Переможцем номінації «Найкраща фотографія Тернопільської області 2019»  стала світлина замку у селі Кудринці Борщівського району. Фото зробив Сергій Рижков.

«Гарне фото, трохи затемне, але гарне», — прокоментувала членкиня журі, краєзнавиця Людмила Строцень.

«Як для нічного фото, досить якісно. Чумацький шлях доповнює сюжет, створюючи враження старовини», — поділився враженнями член журі, фотограф Сергій Зисько.

Зображений на фото замок побудований на початку XVII ст. польськими шляхтичами Гербуртами, реконструйований у XVIII ст. Розташовувався на плато високої крутої гори, яку називають «Стрілкою», над р. Збруч. З трьох боків мав природну перешкоду, утворену гірським рельєфом. До нашого часу збереглися: південна, західна і північна стіни; частина об’єму південної п’ятигранної башти на висоту трьох ярусів; північно-західна шестигранна в плані триярусна башта; частина башти. Найбільша довжина замку всередині — 70 м, а ширина — 25 м. Стіни мають 1,5 м в товщину.

У 2018 році найкращим фото Тернопільської області стала світлина ансамблю колегіуму у Кременці.

У списку пам’яток Тернопільської області 4752 об’єкти культурної спадщини, з яких за вісім років проведення конкурсу сфотографували лише 39% — 1870. У 2019 році учасники конкурсу сфотографували 539 об’єктів і завантажили 1368 світлин. Цьогоріч за перемогу у номінації змагались 38 конкурсантів, за вісім років — 326.

Переможцем Сумської області стала світлина Золотих воріт садиби Миклашевських, що в селі Волокитине Путивльського району. Автором знімка є Олександр Мальон.

«Спокійна, врівноважена композиція. Детально переданий стан об’єкту і природу навколо», — також коментує Сергій Зисько.

Ворота зведені у другій половині XIX століття. Автор невідомий. Мавританські ворота, які відкривали в’їзд на садибу поміщика Миклашевського складаються з трьох частин: високої центральної арки для проїзду і двох бічних — для пішоходів. Виконані вони невідомими майстрами в готичному стилі з добротних «вічних» матеріалів: буту з пісковику, цегли з архітектурними деталями з граніту.

Минулого року у номінації перемогла світлина Свято-Троїцької (Миколаївської) церкви, що в селі Пустовійтівка Роменського району.

У списку пам’яток Сумської області 2080 об’єктів, з яких за вісім років конкурсу сфотографували вже 1196, тобто 57%. 2019 року конкурсанти завантажили 1232 фотографії 481 пам’ятки. За весь час проведення конкурсу за перемогу змагались 152 учасники, а цьогоріч — 25.

Найкращими фотографіями Одеської області журі обрало одразу дві світлини Будинку театру опери та балету в Одесі. Фото зробив Костянтин Брижниченко.

Сергій Зисько прокоментував першу світлину так: «Хороша і якісна робота. Чудова композиція».

«Гарна композиція та освітлення, цікаві кольори, дуже порадувала чіткість деталей декору при нічному фото, що розкриває принади пам’ятки», поділилась враженнями членкиня журі, фотографиня і мандрівниця Наталія Шестакова.

 

Друге фото, що теж стало переможцем обласної номінації, прокоментувала Людмила Строцень: «Гарно, пам’ятка домінує в оточенні, кольори в гармонії».

Одеський національний академічний театр опери та балету є найстарішим оперним театром України. Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко. Інтер’єр витриманий у стилі пізнього французького рококо.

Світлини Одеського оперного театру уже вчетверте стають найкращими з Одеської області, а минулорічним переможцем став знімок руїн собору Успіння Пресвятої Богородиці у селищі Лиманське Роздільнянського району.

У списку пам’яток Одеської області 2776 об’єктів культурної спадщини, з яких за вісім років проведення конкурсу учасники та учасниці вже завантажили фото 1934 пам’яток (69%). У 2019 році конкурсанти подали 1729 світлини 633 об’єктів. Цьогоріч за перемогу у номінації змагались 32 автора, за вісім років — 292.

Ось ми і завершили презентацію цьогорічних обласних переможців. Дякуємо всім конкурсантам і вітаємо авторів найкращих обласних фотографій!

 

Для підготовки статті використані матеріали з Вікіпедії: Кудринецький замок, Золоті ворота (село Волокитине), Одеський національний академічний театр опери та балету.

Протягом жовтня журі визначало 10 світлин-переможців конкурсу, що представлятимуть Україну на міжнародному етапі. Вже дуже скоро ми розкажемо, які саме. Поки пропонуємо вам дізнатися більше про 123 фото, що набрали найбільше балів від журі, а також натякнемо на те, які ж із них увійшли в десятку.

Цього року в українській частині завантажили майже 32 тисячі фотографій, з них понад 5 тисяч — на якісну номінацію. Далі ми розкажемо трохи детальніше про алгоритм роботи, який дозволив отримати 123 фото.

З цих 5 тисяч світлин якісної номінації, журі (15 волонтерів), отримали понад 4400 знімків (з роздільною здатністю менше 4 мегапікселів відсіювалися). Журі оцінювали роботи у два раунди. Поки судді працювали із фото, поданими на якісну номінацію, ще 9 залучених волонтерів (не-журі) переглядали фотографії з кількісної, адже гарні знімки могли потрапити сюди з різних причин — хтось бере участь вперше, хтось не розібрався із завантажувачем, а комусь може завадити й природна скромність. Волонтери відібрали іще 180 фото і передали журі, які серед них обрали 32.

Таким чином, до 2 раунду з якісної номінації пішло 290 фото і 32 з кількісної. Далі кожен член журі оцінював фотографію за 10-ти бальною шкалою, і знімки з високою кількістю балів потрапили на офлайнове засідання журі, яке цього року відбулося у Києві. Якраз із цих 123 світлин і були визначені топ-10 робіт цьогорічного змагання.

123 фотографії, що дійшли до фіналу завантажили 40 конкурсантів. Найбільше фото авторства Костянтина Брижниченка (36), Вадима Постернака (17), Олександра Мальона (14) та Сергія Венцеславського (8). Також тут є знімки Сергія Рижкова, Романа Наумова, Анатолія Волкова, Володимира Сарапулова, Сергія Аніськова, Андрія Мозоля, Ростислава Маленкова, Максима Присяжнюка, Михайла Ременюка, користувачів(ок) AlexanderVovck, Pafnutevich, Navigator334, Elena Seiryk, Panchuk Valentyn, Ekaterina Polischuk, Oleg Belous та інших.

Нижче деякі зі Топ-123 фотографій. Пропонуємо вам подивитися усі світлини на сторінці: https://w.wiki/DQV

А ось і фотопідказка із засідання журі: тут поранжовано одинадцять світлин, з яких було визначено фінальні ТОП-10, в авторській інтерпретації одного із членів журі — на завершальному етапі до роботи з оцінювання довелося залучити такі підручні засоби як ручки та папір. Ще раз прогляньте топ-123; як гадаєте, які фото потрапили на міжнародний етап? Чекаємо вашої відповіді у коментарях!

Переможцем у Запорізькій області стала світлина Троїцької церкви у селі Обіточне Приморського району. Знімок зробив Анатолій Волков. Вже другий рік поспіль світлина автора стає кращим фото Запоріжжя.

«Дуже гарна композиція, кольори та освітлення. Дуже приваблива презентація нерозтиражованої пам’ятки у середовищі. Втаємничена та романтична атмосфера, відчуття гармонії та спокою. Можливо, до технічної якості можуть бути запитання»,  коментує членкиня журі, фотографиня і мандрівниця Наталія Шестакова.

За своєю архітектурою пам’ятка належить до періоду пізнього класицизму в Україні. Церкву побудували у 1814—1818 рр. на честь перемоги над Наполеоном. Споруда має хрестоподібну форму. Три стіни оброблені у вигляді чотирипілястрових портиків з фронтонами, а до четвертої примикала дзвіниця, розібрана у 1933 році. Центральний простір споруди будівлі переходить в світловий барабан, що має 8 віконних прорізів, і завершується напівсферичним куполом.

За вісім років конкурсу учасники завантажили фото 953 пам’яток Запорізької області, що становить більше половини (55%) від загальної кількості об’єктів у списку пам’яток області — 1731. Цього року конкурсанти подали на конкурс 1276 світлин 627 пам’яток. У 2019 за перемогу в номінації змагались 23 автори, а загалом за вісім років — 153.

Найкращою фотографією Кіровоградської області стала світлина фрагменту особняка Барського, що в Кропивницькому. Автором фотографії є Вадим Постернак.

«Цікава та приємно представлена деталь декору відомого архітектурного об’єкту», — продовжує коментувати Наталія Шестакова.

Особняк Барського — будинок у Кропивницькому, збудований у 1900 році провідним на той час архітектором міста Олександром Лишневським. Зараз тут знаходиться краєзнавчий музей. Зовні будинок є яскравим відображенням стилю модерн з елементами еклектики.

Минулого року переможцем Кіровоградської області журі обрало світлину Свято-Вознесенського собору, розташованого у місті Бобринець.

У списку пам’яток Кіровоградської області 1192 об’єкти культурної спадщини, за вісім років проведення конкурсу учасники та учасниці завантажили фото більше половини — 2183 (54%). Цього року конкурсанти завантажили 835 світлин 404 пам’яток. У 2019 фото пам’яток подали на конкурс 19 авторів, а загалом за вісім років — 107.

А у Миколаївській області журі обрало одразу два фото-переможці одного автора! Це стали світлини сільгосптехнікуму у селі Мигія Первомайського району. Автором фотографій є користувач PhotoDocumentalist.

«Непогані кольори, завдяки ракурсу створена загалом достатньо романтична атмосфера»,  розповідає Наталія Шестакова.

Про інший ракурс Наталія Шестакова відгукнулась так: «Він є менш вдалий, ніж на фото технікуму із розкішним деревом справа, але загалом достатньо вигідно та мальовничо представляє пам’ятку. Є певні зауваження щодо технічної якості верхньої частини зображення».

1890 року відбулось відкриття Ольгинської сільськогосподарської школи, побудовану на кошти Мигіївського землевласника Йосипа Скаржинського. У січні 1913 року Ольгинська сільськогосподарська школа була реорганізована в Ольгинсько-Скаржинське сільськогосподарське училище. У 1920 році замість училища тут почав діяти Мигіївський сільськогосподарський технікум.

У 2018 році найкращою світлиною Миколаївщини стало фото залишків стародавнього міста Ольвія.

У списку пам’яток Миколаївської області 2611 об’єктів культурної спадщини, з яких за вісім років проведення конкурсу учасники та учасниці завантажили фото лише  428  пам’яток (16%). У 2019 році конкурсанти подали 277 знімків 203 пам’яток. Цьогоріч за перемогу у номінації змагались 11 авторів, за вісім років — 98.

 

Для підготовки статті використані матеріали з Вікіпедії: Будинок БарськогоОльгинсько-Скаржинське сільськогосподарське училище. Про Троїцьку церкву статті у Вікіпедії на момент підготовки допису немає, використана інформація, яку надав автор фото.

У цьогорічному конкурсі «Вікі любить Землю» взяли участь 37 країн, охопивши усі континенти світу окрім Антарктики. З більш ніж 95 тисяч світлин судді обрали топ-16 переможців, і ми не можемо не поділитися цією красою з вами.

Автор фото: Sven Damerow, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Автор фото: Sven Damerow, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

На світлині, що посіла перше місце, зображена бабка Красуня блискуча (banded demoiselle) на озері Гюльпер Зеє у Брандебурзі, Німеччина. Журі високо оцінили композицію фотографії та її чіткість. «Відмінне розмиття та яскравість кольорів», сказав один із суддей, а інший зауважив вражаючу деталізованість крил.

Друге місце. Автор фото: Aboubakrhadnine, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Друге місце. Автор фото: Aboubakrhadnine, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Друге місце виборола фотографія, зроблена у Ахаггарському національному парку, що знаходиться у місті Таманрассет у Алжирі. Члени журі звернули увагу на «чарівні кольори» та вказали на те, що фото ніби показує зіставлення групи людей величезним скелям, що додає світлині «ще більшої могутності».

Третє місце. Автор фото: Mykhailo Remeniuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Третє місце. Автор фото: Mykhailo Remeniuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Третє місце посіло зображення світанку на вкритому квітами пагорбі у Карпатському національному парку. Сповнена тепла та чарів світлина, яку журі у своїх оцінках назвали «класичною».

Четверте місце. Автор фото: Dmytro Balkhovitin, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Четверте місце. Автор фото: Dmytro Balkhovitin, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Далі у рейтингу світлина з Криму. Вершина гори Ай-Петрі найвітряніша місцина України. Однак того дня вітер не міг посунути низької хмари, що створило ідеальну картину світанку, яку о шостій ранку зафіксував автор світлини. Журі назвали фотографію «магічною» та зауважили складнощі, з якими ймовірно довелось зіштовхнутися автору щоб дістатись цієї місцевості.

П’яте місце. Автор фото: Andreas Loukakis, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.ліцензія CC BY-SA 4.0.

П’яте місце. Автор фото: Andreas Loukakis, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.ліцензія CC BY-SA 4.0.

На п’ятому місці опинилась світлина, на якій зображено вихід з Ущелини Ха один з найбільших у світі зривів, що досягає глибини близько тисячі метрів. Він розташований на Криті, острові біля південного узбережжя Греції.

Шосте місце. Автор фото: Glenn Palacio, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Шосте місце. Автор фото: Glenn Palacio, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

На фотографії, що посіла шосте місце, ми споглядаємо Річку Пулангі п’яту за величиною річку Філіппін, яка впадає у другу за розміром. На світлині зображена лише та її частина, що протікає у печері «Blue Water Cave».

Сьоме місце. Автор фото: Abdul Momin (Abdulmominbd), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Сьоме місце. Автор фото: Abdul Momin (Abdulmominbd), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Сьоме місце здобула світлина, на якій зображено Ліс Ратаргул   єдиний болотний ліс у Бангладеш і один з небагатьох прісноводних болотних лісів у світі.

Восьме місце. Автор фото: Pablo A. Cumillaf, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Восьме місце. Автор фото: Pablo A. Cumillaf, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Восьме місце виборола фотографія Сірого льодовика, що розташований на півдні Чилі. У 1996 році він мав розмір близько 270 км², втім відтоді він продовжує зменшуватись. Один з членів журі був вражений тим, як фотограф «використав пустоту в фотографії».

Дев’яте місце. Автор фото: Volodya Voronin (VolodyaVoronin), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Дев’яте місце. Автор фото: Volodya Voronin (VolodyaVoronin), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

На наступній світлині ми споглядаємоо туманний ранок у Національному парку Кемері у Латвії. Судді так прокоментували цю роботу: «миловидна суміш туманних приглушених кольорів із природними та рукотворними об’єктами це витвір мистецтва, що змушує задуматись».

Десяте місце. Автор фото: Andrey Belavin (Ted.ns), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Десяте місце. Автор фото: Andrey Belavin (Ted.ns), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

На десятому міці опинилось фото Російського природного заповідника в місті Теберда, знятого з допомогою дрона. 

Одинадцяте місце. Автор фото: Vladimir Voychuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Одинадцяте місце. Автор фото: Vladimir Voychuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Наступною в рейтингу йде світлина Ботанічного заказника «Новий світ», розташованого в Криму. Невимовної чарівності фотографії додає Чумацький Шлях, що простягається на тлі неба.

Дванадцяте місце. Автор фото: Janepop Atirattanachai (BerryJ), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Дванадцяте місце. Автор фото: Janepop Atirattanachai (BerryJ), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Дванадцяте місце посіло фото Національного парку Дой-Інтанон, названого на честь найвищої гори Таїланду. Журі назвали світлину «добре продуманим витвором мистецтва», і з цим неможливо не погодитись. 

Тринадцяте місце. Автор фото: Volodymyr Burdiak (Byrdyak), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Тринадцяте місце. Автор фото: Volodymyr Burdiak (Byrdyak), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

З тринадцятої сходинки рейтингу за вами підозріло та обережно споглядають два вухатих совеняти (Asio otus) у національному парку Кременецькі гори.

Чотирнадцяте місце. Автор фото: Senthi Aathavan Senthilverl, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Чотирнадцяте місце. Автор фото: Senthi Aathavan Senthilverl, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

На наступному знімку зображені Макаки цейлонські (Macaca sinica) у заповіднику Katagamuwa на острові Шрі-Ланка. Фотограф у описі до світлини зазначив, що люди надміру експлуатують природу. «Такі макаки полюбляють переміщатись по деревах, і бачити, як матір із дитиною йде твердою землею, викликає щонайменше відчуття розпачу», – прокоментував він. 

