятки ще 2009 року. Для чого це приховувати? Щоб можна було спокійно віддати в оренду?[16] Та наче передали, і про садибу згадали, хоча в інших джерелах і пишуть, що самого будинку вже нема[17]

У 2018 році відповідь Дніпропетровської ОДА вже містила і перелік щойно виявлених (не тільки витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення та пояснення про архіви).[18], [19]

Цього року — без змін — перелік щойно виявлених, витяг із державного реєстру, національне значення, розпорядження 1996 року із переліком пам’яток місцевого значення та пояснення про архіви…[20], [21]

Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013

Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013

Дніпропетровська область — це 5,3% території України, друга за розміром. 22 райони. Станом на сьогодні нам відомо про 6589 пам’яток на території області (з державного реєстру або з відповідей деяких РДА, які відповіли на запити) — і за сім років проведення конкурсу «Вікі любить пам’ятки» тільки 15% було сфотографовано[22]. Дніпропетровську область складно назвати «туристично привабливою» — не відчувається, що місцева влада зацікавлена у поширенні інформації. Саме з Покровською районною державною адміністрацією довелося судитися, щоб отримати список пам’яток, бо РДА вважала, що ця інформація є «службовою»[23]. А Царичанська РДА уже кілька років відмовляється надати інформацію про пам’ятки на території свого району, посилаючись на те, що це все має бути у державному реєстрі нерухомих пам’яток, за який вони не відповідають[24]. Тим не менше, того ж року РДА видало розпорядження, за яким відділ культури, туризму, національностей та релігій райдержадміністрації має «надавати звіт директору департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації стосовно стану збереження об’єктів культурної спадщини на території Царичанського району щоквартально, до 04 числа наступного за звітним місяцем, та щорічно, до 10 листопада»[25]. Як можна надавати звіти за тим, за що не відповідаєш і про що наче ж відсутня інформація?..

Тож залишається тільки визнати: питання грамотної охорони культурної спадщини як не було на порядку денному у владної верхівки нашого суспільства, так там і не стоїть… Ми не маємо інформації, що саме має охоронятися, ми не маємо чіткої структури відповідальності за охорону пам’яток: Міністерство культури України вважає, що це роблять місцеві органи охорони культурної спадщини, а місцеві органи охорони культурної спадщини — що цим має займатися Міністерство… А між тим — комусь буде трішки землі «на бурячки»?.. [1]

[1] Власне, сам анекдот: покликав якось Бог українця, і сказав йому, що дасть стільки землі, скільки він зможе оббігти. Українець зірвався й почав гнати щодуху, потім просто біг, потім йшов, задихаючись. А тоді, втративши сили, поповз. Коли вже й повзти було несила, зняв із голови шапку й пожбурив: «На бурячки… А там ще бурячки посаджу…»
[2] Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 15 липня 2015 року № Р-407/0/3-15 «Про затвердження Положення про Управління культури, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації» https://commons.wikimedia.org/?curid=79939320
[3] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 03.04.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938520
[4] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 22.04.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938518
[5] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 01.09.2014: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938519
[6] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 07.09.2015: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938521
[7] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938522
[8] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015 (додаток 1): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938523
[9] Відповідь Міністерства культури України на запит на публічну інформацію від 17.09.2015 (додаток 2): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938524
[10] Відповідь на запит на публічну інформацію від 23.08.2016: https://commons.wikimedia.org/?curid=79935083
[11] Розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р: https://commons.wikimedia.org/?curid=50878122
[12] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 23.08.2016 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79935082
[13] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 06.09.2017: https://commons.wikimedia.org/?curid=79934873
[14] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 06.09.2017 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79934957
[15] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 25.09.2017 (запит перенаправлено з Міністерства культури): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938526
[16] Про передачу земельних ділянок по вул. Мільмана, 154 А (Соборний (Жовтневий) район) у власність та в оренду гр. Карпенку В. М., ідентифікаційний номер 1884600732, по фактичному розміщенню жилого будинку, господарських будівель і споруд: http://e-petition.bissoft.org/uploads/yeas_and_nays/attachment/file/8151/77-15.pdf
[17] Валентин СТАРОСТИН. Улица Мильмана, 154А: руины государственной благотворительности: https://gorod.dp.ua/history/article_ua.php?article=1293
[18] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 21.08.2018: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938527
[19] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 21.08.2018 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938529
[20] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 18.04.2019: https://commons.wikimedia.org/?curid=79938534
[21] Відповідь Дніпропетровської ОДА на запит на публічну інформацію від 18.04.2019 (продовження): https://commons.wikimedia.org/?curid=79938535
[22] Регіональна статистика за списками пам’яток культурної спадщини України: https://commons.wikimedia.org/wiki/Commons:Wiki_Loves_Monuments_in_Ukraine/Regional_statistics
[23] «Списки пам’яток культури отримано через суд»: http://wikilovesmonuments.org.ua/spysky-pamiatok-kultury-otrymano-cherez-sud/
[24] Відповідь Царичанської РДА на запит на публічну інформацію від 28.08.2013: https://commons.wikimedia.org/?curid=79946664
[25] Розпорядження голови Царичанської районної державної адміністрації від 23.12.2013 № Р-467/0/3-13 «Про стан збереження об’єктів культурної спадщини на території Царичанського району»: https://commons.wikimedia.org/?curid=79946663

Однією з основних цілей «Вікі любить Землю» є створення якомога повнішої бази вільних фотографій пам’яток природи. Тому ми традиційно нагороджуємо конкурсантів, які проілюстрували найбільшу кількість об’єктів природно-заповідного фонду: як сукупно по Україні, так і в кожній області. Підсумки 2019 року читайте нижче.

Традиційно нагороди та відзнаки отримують 10 конкурсантів і конкурсанток, які отримали найбільшу кількість балів за ті об’єкти, які вони сфотографували. Також ми відзначаємо переможців номінації «За кількісний внесок» у кожному регіоні України.

Загальний топ-10

Перш ніж перейти до списку переможців, нагадаємо умови за якими їх було визначено. Цього року алгоритм визначення переможців у «кількісних» номінаціях дещо змінився: за фотографії пам’яток, не проілюстрованих на Вікісховищі до початку конкурсу, учасники отримували коефіцієнт 10. Якщо об’єкт ПЗФ був проілюстрований на Вікісховищі, але учасник ще не завантажував фото цього об’єкту в рамках конкурсу раніше, коефіцієнт становив 2. В інших випадках (конкурсанти завантажували фото цієї самої пам’ятки в рамках конкурсів «Вікі любить Землю» 2013—2018 років) коефіцієнт дорівнював 1.

Озеро Герашаська, Рахівський р-н, полонина Герешаська.
Авторка фото ЯдвигаВереск посіла перше місце у номінації «Кількісний внесок»; вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Рейтинг авторів з урахуванням коефіцієнтів: 

  1. ЯдвигаВереск (744 бали: 568 об’єктів, 572 фото);
  2. Olga Loboda 0806 (587 балів: 147 об’єктів, 179 фото);
  3. Kiyanka (490 балів: 261 об’єкт, 547 фото);
  4. Galvm (424 бали: 50 об’єктів, 322 фото);
  5. Сарапулов (336 балів: 166 об’єктів, 905 фото);
  6. Еколог Світлана (333 бали: 140 об’єктів, 148 фото);
  7. Olexandr Ghryb (219 балів: 38 об’єктів, 95 фото);
  8. Alina Vozna (175 балів: 131 об’єкт, 523 фото);
  9. Shevchenko Valentine (170 балів: 17 об’єктів, 40 фото);
  10.  Oleh Kushch (162 бали: 51 об’єкт, 232 фото).

Рейтинг сформовано програмою-ботом; детальну статистику для кожного учасника конкурсу можна переглянути на окремій сторінці Вікісховища. На тій же сторінці можна сформувати список учасників, які завантажили найбільше фотографій — показник, що не впливав на рейтинг, але все ж може бути цікавим.

У міру можливостей організатори перевіряли фотографії переможців. За результатами спільного рішення членів організаційного комітету, ті світлини, які не відображали об’єкт ПЗФ, знімалися із конкурсного заліку учасників.

Водоспад Труфанець, Рахівський район Закарпатської області.
Автор фото: Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Парк «Мальованка», Шепетівський і Полонський райони Хмельницької області.
Автор фото: Olexandr Ghryb, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Національний природний парк «Голосіївський».
Автор фото: Alina Vozna, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Регіональні номінації

Окрім всеукраїнської номінації, призи можна було отримати за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток в кожній області. При визначенні результатів діяли ті ж коефіцієнти, про які йдеться вище. Окрім того, переможцем можна було стати лише в тому випадку, якщо конкурсант проілюстрував принаймні п’ять об’єктів ПЗФ із цієї області.

Якщо найвищий в рейтинг конкурсант не проілюстрував мінімум п’ять об’єктів, нагорода переходила наступному в рейтингу учаснику, котрий завантажив фото принаймні п’яти об’єктів. На жаль, Кіровоградська область залишилася без переможця, бо ніхто з конкурсантів не завантажив п’ять фото об’єктів ПЗФ з цієї області.

Список регіональних переможців виглядає так:

Бобровня, Деснянський район.
Автор фото: Kiyanka, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Присеймівський заказник, Конотопський район.
Автор фото: Olga Loboda 0806, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Заказник «Згоранські озера» (Волинська область, Любомльський район).
Автор фото: Galvm, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Наступні кроки

Дякуємо всім учасникам за внесок у розбудову бази вільних фотографій природної спадщини України — особливо за фотографії об’єктів ПЗФ, які раніше не були проілюстровані на Вікісховищі, а отже, скоріш за все, не мали доступних вільних фотографій загалом. Плануємо й надалі фокусуватися на захоченні фотографій непроілюстрованих об’єктів ПЗФ.

