June 08, 2018

Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 



Death_Valley_5903


Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.


maternelle

Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.

У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам'ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.

Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.

Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.

Сьогодні

Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.

Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.

Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.

Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з'явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.

Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп'ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.

Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.

У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.

І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.

Taipei_Wm2007_Guillaume
«Taipei Wm2007 Guillaume.jpg», автор фото — Cary Bass, вільна ліцензія CC-By-SA 3.0 Unported (з Вікісховища)

Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:
  • Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
  • У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
  • Я присів, щоб змінити об'єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом'якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.

Спок

Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.
Leonard_Nimoy_William_Shatner_Star_Trek_1968
Спок і Кірк. «Leonard Nimoy William Shatner Star Trek 1968», NBC Television, зображення перебуває у суспільному надбанні.
Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужим автоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе». 1

Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.

Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:
Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». [...] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.

Я добре пам'ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. [...]

Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.2
У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.

Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.

Аутизм

Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
In a basic communication model, the sender formulates the message, and transmits it to the receiver, who interprets it. The receiver also provides some feedback.
У базовій моделі комунікації, відправник формулює повідомлення і передає його отримувачу, який його інтерпретує. Отримувач також надає якийсь відгук.
An oral discussion involves a lot more signals from non-verbal communication, like tone of voice, facial expressions and body language.
Усний діалог включає значно більше сигналів невербальної комунікації, наприклад, тон голосу, вираз обличчя, мову тіла.

Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),
Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.3
Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.
caption
Сцена з «Гри в імітацію». © 2014 The Weinstein Company. Усі права застережено.
Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».

Дуже спантеличений Алан відповідає:

Чим це відрізняється від розмови? [...] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.
Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.

Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:
«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.4

Як справи?

У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht's?

Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.

Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)

"Small talk" by Randall Munroe, under CC-BY-NC 2.5, from xkcd.com.
Іноді я забуваю, як вести легку розмову. «Привіт!» — «Привіт, друже!» — «Як ти, як справи?» — «Нууу…» [довга пауза] «Ем, ти в порядку?» — «Так! Просто це цікаве запитання. Я намагаюсь вирішити, яке же краще описати мо-» — [плеск по плечу] «Агов. Розмова.» — «А, точно. Справи добре, а в тебе?»«Small talk». Комікс Рендала Монро, під ліцензією CC-BY-NC 2.5, з xkcd.com.

Привілей і гострі вуха

Це тільки один виклик, з яким стикаються аутисти, і я б хотів зараз поговорити про привілей нейротиповості. Я білий і чоловік від народження, і мене ростили у люблячій сім'ї середнього класу в індустріальній країні. За багатьма стандартами, мені дуже пощастило. Але не зважаючи на мої суперсили, бути аутистом у переважно нейротиповому суспільстві означає чимало викликів.

Найбільш поширений наслідок, який я помітив у своєму досвіді і щодо інших аутистів, це відчуття глибокої ізоляції. Через відсутність «теорії розуму» і постійний ризик недорозуміння складно будувати стосунки. І це не конкретно чиясь провина; це через загальну необізнаність.
caption
Урочистий прийом на Вікіманії 2014. «Wikimania 2014 welcome reception 02», автор фото — Chris McKenna, вільна ліцензія CC-BY-SA 4.0 International.

Уявіть собі, що ви говорите до мене віч-на-віч. Ви не зовсім мене знаєте, але я здаюсь приємним, тож ви розпочинаєте розмову привіт-як-справи. Я не говорю багато, і вам доводиться витягувати розмову з незручних пауз. Коли я говорю, це виходить монотонно, як ніби мені байдуже. Ви стараєтесь дужче, ставите мені запитання, але я вагаюсь, силкуюсь зберігати зоровий контакт, але все одно відводжу очі, як ніби роблю щось іще.

А тепер, що відбувається з моєї точки зору. Я розмовляю з кимось, кого не зовсім знаю, але ви здаєтесь приємною людиною. Я не знаю, що про говорити, тому спершу переважно мовчу. Паузи для мене не проблема — мені просто приємно у вашій компанії. У мене нема сильних емоцій щодо того, про що ми говоримо, тож я говорю дуже спокійно. Ви ставите мені запитання і, звісно ж, потрібно трохи подумати над правильною відповіддю. Оця річ про «зоровий контакт», яку вчили у школі, насправді забирає багато ментальних ресурсів, які краще використати на складання відповіді на ваше запитання, тому інколи мені треба глянути вбік, щоб сфокусуватись.

Це ілюструє одну з багатьох ситуацій, у яких фільтр сприйняття кожної людини спричиняє повне розходження між тим, як ситуація сприймається кожною стороною.

Робота теж може бути бігом з перешкодами для людини з розладом аутистичного спектру, й аутисти більше піддаються впливу безробіття, ніж нейтротипові люди 5. Мені пощастило, що я зміг знайти середовище, в якому можу працювати, але чимало аустистів не такі щасливчики. Документально підтверджено, що люди, які займають вищі посади не обов'язково краще виконують обов'язки, просто вони мають кращі соціальні навики.

Пам'ятаючи про це, уявіть собі, які кар'єрні можливості можуть бути (чи радше не бути) у людини, яка не говорить неправди, яка працьовита і зацікавлена в результаті роботи, але менше — у похвалі за неї, яка не розуміє офісної політики, яка не просто робить соціально необачні кроки і сердить своїх колег, а навіть не знає про це, людини, яка не здатна підтримати легку розмову в офісі. Уявіть цю людину — і кар'єру, яка у неї буде, навіть, якщо вона добре знає свою роботу.

Повсякденні стосунки з колегами і знайомими зазвичай поверхові; значення розмов біля кулера з водою низьке, тому люди більш схильні пробачати помилки. Але дружба — інша справа, і більшість мого життя у мене заледве були якісь друзі, ну, якщо не брати до уваги визначення друзів із Facebook. Незграбність толерується, але вона не популярна. Це не «круто».

Більшість таких проблем виникає, бо ви не маєте способу дізнатись, що людина перед вами інакша. У Спока, принаймні, були загострені вуха, які повідомляли про те, що він не людина. Те, як команда «Ентерпрайз» його прийняла, великою мірою залежало від відносин, які він зміг розвинути з товаришами по кораблю. Ці відносини, вірогідно, не були б можливі, якби вони не знали, що він інакший.

Комунікація через комп'ютер

Давайте повернемось до тої концептуальної моделі комунікації віч-на-віч. Тепер уявіть, як ця модель змінюється, якщо ви спілкуєтесь онлайн, електронною поштою, у вікі, в IRC або іншому чаті. Усі канали комунікації, такі звичні для вікімедистів, базуються на тексті і більшість з них — асинхронні. Багатьох нейротипових людей ці моделі комунікації розчаровують, бо втрачається більшість звичних невербальних сигналів, як-то тон голосу, вирази обличчя, мова тіла.
In online discussions, most of the nonverbal communication disappears, leaving only words. This can frustrate neurotypicals, but is much closer to the native communication model of autistic people.
В онлайн-обговореннях невербальна частина комунікації переважно зникає, і залишаються лише слова. Це може засмутити нейротипову людину, але це набагато ближче до рідної аутистам комунікаційної моделі.
Однак ця модель комунікації через комп'ютер більш близька до моделі комунікації аутистів, як я. Немає невербальної комунікації, яку треба дешифрувати; менше взаємодії і соціальних клопотів; і, зазвичай, немає незнайомого середовища. Сигналів набагато менше, і ті, що залишаються, це просто слова; їх значення все ще можуть відрізнятись, але вони набагато більш систематизовані і надійні, ніж несловесні сигнали.

В онлайні ж, натомість, є купа часу, часу, який можна використати на те, щоб зібратися з думками і сформулювати зважену відповідь. У той час як голос синхронний і переважно незворотний, текст може бути редагований, покращений, вилучений, перефразований або переписаний, аж поки він не стане таким, яким ми хочемо його бачити; аж тоді його можна надіслати. Це справедливо для асинхронних каналів зв'язку на зразок електронної пошти і вікі, але також поширюється і на напівасинхронні засоби на зразок месенджерів чи чатів.

Одначе не все так прекрасно. Наприклад, аутисти, як я, доволі нездогадливі в питаннях політики і читання між рядків. Ми схильні бути радикально чесними, в мережі чи поза нею, що не завжди виходить на добре. Аутисти також більш чутливі до тролінгу і можуть не завжди усвідомлювати, що те, як люди поводяться онлайн, це не те саме, що вони б робили у фізичному світі. Часто інтернет знижує чутливість людей і аутисти можуть наслідувати поведінку, яка взагалі-то не є прийнятною, не залежно від місця.

Аутизм у спільноті Вікімедіа

Звичайно, великим прикладом широкого онлайн-спілкування є рух Вікімедіа. На перший погляд, сайти Вікімедіа, і Вікіпедія зокрема, надають платформу, де можна педантично компілювати факти на тему, улюблену до одержимості, або методично виправляти одну й ту ж граматичну помилку знову і знову, і все це — з обмеженою взаємодією з людьми. Це може звучати як чудове місце для аутистів (ніби медом намащене) — що ж, до певної міри так воно і є.
caption
Категорія «Вікіпедисти з аутизмом» в англомовній Вікіпедії. 41 сторінка в категорії, 479 — у підкатегорії «Вікіпедисти з синдромом Аспергера»

Наприклад, своїм першим редагуванням десять років тому я виправив орфографічну помилку. Другим редагуванням — граматичну помилку. Третім редагуванням було виправлення одночасно й орфографічної, і граматичної помилки. Так почався мій шлях Вікіпедиста десять років тому.

Вікіпедисти одержимі цитатами, посиланнями на джерела і верифіковністю; факт є царем, а інтерпретація — табу. І так воно є, поки ви залишаєтеся в основному просторі назв. Якщо ж вийти за межі сторінок статей і насмілитися заглянути на сторінки обговорень і простори спільноти на зразок «Кнайпи», ці високі стандарти більше не застосовуються. Є купа недоведених, перебільшених і упереджених тверджень в обговореннях Вікіпедії.

І це на додачу до проблем, які я згадував раніше. Аутисту може бути складно відмовитися від доводів про речі чи людей, які йому не байдужі. Часто кажуть, що людям з аутизмом бракує емпатії, через що вони, по суті, виглядають черствими роботами. Однак є різниця між тим, щоб мати змогу читати емоції інших людей і співчувати іншим людям.

У нейротипових людей є дзеркальні нейрони, які дозволяють відчувати те саме, що відчуває людина перед вами; в людей з аутизмом цих нейронів набагато менше, і це означає, що їм треба ретельно вивчати ваші сигнали і намагатися зрозуміти, що ви відчуваєте. Але все одно вони люди з почуттями.

Якщо вам цікаво дізнатися більше про аутизм у спільноті Вікімедіа, є прекрасне есе в англомовній Вікіпедії, яке я дуже рекомендую. Що в ньому дійсно добре, так це те, що там аутизм не подається як патологія, а підкреслюється нейрорізноманітність: мається на увазі, що аутизм — це інакшість, а не хвороба.

Підсумок

Стів Зільберман (Steve Silberman), який написав книгу з історії аутизму, сказав так:
Один зі способів зрозуміти нейрорізноманістість — мислити термінами людських операційних систем: той факт, що комп'ютер працює не з Windows, не означає, що він зламаний.

За нормами аутистів, нормальний людський мозок легко відволікається, він нав'язливо соціальний, він страждає від дефіциту уваги до деталей.6
Але нейрорізноманітність має свою ціну. Інколи вас ображатимуть, інколи ви будете роздратовані чи безсилі, інколи будете думати: «Нічого собі, я про це в житті б не подумав».

Як я згадував вище, я переконаний, що Спок мав змогу з часом побудувати стосунки з людьми тільки тому, що його інакшість була їм відома, і вони навчилися розуміти і приймати її. У той же час, Спок також багато навчився від людей.

Моєю метою тут було збільшити обізнаність про цю різницю, яка існує у нашій спільноті, заохотити до обговорення відмінностей більш відкрито і покращити наше розуміння одне одного.

Є багато такого, чого я не торкнувся у цьому есе, можливо, я розширю окремі моменти пізніше. Тим часом, якщо ви хочете продовжити цю дискусію, до мене можна звертатися — не вагайтеся робити це особисто чи онлайн.

Живіть довго і щасливо. \\///

caption
«ISS-42 Samantha Cristoforetti Leonard Nimoy tribute», автор — NASA, фото перебуває у суспільному надбанні.



  1. З епізоду Court Martial (Star Trek: The Original Series)↩
  2. Temple Grandin. Thinking in Pictures. p.152.↩
  3. Tony Attwood. The complete guide to Asperger's syndrome. p.126.↩
  4. Liane Holliday Willey, in The complete guide to Asperger's syndrome. Tony Attwood, p.126↩
  5. Maanvi Singh. Young Adults With Autism More Likely To Be Unemployed, Isolated. NPR. ↩
  6. Steve Silberman. The forgotten history of autism. TED 2015. ↩

June 07, 2018

Протягом 19—25 березня тривав конкурс «Культурна спадщина та видатні постаті краю», до участі у якому запрошувались працівники та користувачі бібліотек України для того, щоб створювати і покращувати статті про свій регіон та його видатних постатей в українській Вікіпедії. Представляємо результати оцінювання команди журі та оргкомітету.

Усього було створено або доповнено 288 статей бібліотекарями та користувачами 45 бібліотек різних міст, сіл та селищ України. Після конкурсного періоду тривала робота журі, яке складалося з досвідчених вікіпедистів. Учасники написали та поліпшили понад 200 статей про видатних особистостей, майже 50 статей про пам’ятки історії, культури. Бібліотечні спеціалісти довели, що готові ділитися своїми знаннями та інформацією, яку накопичують та зберігають, навіть у такий незвичний спосіб, коли користувачі знаходяться не в стінах бібліотеки, а є читачами найпопулярнішої онлайн енциклопедії. Змагання за звання найкращих відбувалось у трьох номінаціях:  «Найкраща Вікістаття», «Найкраща поліпшена Вікістаття», «Найактивніша бібліотека».

За свою якість та джерельну базу, такими були основні критерії оцінювання у номінації «Найкраща Вікістаття», найвищі бали отримали статті:

У номінації «Найкраща поліпшена Вікістаття», як і було оголошено,  відзнаки отримують п’ять користувачів, які додали найбільший обсяг нової або додаткової інформації до вже наявних статей у Вікіпедії:

І, нарешті, оргкомітет конкурсу мав оцінити, які бібліотеки залучили найбільше учасників до своїх команд і як добре інформували їх. Найактивнішими бібліотеками визнані:

  1. Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека
  2. Хорольська центральна районна бібліотека
  3. Бердичівська міська централізована бібліотечна система, до якої входять Бердичівська центральна міська бібліотека, Бердичівська міська бібліотека для дітей)

Також організаційний комітет вирішив відзначити спецномінацією «Найактивнішого учасника». Ним став Користувач:Гуманіст, який у конкурсний період створив 27 та покращив 9 статей у Вікіпедії про видатних людей свого регіону.

На всіх переможців чекають дипломи, сертифікати інтернет-магазинів та сувеніри з логотипом Вікіпедії. Також сувеніри та подяка очікують кожну з бібліотек, що долучилися до конкурсу.

Конкурс проходив за інформаційної підтримки Української бібліотечної асоціації та Молодіжної секції Української бібліотечної асоціації.

Шановні переможці, будь ласка, активуйте у налаштуваннях можливість отримувати листи електронною поштою, щоб організатори могли з Вами зв’язатися. Як це зробити — можна прочитати тут.