П’ятнадцяте-шістнадцяте місце. Автор фото: JP Vets, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

П’ятнадцяте-шістнадцяте місце. Автор фото: JP Vets, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

П’ятнадцяте-шістнадцяте місце посіло фото ландшафту долини Валь-д’Орча, об’єкту Світової спадщини ЮНЕСКО, що знаходиться в Італії. Журі високо оцінили фотографію за її «чудове поєднання текстур, кольорів та відтінків».

П’ятнадцяте-шістнадцяте місце. Автор фото: 陳李銜 (Wargash107), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

П’ятнадцяте-шістнадцяте місце. Автор фото: 陳李銜 (Wargash107), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0.

Однакову з попереднім знімком кількість балів отримала світлина сталактитових печер у національному парку Шоушань у Тайвані. Один член журі написав, що йому особливо до вподоби те, що сонячні промені падають прямо на рослинку, яка виросла всередині печери.

На випадок якщо ви жадаєте дізнатися більше про оцінки журі та їхні коментарі, ми підготували для вас суддівський звіт у високій якості та для повільного з’єднання з мережею.

Частина тексту адаптована з сайту Wikimedia Foundation. Оригінальний текст опублікований під ліцензією Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 Unported license.

Див. також:

 

Переможцем номінації «Найкраща фотографія Вінницької області 2019» стала світлина Троїцького монастиря, розташованого у Браїлові Жмеринського району. Автором фото є Вадим Постернак.

«Чудова композиція та кольори створюють додаткове емоційне враження, романтично-втаємничене. Завдяки представленню пам’ятки з привабливою перспективи в природному середовищі створюється додаткова виразність для об’єкта, який не є архітектурно унікальним», прокоментувала Наталія Шестакова, членкиня журі, фотографиня і мандрівниця.

«Композиція непогана, хороші кольори, підводить якість фото»,зазначив член журі, фотограф Михайло Потупчик.

Троїцький Браїлівський жіночий монастир бере свій початок із 1635 року. Теперішню будівлю почали зводити у 1767 році у Браїлові коштом польського магната Францішека Салезія Потоцького як монастир католицького ордену тринітаріїв. У 1845 році в будівлю закритого внаслідок польського повстання 1830—1831 рр. монастиря тринітаріїв перемістився православний жіночий монастир з Вінниці. У 90-ті роки ХХ ст. проведено реставрацію всього комплексу будинків і монастирського подвір’я.

Минулорічним переможцем Вінницької області стала панорама Печерного монастиря (Чоловічого монастиря на честь Усікновення глави Іоана Предтечі).

У списку пам’яток Вінницької області 4030 об’єктів культурної спадщини, за вісім років проведення конкурсу свої фото у Вікісховищі мають вже 1511 пам’яток. У 2019 році конкурсанти завантажили 1158 світлин 509 об’єктів. Цьогоріч за перемогу у номінації змагались 28 авторів, за вісім років — 168.

Найкращою світлиною Волинської області став знімок Дмитрівської церкви у селі Гішин Ковельського району. Автором фото є Вячеслав Галєвський. До цьогорічного конкурсу фото саме цієї пам’ятки ніхто не подавав. У 2018 у номінації перемогла світлина замку Любарта.

«Композиційно та по кольорах гарно, вдале освітлення дуже привабливо презентує пам’ятку в середовищі. Нерозтиражована пам’ятка», прокоментувала Наталія Шестакова, членкиня журі, фотографиня і мандрівниця.

Дмитрівська церква (Свято-Дмитрівська) вважається найдавнішою дерев’яною церквою на Волині. Побудована у 1567 році. У XVIII—XIX ст. пам’ятку перебудовували, проте на первісній об’ємно-просторовій структурі споруди це сильно не позначилось. Композиційну основу пам’ятки складають три послідовно розташовані з заходу на схід зруби бабинця, нави та вівтаря (відповідно прямокутної, квадратної та шестикутної у плані форми), повторюючи, таким чином, традиційну схему поліської тридільної церкви.

Загалом у списку пам’яток Волинської області 3484 об’єктів культурної спадщини. Учасники і учасниці за вісім років конкурсу завантажили фотографії майже третини— 1141 пам’ятки. За 2019 рік Вікісховище поповнилося 745 світлинами 221 пам’ятки. За перемогу у номінації цього року змагались 20 авторів, а загалом за вісім років — 155.

Переможцем у Івано-Франківській області стала панорама, на якій зображена колишня обсерваторія «Білий слон» на горі Піп Іван, розташована на території Верховинського району. Автором фото є Анатолій Волков.

 «Дуже вдале фото, яке, напевне, є результатом кропіткої підготовчої роботи з вибору композиції, ракурсу та часу зйомки», прокоментував член журі, фотограф, Василь Мельниченко.

«Прекрасна гра кольорів, пам’ятка не губиться, домінує над оточенням, вдалий ракурс», — вважає членкиня журі, краєзнавиця Людмила Строцень.

Колишня обсерваторія «Білий слон» є найвище розташованою спорудою в Україні, де постійно жили й працювали люди (2028 м над рівнем моря). Діяла в 1938—1941 рр. Площа приміщень будівлі становила 554 м². Площа забудови становить 816,26 м². Споруда має два поверхи зі східної сторони, і 5 — із західної. Її двосхилий дах був покритий мідними листами. Зараз тут діє Явірницьке пошуково-рятувальне відділення.

У 2019 році в Івано-Франківській області найкращим обрали фото палацу у селі Приозерне Рогатинського району.

За вісім років конкурсу учасники завантажили фотографії 1390 пам’яток Івано-Франківської області, що становить 37% від загальної кількості об’єктів у списку пам’яток області — 3724. Цього року конкурсанти подали на конкурс 1031 фотографію 685 пам’яток. У 2019 фото пам’яток Чернігівської області подали на конкурс 35 авторів, а за вісім років — 245 учасників та учасниць.

 

У статті використані матеріали з Вікіпедії: Троїцький Браїлівський жіночий монастир УПЦСвято-Дмитрівська церква (Гішин)Астрономічна і метеорологічна обсерваторія на вершині Піп Іван

 

Найкращим фото Донецької області журі обрало світлину Воскресенської церкви у Слов’янську. Автором фотографії є Костянтин Брижниченко.

Воскресенська церква — пам’ятка архітектури місцевого значення. Збудована у 1775 році, реставрована у 1980-х. Фотографія цієї пам’ятки вже ставала переможцем обласної номінації у 2017 році. А от статті про Воскресенську церкву досі немає в українській Вікіпедії.

Георгій Чернілєвський, член журі, фотограф, описав свої враження від знімка так: «Ця фотографія, в цілому, добре ілюструє головний об’єкт. Вдало вибрано час доби. Дуже хороша різкість. З недоліків: парковка техніки на задньому плані. І ще треба було б поправити геометричні спотворення від широкофокусного об’єктива».

Цього року конкурсанти подали на конкурс 801 світлину 356 пам’яток. Загалом у списку пам’яток Донецької області 7413 об’єктів, у Вікісховище за вісім років було завантажено фотографії 1075 пам’яток, що становить лише 14%. За перемогу в номінації цього року змагались 29 учасників та учасниць, а за вісім років 176.

Переможцем Луганської області стала світлина Миколаївської церкви, що у селі Тарасівка Троїцького району. Знімок зробив Олександр Павленко. Фотографії автора вже третій рік поспіль стають переможцями Луганщини. У 2018 це була світлина Церкви Іоана Предтечі у селі Мілуватка Сватівського району.

Миколаївська церква побудована 1820 року. Статті про цю пам’ятку, як і про цьогорічного переможця Донецької області, на жаль, в українській Вікіпедії немає.

«Приємна робота. Сподобалась легкістю і натуральністю. Тут передано реальний стан самої церкви. Вдалий ракурс, і доріжка в тему. З мінусів — проводи, їх можна було б забрати…», — коментує член журі, фотограф Сергій Зисько.

Цього року конкурсанти подали на конкурс 308 фотографій 127 пам’яток. У списку пам’яток Луганської області 1025  об’єктів, за роки конкурсу було завантажено фото 310  пам’яток, що становить 30%. У 2019 пам’ятки Луганської області на конкурс подали 11 авторів, а за вісім років 79.

Найкращою фотографією Криму стала світлина Судацької фортеці (Генуезької фортеці). Її автором є Костянтин Брижниченко.

Площа фортеці близько 30 гектарів. Розташована вона на конусоподібній горі (Киз-Кулле-Бурун, або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Переважна кількість споруд, що дійшли до нашого часу, належать генуезькому періоду. А започаткування поселень і перших будівель тут сягає IIII—IV ст. н.е. Згодом фортецею володіли хозари, візантійці, Сугдея (інша назва Судака) стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. Пізніше її захопили османи. Фото Генуезької фортеці вже четвертий рік поспіль стають кращими світлинами області.

Наталія Шестакова, членкиня журі, фотографиня і мандрівниця, прокоментувала фото: «Дуже гарна композиція, дуже виразне представлення як архітектурно-інженерних принад пам’ятки, так і природної та рельєфної краси українського Криму. Чудові кольори, освітлення, технічно бездоганне».

У списку пам’яток АР Крим майже 4187 об’єктів, за вісім років конкурсу сфотографовані  902 об’єкти, тобто 20% пам’яток. 2019 року конкурсанти завантажили 732 фотографії 290 пам’яток. За увесь час конкурсу за перемогу у номінації змагались 290 конкурсантів, а цього року — 13. Статистика без врахування даних щодо Севастополя.

Найкращим фото Севастополя стала світлина Володимирського собору в Херсонесі. Фото зробив Анатолій Волков. Фотографії собору вже перемагали у номінації, а минулого року найкращою обрали світлину пам’ятника затопленим кораблям.

Як описав сам автор своє фото, величний Володимирський собор (Херсонес) — не плід праці херсонеситів. Він народжений сучасною історією, але коріння його в далекому минулому. Що чудово ілюструє фотографія — зв’язок між сучасністю та минулим.

За церковними переказами і історичними свідченнями, хрещення Великого київського князя Володимира Святославича відбулося в 988 році в місті Херсонесі (або Корсуні). 23 серпня 1861 року відбулася урочиста закладка собору на честь київського князя.

«Дуже гарна композиція зображення храму з детальною презентацією залишків давнього грецького Херсонеса Таврійського демонструє спадкоємність та плинність історії, історичний розвиток цієї видатної місцевості. Чудові кольори та освітлення, гарна технічна якість фото, урочиста атмосфера давньої спадщини», — поділилась враженнями Наталія Шестакова.

У списку пам’яток Севастополя 676 об’єктів, за вісім років конкурсу сфотографовані 432 пам’ятки (68%). 2019 року конкурсанти завантажили фотографії 89 пам’яток, Вікісховище поповнилось 192 знімками. За весь час конкурсу за перемогу у номінації змагались 116 учасників та учасниць, цьогоріч — 9.

 

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії: Судак (місто), Генуезька фортеця (Судак), Володимирський собор, ХерсонесТаврійський.

22-23 листопада в Амстердамі відбувся Wiki Techstorm 2019 — хакатон/конференція, присвячена вікіпроєктам. Організатором події була Wikimedia Nederland; у ній взяло участь двоє учасників з України — JTs та Tohaomg. Вони розповідають для блогу «Вікімедіа Україна» про захід та свої враження.

Метою Wiki Techstorm є поєднання зусиль новачків і досвідчених вікіпедистів/вікімедійців задля покращення технічної сторони вікіпроєктів. Цьогоріч така подія відбулася вже втретє; перші дві пройшли у травні та в жовтні 2018 року. Wiki Techstorm 2019 відвідали близько 50 учасниць та учасників з різних країн, переважно із Західної Європи та власне, Нідерландів. Серед цих людей було й двоє українців — JTs та Tohaomg.

Формат цьогорічного заходу — новачки пропонують нові ідеї із покращення вікіпроєктів, які досвідчені користувачі й користувачки допомагають їм втілювати. Слово «Techstorm» поєднує англійські слова «Tech» (технічний) та «Brainstorm» (мозковий штурм), тож дослівно подія називається “вікімедійний технічний мозковий штурм”. Власне, Wiki Techstorm був наполовину хакатоном і наполовину конференцією. Під час заходу можна було як самостійно працювати над створенням і покращенням вмісту вікіпроєктів та інструментів для них, так і відвідати сесію-тренінг — й учасники заходу активно цим користувалися.

Конференційні кімнати, як і вулиці поруч із готелем «StayOkay Oost» (в якому проходив захід та де жили більшість учасників), мали назви індонезійських островів: Ява, Суматра, Борнео. Це данина історії: Індонезія раніше була колонією Нідерландів.

Фасад готелю «StayOkay Oost»
Автор: Tohaomg [CC BY-SA 4.0], via Wikimedia Commons

Учасники з України: JTs і Tohaomg
Автор: Cicilia Östholm [CC BY-SA 4.0], via Wikimedia Commons

Учасники Wiki Techstorm 2019
Автор: Mx Lucy [CC BY-SA 4.0], via Wikimedia Commons

До початку події новачки та інші члени місцевої вікіспільноти підготували перелік завдань до виконання. Ці завдання були вивішені на постерах на стінах та опубліковані на Phabricator. На початку першого дня досвідчені користувачі обирали серед цих завдань те, над яким працюватимуть, а виконавши його, обирали наступне.

Завдання стосувались різноманітних технічних тем: створення чи вдосконалення шаблонів, модулів, ботів, масове завантаження зображень до Вікісховища, масове створення та наповнення елементів Вікіданих, створення складних sparql-запитів тощо. У кінці другого дня учасники заходу презентували свою роботу: відбувся так званий «showcase»: на кожну завершену (чи хоча б розпочату) під час заходу задачу виділялось по дві хвилини, під час яких людина, що її виконала, розповідала про свій досвід. Ця сесія протривала майже годину, адже завдань було чимало.

«Дошка оголошень» із завданнями пропонованими до виконання
Автор: Ciell [CC BY-SA 4.0], via Wikimedia Commons


Робоча дошка на Phabricator
Автор: Ciell [CC BY-SA 4.0], via Wikimedia Commons

Дошка пошани наставників
Автор:
DDJJ [CC BY-SA 4.0], via Wikimedia Commons

«Дивлюсь в монітор,
та й думку гадаю …»
Автор: Mx Lucy [CC BY-SA 4.0], via Wikimedia Commons

Паралельно з роботою над завданнями відбувались тренінги із різних технічних тем: Вікідані і Вікісховище та різноманітні інструменти для них (зокрема Open Refine, Listeria та Pattypan), структуровані дані на Вікісховищі, sparql-запити на Вікіданих, регулярні вирази, web-scraping. Більшість тренінгів транслювались онлайн

Набути нових навичок можна було не лише під час тренінгів, а й в особистому спілкуванні. На заході були передбачені спеціальні дошки наставників, де досвідчені користувачі й користувачки вказували теми, в яких добре розбираються, аби до них можна було підходити й просити індивідуальної допомоги.

Окрім двох «робочих» днів конференції була також соціальна програма: неформальний день знайомств та спілкування перед заходом. «Техстормери» разом відвідали Державний музей Нідерландів, де познайомились як із історією та живописом Нідерландів, так і одне з одним, після чого продовжили спілкуватися на «вікічетвергу» у кафе.

Команда «Вікімедіа Україна» відвідала церемонію проводів українських спортсменів на Дефлімпійські ігри. Ми не лише гарно провели час, але й доповнили Вікісховище новими світлинами. І найкраща частина —  ви можете робити те ж саме 🙂 Зараз пояснимо як.

«Вікімедіа Україна» рада сприяти наповненню Вікіпедії файлами з вільною ліцензією. Для цього ми допомагаємо вікіпедистам отримувати акредитацію або оплатити вхідні квитки на важливі події з умовою, що частина набутої інформації (відео, фото, аудіо) згодом опублікується під вільною ліцензією. Таку підтримку можуть отримати також дописувачі Вікіновин та Вікіпедії, які заповнюють існуючі лакуни у проєктах новою та актуальною інформацією. 

Цього разу ми відвідали урочисту церемонію проводів українських спортсменів на зимові Дефлімпійські ігри, що відбудуться в Італії. Попри значимість спортсменів, що братимуть участь у змаганнях, знайти їхні фото під вільною ліцензією — непросте завдання. А відшукати світлини з повним складом збірної під вільною ліцензією було майже неможливо — аж до моменту, поки їх не опублікували у Вікісховищі наші вікіпедисти. Сподіваємось, це спростить журналістам роботу під час проведення Дефлімпійських ігор, а читачам допоможе краще зануритись у нові статті про змагання. 

Liza Chekhovska / Wikimedia Commons / CC BY-SA 4.0

Ми тішимось активній співпраці з Національний комітет спорту інвалідів України і будемо продовжувати в тому ж дусі, допомагаючи доповнювати український та іншомовні розділи Вікіпедії новими знаннями. Якщо ви давно хотіли зробити внесок у розвиток української Вікіпедії, але не знали як саме — можете почати з доповнення цієї статті. Або ж зі створення нових статей на теми, яких, на вашу думку, бракує у Вікіпедії.