Наразі журі уже оцінює подані на конкурс фотографії, щоб визначити переможців у номінації за найкраще фото. Нагадаємо, що у цьогорічному українському конкурсу «Вікі любить Землю» взяло участь 307 конкурсантів та конкурсанток, які подали на конкурс 9925 фотографій пам’яток природи; з них вже понад 350 фотографій ілюструють статті Вікіпедії та інших вікіпроектів. Ви можете допомогти показати читачам Вікіпедії статті із цьогорічного конкурсу; детальніші інструкції можна знайти на цій сторінці.

Церемонія нагородження конкурсу планується на початок осені.

Стежте за оновленнями у нашому блозі і Facebook.

Заповідне урочище «Блудний грунь» (Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада).
Автор фото: Еколог Світлана, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Смотрицький каньйон, Кам’янець-Подільський район, від с. Голосків до с. Цибулівка.
Автор фото: Oleh Kushch, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Гідрологічний заказник «Чорторій», Берестовецьке лісництво.
Автор фото: Shevchenko Valentine, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Організатори конкурсу статей «Жінки у STEM» разом із науково-популярним порталом «Моя наука» оголошують спецномінацію «Популяризаторка науки». Окремий приз отримає авторка чи автор найбільш якісної біографічної чи оглядової статті на тему жінок, які займаютьcя популяризацією точних і природничих наук.

Впродовж червня 2019 року в українській Вікіпедії триває конкурс «Жінки у STEM», організований ГО «Вікімедіа Україна» та Фондом народонаселення ООН. Окрім загального заліку за внеском створених і поліпшених статей організатори пропонують і спецномінації, зокрема за статті про науковиць з України та дівчат, що досягли успіхів у STEM-галузях у молодому віці.

Новий спеціальний приз у номінації «Популяризаторка науки» пропонує науково-популярний портал «Моя наука». Ним будуть нагороджені учасник чи учасниця конкурсу, які створять найбільш якісну статтю/статті про жінок, які відомі популяризацією науки у галузях STEM (точні та природничі науки).

1280px-scott_2014

Американська біологиня й антропологиня Юджині Скотт, відома діяльністю в галузі популяризації науки. Про неї є стаття англійською, російською і ще 11 мовами, але немає в українській Вікіпедії (Фото: Sgerbic, CC BY-SA 3.0).

Оцінювати статті будуть представники та представниці команди «Моя наука», а також досвідчені вікіпедистки. Один або декілька призів буде вручено під час загальної церемонії нагородження, на яку організатори запросять переможців спецномінації.

Як взяти участь у спецномінації

Щоб подати створену або поліпшену вами статтю на конкурс та до цієї спецномінації, додайте на її сторінку обговорення такий текст:

{{Жінки у STEM|{{subst:REVISIONUSER}}}} 

{{Жінки у STEM/Популяризаторки}}

В рамках спецномінації писати можна про будь-кого, якщо предмет відповідає темі конкурсу й спецномінації і правилам Вікіпедії. Незабаром організатори підготують детальніші списки пропонованих тем для створення в цій спецномінації; зараз для натхнення можна використати список популяризаторок науки, про яких є статті в англійській Вікіпедії.

Критеріями вибору статті переможця будуть її інформативність, якісне оформлення джерел, гарний стиль. Зокрема, в біографічній статті мають бути вказані не лише ключові дати та події життя людини, але й висвітлений за вторинними джерелами її внесок у популяризацію науки, а також і в наукові дослідження, якщо особа ними займалася. Усі нетривіальні твердження в статті мають бути підтверджені надійними джерелами, оформленими як виноски. Перевагу буде віддано статтям, написаним енциклопедичним стилем: без канцеляризмів, без списку-переліку дат, без художніх зворотів й яскравих епітетів, із використанням доречної наукової термінології та релевантної вікіфікації.

Про «Мою науку»

Науково-популярний портал «Моя наука» був створений 2011 року як вільний майданчик для об’єднання зусиль науковців, викладачів, любителів науки в розповсюдженні наукових знань в українському суспільстві. «Моя наука» публікує науково-популярні статті з різних галузей науки, розміщує оголошення про науково-популярні події в Україні, збирає посилання на подібні онлайн-ресурси. Крім того, портал є співорганізатором офлайнових заходів «Дні науки», щорічного Маршу за науку в Києві та семінару «Київський клуб „Еволюція“».

«Моя наука» є постійним партнером Конкурсу наукових фотографій, що його з 2015 року проводить «Вікімедіа Україна» (наступного разу конкурс пройде в жовтні цього року). Проблеми представлення жінок у науці дуже близькі для «Моєї науки». Серед команди порталу та його авторок багато науковиць у галузі біології, математики, медицини, фізики, літературознавства. Вони всі в тій чи іншій мірі зустрічалися з упередженим ставленням до жінок у науці. Розповідати про популяризаторок науки важливо для «Моєї науки»: наприклад, перших статей з історії науки на сайті була розповідь про дослідницю в галузях хірургії та генетики Надію Добровольську, яка вела широку популяризаторську діяльність медичних наук у Франції та в Америці.

Бажаємо вам наснаги, адже ми з вами робимо чудову справу — розповідаємо світові про внесок жінок у науку та її популяризацію!

В українській Вікіпедії триває «Місяць Харківщини 2019», присвячений 365-річчю міста Харкова, мета якого — активізувати роботу з написання нових і поліпшення наявних статей про Харківщину. Місячник вирішили продовжити на один тиждень — до 23 червня!

Ідея тематичного місячника полягає у написанні нових та поліпшенні вже наявних статей про видатних уродженців і діячів Харківщини, про міста, містечка і села, освітні заклади, культурні та історичні пам’ятки, географічні об’єкти, промислові підприємства, краю. Також під час місячника можна завантажувати у Вікісховище фотографії різноманітних об’єктів та людей, пов’язаних з Харківською областю, з метою ілюстрування відповідних статей в українській Вікіпедії.

Оскільки місячник викликав значний інтерес з боку учасників, організатори вирішили продовжити його ще один тиждень, щоби харківська тематика була ще краще представлена в українській Вікіпедії. На цей час вже створено понад 200 нових і поліпшено 80 статей, а також завантажено понад 60 фотографій.

Долучитись до «Місяця Харківщини 2019» може будь-хто охочий. Для цього слід мати обліковий запис у Вікіпедії або зареєструватися у ній, написати нову чи поліпшити вже наявну статтю про міста і села, заклади, установи, організації, підприємства, історико-культурні чи природні пам’ятки Харківщини та поставити на сторінку обговорення статей відповідну позначку, що автоматично враховують її як статтю місячника. Всі статті мають відповідати критеріям значимості у Вікіпедії, базуватись на опублікованій у паперових чи електронних виданнях інформації і посилатись на них, не мають містити дослівно скопійованих з книг, статей чи інтернету фрагментів тексту, а також бути написані безсторонньо в енциклопедичному стилі й не містити непідтвердженої у джерелах інформації. Фотографії учасників «Місяця Харківщини 2019» мають бути зроблені ними особисто.

Міст через річку Уди, між селом Гусина Поляна (Зміївський район) та смт Васищеве (Харківський район).
Фото: Blitz1980, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найактивніші учасники місячника отримають пам’ятні сувеніри із символікою Вікіпедії.

Детальна інформація на сторінці проекту у Вікіпедії: Місяць Харківщини 2019.

Нагадаємо, що останній раз тематичний місячник, присвячений Харківщині, в українській Вікіпедії проводився влітку 2017 року. Тоді учасники створили 117 і покращили 27 статей.

17—18 травня ми провели у Кременчуці вікітренінг для вчителів. Тренінги з редагування Вікіпедії, на яких новачки вчаться редагувати і створювати статті в найбільшій енциклопедії, не є новинкою. Але кожен вчитель скаже вам, що важливо закріплювати набути знання і надбудовувати нові на вже отриманих. Саме це ми і робили з десятьма відданими популяризаторами Вікіпедії в освіті — закріплювали знання про те, як коректно створювати статті, і вчилися користуватися спеціальним інструментом для слідкування за прогресом іншим.

Початок вікітренінгу. Наталія Тимків, Вікімедіа Україна (ліворуч) та Леся Крупіна, ліцей «Політ» (праворуч). Автор фото: Kotliar, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Тренінг гостинно прийняв Кременчуцький педагогічний коледж імені А.С. Макаренка, а саме ліцей «Політ» при коледжі. Заступниця директора ліцею Леся Крупіна нагадала, що це не перше навчання з використання Вікіпедії у цьому закладі, що не може не радувати. Викладач зарубіжної літератури ліцею Олег Кущ вже кілька років сам залучає своїх студентів до роботи у Вікіпедії і пропагує такий вид занять серед колег. Учасниками тренінгу стали вчителі та викладачі з різних навчальних закладів Полтавської, Вінницької, Житомирської, Донецької областей.

Індивідуальна допомога. Ігор Туржанський, Вікімедіа Україна (ліворуч), Петро Сеник, Бодаквянський НВК (праворуч). Автор фото: Kotliar, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

У програмі тренінгу були презентації про міжнародний досвід використання Вікіпедії в освіті, практичне дотримання авторських прав та інших основ Вікіпедії, використання Панелі програм та подій для слідкування за прогресом групи учнів, суть вільних ліцензій, і навіть гра в карти — також навчальна, про вільні ліцензії.

Учасники та організатори тренінгу. Автор фото: Kotliar, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Важливо було завершити тренінг, проговоривши наступні кроки й обіцянки, які дали як учасники, так і організатори тренінгу. Вчитися і вчити інших — одна з них.

Обов’язково будемо на зв’язку, щоб допомагати одне одному!

outreachdasboard statictics

Результат тренінгу, знімок екрана з програми тренінгу у Панелі програм і подій. Wiki Education, CC BY SA

Фото із заходу у Вікісховищі: Wikimedia Ukraine Training for Teachers in Kremenchuk 17-18 May 2019

На календарі перше червня — це означає, що Вікі любить Землю 2019 завершено, і час готувати фотографії пам’яток природи України для Вікі любить Землю 2020.

Дякуємо за участь усім цьогорічним конкурсант(к)ам! Завдяки вам вікіспільнота та все людство отримали майже 10 тисяч нових вільних фотографій об’єктів природно-заповідного фонду України.