June 01, 2018

З 1 по 31 березня 2018 року у Вікіпедії проходив конкурс статей «Скандинавська весна», під час цього конкурсу статей учасники наповнювали українську Вікіпедії статтями на тематику скандинавських країн, їхньої історії, культури, науки, географії, політики, суспільства тощо. Підсумки підбито і організатори запрошують учасників на церемонію нагородження.

Результати «Скандинавської весни» приємно вразили, конкурс став наймасштабнішим не-міжнародним конкурсом: протягом конкурсного періоду було створена або покращена 1081 стаття і ця кількість є абсолютним рекордом серед тих 18 конкурсів, що їх організовує «Вікімедіа Україна» протягом вже восьми років. Високі показники були у конкурса CEE Spring, однак, це міжнародний конкурс, що триває понад місяць. Рекордним конкурс був і за кількістю учасників — всього 91 автор, і за кількістю користувачів-новачків у Вікіпедії — 40 учасників зареєструвались не раніше лютого 2018 року. Співорганізатором конкурсу виступив Українсько-Скандинавський Центр, що діє у Львові, а партнерами — компанія Innocode та Посольство Норвегії в Україні.

Тематика створених та покращених статей вражає різноманітністю. Популярними темами були: скандинавські письменники та їхні твори, кінематограф Скандинавії, її громадські та політичні організації і політики, архітектура, в тому числі — палаци скандинавських країн, зокрема стаття  про данський палац Крістіансборґ стала найбільшою серед створених в конкурсі. Не оминули увагою учасники і природу Скандинавії, найбільшими списками створеними під час конкурсу стали списки птахів Норвегії, Фінляндії та ДаніЇ. Наймасовішими стали статті про герби комун Швеції, а також про результати країн на олімпіадах та параолімпіадах. Географічний розподіл статей виглядає наступним чином  

  • про Швецію — 482
  • про Норвегію — 359
  • про Данію — 113
  • про Фінляндію — 30
  • про Ісландію — 14

77 статей були на тему, що стосувалась не лише одної країни, зокрема 40 статей були про скандинавську міфологію. Загалом учасники за місяць додали близько 9 Мб текстової інформації про Скандинавію, що відповідає понад 1200 сторінкам в форматі А4!

«Вікімедіа Україна» та оргкомітет надзвичайно вдячні всім учасникам «Скандинавської весни». Вітаємо переможців і запрошуємо учасників і всіх охочих на церемонію нагородження переможців конкурсу, що відбудеться завтра, в суботу, 2 червня о 17:30, у Львові, в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи на вул. ак. Богомольця, 6. Вхід вільний! 

Сторінка з оцінками журі та результатами за номінаціями

Подія у Facebook

May 31, 2018

Перш за все: так, кримінальна відповідальність була і є можлива, якщо зробити світлину, де буде зображено захищений авторськими правами твір, і… без дозволу автора, і за умови, що Ви завдаєте шкоду авторові (наприклад, комерційну). Звісно, між знімком і відповідальністю ще має бути винесено судове рішення не на Вашу користь, але ймовірність є [1]. І проект Закону України №7539 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» [2] цієї ситуації не вирішує – загроза цієї відповідальності була і раніше, у цій частині законопроект нічого не змінив, він не вводить нової відповідальності, але й недостатньо поліпшує регулювання.

Але давайте послідовно. Оскільки багато матеріалу (і часто все – дуже юридично серйозно), ми оформили це як серію можливих питань і відповідей на них.

«Свобода панорами» (дослівний переклад з нім. Panoramafreiheit) – це можливість вільно фотографувати, змальовувати або знімати на відео твори архітектури та мистецтва, які знаходяться в громадському місці, і публікувати такі зображення чи відео. Тільки уявіть собі: можна заборонити фотографувати та поширювати фотографії скульптур у парку, будинки на площі тощо. Якщо у законодавстві країни не прописано цієї можливості – Ваші світлини у Facebook порушують закон. В Україні, наприклад, відсутня «свобода панорами», тож якщо Прем’єр-міністр України поширює у себе на сторінці у Facebook фотографію будівлі Кабінету Міністрів, де він працює, — він порушує закон [3]. Чи й будівлі Верховної Ради України [4]. Чи пам’ятника засновникам Києва [5].

Ой, але ж Прем’єр-міністр певно ж поширив тільки з інформаційною метою, і не мав на меті ні зиску для себе особисто, ні матеріальної шкоди для авторів?..

Так, але він поширив це на сторінці у Facebook, а детальні Умови надання послуг Facebook[6] передбачають, що «(…) коли ви поширюєте, публікуєте або передаєте контент, що є об’єктом прав інтелектуальної власності (наприклад, фотографії та відеозаписи), на наших Продуктах або у зв’язку з ними, ви надаєте нам невиключну, з правом передачі та субліцензування, без виплати роялті, глобальну ліцензію на розміщення, використання, розповсюдження, переробку, виконання, відтворення, публічне виконання або показ, переклад та використання для створення похідних творів вашого контенту (…)». Але Прем’єр-міністру не належать права на пам’ятник. Тож це – порушення закону, адже умови завантаження зображень у Facebook передбачають, що Вам мають належати права на це зображення, в тому числі і на його комерційне використання (але вони належать автору –  архітектору чи, імовірніше, вже його спадкоємцям).

7539-freepanorama-WMUA Якось складно і заплутано… Це ж знакова скульптура для Києва. Вона всюди: підручники, соцмережі, реклама… Треба кожного разу запитувати скульптора чи архітектора? Я про це читаю перший раз. І що, хтось за це судиться?

Так, уявіть собі! Автор цього знакового пам’ятника судився із… Національним банком України, коли Національний банк України випустив купони із зображенням цього пам’ятника. І він виграв у першій інстанції [7], але програв апеляцію [8]. Він ще судився із  «Фоліо» [9], Укргазбанком [10] та іншими фірмами, які теж вважали скульптуру знаковою… і хотіли використати для реклами.

А щодо алгоритму отримання дозволу від скульптора чи архітектора – потрібно укладати з ним ліцензійний договір у письмовій формі. Звісно ж це не є зручно, якщо Ви просто проїздом були у місті Херсоні й захотіли сфотографувати композицію «Пектораль». Ви ж не будете шукати автора, Юрія Степаняна, і навіть якщо Ви його знайдете, не факт, що він буде на місці й захоче дати Вам дозвіл. Чи це може означати утворення якогось посередника між авторами та потенційними «клієнтами»? Так, якщо держава захоче зробити це «зручніше»…

Але ж це добре. Скульптор чи архітектор зробили роботу, і тепер можуть отримувати з неї прибуток. Правда?

Заборона комерційного використання не допомагає архітекторам і скульпторам. Архітектори й скульптори отримують винагороду за свою працю від замовників створення твору, нерідко — з коштів платників податків. Вони, як правило, зацікавлені в тому, щоб результати їхньої праці були відомі якомога більшій кількості людей і отримували належне визнання, і зовсім не бажають, аби зображення їхніх творів були вилучені з туристичних та інших ресурсів. Архітектори й скульптори не отримали суттєвих доходів від використання зображень їхніх творів попри те, що вільне використання зображень їхніх творів було виключене з законодавства ще в 1994 році. Разом з тим, важливі для архітекторів і скульпторів права на авторство та захист репутації зберігаються в повному обсязі. Найкраще це можна проілюструвати на практиці — за останні десять років в Україні трапилося лише близько десятка випадків, коли архітектор чи скульптор намагався через суд вимагати виплати винагороди за використання зображень свого твору, розміщеного у публічному місці.

Навіть більше, «свобода панорами» існує у тій чи іншій формі у понад 80 країнах світу, зокрема у більшості країн ЄС, США, Японії… і навіть Росії. Зауважте, Україна як незалежна держава існує тільки трохи більш як25 років. Це означає, що все, що створено та збудовано за часів Незалежності — комплекс Майдану Незалежності, скульптури на вшанування воїнів Небесної сотні, АТО тощо — захищається авторськими правами, і пропонований законопроект надасть широкому загалу лише право використовувати зображення таких об’єктів з інформаційною метою, залишивши при цьому на користувачах ризик того, що певне використання може бути розцінене як здійснене з порушенням закону. Ми не зможемо використовувати такі зображення у Вікіпедіях — жодною мовою, а не тільки українською. З іншого боку, в Російській Федерації існує «свобода панорами». Це означає, що в умовах інформаційної війни Україна свідомо ставить власних громадян в нерівне положення в порівнянні з російськими громадянами. Таким чином, законопроект знижує правову визначеність правовідносин і ставить під удар велику кількість добропорядних українців.

Наприклад, закон Німеччини «Про авторське право та суміжні права» (Gesetz über Urheberrecht und verwandte Schutzrechte) у статті 59 говорить так: «Твори у громадських місцях: (1) дозволяється відтворення, розповсюдження та доведення до відома публіки творів, що постійно розміщені на вулицях, шляхах чи в інших публічних місцях. Для будівель такий дозвіл розповсюджується лише на фасад. (2) відтворення не може бути здійснене у формі будівлі» [11].

Пропонований же законопроект №7539 каже: «відтворення засобами малювання, фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або публічний показ творів архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, скульптури, що постійно розташовані у громадських (доступних для широкої публіки) місцях, відкритих для вільного відвідування, за умови, що відтворене зображення буде використовуватися з інформаційною метою і не буде окремо використовуватися в комерційних цілях» [2].

Добре, добре. Наче зрозуміло, що у нас все як завжди #поразка, не #перемога. Але чому так потрібна можливість дозволити людям фотографувати будівлі та скульптури у публічних місцях? Окрім того,  щоб поділитися з сотнею друзів на Facebook, що ось, така вона Вінниця… а такий Харків?

Є кілька рівнів проблем із некомерційною (обмеженою) «свободою панорами». Уточнимо, що з огляду на відсутність визначення терміну «некомерційних інформаційних цілей» у чинному законодавстві України, можливі різні тлумачення, що ускладнює застосування положень на практиці. Однак, можна зазначити основні проблеми, якщо в Україні збережеться відсутність можливості вільно використовувати зображення творів архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва, скульптури, які розміщені у публічних місцях:

1) Обмеження використання в освітніх цілях. Заборона комерційного використання зображень творів архітектури, містобудування, скульптури і садово-паркового мистецтва, що постійно розташовані у громадських (доступних для широкої публіки) місцях, відкритих для вільного відвідування (далі — Зображень), зокрема, означає:

  • заборону використання Зображень недержавним навчальним закладам (адже вони отримують прибуток від надання освітніх послуг!);
  • практично повністю обмежує публікацію Зображень в мережі Інтернет, де немає чіткої межі між комерційним і некомерційним використанням, і майже будь-яка публікація Зображення може розглядатися як комерційна, незалежно від наявності фінансової вигоди того, хто публікує (наявність реклами на сторінці, вигода, яку отримує хостингова компанія, надаючи послуги з розміщення сайту, що містить Зображення тощо);
  • зводить можливість використання Зображень недержавними засобами масової інформації лише до висвітлення поточних подій (для них є виняток у законодавстві);
  • забороняє використання Зображень у фільмах і телепередачах, зокрема документально-пізнавальних, які можуть транслюватися комерційними телеканалами чи в кінотеатрах;
  • майже цілком унеможливлює використання Зображень у вільній енциклопедії Вікіпедія, яка, не будучи комерційним проектом, дає дозвіл на комерційне використання своїх матеріалів будь-якій людині.

2) Обмеження публікації в соціальних мережах. Значна частина сервісів у мережі Інтернет, таких як Facebook, Twitter чи Youtube, є комерційними платформами, які отримують прибуток завдяки інформації, яку публікують їхні користувачі. Заборона комерційного використання Зображень де-факто означає заборону публікації таких Зображень у соцмережах та на будь-яких платформах, що отримують прибуток, надаючи своїм користувачам можливість публікації Зображень.

3) Обмеження туристичного і культурного потенціалу України. Будь-яке використання Зображення в туристичних довідниках, телепередачах, фільмах, веб-ресурсах, додатках доповненої реальності, комп’ютерних іграх тощо, орієнтованих на збільшення туристичного і культурного потенціалу України на міжнародній арені, буде суттєво утруднене, адже жодна сучасна будівля чи пам’ятник не зможе бути ефективно відтворена в таких матеріалах.

Як ми й писали вище, фактично будь-яке комерційне використання Зображень будь-яких будівель чи скульптур радянського періоду і абсолютно всього, створеного за часів Незалежності, вимагатиме дозволу авторів будівлі чи пам’ятника. Під цю норму підпадає все — від будівлі Верховної Ради (для фотографування якої потрібен дозвіл спадкоємців архітектора Заболотного) до пам’ятників Тарасові Шевченку чи жертвам Голодомору. Це є значною завадою для створення іміджу України як сучасної держави: наприклад, сучасна забудова набережної уже стала одним із символів міста Дніпра, однак використання її Зображень є значно складнішим, ніж зображень забудови часів Російської імперії.

4) Обмеження розвитку і конкурентності фото-, кіно- і медіамистецтва України. Законна можливість вільної зйомки публічного простору в мистецьких цілях є невід’ємною частиною фото-, кіно- і медіамистецтва, та забезпечує його вільний і конкурентноздатний розвиток на міжнародному рівні. З розвитком сучасних технологій (Інтернет, цифрові фото- та кінокамери тощо) протягом останніх двох десятиліть поширення творів фото- та кіномистецтва суттєво змінилося. Часто на момент створення фото, відео чи картини автор ще не знає, чи матиме місце комерційне використання. Це негативно впливає на конкуренцію: якщо українським митцям потрібен дозвіл для комерційного використання творів, що зображують публічний простір, їх колегам з інших країн (Польща, Словаччина, Молдова тощо) — ні. Як наслідок, українські митці мають менше можливостей отримати дохід від використання своїх творів.

Отже, обмежена некомерційна «свобода панорами» стримує розвиток багатьох сфер нашого життя, таких як освіта, онлайн-освіта, державницька позиція, туризм, соціальні мережі, розробка комп’ютерних ігор, карти Google, інші інноваційні інтернет-сервіси, не кажучи вже про фотографів загалом та кінематографістів.

Що, і фільми теж? І відео? Навіть відеокліп Pink Floyd Marooned, який вони зняли у Прип’яті [12]? І гугломапи?

Коротка відповідь: так. Звісно, можна приїхати і знімати в Україні тільки поля, ліси, дерев’яні столітні церкви та пам’ятники, зведені до Другої світової війни. І тоді це не буде порушенням. Знаєте, хто був архітектором чи архітекторкою, і вже пройшло 70 років після року їхньої смерті? Знімайте спокійно. Але майже все, що збудовано після Другої світової, все, що збудовано за незалежної України, — ні.

На думку Максима Наумка, юриста, члена міжнародної організації Creative Commons: «Запропонований варіант змін до закону в частині запровадження обмеженої “свободи панорами” видається дивною напівмірою. Звичайно, пропонований варіант можна обґрунтовувати тим, що потрібно захищати права авторів. Але річ у тім, що права, які начебто може порушити запровадження широкої “свободи панорами”, вже порушуються. Порушуються повсюди, і державними органами, і чиновниками, і бізнесом, і пересічними громадянами. Ніхто за майже 25 років відсутності “свободи панорами” в Україні так і не дізнався, що для фотографування будинку чи скульптури треба отримувати письмовий дозвіл. У світі, де у кожного в кишені пристрій (а то і не один), здатний знімати відео та фото високої якості, не повинно бути неочевидних заборон фотографувати в публічних місцях. Можливість фотографувати те, що я бачу на вулиці виглядає природною. Вона є природною. Потрібно це визнати у законі».

