Цьогорічних переможців у номінації «Найкраща світлина області 2019» починаємо оголошувати з найкращого фото Рівненської області, світлини Троїцького монастиря-фортеці. Він розташований у селі Межиріч, Острозького району Рівненської області. Зробив і завантажив до Вікісховища знімок Андрій Мозоль. Раді вітати Андрія з перемогою у номінації!

Переможцем стає світлина, на якій зображений Межиріцький монастир — архітектурний ансамбль монастирських будівель XVI–XVII століть у Межирічі на Волині, нині Острозького району Рівненської області. Зведення головного монастирського храму — Троїцької церкви, пов’язують із храмобудівною діяльністю князя Костянтина Острозького. Другий рік поспіль світлина, на якій зображена Троїцька церква (проте вже екстер’єр, разом з муром, а не її внутрішнє оздоблення) стала найкращим фото Рівненської області. Пам’ятка занесена до Державного реєстру національного культурного надбання. Вона вважається найвеличнішою зі збережених фундацій князів Острозьких.

Знімок коментує член журі, фотограф Сергій Зисько: «Досить якісна світлина. Приємна робота, на якій немає нічого зайвого.»

Наталія Шестакова, членкиня журі, фотографиня і мандрівниця: «Фото має гарну композицію, вдало підібране освітлення, насиченість кольору. Світлина справляє сильне емоційно-художнє враження.»

Цього року учасники конкурсу сфотографували 164 пам’ятки з Рівненщини і завантажили до Вікісховища 673 їхніх фото. Загалом у списку пам’яток Рівненської області є понад 2105 об’єктів культурної спадщини, за вісім років конкурсу було сфотографовано 721 пам’ятку (34%). Усього за вісім років конкурсу 160 учасників завантажували фото пам’яток культурної спадщини Рівненської області, цього року — 21 конкурсант.

У 2016 і 2017 роках найкращими фото Рівненської області ставали світлини Новомалинського замку, а точніше, його каплиці.

Оля Нестеренко — волонтерка, патрульна української Вікіпедії, координаторка мандрівної фотовиставки «Вікі любить пам’ятки» — у 2019 році організувала 12 експозицій світлин-переможців фотоконкуру «Вікі любить пам’ятки» у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» за 2017 та 2018 роки, а також фото, що перемогли у спецномінації «Єврейська спадщина».

 26 світлин 12 авторів прикрашали музеї та бібліотеки, фото милувалися у Києві, Старобільську, Лисичанську, Покровському, Хмельницькому, Херсоні, Миколаєві, Вінниці, Одесі, Дніпрі та Знам’янці. Від сьогодні, 11 листопада, виставку зможуть побачити мешканці Роздільної, Одеської області.Що надихає Олю займатися цим проєктом, які виставки запам’яталися їй найбільше, та що ви можете зробити, якщо хочете побачити світлини у своєму місті — дивіться у відеоінтерв’ю.

Текстова версія:

Як виникла ідея робити мандрівну фотовиставку?

Ідея «подорожі фотографій» конкурсу «Вікі любить пам’ятки» не моя. Вже кілька років світлини після церемонії нагородження, яка відбувається наприкінці року в Києві, експонувались в інших містах. 

Чому саме ви вирішили цим зайнятися?

Не було координатора, конкретного маршруту чи міст. Якщо знаходився волонтер, який хотів, щоб виставка приїхала в певний населений пункт — фотографії туди їхалиОскільки я працюю в бібліотеці, то наприкінці 2018 року мені спало на думку налагодити тісніше співпрацю «Вікімедіа Україна» та закладів культури (музеї, бібліотеки) через ініціативу БоГеМА, яка діє у нашій організації.

Як ви виходите на локації, які приймають фотовиставку?

Оскільки ми проводили багато заходів у співпраці з бібліотеками (вікімарафони, конкурси для бібліотекарів)у нас є база контактів, на які я надсилала інформацію про зголошення на мандрівну виставку. Також інформацію ми публікували на сторінках наших проектів, у розсилці. Так і знайшли охочих.

У чому полягають основні труднощі співпраці з приймаючою стороною?

Труднощі виникають завжди, де є людський фактор, у будь-якому проєкті, тут головне питання як їх вирішити. Починається усе з пересилки, тобто робота Нової пошти, яка на жаль не завжди спрацьовує добре. Далі йдуть організаційні питання. Наче домовляєшся з приймаючою стороною про одне, але потім на фото бачиш зовсім інше. Це стосується як представлення самої виставки, так і її відкриття та співпраця з місцевими ЗМІ, які не публікують інформацію про перебування виставки у їхньому населеному пункті (можливо тому що її не надсилали зовсім, хоча інформацію про виставку, прес-анонс, банер та афіші ми розробляємо та надсилаємо кожному).

Що треба зробити тим, хто хоче, аби виставка фото приїхала в їхнє місто?

Треба написати на електронну пошту конкурсу «Вікі любить пам’ятки» — wlm@wikimedia.org.ua, вказати приблизні дати (місяць), приміщення, де буде експонуватися виставка та контактну особу.

Яке приймаюче місто вам найбільше запам’яталося?

Мені найбільше запам’яталося два міста — Миколаїв та Вінниця. У Миколаєві виставку приймала обласна бібліотека і зробила це на високому рівні. Працівники бібліотеки гарно представили світлини для перегляду, робили багато анонсів про фотографії та сам конкурс у ЗМІ (виступали також на місцевому телебаченні), протягом перебування виставки у їхньому місті проводили багато заходів для популяризації конкурсу.

А Вінниця мені запам’яталась тим, що це невелика бібліотека-філія, але також дуже гарно рекламували сам конкурс та мандрівну виставку серед своїх читачів, серед громади свого міста.

Куди виставка попрямує далі? 

Далі виставка попрямує у місто Роздільна Одеської області, де буде експонуватись у музеї. (До речі, саме сьогодні, 11 листопада 2019 року, виставка в Роздільній розпочала свою роботу).

Що вам найбільше подобається у цьому проєкті? Від чого отримуєте задоволення?

Мені подобається, що через світлини, різні люди, а можливо і потенційні учасники дізнаються про конкурс. Також мандрівна фотовиставка вкотре покаже красу України, її пам’ятки, приверне увагу до збереження культурної спадщини. Звісно, я отримую задоволення від цього, інакше я би цим не займалась.

 

На 2020 рік виставка шукає нового волонтера чи волонтерку. Ця людина з любов’ю та наснагою буде співпрацювати з новими локаціями та робитиме так, аби мандрівна фотовиставка радувала якомога більше людей в різних куточках України. А можливо і світу;) Маєте бажання поволонтерити та долучитися до проєкту? Пишіть на wlm@wikimedia.org.ua. Чекаємо з нетерпінням!

Вікіпедія та вікіпроєкти — це невичерпне джерело корисного матеріалу для науковців: від фахівчинь із комп’ютерних наук до соціологів та психологів. Тому кожного року з’являється кілька десятків чи й сотень наукових досліджень, які з різних точок зору розглядають Вікіпедію або принаймні використовують вікіпроєкти як інструмент. Зараз у наукометричній базі Scopus є майже 9 тисяч публікацій, пов’язаних із Вікіпедією.

У Фонді Вікімедіа навіть існує окрема команда Wikimedia Research — науковці й інженери, чиєю роботою є проводити наукові дослідження, пов’язані з Вікіпедією та вікіпроєктами, та аналізувати їх. Їхні дослідження допомагають поглянути на проєкти Вікімедіа під новим кутом і відкрити інформацію, корисну для розвитку Вікіпедії.

На цьогорічній Вікіманії у Стокгольмі окрема панель була присвячена презентації наукових досліджень, які за останні роки здійснював Фонд Вікімедіа та незалежні дослідники й дослідниці. Представляємо п’ять цікавих тез, які пролунали на цих дискусіях.

Презентація в рамках панелі «Research» Вікіманії 2019 у Стокгольмі
(Фото: Yarl, CC BY-SA 4.0)

1) Простіша комунікація не призводить до вищої продуктивності. Інтерфейс сторінок обговорення у проєктах Фонду Вікімедіа не є ідеально зручним та інтуїтивним для новачків. Група науковців зі США припустила, що зручніший інтерфейс для комунікації спростив би життя новачкам і зрештою мотивував їх бути більш залученими до роботи над створенням статей. Вони перевірили це припущення у мережі Fandom (колишня Wikia), яка не пов’язана із проєктами Вікімедіа, але використовує ту ж технологію вікі — і виявили, що помилялися. Запровадження простішого інтерфейсу спілкування навпаки призвело до зменшення «конструктивного» внеску від нових редакторів.

Повне дослідження доступне тут

2) Вікіпедію творить більше експертів, ніж нам здається. Важливою складовою культури Вікіпедії є те, що вона існує завдяки волонтерам-аматорам, і вікіпедист(к)и доволі рідко є професіоналами у тих галузях, про які пишуть. Однак Офер Аразі з Хайфського університету показує у своєму дослідженні, що у Вікіпедії (принаймні англійській) більше експертів, ніж може емпірично здаватися. За даними дослідження, 10-30% редакторів Вікіпедії мають глибокі, часто професійні, знання у тих темах, на які вони редагують.

Дослідження ще триває; сторінка виступу на сайті Вікіманії доступна тут

3) Щоб ефективно боротися із гендерним дисбалансом серед редакторів, можна створювати команди новачків. Гендерний дисбаланс серед дописувачів і дописувачок Вікіпедії — відомий факт: лише 10-15 відсотків людей, які працюють над розбудовою Вікіпедії, є жінками. Однією з причин є конфліктне середовище, яке може заохочувати змагання замість співпраці. Нове дослідження пропонує заради вирішення цієї проблеми створювати команди новачків, задаючи їм однакові типи завдань і заохочуючи більше спілкуватися між собою. Це може заохочувати більше жінок залишатися у Вікіпедії: адже, за словами авторів дослідження, жінки є більш командними гравцями, ніж чоловіки.

Сторінка виступу на сайті Вікіманії доступна тут

4) Подяка за редагування — справді ефективний спосіб мотивації. Будь-хто, в кого є акаунт у Вікіпедії, може висловити подяку за будь-яке редагування його автору чи авторці через технічну функцію подяки. Деколи може здаватися, що ця подяка є механічною й нічого не означає — однак дослідження показує, що вікіподяки справді є хорошим мотиватором: як в короткотерміновій перспективі так, можливо, і на довшу перспективу. Тому тисніть кнопку «подякувати» частіше, особливо новачкам!

Повне дослідження доступне тут

5) Якби Вікісховище було комерційним, воно могло б заробити уже 29 мільярдів доларів. Вікісховище — це репозитарій медіафайлів, який створюється спільнотою волонтерів. На відміну від багатьох інших схожих сервісів, увесь контент Вікісховища доступний під вільною ліцензією і може використовуватися безкоштовно. Три британських вчених на прикладі 10 000 випадкових медіафайлів підрахували, що якби Вікісховище вирішило монетизувати свої 45 мільйонів файлів (стільки їх було на момент публікації статті), воно могло б заробити 28,9 мільярдів доларів США. Це 255 річних бюджетів Фонду Вікімедіа!

Утім, як підмітив користувач Masssly, розповідаючи про це дослідження на Вікіманії, результати цієї статті викликають питання. Автори базують свої висновки на (дещо сумнівному) припущенні, що якби контент Вікісховища був платним, його б купували так само активно, як зараз поширюють безкоштовно.

Повне дослідження доступне тут

Журі спеціальної номінації «Млини» завершило свою роботу, і ми раді оголосити підсумки!

Нагадаємо, що спецномінацію «Млини» в рамках української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» започаткувала Українська Млинологічна Асоціація (УМА). Журі очолила Олена Крушинська — краєзнавець, авторка низки книжок про пам’ятки України, член УМА і Міжнародного млинологічного товариства (The International Molinological Society, TIMS). До журі також увійшли Президент TIMS Віллем ван Берґен і багаторічний лауреат нашого конкурсу Сергій Криниця. УМА вже підготувала для переможців призи, зокрема — видані цього року за підтримки Українського культурного фонду «Український млинологічний журнал» (304 сторінки, 545 ілюстрацій), що містить понад 40 статей українських та іноземних авторів, і комплект з 30-ти авторських листівок «Вітряки України» з чудовими малюнками художника Олега Яриніча. Зі свого боку TIMS запропонувало відзначити переможців, опублікувавши фотографії-призери в журналі «International Molinology», який отримують понад 500 членів Товариства у 30-ти країнах світу, та в електронному бюлетені TIMS E-News.