Організаційний комітет конкурсу починає підбивати підсумки, і першими результатами ми почнемо ділитися у кінці червня. Загалом увесь процес оцінювання і визначення переможців у всіх номінаціях триватиме протягом літа.

Підписуйтеся на нашу Facebook-сторінку: там ми регулярно розповідаємо історії про українську природу, проілюстровані красивими й цікавими фотографіями учасників «Вікі любить Землю».

Караул-Оба (2)

 

Запрошуємо долучитися до спецномінації для найкращих фото Покровщини.

Брати участь можуть як жителі Покровського району Дніпропетровської області, так і всі охочі: достатньо мати фотографію пам’ятки природи Покровщини (див. список нижче) і завантажити його під вільною ліцензією на Вікісховище. Ніяких окремих позначок робити не потрібно: фотографія врахується у спецномінації автоматично.

Найкращі фотографії Покровщини обере окреме журі. Переможці спецномінації отримають призи та сувеніри від організаторів конкурсу та співорганізаторів спецномінації — КЗК «Покровська бібліотека».

Із питаннями звертайтеся у повідомлення Фесбук-сторінок Вікі любить Землю та Покровської бібліотеки.

Конкурс «Вікі любить Землю» в Україні триває до 31 травня; переможців «якісних» та «кількісних» номінацій чекають цінні призи і подарунки. Читайте також про цьогорічні акценти та зміни у регламенті. Списки пам’яток природи всієї України доступні тут.

Список пам’яток природи спецномінації Покровщини:

Заказник Завантажити фото
Покровський ентомологічний заказник додати фото
Андріївський ліс (більш відомий як Макаренський сад) додати фото
Дібрівський лісовий заказник додати фото
Ландшафтний заказник «Річка Гайчур» додати фото
Ландшафтний заказник «Річка Янчур» додати фото
Старокасьянівський ландшафтний заказник додати фото
Березово-Вишневський заказник додати фото
Ландшафтний заказник «Вершина» додати фото
Воронівський ландшафтний заказник додати фото

Спецномінація для аерофото

08:00, Tuesday, 07 2019 May UTC

Фотографії з повітря — чудовий спосіб отримувати якісні і репрезентативні збраження пам’яток природи. Цього року аерофото будуть оцінюватися окремо, а найкращі роботи у спецномінації отримають особливі призи.

Фото з висоти пташиного польоту захоплюють і вражають, а також дають краще уявлення про природні об’єкти чи їх частини: можна побачити форму невеликих водоймищ, різноманіття рослинності у парках чи садах, або ландшафтну структуру пам’яток природи. Якщо ви вже стали власником безпілотного літального апарату і плануєте зйомку на природі або маєте вже фотоархів, поділіться своїми роботами з вікіпроектами, для ілюстрування яких і буде використано фото.

Для участі фото у номінації, авторам достатньо підтвердити такий намір позначкою у конкурсному завантажувачі: вибрати відповідь «так»  на питання «Чи бажаєте подати фото на спецномінацію «Найкраща аерофотозйомка»?».
Зверніть увагу, що фотографії, які подані в цій спецномінації, не будуть оцінюватися в номінації за найкращу фотографію, а натомість поборяться за окремі призи. Такі фотографії будуть враховуватися при визначенні призів у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток».
Як і під час фотографування територій з землі, просимо учасників дотримуватися правил поведінки на заповідних територіях та дотримуватись чинних регуляцій, що регулюють використання безпілотних повітряних суден.
File:Скелі МОПРу аерофото (2).jpg

Скелі Мопра, м. Кривий Ріг. Василюк Олексій, CC BY-SA 4.0

Громадська організація «Друге життя» і Управління екології та природних ресурсів в Києві знову оберуть найкращі фотографії заповідного Києва на доповнення до однієї з основних номінацій «Найкраще фото Києва». Наші партнери оберуть переможців у номінаціях: «Водний об’єкт Києва», «Птахи заповідних територій», «Найкраще фото заповідного Києва».

Участь у спецномінації братимуть усі фото завантажені до категорій про заповідні об’єкти Києва, що є в конкурсному списку. Ніяких спеціальних позначок при додаванні фото робити не потрібно, фотографії автоматично зарахуються до спецномінації.

«Вікі любить Землю» триватиме з 1 до 31 травня. На переможців чекають сувеніри та грошові премії. Більше шансів на перемогу є у фото що якнайкраще репрезентують територію, об’єкт чи їх мешканців-тварин, відповідають конкурсним правилам та мають детальний опис.

Про переможців спецномінації 2018 року читайте у дописі Київ та Київщина: переможці та ще переможці.

58383009_302854510614150_7642477876087881728_n

18 квітня відзначають Міжнародний день пам’яток і визначних місць. З цієї нагоди запрошуємо усіх доповнювати Вікіпедію інформацією про пам’ятки України, що вже втрачені чи під загрозою знищення.

Допомогти пам’яткам фізично чи грошима може не кожен, оббивати пороги не всім стане снаги. Але кожен може приєднатися до збереження пам’яті та документування історії пам’яток культури. У Міжнародний день пам’яток і визначних місць, запрошуємо усіх доповнювати українську Вікіпедію інформацією про пам’ятки України, що вже втрачені та яким загрожує знесення чи руйнація.

Чим ви можете допомогти?

  • Доповніть перелік втрачених пам’яток:
    1. Пошукайте інформацію про пам’ятки архітектури, історії, які втрачені чи руйнуються у вашому місті/регіоні.
    2. Перевірте, чи є про них стаття у Вікіпедії.
    3. Якщо немає, напишіть про це коментар або доповніть список на сторінці проекту: Вікіпедія:Проект:Культурна_спадщина_України
  • Напишіть або доповніть статтю про таку пам’ятку.
  • Спробуйте знайти потрібну ілюстрацію у нашому репозиторії фото, яку можна додати до статті.

Цим ми також хочемо підтримати й виклик Олександра Алфьорова #рятуйпамятку, і запросити поширювати спогади та біль від втраченого культурного спадку не тільки у соцмережах. Стаття у Вікіпедії буде доступна усім, а зібрані в ній факти, можливо, допоможуть врятувати пам’ятку, якщо це ще можливо.

Сторінка проекту: Вікіпедія:Проект:Культурна_спадщина_України

Згарище від церкви у Новиці Калуського району Івано-Франківської області

Спасо-Преображенський храм у селі Новиця був найбільшим дерев’яним храмом західної України.

Парково-садибний комплекс барона фон Мекк

Парково-садибний комплекс барона фон Мекк, с. Копилів, Київська область, 2014 рік. Автор фото: Wadco2, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

1 травня всі читачі Вікіпедії знову побачать банер про фотоконкурс Вікі любить Землю із запрошенням брати участь. Проект переходить у сьомий рік свого існування. І прагнення організаторів залишаються незмінними, а от регламент традиційно промовляє дещо нове. Як проходитиме конкурс цього року, читайте далі.

Reme_1200x630

За шість років конкурсу учасники завантажили понад 70 тисяч вільних зображень об’єктів та територій природно-заповідного фонду України, яких є понад 8200 у державному реєстрі. Це великий внесок у розвиток вільних знань, однак ще більше половини об’єктів у конкурсних списках залишаються непроілюстрованими, а багато завантажених фотографій — невикористаними у статтях Вікіпедії. Тому цього року ми будемо заохочувати конкурсантів висвітлювати нові пам’ятки природи, а також намагатимемося підвищувати використання фотографій у вікіпроектах.

Як завжди, протягом травня всі охочі можуть подати фотографії власного авторства, зроблені у будь-який період часу. Як і минулого року, шанси на перемогу матимуть лише ті фото, для яких вказані географічні координати місця зйомки. Цього року обов’язковою вимогою є наявність опису (наприклад, уточнення щодо місця зйомки, назва виду рослини чи тварини тощо), а назва файлу має містити назву ПЗФ та/або ключові слова назви.

За результатами оцінок журі буде визначено переможців номінацій «Найкраще фото області» і саме серед них, а не з окремого рейтингу буде визначено десять найкращих фотографій. Іншими словами, у топ-10 потраплять переможці обласних номінаційї з найбільшими балами і саме вони представлятимуть Україну на міжнародному етапі.

Цього року вдруге, при підведенні підсумків номінацій «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» (за областями та по Україні загалом) фотографії тих об’єктів природно-заповідного фонду, які до початку конкурсу не мали фотографій Вікісховищі, отримують додатковий коефіцієнт. Оргкомітет збільшив коефіцієнт з 5 до 10 для фотографії пам’яток, які не були проілюстровані на Вікісховищі до початку конкурсу. Якщо конкурсанти завантажували фото пам’ятки «Вікі любить Землю» минулих років, ці роботи отримують коефіцієнт 1. В інших випадках (конкурсанти раніше не завантажували фото пам’ятки, але вона вже проілюстрована у Вікісховищі) коефіцієнт становитиме 2. Повний регламент доступний на сайті «Вікімедіа Україна».

Автори найкращих світлин та найбільш активні учасники отримають цінні призи. У 2018 році призи отримали 20 осіб, а сувеніри з логотипом конкурсу та дипломи загалом отримали 40 учасників.

Ми завжди відкриті до пропозицій партнерства, зокрема до оголошення спецномінацій. Якщо у вашої організації є ідеї спецномінацій, які ви можете підтримати, напишіть оргкомітету на wle@wikimedia.org.ua.

Для того, щоб оперативно отримувати новини, підписуйтеся на нашу Facebook-сторінку.

Прес-анонс

Фото — Misha Reme, обробка — Atoly, CC-BY-SA 4.0, Вікісховище

Мандрівна фотовиставка «Пам’ятки України» продовжує радувати відвідувачів у різних містах і містечках України. Зараз на виставці представлені найкращі фотоукраїнського конкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2017 та 2018 років.

Наступна зупинка — Хмельницький. Виставка відкриється 5 квітня у Центральній міській бібліотеці Хмельницького. Запрошуємо усіх у бібліотеку на відкриття у п’ятницю об 11:00!