Висновок?

Усе наведене вище переконливо доводить, що відсутність повноцінної свободи панорами шкодить інтересам України та Українського народу, гальмує їх розвиток. Натомість, унесення до законодавства обмеженої свободи панорами (без комерційного використання) залишиться мертвою нормою, яка не вплине на реальні суспільні відносини.

Тому ми вважаємо, що у (загалом) прогресивному проекті Закону України №7539 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» потрібно виключити у підпункті 13 пункту 3 розділу I слова «, за умови, що відтворене зображення буде використовуватися з інформаційною метою і не буде окремо використовуватися в комерційних цілях».

Над текстом працювали Наталія Тимків, Юрій Булка, Левон Азізян, Анатолій Гончаров, Микола Козленко та інші.

 

May 29, 2018

З 15 квітня до 14 травня тривав «Ізраїльський місяць у Вікіпедії», ініціаторами якого виступили Українська асоціація юдаїки  за підтримки «Вікімедіа Україна» та «Вікімедіа Ізраїль». Приводом для заходу стало відзначення 70-річчя з дня проголошення Держави Ізраїль.

У місячнику взяли участь 35 користувачів, які створили 239 і поліпшили 14 статей.

Для учасників було підготовлено списки статей до створення у табличній формі, як для конкурсу CEE Spring, коли одразу можна бачити наявність статей іншими мовами та за бажанням обрати переклад як спосіб створення статті.

Семеро активних учасників створили понад 10 статей. Тематика стосується історії, політики, культури, економіки Ізраїлю. Активно дописувалися статті про видатних жінок, біографія яких пов’язана з Ерец-Ісраель.  Вікіпедія поповнилася інформацією, яка зацікавить туристів: про населені пункти, заповідники та національні парки.

На думку ініціаторів заходу, найґрунтовнішими статтями, створеними за час місячника, стали:

Автора статті «Фауна Ізраїлю»  буде відзначено спеціальним подарунком.

За сукупністю створених і покращених статей із урахуванням їхньої глибини та якості визначено десять найактивніших учасників, які отримають тематичні призи.

Крім того, у межах місячника було створено низку статей із історії євреїв України. Хоча це й не передбачалося темою місяця, один автор кількох ґрунтовних внесків з цієї тематики отримає заохочувальний подарунок.

Нагородження найактивніших учасників «Ізраїльського місяця у Вікіпедії» відбудеться під час автобіографічної лекції Павла-Роберта Маґочія «Як я став україністом» (4 червня 2018, 18:00, Київ, вул. Сковороди 2, Музей НаУКМА).

Cторінка тематичного місяця у Вікіпедії

За інформацією Української асоціації юдаїки

May 25, 2018

25 травня — 15 червня 2018 року у Запорізькому обласному краєзнавчому музеї буде проходити виставка фотографій, що перемогли у конкурсах «Вікі любить пам’ятки» та «Вікі любить Землю» у 2017 році.

У 2017 році Громадська організація «Вікімедіа Україна» вчергове провела українську частину масштабних фотоконкурсів, метою яких є отримання фотографій усіх пам’яток культурної та природної спадщини України під вільною ліцензією та ілюстрування ними Вікіпедії – вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів з усього світу.

У травні та вересні 2017 року у Вікісховище було завантажено 15 тисяч фотографій 1863 пам’яток природи України та 37 тисяч фотографій 17 тисяч пам’яток культурної спадщини України.

Відвідувачі виставки побачать фото, що отримали найвищі оцінки журі та перемогли у номінаціях «Найкраще фото конкурсу».

Запоріжжя стало третім містом, після Глухова та Херсона, яке у 2018 році прийняло цю мандрівну виставку.

Режим роботи, щоденно з 8 до 17 години (крім понеділка). Адреса: вул. Троїцька 29. Відкриття відбудеться 25 травня, о 15:00.

Див. також: 

May 21, 2018

1 червня в українській Вікіпедії стартує конкурс «Вікі любить музику». Протягом місяця учасники мають створювати або покращувати статті про музику у вільній онлайн енциклопедії. Переможцями стануть два конкурсанти, які наберуть найбільшу кількість балів.

«Основною метою проведення цього конкурсу є наповнення української Вікіпедії статтями про музику, — зауважує ініціаторка й членкиня оргкомітету конкурсу Юліанна Царук. — Зараз в найпопулярнішій енциклопедії всього приблизно 29 000 статей про музику, що становить менш як 4% всієї кількості статей. Якщо порівняти з нашими сусідами, польською Вікіпедією, це більш ніж вдвічі менше —  у pl.wikipedia.org таких статей приблизно 70 000, понад 5% всіх статей польською. Українці вважають себе співочою нацією, тож обов’язково покращать такий стан справ протягом конкурсу! Крім того, ми б хотіли, щоб наша вікіспільнота поповнилась справжніми меломанами».

У конкурсі може взяти участь будь-хто. Для участі у конкурсі необхідно зареєструватися в українській Вікіпедії, ознайомитись з умовами конкурсу та вимогами до статей у Вікіпедії. Також для учасників конкурсу поданий перелік статей, які можна створювати для конкурсу, хоча можна також пропонувати свої теми. Статті можуть стосуватись музики у всіх аспектах цього поняття, але вони мають ґрунтуватися на авторитетних джерелах, не містити плагіату та дотримуватись нейтральної точки зору – такими є загальні вимоги Вікіпедії. Тематично статті, створені для конкурсу будуть розмежовуватися на дві великі групи:

  1. Спеціалізовані статті  — присвячені музичним термінам, поняттям та основам теорії музики, історії музики і її жанрів, а також окремим творам класичної та академічної музики.
  2. Загальні — про виконавців, композиторів, альбоми, окремі пісні, а також події чи інші теми, пов’язані з музикою (фестивалі, нагороди, концерти)

Конкурсний період починається  1 червня і буде тривати рівно місяць — до 30 червня включно. Переможці конкурсу визначаються за сукупним обсягом та якістю статей, яке оцінюватиме журі — вікіпедисти та музикознавці.

Сторінка конкурсу wmusic.org.ua

May 11, 2018

«Вікімедіа Україна» оголошує приймання заявок на стипендію на участь у щорічній конференції руху Вікімедіа — Вікіманії 2018.

Вікіманія 2018 — 14-та щорічна міжнародна конференція руху Вікімедіа, яка пройде 18—22 липня 2018 року в Кейптауні (ПАР). «Вікімедіа Україна» пропонує обмежену кількість стипендій для покриття витрат обраних осіб на поїздку, реєстраційний внесок на конференцію та проживання під час відвідання Вікіманії, використовуючи кошти, що виділяє Фонд Вікімедіа. Будь-який активний дописувач чи дописувачка проекту Вікімедіа, або волонтер Вікімедіа може подавати заявку на стипендію. Для цього необхідно заповнити форму до 18 травня включно.

Основні критерії відбору: продемонструвати у відповідях анкети володіння англійською мовою на тому рівні, який дозволив би взяти участь у міжнародній конференції, а також продемонструвати суттєвий внесок чи діяльності у русі Вікімедіа.

До 21 травня апліканти повідомляються про остаточне рішення комітету стипендій.

Wikimania 2018 Cape Town Logo v2

Див. також:

May 10, 2018

Географічні координати розташування фотокамери — вимога до опису фото, яка була додана до регламенту конкурсу цього року. Звідки беруться координати і як додаються? Розширену довідку з цих питань нам допоміг зробити Сергій Криниця, майстер фотографії, постійний учасник конкурсу та неодноразовий переможець. Коли саме додавати координати — під час чи після завантаження, ви також вільні вирішувати самі. Перевірте, який варіант ваш!

Варіант 1. Автоматичний

Ваша камера має GPS-модуль (або ви придбали спеціальний девайс – GPS-приймач для фотоапарата, що кріпиться до фотокамери на т. зв. «гарячий чобіт» замість зовнішнього спалаху). У такому разі Вам не потрібно робити нічого додатково окрім стандартного атрибутування (назва, опис, категорії, ID) фото під час додавання у Вікісховище, позаяк координати (точне місце розташування фотокамери на момент спрацювання затвору) записуються у метадані (EXIF) зробленої електронної світлини. При завантаженні на Вікісховище ця інформація автоматично переноситься на сторінку файлу. Головне пильнувати, щоб камера чи  пристрій на момент фотографування визначила ваше місцеположення (зазвичай потрібно трохи часу після увімкнення).

Варіант 2. Автоматичний+

Ви досвідчений турист і маєте спеціальний GPS-навігатор. Найоптимальніше для цього варіанту — записувати навігатором трек вашої експедиції. Потім за допомогою спеціального програмного забезпечення (наприклад, ExifTool, Phototagger чи подібні) на комп’ютері записати координати з треку (вивантажується як файл з навігатора на жорсткий диск) у EXIF вказаних фотографій. Далі все відбувається автоматично, як описано у варіанті 1. Але важливо пильнувати, щоб час навігатора був однаковим з часом, виставленим у фотокамері, позаяк синхронізація відбувається саме по часу записів треку і фотографування. Як правило точний час навігатор отримує з супутників, тобто його не треба виставляти окремо, що не скажеш про фотокамеру, яка через розряд батареї може скидати час або ж час фотокамери може відставати через неточний алгоритм (іноді помітно на довгих треках, пильнуйте!!!), також актуально для переходів літній/зимовий час. Якщо час пристроїв не буде синхронізовано, записані координати будуть неточними.

Варіант 3. МобільнийScreenshot_of_photo_details_from_miui_gallery

Якщо зазначених у попередніх варіантах пристроїв ви не маєте, не засмучуйтеся, не варто одразу бігти до магазину. Можливо, ви маєте смартфон з вже вбудованим GPS-модулем. Відповідно, смартфон може працювати в ролі згаданого gps-навігатора у варіанті 2. Додатково, що Вам потрібно, це попередньо інсталювати на смартфоні спеціальний додаток, який вміє писати gps-треки (наприклад, Smart Maps Offline). Так само важливо пильнувати синхронізацію часу між смартфоном і камерою.

Варіант 4. Мобільний економ

Смартфон ви маєте, але писати ним трек цілий день для вас надто енерговитратно. Це зрозуміло, gps у смартфоні дуже садить батарею, що навіть може не вистачити павер-банка для його дозарядки. Опинитися без телефону в поході може бути критично. У такому випадку можна не навантажувати телефон постійно, але використовувати його для запису окремих ключових точок, де ви робите фото. Найпростіше — потрібні координати можна отримати з фото, зробленого смартфоном. Іншими словами, роблячи фото смартфоном в його метадані Ви автоматично записуєте координати (важливо, щоб функція gps була у телефоні увімкнена). Звісно, не обов’язково вантажити фото зі смартфона. Ви маєте якісніші кадри з того самого місця, але з фотокамери? Прочитати координати фото зі смартфона можна в атрибутах файлу (якщо це передбачено меню фотогалереї на смартфоні), або ж після перенесення його на ПК за допомогою програм перегляду зображень (наприклад, FastStone Image Viewer) і використати дані для фото з камери. У цьому випадку при завантаженні світлин у Вікісховище потрібно буде в полях «широта» і «довгота» внести необхідні значення. Координати мають вигляд двох чисел, розділених комою, кожне з них двозначне і має 6 цифр після крапки (наприклад 49.298504,32.031710). Перше число вказує на широту, друге — на довготу. Аналогічно можна записувати самі координати точок, звідки зроблені ключові фото (згаданими вище програмами запису gps-треків) і підписувати їх зрозуміло для вас, щоб потім прив’язати координати до потрібного фото. Але як на мене, це дуже марудний і довгий процес.

Варіант 5. Ручний

GoogleMapsCoordinatesНічого з вищезгаданого Ви не маєте, але маєте гарну пам’ять, і що важливіше, добре орієнтуєтеся в топографічних мапах чи супутникових знімках Землі. Ви пам’ятаєте точку, де знаходились під час фотографування та знімали біля чи на території об’єкту. Або ви фотографували окремі пам’ятки природи з точними вказівками на їх місце розташування (визначне дерево за певною адресою, джерело тощо) або популярні туристичні пам’ятки — гірські вершини, скельні масиви, окремі озера. Координати розташування фотокамери у такому випадку може допомогти визначити супутникові знімки Google Maps, де досить точно можна визначити деталі ландшафту та співвіднести з місцевістю, потрібно лише клікнути на потрібній точці на мапі.

Додавання шаблону геоданих

І нарешті, якщо ви вже завантажили фото на Вікісховище, але забули додати координати, не засмучуйтеся, ви завжди можете відредагувати інформацію. Для цього треба відкрити сторінку завантаженого файлу на Вікісховищі, в розділі «Опис файлу» клікнути “ред.” і додати шаблон {{Location|48.182421|24.635362}} з широтою та довготою вашої точки зйомки відповідно. Згенерувати шаблон вам також може допомогти інструмент Геолокатор. Для цього знайдіть потрібне місце на карті, поставте маркер у потрібному місці (Alt+клік), скопіювати позначення {{location}} на панелі ліворуч.

Звертаємо увагу, що, якщо ж все-таки до фото неможливо додати координати,  це не значить, що  фото не буде зараховано, це означає, що організаційний комітет може не допустити їх до оцінювання журі. Вимога щодо координат дає оргкомітету не приймати світлини, де просто неможливо зрозуміти чи це пам’ятка. Якщо у вас виникають додаткові питання або потрібна допомога з редагуванням описів та координат, напишіть нам на wle@wikimedia.in.ua.

May 07, 2018

Херсонська централізована бібліотечна система, що є майданчиком для діяльності Вікіспільноти Херсонщини, вже вдруге приймає виставку фотографій-переможців конкурсів «Вікі любить Землю» та «Вікі любить пам’ятки». 3 травня відбулося відкриття виставки у Центральній бібліотеці ім. Лесі Українки. На виставці представлено фото, що отримали найвищі оцінки журі та стали переможцями у номінаціях  «Найкраще фото конкурсу» 2017 року. Всього 21 світлина 11 авторів.

Нагадаємо, що Херсон — третє  місто (після Києва та Глухова), де бачили  виставку найкращих світлин конкурсів, організованих «Вікімедіа Україна» у 2017 році. А протягом 2017 року виставка найкращих робіт фотоконкурсів «Вікі любить пам’ятки 2016» та «Вікі любить Землю 2016» була представлена у Києві, Хмельницькому, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Тернополі, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Вінниці, Львові і також у Херсоні.

Адреса бібліотеки: вул. Потьомкінська, 97 (неподалік від площі Ганнібала).

Виставка працюватиме до 17 травня включно. Вхід вільний.

Фотозвіт з відкриття

Андрій Квятковський

Андрій Квятковський, фото (с) Zbruč.eu

2 травня 2018 року пішов з життя Андрій Квятковський — львівський журналіст, краєзнавець та громадський діяч, який був активним дописувачем Вікіпедії під псевдонімом Kvandr.

Андрій Сафронович Квятковський народився 1957 року. З 1980-х років брав активну участь у громадській діяльності: один із засновників «Товариства Лева», ініціатор та організатор відновлення занедбаних могил Личаківського цвинтаря, учасник громадської екологічно-культурологічної ініціативи із збереження екології Дністра. Ще за радянських часів долучився до створення незалежної преси: працював спочатку в самвидавному «Поступі», згодом став першим головним редактором щоденного «Поступу». Пізніше працював на київських телеканалах СТБ, 1+1, 5 канал та ICTV, а в останні роки життя був редактором онлайн-видання Zbruč.eu.