У конкурсі могли брати участь фотографії вітряних, водяних, парових та інших млинів, як дерев’яних, так і мурованих, будь-якої міри збереженості — від діючих до напівзруйнованих. До списку було включено і ті об’єкти, що охороняються як пам’ятки, і ті, що поки не мають охоронного статусу. До конкурсу долучилися 60 учасників, завантаживши 851 фотографію 184 млинів. Більше про статистику та її цінність — голова журі Олена Крушинська:

«Усе збіглося так, що 2019 рік став справжнім роком млинів. На нього припала десята річниця млинології, якщо рахувати від першої конференції з традиційного млинарства у Черкасах 2009 року, коли ми розпочали співпрацю з TIMS, дізналися про існування окремої міждисциплінарної галузі знань — млинології (англ. molinology), і вирішили започаткувати свою асоціацію та науковий журнал. Цього року нам вдалося вибороти грант УКФ на видання другого випуску „Українського млинологічного журналу“ великим накладом, так, щоб можна було забезпечити примірниками бібліотеки та музеї, нинішніх і потенційних однодумців у справі дослідження і збереження млинів. Співпраця з „Вікі любить пам’ятки“ стала ще одним важливим кроком уперед, і я поясню чому. Для того, щоб запровадити спецномінацію, необхідно було виконати завдання, яке назріло дуже давно і за яке страшно було й братися — скласти максимально повний список нині існуючих млинів, перевернувши всі розрізнені джерела інформації, які лиш є. Тут нам підставив плече Олександр Михайлик, засновник фейсбук-групи „Водяні, парові, вітряні млини України та інших країв. Він ретельно переглянув обидва випуски млинарського журналу, сотні постів та публікацій в інтернеті й надіслав організаторам конкурсу перелік нових об’єктів, які було додано до конкурсних списків. Долучилося й чимало інших користувачів учасників, адже в оголошенні про початок конкурсу ми закликали всіх надсилати інформацію про відсутні у списках млини.

У результаті ми отримали безцінну річ: максимально повний на сьогодні список українських млинів. Його можна переглянути за посиланням: Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Млини. До нас млини ніхто ніколи не рахував, адже вони здебільшого навіть не вважаються пам’ятками. Зараз у списках — 564 млини, з них 298, тобто більше половини, були додані саме тепер, у процесі конкурсу. Це надзвичайний успіх. Тепер ми маємо уявлення бодай про приблизну кількість млинів в Україні – нараховано близько 150 вітряків (з них близько 30-ти — в музеях просто неба), близько 360 водяних і 110 парових млинів. Зрозуміло, що ця статистика не є вичерпна, відповідно, додаватимуться нові об’єкти – але це вже чудова основа. Крім того, для 184 млинів з цього переліку, а це третина, були завантажені фотографії — загалом 851. Порівняно з повною відсутністю бази даних по млинах дотепер це — прорив».

Сергій Криниця так прокоментував рівень фотографій у спецномінації:

«Цьогорічна спецномінація „Млини“ у рамках конкурсу „Вікі любить пам’ятки“ приємно вразила як кількістю поданих на конкурс світлин і кількістю об’єктів млинів різного типу, так і якістю фотографій. Мені, як члену журі і основного конкурсу, і спецномінації, подекуди важче було працювати саме в спецномінації з огляду на кількість поданих учасниками світлин і високу якість та художність зображень, поміж яких довелося вибирати найкращі. Саме тому журі вирішило не обмежуватися стандартними трьома місцями по 1 світлині, а обрати у переможці одразу 7. Перше місце (і то так співпало, бо обидва фото претендували на найвищі рейтинги) було віддане серії з двох фотографій того самого вітряка».

Про свої враження від конкурсу і фотографії-переможці — Віллем ван Берґен: «Завдяки конкурсу і фахівці, і ті, хто вперше зіткнувся з цією темою, отримали великий масив візуальної інформації про млини України: їхні типи, теперішній стан, природне і архітектурне оточення, а також конструкцію млинів і технології, що у них використовувалися. До того ж маловідомі млини раптом опинилися у центрі уваги, і це чудово.

Переможцями виявилися світлини вітряка у Ямищі. Особливо слід відзначити ширококутне фото, зроблене зсередини, воно наочно демонструє геніальний спосіб, в який будувалися такі млини.

Друге місце посіли дві знімки: фотографія водяного млина у Брацлаві, що показує, наскільки досконало млин вписано у ландшафт, і фотографія вітродвигуна у Грищенцях з автобусом у кадрі чудовий кадр, який міг бути зроблений лише в Україні.

Третє місце поділили між собою три світлини. Перша фотографія вітряного млина в Пустовітах, не так давно відновленого до діючого стану. Вона підтверджує, що і в інших млинів України є надія, і вони ще можуть бути збережені для майбутніх поколінь. Друга фотографія вітряка у Теклині, який так пасує до цього ландшафту і який має бути видно здалеку, за багато кілометрів. І, нарешті, мій особистий фаворит, стовповий вітряк у засніженому краєвиді музею в Пирогові просто дуже красиве фото.

Я б хотів закликати усіх фотографів продовжити фіксувати млини України на світлинах. Поступово це допоможе зробити млини відомішими пам’ятками, а відтак стане можливим здобути кошти для їхнього збереження і реставрації».

Також окремо хотіли б відзначити активних учасників спеціальної номінації. Десять авторів, які завантажили світлини найбільшої кількості млинів:

  • Олександр Мальон (38 об’єктів)
  • Користувач Олекса-Київ (36 об’єктів)
  • Вадим Постернак (32 об’єкти)
  • Сергій Венцеславський (18 об’єктів)
  • Денис Вітченко (16 об’єктів)
  • Ольга Лобода (10 об’єктів)
  • Користувач Dniprovych (8 об’єктів)
  • Крістіна Федорович (8 об’єктів)
  • Користувач Vi Ko (7 об’єктів)
  • Світлана Дячок (6 об’єктів)

Статистику за всіма учасниками спецномінації можна переглянути тут.

Тож вітаємо переможців спеціальної номінації! Та дякуємо всім учасникам, які не тільки вантажили світлини, а й додавали інформацію до списків та виправляли помилки. Сподіваємося, що ця спецномінація стане постійною у нашому конкурсі.

Київ, 8 листопада 2019, — В українській Вікіпедії проходить конкурс статей та наукових зображень «WikiScience Contest 2019», який приурочений до Всесвітнього дня науки, що цього року відзначається 10 листопада. Українських науковців запрошують познайомити широкий загал з досягненнями української та світової науки черфез найпопулярнішу та найбільшу інтернет-енциклопедію людства.

Фото-переможець загальної категорії 2017 року: Суперпарамагнітні наночастинки оксиду заліза після осадження центрифугуванням в мікропробірці.
Автор: Ihor Panas, CC BY-SA 4.0 

В українській Вікіпедії десятки тисяч статей у категорії «Наука»: біографії, статті про наукові явища та поняття. Велика кількість статей не завжди означає їхню інформативність. Наприклад, 99% статей про білки є заготовками, що можуть бути суттєво доповнені. Крім того, досі залишаються великі прогалини в усіх наукових темах. Часто українська Вікіпедія не пропонує користувачам статті про доволі прості поняття фізики чи біології.

«Сьогодні багато статей в українській Вікіпедії існує на тему біології: близько 20 тисяч про види та вищі таксони тварин (переважно хребетних) та 10 тисяч про рослини. Український розділ — єдиний, що містить статті про майже всі білок-кодуючі гени людини, близько 19 тисяч статей. Серед статей з астрономії близько 15 тисяч про астероїди, кілька десятків тисяч про інші астрономічні об’єкти. Проте багато наукових тем або не розкрито зовсім, або ж статті часто є малоінформативними та незавершеними. До Дня науки ми закликаємо українських науковців і любителів науки долучитися до творення Вікіпедії та доповнити її інформацією зі сфер археології, біології та фізики», — розповів член Організаційного комітету WikiScience Contest 2019, вікіпедист, біолог Олексій Болдирєв.

Щоб ширше представити наукову тематику у вікіпроєктах та наповнити Вікіпедію якісними статтями про науку, протягом листопада триває конкурс «WikiScience Contest 2019», під час якого можна започатковувати нові і вдосконалювати наявні статті на наукові теми у Вікіпедії та вигравати цінні призи у цього конкурсі. Для цього потрібно до 30 листопада слід створити нову чи поліпшити вже наявну статтю, присвячену одній із трьох галузей знань:

  • археології;
  • біології (у тому числі щодо теми біорізноманіття);
  • фізики (у тому числі, на тему астрономії та астрофізики).

Учасники конкурсу можуть також завантажувати зображення, що ілюструють об’єкти та ефекти досліджень, вчених під час роботи чи їх дослідницьке обладнання у 7 номінаціях: «Мікроскопія», «Нефотографічні зображення», «Люди в науці», «Загальна категорія», «Живі організми», «Астрономія», «Колажі». У кожній номінації буде обрано три переможця. Усі вони отримають дипломи, cувеніри з символікою Вікіпедії та подарункові сертифікати інтернет-магазину на вибір. Детальні умови конкурсу можна знайти на сторінці: https://w.wiki/BU8.

Організатори конкурсу з Громадської організації «Вікімедіа Україна» закликають фахівців-науковців долучитися до популяризації науки через наповнення найбільшої онлайн-енциклопедії.

Відзначте День науки, додавши трохи інформації у Вікіпедію, давайте популяризувати наукові досягнення разом!

Для довідки:

Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроєктів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, а також залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

WikiScience Contest 2019: Конкурс статей та фото про науку пройде з 1 по 30 листопада 2019 року. Конкурс організовано з метою популяризації науки та поліпшення ілюстрації статей Вікіпедії на наукову тематику. Конкурс є логічним наслідком завантаження на Вікісховище декількох тисяч наукових зображень під час Європейського конкурсу наукових фотографій 2015, конкурсу наукових фотографій 2016 та міжнародного конкурсу Wiki Science Competititon 2017. Деталі на сторінці: https://ua.wikimedia.org/wiki/WikiScience_Contest_2019. Сторінка конкурсу на Фейсбук.

За додатковою інформацією звертайтесь:

ГО «Вікімедіа Україна»

https://ua.wikimedia.org/

press@wikimedia.in.ua

11—29 листопада до Роздільнянського районного народного історико-краєзнавчого музею приїде мандрівна виставка світлин-переможців фотоконкуру «Вікі любить пам’ятки» у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» за 2017 та 2018 роки, а також фото, що перемогли у спецномінації «Єврейська спадщина». Всього на виставці буде представлено 26 світлин 12 авторів: як професіоналів, так і аматорів.

Українську частину найбільшого у світі міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments протягом останніх восьми років проводить громадська організація «Вікімедіа Україна». Мета конкурсу — отримати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу під вільною ліцензією для ілюстрування ними Вікіпедії — вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони людей з усього світу.

Роздільна — вже дванадцята зупинка мандрівної виставки. Раніше нею милувалися у Києві, Старобільську, Лисичанську, Покровському, Хмельницькому, Херсоні, Миколаєві, Вінниці, Одесі, Дніпрі та Знам’янці.

З 1 по 30 вересня проходив восьмий конкурс «Вікі любить пам’ятки». Цього року за кількістю поданих світлин Україна посідає перше місце у світі. Вже зовсім скоро стануть відомі найкращі фотографії 2019 року.

Загалом протягом 2012—2018 років у рамках конкурсу було завантажено понад 250 тисяч світлин українських пам’яток, сфотографовано понад 32 тисяч пам’яток із території України (36%), взяло участь понад 2300 осіб (від аматорів до професіоналів). Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA.