Окрім найкращих світлин «Вікі любить пам’ятки» минулих двох років, на виставці можна буде побачити найкращі фотографії спецномінації «Єврейська спадщина». 

Графік роботи бібліотеки та виставки — 9:00-18:00 з вівторка по п’ятницю, 10:00-17:00 в суботу-неділю; понеділок — вихідний.

Виставка триватиме до 30 квітня.

Галерея усіх знімків розміщена у Вікісховищі.

26-30 січня в українській Вікіпедії проходив Вікімарафон, присвячений започаткуванню української Вікіпедії. За 5 днів було у ньому взяло участь понад 650 учасників, які поповнили Вікіпедію майже на 1800 статей. Відбулося понад 60 вікізустрічей по всій Україні, де вчились редагувати і створювали статті разом.

Як і попередні два роки, під час Вікімарафону українська Вікіпедія поповнилася новими статтями про природно-заповідний фонд України. 30 січня, саме на День народження Вікіпедії, програма-бот додала 74 нові сторінки, інформацію для яких підготували волонтери.

Це невеликі статті про природоохоронні території, які отримали відповідний статус саме у 2018 році. Запрошуємо учасників конкурсу переглянути їх, і якщо ви їх фотографували для останнього конкурсу, додавати зображення або завантажувати та ілюструвати ці статті поза конкурсом.

Статті AtolyBot (у дужках вказано обсяг статті у байтах):

Козачий острів (3829) · Урочище «Дуброва та Язвине» (3762) · Ліптов (3611) · Урочище Вертебиста (3604) · Голубіївський ліс (3583) · Караташ (3541) · Степ на Солоній (3472) · Дідовицький (3390) · Кальчицький ліс (3362) · Урочище «Юнашківське болото» (3349) · Великописарівські кургани (3349) · Городище (Лебединський район) (3337) · Кальчицький – 1 (3227) · Балка Чернеча (3226) · Галина гірка (3199) · Вітрівський (3174) · Приторський (3173) · Золотий байрак (3122) · Суженський (3099) · Колядинецький (3078) · Трубіївський ліс (3064) · Холодниківський (3021) · Староварварівський ліс (3009) · Ружківські яри (2970) · Староварварівські соснові насадження (2956) · Яготинський імені гетьмана Кирила Розумовського (2949) · Урочище Верба (Ємільчинський район) (2925) · Гаврилівський (2922) · Чехів яр (2911) · Криворізьке (заказник) (2892) · Вікові дерева дуба звичайного (2848) · Ступки-Голубовські 2 (2799) · Карачина гора (2797) · Маячка (заказник) (2793) · Яковлівські соснові насадження (2787) · Таценківські дуби-велетні (2770) · Адоніс (заказник) (2757) · Ташанківський дуб (2732) · Зміїна гора (2714) · Очеретине (заказник) (2710) · Тарасівський (ландшафтний заказник) (2708) · Губарівщина (заказник) (2687) · Кургани (Зіньківський район) (2674) · Олексина (2667) · Калинівський ландшафтний заказник (2645) · Дуб кохання (2631) · Дуб довгожитель (2629) · Дуб звичайний (Київ) (2606) · Мокрояленський (2598) · Батьківський ясен (2593) · 499-річний дуб (2580) · Живоносне джерело(2580) · Урочище Донське ковилове (2554) · Дуб пана Василя (2548) · Хоцьківський (2547) · Піщанка (Карлівський район) (2538) · Урочище «Під Німецькою полонинкою» (2524) · Кудринецький водоспад (2520) · Духовичанські дуби (2516) · Дуб Діонісія Міклера (2486) · Урочище «Кіндрат» (2462) · Руська Буковинка (2457) · Андругівські липи (2453) · Дуб графині Шувалової (2451) · Соболівський ліс (2450) · Караковський (2423) · Горбаківський (2322) · Тересвянська долина (2311) · Сосна звичайна (Старовижівський район) (2291) · Сидоруків парк (2265) · Урочище Херма (2242) · Молорогозянський(2185) · Бакумова гора (2131) · Зелене озеро (2126)

Генерація тексту сторінок

Знімок екрану, що показує процес генерації тексту сторінок

Див. також:

На п’ятнадцяти найкращих фото з міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments зображені скарби культурної спадщини всього людства.
1-е місце. Мечеть Шейха Лютфалли, Іран

1-е місце. Мечеть Шейха Лютфалли, Ісфахан, Іран. Фото: Alireza Akhlaghi, CC BY-SA 4.0

Аліреза Ахлаґі провів купу часу всередині знаменитої мечеті Шейха Лютфалли, щоб зробити фото, яке очолює цей перелік. Чому? Він увійшов точно опівдні, якраз коли будівлю мали закривати на дві години. Йому вдалося переконати охоронців мечеті все одно пропустити його, хоча вони сказали йому, що мусять закрити його всередині, аж поки будівлю знову не відкриють. «Я був сам-один і робив знімки», сказав він.

Одним з плодів його праці стало те, каже він, що поки будівля була зачинена, також вимкнули постійну червону підсвітку, «яка руйнує прекрасні кольори стелі і вівтаря». Зусилля Ахлаґі виявилися недаремними, адже він посів перше місце у цьогорічному конкурсі.

2-е місце. Аль-Хазне, «Скарбниця», храм у давньому місті Петра, Йорданія

2-е місце. Аль-Хазне, «Скарбниця», храм у давньому місті Петра, Йорданія. Фото: Mustafa Waad Saeed, CC BY-SA 4.0

На початку цього року Мустафа Ваад Саед подорожував до Петри у Йордані, щоб відсвяткувати свій день народження. Хоч він і фотограф-аматор, та все ж зміг посісти друге місце зі знімком, який один з членів журі назвав «магічною світлиною», яка «переповнена світлом і духовністю» і поєднує людей цього місця з «їхньою позачасовою культурною спадщиною».

3-є місце. Крита галерея Глостерського собору, Велика Британія

3-є місце. Крита галерея Глостерського собору, Велика Британія. Фото: Christopher Cherrington, CC BY-SA 4.0.

Крістофер Черрінгтон робить фотографії вже понад 50 років, але цифровою фотографією зайнявся лише наприкінці минулого року. Він провів 75 хвилин у соборі, зробивши 26 індивідуальних знімків, які складають цю панораму, і поєднав їх в один, оминаючи випадкових туристів, які потрапляли в кадр. 

«Ця світлина не була наслідком “хвилинної можливості”, — каже він. — Я детально планував її, перш ніж вийти з дому, розробляючи стратегії на випадок несподіваних перешкод: туристів, динамічної зміни світла і широкого кута огляду». Вкладений час приніс винагороду у вигляді третього місця на конкурсі.


Це три з п’ятнадцяти найкращих світлин цьогорічного Wiki Loves Monuments, щорічного фотоконкурсу, який внесений у Книгу світових рекордів Гіннеса як найбільший у світі фотоконкурс. У фокусі конкурсу, уже сьомого цього року, — «пам’ятки», під якими організатори мають на увазі об’єкти, визнані місцевими органами влади як такі, що мають особливу цінність для культурної спадщини.

Цьогорічний конкурс відповідає своєму статусу: понад 14 тисяч фотографів подали більше ніж 258 000 зображень. За кількістю переважають світлини пам’яток з Росії, далі Італії, Німеччини та України.

Найкращі фото були відібрані завдяки федеративній природі конкурсу, оскільки основу «Вікі любить пам’ятки» організовують на національному рівні звичайні люди. З кожної національної частини конкурсу, а всього таких п’ятдесят, на розгляд міжнародного журі потрапляє по десять фотографій. Щоб дізнатися більше про технічні деталі знімків і налаштування камери, натисніть на зображення і прогортайте до самого низу.

Ось решта переможців:

4-е місце: Храм Панча Ратна Говінда, Путхія, округ Раджшахі, Бангладеш.

4-е місце: Храм Панча Ратна Говінда, Путхія, округ Раджшахі, Бангладеш. Фото: Abdul Momin, CC BY-SA 4.0.

Абдул Момін, який взяв участь у конкурсі вперше, розповів нам: «Я хочу показати світові, яка красива моя країна» — і він точно саме це і зробив, завдяки своєму знімку з храму Храм Панча Ратна Говінда у Бангладеш.

5-е місце: Національна мечеть Байтул Мукаррам, Дакка, Бангладеш.

5-е місце: Національна мечеть Байтул Мукаррам, Дакка, Бангладеш. Shahriar Amin Fahim, CC BY-SA 4.0

Шахріяр Амін Фахім — студент-інженер, що заважає його хобі фотографа, тож він попросив нас передати всім, що треба «жити своїм життям, своїми мріями». Особливістю цієї світлини є те, що на ній є одночасно і прекрасна архітектура національної мечеті Байдул Мукаррам, і один з тих, хто підтримує її в такому вигляді. Фахім подолав понад тридцять кілометрів і прочекав дві години, перш ніж вдалося зробити вдалий знімок, на якому зображений хадем — хтось, хто присвятив своє життя службі у мечеті, — який прибирає у дворі. «У цьому фото мені подобається буденність, — сказав один з членів журі, — реалії життя того, хто прибирає будівлю щодня». На 11-у місці є інше фото з мечеті, а ще Фахім виграв 15-е місце.

6-е місце: Фестиваль біскет-ятра у храмі Нятапола, Бактапур, Непал. Фото: Nrik Kiran, CC BY-SA 4.0.

П’ятиповерховий, схожий на пагоду індуїстський храм Нятапола присвячений Сіддхи Лакшмі і є частиною Світової спадщини ЮНЕСКО у місті Бактапур. За останнє століття він пережив два землетруси. Один з членів журі прокоментував це фото Нріка Кірана як таке, що «поєднує людську духовність з будівлею, створеною, щоб нас підіймати». Інший написав, що це «чудова передача взаємодії матеріальної і нематеріальної спадщини. Ця світлина однаково прекрасна і як документальний знімок, і як архітектурне фото».

7-е-місце: Електростанція фабрики Шайблера і Громана, Старий Відзев, Лодзь, Польща.