Окрім цього, якщо ви маєте вільний час та бажання робити світлини, сміливо подавайтесь на фотогранти від Вікімедіа Україна для ілюстрування вікіпроєктів, у тому числі Вікіпедії. Детальніше про це читайте тут.

Найкращою фотографією Житомирської області 2019 року стала панорама Кармелітського монастиря у Бердичеві. Автором є Дмитро Балховітін. Інше фото цього ж монастиря журі обрало переможцем у 2018 році.

«Дуже гарна композиція, кольори, бездоганна технічна якість. Вдало підібраний час зйомки створює додаткову романтичну, втаємничену, затишну атмосферу. Дуже привабливе представлення пам’ятки», прокоментувала Наталія Шестакова, членкиня журі, фотографиня і мандрівниця.

Монастир Кармелітів Босих заснував Януш Тишкевич, воєвода і генеральний староста київського краю, як обітницю за звільнення з татарського полону. Будівництво розпочали у 30-х роках XVII століття. У XVIII та XIX сторіччях Бердичівський монастир став осередком не лише релігійного життя, але й культури. За всю вісімдесятирічну історію діяльності тут видали 650 книг. У 1866 році царським урядом монастир було скасовано. Приміщення використовувались різними урядовими установами. В радянські часи, з кінця 60-х років XX століття долею комплексу споруд монастиря босих кармелітів стала опікуватися держава та громадські організації. У 1992 році будівлі костелу були передані в оренду католицькій громаді, яка розпочала відбудову за власний кошт.

Загалом у списку пам’яток Житомирської області 3500 об’єктів культурної спадщини, учасники і учасниці за вісім років конкурсу сфотографували лише  третину — 985 пам’яток. У 2019 році Вікісховище поповнилося 255 фото 118 пам’яток. За перемогу у номінації цього року змагались 17 авторів, а загалом за вісім років — 187.

У Полтавській області перемогла панорама Жіночого єпархіального училища (нині ЗОШ №10) в місті Лубни. Фото зробив Dmytro Perevoznyi.

Єпархіальне училище в Лубнах відкрили у 1907 році. Тут безкоштовно навчались дочки православного духовенства, за певну плату і представниці інших верств населення. Проект будівлі був створений аріхтектором О. М. Бекетовим. У 1920 році тут відкрили Лубенський учительський інститут, де готували вчителів фізики, математики та інших дисциплін. З 1932 р. по 1941 р. — Лубенський державний педагогічний інститут. Сьогодні тут працює загальноосвітня школа № 10, а також філія Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова[1].

«Автор вдало і якісно передано споруду на фото. Використав панораму — і не прогадав. З мінусів — пересвіт на небі», — поділився враженнями від світлини член журі, фотограф Сергій Зисько.

Минулого року в цій номінації перемогла світлина Здвиженського собору в Полтаві.

У списку пам’яток Полтавської області 3396 об’єктів культурної спадщини, учасники і учасниці за вісім років конкурсу сфотографували майже половину з них — 1560 пам’яток. У 2019 році конкурсанти сфотографували 562 пам’ятки і завантажили 1600 їхніх знімків. За перемогу у номінації за вісім років змагались 189 авторів, цього року — 29 авторів.

Найкращою світлиною Харківської області став знімок Успенського собору, розташованого у Харкові. Автором фото є Вадим Постернак.

Собор заснований у середині XVII століття, а сучасна будівля зведена у 1771—1777 роках за кошти духовенства і харків’ян. Дзвіниця собору — Олександрівська — висотою 89,5 метрів, на час зведення (у XIX столітті) була однією із найвищих у Російській імперії, а тепер — одна із найвищих в Україні[1].

«Вдала, продумана та вивірена композиція, гарне освітлення та кольори, “жива” та динамічна за рахунок фонтану та людей. Емоційно світле та привабливе фото, гарна перзентація пам’ятки у середовищі», — прокоментувала світлину членкиня журі, фотографиня і мандрівниця Наталія Шестакова.

Минулорічним переможцем Харківської області стала фотографія Спаської церкви Краснокутського району.

У списку пам’яток Харківської області 4821 об’єкт культурної спадщини, за вісім років конкурсу сфотографовано лише 32% — 1619 пам’яток. У 2019 році конкурсанти сфотографували 554 об’єкти і завантажили 2619 їхніх світлин. Цьогоріч за перемогу у номінації змагались 34 автори, за вісім років — 241.

 

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії: Монастир Кармелітів Босих (Бердичів), Лубенський учительський інститут, Свято-Успенський собор (Харків).

Цього року ми вдруге провели спеціальну номінацію «Єврейська спадщина». У межах спецномінації було завантажено понад 1200 світлин — це значно перевищує показник 2018 року (330 робіт) [1]. На цих фотографіях зображено більше 350 об’єктів, з яких понад 110 — не охороняються державою. На знімках представлені пам’ятки єврейської спадщини з 25 регіонів України. Всього роботи на спецномінацію завантажили понад 60 учасників та учасниць.

До журі спеціальної номінації ввійшли: Йоханан Петровський Штерн, професор факультету історії Північно-Західного університету (Чикаго, США); Юрій Клюфас, голова BWV Toronto Ukrainian Festival, продюсер канадського телебачення і кіно (KONTAKT Ukr TV Network), екс-президент Entertainment Media Corporation (Торонто, Канада); Юрій Сілецький, заступник директора Львівського історичного музею (Україна).

Робота журі проходила у два етапи: на першому етапі журі отримали порції світлин для початкового відбору — потрібно було виокремити не більше 50 фотографій, які підуть у наступний раунд. На другому етапі журі оцінювало майже 150 робіт за десятибальною шкалою. Результат  — 11 світлин 8 авторів. Ці фотографії гарно представляють усе різноманіття пам’яток єврейської спадщини — і синагоги, і кладовища, і пам’ятники.

Перше місце посіла світлина Вадима Постернака, де зображено уламки мацев на кладовищі у Бережанах Тернопільської області. Світлину було зроблено у травні 2019 року. Цей об’єкт не має охоронного статусу. Юрій Сілецький прокоментував роботу так: «По-перше, це якісна і добре скомпонована фотографія, а, по-друге, вона добре відображає стан збереження культурної спадщини в Україні. І мова не лише про стан єврейської спадщини…»

Друге місце посіло п’ять світлин.

Йоханан Петровський Штерн так прокоментував роботу Сергія Венцеславського із синагогою із Шаргорода Вінницької області: «Світлина звертає увагу на жалюгідне становище унікальної Шаргородської синагоги 16-го століття — хороший ракурс, цікаві деталі».

На цій світлині Ігора Западенка зображено низку мацев єврейського некрополя у смт Меджибіж Хмельницької області. Ці мацеви були пофарбовані влітку 2019 року.

На фотографії Сергія Аніськова зображено портняжну синагогу в Умані Черкаської області під час відзначення Рош га-Шана 2015 року. Йоханан Петровський Штерн зауважив, що наявність людей на фото має позитивний ефект, такий що «…огидна несимпатична будівля оживає!».

Журі високо оцінило роботу користувача Dmitri Semenovsky із зображенням пам’ятника Шолом-Алейхему у Києві. Як зауважив Йоханан Петровський Штерн — «прекрасний ракурс, продумане тло, дуже жива і жвава світлина». На жаль, в Україні відсутня «свобода панорами», тому тут ця світлина наводиться заштрихованою…

Робота користувачки Renata Hanynets із зображенням єврейського цвинтаря у Бережанах Тернопільської області теж посіла друге місце. Її фото фіксує стан пам’ятки на травень 2014 року, хоч роздільність і не є високою, але цінність кадру це не зменшує.

Третє місце теж посіли п’ять фотографій.

Хоральна синагога у Дрогобичі Львівської області очима користувачки Renata Hanynets показує стан будівлі у травні 2014 року. Світлина не є технічно досконалою і зроблена на мобільний телефон, але одна із цілей цієї спеціальної номінації — документування, не тільки красиві ракурси.

Світлина Вадима Постернака із зображенням могили Самуїла Едельса в Острозі Рівненської області. Об’єкт теж показано заштрихованим, адже оригінальний камінь не зберігся, тож це — сучасна символічна плита, яку 1990 році привезли з Ізраїля й встановили на місці можливого захоронення Едельса. Тому це фото також не можемо показати в оригінальному стані через відсутність в Україні «свободи панорами».

 

Робота Ольги Басун із зображенням синагоги в Гусятині Тернопільської області зроблена у січні 2019 року. Авторка вирішила навіть у назві підкреслити, що об’єкт потребує реставрації. Як прокоментував фотографію Йоханан Петровський Штерн — «прекрасний ракурс, кольори, фактура — не вистачає людей».

Єврейський Народний Дім у Чернівцях на світлині Вадима Постернака від серпня 2015 року теж посів третє місце. Ця будівля має офіційний охоронний статус як пам’ятка архітектури місцевого значення, зведена на початку XX століття.

Фоторобота Тараса Піца із зображенням Садгірської синагоги у Чернівцях зроблена у вересні 2019 року. Це — нещодавно відреставрований комплекс споруд у мавританському стилі, резиденція «Чудодійного рабина», завдяки якій чернівчани свого часу назвали Садгору «малим Єврейським Ватиканом».

Дякуємо партнерам, ініціативі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE), за підтримку нашої спеціальної номінації. Також щиро вдячні членам журі спецномінації за їхню волонтерську роботу — як і всім небайдужим, які допомагали розширювати список конкурсних об’єктів, виправляти неточності та поширювали інформацію. Хочемо сподіватися, що ця номінація буде мати продовження й наступного року!

[1] http://wikilovesmonuments.org.ua/jewish-monumens-results/ 

На відміну від раніше оголошених обласних переможців 2019 року, найкращими фото Львівщини та Чернівецької області стали зображення інтер’єрів пам’яток культурної спадщини. А переможцем у Чернігівській області стала нічна панорама. 

Найкращою фотографією Львівщини журі обрало фото внутрішнього оздоблення церкви Блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ (інша назва Костел святого Йосифа), розташованого в селі Підгірці, Бродівського району Львівської області. Автором фото є Михайло Ременюк.

Костел є пам’яткою християнської сакральної архітектури XVIII століття, частиною палацового ансамблю Підгорецького замку. До речі, світлина Підгорецького замку була визнана найкращим фото Львівщини у 2015 році.

Наталія Шестакова, членкиня журі, фотографиня і мандрівниця прокоментувала світлину так: «Гарна композиція і кольорова гама. Гармонійне, затишне та радісне фото».

Член журі, фотограф Михайло Потупчик також відмітив гарну композиція, світло і кольори на фото, та додав, що «для інтер’єрного фото здається все ідеально».

У списку пам’яток Львівської області майже 4967 об’єктів, за вісім років конкурсу сфотографовані вже 4085 (82%) пам’яток. 2019 року конкурсанти завантажили 2991 світлину 1075 об’єктів. Цьогоріч за перемогу у номінації змагались 54 автори.

Інше фото інтер’єру храму, а саме Семінарської церкви (Трьох-Святительська церква) стало найкращою світлиною Чернівецької області. Фото зробив Вадим Постернак у місті Чернівці. Вітаємо автора з черговою перемогою у цьогорічній обласній номінації!

«Фото гарне. Шуми є, але не дуже помітні. Ракурс вдало показує рух елементів пам’ятки “вгору”», — ділиться враженнями від світлини Надія Лиштва, членкиня журі, архітекторка.

Людмила Строцень, членкиня журі, краєзнавиця коментує: «Професійне фото, розписи чудові і гарно подані автором».

Семінарська церква як складова частина архітектурного ансамблю Резиденції митрополитів Буковини і Далмації входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. До речі, фотографія розписів стелі Семінарської церкви стала найкращим обласним фото і у 2014 році.

У списку пам’яток Чернівецької області майже 1300 об’єктів, за вісім років конкурсу завантажено 858 фото (66%) пам’яток. 2019 року конкурсанти у Вікісховище завантажили 761 знімок 265 пам’яток. У 2019 фото пам’яток Чернівецької області подали на конкурс 24 автори, а за вісім років 217 учасників та учасниць.

Найкращим фото Чернігівської області стала світлина Густинського монастиря, розташованого у селі Густиня біля річки Удай Прилуцького району. Автором фото є Дмитро Балховітін. 

Наталія Шестакова вважає, що «Композиційно та по кольорам-освітленню на фото дуже приваблива презентація цілісного комплексу пам’ятки. А також втаємничено-інтригуючий настрій та жива динаміка неба».

Густинський Свято-Троїцький монастир веде свою історію з початку ХVІІ ст. Він неодноразово був зруйнований чи пошкоджений під час пожеж 1625, 1636 та 1671 років та повстань. Гетьмани, а також козацька старшина дарувала монастирю землі, села та хутори. В середині XVIII століття монастирю належало більше трьох тисяч десятин в Чернігівській губернії. Багатством він поступався лише Києво-Печерській лаврі, але 1786 року російський уряд секуляризував його володіння, пізніше монастир і зовсім був закритий. Після відновлення роботи і аж до Жовтневого перевороту 1917 року монастир розбудовували і реставрували. А в радянські часи тут була дитяча колонія, інтернат для престарілих, інвалідів дитинства та психоневрологічних хворих. В 1991 році психдиспансер був закритий і 1993 року церковні служителі повернулися в Густинський Свято-Троїцький монастир.

І до статистики. За вісім років конкурсу учасники сфотографували 1044 пам’ятки Чернігівщини, що становить лише 15% від загальної кількості об’єктів у списку пам’яток області — 6959. Цього року конкурсанти завантажили 1579 фотографій 416 пам’яток. У 2019 фото пам’яток Чернігівської області подали на конкурс 37 автори, а за вісім років 252 учасники.

 

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії: Трьох-Святительська церква (Чернівці), Підгорецький замок, Церква Блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ, Густинський монастир.

 

Шпальта про Голодомор. Автор: Chicago’s American, 1933 рік. Зображення використане на умовах fair use (добропорядне використання) з метою ілюстрування

Уже завтра, 23 листопада — День пам’яті жертв голодоморів. Після загальнонаціональної хвилини мовчання, о 16:00, українці в усьому світі запалюють свічку на вікні, щоб вшанувати жертв режиму, а також відчути приналежність до власної історії.

Традицію ставити свічку у вікні на знак вшанування померлих під час Голодомору ініціював дослідник Голодомору Джеймс Мейс. Завдяки дослідженням Мейса світ дізнався про Голодомор. Проте зараз, як і роки тому, ми ще дуже мало знаємо — багато сторінок нашої історії досі засекречені, не опубліковані, не розказані, як не оплакані і всі жертви режиму. Важливо використовувати кожну можливість, щоб дізнаватися більше, розповідати українцям та всьому світу про Голодомор. В інформаційну еру для цього є багато інструментів. Вікіпедія — один із них.

WLM Ukraine Awards Ceremony 2014-11-29 115323
Фото зроблене в день церемонії нагородження «Вікі любить пам’ятки 2014» в Україні, що проходила в Музеї Івана Гончара 24 листопада 2014 року.
Автор: Andriy Makukha (Amakuha), CC BY-SA 4.0

Ми пропонуємо вам долучитися і допомогти зберегти пам’ять про цю трагічну віху української історії у найбільшій онлайн-енциклопедії світу. На сторінці проєкту «Свічка пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років» у Вікіпедії є перелік статей, які можна започаткувати чи поліпшити. Важливо створювати якісні статті в українській Вікіпедії, а також в інших — чим більше мовних розділів охопить наш проєкт, тим краще. 

Наприклад, досі в українській Вікіпедії немає статей-списків під назвою Музеї Голодомору 1932—1933 років, або про Регуляторні документи, що сприяли Голодомору. А про книжку американського історика українського походження Олександра Мотиля, яка описує Голодомор в Україні 1932—1933, є невеличка стаття лише в українській Вікіпедії, проте немає навіть в англійській, хоча вийшла вона в США ще у 2015 році. Джерела інформації можна знайти, зокрема на сайті Українського інституту національної пам’яті та на самій сторінці проєкту у Вікіпедії.

Перегляньте статтю про своє рідне село, місто чи містечко —  чи є там згадка про Голодомор? Чи наведено дані про кількість жертв, пам’ятки культурної спадщини пов’язані з тими подіями, інші дані? Також можна завантажувати фотографії подій з вшанування до Вікісховища і додавати інформацію про пам’ятки культурної спадщини пов’язані з пам’яттю про Голодомор до статей про населені пункти, ілюструвати їх, створювати повноцінні статті  (за умови, що є достатньо джерел).

Дзвони пам_яті
Пам’ятний знак жертвам Голодомору, с. Новаки.
Авторка: Ксенія Пивоварська, CC BY-SA 3.0

В українській Вікіпедії є категорія статей під назвою «Голодомор». Ви можете покращувати статті в цій категорії або заглибитися і подивитися, які теми вже розкриті або які джерела використовували автори. Наприклад, стаття «Голодомор в Україні 1932—1933 років» містить чимало джерел та має багато посилань, які дозволяють охопити тему в цілому. 