На Одещині є понад 2771 об’єкт культурної спадщини, за сім років конкурсу було сфотографовано 1909 пам’ятку (68%). У списку пам’яток є і чотири об’єкти з Роздільнянського району, усі вони мають свої конкурсні фото.

Виставка буде діяти з 11 до 29 листопада 2019 року. 13 листопада об 11:00 — презентація виставки.

Музей працює із понеділка по п’ятницю з 8:30 до 17:30, субота та неділя — вихідні.
Приходьте та запрошуйте друзів!

Подія у Facebook

Якщо ви зацікавлені організувати виставку у вашому місті — пишіть на електронну пошту wlm@wikimedia.org.ua

Цього року публікацію переможців та відзначених у рамках фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» розпочнемо із… сюрпризу. Олександр Михайлик, засновник групи у Фейсбуці «Водяні, парові та вітряні млини України та інших країв», вирішив долучитися до спеціальної номінації «Млини» не тільки як учасник, а як і  представник (та засновник) групи, й нагородити особливою відзнакою одного із авторів чи авторок — за активність і якісні світлини.

Олександр Михайлик згадує свою власну історію зацікавлення млинами так:

«Перше знайомство із млинами, а це був вітряк, відбулося у моєму дитинстві, далекого 1998 року. Тоді під час відпочинку у селі Гінці Лубенського району Полтавської області я майже щодня проходив повз старий вітряк, що стояв на узгір’ї попід старим кладовищем. Враження від потемнілого від часу крилатого велета закарбувалися у моїй пам’яті. На жаль, тоді якось ніхто не здогадався зробити фото вітряка…

Наступне знайомство, цього разу із водяними млинами, відбулося 2012 року, коли я відвідав село Синява Рокитнянського району на Київщині. Ця подорож відкрила мені світ водяних млинів Надросся та Приірпіння. Потім були відвідані млини у Шамраївці, Тетієві, Городищі-Пустоварівському, Щербаках, Півнях, Ружині, Бушевому, Карабчиєві, Зрайках… Траплялися і парові млини в містах та містечках. Отак потрошку формувався інтерес до цих дивовижних пам’яток, здебільшого занедбаних і всіма забутих…»

Цього разу захотілося не тільки побачити їх самому, а й задокументувати. Маючи фотографії, з’явилося бажання цим поділитися з іншими. Він описує це так:

«Звісно, усі млини було ретельно сфотографовано, було зацікавлення дізнатись про них більше, скласти якийсь перелік млинів. Згодом виникло бажання поділитися у Фейсбук-спільноті фотографіями млинів. Але виявилося, що спеціальної групи, присвяченої млинам, просто… немає. Були групи про залізничні станції, водонапірні башти, промислові споруди, а от про млини не було…»

Це спонукало його створити групу для однодумців — 20 червня 2016 року він заснував «Водяні млини басейну річки Рось». Але десь із рік група була майже мертвою — крім власних фото Олександра там більше нічого не було… Потім йому порадили розширити її тематику «до млинів взагалі»: у травні 2018 він змінив назву групи на «Водяні млини річок України», а потім, у червні 2018, — «Водяні млини річок України та інших земель», а згодом ще розширив тематику й зупинився на назві «Водяні, парові та вітряні млини України та інших країв». Під такою назвою група існує й донині. Завдяки розширенню теми вона стала дуже популярною. Станом на кінець жовтня група налічує понад 600 учасників, там вже викладено понад 1 тисячу фотографій млинів — сучасних та історичних.

Спеціальна номінація «Млини» надихнула Олександра Михайлика на те, щоб оголосити відзнаку для конкурсантів «Вікі любить пам’ятки» від групи. Після перегляду усіх світлин, поданих у рамках номінації, переможцем було обрано Олександра Мальона. По-перше, за активність учасника — 50 світлин його авторства було серед другого раунду оцінювання у межах спецномінації. По-друге, фото Олександра Мальона є якісними — вони «яскраві, світлі, чіткі, млини гарно відзняті».

Сам Олександр Мальон своє захоплення млинами прокоментував так:

«У мене є особливий інтерес до млинів. Я вже більше п’яти років мандрую, вивчаю їх. Я є фаном інженерних конструкцій, винаходів, в тому числі млинів усіляких видів, башт водогонів, маяків, мостів».

Організаційний комітет вітає Олександра Мальона із черговою відзнакою у нашому конкурсі, і ми бажаємо обом Олександрам мати натхнення, час та бажання продовжувати документувати млини й загалом нашу культурну спадщину!

 

Вибір світлин для ілюстрування — Олександра Михайлика.

Довідково: Олександр Михайлик краєзнавець, мандрівник. Перші києвознавчі розвідки були опубліковані у 2006 році в районній газеті Солом’янського району міста Києва «Солом’янка». Києвознавчі дослідження Києва та краєзнавчі дослідження України «дали життя» книгам, присвяченим районам Києва, а також сакральній спадщині Київщини та Житомирщини і Чорнобильської зони відчуження. Бере участь у радіопередачах («Подорожник», «Мій Київ», «Пункт призначення») та телепрограмах («Прогулянки містом», «Київські історії» та інших), присвячених Києву та подорожам Україною, в тому числі Київщиною, де розповідає про цікаві місця Києва та України. З 2007 року зацікавився архітектурною спадщиною України. З 2012 року — постійний учасник фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

В українській Вікіпедії розпочався конкурс статей та фотографій «ВікіХарківщина 2019» для співробітників та користувачів публічних бібліотек Харкова та Харківської області.

Конкурс має на меті зберегти та популяризувати знання про Харківщину через україномовний розділ Вікіпедії, оскільки у фондах бібліотек міст, районів та громад області є багато цінних матеріалів та видань, написаних місцевими краєзнавцями.

«Бібліотеки на основі цих матеріалів можуть повніше і якісніше представити інформацію про свій район, свою громаду, місто, містечко, село, а також його відомих людей в українській Вікіпедії, яка є одним з основних джерел інформації для користувачів інтернету», – зазначив член організаційного комітету конкурсу Сергій Петров.

Організаторами конкурсу є Громадська організація «Вікімедіа Україна», Харківська обласна універсальна наукова бібліотека, Харківське обласне відділення Української бібліотечної асоціації за підтримки Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

«Участь у конкурсі можуть взяти бібліотекарі та будь-хто серед користувачів бібліотек. Проте читач обов’язково має до кінця конкурсу обрати одну бібліотеку та повідомити її про свою участь у конкурсі будь-яким способом, щоби його внесок можна було зарахувати до командного заліку цієї бібліотеки», – повідомила директорка Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки Наталя Шостко.

Для участі у конкурсі слід мати обліковий запис у Вікіпедії або зареєструватися у ній та започаткувати нову чи поліпшити вже наявну статтю з краєзнавчої тематики про Харківщину, або завантажити фотографії найважливіших адміністративних, культурно-освітніх об’єктів, пам’яток історико-культурної спадщини і природи, видів міст і сіл регіону, а також фотографії відомих людей чи керівників районів, громад, міст тощо. Всі статті мають відповідати критеріям значимості у Вікіпедії, базуватись на опублікованих у паперових чи електронних виданнях джерелах інформації і посилатись на них, не повинні містити фрагментів, дослівно скопійованих з книг, статей чи інтернету, а також дотримуватись нейтральної точки зору й не містити непідтвердженої у джерелах інформації. Фотографії учасників конкурсу мають бути зроблені ними особисто.

«Для бібліотек передбачена спеціальна номінація “Найактивніша бібліотека”. Переможців цієї номінації визначатимуть не лише за внеском у Вікіпедію, а й за способами популяризації конкурсу, залучення їх читачів до Вікіпедії та деякими іншими критеріями», – додав Сергій Петров.

Конкурс «ВікіХарківщина 2019» триватиме три тижні з 4 до 24 листопада включно. Переможці отримають призи із символікою Вікіпедії та відзнаки від Управління культури і туризму Харківської облдержадміністрації та Української бібліотечної асоціації.

Детально з умовами конкурсу можна ознайомитись на його сайті – wikikharkiv.wikipedia.org.ua.

Це вже другий конкурс  для бібліотекарів Харківської області. Перший конкурс відбувся у листопаді 2018 року.

14—15 вересня 2019 року за підтримки «Вікімедіа Україна» відбулась вікіекспедиція на північ Одеської області. Одеське фотографічне товариство допомогло учасникам поїздки з фототехнікою, також матеріалами та корисними порадами посприяли краєзнавці, члени ГО «Краевед» – Євген Забіянов, Артем Просянюк та Сергій Жосан. Це вже друга експедиція Одещиною, у вересні 2014 року учасники попередньої побували у південному регіоні області «Буджак».  Цього разу відвідали Біляївський, Роздільнянський, Великомихайлівський, Окнянський, Подільський, Захарівський та Любашіський райони Одеської області.

Учасники експедиції  фотографували населені пункти та пам’ятки культури у північних районах Одещини. Можливо через віддаленість від обласного центру і поганий стан місцевих доріг статті про населені пункти цих районів у Вікіпедії мало ілюстровані і складаються найчастіше з декількох речень, що містять тривіальну статистичну інформацію. Тому, паралельно з вікіекспедицією 16 вересня —16 жовтня проходив місячник створення і поліпшення статей про північні райони Одеської області.

О 10 ранку учасники виїхали автомобілем з Одеси і рухались заздалегідь спланованим маршрутом Одеса — Окни із заїздом у села недалеко від траси. За перший день проїхали 4 райони, зупинившись на ночівлю у наметі біля села Кошарка.

Маршрут пролягав послідовно через  населені пункти: Василівка, Кам’янка (Біляївський район);  Степове,  Кучурган, Павлівка,  Степанівка,   Новокрасне,  Розалівка,  Яковлівка, Ангелінівка (Роздільнянський район); Гірське, Анастасіївка,  Новопетрівка,  Велика Михайлівка (Великомихайлівський район), Глибокояр,  Захарівка, Майорське, Нова Шибка,  Карабанове,  Кошарка  (Захарівський район).

Наступного дня рухались автошляхом Р 33 до села Новосамарка з мальовничими ставами на річці Вижна і автошляхом Т 1624 до районного центру Окни із заїздом у село Чорна. Там  увагу привернули старі кам’яні силосні вежі, які більше нагадували руїни старовинного замку, аніж сільськогосподарську споруду. Повертались автошляхом М 13 (Кишинів — Кропивницький) та Київ — Одеса.Одним з головних об’єктів уваги були церкви. Зокрема у селах Василівка, Кам’янка (залишки німецького костелу Різдва Пресвятої Діви Марії), Новокрасне, Розалівка (церква 1797 року), Новопетрівка (дві церкви XIX століття, однієї з яких навіть немає у державному реєстрі пам’яток, й відповідно, у конкурсних списках «Вікі любить пам’ятки»).

Одним з головних об’єктів уваги були церкви. Зокрема у селах Василівка, Кам’янка (залишки німецького костелу Різдва Пресвятої Діви Марії), Новокрасне, Розалівка (церква 1797 року), Новопетрівка (дві церкви XIX століття, однієї з яких навіть немає у державному реєстрі пам’яток, й відповідно, у конкурсних списках «Вікі любить пам’ятки»).

Wikiexpedition North Odessa Region 171
Церква рівноапостольних Костянтина і Олени (1797), село Розалівка.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Wikiexpedition North Odessa Region 079
Храм Святої Преподобної Мучениці Анастасії Римлянки (с. Анастасіївка, 1825 рік, відсутній в офіційних переліках пам’яток).
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Ascension Church in Novopetrivka 4
Храм Вознесіння Господнього, 1825 рік, с. Новопетрівка, пам’ятка архітектури національного значення.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Святовознесенська церква 1848 року в районному центрі Окни також відсутня в офіційних переліках пам’яток.

Ascension church in Okny 2
Святовознесенська церква (1848), смт Окни.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0

У село Федорівка Подільського району учасники завітали спонтанно із траси М 13. Там знайшли та сфотографували реставровану церкву початку минулого століття, яка офіційно не охороняється.