Пан Андрій був одним із перших дописувачів української Вікіпедії: він зареєструвався під псевдонімом Kvandr у жовтні 2004 року, коли українська Вікіпедія мала заледве п’ять тисяч статей та сотню користувачів. Тоді Вікіпедії бракувало статей на найвідоміші теми, тож його першим внеском стала стаття про Нобелівську премію з літератури, а в наступні місяці він започаткував такі популярні статті як Прага або Гонгадзе Георгій Русланович. Одразу після смерті Папи Римського Івана Павла II виявилося, що про нього у Вікіпедії теж іще не було інформації — і пан Андрій швидко заповнив цю порожнечу, створивши статтю Іван Павло II, яка майже одразу була визнана спільнотою як одна з найкращих та отримала статус «вибраної статті». За іронією долі, стаття про самого Андрія Квятковського теж з’явилася у Вікіпедії лише після його смерті…

Його внесок розвивався разом із Вікіпедією: якщо в перші роки він писав на загальні, так потрібні тоді для енциклопедії теми, в останні роки життя він приділяв більше уваги своїй фаховій львівській тематиці, поповнивши Вікіпедію, зокрема, такими статтями як Скочиляс Мирослав Федорович або Шеля Якуб, адже з розвитком проекту статті на такі фахові теми ставали все ціннішими. Загалом протягом майже чотирнадцяти років участі в проекті Kvandr зробив понад 25 тисяч редагувань, створив близько 270 статей та відредагував понад 15 тисяч сторінок.

Андрій Квятковський був типовим «екзопедистом»: на своїй сторінці користувача він писав, що вважає за краще писати статті, ніж займатися іншими видами діяльності в проекті. Він зовсім не був на видноті — не був багатослівним в обговореннях, не брав участі в якихось гучних конфліктах, не хизувався своїми регаліями, а спокійно працював над статтями. Пан Андрій беззаперечно робив проект кращим, і його внесок до Вікіпедії збережеться як своєрідний віртуальний пам’ятник тому, як він ділився знаннями зі світом.

Серце Андрія Квятковського зупинилося 2 травня 2018 року внаслідок інсульту. 4 травня його поховали на Личаківському цвинтарі, про який він свого часу написав книгу та доповнив статтю у Вікіпедії…

Редактори української Вікіпедії та ГО «Вікімедіа Україна» висловлюють співчуття рідним та близьким загиблого Андрія Квятковського. У Вікіпедії створено сторінку, де можна залишити свої співчуття.

Вічна пам’ять!

  • Зазначення авторства на світлини: фото Андрія Квятковського (джерело: Zbruč.eu) є невільним; на нього не поширюються умови ліцензії Creative Commons Attribution Share-Alike.

April 30, 2018

1 травня 2018 року розпочнеться конкурс фотографій природних пам’яток України «Вікі любить Землю». Уже вшосте його організовує «Вікімедіа Україна» для поповнення бази  фотографій пам’яток природи і об’єктів природно-заповідного фонду України у Вікісховищі з подальшим визначенням найкращих робіт та найактивніших учасників.

«Вікі любить Землю» (Wiki Loves Earth) – міжнародний фотоконкурс, метою якого є збір фотографій природних пам’яток під вільною ліцензією, для того, щоб цими світлинами можна було ілюструвати статті у Вікіпедії та інших вікіпроектах. Усього за п’ять років української частини конкурсу, учасники сфотографували понад три тисячі об’єктів та територій природно-заповідного фонду України, загалом зібрано понад 60 тисяч фотографій, зроблених на територіях біосферних, природних заповідників, національних природних парків, заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків. Але ще близько 60% об’єктів, зазначених у конкурсних списках заповідних ділянок України, не мають ілюстрації для Вікіпедії – найпопулярнішої онлайн енциклопедії.

Участь у конкурсі є вільною та відкритою як для професійних фотографів, так і для любителів. Протягом травня всі охочі можуть подати фотографії власного авторства, зроблені у будь-який період часу. Обов’язковою умовою участі також є додавання географічних координатів до опису фото.

За результатами оцінок журі буде визначено переможців основних номінацій — «Найкраще фото», «Найбільша кількість сфотографованих об’єктів».  Автори найкращих світлин та чисельних внесків будуть нагороджені цінними призами.

Фотографії тих об’єктів природно-заповідного фонду, які до початку конкурсу не мали фотографій Вікісховищі, отримують додатковий коефіцієнт при підведенні підсумків. Тож фотографи, які звернуть увагу на безсвітлинні об’єкти, відповідно до регламенту фотоконкурсу, мають більше можливостей перемогти в кількісній номінації!

2018 року у «Wiki Loves Earth» разом з Україною візьмуть участь понад 25 країн світу: Алжир, Бразилія, Канада, Швеція, Молдова та інші.  Наприкінці літа 10 найкращих робіт українського конкурсу візьмуть участь у міжнародному етапі.

WLE-How-To-ukr

Регламент конкурсу https://ua.wikimedia.org/w/index.php?curid=5568

Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/wle.ua

Сайт конкурсу: http://wikilovesearth.org.ua/

Е-адреса оргкомітету: wle@wikimedia.in.ua

April 19, 2018

21 квітня вінницькі вікіпедисти запрошують всіх охочих на вікізустріч. 

Кілька років поспіль Вінниця долучається до всеохопного Вікімарафону. Цього року ми вирішили, що у нашому місті достатньо велика спільнота вікіпедистів і збиратися раз на рік недостатньо.

На зустрічі планується обмін досвідом між вінничанами, які вже давно редагують Вікіпедію, наприклад, доповнюють статті і створюють шаблони про населені пункти і пам’ятки Вінниччини. На Вікімарафоні були популярними статті про громадські організації області, плануємо продовжити роботу в цьому напрямку.

Також метою заходу є залучення нових користувачів до написання Вікіпедії. Всі охочі можуть навчитися редагувати найпопулярнішу енциклопедію і, звичайно, ж поповнити її новими статтями. Тему коже вільний обирати сам!

Місце проведення: NGO хаб (вул. Пушкіна, 11). Початок об 11:00.

Подія у Facebook

Організаторка зустрічі: Людмила Сломінська

April 17, 2018

1 травня 2018 року розпочнеться конкурс фотографій природних пам’яток України «Вікі любить Землю». Уже вшосте «Вікімедіа Україна» організовує прийом фотографій для поповнення бази  фотографій пам’яток природи і об’єктів природно-заповідного фонду України у Вікісховищі з подальшим визначенням найкращих робіт та найактивніших учасників.

«Вікі любить Землю» (Wiki Loves Earth) – міжнародний фотоконкурс, метою якого є збір фотографій природних пам’яток під вільною ліцензією, для того, щоб цими світлинами можна було ілюструвати статті у Вікіпедії та інших вікіпроектах. Усього за п’ять років української частини конкурсу, учасники сфотографували понад три тисячі об’єктів та територій природно-заповідного фонду України, загалом зібрано понад 60 тисяч фотографій. Але ще близько 60% об’єктів, зазначених у конкурсних списках, не мають ілюстрації для Вікіпедії – найпопулярнішої онлайн енциклопедії.

Звертаємо увагу учасників на зміни у регламенті цьогорічного  конкурсу. Після конкурсного періоду до журі потраплять лише фото, які в описі мають географічні координати місця зйомки. На нашому сайті можна докладно прочитати, чому це важливо і як це робити. Ще одна зміна стосується системи нарахування балів за фото об’єктів, які ще не потрапляли на конкурс: фотографії пам’яток, для яких до початку конкурсу відповідно до відомої нам інформації не було жодної ілюстрації на Вікісховищі, отримують коефіцієнт, що дорівнює 5 (для кожної пам’ятки). Якщо конкурсанти завантажували фото цієї самої пам’ятки в рамках конкурсів «Вікі любить Землю» 2013—2017 років, ці роботи отримують коефіцієнт, що дорівнює 1. 

Але незалежно від того чи ви вже брали участь чи спробуєте себе вперше, запрошуємо ознайомитись із правилами конкурсу цілком.

За результатами оцінок журі буде визначено переможців основних номінацій — «Найкраще фото», «Найбільша кількість сфотографованих об’єктів».  Автори найкращих світлин та чисельних внесків будуть нагороджені цінними призами.

Будемо раді оголосити додаткові номінації, якщо до нас надійдуть пропозиції від осіб, установ чи організацій, які їх підтримають.

Нагадаємо, що з 2016 року триває створення статей у Вікіпедії про об’єкти ПЗФ програмою-ботом. Всього статей про ПЗФ, які включені до відповідних категорій в українській Вікіпедії близько 4800, понад 1600 з них (об’єкти 8 областей) було створено програмою-ботом, інформацію для якого підготували волонтери.

Wiki Loves Earth Wall Calendar 2018

January 09, 2018

Колектив кафедри фізичної географії Східноєвропейського національного університету ім.  Лесі Українки у співпраці з Управлінням екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації запустили  нтерактивну карту природно-заповідного фонду Волинської області.

На сайті eco.voladm.gov.ua  розміщено повний перелік об’єктів природно-заповідного фонду області.  При виборі окремого об’єкта під картою з’являється довідкова інформація та фоторяд.

Для ілюстрування природних об’єктів автори ресурси використали, окрім інших, близько півтори сотні конкурсних фото різних років.

Це фото таких учасників, як  Марія Зикова, Роман Бречко,  Крістіна Федорович, Оляна Федосенко, Александр Топилин, Роман Ковальчук,  Юрій Кепа, Денис Вітченко, Наталія Шестакова, SvitlanaStrelchenko, Helen Owl, Yurchik05, GeoKate, Promek, Boris Babiichuk, Litechko, Володимирянин, Vik.vol55, Ulienspigel,  Iryna Yushchyshyn.   Першість за кількістю фото,  що стали в нагоді проекту, належить Вячеславу Галєвському  — постійному переможцю у номінації  «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Волинської області».

Знімок сторінки з описом та ілюстраціями заказника «Луга»

Ми радо вітаємо подібні ініціативи і запрошуємо екологів використовувати конкурсні світлини у електронних та друкованих виданнях з дотриманням умов ліцензії, під якою були завантажені світлини у Вікісховищє.

December 15, 2017

Близько 132 000 зображень було завантажено на  фотоконкурс під вільною ліцензією у травні 2017 року.  11 грудня, дещо з  запізненням, було нарешті  оголошено переможців міжнародної частини конкурсу. Представляємо 15 найкращих фотографій з усього світу.

 Мис Дракон на острові Огой в протоці Мале Море на Байкалі. Прибайкальський національний парк. Автор:Sergey Pesterev, CC BY-SA 4.0.

Найбільше голосів журі отримало фото Сергія Пєстєрєва, на якому частина острова Огой оточена кригою озера Байкал, найбільшого резервуару рідкої прісної води на Землі.  Національний парк, до якого входить острів, розташований на території трьох адміністративних районів Іркутської області: Слюдянского, Іркутського і Ольхонского. Межа парку охоплює територію по західному узбережжю озера Байкал від селища Култук до річки Хейр, включаючи цілком територію острова Ольхон. Загальна площа парку становить 418 тис. га. Ліс займає площу 282,4 тис. га (92,3 %).

Крижані розколини та перисті хмари, що обрамляють скелю по центру кадру, неабияк вразили журі, у якому було 7 осіб: з Німеччини, Сербії, Таїланду, Непалу, Росії, Аргентини, України, більшість з яких мають досвід у сфері фотографії природи.

Як не дивно, до топ-15, як і минулого року, потрапило 3 фіналісти з України! 

Фото з другого по п’ятнадцяте місця:

Друге місце. Ягуар у Природному резерві Пантанал, Бразилія. in the Pantanal Conservation Area of Brazil. Автор:  Leonardo Ramos, CC BY-SA 4.0.

Третє місце.  Косарі (Platalea leucorodia), Дунайський біосферний заповідник. Автор: Ryzhkov Sergey, CC BY-SA 4.0.

Четверте місце: Водяний буйвіл у Національному парку Балуран, Індонезія. Автор: Candra Firmansyah, CC BY-SA 4.0.

П’яте місце: Національний парк  Сассен-Бюнсов Ланд, Шпітцберген, Норвегія. Автор: Siri Uldal, CC BY-SA 4.0.

Шосте місце: У Державному парку Вершина Pedra Azul (Blue Stone), Бразилія. Автор: EduardoMSNeves, CC BY-SA 4.0.

Сьоме місце: орангутанг на о. Борнео. Автор:  Ridwan0810, CC BY-SA 4.0.

Восьме місце: Скелі Довбуша у Поляницькому регіональному парку. Автор: Пивовар Павло, CC BY-SA 4.0.

Дев’яте місце: Урочище «Пиндики», Джарлигацький національний парк, аерофото. Автор: Вадим Юник, CC BY-SA 4.0.

Десяте місце:Phyllomedusa rohdei, амфібія з родини райкових, у бразильському атлантичному лісі (заповідник компанії Мішлен). Автор: Augusto Martins, CC BY-SA 4.0.

Одинадцяте місце: у Національному парку Лавачара, Бангладеш Автор: Pallabkabir, CC BY-SA 4.0.

Дванадцяте місце:  місточок над річкою Ґандакі на фоні вершини Нілґірі, Непал. Автор:  Faj2323, CC BY-SA 4.0.

Тринадцяте місце: Пискуха північна у природному парку Момський, Якутія. Автор: Юрий Емельянов, CC BY-SA 4.0.

Чотирнадцяте місце: Випалений ліс на вершині Парніти, Греція. Автор: Stathis floros, CC BY-SA 4.0.

П’ятнадцяте місце: Родина капібарів біля річки Тіете, Бразилія.  Автор: Clodomiro Esteves Junior, CC BY-SA 4.0.

 

December 14, 2017

Закінчується ще один надзвичайний рік проведення фотоконкурсу Wiki Loves Monuments, і настав час представити переможців цьогорічного міжнародного фіналу. У 2017 році у 54 національних змаганнях було подано понад 245 тисяч фотографій пам’яток культури з усього світу, від Агри до Яремча. Взявши участь у конкурсі, понад 10 тисяч фотографів завантажили свої знімки на використання у Вікіпедії та сестринських проектах, додаючи візуальної краси вільним знанням. Від імені усіх читачів Вікіпедії: дякуємо!

З усіх поданих фото, на розгляд міжнародного журі було обрано 489 світлин. Їх усі можна побачити на одній сторінці. Журі розглянуло, оцінило і проранжувало ці фото за нашими звичними критеріями: користь для Вікіпедії, технічна якість та оригінальність. Дещо пізніше буде оприлюднено повний звіт про роботу журі. Сьогодні ми раді представити вам остаточні 15 фіналістів і їхні історії, а ще 10 наступних фото в рейтингу. Нам особливо приємно, що для декількох переможців це був перший їхній внесок у проекти Вікімедіа. Сподіваємося побачити їхній подальший внесок у наступні роки.

Ви також можете погортати сторінки конкурсу в Instagram або Twitter.

Насолоджуйтеся!