Якщо вам це відгукується — долучайтесь. Важливо інформувати світ, відкривати і разом читати цю сторінку нашої історії. Розповідати, хто її досліджував, які закони і порядки режиму уможливили мільйони смертей, які фільми та книжки розкажуть сучасному глядачу/читачу більше. Якщо робити це якісно і якомога повніше, ми збережемо свідчення злочинів режиму, розкажемо про його жертв і свічка пам’яті не погасне.

Ролик знято Young&Hungry Production за участі Українського інституту національної пам’яті і Центру досліджень визвольного руху. Відео не поширюється під вільною ліцензією, використане тут для ілюстрування з освітньою метою


Щороку на конкурс подається сотні якісних фото, які змагаються за звання найкращого. Утім, ліміт призових місць змушує робити відбір. Після трьох раундів оцінювання за 20-бальною шкалою та підсумовування оцінок журі, отримуємо рейтинг і відповідно перші стають най-найкращими. Але якісних і дивовижних фото набагато більше. Сьогодні пропонуємо поглянути на фото, які опинились на перших 120 місцях у рейтингу. Якщо виключити вже знайомих нам переможців у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» та «Найкраще фото регіону», то це близько 90 світлин, які мали шанси на перемогу.

На місцях 11-120 опинились фото від 36 учасників. Більшість з них взяли участь у конкурсі не вперше, це Олександр Арендар, Дмитро Балховітін, Михайло Ременюк, Сергій Рижков, Олександр Рижков, Костянтин Брижниченко, Роман Наумов, Сергій Зисько, Олег Кухар, Павло Пивовар, Микола Хорошков, Павло Сухарчук, Михайло Пецкович, Дмитро Демченко, Олександр Жмурко, Лариса Угрин, Сергій Мірошник, Дмитро Сидорук, Олексій Толмачов, Артем Жеребцов, Євген Столяров, Ігор Марценюк. Євген Набоков.

Серед авторів також є новачки конкурсу, які одразу стали переможцями “якісної/их” номінації/й: Володимир Бурдяк (фото сов у топ-10), Ната Мостова (спецномінація «Aерофото»), Олександр Водолазський (найкраще фото Дніпропетровської області), Інна Дуднік (найкраще фото Харківської області), Loguide (найкраще фото Черкаської області). Дебютанти, які були за крок до перемоги: користувачі Качанов Сергій, VeronikaLeonets, Andrii Parakhin, Marusya Slobozhan, Адамчук Тетяна, K Nick517, Vitalii Demus, Николай Мороз.

Варто також відмітити авторів, які мають найбільше робіт у топ-120. Першість ділять Володимир Бурдяк та Михайло Ременюк, вони мають однакову кількість робіт —15 у кожного, 9 фото у Олександра Арендаря та Сергія Зиська.

Нижче представляємо деякі роботи авторів, що вперше взяли участь у конкурсі та потрапили до топ-120, але не перемогли у “якісних” номінаціях. А всі 120 фото роздивляйтесь у Вікісховищі. У межах розділів на сторінці вони розташовані за абеткою імен файлів незалежно від отриманих балів. >>Сторінка з топ-120 конкурсу.

Зайченя Олешківскі піски Фото АдамчукОлешківські піски. Авторка: Адамчук Тетяна, CC BY-SA 4.0

Бузький Гард НПП - берег річки Мертвовод
НПП Бузький Гард. Автор: Vitalii Demus, CC BY-SA 4.0

Veronika Leonets г. Вухатий Камінь (1 864 м) 12
Вухатий камінь у Карпатський НПП, Автор: VeronikaLeonets, CC BY-SA 4.0

Деснянський світанок
Десна у Довженківському заказнику. Автор: Николай Мороз CC BY-SA 4.0

Світанок на Бузькому Гарді
НПП Бузький Гард. Автор: K Nick517, CC BY-SA 4.0

Світанок на р. Десна
РЛП Міжрічинський. Автор: Andrii Parakhin, CC BY-SA 4.0

Pulsatilla patens 70
У Дніпровсько-Деснянському заказнику. Автор: Качанов Сергій, CC BY-SA 4.0

Див. також:

Сьогодні в українській Вікіпедії почався конкурс статей «Вікіпедія для школи». Конкурс спрямований на педагогів і присвячений тематиці шкільної програми; він триватиме до 20 січня. Конкурс проходить у семи категоріях — всесвітня історія, зарубіжна література, інформатика, математика, мистецтво, фізика і англійська мова. Переможці отримають сувеніри та цінні призи.

Вікіпедія — чи не головне джерело інформації для школярів. Відвідуваність української Вікіпедії відчутно зростає під час навчального року, і в деякі моменти становлять близько третини усіх читачів. Тож дуже важливо, щоб Вікіпедія мала повні та якісні статті на теми шкільної програми.

Тому з 20 листопада по 20 січня ГО «Вікімедіа Україна» проводить в українській Вікіпедії конкурс статей «Вікіпедія для школи». У межах цього конкурсу ми запрошуємо педагогів — шкільних вчителів, університетських викладачів та інших спеціалістів — долучатися до написання статей на теми шкільної програми.

Конкурс обмежений сімома предметами: всесвітня історія, зарубіжна література, інформатика, математика, мистецтво, фізика і англійська мова (остання номінація присвячена перекладу вибраних статей англійської Вікіпедії).

Після завершення конкурсу журі обере переможців у кожній категорії. Переможцями стануть конкурсанти, що наберуть найбільше балів у категорії — тобто матимуть найбільший якісний внесок (детальні параметри оцінювання викладені у регламенті конкурсу). Переможці отримають призи: сертифікати інтернет-магазинів та сувеніри із символікою Вікіпедії.

Як долучитися до конкурсу

Щоб долучитися до конкурсу, зареєструйтеся у Вікіпедії (отримайте свій нікнейм), якщо раніше цього не робили та обов’язково заповніть реєстраційну форму.

Після цього потрібно буде приєднатися до програми відповідного предмету на Панелі програм і подій (технічному інструменті, який використовується для Освітньої програми Вікіпедії), а потім фіксувати там усі створені в межах конкурсу статті. Детальні інструкції, як це робити — на сторінці конкурсу.

Сторінки конкурсних категорій:

Із запитаннями та пропозиціями можна писати на shkola@wikimedia.org.ua.

У межах «Вікі любить Землю» 2019 року вже втретє відбулась спецномінація «Найкраще фото Києва». Ініціатори та партнери спецномінації — ГО «Друге життя» та Управління екології та природних ресурсів КМДА. Розповідаємо про переможців цієї спецномінації.

У рамках спецномінації для фотографій із Києва наші партнери обрали шість світлин із 1866 фотографій, поданих учасниками протягом конкурсного періоду у травні. Були обрані найкращі світлини у трьох категоріях — «Водний об’єкт Києва», «Птахи заповідних територій», «Найкраще фото заповідного Києва». Також ще три світлини отримали спеціальну відзнаку від Національного природного парку «Голосіївський».

Натхненники спеціальної номінації — співзасновник ГО «Друге життя» Андрій Хрутьба та директор НПП «Голосіївський» Вячеслав Потапенко — відвідали церемонію нагородження конкурсу, що відбулась 26 жовтня. Там вони представили результати спецномінації і нагородили призами авторів й авторок переможних світлин. «Для нас дуже важливо сказати “дякую” всім тим людям, які показують красу природи Києва. Саме тому і в наступному році ми обов’язково будемо ініціювати такі спецномінації. Певен, що і Управління екології, і нацпарк [«Голосіївський»] залюбки долучаться знов», розповів Андрій Хрутьба.

Вячеслав Потапенко і Андрій Хрутьба на церемонії нагородження «Вікі любить Землю» 2019
Автор фото: Roman Naumov, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Переможці спецномінації: туманний світанок, осінні кольори і «гострий зір»

Найкращим фото заповідного Києва стала світлина під назвою «Туманний світанок в урочищі Бобровня». Вона зображає схід сонця у заказнику «Урочище Бобровня», розташованомуза два кілометри нижче устя Десни у Деснянському районі — це лівий берег Києва, неподалік від житлового масиву Троєщина.

Автор фото Олександр Арендар (користувач Alex Arendar) уже не вперше бере участь у конкурсі, і цього року інша його світлина стала найкращою в Чернігівській області

Туманний світанок в урочищі Бобровня, найкраще фото заповідного Києва
Автор фото: Олександр Арендар, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

У номінації «Водний об’єкт Києва» перемогло фото користувачки Marianna Popova, зроблене  у 2018 році. На знімку бачимо «золоті кольори Голосіївського парку» — зокрема, осінню річка в парку.

«Золоті кольори Голосіївського парку», найкраще фото водного об’єкта Києва
Авторка фото: Marianna Popova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраща світлина номінації «Птахи заповідних територій» була зроблена у Київському зоопарку, який також є об’єктом природно-заповідного фонду. На фото зображений птах, схожий до беркута; особливо на світлині привертають увагу його пронизливі очі — мабуть, тому автор дав фотографії назву «Гострий зір».

«Гострий зір», найкраще фото птахів заповідних територій
Автор фото: Sergij Pylypenko, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкращі фото НПП «Голосіївський»

Наші партнери із НПП «Голосіївський» окремо відзначили три фотографії, зняті на території парку. Дві з них зробила учасниця конкурсу Natalie Yefimova: одна зображає паросток бука, показуючи, «з чого починається дерево».

Паросток бука у НПП «Голосіївський»
Авторка фото: Natalie Yefimova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Друга фотографія цієї ж авторки уже знайома нам: вона була також визнана найкращим фото Києва в основній номінації та увійшла до топ-10 найкращих фотографій конкурсу. На фото «лісова малеча» — лісова миша.

«Знайомство з лісовою малечею»: миша в НПП «Голосііївський»
Авторка фото: Natalie Yefimova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Інша світлина, відзначена НПП «Голосіївський», була зроблена на території «Пуща-Водиці», що теж входить до території парку. Ця фотографія також пасує під настрій осені: вона зображає осінній парк над ставом. Дякуємо авторці, користувачці Tonya Voznyuk, за фіксування цого моменту.

Осінній парк над ставом на території «Пуща-Водиці», НПП «Голосіївський»
Авторка фото: Tonya Voznyuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Дивіться також:

Вікіпедія та вікіпроєкти — це невичерпне джерело корисного матеріалу для науковців: від фахівчинь із комп’ютерних наук до соціологів та психологів. Тому кожного року з’являється кілька десятків чи й сотень наукових досліджень, які з різних точок зору розглядають Вікіпедію або принаймні використовують вікіпроєкти як інструмент. Зараз у наукометричній базі Scopus є майже 9 тисяч публікацій, пов’язаних із Вікіпедією.

У Фонді Вікімедіа навіть існує окрема команда Wikimedia Research — науковці й інженери, чиєю роботою є проводити наукові дослідження, пов’язані з Вікіпедією та вікіпроєктами, та аналізувати їх. Їхні дослідження допомагають поглянути на проєкти Вікімедіа під новим кутом і відкрити інформацію, корисну для розвитку Вікіпедії.

На цьогорічній Вікіманії у Стокгольмі окрема панель була присвячена презентації наукових досліджень, які за останні роки здійснював Фонд Вікімедіа та незалежні дослідники й дослідниці. Представляємо п’ять цікавих тез, які пролунали на цих дискусіях.

Презентація в рамках панелі «Research» Вікіманії 2019 у Стокгольмі
(Фото: Yarl, CC BY-SA 4.0)

1) Простіша комунікація не призводить до вищої продуктивності. Інтерфейс сторінок обговорення у проєктах Фонду Вікімедіа не є ідеально зручним та інтуїтивним для новачків. Група науковців зі США припустила, що зручніший інтерфейс для комунікації спростив би життя новачкам і зрештою мотивував їх бути більш залученими до роботи над створенням статей. Вони перевірили це припущення у мережі Fandom (колишня Wikia), яка не пов’язана із проєктами Вікімедіа, але використовує ту ж технологію вікі — і виявили, що помилялися. Запровадження простішого інтерфейсу спілкування навпаки призвело до зменшення «конструктивного» внеску від нових редакторів.

Повне дослідження доступне тут

2) Вікіпедію творить більше експертів, ніж нам здається. Важливою складовою культури Вікіпедії є те, що вона існує завдяки волонтерам-аматорам, і вікіпедист(к)и доволі рідко є професіоналами у тих галузях, про які пишуть. Однак Офер Аразі з Хайфського університету показує у своєму дослідженні, що у Вікіпедії (принаймні англійській) більше експертів, ніж може емпірично здаватися. За даними дослідження, 10-30% редакторів Вікіпедії мають глибокі, часто професійні, знання у тих темах, на які вони редагують.

Дослідження ще триває; сторінка виступу на сайті Вікіманії доступна тут

3) Щоб ефективно боротися із гендерним дисбалансом серед редакторів, можна створювати команди новачків. Гендерний дисбаланс серед дописувачів і дописувачок Вікіпедії — відомий факт: лише 10-15 відсотків людей, які працюють над розбудовою Вікіпедії, є жінками. Однією з причин є конфліктне середовище, яке може заохочувати змагання замість співпраці. Нове дослідження пропонує заради вирішення цієї проблеми створювати команди новачків, задаючи їм однакові типи завдань і заохочуючи більше спілкуватися між собою. Це може заохочувати більше жінок залишатися у Вікіпедії: адже, за словами авторів дослідження, жінки є більш командними гравцями, ніж чоловіки.

Сторінка виступу на сайті Вікіманії доступна тут

4) Подяка за редагування — справді ефективний спосіб мотивації. Будь-хто, в кого є акаунт у Вікіпедії, може висловити подяку за будь-яке редагування його автору чи авторці через технічну функцію подяки. Деколи може здаватися, що ця подяка є механічною й нічого не означає — однак дослідження показує, що вікіподяки справді є хорошим мотиватором: як в короткотерміновій перспективі так, можливо, і на довшу перспективу. Тому тисніть кнопку «подякувати» частіше, особливо новачкам!

Повне дослідження доступне тут

5) Якби Вікісховище було комерційним, воно могло б заробити уже 29 мільярдів доларів. Вікісховище — це репозитарій медіафайлів, який створюється спільнотою волонтерів. На відміну від багатьох інших схожих сервісів, увесь контент Вікісховища доступний під вільною ліцензією і може використовуватися безкоштовно. Три британських вчених на прикладі 10 000 випадкових медіафайлів підрахували, що якби Вікісховище вирішило монетизувати свої 45 мільйонів файлів (стільки їх було на момент публікації статті), воно могло б заробити 28,9 мільярдів доларів США. Це 255 річних бюджетів Фонду Вікімедіа!

Утім, як підмітив користувач Masssly, розповідаючи про це дослідження на Вікіманії, результати цієї статті викликають питання. Автори базують свої висновки на (дещо сумнівному) припущенні, що якби контент Вікісховища був платним, його б купували так само активно, як зараз поширюють безкоштовно.

Повне дослідження доступне тут

Київ, 8 листопада 2019, — В українській Вікіпедії проходить конкурс статей та наукових зображень «WikiScience Contest 2019», який приурочений до Всесвітнього дня науки, що цього року відзначається 10 листопада. Українських науковців запрошують познайомити широкий загал з досягненнями української та світової науки черфез найпопулярнішу та найбільшу інтернет-енциклопедію людства.

Фото-переможець загальної категорії 2017 року: Суперпарамагнітні наночастинки оксиду заліза після осадження центрифугуванням в мікропробірці.
Автор: Ihor Panas, CC BY-SA 4.0 

В українській Вікіпедії десятки тисяч статей у категорії «Наука»: біографії, статті про наукові явища та поняття. Велика кількість статей не завжди означає їхню інформативність. Наприклад, 99% статей про білки є заготовками, що можуть бути суттєво доповнені. Крім того, досі залишаються великі прогалини в усіх наукових темах. Часто українська Вікіпедія не пропонує користувачам статті про доволі прості поняття фізики чи біології.

«Сьогодні багато статей в українській Вікіпедії існує на тему біології: близько 20 тисяч про види та вищі таксони тварин (переважно хребетних) та 10 тисяч про рослини. Український розділ — єдиний, що містить статті про майже всі білок-кодуючі гени людини, близько 19 тисяч статей. Серед статей з астрономії близько 15 тисяч про астероїди, кілька десятків тисяч про інші астрономічні об’єкти. Проте багато наукових тем або не розкрито зовсім, або ж статті часто є малоінформативними та незавершеними. До Дня науки ми закликаємо українських науковців і любителів науки долучитися до творення Вікіпедії та доповнити її інформацією зі сфер археології, біології та фізики», — розповів член Організаційного комітету WikiScience Contest 2019, вікіпедист, біолог Олексій Болдирєв.