Wikiexpedition North Odessa Region 320
Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1912), с. Федорівка.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0

А от від колись величного костелу у німецькій колонії Мангейм (зараз село Кам’янка) вже мало що залишилось.

Wiki Expedition Kuchurgany 24
Руїни костелу Різдва Пресвятої Діви Марії, с. Кам’янка, Одеська область. 1850 р.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Ще одним цікавим об’єктом стали сільські цвинтарі, де збереглись старі поховання ще з козацьких часів. Зокрема, такі були у селах Василівка (дуже багато поховань, але частина хрестів поламана, а могил розкопана), Степанівка, Розалівка (цвинтар поруч із церквою 1797 року), Гірське (цвинтар на старовинному кургані, де збережено декілька старих могил).

Cemetery in Vasylivka 11
Деякі могили на цвинтарі с. Василівка мають ознаки вандалізму.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Wikiexpedition North Odessa Region 071
Цвинтар у селі Гірське на старовинному кургані.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0

Одним із найцікавіших виявився цвинтар невеликого села Кошарка, де збереглись старовинні поховання. Тут вдалось розпізнати як українські козацькі, так і поховання німецьких колоністів, які відрізняються за формою хрестів. Пізніше версія про наявність німецького населення у селі підтвердили джерела —  один із хуторів села мав німецьку назву і німецьке населення. На жаль, жоден із цих цвинтарів офіційно не охороняється як об’єкт культурної спадщини.

Cemetery in Kosharka 12
Козацький хрест на цвинтарі с. Кошарка.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Cemetery in Kosharka 16
Залізний хрест на цвинтарі с. Кошарка, подібний за формою на німецькі.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Традиційно фотографували найбільш примітні об’єкти населених пунктів: сільради, школи, клуби, автобусні зупинки із назвами сіл, яскраві будинки, пам’ятники, традиційні для цих місцевостей колодязі, а також меморіали загиблим у Другій світовій війні. Частина з них була у конкурсних списках «Вікі любить пам’ятки»  (с. Новосамарка,  Федорівка, Новосамарка, смт Окни і Захарівка), частина —  ні (зокрема, у селах Яковлівка, Степанівка, Марківка).

Меморіал загиблим у Другій світовій війні (село Новосамарка) - Blacked
Меморіал загиблим у Другій світовій при визволенні села Новосамарка
Автор: Yakudza, затемнено: Atoly, CC BY-SA 4.0
Меморіал загиблим у Другій світовій війні у селі Марківка - Blacked
Меморіал загиблим у Другій світовій війні у селі Марківка
Автор: Yakudza, затемнено: Atoly, CC BY-SA 4.0
Меморіал уродженцям Окнянського району, які загинули в АТО, смт Окни - Blacked
Меморіал уродженцям Окнянського району, які загинули в АТО, смт Окни
Автор: Yakudza, затемнено: Atoly, CC BY-SA 4.0

Під час вікіекспедиції також сфотографували 6 малих річок Кучурган (річка), Великий Канай, Вижна, Ягорлик, Великий Куяльник, Меланка;

Wikiexpedition North Odessa Region 277
Став на річці Ягорлик у смт Окни.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
<Wikiexpedition North Odessa Region 282
Перепочинок у кав’ярні на березі ставу у Окнах.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Протягом двох днів учасники проїхали 4 автошляхами —  Р 33, М 13, М 16, Т 1624. Стан доріг часто залишав бажати кращого.

Wikiexpedition North Odessa Region 231
Дорога від с. Кошарка до с. Новосамарка.
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0

Серед інших цікавинок, які зустрічали, були автобусні зупинки з оригінальними мозаїками, які не повторювались у жодному селі.

Автобусна зупинка у с. Новосамарка - Blacked
Автобусна зупинка у с. Новосамарка.
Автор: Yakudza, затемнено: Atoly, CC BY-SA 4.0

Сфотографували також придністровське село у Молдові Стара Андріяшівка в районі пункту контролю

Rozalivka, check-point 1
Вид на село Стара Андріяшівка (Молдова).
Автор: Yakudza, CC BY-SA 4.0
Chorna 1
Силосні вежі у селі Чорна Окнянського району.
Автор: Yuriy Kvach, CC BY-SA 4.0

Всього було завантажено 561 світлину, всі вони категоризовані і систематизовані на Вікіданих. Переглянути всі світлини можна на Вікісховищі. Учасники експедиції написали, покращили і проілюстрували більше 50 статей у Вікіпедії. Робота над статтями продовжується.

Усі світлини можна використовувати на умовах ліцензії CC BY-SA 4.0, що дозволяє вільно поширювати, змінювати та використовувати роботи з будь-якою метою, в тому числі комерційною, за умови згадки авторів та ліцензії.

 

14—18 серпня у столиці Швеції Стокгольмі проходила щорічна Вікіманія — конференція руху Вікімедіа. Провідною темою було оголошено  роль руху Вікімедіа у контексті Цілей сталого розвитку. Протягом п’яти днів учасники обговорювали як вільні знання можуть змінювати життя людей, як можна побудувати кращий світ через взаємодію та інновації, а також міркували про роль Вікіпедії та інших вікіпроєктів у вирішенні глобальних проблем.

Wikimania 2019 Group Photo

Учасники та учасниці Вікіманії з усього світу. Авторка: Patricia Costillo, CC BY-SA 4.0

Цього року на Вікіманію з’їхались понад 900 учасників з усього світу — від Японії до Норвегії. Сесії проходили у корпусах Стокгольмсього університету, аудиторії якого у програмі конференції називались іменами видатних діячок у різних сферах науки, культури та громадської діяльності. Серед учасників було 15 представників українського вікіруху, що стало рекордною кількістю для  за всю історію відвідин цієї події українцями. П’ятеро учасників та учасниць Вікіманії отримали стипендію від ГО «Вікімедіа Україна».

Українська делегація на Вікіманії
Автор: Dmitry Rozhkov, CC BY-SA 4.0

Віктор Семенюк (користувач Вісем): «Вікіманія — це завжди багато можливостей. Це, зокрема, і шанс познайомитися з людьми із різних точок Земної кулі, налагодити з ними співпрацю, навчитися та поділитися власним досвідом з іншими, чудова нагода вдосконалитися»

У програмі трьох основних днів конференції понад 260 сесій у різних форматах доповіді, обговорення та воркшопи. У передконференційні дні проводили хакатони та екскурсії. Провідна тема Вікіманії-2019 у перекладі з англійської звучить як «Сильніші разом: Вікімедіа, вільні знання та Цілі сталого розвитку».

Людмила Сломінська (користувачка Luda.slominska): «Найбільше мене вразило те, що фактично вся Вікіманія була присвячена тому як сприяти досягненню цілей сталого розвитку ООН. Погоджуюсь з тезою, що проекти Вікімедіа і  Вікіпедія, як найбільша енциклопедія світу, не можуть залишатись осторонь від глобальних проблем, і учасники руху відповідальні за їх вирішення. На сесіях звучала думка, що навіть найсучасніші дослідницькі центри не можуть зібрати повну інформацію про доступ до питної води чи якість освіти, тож потрібно організовувати дослідження на місцевому рівні, і дати можливість усім зацікавленим долучатися, обмінюватися цією інформацією (зокрема — через Вікідані)».

 

На Вікіманії багато уваги приділили темі охорони довкілля, не лише на тематичних сесіях, а й в організації самої конференції.

Користувачка Luda.slominska: «Окрема сесія була присвячена аналізу якості і відвідуваності статей про зміну клімату різними мовами. Також, багато уваги приділялось проектам, що допомагають висвітленню, популяризації, моніторингу стану, збереженню природоохоронних територій та окремих видів («Вікі любить землю», «Вікі любить метеликів»). Робота конференції була організована максимально екологічно — мінімум паперу, програмки в електронному варіанті, замість пластикових пляшок — брендовані фляжки, переважно вегетаріанська їжа, паперовий або залізний посуд. І навіть бейджики були з переробленого паперу з насінням, яке можна проростити.»

Крім того, організатори підрахували екологічний слід конференції — і пожертвували 6 тисяч доларів на те, щоб його компенсувати. 

У контексті екологічної теми одна з сесій була присвячена проекту «Вікі любить Землю», започаткованому в Україні у 2013 році. За сім років конкурсу було завантажено понад півмільйона фотографій. Конкурс має на меті привернути увагу до збереження пам’яток природи. Міжнародна команда організаторів, кістяк якої складається з учасників українського вікіруху презентувала на Вікіманії позитивний вплив конкурсу (та його шкоду) для природи. 

Команда організаторів розповідає про «Вікі любить Землю»
Автор: Visem, CC BY-SA 4.0

За словами користувача Fed4ev, Вікіманія допомогла сформувати уявлення про зв’язок діяльності Фонду Вікімедіа з Глобальними цілями. Зокрема, найміцнішим він є із ціллю №4 (Забезпечення якісної освіти), але наводилися цікаві приклади і щодо цілей №1 (Подолання бідності), №5 (Гендерна рівність), №8 (Гідна праця та економічне зростання), №16 (Мир, справедливість та сильні інститути), №17 (Партнерство заради сталого розвитку) та інших.

Також серед провідних була тема гендерної рівності. Оскільки це одне із пріоритетних питань шведської внутрішньої та зовнішньої політик, представники шведської вікіспільноти зуміли налагодити плідну співпрацю з Міністерством зовнішніх справ Швеції. Головна тематика співпраці є досить специфічною та цікавою це розвиток вільного контенту про видатних жінок. Над цим працюють усі або майже всі дипломатичні представництва за кордоном.

«Було приємно усвідомити, що українські вікімедійці і спільнота редакторів, беручи участь у конкурсі  WikiGap, зробили свій внесок у загальні зусилля для рівного представлення в енциклопедії біографій значимих жінок, відповідно, і для досягнення Цілі сталого розвитку №5», — підсумовує користувач Fed4ev.

Говорили на Вікіманії і про поточні проблемні зони вікіпроєктів, зокрема, про залучення та втримання новачків. Йшлося про проекти, які зараз тестуються у чеському та корейському мовних розділах.

«Один з проектів — вітальна анкета для користувачів, які щойно зареєструвалися, щоб з’ясувати наміри та інтереси новачків, щоб персоналізувати їхній досвід. Коефіцієнт відповідей склав 60%. Багато редакторів на обох Вікіпедіях відповіли, що вони хотіли б допомоги від більш досвідчених учасників. Другим проектом був EditorJourney, який досліджував, що роблять новачки в перший день. Цікаво, що  кількість редакторів, які завершили редагування менша (45%—40%), ніж кількість людей, що відкрили вікно редагування (64%—56%). Також презентували довідкову панель, яка має допомогти отримати відповідь персоналізовано.» — розповідає стипендіатка CELLen.

Учасники відзначили високий рівень організації такої масштабної події. Ігор Маковський розповів, що різноманітні сесії були гармонійно поєднані в часі та за локаціями, а злагоджений процес підготовки до конференції (інформування, опитування тощо), дозволив заздалегідь визначитись із пріоритетами.

Не менш насиченими за основні три дні Вікіманії були і два передконференційні. Учасники брали участь у хакатоні, тренінгах, відвідували Шведський музей природничої історії та шведський парламент.

Офіційну сторінку цьогорічної Вікіманії з усією інформацією про захід ви знайдете за цим посиланням.

 

З 1 по 30 листопада в українській Вікіпедії відбудеться конкурс статей та наукових зображень «WikiScience Contest 2019» приурочений до Всесвітнього дня науки в ім’я миру та розвитку, який відзначають 10 листопада. Мета конкурсу — популяризація наукових знань через статті у Вікіпедії, наповнення онлайн-енциклопедії якісними статтями з різних галузей науки та зображеннями для ілюстрації наукових процесів, явищ та об’єктів.

Авторка фото: Kateryna Kot,
CC BY-SA 4.0

«Вікіпедія — глобальна енциклопедія, яка прагне доносити достовірну та вільну інформацію про світ, зокрема, й науку. Заради популяризації науки активісти всесвітнього руху Вікімедіа об’єдналися з вченими, щоб провести “Науковий конкурс”», – зазначив член Організаційного комітету WikiScience Contest 2019 Олексій Болдирєв.