Перше місце. Головний приз цього року отримує Індія! Храм Хандоби в Джеджурі всякого дня красивий, але на цьому фото дивовижне поєднання дії, кольору та історії. Під час фестивалю Бхандара на людей довкола храму розсипають жовтий порошок куркуми. Гра кольорів на фото така, що ви й самі майже відчуваєте запах куркуми з картинки. (PKharote, CC BY-SA 4.0)

Друге місце. Друге місце є буквально прихованою коштовністю: тут зображено королівський павільйон, прихований у печері в горах Таїланду. Автор фото подолав 500 км зі своїми друзями, щоб дістатися на місце якраз у той момент, щоб зробити цей чудовий знімок з ідеальним світлом. (BerryJ, CC BY-SA 4.0)

Третє місце. Мечеть Байтул-Мукаррам (Дакка, Бангладеш) — 10-та найбільша в світі мечеть. Фото зроблене у годину-пік, під час джума-намазу одразу по обіді. Після багатьох спроб, Азіму вдалося знайти правильний кут і момент, щоб одночасно показати розмах мечеті в дії та ключові архітектурні елементи. (Azim Khan Ronnie, CC BY-SA 4.0)

Четверте місце. Спіральні сходи вежі Палацу барона Емпайна (також відомого як Індуський палац) у Каїрі, Єгипет. Натхнення на побудову цього бетонного палацу початку XX століття з’явилося завдяки храму Ангкор-Ват в Камбоджі. Закручені сходи гіпнотизують. (Manadily, CC BY-SA 4.0)

П’яте місце. Чудове світло підкреслює красу довколишнього ландшафту фортеці Верруколе в італійській Тоскані. Іріс подобається спостерігати дивні явища у небі й вловлювати їх на фото. (Iris.gonelli, CC BY-SA 4.0)

Шосте місце. Це складно уявити, але це та сама фортеця Верруколе, що й на п’ятому місці! Сімоне вдалося потрапити у топ-10 з кардинально іншим знімком. Рідкісний знімок інтер’єру показує одну з виставок у замку, яка передає життя середньовіччя. Журі охарактеризувало цю світлину як «історичну сцену, де слуги тільки щойно вийшли». (Simone Letari, CC BY-SA 4.0)

Сьоме місце. Самотній читач у (так, знову!) мечеті Байтул-Мукаррам у Бангладеш передає зовсім іншу сторону тої ж будівлі. Читач не тільки декоративний, але й допомагає вловити масштаб граційних арок. (Jubair1985, CC BY-SA 4.0)

Восьме місце. Дієго Дельсо робить внесок у Вікімедіа і Wiki Loves Monuments уже дуже давно, і зміг знову заворожити журі цим неймовірним знімком базиліки Нотр-Дам у Монреалі, Канада. Дієго був незадоволеним своїм попереднім фото цієї базиліки і десять років потому зміг зробити краще. Як бачимо, цією світлиною і журі було задоволене теж. (Diego Delso, CC BY-SA 4.0)

Дев’яте місце. Чудове симетричне фото храму Ват Бенчамабопхіт, де тільки сонце визирає з-за одного боку — другий знімок Janepop у топ-15. Він фотографував храм уже багато разів, оскільки ця споруда справді дуже красива, і цього разу отримав заслужену відзнаку. (BerryJ, CC BY-SA 4.0)

Десяте місце. Австралія приєдналася до Wiki Loves Monuments цього року вперше, і її Сіднейський оперний театр одразу зробив вражаючий стрибок у топ-10. Томас дуже цікавиться нічною фотографією і чекав середини зими, коли Сіднейська опера відкрита у темну частину доби, так щоб внутрішнє світло дало змогу зробити такий знімок.(Alphacontrol, CC BY-SA 4.0)

Одинадцяте місце. Визнаймо, цей покинутий пірс у Брайтоні, Велика Британія, не є знаменитою перлиною. Але й спадщина у занепаді теж є цінним нагадуванням про наше минуле, і цей монументальний пірс, збудований у 1860-х роках, є спогадом з часів, коли такі пірси будувались у багатьох місцях. Спокійне море й іржаві рештки пірсу дають певне відчуття нескінченності. (Matthew Hoser, CC BY-SA 4.0)

Дванадцяте місце. Ця зала казино розташована в одному з курортів міста Вісбаден у Німеччині. Хоча в цьому інтер’єрі справді грають в азартні ігри, він більше схожий на бібліотеку. зала спокійна, але у ній є багато деталей, які око може дослідити. (Martin Kraft, CC BY-SA 3.0)

Тринадцяте місце. Ці сванетські вежі у Местії, Грузія, датуються 9-12 століттям і є типовими для цього регіону. Дмитрові довелося добряче походити довкола, щоб знайти вдале місце і потрібне світло, щоб зробити саме такий знімок. (Dmytro Balkhovitin, CC BY-SA 4.0)

Чотирнадцяте місце. На цій світлині — елемент маєтку Табатабей у Кашані, Іран. Будинок збудований у 1880-их роках для заможного торговця килимами і є прикладом іранської житлової архітектури. Мостафа лише цього року завантажив тисячі фото, тож дуже приємно відзначити ось це з них чотирнадцятим місцем. (Mostafameraji, CC BY-SA 4.0)

П’ятнадцяте місце. Це чудовий знімок вдало передає емоції глядача, і туманний холодний зимовий день стає ще реальнішим, якщо кинути погляд на чоловіка, що йде вниз сходами в історичному центрі Комаккьо в Італії. (Francesco-1978, CC BY-SA 4.0)


На цьому закінчується огляд найкращих світлин конкурсу, як він був опублікований міжнародними організаторами. Але нехай свято не закінчується! Йдемо далі, покажемо вам усі оголошені 25 найкращих знімків 🙂

Шістнадцяте місце. Воскресенська церква у Слов’янську Донецької області. Дмитро Балховітін упіймав цей чудовий момент ясної квітневої ночі. Чи могла бути ще краща мить для того, щоб сфотографувати цю красу? (Dmytro Balkhovitin, CC BY-SA 4.0)

Сімнадцяте місце. Самотня й віддалена каплиця на пагорбі, захищена лише кількома деревами, такою її сфотографував Райнгольд. Ідеальна листівка для Ебенсфельда у Верхній Франконії, Німеччина. (Ermell, CC BY-SA 4.0)

Вісімнадцяте місце. Темрява на стінах і дивовижна плитка створюють чудове обрамлення для краси мечеті Імама в Ісфахані, Іран. (Mohammad Tarem, CC BY-SA 4.0)

Дев’ятнадцяте місце. Зоряна ніч і оранжевий відсвіт прекрасно відтінюють на цьому фото замок Керібюс в департаменті Од, Франція. (Philippe Contal, CC BY-SA 4.0)

Двадцяте місце. Туман може бути дорогоцінною умовою для деяких фото, і саме завдяки йому Авільянський замок у П’ємонті, Італія, отримує дух величі. (Cristian Buda, CC BY-SA 4.0)

Двадцять перше місце. Успенська церква старообрядців у Чернівецькій області, визирає з дерев на цьому фото Сергія. (Ryzhkov Sergey, CC BY-SA 4.0)

Двадцять друге місце. Зорі кружляють над древньою синагогою в національному парку Барам в Ізраїлі. (Erez Ashkenazi, CC BY-SA 4.0)

Двадцять третє місце. Вогні і прапорці привертають увагу до ступи Намо Будда у Каврепаланчоку, Непал. (Creepanta, CC BY-SA 4.0)

Двадцять четверте місце. Світлина, що може одразу йти як різдвяна листівка: костел святого Андрія в Тжебєшовіце, Польща. (Poconaco, CC BY-SA 4.0)

Двадцять п’яте місце. Сонце, що заходить над археологічною пам’яткою, могильником Бракелунд у Швеції, переконало журі, що ця світлина повинна мати 25-те місце в міжнародному фіналі. Чудове висвітлення і переднього плану, і тла. (Nicklas Larsson, CC BY-SA 4.0)


Для зручності поширення вами цих чудових, прекрасних, неймовірних світлин, на кожне зображення додано підпис з назвою, автором та ліцензією. Натиснувши на зображення, ви перейдете на його сторінку у Вікісховищі, де є додаткова інформація про файл, а також можливість завантажити без вотермарка чи іншого розміру. Нагадуємо, що «ліцензія CC BY-SA 4.0» означає, що ви можете як завгодно використовувати усі ці фото без потреби запитувати в автора, аби тільки вказували його і ліцензію.

Чи вам сподобалися ці фото? Запрошуємо переглянути найкращі світлини усіх національних конкурсів 2017 року!

December 11, 2017

9 грудня Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного ґречно прийняла у себе церемонію нагородження ВЛП 2017.

На церемонію були запрошені переможці усіх номінацій, а саме учасники, які сфотографували найбільше об’єктів культурної спадщини в кожному з регіонів України та загалом і ті, чиї фото були обрані найкращими за регіонами України та ввійшли до десяти найкращих. Вела церемонію членкиня організаційного комітету Наталія Тимків. Фоторепортаж від Романа Наумова та Валерії Мезенцевої.

Спершу вітальне слово сказала директорка бібліотеки Галина Войцехівська. Нещодавно фотографіями конкурсу «Вікі любить пам’ятки» проілюстровано серію бібліографічних покажчиків «Малі міста України», тож бібліотека була рада поспілкуватися з фотографами і продовжити співпрацю.

Директорка бібліотеки Галина Войцехівська; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Директорка бібліотеки Галина Войцехівська; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Присутніми були троє (з 17) членів журі, а саме Костянтин Брижниченко, Георгій Чернілєвський та Володимир Лініков. Усі вони фотографи, а пан Володимир також історик, співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею. Вони коментували вибір найкращих фотографій, пан Георгій вручав дипломи.

Члени журі: Костянтин Брижниченко, Володимир Лініков; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Члени журі: Костянтин Брижниченко, Володимир Лініков; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Цьогорічний конкурс відзначився плідною співпрацею з деякими обласними державними адміністраціями і відділами туризму, а також КМДА, тож на церемонії були і представники державної влади. Від організаторів конкурсу вони отримали подяки і запрошення до подальшої, глибшої співпраці у 2018.

До вибору переможця по Києву долучилося двоє додаткових членів журі від КМДА; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

До вибору переможця по Києву долучилося двоє додаткових членів журі від КМДА; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Відділ культури і туризму Добропільської райдержадміністрації підтримав конкурс інформаційно, а Юлія Літвінова подала на конкурс фотографії найбільшої кількості пам'яток Донецької області; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Відділ культури і туризму Добропільської райдержадміністрації підтримав конкурс інформаційно, а Юлія Літвінова подала на конкурс фотографії найбільшої кількості пам’яток Донецької області; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

У когорті цьогорічних переможців були як уже відомі організаторам імена, так і нові учасники, які взяли участь уперше і одразу змогли забрати приз.

Ольга Лобода, переможець у номінаціях за найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Сумської області та Севастополя, брала участь уперше; та член журі В'ячеслав Галєвський; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Ольга Лобода, переможець у номінаціях за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Сумської області та Севастополя, брала участь уперше; та член журі Георгій Чернілєвський; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Олександр Павленко, автор найкращого фото Луганської області, говорить, що досі на конкурс потрапляло мало красивих знімків з Луганщини лише тому, що він раніше не брав у цьому участі; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Олександр Павленко, автор найкращого фото Луганської області, говорить, що досі на конкурс потрапляло мало красивих знімків з Луганщини лише тому, що він раніше не брав у цьому участі; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Сергій Тарабара, частий учасник і переможець по рідній Чернігівській області; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Сергій Тарабара, частий учасник і переможець по рідній Чернігівській області; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Просторий зал бібліотеки вмістив усіх охочих відвідати захід; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Просторий зал бібліотеки вмістив усіх охочих відвідати захід; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Плеяда переможців: Крістіна Федорович, Сергій Рижков, Вадим Постернак, Олександр Примас; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Плеяда переможців: Крістіна Федорович, Сергій Рижков, Вадим Постернак, Олександр Примас; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Авторами десяти найкращих фотографій стали четверо авторів. Переможні світлини настільки трималися в секреті, що навіть члени журі дізналися не лише про розподіл місць, а й про власне самі топ-10 лише на церемонії нагородження.

До найкращого десятка потрапило три фото з Донеччини — завдяки великому ентузіасту Дмитру Балховітіну. Дмитро пообіцяв і надалі фотографувати Святогірську лавру, фото якої раніше перемагало навіть на міжнародному етапі конкурсу Wiki Loves Monuments. Друге місце на конкурсі цьогоріч отримала його світлина Воскресенської церкви у Слов’янську, тож тепер це надихатиме його також фотографувати й інші пам’ятки культури рідної області 😉

Дмитро Балховітін; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Дмитро Балховітін; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Коли Сергій Рижков побачив, які 4 (!) його фото потрапили у топ-10, то скромно прокоментував, що може ще краще. Тож ми з нетерпінням чекатимемо наступного конкурсу, щоб (вкотре) у цьому пересвідчитися.

Сергій Рижков; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Сергій Рижков; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Максим Присяжнюк не лише втрапив до авторів найкращих знімків у головній номінації, але й виборов перемогу у новоствореній номінації «Найкращі банери для Вікімандрів» з неймовірною панорамою Поштової площі у Києві. Деякі учасники вже задекларували своє бажання також поборотися за перемогу в цій номінації наступного року.

Максим Присяжнюк; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Максим Присяжнюк; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Головний переможець, автор фотографії Львівського оперного театру, яка зайняла перше місце — Сергій Криниця з Черкас. Він, на жаль, не зміг приїхати до Києва, але приз знайде його і вдома. І на церемонії, і в коментарях у соцмережах інші учасники конкурсу висловили повну згоду з рішенням журі — це фото заслужено отримало перше місце.

Присутні члени оргкомітету; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Присутні члени оргкомітету; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Після власне церемонії нагородження присутні зробили перерву на чай і тістечка з логотипом конкурсу, а по тому найбільш віддані ентузіасти конкурсу висловили свої побажання до змін у регламенті на наступний рік. 2018 року конкурс відбудеться вже всьоме, і є велике бажання покращити як схему оцінювання фотографій, щоб зменшити суб’єктивність вибору на перших етапах відбору, так і простимулювати учасників фотографувати об’єкти, які ще не мають світлин, збільшивши коефіцієнт для важче доступних населених пунктів. Організатори обіцяють врахувати всі побажання, написати регламент конкурсу 2018 у січні й одразу ознайомити з ним учасників.

фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Наталія Шестакова викладає свої побажання; фото зі сторінки конкурсу у facebook

Наталія Шестакова викладає свої побажання; фото зі сторінки конкурсу у facebook

На загальному фото переможці, організатори, члени журі, партнери; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

На загальному фото переможці, організатори, члени журі, партнери; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Більше фотографій з церемонії дивіться у Вікісховищі: Wiki Loves Monuments 2017 Awards Ceremony. Є сюжет про конкурс у програмі «Ранок по-київськи» на ТРК «Київ». Двоє переможців, Наталія Шестакова та Максим Присяжнюк, також поговорили про конкурс у прямому ефірі на радіо Ера у програмі «Культурний простір».

До 17 грудня у залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки триває виставка фотографій-переможців «Вікі любить пам’ятки 2017».

Виставка 10-ти найкращих фото триватиме у бібліотеці до 17 грудня; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Виставка 10-ти найкращих фото триватиме у бібліотеці до 17 грудня; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

December 10, 2017

Днями буде оголошено переможців міжнародної частини конкурсу. У роботі міжнародного журі брала участь українка — еколог та фотограф Наталія Шевченко. До міжнародного раунду свої топ-10 найкращих світлин разом з Україною подали ще 34 країни та переможці «Вікі любить Землю: біосферні заповідники» під егідою ЮНЕСКО. Всі світлини-фіналісти було зібрано на  одній сторінці у Вікісховищі.  Особливістю є те, що не всі країни ранжували переможців за місцями 1-10, оскільки це не було обов’язковим.