Щоб ширше представити наукову тематику у вікіпроєктах та наповнити Вікіпедію якісними статтями про науку, протягом листопада триває конкурс «WikiScience Contest 2019», під час якого можна започатковувати нові і вдосконалювати наявні статті на наукові теми у Вікіпедії та вигравати цінні призи у цього конкурсі. Для цього потрібно до 30 листопада слід створити нову чи поліпшити вже наявну статтю, присвячену одній із трьох галузей знань:

  • археології;
  • біології (у тому числі щодо теми біорізноманіття);
  • фізики (у тому числі, на тему астрономії та астрофізики).

Учасники конкурсу можуть також завантажувати зображення, що ілюструють об’єкти та ефекти досліджень, вчених під час роботи чи їх дослідницьке обладнання у 7 номінаціях: «Мікроскопія», «Нефотографічні зображення», «Люди в науці», «Загальна категорія», «Живі організми», «Астрономія», «Колажі». У кожній номінації буде обрано три переможця. Усі вони отримають дипломи, cувеніри з символікою Вікіпедії та подарункові сертифікати інтернет-магазину на вибір. Детальні умови конкурсу можна знайти на сторінці: https://w.wiki/BU8.

Організатори конкурсу з Громадської організації «Вікімедіа Україна» закликають фахівців-науковців долучитися до популяризації науки через наповнення найбільшої онлайн-енциклопедії.

Відзначте День науки, додавши трохи інформації у Вікіпедію, давайте популяризувати наукові досягнення разом!

Для довідки:

Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроєктів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, а також залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

WikiScience Contest 2019: Конкурс статей та фото про науку пройде з 1 по 30 листопада 2019 року. Конкурс організовано з метою популяризації науки та поліпшення ілюстрації статей Вікіпедії на наукову тематику. Конкурс є логічним наслідком завантаження на Вікісховище декількох тисяч наукових зображень під час Європейського конкурсу наукових фотографій 2015, конкурсу наукових фотографій 2016 та міжнародного конкурсу Wiki Science Competititon 2017. Деталі на сторінці: https://ua.wikimedia.org/wiki/WikiScience_Contest_2019. Сторінка конкурсу на Фейсбук.

За додатковою інформацією звертайтесь:

ГО «Вікімедіа Україна»

https://ua.wikimedia.org/

press@wikimedia.in.ua

В українській Вікіпедії розпочався конкурс статей та фотографій «ВікіХарківщина 2019» для співробітників та користувачів публічних бібліотек Харкова та Харківської області.

Конкурс має на меті зберегти та популяризувати знання про Харківщину через україномовний розділ Вікіпедії, оскільки у фондах бібліотек міст, районів та громад області є багато цінних матеріалів та видань, написаних місцевими краєзнавцями.

«Бібліотеки на основі цих матеріалів можуть повніше і якісніше представити інформацію про свій район, свою громаду, місто, містечко, село, а також його відомих людей в українській Вікіпедії, яка є одним з основних джерел інформації для користувачів інтернету», – зазначив член організаційного комітету конкурсу Сергій Петров.

Організаторами конкурсу є Громадська організація «Вікімедіа Україна», Харківська обласна універсальна наукова бібліотека, Харківське обласне відділення Української бібліотечної асоціації за підтримки Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

«Участь у конкурсі можуть взяти бібліотекарі та будь-хто серед користувачів бібліотек. Проте читач обов’язково має до кінця конкурсу обрати одну бібліотеку та повідомити її про свою участь у конкурсі будь-яким способом, щоби його внесок можна було зарахувати до командного заліку цієї бібліотеки», – повідомила директорка Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки Наталя Шостко.

Для участі у конкурсі слід мати обліковий запис у Вікіпедії або зареєструватися у ній та започаткувати нову чи поліпшити вже наявну статтю з краєзнавчої тематики про Харківщину, або завантажити фотографії найважливіших адміністративних, культурно-освітніх об’єктів, пам’яток історико-культурної спадщини і природи, видів міст і сіл регіону, а також фотографії відомих людей чи керівників районів, громад, міст тощо. Всі статті мають відповідати критеріям значимості у Вікіпедії, базуватись на опублікованих у паперових чи електронних виданнях джерелах інформації і посилатись на них, не повинні містити фрагментів, дослівно скопійованих з книг, статей чи інтернету, а також дотримуватись нейтральної точки зору й не містити непідтвердженої у джерелах інформації. Фотографії учасників конкурсу мають бути зроблені ними особисто.

«Для бібліотек передбачена спеціальна номінація “Найактивніша бібліотека”. Переможців цієї номінації визначатимуть не лише за внеском у Вікіпедію, а й за способами популяризації конкурсу, залучення їх читачів до Вікіпедії та деякими іншими критеріями», – додав Сергій Петров.

Конкурс «ВікіХарківщина 2019» триватиме три тижні з 4 до 24 листопада включно. Переможці отримають призи із символікою Вікіпедії та відзнаки від Управління культури і туризму Харківської облдержадміністрації та Української бібліотечної асоціації.

Детально з умовами конкурсу можна ознайомитись на його сайті – wikikharkiv.wikipedia.org.ua.

Це вже другий конкурс  для бібліотекарів Харківської області. Перший конкурс відбувся у листопаді 2018 року.

14—15 вересня 2019 року за підтримки «Вікімедіа Україна» відбулась вікіекспедиція на північ Одеської області. Одеське фотографічне товариство допомогло учасникам поїздки з фототехнікою, також матеріалами та корисними порадами посприяли краєзнавці, члени ГО «Краевед» – Євген Забіянов, Артем Просянюк та Сергій Жосан. Це вже друга експедиція Одещиною, у вересні 2014 року учасники попередньої побували у південному регіоні області «Буджак».  Цього разу відвідали Біляївський, Роздільнянський, Великомихайлівський, Окнянський, Подільський, Захарівський та Любашіський райони Одеської області.

Учасники експедиції  фотографували населені пункти та пам’ятки культури у північних районах Одещини. Можливо через віддаленість від обласного центру і поганий стан місцевих доріг статті про населені пункти цих районів у Вікіпедії мало ілюстровані і складаються найчастіше з декількох речень, що містять тривіальну статистичну інформацію. Тому, паралельно з вікіекспедицією 16 вересня —16 жовтня проходив місячник створення і поліпшення статей про північні райони Одеської області.

О 10 ранку учасники виїхали автомобілем з Одеси і рухались заздалегідь спланованим маршрутом Одеса — Окни із заїздом у села недалеко від траси. За перший день проїхали 4 райони, зупинившись на ночівлю у наметі біля села Кошарка.

Маршрут пролягав послідовно через  населені пункти: Василівка, Кам’янка (Біляївський район);  Степове,  Кучурган, Павлівка,  Степанівка,   Новокрасне,  Розалівка,  Яковлівка, Ангелінівка (Роздільнянський район); Гірське, Анастасіївка,  Новопетрівка,  Велика Михайлівка (Великомихайлівський район), Глибокояр,  Захарівка, Майорське, Нова Шибка,  Карабанове,  Кошарка  (Захарівський район).

Наступного дня рухались автошляхом Р 33 до села Новосамарка з мальовничими ставами на річці Вижна і автошляхом Т 1624 до районного центру Окни із заїздом у село Чорна. Там  увагу привернули старі кам’яні силосні вежі, які більше нагадували руїни старовинного замку, аніж сільськогосподарську споруду. Повертались автошляхом М 13 (Кишинів — Кропивницький) та Київ — Одеса.Одним з головних об’єктів уваги були церкви. Зокрема у селах Василівка, Кам’янка (залишки німецького костелу Різдва Пресвятої Діви Марії), Новокрасне, Розалівка (церква 1797 року), Новопетрівка (дві церкви XIX століття, однієї з яких навіть немає у державному реєстрі пам’яток, й відповідно, у конкурсних списках «Вікі любить пам’ятки»).

Одним з головних об’єктів уваги були церкви. Зокрема у селах Василівка, Кам’янка (залишки німецького костелу Різдва Пресвятої Діви Марії), Новокрасне, Розалівка (церква 1797 року), Новопетрівка (дві церкви XIX століття, однієї з яких навіть немає у державному реєстрі пам’яток, й відповідно, у конкурсних списках «Вікі любить пам’ятки»).

Wikiexpedition North Odessa Region 171
Церква рівноапостольних Костянтина і Олени (1797), село Розалівка.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Wikiexpedition North Odessa Region 079
Храм Святої Преподобної Мучениці Анастасії Римлянки (с. Анастасіївка, 1825 рік, відсутній в офіційних переліках пам’яток).
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Ascension Church in Novopetrivka 4
Храм Вознесіння Господнього, 1825 рік, с. Новопетрівка, пам’ятка архітектури національного значення.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Святовознесенська церква 1848 року в районному центрі Окни також відсутня в офіційних переліках пам’яток.

Ascension church in Okny 2
Святовознесенська церква (1848), смт Окни.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0

У село Федорівка Подільського району учасники завітали спонтанно із траси М 13. Там знайшли та сфотографували реставровану церкву початку минулого століття, яка офіційно не охороняється.

Wikiexpedition North Odessa Region 320
Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1912), с. Федорівка.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0

А от від колись величного костелу у німецькій колонії Мангейм (зараз село Кам’янка) вже мало що залишилось.

Wiki Expedition Kuchurgany 24
Руїни костелу Різдва Пресвятої Діви Марії, с. Кам’янка, Одеська область. 1850 р.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Ще одним цікавим об’єктом стали сільські цвинтарі, де збереглись старі поховання ще з козацьких часів. Зокрема, такі були у селах Василівка (дуже багато поховань, але частина хрестів поламана, а могил розкопана), Степанівка, Розалівка (цвинтар поруч із церквою 1797 року), Гірське (цвинтар на старовинному кургані, де збережено декілька старих могил).

Cemetery in Vasylivka 11
Деякі могили на цвинтарі с. Василівка мають ознаки вандалізму.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Wikiexpedition North Odessa Region 071
Цвинтар у селі Гірське на старовинному кургані.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0

Одним із найцікавіших виявився цвинтар невеликого села Кошарка, де збереглись старовинні поховання. Тут вдалось розпізнати як українські козацькі, так і поховання німецьких колоністів, які відрізняються за формою хрестів. Пізніше версія про наявність німецького населення у селі підтвердили джерела —  один із хуторів села мав німецьку назву і німецьке населення. На жаль, жоден із цих цвинтарів офіційно не охороняється як об’єкт культурної спадщини.

Cemetery in Kosharka 12
Козацький хрест на цвинтарі с. Кошарка.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Cemetery in Kosharka 16
Залізний хрест на цвинтарі с. Кошарка, подібний за формою на німецькі.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Традиційно фотографували найбільш примітні об’єкти населених пунктів: сільради, школи, клуби, автобусні зупинки із назвами сіл, яскраві будинки, пам’ятники, традиційні для цих місцевостей колодязі, а також меморіали загиблим у Другій світовій війні. Частина з них була у конкурсних списках «Вікі любить пам’ятки»  (с. Новосамарка,  Федорівка, Новосамарка, смт Окни і Захарівка), частина —  ні (зокрема, у селах Яковлівка, Степанівка, Марківка).

Меморіал загиблим у Другій світовій війні (село Новосамарка) - Blacked
Меморіал загиблим у Другій світовій при визволенні села Новосамарка
Автор: Yakudza, затемнено: Atoly, CC BY-SA 4.0
Меморіал загиблим у Другій світовій війні у селі Марківка - Blacked
Меморіал загиблим у Другій світовій війні у селі Марківка
Автор: Yakudza, затемнено: Atoly, CC BY-SA 4.0
Меморіал уродженцям Окнянського району, які загинули в АТО, смт Окни - Blacked
Меморіал уродженцям Окнянського району, які загинули в АТО, смт Окни
Автор: Yakudza, затемнено: Atoly, CC BY-SA 4.0

Під час вікіекспедиції також сфотографували 6 малих річок Кучурган (річка), Великий Канай, Вижна, Ягорлик, Великий Куяльник, Меланка;

Wikiexpedition North Odessa Region 277
Став на річці Ягорлик у смт Окни.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
<Wikiexpedition North Odessa Region 282
Перепочинок у кав’ярні на березі ставу у Окнах.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Протягом двох днів учасники проїхали 4 автошляхами —  Р 33, М 13, М 16, Т 1624. Стан доріг часто залишав бажати кращого.

Wikiexpedition North Odessa Region 231
Дорога від с. Кошарка до с. Новосамарка.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0

Серед інших цікавинок, які зустрічали, були автобусні зупинки з оригінальними мозаїками, які не повторювались у жодному селі.

Автобусна зупинка у с. Новосамарка - Blacked
Автобусна зупинка у с. Новосамарка.
Автор: Yakudza, затемнено: Atoly, CC BY-SA 4.0

Сфотографували також придністровське село у Молдові Стара Андріяшівка в районі пункту контролю

Rozalivka, check-point 1
Вид на село Стара Андріяшівка (Молдова).
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Chorna 1
Силосні вежі у селі Чорна Окнянського району.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Всього було завантажено 561 світлину, всі вони категоризовані і систематизовані на Вікіданих. Переглянути всі світлини можна на Вікісховищі. Учасники експедиції написали, покращили і проілюстрували більше 50 статей у Вікіпедії. Робота над статтями продовжується.

Усі світлини можна використовувати на умовах ліцензії CC BY-SA 4.0, що дозволяє вільно поширювати, змінювати та використовувати роботи з будь-якою метою, в тому числі комерційною, за умови згадки авторів та ліцензії.

 

14—18 серпня у столиці Швеції Стокгольмі проходила щорічна Вікіманія — конференція руху Вікімедіа. Провідною темою було оголошено  роль руху Вікімедіа у контексті Цілей сталого розвитку. Протягом п’яти днів учасники обговорювали як вільні знання можуть змінювати життя людей, як можна побудувати кращий світ через взаємодію та інновації, а також міркували про роль Вікіпедії та інших вікіпроєктів у вирішенні глобальних проблем.

Wikimania 2019 Group Photo

Учасники та учасниці Вікіманії з усього світу. Авторка: Patricia Costillo, CC BY-SA 4.0

Цього року на Вікіманію з’їхались понад 900 учасників з усього світу — від Японії до Норвегії. Сесії проходили у корпусах Стокгольмсього університету, аудиторії якого у програмі конференції називались іменами видатних діячок у різних сферах науки, культури та громадської діяльності. Серед учасників було 15 представників українського вікіруху, що стало рекордною кількістю для  за всю історію відвідин цієї події українцями. П’ятеро учасників та учасниць Вікіманії отримали стипендію від ГО «Вікімедіа Україна».

Українська делегація на Вікіманії
Автор: Dmitry Rozhkov, CC BY-SA 4.0

Віктор Семенюк (користувач Вісем): «Вікіманія — це завжди багато можливостей. Це, зокрема, і шанс познайомитися з людьми із різних точок Земної кулі, налагодити з ними співпрацю, навчитися та поділитися власним досвідом з іншими, чудова нагода вдосконалитися»

У програмі трьох основних днів конференції понад 260 сесій у різних форматах доповіді, обговорення та воркшопи. У передконференційні дні проводили хакатони та екскурсії. Провідна тема Вікіманії-2019 у перекладі з англійської звучить як «Сильніші разом: Вікімедіа, вільні знання та Цілі сталого розвитку».

Людмила Сломінська (користувачка Luda.slominska): «Найбільше мене вразило те, що фактично вся Вікіманія була присвячена тому як сприяти досягненню цілей сталого розвитку ООН. Погоджуюсь з тезою, що проекти Вікімедіа і  Вікіпедія, як найбільша енциклопедія світу, не можуть залишатись осторонь від глобальних проблем, і учасники руху відповідальні за їх вирішення. На сесіях звучала думка, що навіть найсучасніші дослідницькі центри не можуть зібрати повну інформацію про доступ до питної води чи якість освіти, тож потрібно організовувати дослідження на місцевому рівні, і дати можливість усім зацікавленим долучатися, обмінюватися цією інформацією (зокрема — через Вікідані)».

 

На Вікіманії багато уваги приділили темі охорони довкілля, не лише на тематичних сесіях, а й в організації самої конференції.

Користувачка Luda.slominska: «Окрема сесія була присвячена аналізу якості і відвідуваності статей про зміну клімату різними мовами. Також, багато уваги приділялось проектам, що допомагають висвітленню, популяризації, моніторингу стану, збереженню природоохоронних територій та окремих видів («Вікі любить землю», «Вікі любить метеликів»). Робота конференції була організована максимально екологічно — мінімум паперу, програмки в електронному варіанті, замість пластикових пляшок — брендовані фляжки, переважно вегетаріанська їжа, паперовий або залізний посуд. І навіть бейджики були з переробленого паперу з насінням, яке можна проростити.»

Крім того, організатори підрахували екологічний слід конференції — і пожертвували 6 тисяч доларів на те, щоб його компенсувати. 