Участь у конкурсі можуть взяти всі охочі. Для цього потрібно з 1 по 30 листопада створити нову чи поліпшити вже наявну статтю, присвячену одній із трьох галузей знань: археології, біології (у тому числі щодо теми біорізноманіття) та фізиці (у тому числі, на тему астрофізики), або завантажити фотографії, що документують світ науки. Це можуть бути зображення, що показують об’єкти та ефекти досліджень, вчених під час роботи чи їх дослідницьке обладнання у 7 номінаціях: «Мікроскопія», «Нефотографічні зображення», «Люди в науці», «Загальна категорія», «Живі організми», «Астрономія», «Колажі».

Статті повинні відповідати критеріям значимості у Вікіпедії, базуватись на опублікованих у паперових чи електронних виданнях та джерелах інформації і посилатись на них, не мають містити фрагментів, дослівно скопійованих з книг, статей чи інтернету, а також дотримуватись нейтральної точки зору й не містити непідтвердженої у джерелах інформації. Статті обов’язково мають бути проілюстровані фотографіями, які були завантажені під час конкурсів наукових зображень попередніх років або цьогорічного конкурсу. Фотографії учасників конкурсу мають бути зроблені ними особисто як до початку конкурсу та і під час нього. Допускаються також зроблені комп’ютером або за допомогою його зображення та ілюстрації.

Статті та зображення будуть оцінюватися кваліфікованим журі, яке складається з професійних науковців з різних галузей знань. У кожній номінації буде обрано три переможця. Усі вони отримають дипломи та подарункові сертифікати інтернет-магазину на вибір.

Детальніше умови конкурсу та конкурсні номінації на сторінці: https://ua.wikimedia.org/wiki/WikiScience_Contest_2019.

Цього року конкурс вперше об’єднує номінації, присвячені статтям та зображенням. Вперше конкурс наукових зображень був проведений вікіпедистами з Естонії як локальний 2011 року. В Україні такий конкурс в рамках загальноєвропейської акції був вперше проведений у 2015 році.

Конкурс проводиться Громадською організацією «Вікімедіа Україна», за підтримки порталу «Моя наука» та науково-популярного заходу«Дні науки».


Жук-скакун Hypaetha ornatipennis Schilder, 1953 (Coleoptera, Carabidae), самець і самка. Іран, Белуджистан. Мешкає на піщаних берегах Індійського океану в Ірані і Пакистані.
Автор: Gubin Olexander, CC BY 4.0
Археолог Сергій Нємцев з допомогою учасника експедиції Івана Шевцова роблять фотофіксацію античного об’єкта перед засипкою землею. Білозерське поселення, IV-III ст. до н.е. (Херсонська область). Археологічна експедиція Херсонського державного університету, 2017 р., під керівництвом Сергія Нємцева (викладач Херсонського державного університету).
Авторка: Sasha Bu , CC BY 4.0

Для довідки:

Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроєктів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, а також залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

WikiScience Contest 2019: Конкурс статей та фото про науку пройде з 1 по 30 листопада 2019 року. Конкурс організовано з метою популяризації науки та поліпшення ілюстрації статей Вікіпедії на наукову тематику. Конкурс є логічним наслідком завантаження на Вікісховище декількох тисяч наукових зображень під час Європейського конкурсу наукових фотографій 2015, конкурсу наукових фотографій 2016 та міжнародного конкурсу Wiki Science Competititon 2017. Деталі на сторінці: https://ua.wikimedia.org/wiki/WikiScience_Contest_2019. Сторінка конкурсу на Фейсбук.

За додатковою інформацією звертайтесь:
ГО «Вікімедіа Україна»
https://ua.wikimedia.org/
моб. +38 0967147481,
press@wikimedia.in.ua

26 жовтня у Києві було нагороджено переможців української частини міжнародного конкурсу фотографій природоохоронних об’єктів та територій для Вікіпедії під назвою «Вікі любить Землю». Було відзначено авторів найкращих десяти світлин загальної номінації та найкращих фото з кожного регіону України; учасників, що зафіксували найбільшу кількість пам’яток; переможців спеціальних номінацій для фотографій з Києва та фотографій з повітря.

Мета конкурсу — створення найповнішої бази фотографій пам’яток природи для ілюстрування Вікіпедії та інших вікіпроєктів. Протягом травня всі охочі могли подати фотографії власного авторства, зроблені у період конкурсу або раніше, після чого журі та оргкомітет визначило переможців у кількох номінаціях. Автори найкращих світлин та найбільш активні учасники отримали цінні призи.

В українській частині «Вікі любить Землю» завантажено майже 10 тисяч фотографій об’єктів та територій природно-заповідного фонду України, на яких зафіксовано 1648 пам’яток. Участь у конкурсі взяли 300 авторів.

«Цього року у конкурсі взяли участь 37 країн. Це глобальна ініціатива, заснована в Україні; вона сприяє не лише наповненню Вікіпедії та сестринських вікіпроєктів фотографіями пам’яток природи, а й привертає увагу до збереження об’єктів природно-заповідного фонду та має на меті сформувати якнайповнішу базу вільних фотографій пам’яток природи України», — розповів менеджер проєктів ГО «Вікімедіа Україна» Антон Процюк.

Усі світлин завантажено учасниками у Вікісховище на умовах вільної ліцензії Creative Commons Attribution Share-Alike Unported 4.0 чи іншій схожій ліцензії, які дозволяють вільне розповсюдження та використання світлин навіть в комерційних цілях за умови вказування автора та поширення тієї ж ліцензії на похідні твори. Вже понад 350 фотографій ілюструють статті Вікіпедії та інших вікіпроєктів.

Наймайстерніше, за оцінками журі, вдалося зафіксувати місцевості на території Закарпаття, Криму, Івано-Франківської, Рівненської, Миколаївської, Тернопільської, Херсонської, Полтавської, Чернівецької областей та Києва.

У межах проєкту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі десять світлин наводяться нижче.

10 найкращих світлин загальної номінації подано нижче та доступні за посиланням: https://commons.wikimedia.org/wiki/Commons:Wiki_Loves_Earth_2019_in_Ukraine/Top-10.

Пагорби і відроги хребта Мармароси, Карпатський біосферний заповідник. Найкраща фотографія Закарпатської області
(Пивовар Павло)
Панорама зимового світанку на Ай-Петрі з хмарами над морем. Найкраща фотографія АР Крим
© Дмитро Балховітін, ліцензія СС BY-SA 4.0
Рододендрон карпатський на горі Вухатий камінь, Карпатський національний природний парк. Найкраща фотографія Івано-Франківської області
© Михайло Ременюк, ліцензія СС BY-SA 4.0
Павук-стрибун у Рівненському природному заповіднику. Найкраща фотографія Рівненської області
© Дмитро Трофимчук, ліцензія СС BY-SA 4.0
Мартини тонкодзьобі (Larus genei), Національний природний парк «Білобережжя Святослава». Найкраща фотографія Миколаївської області 
© Сергій Рижков, ліцензія СС BY-SA 4.0

Олені благородні, Національний природний парк «Джарилгацький». Найкраща фотографія Херсонської області
© Larysa Uhryn, ліцензія СС BY-SA 4.0
Дві сови виду «сова вухата» на гілці, Національний природний парк «Кременецькі гори». Найкраща фотографія Тернопільської області 
© Володимир Бурдяк, ліцензія СС BY-SA 4.0
Панорама пагорбів над Дністром; Шишкові горби, Кельменецький район. Найкраща фотографія Чернівецької області 
© Сергій Зисько, ліцензія СС BY-SA 4.0
Світанок на Сулі; Околиці села Малоселицького. Найкраща фотографія Полтавської області
© Pavlo Prystai, ліцензія СС BY-SA 4.0
Миша в національному природному парку «Голосіївський». Найкраща фотографія Києва
© Natalie Yefimova, ліцензія СС BY-SA 4.0

Про конкурс:

«Вікі любить Землю» — це частина міжнародного конкурсу Wiki Loves Earth, який був започаткований в Україні у 2013 році; цього року у ньому беруть участь 37 країн. Усього за всю історію конкурсу учасники сфотографували понад три тисячі об’єктів та територій природно-заповідного фонду України, загалом зібрано понад 80 тисяч фотографій. Метою конкурсу є створити якомога повнішу базу вільних фотографій пам’яток природи і об’єктів природно-заповідного фонду на території України для ілюстрування Вікіпедії та інших проєктів. Детальну інформацію про конкурс можна дізнатися на веб-сайті: http://wikilovesearth.org.ua/.

Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням Фонду Вікімедіа в Україні і займається популяризацією вікіпроєктів Фонду Вікімедіа, найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

В цьому році в рамках «Вікі любить Землю» вперше була організована окрема спецномінація «Найкраща аерофотозйомка» — туди приймалися фото з дрона, квадрокоптера чи будь-якого іншого літального апарата. Фото оцінювало спеціальне журі — фахівці-фотографи з досвідом в аерофотозйомці. Представляємо результати оцінок журі — найкращі фото з повітря.

Донедавна аерофотозйомка була доступною лише обмеженому колу фотографів та й то здебільшого фахівців. Цей термін був більше технічним: трактувався в першу чергу як один з «методів вивчення земної поверхні, який широко застосовується при створенні топографічних карт різних масштабів, а також під час геологічних та геоморфологічних досліджень, при обліку рослинних та водних ресурсів, у транспортному будівництві тощо» [1]. Проте останнім часом завдяки поширенню дронів аерофтозйомка стає все більш доступною для інших фотографів.

Фото, зроблені з висоти, особливі для «Вікі любить Землю», бо дозволяють нам поглянути на природно-заповідний фонд з іншого ракурсу, ніж зазвичай. Було б не зовсім справедливо оцінювати їх разом з роботами з землі, тому роботи в цій спецномінації оцінювало окреме журі. Оцінювалася якість та технічна досконалість фотографії, а також її оригінальність і цінність для Вікіпедії та вікіпроектів. До складу журі входили:

  • Євгеній Самученко — тревел-фотограф, член Української асоціації професійних фотографів, Міжнародної федерації фотомистецтва. Призер численних міжнародних конкурсів, у тому числі «Вікі любить Землю» та «Вікі любить пам’ятки» (Україна, Грузія, Непал, Біосферні заповідники), Drone Awards, Dronesgram. Суддя міжнародних фотоконкурсів. Володар численних нагород та відзнак, серед яких 4 золотих медалі FIAP і кубок HIPA.
  • Вадим Юник — фотограф, мандрівник, професійний оператор БПЛА. Призер численних міжнародних фотоконкурсів. Переможець конкурсу «Вікі любить Землю 2017», української та міжнародної частини.
Дякуємо журі за приділений час і, звісно ж, усім учасникам та учасницям, без яких цей конкурс не був би можливий. Переходимо до найцікавішого: переможців спецномінації. Ось топ-11 аерофото за результатами роботи журі.

Станіславський заказник, Херсонська область, Білозерський район, с. Станіслав
Автор фото: Darkngs, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найбільше балів зібрало фото ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Станіславський» із загальною площею 659 га, який створений у 2002 році. Заказник розташований на південній околиці села Станіслав Білозерського району Херсонської області та прилеглій акваторії Дніпровського лиману. На світлині добре видно саме прибережні степові ділянки і крутосхили з відслоненнями лесових порід, а також прибережну акваторію Дніпровського лиману.

«Кінбурнська коса», Миколаївська область, Очаківський район
Автор фото: Darkngs, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська Коса» розташований на півдні Миколаївської області, в межах Очаківського району на Кінбурнському півострові. На світлині бачимо південну частину суходолу Кінбурнської коси та акваторію Ягорлицької затоки, які з 1995 року мають статус водно-болотного угіддя міжнародного значення під назвою «Ягорлицька затока».

Юхимовецький заказник, Хмельницька область, Волочиський район
Автор фото: Nata Mostova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Юхимовецький гідрологічний заказник площею 45 га розташований у межах Волочиського району Хмельницької області, на південний захід від центральної частини села Юхимівці. Статус надано з метою збереження водно-болотного комплексу (болото і ставок) у долині однієї з приток річки Мшанець. На світлині видно став та, ймовірно, місце гніздування водоплавних птахів.