7-е-місце: Електростанція фабрики Шайблера і Громана, Старий Відзев, Лодзь, Польща. Фото: Marian Naworski, CC BY 3.0.

Не зважаючи на візерунчасті вітражі вікон, ця будівля — колишня фабрика у Лодзі в Польщі. Один з членів журі написав про це фото, що воно «зображає взаємопов’язаність промислового спадку Європи завдяки двигуну AEG всередині прекрасно оформленої польської будівлі. Світлину вирізняють світло і м’які кольори».

8-е місце: Дерев'яний міст і церква Параскеви П'ятниці, Плесецький район, Архангельська область, РФ

8-е місце: Дерев’яний міст і церква Параскеви П’ятниці, Плесецький район, Архангельська область, РФ. Фото: Mikhail Prokhorov, CC BY-SA 4.0.

Ця похмура, тривожна і депресивна світлина належить авторству Михаїла Прохорова, який сподівається, що вона послужить пересторогою про загрози, з якими стикається більшість культурних пам’яток у віддалених північних регіонах Росії. Фото зроблене у Кенозерському національному парку, за тисячу кілометрів від його домівки, і Прохоров пише, що воно «справило на мене глибоке враження; таке змішане почуття — воно прекрасне і трагічне водночас. Багато пам’яток на зразок цієї майже невідомі».

9-е місце: Петрогліф «Процесія», гребінь Комб-Рідж, Національна пам'ятка Шаш-Яа («Ведмежі вуха»), Юта, США

9-е місце: Петрогліф «Процесія», гребінь Комб-Рідж, Національна пам’ятка Шаш-Яа («Ведмежі вуха»), Юта, США. Фото: Mark Toso/Ancient Skys Photography, CC BY-SA 4.0.

Марк Тосо хотів «зіставити позачасовість і вічність мистецтва, вирізьбленого в камені», і цілу ніч чекав, щоб це зробити. Він подав на конкурс це фото петрогліфа «Процесія» на Кедровій столовій горі у штаті Юта, США, сподіваючись покращити обізнаність людей про те, що він перебуває під загрозою зникнення, оскільки залишився за межами Національної пам’ятки «Ведмежі вуха», площу якої нещодавно зменшили.

10-е місце: Фортеця Дева, Румунія.

10-е місце: Фортеця Дева, Румунія. Фото: Dragos Pirvulescu, CC BY-SA 4.0.

Хоча це лише четвертий рік, що Драгос Пірвулеску бере участь у «Вікі любить пам’ятки», фотографією він займається вже близько тридцяти років. Це фото Деванського замку в Румунії було зовсім не заплановане: рано-вранці він їхав автомобілем у своє рідне місто, коли помітив такий краєвид. Він швидко звернув на обочину і зробив цю світлину, яку один з членів журі похвалив за «видовищний світанок, що надає зображенню дуже теплого візуально приємного вигляду, а перспектива згори вниз дає достатнє уявлення про те, наскільки пам’ятка височіє над містом».

11-е місце: Національна мечеть Байтул Мукаррам, Дакка, Бангладеш. Фото: Md. Nazmul Hasan Khan, CC BY-SA 4.0.

Інакший погляд на національну мечеть Байтул Мукаррам, фото якої є також на п’ятому місці. Один з членів журі оцінив цю світлину за її «відмінну композицію, поєднану з майстерним контролем над світлом і кольорами. Мені особливо подобається рішення фотографа показати поточне використання пам’ятки, що додає зображенню додаткової освітньої цінності».

12-е місце: Абатська церква святої Віри, Конк, департамент Аверон, Франція.

12-е місце: Абатська церква святої Віри, Конк, департамент Аверон, Франція. Фото: Krzysztof Golik, CC BY-SA 4.0.

На цій панорамі абатської церкви святої Віри Агіннської, за словами одного з членів журі, «більше, ніж церква». «Вона дає нам сильне відчуття типової атмосфери європейського села у ранкові години, завдяки самотньому перехожому на дорозі». Фотограф Кшиштоф Ґолік розповів нам, що ця церква розташована лише за сім кілометрів від місця, це він живе, і той туманний недільний ранок видався йому ідеальною нагодою вийти на прогулянку з другом і поробити фотографії.

13-е місце: Палац Крістіансборґ, Копенгаген, Данія.

13-е місце: Палац Крістіансборґ, Копенгаген, Данія. Фото: Maksym Prysiazhniuk, CC BY-SA 4.0.

Максим Присяжнюк планував це чудове симетричне фото ще до відпустки у Копенгагені в Данії разом з дружиною. (Вони хотіли відкрити, як він сказав, «казкове місто» — і яке воно, хюгге!).

14-е місце: Західний пірс, Брайтон, Велика Британія.

14-е місце: Західний пірс, Брайтон, Велика Британія. Фото:  Chris Terajet, CC BY-SA 4.0.

Західний пірс з Британії стає подібним до привида, якщо дивитися на нього у тьмяному світлі світанку. Один з членів журі написав, що пірс постає «як скелет забутого морського створіння».

15-е: Міст Гардінга через річку Падма, Пабна, Бангладеш

15-е: Міст Гардінга через річку Падма, Пабна, Бангладеш. Фото: Shahriar Amin Fahim, CC BY-SA 4.0.

Шахріяр Амін Фахім роздумував над тим, як зробити таке позачасове фото моста Гардінга у Бангладеш, упродовж майже року. І йому вдалося поєднати зимовий туман з омріяною композицією — і ще раз увійти до переліку переможців (див. також 5-е місце).


Текст цього допису написав Ед Ергарт, старший редактор Команди комунікацій Фонду Вікімедіа. Переклад, оригінал: Presenting the 2018 winners from the world’s largest photo contest.

15 грудня нагородили переможців «Вікі любить пам’ятки 2018». Церемонія відбулася у Музеї Шолом-Алейхема у Києві. Місце обрали не випадково, адже цьогоріч у конкурсу з’явилася спецномінація «Єврейська спадщина».

Директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова

Директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Вітала гостей Музею Шолом-Алейхема його директорка Ірина Климова. Пані Ірина висловила свою вдячність учасникам конкурсу за збереження пам’яток бодай на фотографіях і передала заочні вітання від Михайла Кальницького, дослідника історії Києва і члені журі конкурсу.

Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу, ведуча церемонії

Наталія Тимків, членкиня оргкомітету конкурсу, ведуча церемонії. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Церемонію вела членкиня оргкомітету Наталія Тимків. Вона вручила подяки присутнім членам журі. Традиційно до журі фотоконкурсу Вікі любить пам’ятки входять вікіпедисти, країнознавці та фотографи; в журі можуть входити переможці минулих років. Всього членів журі цьогоріч було 19.

Сергій Аніськов, член журі

Сергій Аніськов, член журі. Фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Сергій Аніськов, який був учасником фотоконкурсу минулих років, поділився своїми враженнями від роботи «по той бік муру». Сергій запевнив, що журі помічає і цінує, що фотографи жертвують своїм сном і зручностями задля цінного кадру.

Олександр Никоряк, член журі

Олександр Никоряк, член журі. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Партнерами цьогорічного конкурсу активно виступили обласні й міські державні адміністрації, які поширювали інформацію про конкурс і пропонували членів журі. Так, серед інших, у складі журі працював Олександр Никоряк, директор Департаменту охорони культурної спадщини КМДА. Він висловив сподівання на покращення ситуації з охороною пам’яток: Верховна Рада має прийняти закон, що дозволить примусове повернення в державну власність пам’яток, власники яких неналежно з ними поводяться.

Аліна Возна, фотографка

Аліна Возна, фотографка. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Сергій Худояров, призер у номінації «За найбільшу кількість пам'яток, сфотографованих новими учасниками»

Сергій Худояров, призер у номінації «За найбільшу кількість пам’яток, сфотографованих новими учасниками». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Макс Назаренко, призер у номінації «За найбільшу кількість пам'яток, сфотографованих новими учасниками»

Макс Назаренко, призер у номінації «За найбільшу кількість пам’яток, сфотографованих новими учасниками». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

На відміну від «Вікі любить пам’ятки» в деяких інших країнах, де відзначають лише найкращі фотографії, оргкомітет української частини конкурсу намагається всіляко підтримати учасників конкурсу, вручаючи невеличкі призи за інші досягення. Цьогоріч, за ідеєю Аліни Возної, ввели відзнаку «За найбільшу кількість пам’яток, сфотографованих новими учасниками». Один із призерів у цій номінації, Макс Назаренко, відзначився своїми чудовими фото пам’яток в жахливому стані. Він заохотив усіх фотографувати, зауваживши, що навіть коли всі помруть, то фото залишаться.

Вячеслав Галєвський, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Волинської області»

Вячеслав Галєвський, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Волинської області». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Віктор Семенюк, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Волинської області»

Віктор Семенюк, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Луганської області». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Галина Качуровська, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Одеської області»

Галина Качуровська, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Одеської області». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Сергій Тарабара, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Чернігівської області»

Сергій Тарабара, переможець у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Чернігівської області». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Жанна Олексієнко, переможиця у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток АР Крим»

Жанна Олексієнко, переможиця у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток АР Крим». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Олександр Педенко, 3-тє місце у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток».

Олександр Педенко, 3-тє місце у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Олександр Примас, 1-е місце у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток»

Олександр Примас, 1-е місце у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Ще одна важлива для української частини конкурсу номінація — «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток». Зважаючи на нерівномірність поширення пам’яток по території країни, оргкомітет вважає дуже важливим підтримувати бажання фотографів відвідувати віддалені села, де також є варті уваги пам’ятки.

Олександр Павленко (праворуч), призер спецномінації «Банери для Вікімандрів»

Олександр Павленко (праворуч), призер спецномінації «Банери для Вікімандрів». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Уже вдруге нагороджували переможців у спецномінації на найкращі банери для Вікімандрів. Цей невеличкий сестринський проект завжди чекає на охочих писати в ньому путівники, маршрути і розмовники.