У контексті екологічної теми одна з сесій була присвячена проекту «Вікі любить Землю», започаткованому в Україні у 2013 році. За сім років конкурсу було завантажено понад півмільйона фотографій. Конкурс має на меті привернути увагу до збереження пам’яток природи. Міжнародна команда організаторів, кістяк якої складається з учасників українського вікіруху презентувала на Вікіманії позитивний вплив конкурсу (та його шкоду) для природи. 

Команда організаторів розповідає про «Вікі любить Землю»
Автор: Visem, CC BY-SA 4.0

За словами користувача Fed4ev, Вікіманія допомогла сформувати уявлення про зв’язок діяльності Фонду Вікімедіа з Глобальними цілями. Зокрема, найміцнішим він є із ціллю №4 (Забезпечення якісної освіти), але наводилися цікаві приклади і щодо цілей №1 (Подолання бідності), №5 (Гендерна рівність), №8 (Гідна праця та економічне зростання), №16 (Мир, справедливість та сильні інститути), №17 (Партнерство заради сталого розвитку) та інших.

Також серед провідних була тема гендерної рівності. Оскільки це одне із пріоритетних питань шведської внутрішньої та зовнішньої політик, представники шведської вікіспільноти зуміли налагодити плідну співпрацю з Міністерством зовнішніх справ Швеції. Головна тематика співпраці є досить специфічною та цікавою це розвиток вільного контенту про видатних жінок. Над цим працюють усі або майже всі дипломатичні представництва за кордоном.

«Було приємно усвідомити, що українські вікімедійці і спільнота редакторів, беручи участь у конкурсі  WikiGap, зробили свій внесок у загальні зусилля для рівного представлення в енциклопедії біографій значимих жінок, відповідно, і для досягнення Цілі сталого розвитку №5», — підсумовує користувач Fed4ev.

Говорили на Вікіманії і про поточні проблемні зони вікіпроєктів, зокрема, про залучення та втримання новачків. Йшлося про проекти, які зараз тестуються у чеському та корейському мовних розділах.

«Один з проектів — вітальна анкета для користувачів, які щойно зареєструвалися, щоб з’ясувати наміри та інтереси новачків, щоб персоналізувати їхній досвід. Коефіцієнт відповідей склав 60%. Багато редакторів на обох Вікіпедіях відповіли, що вони хотіли б допомоги від більш досвідчених учасників. Другим проектом був EditorJourney, який досліджував, що роблять новачки в перший день. Цікаво, що  кількість редакторів, які завершили редагування менша (45%—40%), ніж кількість людей, що відкрили вікно редагування (64%—56%). Також презентували довідкову панель, яка має допомогти отримати відповідь персоналізовано.» — розповідає стипендіатка CELLen.

Учасники відзначили високий рівень організації такої масштабної події. Ігор Маковський розповів, що різноманітні сесії були гармонійно поєднані в часі та за локаціями, а злагоджений процес підготовки до конференції (інформування, опитування тощо), дозволив заздалегідь визначитись із пріоритетами.

Не менш насиченими за основні три дні Вікіманії були і два передконференційні. Учасники брали участь у хакатоні, тренінгах, відвідували Шведський музей природничої історії та шведський парламент.

Офіційну сторінку цьогорічної Вікіманії з усією інформацією про захід ви знайдете за цим посиланням.

 

З 1 по 30 листопада в українській Вікіпедії відбудеться конкурс статей та наукових зображень «WikiScience Contest 2019» приурочений до Всесвітнього дня науки в ім’я миру та розвитку, який відзначають 10 листопада. Мета конкурсу — популяризація наукових знань через статті у Вікіпедії, наповнення онлайн-енциклопедії якісними статтями з різних галузей науки та зображеннями для ілюстрації наукових процесів, явищ та об’єктів.

Авторка фото: Kateryna Kot,
CC BY-SA 4.0

«Вікіпедія — глобальна енциклопедія, яка прагне доносити достовірну та вільну інформацію про світ, зокрема, й науку. Заради популяризації науки активісти всесвітнього руху Вікімедіа об’єдналися з вченими, щоб провести “Науковий конкурс”», – зазначив член Організаційного комітету WikiScience Contest 2019 Олексій Болдирєв.

Участь у конкурсі можуть взяти всі охочі. Для цього потрібно з 1 по 30 листопада створити нову чи поліпшити вже наявну статтю, присвячену одній із трьох галузей знань: археології, біології (у тому числі щодо теми біорізноманіття) та фізиці (у тому числі, на тему астрофізики), або завантажити фотографії, що документують світ науки. Це можуть бути зображення, що показують об’єкти та ефекти досліджень, вчених під час роботи чи їх дослідницьке обладнання у 7 номінаціях: «Мікроскопія», «Нефотографічні зображення», «Люди в науці», «Загальна категорія», «Живі організми», «Астрономія», «Колажі».

Статті повинні відповідати критеріям значимості у Вікіпедії, базуватись на опублікованих у паперових чи електронних виданнях та джерелах інформації і посилатись на них, не мають містити фрагментів, дослівно скопійованих з книг, статей чи інтернету, а також дотримуватись нейтральної точки зору й не містити непідтвердженої у джерелах інформації. Статті обов’язково мають бути проілюстровані фотографіями, які були завантажені під час конкурсів наукових зображень попередніх років або цьогорічного конкурсу. Фотографії учасників конкурсу мають бути зроблені ними особисто як до початку конкурсу та і під час нього. Допускаються також зроблені комп’ютером або за допомогою його зображення та ілюстрації.

Статті та зображення будуть оцінюватися кваліфікованим журі, яке складається з професійних науковців з різних галузей знань. У кожній номінації буде обрано три переможця. Усі вони отримають дипломи та подарункові сертифікати інтернет-магазину на вибір.

Детальніше умови конкурсу та конкурсні номінації на сторінці: https://ua.wikimedia.org/wiki/WikiScience_Contest_2019.

Цього року конкурс вперше об’єднує номінації, присвячені статтям та зображенням. Вперше конкурс наукових зображень був проведений вікіпедистами з Естонії як локальний 2011 року. В Україні такий конкурс в рамках загальноєвропейської акції був вперше проведений у 2015 році.

Конкурс проводиться Громадською організацією «Вікімедіа Україна», за підтримки порталу «Моя наука» та науково-популярного заходу«Дні науки».


Жук-скакун Hypaetha ornatipennis Schilder, 1953 (Coleoptera, Carabidae), самець і самка. Іран, Белуджистан. Мешкає на піщаних берегах Індійського океану в Ірані і Пакистані.
Автор: Gubin Olexander, CC BY 4.0
Археолог Сергій Нємцев з допомогою учасника експедиції Івана Шевцова роблять фотофіксацію античного об’єкта перед засипкою землею. Білозерське поселення, IV-III ст. до н.е. (Херсонська область). Археологічна експедиція Херсонського державного університету, 2017 р., під керівництвом Сергія Нємцева (викладач Херсонського державного університету).
Авторка: Sasha Bu , CC BY 4.0

Для довідки:

Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроєктів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, а також залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

WikiScience Contest 2019: Конкурс статей та фото про науку пройде з 1 по 30 листопада 2019 року. Конкурс організовано з метою популяризації науки та поліпшення ілюстрації статей Вікіпедії на наукову тематику. Конкурс є логічним наслідком завантаження на Вікісховище декількох тисяч наукових зображень під час Європейського конкурсу наукових фотографій 2015, конкурсу наукових фотографій 2016 та міжнародного конкурсу Wiki Science Competititon 2017. Деталі на сторінці: https://ua.wikimedia.org/wiki/WikiScience_Contest_2019. Сторінка конкурсу на Фейсбук.

За додатковою інформацією звертайтесь:
ГО «Вікімедіа Україна»
https://ua.wikimedia.org/
моб. +38 0967147481,
press@wikimedia.in.ua

26 жовтня в Києві відбулась урочиста церемонія нагородження переможців сьомого фотоконкурсу «Вікі любить Землю». Близько 50 переможців, партнерів та членів журі конкурсу зібралися у коворкінгу #ПеремогаSpace, щоб отримати свої подарунки та відзнаки.

Захід почався із презентації підсумків конкурсу. Цього року — 307 учасників та учасниць, 183 з них брали участь в конкурсі вперше; усі разом завантажили 9921 фото пам’яток природи України. Загалом конкурсанти сфотографували 1648 пам’яток, 326 з них  вперше за всю історію конкурсу.

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Менеджер проєктів ГО «Вікімедіа Україна» Антон Процюк представляє результати цьогорічного конкурсу (Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0)

Максим Гаврилюк, один з членів журі, привітав учасників та поділився своїми враженнями про цьогорічні фото і почав разом з Антоном Процюком, координатором конкурсу, оголошувати та нагороджувати авторів десяти найкращих фотографій.

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Топ-10 фотографій конкурсу увійшли 10 світлин-переможців номінації «Найкраща світлина області», які отримали найвищі оцінки, це була новація регламенту на цьогорічному конкурсі. Наймайстерніше, за оцінками журі, вдалося зафіксувати місцевості на території Закарпаття, Криму, Івано-Франківської, Рівненської, Миколаївської, Тернопільської, Херсонської, Полтавської, Чернівецької областей та Києва. Три наші переможці — Павло Пивовар, Павло Пристай та Володимир Бурдяк не змогли приїхати на церемонію.

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

А от інші автори ТОП-10 — Сергій Зисько, Лариса Угрин, Сергій Рижков, Дмитро Трофимчук, Михайло Ременюк, Дмитро Балховітін — завітали та особисто отримали заслужені подарунки.

Наступними свої відзнаки отримали автори найкращих фото областей. Ті, хто не змогли приїхати, зможуть отримати свої подарунки поштою. З двома переможцями, на жаль, зв’язатися так і не вдалося, їхні ніки — Hrystyna M та Loguide. Якщо це ви — напишіть нам.

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Були оголошені також переможці у номінації «Кількісний внесок». Враховувалась кількість сфотографованих пам’яток природи, причому з урахуванням новизни цієї пам’ятки для Вікісховища. Кількість сфотографованих пам’яток дуже важлива, адже основною метою конкурсу є сформувати якнайповнішу базу вільних фото пам’яток природи України.

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Також нагородили переможців спецномінацій — «Найкраще аерофото» та найкращі фотографії з Києва.

Учасники отримали cертифікати інтернет-магазинів та сувеніри з логотипом конкурсу.

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Автор: Roman Naumov, CC BY-SA 4.0

Ті, хто не зміг прийти на нагородження, може подивитися презентацію з основною інформацією про конкурс та його підсумки.

Щоб ще краще відчути атмосферу нагородження, дивіться пости учасників заходу у Фейсбук.
Дякуємо, що були з нами! Чекаємо на нові світлини вже наступного року!

Див. також:

 

 

В цьому році в рамках «Вікі любить Землю» вперше була організована окрема спецномінація «Найкраща аерофотозйомка» — туди приймалися фото з дрона, квадрокоптера чи будь-якого іншого літального апарата. Фото оцінювало спеціальне журі — фахівці-фотографи з досвідом в аерофотозйомці. Представляємо результати оцінок журі — найкращі фото з повітря.

Донедавна аерофотозйомка була доступною лише обмеженому колу фотографів та й то здебільшого фахівців. Цей термін був більше технічним: трактувався в першу чергу як один з «методів вивчення земної поверхні, який широко застосовується при створенні топографічних карт різних масштабів, а також під час геологічних та геоморфологічних досліджень, при обліку рослинних та водних ресурсів, у транспортному будівництві тощо» [1]. Проте останнім часом завдяки поширенню дронів аерофтозйомка стає все більш доступною для інших фотографів.

Фото, зроблені з висоти, особливі для «Вікі любить Землю», бо дозволяють нам поглянути на природно-заповідний фонд з іншого ракурсу, ніж зазвичай. Було б не зовсім справедливо оцінювати їх разом з роботами з землі, тому роботи в цій спецномінації оцінювало окреме журі. Оцінювалася якість та технічна досконалість фотографії, а також її оригінальність і цінність для Вікіпедії та вікіпроектів. До складу журі входили:

  • Євгеній Самученко — тревел-фотограф, член Української асоціації професійних фотографів, Міжнародної федерації фотомистецтва. Призер численних міжнародних конкурсів, у тому числі «Вікі любить Землю» та «Вікі любить пам’ятки» (Україна, Грузія, Непал, Біосферні заповідники), Drone Awards, Dronesgram. Суддя міжнародних фотоконкурсів. Володар численних нагород та відзнак, серед яких 4 золотих медалі FIAP і кубок HIPA.
  • Вадим Юник — фотограф, мандрівник, професійний оператор БПЛА. Призер численних міжнародних фотоконкурсів. Переможець конкурсу «Вікі любить Землю 2017», української та міжнародної частини.
Дякуємо журі за приділений час і, звісно ж, усім учасникам та учасницям, без яких цей конкурс не був би можливий. Переходимо до найцікавішого: переможців спецномінації. Ось топ-11 аерофото за результатами роботи журі.

Станіславський заказник, Херсонська область, Білозерський район, с. Станіслав
Автор фото: Darkngs, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найбільше балів зібрало фото ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Станіславський» із загальною площею 659 га, який створений у 2002 році. Заказник розташований на південній околиці села Станіслав Білозерського району Херсонської області та прилеглій акваторії Дніпровського лиману. На світлині добре видно саме прибережні степові ділянки і крутосхили з відслоненнями лесових порід, а також прибережну акваторію Дніпровського лиману.

«Кінбурнська коса», Миколаївська область, Очаківський район
Автор фото: Darkngs, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська Коса» розташований на півдні Миколаївської області, в межах Очаківського району на Кінбурнському півострові. На світлині бачимо південну частину суходолу Кінбурнської коси та акваторію Ягорлицької затоки, які з 1995 року мають статус водно-болотного угіддя міжнародного значення під назвою «Ягорлицька затока».

Юхимовецький заказник, Хмельницька область, Волочиський район
Автор фото: Nata Mostova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Юхимовецький гідрологічний заказник площею 45 га розташований у межах Волочиського району Хмельницької області, на південний захід від центральної частини села Юхимівці. Статус надано з метою збереження водно-болотного комплексу (болото і ставок) у долині однієї з приток річки Мшанець. На світлині видно став та, ймовірно, місце гніздування водоплавних птахів.

Лісогринівецький заказник, Хмельницька область, Хмельницький район
Автор фото: Panchuk Valentyn, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Лісогринівецький лісовий заказник розташований у межах Хмельницького району Хмельницької області, між містом Хмельницький та селом Лісові Гринівці. У 1977 створювався як парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, але в 2010 році змінив статус на лісовий заказник. На світлині можна побачити грабово-дубові насаджень природного походження з домішками клена, берези і черешні які перебувають під охороною. Вражає перехід від природних до індустріальних ландшафтів.

Краматорський регіональний ландшафтний парк, відділення «Біленьке», Донецька область, Краматорськ
Автор фото: Konstantin Brizhnichenko, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Регіональний ландшафтний парк «Краматорський» створений у 2004 році з метою збереження унікальних природних об’єктів. Відділення «Біленьке», частина якого потрапила в кадр даної світлини, — це цілинний степ. Тут є численні виходи на поверхню крейдяних порід. На території цієї ділянки проживає понад 200 видів комах, 17 з яких, а також деякі види рослин, занесені до Червоної книги України.

Станіславський заказник, Херсонська область, Білозерський район, неподалік с. Станіслав
Автор фото: Darkngs, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Вже друга світлина Станіславського заказника на якій видно прибережні ділянки і крутосхили з відслоненнями лесових порід, а також прибережну акваторію Дніпровського лиману. Але ця світлина вражає не лише красою, але й лякає розораністю прибережних степових ділянок майже впритул до берега. І лише вузька смуга узбережжя зберігає залишки приморських степових ділянок, хоча згідно 88 статті Водного Кодексу України[2] «уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води».

Синевирський перевал, Національний природний парк «Синевир», Закарпатська область, Міжгірський район
Автор фото: Polishchyk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Національний природний парк «Синевир» розташувався у межах Міжгірського району та частини Хустського району Закарпатської області на площі в 43 тис. га. Утворений у 1974 році як ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Синевирське озеро» в 1989 році отримав статус національного природного парку «Синевир». У 2019 році площу Парку було розширено. Основні території Національного природного парку «Синевир» зайняті хвойними лісами, зокрема й тими, які ми можемо бачити на світлині синевирського перевалу.

Національний природний парк «Подільські Товтри», Хмельницька область
Автор фото: Polishchyk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Національний природний парк «Подільські Товтри» розташований на території трьох районів Хмельницької області. На світлині ми можемо бачити частину Парку на території Кам’янець-Подільського району. На задньому плані, на іншому березі річки Дністер, яка розділяє Хмельницьку і Чернівецьку області ми також можемо бачити частину Хотинського національного природного парку.