Лісогринівецький заказник, Хмельницька область, Хмельницький район
Автор фото: Panchuk Valentyn, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Лісогринівецький лісовий заказник розташований у межах Хмельницького району Хмельницької області, між містом Хмельницький та селом Лісові Гринівці. У 1977 створювався як парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, але в 2010 році змінив статус на лісовий заказник. На світлині можна побачити грабово-дубові насаджень природного походження з домішками клена, берези і черешні які перебувають під охороною. Вражає перехід від природних до індустріальних ландшафтів.

Краматорський регіональний ландшафтний парк, відділення «Біленьке», Донецька область, Краматорськ
Автор фото: Konstantin Brizhnichenko, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Регіональний ландшафтний парк «Краматорський» створений у 2004 році з метою збереження унікальних природних об’єктів. Відділення «Біленьке», частина якого потрапила в кадр даної світлини, — це цілинний степ. Тут є численні виходи на поверхню крейдяних порід. На території цієї ділянки проживає понад 200 видів комах, 17 з яких, а також деякі види рослин, занесені до Червоної книги України.

Станіславський заказник, Херсонська область, Білозерський район, неподалік с. Станіслав
Автор фото: Darkngs, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Вже друга світлина Станіславського заказника на якій видно прибережні ділянки і крутосхили з відслоненнями лесових порід, а також прибережну акваторію Дніпровського лиману. Але ця світлина вражає не лише красою, але й лякає розораністю прибережних степових ділянок майже впритул до берега. І лише вузька смуга узбережжя зберігає залишки приморських степових ділянок, хоча згідно 88 статті Водного Кодексу України[2] «уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води».

Синевирський перевал, Національний природний парк «Синевир», Закарпатська область, Міжгірський район
Автор фото: Polishchyk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Національний природний парк «Синевир» розташувався у межах Міжгірського району та частини Хустського району Закарпатської області на площі в 43 тис. га. Утворений у 1974 році як ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Синевирське озеро» в 1989 році отримав статус національного природного парку «Синевир». У 2019 році площу Парку було розширено. Основні території Національного природного парку «Синевир» зайняті хвойними лісами, зокрема й тими, які ми можемо бачити на світлині синевирського перевалу.

Національний природний парк «Подільські Товтри», Хмельницька область
Автор фото: Polishchyk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Національний природний парк «Подільські Товтри» розташований на території трьох районів Хмельницької області. На світлині ми можемо бачити частину Парку на території Кам’янець-Подільського району. На задньому плані, на іншому березі річки Дністер, яка розділяє Хмельницьку і Чернівецьку області ми також можемо бачити частину Хотинського національного природного парку.

 

Національний природний парк «Бузький Гард», Миколаївська область
Автор фото: Larisa Uhryn, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Національний природний парк «Бузький Гард» знаходиться в межах Миколаївської області, на річці Південний Буг. Загальна площа території парку становить 6138,13 га. Національний природний парк «Бузький Гард» розташований на південно-західному схилі Українського кристалічного щита, що складений товщею тріщинуватих скельних порід нижнього протерозою, продуктами їх вивітрювання, вкритого осадовими утвореннями різного ступеня обводненості. На світлині добре видно осінній пейзаж на виходах Українського кристалічного щита.

Краматорський регіональний ландшафтний парк, відділення «Біленьке», Донецька область, Краматорськ
Автор фото: Konstantin Brizhnichenko, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Ще одна світлина Краматорського регіонального ландшафтного парку Костянтина Брижниченка показує ту ж місцевість відділення «Біленьке», але з іншого кута. Знову можемо поглянути на виходи на поверхню крейдяних порід.

Білокузьминівські стовпи, м. Краматорськ, на північний схід від с. Білокузминівка, Донецька область
Автор фото: Сергей Орлик, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Геологічна пам’ятка природи Скелеподібне оголення верхньої крейди, або Білокузьминівські стовпи являє собою крейдові скелі розташовані за 500 м від центру села Білокузьминівка Костянтинівського району, Донецька область. На світлині ми можемо насолодитися їх красою на фоні Донецьких степів. Породи складені крейдовими пластами з прожилками кременів верхньої крейди (90 млн років тому). У крейдяних породах знаходили залишки древніх морських організмів. Біля підніжжя скель знаходяться ковбані, ніші, малі і великі печери, а серед щебеню осипів можна зустріти кремінь.

Усі автори топ-11 аерофото отримають сувеніри з логотипом Вікі любить Землю на церемонії нагородження, на яку вони запрошені. Топ-три автори (Darkngs, Nata Mostova і Panchuk Valentyn) отримують також подарункові сертифікати. Всі фото, подані на спецномінацію, можна переглянути у Вікісховищі.

Див. також:

6—9 червня 2019 року відбулася вікіекспедиція у Мармароський заповідний масив. Учасники підкорили вершину Мармароського масиву  —  гору Піп Іван та подолали найскладніший шлях до Ялинського водоспаду, що належить до Карпатського біосферного заповідника. Вікіекспедиція складалася з чотирьох осіб: вікіпедистки та фотографині Світлани Дячок та Світлани Волощук, краєзнавця Володимира Кухарчука та водія Едуарда Дячка. Особливістю такої мандрівки, яку підтримує та впроваджує ГО «Вікімедіа Україна», є наповненння української вільної енциклопедії та її сестринських проєктів текстовими, фото- та відеоматеріалами.

Водоспад Труфанець,
Авторка: Педагог Світлана, CC BY-SA 4.0

Вікіекспедиція тривала чотири дні. Першого дня учасники та учасниці виїхали із Чорткова (Тернопільська область) у напрямку Коломиї, а згодом Яблунівського перевалу та Рахова. Якщо їхати до центру Європи із Коломиї, Івано-Франківська, то неподалік Ясіня знаходиться водоспад Труфанець, що вважається найвищим природним водоспадом Закарпаття. Колись тут можна було навіть відпочити у дерев’яній хатинці. Під час подорожі оглядовий майданчик-альтанка знаходився на реконструкції. Проте це не завадило помилуватися красою саме такої ділянки Карпатського біосферного заповідника як Труфанецький водоспад. Учасники та учасниці вікіекспедиції поселилися у затишному мотелі «Тис», що знаходиться за декілька метрів від географічного центру Європи (с. Ділове, урочище Бутин).

Урочище Бутин,
Авторка: Педагог Світлана, CC BY-SA 4.0

Рано вранці наступного дня, вікіекспедиція почала підкорення вершини. Варто пам’ятати, що Мармароський хребет — це прикордонна з Румунією територія, і перебування на ньому має бути обов’язково узгоджено з прикордонною службою. Тож ми завчасно надіслали заявку на ім’я командира Мукачівського прикордонного загону. Хоча, як виявилося пізніше, це необов’язково.  Головне — мати роздруковану заявку разом із документами, що засвідчують осіб — учасників експедиції, та у день старту отримати дозвіл у прикордонній службі с. Ділове Рахівського району.

Вікіекспедиція стартувала у місці, де організований так званий пропускний пункт. До нього учасники під’їхали автомобілем. У селі вам кожен покаже, звідки стартувати на Мармароський масив або Ялинський водоспад. Дорослим потрібно заплатити 30 грн, дітям — 20 грн, щоби потрапити на територію заповідника.

Перший день підйому виявився найважчим. Три години учасники експедиції йшли гірською дорогою, милуючись природою Карпатського біосферного заповідника, знимкуючи представників флори та фауни, які зустрічалися на шляху. Праворуч, через міст, вказівник на Струнги. Проте варто рухатися далі по лісовій грунтовій дорозі. О 13:00 почалася злива, тож ми ледь встигли сховатися у напіврозваленій дерев’яній хатинці, яку знайшли на галявині  посеред лісу. Попри те, що частина шляху двома учасницями була згодом подолана на ГАЗ-66, двом іншим членам експедиції вдалось дістатись до перевалу на полонину Латундураж о 18:00.

Повечерявши, вирішили, що сили для підкорення вершини Піп Іван Мармароський ще є. Від полонини Латундур, де розклали намети учасники вікіекспедиції, до вершини ще 2,5 км. Протягом трьох годин піднімалися, милуючись краєвидами. Джерело на полонині Квасний, прикордонний стовп… Ще 300 метрів — і стела на вершині гори Піп Іван Мармароський. Унизу — Криваве озеро, Румунія… і жодного прикордонника. Ще пів години поверталися назад, Мармароським хребтом на полонину Латундур до табору.

Вечірні краєвиди. Мармароський заповідний масив
Авторка: Еколог Світлана, CC BY-SA 4.0

Уранці третього дня учасників вікіекспедиції розбудив мелодійний шум дзвоників на шиях овець, кіз, баранів. Саме їх вранці виганяли на полонину. У процесі підготовки вікіекспедиції група планувала підкорити кілька гірських вершин Мармароського масиву: Берлебашку, Менчул, Петрос Мармароський, Піп Іван Мармароський, відзнимкувати зразки флори та фауни Мармароського заповідного масиву. На щастя, погода сприяла запланованому. Тож на зворотному шляху вдалося побувати на полонинах Латундур, Берлебашці, та добратися найскладнішим машрутом до Ялинського водоспаду.

Гора Берлебашка
Авторка: Еколог Світлана, CC BY-SA 4.0

Незважаючи на зовсім не промаркований шлях до Ялинського водоспаду, учасники експедиції за картою змогли його знайти. Варто зазначити, що сам водоспад — найвищий водограй у Карпатах. На відміну від відомих Шипота й Гука, Ялинський водоспад відносно важкодоступний, тож він зберіг первісний вигляд. Світлини та відео, відзняті в урочищі Ялин, засвідчують неповторну красу водоспаду саме влітку. Також, в  долині Потоку Білого були знайдені екземпляри зникаючого лишайника Lobaria pulmonaria, занесеного до Червоної книги України.

Після завершення експедиції, дорогою додому вдалося відвідати Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах, що знаходиться у селі Вільховатий, а також побувати в Рахові та Яремчі. Завдяки вікіекспедиції, були створені дві статті у Вікіпедії (Щевора і Крем’яник гарний), поліпшено 15 статей, 13 проілюстровано, також з’явилась нова стаття у Вікімандрах (На Піп Іван Мармароський через полонину Латундур та Ялинський водоспад). Повний перелік створених та покращених статей можна знайти тут.

Під час експедиції учасники також міркували як наповнювати Вікіпедію та інші вікіпроєкти інформацією про національні парки, біосферні і природні заповідники України. Варто додавати міжсторінкові посилання, аби швидко перейти зі сторінок про заповідники та пам’ятки природи на статті про населені пункті, гірські вершини, готелі і турбази, туристичні маршрути, топоніми, ендемічні види флори і фауни, та навпаки. Волонтери могли б перекладати статті про заповідники і національні парки України мовами світу, ініціювати і проводити цікаві тематичні тижні та вікіекспедиції. Ще одним напрямком роботи вікіспільноти може бути співпраця з установами природно-заповідного фонду і прохання до них надавати інформацію про себе для вікіпроєктів.

Дізнатися більше про вікіекспедиції, подати заявку і почитати звіти інших учасників можна тут.

 

 

002

26 жовтня відбудеться урочиста церемонія нагородження переможців фотоконкурсу «Вікі любить Землю», а також буде оголошено найкращі фотографії конкурсу.

Запрошуємо учасників, журі, партнерів конкурсу та всіх, хто цікавиться та вболіває за культурну й природну спадщину нашої країни. У програмі заходу: презентація підсумків конкурсу, оголошення рейтингу та нагородження авторів найкращих десяти світлин конкурсів та тих фотографів, що зафіксували найбільшу кількість пам’яток, нагородження переможців спеціальних номінацій для фотографій з Києва та фотографій з повітря.

У цьогорічному українському конкурсі «Вікі любить Землю» взяло участь 307 конкурсантів та конкурсанток, які подали на конкурс 9925 фотографій пам’яток природи.