Олександр Мальон, автор найкращого фото Волинської та Кіровоградської області

Олександр Мальон, автор найкращого фото Волинської та Кіровоградської області, а також призер номінації «Єврейська спадщина». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

У Вікі любить пам’ятки часто перемагають фото величних фортець чи палаців, та й узагалі, номінація найкращих фото не дає змоги відзначити всі чудові світлини, адже їх набагато більше, ніж десять. Тому, а ще щоб заохотити учасників поїхати в інший регіон, у конкурсі нагороджують за найкраще фото області. Дуже приємно бачити переможцями цієї номінації нових людей 🙂

Організатори та переможці спецномінації «Єврейська спадщина»

Організатори та переможці спецномінації «Єврейська спадщина». Угорі: Олександр Мальон, Сергій Криниця. Внизу: Наталія Тимків, Владислав Гриневич, Віталій Черноіваненко, Ірина Демиденко, Сергій Гірік, Ірина Климова. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Спецномінація «Єврейська спадщина» була оголошена з ініціативи Української асоціації юдаїки. Віталій Черноіваненко, президент асоціації, розповів про велику зацікавленість його організації продовжувати підтримувати цю спецномінацію й інші починання, пов’язані з Вікіпедією. Його підтримав також Владислав Гриневич, регіональний представник «Українсько-єврейської зустрічі» в Україні. Разом вони вручили призи від своїх установ присутнім переможцям спецномінації.

Роман Наумов, 9-те місце у номінації «Найкраще фото», автор найкращого фото Київської, Житомирської, Полтавської, Чернігівської областей

Роман Наумов, 9-те місце у номінації «Найкраще фото», автор найкращого фото Київської, Житомирської, Полтавської, Чернігівської областей. Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Сергій Криниця, 5-те місце в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам'яток», 8-ме місце у номінації «Найкраще фото»

Сергій Криниця,  5-те місце в номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток», призер номінації «Єврейська спадщина», 8-ме місце у номінації «Найкраще фото». Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Роман Бречко, переможець у номінації «Найкраще фото»

Роман Бречко, переможець у номінації «Найкраще фото». Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Звісно, основна номінація — десяток найкращих фото. Ці світлини потрапили далі на міжнародний етап конкурсу, результати якого мають бути вже зовсім скоро. Тримаємо кулачки за українських фотографів!

Сергій Орлік вручає Travelbox двом переможцям конкурсу

Сергій Орлік вручає Travelbox двом переможцям конкурсу. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Atoly, волонтер конкурсу

Atoly, член оргкомітету і дизайнер конкурсу. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Ahonc, член оргкомітету конкурсу, займається оновленням списків

Ahonc, член оргкомітету конкурсу, займається оновленням списків. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Ілля, розробник інструменту оцінки для журі

Ілля, розробник інструменту оцінки для журі. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Георгій Чернілєвський, волонтер конкурсу у Вікісховищі

Георгій Чернілєвський, волонтер конкурсу у Вікісховищі. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Іван, волонтер конкурсу

Іван, волонтер конкурсу. Фото: Вікторія Іванків, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Оля Нестеренко, волонтерка конкурсу

Оля Нестеренко, волонтерка конкурсу. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Сергій Зисько, переможець спецномінації «Банери для Вікімандрів», автор найкращого фото Вінницької області та містя Севастополя, призер номінації «Найкраще фото»

Сергій Зисько, переможець спецномінації «Банери для Вікімандрів», автор найкращого фото Вінницької області та містя Севастополя, призер номінації «Найкраще фото». Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Переможці отримали футболки з логотипом конкурсу

Переможці отримали футболки з логотипом конкурсу. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Вадим Постернак розповідає на камеру про свій досвід участі у конкурсі

Вадим Постернак розповідає на камеру про свій досвід участі у конкурсі. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Наталія Шестакова показує, що станеться з оргкомітетом, якщо він не врахує побажання журі, готуючи конкурс 2019 року ;)

Наталія Шестакова показує, що станеться з оргкомітетом, якщо він не врахує побажання журі, готуючи конкурс 2019 року 😉 Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Гості церемонії нагородження

Гості церемонії нагородження. Фото: Роман Наумов, вільна ліценізія CC BY-SA 4.0

Дякуємо Роману Наумову, який прийшов на церемонію не лише отримати свій зароблений приз, а ще й попрацював фотографом події. Більше фотографій у Вікісховищі. При повторному використанні, будь ласка, зазначайте автора і ліцензію.

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 1315 грудня усі переможці конкурсу мали змогу отримати свої довгоочікувані відзнаки та подарунки. До Києва, звісно, змогли дістатись не усі, але більшість переможців в основних номінаціях «Найкраще фото конкурсу» та «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» змогли отримати дипломи особисто. Захід проходив у Музеї Шолом-Алейхема у самому центрі міста. Нагородження проходило динамічно, адже захід поєднував дві церемонії нагородження і треба було не перебрати час у конкурсу «Вікі любить пам’ятки», нагородження переможців якого розпочалося після.

Першими прозвучали імена та кількість балів переможців лише у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток у регіоні», наступними — переможців номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток у конкурсі» (перші десять учасників у загальному рейтингу), та одночасно їх перемоги в ʼобласнійʼ номінації:

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 2

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 4

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 7

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 3

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 8

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 10

Далі на екрані можна було бачити переможні світлини номінації «Найкраще фото області», а також деяких з їхніх  авторів на сцені,  — Сергія Криницю, Дмитра Демченка, Олексія Толмачова, Романа Бречка, Дмитра Сидорука, Олега Перепелюка, Сергія Зиська, Марію Зикову.

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 02

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 03

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Alina Vozna. Photo 16

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 04

З авторів найкращих світлин конкурсу не порадував своєю присутністю лише Олексій Карпенко. Його відзнаки та подарунки організатори відправлять поштою, як і всім іншим учасникам, які надали контактні дані*.

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 12

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Viktoriia Ivankiv 2

Wiki Loves Earth 2018 awards in Ukraine by Ilya 15

48385563_938164776379722_3622406989750992896_n

Учасники отримали екоторбинки з логотипом конкурсу з різними сувенірами (фото ліворуч), а переможці спецномінації ще додаткові сувеніри від Управління екології та природних ресурсів КМДА

wle-souvenirs kmda-prizes


Горнятка з київської гончарної майстерні «Лев і Крук» отримали волонтери-організатори та лідери рейтингів найкращих фото та кількісної номінації.
Eco friendly clay cups ukraine

Сергій Орлик, автор проекту «Travelbox VR», також подарував володарям перших місць VR-окуляри з колекцією прогулянок по Святогір’ю.

А далі були пости учасників у Facebook! Гортайте їх на нашій сторінці. Дякуємо та вітаємо усіх учасників з фіналом! До нових зустрічей!

Автори фото: Ілля Корнійко, Аліна Возна, CC-BY-SA-4.0, з Вікісховища.

*Нагадаємо, що ще розшукуємо користувача Wildlife Ukraine.

15 грудня у Музеї Шолом-Алейхема в Києві нагороджено переможців української частини міжнародного фотоконкурсу фотографій пам’яток культурної спадщини для Вікіпедії під назвою «Вікі любить пам’ятки».

Церемонією нагородження також відкрилася виставка найкращих світлин конкурсу 2018 року та переможців у спеціальній номінації  «Єврейська спадщина» від Української асоціації юдаїки. Виставка триватиме до 29 грудня 2018.

Міжнародний проект «Вікі любить пам’ятки» спрямований на створення повної ілюстрованої інформаційної бази про культурний спадок світу; зібрані фотографії будуть використані у Вікіпедії. У 2018 році конкурс вже традиційно відбувся у понад 55 країнах.

В українській частині конкурсу було завантажено понад 21 тисячу фотографій. Подано фото більше 9 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 1400 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли понад 270 авторів, двоє з них є одними з 10-ти найактивніших завантажувачів фото у світі.

У межах проекту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі світлини (з першого по десяте місце) наводяться нижче.

Контакти для додаткової інформації:
wlm@wikimedia.org.ua
+38 097 914 96 30
Наталія Тимків










Для довідки:
«Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) — міжнародний фотоконкурс пам’яток культурної спадщини, метою якого є зібрати світлини для ілюстрування статей у Вікіпедії, Вікімандрах та інших вікіпроектах. За цей час було зібрано майже 2 мільйони зображень. В Україні цього року проводився сьомий раз.
Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроектів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

Завершуємо знайомити з цьогорічними переможцями «Вікі любить пам’ятки» — Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Черкаська області та місто Севастополь.

Підсумки по Вінницькій області було опубліковано трохи раніше, але, на жаль, на світлині зображено сучасні будівлі на території Усікновенського скельного печерного монастиря, отже, власне пам’ятка не проілюстрована… Відповідно до конкурсних умов, такі роботи не можуть посідати призові місця. Про це нам повідомили наші уважні читачі на сторінках соцмереж. Михайло Потупчик, завідувач сектору охорони культурної спадщини управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації, член ІКОМОС підтвердив інформацію: «Це новобуд і не є пам’яткою. Це Братський корпус, збудований у 2000-х роках». Отже, роботою-переможцем стає інша світлина Сергія Зиська з видом на цей же монастир, яка була на другому місці за оцінками журі:

Лядівський Усікновенський скельний печерний монастир, Лядова © Автор фото — Сергій Зисько
Світлина пам’ятки у Вінницькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Вінницької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращим фото Волинської області стала робота Олександра Мальона з видом на Владичу башту та повітову скарбницю Луцького замку.

Замок Любарта, Луцьк © Олександр Мальон
Світлина пам’ятки у Волинській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Волинської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Роботі переможцю трохи поступилася світлина із іншою цікавою пам’яткою області — церквою святого Миколи (1638), Охлопів.