 

Національний природний парк «Бузький Гард», Миколаївська область
Автор фото: Larisa Uhryn, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Національний природний парк «Бузький Гард» знаходиться в межах Миколаївської області, на річці Південний Буг. Загальна площа території парку становить 6138,13 га. Національний природний парк «Бузький Гард» розташований на південно-західному схилі Українського кристалічного щита, що складений товщею тріщинуватих скельних порід нижнього протерозою, продуктами їх вивітрювання, вкритого осадовими утвореннями різного ступеня обводненості. На світлині добре видно осінній пейзаж на виходах Українського кристалічного щита.

Краматорський регіональний ландшафтний парк, відділення «Біленьке», Донецька область, Краматорськ
Автор фото: Konstantin Brizhnichenko, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Ще одна світлина Краматорського регіонального ландшафтного парку Костянтина Брижниченка показує ту ж місцевість відділення «Біленьке», але з іншого кута. Знову можемо поглянути на виходи на поверхню крейдяних порід.

Білокузьминівські стовпи, м. Краматорськ, на північний схід від с. Білокузминівка, Донецька область
Автор фото: Сергей Орлик, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Геологічна пам’ятка природи Скелеподібне оголення верхньої крейди, або Білокузьминівські стовпи являє собою крейдові скелі розташовані за 500 м від центру села Білокузьминівка Костянтинівського району, Донецька область. На світлині ми можемо насолодитися їх красою на фоні Донецьких степів. Породи складені крейдовими пластами з прожилками кременів верхньої крейди (90 млн років тому). У крейдяних породах знаходили залишки древніх морських організмів. Біля підніжжя скель знаходяться ковбані, ніші, малі і великі печери, а серед щебеню осипів можна зустріти кремінь.

Усі автори топ-11 аерофото отримають сувеніри з логотипом Вікі любить Землю на церемонії нагородження, на яку вони запрошені. Топ-три автори (Darkngs, Nata Mostova і Panchuk Valentyn) отримують також подарункові сертифікати. Всі фото, подані на спецномінацію, можна переглянути у Вікісховищі.

Див. також:

002

26 жовтня відбудеться урочиста церемонія нагородження переможців фотоконкурсу «Вікі любить Землю», а також буде оголошено найкращі фотографії конкурсу.

Запрошуємо учасників, журі, партнерів конкурсу та всіх, хто цікавиться та вболіває за культурну й природну спадщину нашої країни. У програмі заходу: презентація підсумків конкурсу, оголошення рейтингу та нагородження авторів найкращих десяти світлин конкурсів та тих фотографів, що зафіксували найбільшу кількість пам’яток, нагородження переможців спеціальних номінацій для фотографій з Києва та фотографій з повітря.

У цьогорічному українському конкурсі «Вікі любить Землю» взяло участь 307 конкурсантів та конкурсанток, які подали на конкурс 9925 фотографій пам’яток природи.

Більшість світлин завантажено учасниками у Вікісховище на умовах вільної ліцензії Creative Commons Attribution Share-Alike Unported 4.0, яка дозволяє вільне розповсюдження та використання світлин навіть в комерційних цілях за умови вказування автора та поширення тієї ж ліцензії на похідні твори. Вже понад 350 фотографій ілюструють статті Вікіпедії та інших вікіпроектів.

Всі переможці будуть нагороджені пам’ятними дипломами і призами.

Вхід лише за умови попередньої реєстрації та підтвердження від організаторів. Для цього заповніть форму за посиланням: https://cutt.ly/0egS7c2

Учасникам, які вже отримали запрошення, форму не заповнювати не потрібно.

Початок заходу: 12:00

Місце проведення: Київ, бульвар Шевченка 62 у коворкінгу #ПеремогаSpace. Стежте за оновленнями у події на Фейсбуці.

Представляємо останні шість світлин, що перемогли в номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2019». У цю збірку потрапили фото, які ілюструють степи України.

Найкраще фото Дніпропетровської області

Найкращим фото Січеславщини стала світлина користувача Александр Водолазский, на якій зображено геологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення «Скелі МОДРу».

Слова автора з його сторінки у Вікісховищі є якнайкращим коментарем до нього: «Що ж є таким особливим у криворізьких пейзажах? Таке, чого ніде немає? Перш за все, у більшості випадків вони рукотворні. Водночас мінливі і закарбовані в часі. Історія та сучасність створюють в них свій особливий “сплав з кількох компонентів” і в цьому вони стають не схожими на інші. Красу можна віднайти там, де ніхто і не подумав би її шукати — на техногенному смітнику, у зруйнованих будівлях, закинутих проваллях. У них проявляється щось, що зачіпає на ментальному рівні і робить криворізький пейзаж особливим.»

Зважаючи на ці слова, не дивно, що світлини цієї пам’ятки природи вже були в переможцях — у 2014 як краща світлина Дніпропетровської області, а в 2016 на 10 місці в головній номінації конкурсу. На світлині 2019 року авринія скельна Aurinia saxatilis (L.) Desv. (Червона книга Дніпропетровської області) каскадами спадає зі скельних порід. Олександр взяв участь у конкурсі вперше і завантажив загалом 27 фото 4 пам’яток.

Авринія скельна на схилах геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення «Скелі МОДРу»; найкраща фотографія Дніпропетровської області
Автор фото: Александр Водолазский, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Запорізької області

У сусідній області перемогу отримав степовий пейзаж з ботанічного заказника «Балка Чапаївка». На світлині бачимо як срібними хвилями переливається у сонячному промінні червонокнижна ковила. М’яке проміння вечірнього сонця відбивається від ковили й дістає до нас через об’єктив фотоапарата Артема Жеребцова. Зважаючи на тотальну розораність степової зони та заростання чагарниками вцілілих степових ділянок, така світлина не може не радувати око. Артем Жеребцов отримав відзнаку з другої спроби, причому також і в кількісній номінації по Запорізькій області.

Ботанічний заказник «Балка Чапаївка»; найкраща фотографія Запорізької області
Автор фото: Артем Жеребцов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Луганської області

Пейзаж з Луганської області фіксує геологічну пам’ятку природи «Баранячі лоби». З-під трав’яного покрову виглядають скельні виходи мергельних покладів кампанського ярусу верхньої крейди згладжених рухом льодовика. Яскраві, весняні кольори затримують на собі погляд і змушують зосередитися на деталях світлини. Вячеслав Непран бере участь у фотоконкурсі другий рік поспіль. В 2018 та 2019 роках вже отримував перемогу в кількісній номінації по Луганській області.

Геологічна пам’ятка природи «Баранячі лоби»; найкраща фотографія Луганської області
Автор фото: Nepran Vyacheslav, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Харківської області

Продовжуючи тему пейзажів, переходимо до найкращого фото Слобожанщини. На ньому можна побачити ландшафтний заказник «Гомільшанська лісова дача». Незвична кольорова гамма у поєднанні з туманом надають загадковості своєрідному мальовничому лісовому ландшафту. Цікаво, що сам заказник «Гомільшанська Лісова Дача» входить до складу Національного природного парку «Гомільшанські ліси», а термін «лісова дача» прийшов ще з часів Російської імперії, де означав обмежену частину лісових угідь, яка підпорядковувалася єдиному господарсько-технічному плану.

Авторка фото, користувачка Inna Dudnik-Chervyakova мала вдачу отримати відзнаку зі своєї першої спроби. Для конкурсу у травні вона завантажила свої перші роботи під вільною ліцензією: всього 52 фото п’яти пам’яток.

Ландшафтний заказник «Гомільшанська лісова дача»; найкраща фотографія Харківської області
Авторка фото: Inna Dudnik-Chervyakova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Кіровоградської області

Наступний пейзаж авторства Константина Буркута переносить нас до Кіровоградської області, де найкращим фото була визнана світлина парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Хутір Надія». Від літньої світлини так і віє прохолодою, яка передається через паркові насадження навколо паркового ставу. Багата рослинність здається заполонила все — майже повністю закривши небо та відзеркалюючись у водній гладі ставу.

На цій світлині можна бачити один зі спадків Івана Карпенко-Карого (Тобілевича), який почав формувати парк після повернення з політичного заслання навесні 1887 року і все ще перебуваючи під наглядом поліції. Він намагався здійснити власну давню мрію — перетворити куточок рідної природи на, за його власним висловом, «оазу в степу».

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Хутір Надія»; найкраща фотографія Кіровоградської області
Автор фото: Константинъ Буркут, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Сумської області

На відміну від попередніх світлин, найкраща фотографія Сумської області звертає нашу увагу на деталі — у кадрі користувачки Irynka1991 горицвіт весняний Adonis vernalis у степовому природному заповіднику «Михайлівська цілина». Світлина демонструє представника рослинного світу заповідника, який був створений ще у 1928 році. Тут охороняється єдина в Україні цінна ділянка лучного степу в лісостеповій зоні. Сам горицвіт — декоративна і лікарська рослина — але отруйна. Занесений до Червоної книги України.
Авторка світлини взяла участь у конкурсі вперше, подавши до участі 20 світлин семи об’єктів природно заповідного фонду України.

Горицвіт весняний у степовому природному заповіднику «Михайлівська цілина»; найкраща фотографія Сумської області
Авторка фото: Irynka1991, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження. Організаційний комітет вдячний усім, хто вантажив світлини до Вікісховища у рамках конкурсу!

Представляємо ще п’ять світлин, що перемогли в номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2019» — а саме найкращі регіональні фото, які зображають тварин. Про них розповідає фотограф, член оргкому «Вікі любить Землю» 2019 Микола Сварник.

Умови конкурсу ВЛЗ заохочують учасників фотографувати на заповідних територіях не будь-що, а саме природні об’єкти. Тобто в ландшафтних парках – ландшафти, в ботанічних заказниках – трави, а в зоологічних – тварин. Оскільки більшість природоохоронних територій покликані зберігати весь комплекс природних екосистем, така конкретизація не завжди спрацьовує. Але все ж цього року ми отримали трохи тварин. Про птахів уже написано, тож зосередимось на інших мешканцях райських куточків.

Всім відомо, що найбільше «лайків» отримують котики і песики, тож можна було сподіватись на якусь репрезентацію звіриного царства. На жаль, серед диких тварин ані котики (рись, дикий кіт), ані песики (вовк, лисиця) не є настільки поширеними, щоб часто потрапляти в поле зору фотооб’єктивів. Набагато більш поширеними є гризуни, що й знайшло відображення в цьогорічному «зоокуточку» нашого конкурсу. Три з п’яти призових зображень представляють саме гризунів. І хоча це не є якісь специфічно червонокнижні тварини, все ж хочеться привітати авторів з цими знахідками. Хто справді пробував шукати і фотографувати диких тварин, погодиться, що частіше за все для фото дикої тварини потрібне везіння, везіння і ще раз везіння. Ви будете ходити цілий день, і все марно. І коли ви вже нічого не сподіваєтесь – раптом раз – з’явився момент… Секунда затримки – і вже запізно! Тож давайте не будемо дуже критичними.

Найкраще фото Києва

Почнемо з малого – з миші в Голосіївському парку у Києві, яку бажано описати більш інформативно для Вікісховища. Авторка Natalie Yefimova ніжно назвала цей малий заповідний об’єкт «лісовою малечею». Важко щось суттєвіше додати до опису цього компонента локальної екосистеми, тим більше що ані хвоста, ані кольору спинки не видно, тож хай зоологи вибачають. В житті при першому знайомстві теж часто не вдається довідатись і запам’ятати ім’я об’єкта знайомства.

«Знайомство з лісовою малечею»: Миша в національному природному парку «Голосіївський»; найкраща фотографія Києва.
Авторка фото: Natalie Yefimova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Київської області

Інша призова фотографія – це білка в парку Олександрія. Хоч дехто й дивується, але насправді правильна зоологічна назва цього виду – вивірка звичайна (і саме так називається стаття у Вікіпедії!). Як пише один з провідних зоологів Ігор Загороднюк: «Ця назва була у статусі репресованих українських назв у період 1933–1953 рр., і її штучно замінювали контроверсійним „білка“» [1]. Тож відновлення теріологами стародавньої питомої назви «вивірка» є цілком на часі. Ця тваринка з характерними китичками на вухах. Хутро частіше рудого кольору з білим низом, хоча трапляються й темні (меланісти).

Білка на дереві в дендропарку «Олександрія»; найкраща фотографія Київської області.
Автор фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Роман Наумов схопив характерну позу звірятка, яке роздивляється людину, намагаючись вирішити, чого від неї чекати – поживи чи загрози. Люди часто підгодовують вивірок горішками, арахісом чи якимись крихтами. Часом вивірка може взяти поживу прямо з рук. Є повідомлення, що у Британії та на півдні Європи стрімко поширюється завезений інвазивний північноамериканський вид вивірка сіра (без китичок на вушках, з рудувато-сірим або цілком чорним хутром).

Найкраще фото Донецької області

Менш звичайним героєм конкурсу є бабак степовий, сфотографований нашим визнаним майстром і призером Дмитром Балховітіним на Східній Україні, в ландшафтному заказнику Брандушкін Яр на Донеччині. На фото дитинча бабака коло нори. За мімішністю дитинча бабака – це щось середнє між котиком і песиком, але щоб сфотографувати таке мале чудо, треба добре поповзати на животі! Маестро Dmytro Balkhovitin відомий своїми заворожуючими світанковими пейзажами, а от в амплуа фотоснайпера бачу його вперше. І мушу сказати, руку й око майстра добре видно у всіх жанрах. Мої вітання!

Бабак степовий у ботанічному заказнику «Брандушкін Яр»; найкраща фотографія Донецької області.
Автор фото: Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Рівненської області

Тепер перескочимо до комах. Павук-скакун на фотографії користувача Dimatrofimchuk має аж восьмеро очей навколо голови, чотири з яких виразно видно на фото. Така розвинена оптична система допомагає павукові прецизійно визначати напрямок і віддаль до потенційної здобичі, на яку він полює точним стрибком, не раз більшим від його власних розмірів у 50-70 разів. Куди там людині-павуку до реальних можливостей цього малого мисливця! На відміну від деяких інших павуків, він може бігати по склу завдяки численним кігтикам на кінчиках його вісьмох лап. Перш ніж стрибнути, павук прикріпляє «страхову линву» – павутину до стартової точки. Одна з причин, чому комахи відносно скупо представлені у Вікіпедії – їхня надзвичайна різноманітність і мала вивченість. Наприклад, ті ж скакуни в українській Вікіпедії описані лише до родини, а сама родина налічує 550 родів із 5000 видів.

Павук-стрибун у Рівненському природному заповіднику; найкраща фотографія Рівненської області.
Автор фото: Dimatrofimchuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Для фотографа макрозйомка комах представляє кілька викликів – глибина різкості надзвичайно мала, тому щоб комаха потрапила у вигідну площину – це непросто; зробити серійне фото зі змінним фокусом у природі майже неможливо через рух, також потрібне добре освітлення. І ще, треба щоб фотограф хоч згрубша уявляв можливі діагностичні ознаки тварини: на що звернути увагу – ноги, очі чи якісь пропорції. Ну і ще над чим варто подумати, фотографуючи в природі – наскільки рідкісна, специфічна чи характерна  тварина для даних заповідних умов: чи фото характеризуватиме даний заповідний об’єкт.

Найкраще фото Херсонської області

Ну і нарешті ол́ені-́олені. Зразу скажу – вони чудові! Трійко благородних оленів на фоні рудих осок та червонястих солонців заповідника Джарилгач, передній рудуватий, з п’ятивідростковими рогами та ледь помітними «яблуками» в окрасі, середній темніший чи, може, більше заболочений, – всі троє дуже чіткі, в фокусі. Уявляю собі, як автор знімка Larisa Uhryn із завмиранням клацала цю групку, яка протюпала по мілкій воді попри її схованку і як тішилась, розглядаючи знімок на комп’ютері та гріючи закляклі руки. Є чим тішитись! Такі фото, як і знімки бабаків, ідеально ілюструють природоохоронну територію, на якій вони зроблені. Хотілось би мати знімки такого змісту і такої якості принаймні з усіх зоологічних заказників. Думаю, і загальні українські статті про звірят варто, хоча б частково, ілюструвати знімками саме з українських територій за умови рівної ілюстративності.

Олені благородні в Національному природному парку «Джарилгацький»; найкраща фотографія Херсонський області.
Авторка фото: Larisa Uhryn, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Щиро вітаю всіх номінантів, які дали свій час, зусилля і ресурси на фотографування живої природи. Вірю, що цей час для вас усіх був не змарнованим і дав натхнення, насолоду та відчуття єдності з рідною землею.

[1] І. Загороднюк, І. Дикий. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол.—2012.—Вип 58.

Микола Сварник (Mykola Swarnyk)

Читайте також:

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження.