Запрошуємо оцінити шанси на перемогу у світлин, що зайняли перші місця або потрапили до топ-10 в інших країнах з підписами українською мовою та посиланнями на статтю про зображений природний об’єкт  в українській Вікіпедії, якщо така існує. Переходьте та дізнавайтесь більше про пам’ятки природи світу!

 Один з фіналістів національного конкурсу Алжиру

Wonderful rocks 1

Національний парк Ахаггар, Алжир. Автор: Abderrezzak koriche , CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Азербайджану

Şahdağ Milli Parkı - Quba (9)

Шахдазький національний парк, Азербайджан.  Автор: Rəşad İsgəndəroğlu (Isr Obvius) , CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Австралії

Young White Necked Heron

Молода білошия чапля (Ardea pacifica) з розправленими крилами на річці Дарлінг у Національному парку Кінчега, Новий Південний Вельс, Австралія. Автор:  Kasia-aus , CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Бангладеш

Life around jungle

Національний парк Лавачара, Бангладеш. Автор: Pallab Kabir,  CC-BY-SA 4.0.

 Перше місце у національному конкурсі Болгарії

Belintash tree

Столітнє дерево попід плато Белінташ, Болгарія. Автор: Borislav krustev, CC-BY-SA-4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Бразилії

Perereca-macaco - Phyllomedusa rohdei

Phyllomedusa rohdei, амфібія з родини райкових, у бразильському атлантичному лісі (заповідник компанії Мішлен). Автор: Renato Augusto Martins, , CC-BY-SA-4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Камеруну

Один з фіналістів національного конкурсу Канади

Aurora in Banff

Весняне полярне сяйво у Національному парку Банф. Автор:  Colin1559, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Китаю

LS 0291-历山-Q30015280

Національний лісовий парк Долина Тайханшань. Автор:  Sxjccls, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Хорватії

Nacionalni park Krka-Skradinski buk

Водоспад Скрадінскі Бук, Національний парк Крка. Автор: NatalyL, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Єгипту

وحيد

Будинок на озері Буруллус, на півночі Єгипту. Автор: Adelbayoumi, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Франції

Перше місце у національному конкурсі Грузії

მამრი შვლის ნუკრი ლაგოდეხის დაცულ ტერიტორიებზე

Лагодехський заповідник. Автор:  Vacheraindeli, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Німеччини

Fluss-Seeschwalbe im Vogelschutzgebiet Federseeried (DE-7923-401) beim Fischfang03

Крячок річковий у Європейському заповіднику Федерзеє. Автор: Andreas Weith, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Греції

Αθαμανικά Όρη υπό το φως του Φεγγαριού - Στάθης Κουτσιαύτης

Панорама гір Дзумерка під місячним сяйвом, Греція. Автор: Στάθης Κουτσιαύτης, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Індонезії

Merak tarung

Два зелені павичі (Pavo muticus) б’ються, Національний парк Балуран. Автор: Candra Firmansyah, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу в Іраку

جبل پيره مكرون - محافظة السليمانية

Гора Перамагрун у провінції Сулейманія. Автор: Ahmed Kamal Ali, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Латвії

Kolkas rags

Мис Колкасраґс, Латвія. Автор: Edgars Šulcs, CC BY-SA 4.0

 Друге місце у національному конкурсі Лівії

Milky Way libya (cropped)

Чумацький шлях над пустелею у Лівії. Автор:  Seragz, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Молдови

Complexul geologic și paleontologic din bazinul râului Lopatnic. În apropierea satului Caracușenii Vechi

Долина річки Лопатник. Автор: Balan Anton, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Марокко

Ouzoud waterfalls In spring-Morocco

Водоспад Узуд у Марокко. Автор:  Kasmii, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Непалу

120408 Pheriche Pano 4k

Панорама долини Кхумбу-Хола над Периче. Ліворуч розташовані вершини Табоче (6542 м) і Чолатцзе (6440 м). Автор: Faj2323, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу у Нігерії

Water buck (Kobus ellipsiprymnus) -Yankari game reserve, Bauchi State (1)

Козел водяний (Kobus ellipsiprymnus). Національний парк Янкарі, штат Баучі, Нігерія. Автор: Charles Emogor, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Норвегії

Lyngsalpan landskapsvernområde

Ландшафтний район Лінгсалпан. Автор:  Siri Uldal, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу у Пакистані

Jarbasu Lake

Озеро біля Скарду. Автор: Moiz Ismaili, CC BY-SA 4.0

 Один з фіналістів національного конкурсу Росії

Ogoy island in winter

Острів Огой, Прибайкальський національний парк. Автор: Sergey Pesterev, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у націоальному конкурсі Сербії

Grza vrelo

Річка Грза, Природний парк Куджай-Беляниця. Автор:  Maja Stosic, CC BY-SA 4.0

Перше місце у націоальному конкурсі Кореї

주왕산 ( 3 )

Національний парк Чувангсан. Автор:  최옥석, CC BY-SA 3.0

 Перше місце у націоальному конкурсі Іспанії

Cascadas en el río Argoza 01

Водоспад на річці Аргоса, притоці Сахи. Автор:  María del Milagro Bolado Tirado, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у націоальному конкурсі Швейції

Tallmon 1

Природний заповідник Тальмун, комуна Еда, Вермланд. Автор: Peter Nilsson

 Перше місце у націоальному конкурсі Швейцарії

Naturpark Gantrisch 014

Природний парк Гантріш. Автор: Heaven 721, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Тайваню

WaterOutlet raiden0621 001

Національний парк Кеньдін. Автор:  Raiden0621, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Таїланду

อุทยานแห่งชาติภูแลนคา4

Національний парк Пху Лаен Кха. Автор:  Yakuzakorat, CC BY-SA 4.0

Перше місце у націоальному конкурсі Тунісу

Capparis spinosa Ichkeul National Parc

Каперці трав’янисті (Capparis spinosa) у Національному парку Ішкель. Автор:  IssamBarhoumi, CC BY-SA 4.0

Переглянути всі фото-фіналісти

December 09, 2017

9 грудня у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В.Г. Заболотного нагороджено переможців конкурсу фотографій пам’яток культурної спадщини для Вікіпедії під назвою «Вікі любить пам’ятки» й відкрилася виставка найкращих робіт.

Виставка у бібліотеці триватиме до 17 грудня 2017.

Міжнародний проект «Вікі любить пам’ятки» спрямований на створення повної ілюстрованої інформаційної бази про культурний спадок світу; зібрані фотографії будуть використані у Вікіпедії. У 2017 році конкурс відбувся у понад 50 країнах.

В українській частині конкурсу було завантажено понад 37 тисяч фотографій — найбільше з усіх країн-учасниць. Подано фото більше 16 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 2500 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли 410 авторів, шестеро з них є одними з 15-ти найактивніших завантажувачів фото у світі.

У межах проекту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі світлини (за місцями) наводяться нижче.

Львівський оперний театр. Найкраще фото Львівської області. Автор фото — Сергій Криниця, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Львівський оперний театр. 1 місце. Автор фото — Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Воскресенська церква, Слов'янськ. Найкраща світлина Донецької області 2017. Автор — Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Воскресенська церква, Слов’янськ. 2 місце. Автор — Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Осінній захід сонця над Святогірською лаврою. Донецька область. 3 місце. Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Осінній захід сонця над Святогірською лаврою. Донецька область. 3 місце. Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Руїни Кудринецького замку у вечірньому світлі. Тернопільська область. 4 місце. Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Руїни Кудринецького замку у вечірньому світлі. Тернопільська область. 4 місце. Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Хмарний пейзаж Святогірської лаври. Донецька область. 5 місце. Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Хмарний пейзаж Святогірської лаври. Донецька область. 5 місце. Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Колишня водонапірна вежа у Вінниці. Найкраща світлина Вінницької області 2017. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Колишня водонапірна вежа у Вінниці. 6 місце. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Панорама пам'яток Кременця. Тернопільська область. 7 місце. Максим Присяжнюк, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Панорама пам’яток Кременця. Тернопільська область. 7 місце. Максим Присяжнюк, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Олеський замок на тлі вечірнього неба. Львівська область. 8 місце. Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Олеський замок на тлі вечірнього неба. Львівська область. 8 місце. Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Успенський собор, село Біла Криниця. Найкраща світлина Чернівецької області 2017. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Успенський собор, село Біла Криниця. 9 місце. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Руїни Червоногородського замку. Тернопільська область. 10 місце. Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Руїни Червоногородського замку. Тернопільська область. 10 місце. Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Для довідки:

«Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) — міжнародний фотоконкурс пам’яток культурної спадщини, метою якого є зібрати світлини для ілюстрування статей у Вікіпедії, Вікімандрах та інших вікіпроектах. За цей час було зібрано майже 2 мільйони зображень. В Україні цього року проводився шостий раз.

Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроектів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

Усі фото можна вільно використовувати в будь-яких цілях, за умови вказання автора та ліцензії (як у підписах до зображень у цьому дописі).

December 08, 2017

Костьол святого Миколая, Київ, Велика Васильківська вул., 77. Автор фото — Олексій Карпенко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Костьол святого Миколая, Київ. Автор фото — Олексій Карпенко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкращу світлину міста Києва вибирало розширене журі — ми продовжили співпрацю із Київською міською державною адміністрацією, яка розпочалася ще під час спецномінації сестринського фотоконкурсу «Вікі любить Землю», і світлину міста обирало конкурсне журі, а також Ірина Прокопенко, генеральний директор Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій, та Олена Мокроусова, головний фахівець відділу обліку пам’яток Центру. За підсумками їхньої роботи найбільше балів набрала робота Олексія Карпенка — костьол святого Миколая у вечірніх сутінках.

Член журі Роман Бречко зауважив:

Цікаве нічне фото, виділяється на фоні інших робіт.
 

Інший член журі C messier вважає, що загалом робота хороша, але могла б бути симетричною і не ховати центральний тимпан:

I also don’t understand why this isn’t symmetrical. It could move the tree a bit sideways and thus not hide the central tympanum.
 

Костьол святого Миколая — це діючий римо-католицький храм у Києві, побудований у 1899—1909 роках у неоготичному стилі київським архітектором Владиславом Городецьким за проектом С. В. Валовського. 1936 року костьол закрила більшовицька влада, до 1978 року він використовувався як господарське приміщення. З 1978 року будівлю передали Будинку органної музики. Після завершення реставрації приміщення 1981 року і до 1991 року церква працювала як концертний зал. З 1991 року приміщення храму між собою ділять Національний будинок органної та камерної музики України як приміщення для концертів, та парафія Святого Миколая Римо-Католицької Церкви в Україні, яка проводить в ній служби для релігійної громади.

Костьол святого Івана Хрестителя, Біла Церква, Київська область. Автор фото — Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Костьол святого Івана Хрестителя, Біла Церква, Київська область. Автор фото — Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

У Київській області теж переміг костьол — колишній костьол святого Івана Хрестителя, який зараз використовується як органний зал. Споруда розташована на історичному ядрі Білої Церкви — Замковій горі. І проглядається з багатьох місць, навіть доволі віддалених від нього. Закладений 1812 року, будівництво закінчене 1816 року. Є поки що непідтверджена версія, що автором цієї пам’ятки класицизму був італійський архітектор Доменіко Ботані, який певний час перебував як архітектор при Браницьких.

Член журі Міхіль Вербек прокоментував, що це приємна біла і сніжна композиція:

A nice white and snowy composition.
 

Гармати з бастіонів Чернігівської фортеці, Чернігів, територія Валу. Автор фото — Сергій Тарабара, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Гармати з бастіонів Чернігівської фортеці, Чернігів, територія Валу. Автор фото — Сергій Тарабара, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Гармати з бастіонів Чернігівської фортеці — пам’ятка історії місцевого значення в Чернігові. Складається з 12 гармат XVI—XVIII століть. Варто зауважити, що територія історичного центру Чернігова, де розташовані гармати, з 1989 року є кандидатом на включення до списку Cвітової спадщини ЮНЕСКО (входить до т.з. попереднього списку — Tentative list).

Члени журі Арільд Воген, Роман Бречко та C messier відзначили «приємну зимову картинку» роботи.

C messier додатково зауважив, що йому б хотілося більше простору між першою гарматою та гілками зверху:

Maybe the camera was a bit to high, as I wanted more space between the first cannon and the branches above.
 

Цим дописом ми завершуємо оголошення регіональних переможців — будемо раді бачити Вас усіх на церемонії нагородження 9 грудня у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного (проспект Перемоги, 50, Київ), початок о 12:00.

December 07, 2017

Наступні три переможці за областями у цьогорічному конкурсі.

Волосне правління, Новоукраїнка, вул. Гагаріна,17.  Автор фото — Наталія Шестакова, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Волосне правління, Новоукраїнка, вул. Гагаріна,17.  Автор фото — Наталія Шестакова, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Наталія Шестакова стала другою учасницею, хто сфотографував волосне управління на Кіровоградщині для Вікіпедії (що доволі нетипово для переможних світлин) і перемогла. Пам’ятка збудована наприкінці ХІХ ст., охоронний статус надано у 2011 році. Зараз там розміщується дитяча бібліотека.

Церква Олександра Невського, село Берестове Бердянського району. Автор фото — Наталія Шестакова, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Церква Олександра Невського, село Берестове Бердянського району. Автор фото — Наталія Шестакова, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

По Запорізький області першість також виборола Наталія і вже за обома згаданими параметрами. У Вікісховищі фото цієї пам’ятки з’явилося завдяки їй вперше саме цього року!
Костел св. Миколая, Кам'янське. Автор фото — PhotoDocumentalist, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Костел св. Миколая, Кам’янське. Автор фото — PhotoDocumentalist, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Костел святого Миколая — один з небагатьох римо-католицьких храмів у східних областях України. Побудований у 1895-97 роках у готичному стилі з двома 33-метровими баштами зі східного фасаду, розрахований на присутність 500 осіб. Будівництво велося на кошти робітників і службовців Дніпровського заводу за участю Металургійного Товариства. Проектувати костел директор заводу запросив архітектора Маріана Хорманського. У 1929 році костел був відібраний у католиків, а майно вивезене. У радянські часи в костелі розміщувалися військкомат і автомийка.  У 1991 році відновлені богослужіння, у 1997 році завершилась реставрація. Стаття у Вікіпедії про пам’ятку є незавершеною.
Roman Catholic Church of Saint Nicholas, Kamianske7

Вигляд костелу у перші роки після зведення

December 06, 2017

Наступні три переможці за областями у нашому фотоконкурсі пам’яток культурної спадщини.

Колишня водонапірна вежа у Вінниці. Найкраща світлина Вінницької області 2017. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Колишня водонапірна вежа у Вінниці. Найкраща світлина Вінницької області 2017. Автор фото — Сергій Рижков, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Водонапірна вежа у Вінниці має статус пам’ятки місцевого значення має з 1983 року, а з 2000 — офіційно є одним із символів міста.

Збудована вона у 1912 році за проектом Григорія Артинова і поєднувала функції пожежної каланчі, для цілей якої був пристосований верхній ярус, та забезпечувала роботу першого у Вінниці водогону. До середини століття вежа  залишалась однією з найвищих будівель міста.