Більшість світлин завантажено учасниками у Вікісховище на умовах вільної ліцензії Creative Commons Attribution Share-Alike Unported 4.0, яка дозволяє вільне розповсюдження та використання світлин навіть в комерційних цілях за умови вказування автора та поширення тієї ж ліцензії на похідні твори. Вже понад 350 фотографій ілюструють статті Вікіпедії та інших вікіпроектів.

Всі переможці будуть нагороджені пам’ятними дипломами і призами.

Вхід лише за умови попередньої реєстрації та підтвердження від організаторів. Для цього заповніть форму за посиланням: https://cutt.ly/0egS7c2

Учасникам, які вже отримали запрошення, форму не заповнювати не потрібно.

Початок заходу: 12:00

Місце проведення: Київ, бульвар Шевченка 62 у коворкінгу #ПеремогаSpace. Стежте за оновленнями у події на Фейсбуці.

411 жовтня у Вікіпедії проходив марафон зі створення та покращення статей про видатних українок за мотивами книг «Це зробила вона» та «Це теж зробила вона». Сьогодні в українській Вікіпедії, жінки представлені значно менше, ніж чоловіки.

Близько 85% усіх статей-біографій в українській Вікіпедії — це статті про чоловіків, і лише 15% — про жінок. Гендерний дисбаланс має місце не лише в українській Вікіпедії. Це загальна тенденція, яка тією чи іншою мірою характерна для різних мовних розділів.

«Дуже важливо висвітлювати досягнення видатних українок, щоб заохочувати якомога більше дівчат і жінок ламати гендерні стереотипи і зокрема обирати професії, які є стереотипно чоловічими, як-то діяльність у точних і природничих науках, розповідає Антон Процюк, менеджер проєктів ГО “Вікімедіа Україна”. Науково доведено, що приклад успішних жінок у певній сфері діяльності позитивно корелює з кількістю дівчат, які обирають цю діяльність у майбутньому. А Вікіпедія, як один із найпотужніших в Україні й у світі інформаційних ресурсів, є важливим джерелом для поширення інформації про видатних українських жінок».

Авторка фото: Юлія Кочетова-Набожняк

В рамках марафону, 5 жовтня відбулася вікізустріч в офісі Grammarly в Києві, у якій взяли участь близько 35 учасників та учасниць. Під час зустрічі відбулася презентація двотомника «Це зробила вона» та “Це теж зробила вона”. Книги розповідають про досягнення видатних українок та містять історії про 100 жінок, відомих своїми досягненнями у різних сферах: співачку Соломію Крушельницьку, біологиню Елен Спарроу, шахісток Анну і Марію Музичук, та інших.

Вікізустріч у Києві присвячена марафону «Це зробила вона» 5 жовтня.
Авторка фото: MeOlya, CC BY-SA 4.0

«77% українців вважають рівність жінок та чоловіків важливою, українські жінки та чоловіки готові відходити від застарілих уявлень про їхній людський потенціал і прагнуть мати свободу бути собою, підкреслює Олена Єна, директорка програми “Жінки-лідерки” Національного Демократичного Інституту (НДІ).Ми дуже цінуємо підтримку Швеції та партнерство з видавництвом “Видавництво”, ГО “Вікімедіа Україна” та Grammarly, в рамках якого відбувається цей марафон. Разом ми змогли зробити потужний крок до кращого висвітлення досягнень українських жінок у Вікіпедії, адже вони заслуговують на гідне місце в ній».

У результаті марафону в українській Вікіпедії було створено 140 статей і поліпшено близько 40. Зокрема, були створені статті про художницю та діячку феміністичного руху Галичини Марію Дулемб’янку, науковицю, першу жінку-доктора Львівської Політехніки Богуславу Єжовську-Тшебятовську, арфістку Наталію Ізмайлову, художницю Олесю Джураєву. Суттєво поліпшено статті про оперну співачку Марію Сокіл, американську науковицю українського походження Віру Кістяківську, українську і французьку художницю Марію Башкирцеву та інших.

Авторка фото: MeOlya, CC BY-SA 4.0

В межах міжнародного марафону статті про відомих українок створювали в англійському, російському, японському, бенгальському, гінді, башкирському та якутському мовному розділі Вікіпедії. Було створено і поліпшено понад 20 статей. До акції в українській Вікіпедії приєднались 45 марафонців, з них понад 20 зробили в ці дні свої перші редагування. Цікаво, що один учасник додав у Вікідані (сестринський вікіпроєкт — централізована база структурованих знань) інформацію про більшість жінок, статті про які були запропоновані для створення або покращення, — а це понад 80 людей — бенгальською мовою і гінді. Всі, хто долучився до марафону і виконував правила Вікіпедії під час редагування та створення статей, отримають сувеніри від організаторів.

«Чесно кажучи, я не знала про багатьох відомих українок до того, як приїхала в Україну. І навіть будучи тут, я чула про таких національних героїв, як Шевченко, Франко, та більш сучасних діячів, як Вакарчук. А як же відомі українки? зазначає Хільма Далстрьом, Другий секретар Посольства Швеції в Україні. — Я думаю, саме тому такі події, як цей редакторський марафон, важливі. Щоб поширити інформацію про відомих українських жінок, яких, можливо, забули, дивилися зверхньо або не сприймали серйозно».

Марафон організували Національний Демократичний Інститут (НДІ), Посольство Швеції в Україні, ГО «Вікімедіа Україна» та Grammarly. Сторінка проєкту в українській Вікіпедії: https://w.wiki/9WU.

«Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням Фонду Вікімедіа в Україні і займається популяризацією вікіпроєктів Фонду Вікімедіа, найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

Національний Демократичний Інститут Міжнародних Відносин (НДІ) — неприбуткова позапартійна неурядова організація, що підтримує та зміцнює демократичні інститути в усьому світі шляхом посилення громадянської участі, збільшення рівня відкритості та відповідальності уряду.

Grammarly — це онлайн-помічник на основі штучного інтелекту, який щодня допомагає більш ніж 20 мільйонам людей спілкуватися англійською ефективніше, де б вони не писали. Інтелектуальні сервіси Grammarly надають рекомендації щодо правильності, чіткості, захопливості та тону тексту. Вони доступні для багатьох інтерфейсів, зокрема є веб-редактор, розширення для браузерів, десктоп-версія та мобільні клавіатури.Компанію заснували у 2009 році українці Макс Литвин, Алекс Шевченко та Дмитро Лідер.  На сьогодні Grammarly має понад 200 членів команди в офісах у Києві, Сан-Франциско, Нью-Йорку та Ванкувері. Слідкувати за новинами київського офісу компанії можна на їхній Facebook-сторінці @Grammarly Kyiv.

Посольство Швеції в Україні сприяє розвитку відносин між Швецією і Україною у різних сферах, зокрема: політики, торгівлі та інвестицій, культурної співпраці і контактів між людьми. Підтримка євроінтеграційних прагнень та процесу реформ в Україні є одним із головних завдань Посольства.

12–13 жовтня у Харкові пройшла дев’ята Вікіконференція. Представники і представниці вікіспільноти з різних куточків України цьогоріч зібралися у бібліотеці Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця, щоб поділитися досвідом і обговорити перспективи розвитку і популяризації онлайн-енциклопедії Вікіпедії та її сестринських вікіпроєктів.

Програма конференції передбачала 20 теоретичних та практичних сесій, які були розділені на три потоки. Фокусом «Вікіконференції 2019» стало питання стратегії розвитку українських вікіпроєктів та громадської організації «Вікімедіа Україна», яка займається розвитком та популяризацією проєктів Фонду Вікімедіа в Україні, а також підтримкою вікіспільноти. У дні конференції пройшли також збори членів організації, де була затверджена стратегія розвитку «Вікімедіа Україна» на 20202022 роки. Це перший подібний досвід довгострокового планування, до цього часу горизонт планування складав один рік. 

Читати далі

«У стратегічному плані передбачено п’ять напрямків діяльності — збагачення контенту вікіпроєктів, підвищення участі, підтримка та розвиток вікіспільноти, підвищення обізнаності про діяльність Вікімедіа Україна та адвокація. Ми прагнемо, щоб наша організація стала лідером масового, різноманітного та впізнаваного волонтерського руху за вільні знання», — розповів на презентації стратегії Антон Процюк, менеджер проєктів «Вікімедіа Україна».

Представники та представниці вікіпроєктів.
Авторка: MeOlya, CC BY-SA 3.0

Крім власне стратегії організації учасники та учасниці конференції говорили про роботу з медіаконтентом як джерелом інформації та протидію появі фейків та дезінформації у вікіпроєктах, неупередженість у редагуванні Вікіпедії, обговорювали як підвищити ефективність Освітньої програми, наповнення сестринських вікіпроєктів, заслухали бліц-доповіді, пропонували як краще налагоджувати співпрацю із закладами культури та освіти. Організатори та учасники й учасниці конкурсів і марафонів розглядали наявні наразі прогалини та способи підвищення активності всіх залучених, а також пропонували як покращити інформування потенційних конкурсантів тощо. Центральною темою було питання популяризації вікіпроєктів та підвищення залученості користувачів, зокрема, і формування локальних вікіспільнот. 

На тренінгах вчилися використовувати шаблони, SQL та SPARQL, створювати векторну графіку SVG, писати ботів, розповідали про Вікідані та Вікісховище. 

«Виступи запрошених спікерів щодо роботи з джерелами виявились досить цікавими, особливо з точки зору того, як це пов’язано з реальними проєктами інтернет-досліджень. Хоча, можливо, вони мали більш ввідний рівень, а для більш досвідчених слухачів, які зібрались на конференції, кориснішими були б більш складні, технічні, спірні моменти, які можна зустріти на практиці. А от найбільш корисними особисто для мене, як для новачка, виявились тренінги з Вікіданих. Це було тією темою, про яку я взагалі не мав уявлення, і не знав, в якого боку підступитись. А тут у найкоротший термін вдалося зрозуміти і спробувати принаймні основи», — поділився враженнями Сергій (MelnykSerg).

Багато сесій супроводжувалися активними дискусіями, проте під час Вікіконференції панувала доброзичлива атмосфера, після гарячих обговорень всі учасники продовжували в кулуарах ділитися ідеями і своїм досвідом участі у вікіпроєктах.

Ще одним з досягнень цієї Вікіконференції стало те, що вона стала найбільшою за кількістю учасників за всю історію подібних зустрічей представників та представниць вікіспільноти у Харкові, захід відвідало понад 60 людей.

«Приємно було познайомитися з вікіпедистами, які вперше приїхали на Вікіконференцію чи взагалі на вікізустріч, хоча редагують Вікіпедію кілька років. Вдалося ще більше їх зацікавити вікіпроєктами, особливо завдяки можливій співпраці з Вікімедіа Україна у вигляді мікрогрантів на фотографування, книги, вікіекспедиції. Задоволений побачити у прийнятій Стратегії 2020-2022 розвиток сестринських вікіпроєктів і краєзнавчої тематики, які постійно лобіюю. Особисто я під час сесій отримав достатньо натхнення та ідей для залучення і втримання новачків у вікіпроєктах», — розповів патрульний Вікіпедії та адміністратор Вікіцитат Сергій Липко.

Авторка: MeOlya, CC BY-SA 3.0

Важливе завдання самого формату вікіконференції озвучити проблемні точки та зони росту, почути різні думки, долучитися до конкретного проекту, знайти однодумців та відчути свою приналежність до вікіпедійного руху.

«Це була моя перша Вікіконференція та зустріч з вікіпедистами наживо. Мені дуже сподобалось! На конференції панує чудова атмосфера. Я була вражена, наскільки товариські, щирі та відкриті там люди. Подібна зустріч — це чудова можливість завести нові знайомства, поділитися досвідом, покращити свої знання щодо редагування Вікіпедії тощо. Місце, люди, підібрані теми, доповіді все було неначе в ідеальному балансі. Найбільше мені сподобалися доповіді щодо Вікіданих. Також інформативною була лекція про малі сестринські проєкти. На сесії «Вікіконкурси» хотілося б дізнатися більше про сам процес створення конкурсу, підбір журі, процес оцінювання, залучення спонсорів, систему міжнародної оцінки KISS тощо. Також вважаю було б непогано на наступній конференції присвятити лекції інструменту перекладу та категоризації в сторінках. Сподіваюсь й надалі брати більш активну участь у житті вікіспільноти», — поділилася враженнями Дарина (Rina.sl).