Представляємо ще п’ять світлин, що перемогли в номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2019». Загалом Вікісховище цього року поповнилось багатьма новими чудовими фото тварин та птахів, сфотографованих на заповідних територіях. До вашої уваги — птахи, що стали символами областей у конкурсі 2019 року.

Найкраще фото Тернопільської області

Автор переможного фото Володимир Бурдяк взяв участь у конкурсі вперше. Сором’язливі сови сфотографовані на території Національного природного парку «Кременецькі гори» — природоохоронна територія в Україні, в межах низькогірного пасма Кременецькі гори, розташований на території Кременецького та Шумського районів Тернопільської області. У межах Парку відмічено 145 видів птахів. Серед них 14 видів занесено до Червоної книги України.

Дві сови на гілці, НПП «Кременецькі гори»; найкраща фотографія Тернопільської області.
Автор фото: Byrdyak, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Житомирської області

Сова у Поліському природному заповіднику; найкраща фотографія Житомирської області.
Автор фото: Wildlife Ukraine, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Олег Кухар повторив свою перемогу. Минулого року сова теж була оцінена найвище серед фото області і знову фото зроблене у Поліському природному заповіднику — природно-заповідний об’єкт загальнодержавного значення, розташований  в Олевському та Овруцькому районах Житомирської області. У заповіднику мешкають переважно лісові тварини.  На території заповідника заборонені всі види господарської діяльності людини: суцільні рубки, меліоративні роботи, мисливство, риболовля, збір грибів та ягід. Заборонене також вільне відвідування заповідника, тому на лісових дорогах і стежках встановлені попереджувальні знаки, аншлаги.

Найкраще фото Миколаївської області

Мартини тонкодзьобі у Національному природному парку «Білобережжя Святослава»; найкраща фотографія Миколаївської області.
Автор фото: Ryzhkov Sergey, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Тонкодзьобих мартинів освітлинив Сергій Рижков, який знов був учасником конкурсу — після того як довелось пропустити один рік через участь у журі конкурсу, за що ми теж дуже вдячні. Світлину завантажено у категорію Національний природний парк «Білобережжя Святослава» у Вікісховищі. Парк створено у 2009 році з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних та унікальних комплексів та об’єктів степової зони. На території коси збереглися природні комплекси пісків нижнього Дніпра із цілою низкою властивих лише їм видів флори і фауни. Тут зростає близько 600 видів вищих судинних рослин. В цілому, на території НПП зростає 30 видів раритетних рослин. Фауна налічує близько 5 тисяч видів тварин. Особливо важливу роль водно-болотяні ділянки коси відіграють у збереженні коловодних птахів.

Найкраще фото Вінницької області

Мухоловка білошия, Ботанічний сад Вінниццького державного аграрного університету; найкраща фотографія Вінницької області.
Автор фото: Podaliriy55, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Фото з мухоловкою білошиєю отримало найвищу сумарну оцінку серед фото з Вінницької області. Її зробив користувач Podaliriy55, який завантажив на конкурс
фото з Ботанічного саду Вінницького державного аграрного університету, Парк заснований у 1963 році. Загальна площа — понад 70 га. Мухоловка перебуває під охороною Бернської конвенції.

Найкраще фото Волинської області

Лебеді на озері Пісочне, Шацький національний природний парк; найкраща фотографія Волинської області.
Авторка фото: Hrystyna M, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Дебютантка конкурсу користувачка Hrystyna M перемогла з фото, зробленим на озері Пісочному у Шацькому національному природному парку. Довжина озера — 2 км, ширина — 1,9 км, площа 1,38 км², пересічна глибина — близько 7 м, максимальна — понад 16 м. Живиться поверхневими і підземними водами. Взимку замерзає.

До речі «Вікі любить птахи» є назвою справжнісінького проекту, який реалізували вікімедійці з Непалу у цьому році. Його результати — на цій сторінці.

Читайте також:

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження.

У попередній версії цього допису файл https://commons.wikimedia.org/wiki/File:IMG_Монастирище_Лелека.jpg був вказаний як найкраще фото Кіровоградської області. Насправді ця фотографія була зроблена зовсім поруч біля заказника «Монастирище», але не в самому заказнику — а отже не підпадає під умови конкурсу. Перепрошуємо за неточну інформацію.

Продовжуємо розповідати про переможців номінації «Найкраще фото області» — зображення, які експертне журі визнало найякіснішими фотографіями у своїх регіонах. У цьому дописі розповідаємо про призові фотографії, на яких зображені річки, озера, лимани та інші українські водойми.

Вода займає десь чотири відсотки площі України: понад 24 тисячі км² — трохи менше площі Криму, трохи більше за Львівську область. Україна може похвалитися широким різноманіттям водойм: від гірських річок Карпат до лиманів на узбережжі Азовського моря. Це різноманіття приваблює фотографів, які фіксують пам’ятки природи України. Цьогоріч до списку 27 найкращих фотографій «Вікі любить Землю» увійшло сім зображень різноманітних водойм із Чернівецької і Хмельницької, Черкаської і Полтавської, Чернігівської і Одеської областей, а також із Севастополя.

Ідемо із заходу на схід: почнемо з найкращого фото Чернівецької області авторства Сергія Зиська (Zysko serhii). Це панорама Дністра і пагорбів над ним, зроблена у «Шишкових горбах» — геологічній пам’ятці природи у Кельменецькому районі, розміщеному на сході Буковини.

Пагорби над Дністром: геологічна пам’ятка природи «Шишкові горби»; найкраща фотографія Чернівецької області.
Автор фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

У сусідній до Чернівецької Хмельницькій області перемогло фото того ж автора. Це фото водоспаду і лагуни між селами Лисець та Велика Побійна Хмельницької області, що входять до  Бобровицького заказника. Статті про заказник ще немає у Вікіпедії, але фото вже ілюструє розділ про ПЗФ у статті про Дунаєвецький район.

Лагуна і водоспад Бурбун на річці Бобровець; найкраща фотографія Хмельницької області.
Автор фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Із Поділля — на південь України. Цього року найкраща фотографія Одеської області — це робота Романа Наумова (R naumov), яка зафіксувала лиман, а точніше, зграю білих чапель над одним із лиманів Тузловської групи у національному парку із схожою назвою.

Білі чаплі над Тузлівськими лиманами; найкраща фотографія Одеської області.
Автор фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Також до 27 найкращих фото конкурсу потрапило зображення з іншого регіону на Півдні України — Севастополя. У кадрі майже немає води, але до моря дуже близько. Мис Фіолент— це історичне місце, відоме ще з давньогрецьких часів; згідно з легендою, саме сюди прибув апостол Андрій Первозваний, коли відвідував Україну. Авторкою фото є користувачка Олена Дуброва (Helen Owl), яка цього року також перемогла у номінації «За кількісний внесок» в АР Крим та Севастополі.

Мис Фіолент; найкраща фотографія Севастополя.
Авторка фото: Helen Owl, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

На найкращій фотографії Черкаської області також зображене доволі відоме місце — а саме водоспад «Тризуб Посейдона» в Національному дендрологічному парку «Софіївка», який сфотографував користувач Loguide.

Водоспад «Тризуб Посейдона»; найкраща фотографія Черкаської області.
Автор фото: Loguide, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Зелень денного «Тризубу Посейдона» контрастує з настроєм наступної фотографії — найкращого фото Чернігівської області. Тут користувач Alex Arendar сфотографував туманний ранок на озері Глушець, яке розташоване в межах міста Чернігів. Alex Arendar став другим фотографом, хто додав фото озера у Вікісховище, однак першим, хто вивів це озеро у переможці «Вікі любить Землю».

Туманний ранок на озері «Глушець»; найкраща фотографія Чернігівської області.
Автор фото: Alex Arendar, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Ранок зображений і на найкращому фото Полтавської області від користувача Pavlo Prystai — тут можемо бачити світанок на річці Сулі на околицях села Малоселицького. Це частина Нижньосульського національного природного парку.

Світанок на Сулі, національний природний парк «Нижньосульський»; найкраща фотографія Полтавської області.
Автор фото: Pavlo Prystai, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Читайте також:

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження.

Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 



Death_Valley_5903


Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.


maternelle

Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.

У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам'ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.

Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.

Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.

Сьогодні

Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.

Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.

Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.

Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з'явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.

Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп'ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.

Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.

У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.

І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.

Taipei_Wm2007_Guillaume
«Taipei Wm2007 Guillaume.jpg», автор фото — Cary Bass, вільна ліцензія CC-By-SA 3.0 Unported (з Вікісховища)

Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:
  • Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
  • У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
  • Я присів, щоб змінити об'єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом'якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.

Спок

Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.
Leonard_Nimoy_William_Shatner_Star_Trek_1968
Спок і Кірк. «Leonard Nimoy William Shatner Star Trek 1968», NBC Television, зображення перебуває у суспільному надбанні.
Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужим автоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе». 1

Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.

Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:
Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». [...] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.

Я добре пам'ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. [...]

Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.2
У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.

Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.

Аутизм

Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
In a basic communication model, the sender formulates the message, and transmits it to the receiver, who interprets it. The receiver also provides some feedback.
У базовій моделі комунікації, відправник формулює повідомлення і передає його отримувачу, який його інтерпретує. Отримувач також надає якийсь відгук.
An oral discussion involves a lot more signals from non-verbal communication, like tone of voice, facial expressions and body language.
Усний діалог включає значно більше сигналів невербальної комунікації, наприклад, тон голосу, вираз обличчя, мову тіла.

Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),
Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.3
Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.
caption
Сцена з «Гри в імітацію». © 2014 The Weinstein Company. Усі права застережено.
Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».

Дуже спантеличений Алан відповідає:

Чим це відрізняється від розмови? [...] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.
Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.

Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:
«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.4

Як справи?

У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht's?

Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.

Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)

"Small talk" by Randall Munroe, under CC-BY-NC 2.5, from xkcd.com.
Іноді я забуваю, як вести легку розмову. «Привіт!» — «Привіт, друже!» — «Як ти, як справи?» — «Нууу…» [довга пауза] «Ем, ти в порядку?» — «Так! Просто це цікаве запитання. Я намагаюсь вирішити, яке же краще описати мо-» — [плеск по плечу] «Агов. Розмова.» — «А, точно. Справи добре, а в тебе?»«Small talk». Комікс Рендала Монро, під ліцензією CC-BY-NC 2.5, з xkcd.com.

Привілей і гострі вуха

Це тільки один виклик, з яким стикаються аутисти, і я б хотів зараз поговорити про привілей нейротиповості. Я білий і чоловік від народження, і мене ростили у люблячій сім'ї середнього класу в індустріальній країні. За багатьма стандартами, мені дуже пощастило. Але не зважаючи на мої суперсили, бути аутистом у переважно нейротиповому суспільстві означає чимало викликів.

Найбільш поширений наслідок, який я помітив у своєму досвіді і щодо інших аутистів, це відчуття глибокої ізоляції. Через відсутність «теорії розуму» і постійний ризик недорозуміння складно будувати стосунки. І це не конкретно чиясь провина; це через загальну необізнаність.
caption
Урочистий прийом на Вікіманії 2014. «Wikimania 2014 welcome reception 02», автор фото — Chris McKenna, вільна ліцензія CC-BY-SA 4.0 International.

Уявіть собі, що ви говорите до мене віч-на-віч. Ви не зовсім мене знаєте, але я здаюсь приємним, тож ви розпочинаєте розмову привіт-як-справи. Я не говорю багато, і вам доводиться витягувати розмову з незручних пауз. Коли я говорю, це виходить монотонно, як ніби мені байдуже. Ви стараєтесь дужче, ставите мені запитання, але я вагаюсь, силкуюсь зберігати зоровий контакт, але все одно відводжу очі, як ніби роблю щось іще.

А тепер, що відбувається з моєї точки зору. Я розмовляю з кимось, кого не зовсім знаю, але ви здаєтесь приємною людиною. Я не знаю, що про говорити, тому спершу переважно мовчу. Паузи для мене не проблема — мені просто приємно у вашій компанії. У мене нема сильних емоцій щодо того, про що ми говоримо, тож я говорю дуже спокійно. Ви ставите мені запитання і, звісно ж, потрібно трохи подумати над правильною відповіддю. Оця річ про «зоровий контакт», яку вчили у школі, насправді забирає багато ментальних ресурсів, які краще використати на складання відповіді на ваше запитання, тому інколи мені треба глянути вбік, щоб сфокусуватись.

Це ілюструє одну з багатьох ситуацій, у яких фільтр сприйняття кожної людини спричиняє повне розходження між тим, як ситуація сприймається кожною стороною.

Робота теж може бути бігом з перешкодами для людини з розладом аутистичного спектру, й аутисти більше піддаються впливу безробіття, ніж нейтротипові люди 5. Мені пощастило, що я зміг знайти середовище, в якому можу працювати, але чимало аустистів не такі щасливчики. Документально підтверджено, що люди, які займають вищі посади не обов'язково краще виконують обов'язки, просто вони мають кращі соціальні навики.

Пам'ятаючи про це, уявіть собі, які кар'єрні можливості можуть бути (чи радше не бути) у людини, яка не говорить неправди, яка працьовита і зацікавлена в результаті роботи, але менше — у похвалі за неї, яка не розуміє офісної політики, яка не просто робить соціально необачні кроки і сердить своїх колег, а навіть не знає про це, людини, яка не здатна підтримати легку розмову в офісі. Уявіть цю людину — і кар'єру, яка у неї буде, навіть, якщо вона добре знає свою роботу.

Повсякденні стосунки з колегами і знайомими зазвичай поверхові; значення розмов біля кулера з водою низьке, тому люди більш схильні пробачати помилки. Але дружба — інша справа, і більшість мого життя у мене заледве були якісь друзі, ну, якщо не брати до уваги визначення друзів із Facebook. Незграбність толерується, але вона не популярна. Це не «круто».

Більшість таких проблем виникає, бо ви не маєте способу дізнатись, що людина перед вами інакша. У Спока, принаймні, були загострені вуха, які повідомляли про те, що він не людина. Те, як команда «Ентерпрайз» його прийняла, великою мірою залежало від відносин, які він зміг розвинути з товаришами по кораблю. Ці відносини, вірогідно, не були б можливі, якби вони не знали, що він інакший.

Комунікація через комп'ютер

Давайте повернемось до тої концептуальної моделі комунікації віч-на-віч. Тепер уявіть, як ця модель змінюється, якщо ви спілкуєтесь онлайн, електронною поштою, у вікі, в IRC або іншому чаті. Усі канали комунікації, такі звичні для вікімедистів, базуються на тексті і більшість з них — асинхронні. Багатьох нейротипових людей ці моделі комунікації розчаровують, бо втрачається більшість звичних невербальних сигналів, як-то тон голосу, вирази обличчя, мова тіла.
In online discussions, most of the nonverbal communication disappears, leaving only words. This can frustrate neurotypicals, but is much closer to the native communication model of autistic people.
В онлайн-обговореннях невербальна частина комунікації переважно зникає, і залишаються лише слова. Це може засмутити нейротипову людину, але це набагато ближче до рідної аутистам комунікаційної моделі.
Однак ця модель комунікації через комп'ютер більш близька до моделі комунікації аутистів, як я. Немає невербальної комунікації, яку треба дешифрувати; менше взаємодії і соціальних клопотів; і, зазвичай, немає незнайомого середовища. Сигналів набагато менше, і ті, що залишаються, це просто слова; їх значення все ще можуть відрізнятись, але вони набагато більш систематизовані і надійні, ніж несловесні сигнали.

В онлайні ж, натомість, є купа часу, часу, який можна використати на те, щоб зібратися з думками і сформулювати зважену відповідь. У той час як голос синхронний і переважно незворотний, текст може бути редагований, покращений, вилучений, перефразований або переписаний, аж поки він не стане таким, яким ми хочемо його бачити; аж тоді його можна надіслати. Це справедливо для асинхронних каналів зв'язку на зразок електронної пошти і вікі, але також поширюється і на напівасинхронні засоби на зразок месенджерів чи чатів.

Одначе не все так прекрасно. Наприклад, аутисти, як я, доволі нездогадливі в питаннях політики і читання між рядків. Ми схильні бути радикально чесними, в мережі чи поза нею, що не завжди виходить на добре. Аутисти також більш чутливі до тролінгу і можуть не завжди усвідомлювати, що те, як люди поводяться онлайн, це не те саме, що вони б робили у фізичному світі. Часто інтернет знижує чутливість людей і аутисти можуть наслідувати поведінку, яка взагалі-то не є прийнятною, не залежно від місця.

Аутизм у спільноті Вікімедіа

Звичайно, великим прикладом широкого онлайн-спілкування є рух Вікімедіа. На перший погляд, сайти Вікімедіа, і Вікіпедія зокрема, надають платформу, де можна педантично компілювати факти на тему, улюблену до одержимості, або методично виправляти одну й ту ж граматичну помилку знову і знову, і все це — з обмеженою взаємодією з людьми. Це може звучати як чудове місце для аутистів (ніби медом на&#