Церква святого Миколи (1638), Охлопів © Вячеслав Галєвський
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Дніпропетровській області перемогла світлина із зображенням пам’ятки, яка найчастіше ставала найкращою світлиною області — Брянська (Миколаївська) церква. Вона збудована у стилі неокласицизмуз елементами бароко до 300-річчя правління царської династії Романових і є кращою архітектурною спорудою Катеринослава (нині Дніпро) початку ХХ сторіччя. Цегляна, крестова, з напівкруглою апсидою і гранованими камерами по кутах хреста, має п’ять куполів. Центральний купол — напівсферичний на круглому світловому барабані, перекриття інших приміщень — у формі зводу.
У 1929 р. із розпуском релігійної громади будинок передали Брянському заводу (нинішній Дніпропетровський металургійний комбінат). У різні часи використовувалась як будинок піонерів, спортивна школа і вугільний склад. З 1988 — Будинок органної і камерної музики. З 2010 року у подвальному приміщенні проводяться служби УПЦ МП.

Брянська (Миколаївська) церква (Дніпропетровський будинок органної та камерної музики), Дніпро © Юлия Можаровская
Світлина пам’ятки у Дніпропетровській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Дніпропетровської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На другому місті незвична світлина сучасного стану інтер’єру колишнього культурного-освітнього центру у Дніпрі — Палацу Ілліча. Будинок культури належав заводу ім. Петровського (зараз це Дніпровський металургійний завод). Споруда вважається однією з найкращих у Радянському Союзі споруд у стилі конструктивізму і є однією з найбільших будівель в Україні у цьому стилі. Збудований за проектом Олександра Красносельського. Будинок знаходиться неподалік від Брянської церкви, за адресою проспект Сергія Нігояна, 47, на колишній Брянській площі.

Членкиня журі Наталія Шестакова прокоментувала цю роботу так:

До якості зображення, безумовно, є запитання, а сильною стороною фото є дуже оригінальне представлення об’єкту (до цього були його десятки лише зовні) та постапокаліптичний антураж…

З 2000 році будинок перебуває у покинутому стані та поступово руйнується. Фото зроблено відомим дніпровським фотографом-краєзнавцем Олександром Волоком: об’єкт у аварійному стані, хоча є надія на позитивні зміни. У листопаді 2017 року будівлю було продано за 7 875 000 грн. Нові власники — ТОВ «БЦ-Веста» пообіцяли зберегти будівлю.

Палац Праці, Дніпро © Волок Олександр
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращим фото Закарпатської області стала робота із зображенням Палацу графів Шенборнів у Мукачівському районі.

Палац графів Шенборнів. Село Карпати, Мукачівський район © Mizhenin Vitalii
Світлина пам’ятки у Закарпатській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Закарпатської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Робота із зображенням іншої пам’ятки області — церква Різдва Пресвятої Богородиці, Пилипець трохи нижче була оцінена журі.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Пилипець © Катерина Байдужа
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Черкаській області теж перемогла пам’ятка, що вже раніше отримувала відзнаку у попередніх конкурсах — Парк «Софіївка» в Умані.

Парк «Софіївка» з комплексом водойм, паркових будівель, споруд і скульптур. Умань © Вадим Постернак
Світлина пам’ятки у Черкаській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Черкаської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На другому місці опинилася робота Сергія Криниці із видом на будинок грабаря Щербини:

Будинок грабаря Щербини. Черкаси © Сергій Криниця
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У місті Севастополь перемогла робота із видом на пам’ятник затопленим кораблям — монумент у Севастополі встановлений на штучному острівці, складеному з грубо оброблених гранітних брил, на відстані десяти метрів від берега на Приморському бульварі, один із чільних символів міста. Споруджений у 1905 році.

Фото зроблено у 2011 році.

Пам’ятник затопленим кораблям. Севастополь © Сергій Зисько
Світлина пам’ятки у місті Севастополь, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото міста Севастополь» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Поступилося йому фото пам’ятника капітан-лейтенантові О.І. Казарському. Це перший монумент в місті Севастополь, створений на честь перемоги брига «Меркурій» над двома турецькими лінійними кораблями. Кораблем-переможцем командував капітан-лейтенант Казарський Олександр Іванович (1797—1833). Автор пам’ятника – Олександр Брюллов, який створив також бронзову стелу в Полтаві на місці відпочинку Петра I після Полтавської битви.

Світлина зроблена Олександром Педенком також у 2011 році.

Пам’ятник Казарському, Севастополь © Олександр Педенко
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Дніпровський будинок органної і камерної музики» та «Палац Ілліча», а також Сторінки історії.

Церемонія нагородження переможців української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить Землю» відбудеться 15 грудня 2018 року (субота) у  у музеї Шолом-Алейхема (Київ, вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 10:30.

Запрошуємо учасників, журі, партнерів конкурсу та всіх, хто цікавиться та вболіває за природну спадщину нашої країни!

У програмі заходу:  нагородження авторів найкращих десяти світлин конкурсів та тих фотографів, що зафіксували найбільшу кількість пам’яток в загальному заліку та в окремих регіонах, нагородження переможців спеціальної номінації.

Нагадаємо, що на фотоконкурс «Вікі любить Землю», який тривав з 1 по 31 травня, було подано понад 10 тисяч фотографій від 286 учасників. Файли завантажено у Вікісховище на умовах вільної ліцензії Creative Commons Attribution Share-Alike Unported 4.0, яка дозволяє вільне розповсюдження та використання світлин навіть в комерційних цілях за умови вказування автора та поширення тієї ж ліцензії на похідні твори. Понад 700 конкурсних світлин вже ілюструють статті у Вікіпедії різними мовами.

Всі переможці будуть нагороджені пам’ятними дипломами і звичайно ж призами:

  • автори найкращої світлини в регіоні та автори, що сфотографували найбільше пам’яток в регіоні отримають сувеніри з логотипом конкурсу
  • автори 10 найкращих світлин конкурсу та десять учасників, що сфотографували найбільше об’єктів і отримали найбільше балів у загальному заліку, — сувеніри з логотипом конкурсу та подарункові сертифікати інтернет-магазинів

Контакти для акредитації та реєстрації для гостей:
wle@wikimedia.org.ua

Галерея світлин-переможців

1200.Ранок_туманний 1200.Р.Айдар 1200.53-232-5002_Yarmakivsky_DSC_1749 SkoleBeskidsNationalNaturePark-nov-2011.1200 (1) Silent_dialogue.1200 (1) Bird_scout.1200 (1) Схили_Байдарського_Заказника.1200 (1) Синиця_вусата_(Panurus_biarmicus)_-_мешканець_очеретяних_масивів_ставу__Верхній_.1200 (2) 1200.Туманні_схили,_Базальтове 1200.НПП_Дворічанський,_ковила_у_тумані 1200.Королівський_водограй_01 1200.Victory_Park_Odessa_02 1200.Скеля_«Радіонова»с._Буки_на_р._Гнилий_Тікич 1200.На_березі_Вічності 1200.Лісове_озеро_у_Чорному_лісі azov ternopil sumska khmelnitska lyman 1_Білокузьминівка_світанок 4_Захід на Мангупі 10_Сarpathian forest 8-9.Вид на селище Дземброня 8-9. Сутінки на схилах Демерджі 7. Ранковий краєвид з полонини Кукул на Говерлу і Петрос 5-6_Ранкові промені на Синевирі 5-6_Заказник Росішний 3_Містичні піки 2_Осінній світанок на вершині Смотрича 1920.Pulsatilla_patens_MZ 1920.Vitachev_view
Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 



Death_Valley_5903


Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.


maternelle

Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.

У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам'ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.

Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.

Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.

Сьогодні

Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.

Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.

Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.

Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з'явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.

Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп'ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.

Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.

У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.

І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.

Taipei_Wm2007_Guillaume
«Taipei Wm2007 Guillaume.jpg», автор фото — Cary Bass, вільна ліцензія CC-By-SA 3.0 Unported (з Вікісховища)

Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:
  • Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
  • У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
  • Я присів, щоб змінити об'єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом'якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.

Спок

Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.
Leonard_Nimoy_William_Shatner_Star_Trek_1968
Спок і Кірк. «Leonard Nimoy William Shatner Star Trek 1968», NBC Television, зображення перебуває у суспільному надбанні.
Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужим автоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе». 1

Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.

Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:
Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». [...] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.

Я добре пам'ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. [...]

Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.2
У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.

Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.

Аутизм

Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
In a basic communication model, the sender formulates the message, and transmits it to the receiver, who interprets it. The receiver also provides some feedback.
У базовій моделі комунікації, відправник формулює повідомлення і передає його отримувачу, який його інтерпретує. Отримувач також надає якийсь відгук.
An oral discussion involves a lot more signals from non-verbal communication, like tone of voice, facial expressions and body language.
Усний діалог включає значно більше сигналів невербальної комунікації, наприклад, тон голосу, вираз обличчя, мову тіла.

Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),
Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.3
Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.
caption
Сцена з «Гри в імітацію». © 2014 The Weinstein Company. Усі права застережено.
Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».

Дуже спантеличений Алан відповідає:

Чим це відрізняється від розмови? [...] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.
Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.

Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:
«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.4

Як справи?

У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht's?

Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.

Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)

"Small talk" by Randall Munroe, under CC-BY-NC 2.5, from xkcd.com.
Іноді я забуваю, як вести легку розмову. «Привіт!» — «Привіт, друже!» — «Як ти, як справи?» — «Нууу…» [довга пауза] «Ем, ти в порядку?» — «Так! Просто це цікаве запитання. Я намагаюсь вирішити, яке же краще описати мо-» — [плеск по плечу] «Агов. Розмова.» — «А, точно. Справи добре, а в тебе?»«Small talk». Комікс Рендала Монро, під ліцензією CC-BY-NC 2.5, з xkcd.com.

Привілей і гострі вуха

Це тільки один виклик, з яким стикаються аутисти, і я б хотів зараз поговорити про привілей нейротиповості. Я білий і чоловік від народження, і мене ростили у люблячій сім'ї середнього класу в індустріальній країні. За багатьма стандартами, мені дуже пощастило. Але не зважаючи на мої суперсили, бути аутистом у переважно нейротиповому суспільстві означає чимало викликів.

Найбільш поширений наслідок, який я помітив у своєму досвіді і щодо інших аутистів, це відчуття глибокої ізоляції. Через відсутність «теорії розуму» і постійний ризик недорозуміння складно будувати стосунки. І це не конкретно чиясь провина; це через загальну необізнаність.
caption
Урочистий прийом на Вікіманії 2014. «Wikimania 2014 welcome reception 02», автор фото — Chris McKenna, вільна ліцензія CC-BY-SA 4.0 International.