Семиярусна восьмикутна витягнута в периметрі башта практично зберегла свій первозданний вигляд. Після реконструкції змінили розташування годинників, спустивши їх на ярус нижче; а ще тепер вежа має чудову вечірню підсвітку, завдяки якій і можна робити такі чудові знімки.

Член журі Юрій Клименко висловився влучно і змістовно:

Дуже технічна і сконцентрована фотографія і цим вона безперечно чіпляє.

 

Будинок Головного командира Чорноморського флоту в Миколаєві. Найкраща світлина Миколаївської області 2017. Автор фото — користувач SNCH, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будинок Головного командира Чорноморського флоту в Миколаєві. Найкраща світлина Миколаївської області 2017. Автор фото — користувач SNCH, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Будинок Головного командира Чорноморського флоту в Миколаєві — пам’ятка архітектура національного значення і пам’ятка історії місцевого значення.

Будівлю звели у 1792-94 роках за проектом та під керівництвом архітектора П. Нейолова у стилі класицизму XVIII століття. Первинно вона призначалася для правління Чорноморського адміралтейства, однак за час свого існування виконала багато різних призначень: коли завершилося будівництво, тут поселився із сім’єю адмірал Микола Мордвінов, згодом тут проживали та працювали такі адмірали де-Траверсе, Грейг, Лазарєв, фон-Глазенап, Аркас, після Жовтневої революції у будинку розташували гуртожиток для вчителів Наркомпросу, потім — дитячий дім, ремеслене училище, після нього школу-інтернат.

Нарешті у 1973 році прийнято рішення про створення Музею суднобудування і флоту, на той момент «адміральський палац» уже почали реставрувати. І нині музей приймає відвідувачів саме в цій будівлі.

Пам'ятник князю Воронцову, Одеса. Найкраща світлина Одеської області 2017. Автор фото — Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Пам’ятник князю Воронцову, Одеса. Найкраща світлина Одеської області 2017. Автор фото — Сергій Криниця, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Пам’ятник князю Воронцову — пам’ятка монументального мистецтва національного значення. Статуя генерал-губернатора Новоросійського краю і Бессарабії князя Михайла Воронцова з’явилася  в Одесі у 1863 році. Це другий пам’ятник у місті, після пам’ятника Дюку. Михайло Воронцов — цікавий зразок людини, що провела молодість і здобула освіту в Лондоні, будував собі маєтки (Вікіпедія має щонайменше три статті з назвою «Воронцовський палац»), але в преамбулі статті про самого Воронцова відзначено інше: «Сприяв господарському розвитку краю, розбудові Одеси та інших міст».

Бронзова статуя князя, загорнутого у мантію і з фельдмаршалським пірначем в руці, міститься на чотирикутному постаменті з кримського діориту. Темного зимового вечора пам’ятник освітлюють хіба що вогні Спасо-Преображенського собору неподалік, в якому, власне, і похований Михайло Воронцов.

Враження члена журі користувача C messier:

Мені справді подобається рішення статуї як силуету. Туман додає фотографії містичної атмосфери. Хоча ще питання, чи треба було так обрізати знімок унизу.


Залишилося ще кілька регіональних переможців! Вже скоро 😉

December 05, 2017

У цих областях перемогли пам’ятки-візитки своїх міст, добре відомі нашим учасникам.

Сергій Криниця вкотре став автором найкращої світлини в області, а саме найкращої серед тих, що зафіксували пам’ятки Львівщини.

Львівський оперний театр. Найкраще фото Львівської області. Автор фото — Сергій Криниця, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Львівський оперний театр. Найкраще фото Львівської області. Автор фото — Сергій Криниця, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької — театр опери і балету у Львові, розташований в історичному центрі міста на проспекті Свободи, 28 та названий на честь відомої української оперної співачки Соломії Крушельницької. Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року за проектом архітектора Зигмунта Горголевського — автора багатьох монументальних споруд Польщі і Німеччини. Проект було обрано за результатами конкурсу та непростого обговорення, що призвели до деяких змін у ньому.

Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручили фірмі Івана Левинського, асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в Сяноку. Систему вентиляції встановила фірма Johannes Haas із Відня спільно з львів’янином Владиславом Нємекшею. Нагляд за роботами здійснював особисто Зиґмунт Ґорґолевськийза участі випусників краківської Промислової школи, з яких найдовше на будмайданчику працював Ян Новорита — в майбутньому відомий архітектор Львова і Катовіц. Усе внутрішнє оздоблення також виконано за проектом Ґорґолевського, але тут керівником робіт був Марцелій Гарасимович. Живописні та скульптурні роботи доручено окремо запрошеним митцям, зокрема скульпторам Антонію Попелю та Тадеушу Барончу (композиції «Трагедія» та «Комедія»), Петрові Війтовичу (статуї «Слава», «Поезія» та «Музика»), Тадеушу Вісньовецькому, Юліушу Белтовському, Юліану Марковському.

Стилістично споруда відноситься до неоренесансу та необароко. Присутні також елементи модерну. Застосовано велику кількість форм обидвох стилів та рясне скульптурне декорування.

У серпні 2017 року гендиректор оперного театру Василь Вовкун заявив, що банерна реклама назавжди зникне із фасаду Львівської опери. Можливо, переможна світлина зафіксувала перші дні цього рішення у дії і, звісно ж, від того багато виграла.

Член журі Георгій Чернілєвський це фото коментує так:

КОМПОЗИЦІЯ

Нічні знімки Львівського оперного театру завантажували і раніше, але тут автор зміг подати цю будівлю по-новому за рахунок цікавого композиційного рішення. По-перше, це відмова від симетрії. Театр знято не фронтально, а з правого кута. По-друге, віддзеркалення у фонтані стало одним з важливих елементів загальної картини.
Додатково варто відзначити, що фотографія пройшла грамотну пост-обробку. Зокрема виправлено геометричні викривлення, які зазвичай наявні на подібних знімках.

 

Руїни замку, с. Новомалин. Найкраща світлина Рівненської області. Автор фото — Demmarcos, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Руїни замку, с. Новомалин. Найкраща світлина Рівненської області. Автор фото — користувач Demmarcos, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

У Рівненський області перемогу в номінації вже другий рік поспіль виборює світлина Новомалинського замку, точніше його каплиці, але тепер у об’єктиві користувача Demmarcos. Руїни замку розташовані в селі Новомалин, що в Острозькому районі Рівненської області. Каплиця побудована в неоготичному стилі, її цокольна частина — залишки оборонної вежі. Кожен із чотирьох фасадів прорізаний одним вузьким стрілчастим вікном, а поставлені на зовнішніх кутах високі круглі башточки, розкреслені лінійним рустом, нагадують готичні пінаклі. Інтер’єр каплиці був прикрашений різьбленням по мармуру, виконаної скульптором Т. О. Сосновським. Замковий комплекс зазнав руйнувань під час Другої світової війни. Замок — один із найстаріших в Україні, проте на сьогодні залишились лише художньо атракційні руїни.

Від пам’яткознавців у журі це фото отримало і 10/10, а от фотографи ставили оцінки скромніші, нагадуючи (як-то користувач C messier), про те, що можна було б і скористатися правилом третин.

В'їзна (Надбрамна) башта Луцького замку. Найкраща світлина Волинської області. Автор фото — Мирослав Видрак, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

В’їзна (Надбрамна) башта Луцького замку. Найкраща світлина Волинської області. Автор фото — Мирослав Видрак, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Фото церковних пам’яток, що виборювали перемоги у Волинській області останні два роки, поступилися замку. Світлина В’їзної (Надбрамної) башти Мирослава Видрака отримала найбільше балів журі.

Замок Любарта, або Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам’ятка архітектури та історії національного значення. Один із найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об’єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

В’їзна вежа це п’ятиярусна паралелепіпедна споруда. Висота становить 28 м, розмір в плані 11,9×12,05 м. У південній частині розміщені гвинтові сходи, які сполучались із князівським палацом. Від рогу вежі починається стіна Окольного замку. Унизу вежа підпирається потужними контрфорсами, зведеними на початку XIX ст, які дещо звужуються доверху. Між ними арковий вхід у замок. Над входом розташовані два портали з арковим завершенням. Це колишні входи у замок, колись вони закривались підйомним мостом. Другий ярус вежі має напівциліндричні, а третій та четвертий мали хрещаті склепіння. Лише вони порушують загалом симетричну структуру головного фасаду вежі. У середній частині фасаду виступають квадратні зубці, розташовані над проміжним карнизом. Верхній карниз має аркатурний мотив і оперізує вежу по периметру. Під ним знаходяться два отвори. Аттик має потужні зубці-мерлони ренесансної форми. Задній фасад вежі, який виходить у замковий двір, має простішу структуру. Центральний прохід має готичне завершення. Середні яруси вежі, за винятком верхнього, мають по одному вікну, обрамлені білокам’яними ренесансними наличниками.

У коментарях до цього фото члени журі погодились одне з одним, що світлина має приємний настрій (користувач C messier) і чудову композицію (Міхіль Вербек).


У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії:
uk.wikipedia.org/wiki/Львівський_національний_академічний_театр_опери_та_балету_імені_Соломії_Крушельницької
uk.wikipedia.org/wiki/Новомалинський_замок
uk.wikipedia.org/wiki/Замок_Любарта#Архітектура

Час від часу я заходжу в розділ «спам», щоб почитати коментарі на wikilovesmonuments.org.ua, які туди потрапляють. (Все-таки інколи там опиняються притомні речі, треба ж їх рятувати?) Спамних коментарів сотні, вони повторюються, і схеми видно краєм ока.

Якби Вікіпедія найняла спамерів, щоб вони рекламували її в коментарях сайтів, це виглядало б десь так.

  • Ми всіємо цінувати Ваш час і розділяємо з Вами спільні цілі. Ваша поінформованість про різні речі наш головний пріоритет. Наші послуги: статті про все на світі з внутрішніми переходами з одної на іншу. Можливість гортати статті до третьої ночі. Не проходьте повз нашу пропозицію, заходьте вже зараз: uk . wikipedia . org
  • універсальний сервіс. для комплексного отримання інфи в інтернеті й оптимізації ваших знань без посередників і переплат в одному місці! Ви вводите потрібну назву, після чого наш пошуковик аналізує її і пропонує статті, в яких вона найчастіше зустрічається, обираючи найоптимальніші входження. Слідуючи підказкам і рекомендаціям, всього за 10 хвилин ви отримуєте безплатну й ефективну статтю про потрібну річ! http://bit.ly/2jRrqbj — як знайти потрібну інфу. https://uk.wikipedia.org/ найкраще в інтернеті
  • збільшення твоїх звивин
  • ми знаємо, що таке хентай https://uk.wikipedia.org/wiki/Хентай — історія, цензура, види, картинки, журнали, відеоігри, дискусії
  • я дуже вдячна за цю тему на форумі! ви класні, продовжуйте в тому ж дусі. https://uk.wikipedia.org/wiki/Римський_Форум — Риточка
  • Напередодні свята обов'язково треба завітати у Вікіпедію! Незалежно від доходу та інших індивідуальних особиливостей, кожній жінці хочеться знати про походження свята і традиції в різних країнах, це безсумнівно. Детальніше читайте на нашому сайті uk.wikipedia.org
  • Дане повідомлення розміщене тут особою, яка прочитала у Вікіпедії, що таке «сайт». Сайт — це сукупність веб-сторінок, доступних у мережі Інтернет, які об'єднані як за змістом, так і за навігацією під єдиним доменним ім'ям. Ви читаєте це — значить це працює! ;) Подробиці на офіційному сайті https://uk.wikipedia.org/wiki/Веб-сайт, є скорочений перший абзац для лінивих.
  • Дослідники написали у British Medical Journal, що вакцини не викликають аутизму, а стаття, з якої почався весь галас про це, була сфабрикована. Читайте про це та багато іншого на сайті uk.wikipedia.org
  • Не знаєте куди поїхати влітку? Аблі! Економіка: 2010 року серед 2180 осіб працездатного віку (15-64 років) 1690 були активними, 490 — неактивними (показник активності 77,5%, у 1999 році було 74,1%). З 1690 активних мешканців працювали 1592 особи (842 чоловіки та 750 жінок), безробітними було 98 (51 чоловік та 47 жінок). Серед 490 неактивних 216 осіб було учнями чи студентами, 150 — пенсіонерами, 124 були неактивними з інших причин https://uk.wikipedia.org/wiki/Аблі
    Цікавитеся, коли була заснована Черкаська обласна державна телерадіокомпанія «Рось»? Черкаська обласна державна телерадіокомпанія працює в ефірі 19 років. Вона розпочала свою діяльність 14 лютого 1990 року. Своєму народженню вона завдячує колективу Черкаського виробничого об'єднання «Азот», що виступив спонсором. Саме 14 лютого в телеефірі Черкащини вийшло перше «Актуальне інтерв'ю» заслуженого журналіста України Леоніда Рябіщука з Першим секретарем обкому компартії Олександром Ружицьким на технічній базі «Інформвідео» Всесоюзної філії науково-дослідницького інституту техніко-економічних показників у хімічній промисловості. Це відбулося в телеефірі телеканалу УТ-1. Рік на цій же базі виходили в ефір експериментальні програми по 30 хвилин щосуботи. https://uk.wikipedia.org/wiki/Черкаська_обласна_державна_телерадіокомпанія_«Рось»
    Думаєте, електростанції є лише на Дніпрі? ГАЕС Агвайо (ісп. Aguayo) — гідроелектростанція на півночі Іспанії в провінції Кантабрія. Як нижній резервуар станції використовується водосховище Алса на річці Торіна (права притока Бесайя, яка в свою чергу впадає праворуч до Сайя неподалік від впадіння останньої у Біскайську затоку біля Сантадеру), що дренує північний схил Кантабрійських гір. Його утримує гравітаційна гребля висотою 49 метрів та довжиною 190 метрів, яка потребувала для спорудження 86 тис. м3 матеріалу. Як верхній резервуар слугує штучна водойма, створена на горі західніше від сховища Алса за допомогою кам'яно-накидної дамби із асфальтовим ущільненням висотою 32 метри та довжиною 2,8 км, на яку пішло 4,7 млн м3 матеріалу. Об'єм верхнього резервуару становить 10 млн м3, нижнього — 23 млн м3. Різниця у висоті між ними дозволяє створити напір у 329 метрів. https://uk.wikipedia.org/wiki/ГАЕС_Агвайо
    Можете написати кращу статтю про Ризьку операцію, ніж ми? Вперед! Ризька операція — наступальна операція радянських військ 3-го, 2-го й 1-го Прибалтійських фронтів у взаємодії з Балтійським флотом, що була проведена з 14 вересня по 22 жовтня 1944. Складова частина Прибалтійської стратегічної наступальної операції 1944 року. Мета — розгромити ризьке угруповання Вермахту, звільнити Ригу і вийти на узбережжі Ризької затоки, не допустивши відходу німецьких військ у Східну Пруссію. https://uk.wikipedia.org/wiki/Ризька_операція
    День шоколаду це справді свято! Батьківщиною всесвітнього дня шоколаду вважається Франція. Саме французи в 1995 році поклали початок цього свята. Це молоде свято досить швидко здобуло популярність і крім Франції широко відзначається в Німеччині, Італії, Швейцарії та інших країнах як всередині Європейського союзу, так і за його межами. В Україні День шоколаду найбільш яскраво святкують у Львові. 2016 року святкування відбувалось у березні. https://uk.wikipedia.org/wiki/Всесвітній_день_шоколаду
    Маєте фотку з Анголи? Холєра, у нас нема зображення з Бенгели. Зате є текст! Бенгела (порт. Benguela) — провінція Анголи. Центр — місто Бенгела, площа 31 788 км². Згідно зі статистикою 1988 року, в провінції проживало 297 700 міських і 308 800 сільських жителів, населення провінції становило 606 500 осіб. На 2005 рік населення провінції становило 939 000 осіб. Виходить до Атлантичного океану. На півдні межує з провінціями Намібе і Уїла, на півночі — з провінцією Південна Кванза, на сході — з Уамбо. https://uk.wikipedia.org/wiki/Бенгела_(провінція)
    Медична сигналізація, або Система екстреного виклику допомоги — система, що дозволяє самотнім людям похилого віку та людям з обмеженими можливостями викликати медичну допомогу. Системи медичної сигналізації існують в розвинутих країнах світу вже понад 30 років. Типова система складається з бездротового кулона/браслета та передавача. У випадку настання кризової ситуації людина натискає кнопку на кулоні/браслеті, сигнал ретранслюється передавачем на центральну станцію моніторингу компанії, де оператор викликає необхідну допомогу. https://uk.wikipedia.org/wiki/Медична_сигналізація
    Тепер ви знаєте на одне японське слово більше! Дзьосо́ (яп. 常総市, じょうそうし) — місто в Японії, в префектурі Ібаракі. Розташоване в південно-західній частині префектури, в нижній течії річки Кіну. Виникло на основі річкового порту раннього нового часу. Засноване 1 січня 2006 року шляхом об'єднання міста Міцукайдо з містечком Ісіґе. Основою економіки є виробництво електроприладів. В місті мешкає велика община бразильських емігрантів. Станом на 1 жовтня 2007 площа міста становила 123,52 км². Станом на 1 серпня 2008 населення міста становило 65 818 осіб. https://uk.wikipedia.org/wiki/Дзьосо
    О, ви точно знаєте це обличчя! Але чи пам'ятаєте, де його вперше побачили? Пітер Гейден Дінклейдж  — американський актор театру та кіно. Почав кар'єру 1995 року; широка популярність прийшла після ролі у фільмі 2003 «Станційний доглядач», за яку був номінований на премію Гільдії кіноакторів США 2004 року. Після цього знімався у фільмах «Ельф» (2003), «Суперпес» (2007), «Визнайте мене винним» (2006), британської трагікомедії «Смерть на похоронах» (2007), її однойменному американському рімейку (2010), в екранізації другої книги серії «Хроніки Нарнії»: «Хроніки Нарнії: Принц Каспіан» (2008). За роль Тіріона Ланністера у серіалі «Гра престолів» (2011) Дінклейдж був удостоєний премії «Еммі» у номінації «Найкращий актор другого плану у драматичному телесеріалі» та премії «Золотий глобус» у номінації «Найкраща чоловіча роль другого плану — міні-серіал, телесеріал або телефільм». https://uk.wikipedia.org/wiki/Пітер_Дінклейдж
  • Дякую!
  • Привіт! Класний у вас сайт! Зацініть, знайшов супер перелік письменниць-фантасток у гарній якості https://uk.wikipedia.org/wiki/Список_жінок-фантастів Список найкращих англомовних науково-фантастичних романів https://uk.wikipedia.org/wiki/Список_найкращих_англомовних_науково-фантастичних_романів Список апокаліптичних і постапокаліптичних творів https://uk.wikipedia.org/wiki/Список_апокаліптичних_і_постапокаліптичних_творів Брама (роман) https://uk.wikipedia.org/wiki/Брама_(роман) і Маєш скафандр – подорожі будуть https://uk.wikipedia.org/wiki/Маєш_скафандр_–_подорожі_будуть
  • У нас на вищевказаному сайті https://uk.wikipedia.org можна почитати про те, як насправді треба казати «Вишгородська ікона Божої Матері», а не Володимирська
Якось так. Нові різновиди спаму з'являються постійно, тож кгм, мабуть буде й продовження…