Уявіть собі, що ви говорите до мене віч-на-віч. Ви не зовсім мене знаєте, але я здаюсь приємним, тож ви розпочинаєте розмову привіт-як-справи. Я не говорю багато, і вам доводиться витягувати розмову з незручних пауз. Коли я говорю, це виходить монотонно, як ніби мені байдуже. Ви стараєтесь дужче, ставите мені запитання, але я вагаюсь, силкуюсь зберігати зоровий контакт, але все одно відводжу очі, як ніби роблю щось іще.

А тепер, що відбувається з моєї точки зору. Я розмовляю з кимось, кого не зовсім знаю, але ви здаєтесь приємною людиною. Я не знаю, що про говорити, тому спершу переважно мовчу. Паузи для мене не проблема — мені просто приємно у вашій компанії. У мене нема сильних емоцій щодо того, про що ми говоримо, тож я говорю дуже спокійно. Ви ставите мені запитання і, звісно ж, потрібно трохи подумати над правильною відповіддю. Оця річ про «зоровий контакт», яку вчили у школі, насправді забирає багато ментальних ресурсів, які краще використати на складання відповіді на ваше запитання, тому інколи мені треба глянути вбік, щоб сфокусуватись.

Це ілюструє одну з багатьох ситуацій, у яких фільтр сприйняття кожної людини спричиняє повне розходження між тим, як ситуація сприймається кожною стороною.

Робота теж може бути бігом з перешкодами для людини з розладом аутистичного спектру, й аутисти більше піддаються впливу безробіття, ніж нейтротипові люди 5. Мені пощастило, що я зміг знайти середовище, в якому можу працювати, але чимало аустистів не такі щасливчики. Документально підтверджено, що люди, які займають вищі посади не обов'язково краще виконують обов'язки, просто вони мають кращі соціальні навики.

Пам'ятаючи про це, уявіть собі, які кар'єрні можливості можуть бути (чи радше не бути) у людини, яка не говорить неправди, яка працьовита і зацікавлена в результаті роботи, але менше — у похвалі за неї, яка не розуміє офісної політики, яка не просто робить соціально необачні кроки і сердить своїх колег, а навіть не знає про це, людини, яка не здатна підтримати легку розмову в офісі. Уявіть цю людину — і кар'єру, яка у неї буде, навіть, якщо вона добре знає свою роботу.

Повсякденні стосунки з колегами і знайомими зазвичай поверхові; значення розмов біля кулера з водою низьке, тому люди більш схильні пробачати помилки. Але дружба — інша справа, і більшість мого життя у мене заледве були якісь друзі, ну, якщо не брати до уваги визначення друзів із Facebook. Незграбність толерується, але вона не популярна. Це не «круто».

Більшість таких проблем виникає, бо ви не маєте способу дізнатись, що людина перед вами інакша. У Спока, принаймні, були загострені вуха, які повідомляли про те, що він не людина. Те, як команда «Ентерпрайз» його прийняла, великою мірою залежало від відносин, які він зміг розвинути з товаришами по кораблю. Ці відносини, вірогідно, не були б можливі, якби вони не знали, що він інакший.

Комунікація через комп'ютер

Давайте повернемось до тої концептуальної моделі комунікації віч-на-віч. Тепер уявіть, як ця модель змінюється, якщо ви спілкуєтесь онлайн, електронною поштою, у вікі, в IRC або іншому чаті. Усі канали комунікації, такі звичні для вікімедистів, базуються на тексті і більшість з них — асинхронні. Багатьох нейротипових людей ці моделі комунікації розчаровують, бо втрачається більшість звичних невербальних сигналів, як-то тон голосу, вирази обличчя, мова тіла.
In online discussions, most of the nonverbal communication disappears, leaving only words. This can frustrate neurotypicals, but is much closer to the native communication model of autistic people.
В онлайн-обговореннях невербальна частина комунікації переважно зникає, і залишаються лише слова. Це може засмутити нейротипову людину, але це набагато ближче до рідної аутистам комунікаційної моделі.
Однак ця модель комунікації через комп'ютер більш близька до моделі комунікації аутистів, як я. Немає невербальної комунікації, яку треба дешифрувати; менше взаємодії і соціальних клопотів; і, зазвичай, немає незнайомого середовища. Сигналів набагато менше, і ті, що залишаються, це просто слова; їх значення все ще можуть відрізнятись, але вони набагато більш систематизовані і надійні, ніж несловесні сигнали.

В онлайні ж, натомість, є купа часу, часу, який можна використати на те, щоб зібратися з думками і сформулювати зважену відповідь. У той час як голос синхронний і переважно незворотний, текст може бути редагований, покращений, вилучений, перефразований або переписаний, аж поки він не стане таким, яким ми хочемо його бачити; аж тоді його можна надіслати. Це справедливо для асинхронних каналів зв'язку на зразок електронної пошти і вікі, але також поширюється і на напівасинхронні засоби на зразок месенджерів чи чатів.

Одначе не все так прекрасно. Наприклад, аутисти, як я, доволі нездогадливі в питаннях політики і читання між рядків. Ми схильні бути радикально чесними, в мережі чи поза нею, що не завжди виходить на добре. Аутисти також більш чутливі до тролінгу і можуть не завжди усвідомлювати, що те, як люди поводяться онлайн, це не те саме, що вони б робили у фізичному світі. Часто інтернет знижує чутливість людей і аутисти можуть наслідувати поведінку, яка взагалі-то не є прийнятною, не залежно від місця.

Аутизм у спільноті Вікімедіа

Звичайно, великим прикладом широкого онлайн-спілкування є рух Вікімедіа. На перший погляд, сайти Вікімедіа, і Вікіпедія зокрема, надають платформу, де можна педантично компілювати факти на тему, улюблену до одержимості, або методично виправляти одну й ту ж граматичну помилку знову і знову, і все це — з обмеженою взаємодією з людьми. Це може звучати як чудове місце для аутистів (ніби медом намащене) — що ж, до певної міри так воно і є.
caption
Категорія «Вікіпедисти з аутизмом» в англомовній Вікіпедії. 41 сторінка в категорії, 479 — у підкатегорії «Вікіпедисти з синдромом Аспергера»

Наприклад, своїм першим редагуванням десять років тому я виправив орфографічну помилку. Другим редагуванням — граматичну помилку. Третім редагуванням було виправлення одночасно й орфографічної, і граматичної помилки. Так почався мій шлях Вікіпедиста десять років тому.

Вікіпедисти одержимі цитатами, посиланнями на джерела і верифіковністю; факт є царем, а інтерпретація — табу. І так воно є, поки ви залишаєтеся в основному просторі назв. Якщо ж вийти за межі сторінок статей і насмілитися заглянути на сторінки обговорень і простори спільноти на зразок «Кнайпи», ці високі стандарти більше не застосовуються. Є купа недоведених, перебільшених і упереджених тверджень в обговореннях Вікіпедії.

І це на додачу до проблем, які я згадував раніше. Аутисту може бути складно відмовитися від доводів про речі чи людей, які йому не байдужі. Часто кажуть, що людям з аутизмом бракує емпатії, через що вони, по суті, виглядають черствими роботами. Однак є різниця між тим, щоб мати змогу читати емоції інших людей і співчувати іншим людям.

У нейротипових людей є дзеркальні нейрони, які дозволяють відчувати те саме, що відчуває людина перед вами; в людей з аутизмом цих нейронів набагато менше, і це означає, що їм треба ретельно вивчати ваші сигнали і намагатися зрозуміти, що ви відчуваєте. Але все одно вони люди з почуттями.

Якщо вам цікаво дізнатися більше про аутизм у спільноті Вікімедіа, є прекрасне есе в англомовній Вікіпедії, яке я дуже рекомендую. Що в ньому дійсно добре, так це те, що там аутизм не подається як патологія, а підкреслюється нейрорізноманітність: мається на увазі, що аутизм — це інакшість, а не хвороба.

Підсумок

Стів Зільберман (Steve Silberman), який написав книгу з історії аутизму, сказав так:
Один зі способів зрозуміти нейрорізноманістість — мислити термінами людських операційних систем: той факт, що комп'ютер працює не з Windows, не означає, що він зламаний.

За нормами аутистів, нормальний людський мозок легко відволікається, він нав'язливо соціальний, він страждає від дефіциту уваги до деталей.6
Але нейрорізноманітність має свою ціну. Інколи вас ображатимуть, інколи ви будете роздратовані чи безсилі, інколи будете думати: «Нічого собі, я про це в житті б не подумав».

Як я згадував вище, я переконаний, що Спок мав змогу з часом побудувати стосунки з людьми тільки тому, що його інакшість була їм відома, і вони навчилися розуміти і приймати її. У той же час, Спок також багато навчився від людей.

Моєю метою тут було збільшити обізнаність про цю різницю, яка існує у нашій спільноті, заохотити до обговорення відмінностей більш відкрито і покращити наше розуміння одне одного.

Є багато такого, чого я не торкнувся у цьому есе, можливо, я розширю окремі моменти пізніше. Тим часом, якщо ви хочете продовжити цю дискусію, до мене можна звертатися — не вагайтеся робити це особисто чи онлайн.

Живіть довго і щасливо. \\///

caption
«ISS-42 Samantha Cristoforetti Leonard Nimoy tribute», автор — NASA, фото перебуває у суспільному надбанні.



  1. З епізоду Court Martial (Star Trek: The Original Series)↩
  2. Temple Grandin. Thinking in Pictures. p.152.↩
  3. Tony Attwood. The complete guide to Asperger's syndrome. p.126.↩
  4. Liane Holliday Willey, in The complete guide to Asperger's syndrome. Tony Attwood, p.126↩
  5. Maanvi Singh. Young Adults With Autism More Likely To Be Unemployed, Isolated. NPR. ↩
  6. Steve Silberman. The forgotten history of autism. TED 2015. ↩

Older blog entries