by Peter Eich, cc by-sa

December 03, 2017

Представляємо світлини-переможці ще трьох областей.

Готель «Слов’янський» (місто Черкаси). © SNCH, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Готель «Слов’янський» (місто Черкаси). © SNCH, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Найбільше балів серед світлин Черкаської області отримала фотографія так званого «Блакитного палацу» – будівлі колишнього готелю «Слов’янський», що побудований на замовлення одного з найвідоміших у свій час підприємців Скорини за проектом архітектора Владислава Городецького в кінці XIX століття. Автор фото – користувач SNCH.

В архітектурі будівлі поєднані риси класицизму, модерну, близькосхідного стилю Середньовіччя. Будівля розташована за адресою вул. Остафія Дашковича 20 і є пам’яткою архітектури місцевого значення.

До речі, фотографія цієї пам’ятки (за авторством Сергія Криниці) 2013 року вже перемагала в області.

Будинок Полтавських губернських державних установ. © Сергій Криниця, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Будинок Полтавських губернських державних установ. © Сергій Криниця, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Найкращою фотографією Полтавської області журі визнало світлину Сергія Криниці «Будинок Полтавських губернських державних установ».

Ця пам’ятка історії та архітектури національного значення знаходиться за адресою вул. Соборності 36.

Середню частину будівлі було споруджено у 1811 році в стилі класицизму за типовим проектом 1803 року архітектора Адріяна Захарова, а вже 1866 року впритул до середнього корпусу добудовано бічні крила за проектом харківського архітектора Ф. І. Данилова.

Впродовж XIX—початку XX століття тут містилася більшість губернських установ. Після Жовтневого перевороту у будинку розмістилися установи губвиконкому.

Після того, як 1943 року будівля згоріла, вона була відбудована у 1948–1952 роках за проектом архітектора Д. М. Гольдінова та інших, при консультації архітектора Є. I. Катоніна. Зараз тут міститься міськрада.

Спасо-Преображенська церква (с. Ворожба). © Андрій Ямщинський, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Спасо-Преображенська церква (с. Ворожба). © Андрій Ямщинський, ліцензія CC-BY-SA-4.0

У Сумській області перемогла фотографія Спасо-Преображенської церкви в селі Ворожба Лебединського району авторства Андрія Ямщинського.

Перша церква на цьому місці існувала з другої половини ХVІІ століття. Довгий час споруда була дерев’яною. Лише в кінці ХІХ століття за проектом харківського архітектора В. Немкіна була збудована нова кам’яна церква, яка успадкувала назву попередньої. У другій половині ХХ століття інтер’єр церкви був майже знищений. Вціліла лише вівтарна частина. Нині тут ведуться реставраційні роботи.

Архітектурний ансамбль складається з церкви з трьома куполами і надбрамної дзвіниці й є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Настав час підвести підсумки спецномінації конкурсу – банери для Вікімандрів.

У цій номінації переміг банер з панорамою української столиці – Подолу та Поштової площі, яку завантажив користувач:Moahim.

Київ: Поштова площа та Поділ. Автор фото — Moahim, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Київ: Поштова площа та Поділ. Перше місце у спецномінації. Автор фото — Moahim, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Банери із зображенням перлини Поділля та України – Кам’янець-Подільської фортеці отримали одразу два призових місця. (Натискайте на фото, щоб відкрити його повністю).

Кам'янець-Подільська фортеця. Автор фото — Posterrr, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Кам’янець-Подільська фортеця. Друге місце у спецномінації. Автор фото — Posterrr, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Кам'янець-Подільська фортеця. Автор фото — Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Кам’янець-Подільська фортеця. Третє місце у спецномінації. Автор фото — Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Також окреме і незалежне журі спецномінації відзначило банери із зображеннями Білої Церкви та Меджибожа.

Вид з висоти на костел св. Іоана Хрестителя на Замковій горі, Біла Церква. Чертверте місце у спецномінації. Автор фото — Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Меджибізький замок. Автор фото — Aniskov, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Меджибізький замок. П’яте місце у спецномінації. Автор фото — Aniskov, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Усього було подано 54 банери з українськими пам’ятками — третина від усіх фотографій, що беруть участь у цій міжнародній спецномінації.

Нагадаємо, що банери активно використовуються у проекті Вікімандри. Українською мовою проект має понад 600 статей. Цей показник є поки занадто малим, проте сам проект має всі шанси для того, аби перетворитися на найкращий путівник українською мовою, та потребує, щоб Ви ділилися з іншими важливою інформацією про Ваші подорожі!

Крім того, на лютий 2018 року заплановано конкурс «Підтримай Вікімандри українською», де за створені та покращені статті можна буде отримати призи! Слідкуйте за додатковою інформацією.

Дякуємо усім хто завантажив світлини у спецномінації та вітаємо переможців! Чекаємо у Вікімандрах!

November 29, 2017

1 грудня —15 січня 2017 року у приміщенні Глухівської центральної районної бібліотеки буде проходити виставка фотографій, що перемогли у конкурсах «Вікі любить пам’ятки» та «Вікі любить Землю» 2016 року.

Наша мандрівна виставка дісталася Сумської області і протягом грудня та початку січня наступного року її можна буде споглядати у центральній бібліотеці Глухова.

Відвідувачі виставки побачать фото, що отримали найвищі оцінки журі та стали переможцями у номінаціях  «Найкраще фото конкурсу» та «Найкраще фото області». 

Глухів — вже одинадцята зупинка мандрівної виставки. У друкованому форматі її вже бачили у Києві, Хмельницькому, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Тернополі, Херсоні, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Львові та Вінниці.  Електронні версії фотографій за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, їх можна переглянути  Вікісховищі та використовувати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0.

Режим роботи, щоденно з 9 до 18 години (крім п’ятниці та суботи). Адреса: м. Глухів, вулиця Києво-Московська, 53.

Нагадаємо, що переможні світлини конкурсу «Вікі любить пам’ятки 2017» можна буде оглянути 9 грудня на церемонії нагородження переможців у Києві.

November 13, 2017

Міжнародне журі вже розпочало роботу з оцінювання найкращих світлин конкурсу з понад 30 країн. Запрошуємо пригадати переможців українського етапу та оцінити їхні шанси на перемогу. А наприкінці не оминіть посилання на галерею світлин, що увійшли до першої сотні конкурсу!

1 green.svg

Сергій Рижков / Serhiy Ryzhkov
Косарі у Дунайському біосферному заповіднику /Eurasian spoonbill in Danube Biosphere Reserve
Фото також перемогло в номінації «Найкраще фото Одеської області» та отримало статус вибраного у Вікісховищі

Косарі в дельті ДУнаю

2 green.svg Дмитро Балховітін / Dmytro Balkhovitin
Вид на Сіверський Донець у заповіднику «Крейдова флора» / Chalkland Flora Nature Reserve, Donetsk Oblast
Фото також перемогло в номінації «Найкраще фото Донецької області»

Крейдова флора 01

3 green.svg Анатолій Волков / Anatoliy Volkov
Блискавка над Кам’яною Могилою / Kamyana Mohyla Natural Monument in Zaporizhia Oblast
Фото також перемогло в номінації «Найкраще фото Запорізької області»
Молния на Каменной могиле

4 green.svg Олексій Карпенко / Oleksii Karpenko
Пронурок біля водоспаду Шипіт / European dipper near Shypit waterfall in Zakarpattia Oblast
Фото також перемогло в номінації «Найкраще фото Закарпатської області»

Пронурок (Cinclus cinclus) недалеко від гнізда

5 green.svg  6 green.svg Вадим Юник / Vadym Yunyk
Урочище «Пиндики», Джарилгацький національний природний парк / Dzharylhach National Nature Park, Kherson Oblast
Фото також перемогло в номінації «Найкраще фото Херсонської області»

Джарилгач, піндики

5 green.svg  6 green.svgОлександр Чорний / Оleksandr Chornyi
У заказнику «Конвалія» / In Konvaliia botanical preserve in Zhytomyr Oblast
Фото також перемогло в номінації «Найкраще фото Житомирської області»

Anemone patens in Zhytomyr Oblast 2017-04

7 green.svg Сергій Рижков / Serhiy Ryzhkov
Пелікани у Національному природному парку «Тузловські лимани» / Pelecans in Tuzly Lagoons National Nature Park, Odesa Oblast
Ранкові процедури у пеліканів

8 green.svg Павло Пивовар / Pavlo Pyvovar
На вершині печерного комплексу «Скелі Довбуша», Поляницький регіональний парк / Rock-cave complex “Dovbush Rocks”
Фото  також перемогло в номінації «Найкраще фото Івано-Франківської області»

Поляницький регіональний парк. Скелі Довбуша

9 green   10 green   D11 budapest

Віталій Башкатов / Vitalii Bashkatov
Мармароський масив, Карпатський біосферний заповідник / Marmaros Mountain Ridge, Carpathian Biosphere Reserve

Зимові Мармароси

Михайло Ременюк / Mykhailo Remenyuk
Новорічні Шпиці, Карпатський національний природний парк / Shpytsi peak in Chornohora, Carpathian National Nature Park

Новорічні Шпиці

Олександр Чорний / Оleksandr Chornyi
У заказнику «Конвалія» / In Konvaliia botanical preserve in Zhytomyr Oblast

Путь сердца
Топ-100 конкурсу 2017 року можна переглянути у Вікісховищі

Фото поширюються на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.

Див. також:

October 17, 2017

Дякуємо всім, хто завітав на церемонію нагородження 7 жовтня у Києві!  Ми отримали чимало позитивних відгуків.  Ми теж були раді бачити та вручити відзнаки всім, хто завітав.

До вашої уваги добірка вибраних фото, яка комусь нагадає, а комусь дасть уявлення про наш теплий захід у стінах Національного природничого музею!

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-54

Учасники церемонії

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-18

Дарія Ширяєва, член журі конкурсу

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-19

Оля Нестеренко, ведуча, організаторка конкурсу, Сергій Гладкевич, член журі, Ілля Корнійко, організатор конкурсу, Голова правління «Вікімедіа Україна»

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-48

Ірина Юміна, член журі конкурсу

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-23

Олексій Василюк, учасник конкурсу, ініціатор спецномінацій, автор книги «Микола Шарлемань: напровесні заповідної справи»

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-25
WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-29

Микола Сарапулов, переможець кількісної номінації (Київ, Київська область) та спецномінації «Неприємні відкриття»

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-31

Кругляк Тетяна сфотографувала найбільше пам’яток у Харківській області

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-32

Наталя Шестакова, Олексій Василюк та Вікторія Тротнер, яка сфотографувала найбільше пам’яток  Дніпропетровській області

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-34

Галєвський Вячеслав, переможець кількісної номінації у Волинській області

IКатюжанський заказник Вишка 03

Диплом отримує Анатолій Джос, який сфотографував найбільше пам’яток  Луганської області

WLE-2017 in Ukraine-Awards ceremony-28

Диплом отримує Сергій Корецький, переможець спецномінації «Неприємні відкриття»

WLE Ukraine 2017 Awards Ceremony-39

Приз отримує Сергій Рижков, автор найкращої світлини конкурсу

WLE-2017 in Ukraine-Awards ceremony-17

Дмитро Балховітін, автор світлини, що отримала друге місце у топ-11, з відзнакою та подарунками

Всі, хто не зміг бути, незабаром отримають свої відзнаки поштою.

Представлено фото Анни Кондратюк та Вячеслава Галєвського, CC BY-SA 4.0

Більше фото у Вікісховищі

 

Див. також:

Older blog entries