Культурна та неформальна частина Вікіконференції сприяла створенню особливої атмосфери. Офіційній частині насичених двох днів обговорень, тренінгів та доповідей передувала зустріч вікіпедистів у Харкові, так звана вікіп’ятниця. З посиденьок на вулиці Сумській ця неформальна вікізустріч перемістилась на стадіон «Металіст», де грали збірні України та Литви. Протягом наступних днів конференції харків’яни, серед яких багато істориків та бібліотекарок, провели цікаві екскурсії містом для гостей заходу.

Програму цьогорічної Вікіконференції із презентаціями та нотатками учасників та учасниць можете почитати тут. Частина заходів є у запису на сторінці конференції у Facebook, за хештегом #вікіконференція2019 можна відстежити хід конференції та подивитися фото у постах в соціальних мережах.

9—31 жовтня відвідувачі Знам’янської міської центральної універсальної бібліотеки зможуть побачити світлини-переможці фотоконкуру «Вікі любить пам’ятки» у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» за 2017 та 2018 роки, а також фото, що перемогли у спецномінації «Єврейська спадщина». Всього на виставці буде представлено 26 світлин 12 авторів: як професіоналів, так і аматорів.

Протягом останніх восьми років «Вікімедіа Україна» проводить українську частину найбільшого у світі міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments. Мета конкурсу — отримати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу під вільною ліцензією для ілюстрування ними Вікіпедії — вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів з усього світу.

Знам’янка — вже одинадцята зупинка мандрівної виставки. Раніше її бачили у Києві, Старобільську, Лисичанську, Покровському, Хмельницькому, Херсоні, Миколаєві, Вінниці, Одесі та Дніпрі.

З 1 по 30 вересня проходив восьмий конкурс «Вікі любить пам’ятки». Цього року за кількістю поданих світлин Україна посідає перше місце у світі. Вже зовсім скоро стануть відомі найкращі фотографії 2019 року.

Загалом протягом 2012—2018 років у рамках конкурсу було завантажено понад 250 тисяч світлин українських пам’яток, сфотографовано понад 32 тисяч пам’яток із території України (36%), взяло участь понад 2300 осіб (від аматорів до професіоналів). Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA.

На території Кіровоградської області є понад 2,1 тис об’єктів культурної спадщини, за сім років конкурсу було сфотографовано більш ніж половина — 1169 (53%). У списку пам’яток є і 25 об’єктів зі Знам’янки, з них уже 22 мають свої конкурсні фото.

Виставка буде діяти з 9 до 31 жовтня 2019 року. 16 жовтня о 15:00 — презентація виставки.

Бібліотека працює із суботи по четвер, з 8:00 до 17:00, п’ятниця, субота — вихідні. Вхід вільний.
Приходьте та запрошуйте друзів!

Подія у Facebook

Якщо ви зацікавлені організувати виставку у вашому місті — пишіть на електронну пошту wlm@wikimedia.org.ua

Представляємо останні шість світлин, що перемогли в номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2019». У цю збірку потрапили фото, які ілюструють степи України.

Найкраще фото Дніпропетровської області

Найкращим фото Січеславщини стала світлина користувача Александр Водолазский, на якій зображено геологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення «Скелі МОДРу».

Слова автора з його сторінки у Вікісховищі є якнайкращим коментарем до нього: «Що ж є таким особливим у криворізьких пейзажах? Таке, чого ніде немає? Перш за все, у більшості випадків вони рукотворні. Водночас мінливі і закарбовані в часі. Історія та сучасність створюють в них свій особливий “сплав з кількох компонентів” і в цьому вони стають не схожими на інші. Красу можна віднайти там, де ніхто і не подумав би її шукати — на техногенному смітнику, у зруйнованих будівлях, закинутих проваллях. У них проявляється щось, що зачіпає на ментальному рівні і робить криворізький пейзаж особливим.»

Зважаючи на ці слова, не дивно, що світлини цієї пам’ятки природи вже були в переможцях — у 2014 як краща світлина Дніпропетровської області, а в 2016 на 10 місці в головній номінації конкурсу. На світлині 2019 року авринія скельна Aurinia saxatilis (L.) Desv. (Червона книга Дніпропетровської області) каскадами спадає зі скельних порід. Олександр взяв участь у конкурсі вперше і завантажив загалом 27 фото 4 пам’яток.

Авринія скельна на схилах геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення «Скелі МОДРу»; найкраща фотографія Дніпропетровської області
Автор фото: Александр Водолазский, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Запорізької області

У сусідній області перемогу отримав степовий пейзаж з ботанічного заказника «Балка Чапаївка». На світлині бачимо як срібними хвилями переливається у сонячному промінні червонокнижна ковила. М’яке проміння вечірнього сонця відбивається від ковили й дістає до нас через об’єктив фотоапарата Артема Жеребцова. Зважаючи на тотальну розораність степової зони та заростання чагарниками вцілілих степових ділянок, така світлина не може не радувати око. Артем Жеребцов отримав відзнаку з другої спроби, причому також і в кількісній номінації по Запорізькій області.

Ботанічний заказник «Балка Чапаївка»; найкраща фотографія Запорізької області
Автор фото: Артем Жеребцов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Луганської області

Пейзаж з Луганської області фіксує геологічну пам’ятку природи «Баранячі лоби». З-під трав’яного покрову виглядають скельні виходи мергельних покладів кампанського ярусу верхньої крейди згладжених рухом льодовика. Яскраві, весняні кольори затримують на собі погляд і змушують зосередитися на деталях світлини. Вячеслав Непран бере участь у фотоконкурсі другий рік поспіль. В 2018 та 2019 роках вже отримував перемогу в кількісній номінації по Луганській області.

Геологічна пам’ятка природи «Баранячі лоби»; найкраща фотографія Луганської області
Автор фото: Nepran Vyacheslav, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Харківської області

Продовжуючи тему пейзажів, переходимо до найкращого фото Слобожанщини. На ньому можна побачити ландшафтний заказник «Гомільшанська лісова дача». Незвична кольорова гамма у поєднанні з туманом надають загадковості своєрідному мальовничому лісовому ландшафту. Цікаво, що сам заказник «Гомільшанська Лісова Дача» входить до складу Національного природного парку «Гомільшанські ліси», а термін «лісова дача» прийшов ще з часів Російської імперії, де означав обмежену частину лісових угідь, яка підпорядковувалася єдиному господарсько-технічному плану.

Авторка фото, користувачка Inna Dudnik-Chervyakova мала вдачу отримати відзнаку зі своєї першої спроби. Для конкурсу у травні вона завантажила свої перші роботи під вільною ліцензією: всього 52 фото п’яти пам’яток.

Ландшафтний заказник «Гомільшанська лісова дача»; найкраща фотографія Харківської області
Авторка фото: Inna Dudnik-Chervyakova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Кіровоградської області

Наступний пейзаж авторства Константина Буркута переносить нас до Кіровоградської області, де найкращим фото була визнана світлина парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Хутір Надія». Від літньої світлини так і віє прохолодою, яка передається через паркові насадження навколо паркового ставу. Багата рослинність здається заполонила все — майже повністю закривши небо та відзеркалюючись у водній гладі ставу.

На цій світлині можна бачити один зі спадків Івана Карпенко-Карого (Тобілевича), який почав формувати парк після повернення з політичного заслання навесні 1887 року і все ще перебуваючи під наглядом поліції. Він намагався здійснити власну давню мрію — перетворити куточок рідної природи на, за його власним висловом, «оазу в степу».

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Хутір Надія»; найкраща фотографія Кіровоградської області
Автор фото: Константинъ Буркут, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Сумської області

На відміну від попередніх світлин, найкраща фотографія Сумської області звертає нашу увагу на деталі — у кадрі користувачки Irynka1991 горицвіт весняний Adonis vernalis у степовому природному заповіднику «Михайлівська цілина». Світлина демонструє представника рослинного світу заповідника, який був створений ще у 1928 році. Тут охороняється єдина в Україні цінна ділянка лучного степу в лісостеповій зоні. Сам горицвіт — декоративна і лікарська рослина — але отруйна. Занесений до Червоної книги України.
Авторка світлини взяла участь у конкурсі вперше, подавши до участі 20 світлин семи об’єктів природно заповідного фонду України.

Горицвіт весняний у степовому природному заповіднику «Михайлівська цілина»; найкраща фотографія Сумської області
Авторка фото: Irynka1991, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження. Організаційний комітет вдячний усім, хто вантажив світлини до Вікісховища у рамках конкурсу!

«Варчилось…»[1]

13:11, Tuesday, 17 2019 September UTC

Губківський замок, Рівненська область. Автор фото — Дмитро Трофимчук. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Отже, половина конкурсу вже позаду. Ще зовсім небагато — два тижні — і прийом робіт завершиться. Саме час підвести перші підсумки. На лічильнику — понад 14100 фото. Україна — поки ще перша у світі за кількістю завантажень, за нами Італія (9600), Німеччина (8400), Росія (7200) та Великобританія (6000)[2]. В українській частині взяло участь 198 учасників, з них 73 (37%) зареєструвалися після початку змагання[3]. Але це далеко не вся статистика, що нас цікавить.

Наприклад, нам важливо, щоб були представлені всі регіони України. І не тільки великі міста. Ми щороку просимо обласні державні адміністрації поширювати інформацію на своїх ресурсах і у регіонах — і ми намагаємося моніторити публікації. Нам значно складніше моніторити ту інформацію, що наші учасники та прихильники поширюють у своїх колах, але знайте, що ми дуже вдячні усім тим, хто нас підтримує таким чином!

Також нам би дуже хотілося, щоб більше додавалося об’єктів, які раніше ще не фотографувалися. Тому цього року ми ще трохи змінили правила нарахування балів за сфотографовані пам’ятки. Але ще точно є куди рости у цьому плані… Але ми й не хочемо повністю відбити бажання знімкувати те, що вже представлено у конкурсі і загалом. Нагадаємо, що пам’ятки, все ж, міняються… І часто — не в найкращу сторону. До слова, ми ще 2015 року писали на блозі про одну із пам’яток, яку дуже люблять усі фотографувати — «Кам’янець-Подільська фортеця на всі випадки життя». Як бачите, вона — міняється. Різні пори року, різні пори доби, різні роки… І все ж вона поступається Хотинській фортеці, яка є безсумнівним лідером за кількістю конкурсних світлин за ці 8 років[4].

Для нас залишається викликом отримувати дані щодо переліків пам’яток — і ми вже писали про Дніпропетровську ОДА та окремі районні державні адміністрації області — вже восьмий рік ніхто в області не володіє інформацією… А якщо пощастить отримати відповіді — бракує часу чи волонтерів обробити їх вчасно. Тож ми просимо допомогти. Наступним рівнем буде виправляти помилки, які траплятимуться на всіх рівнях: ОДА не те написали, ми не те внесли, учасники не те сфотографували…

І вперше цього року ми сформували статистику не тільки за регіонами, а й за районами та містами у цих регіонах — цікаво ж знати, які райони майже зовсім не представлені у конкурсі… І може спробувати зосередитися на них наступного року.

За першу половину цьогорічного конкурсу завантажено світлини понад 6100 пам’яток[5]. У таблиці нижче наведено статистику за регіонами: кількість об’єктів у конкурсних списках (і ми пам’ятаємо, що це за даними, які є у нас); скільки з них було сфотографовано за 8 років конкурсу (точніше за 7,5, адже конкурс цього року ще триває); кількість пам’яток, фото яких завантажені за першу половину конкурсу; кількість авторів (завантажувачів). Станом на зараз у нас представлені пам’ятки усіх регіонів України.

Область чи регіон Списки Є фото Об’єкти(2019) Автори(2019)
Київ 3843 3538 (92%) 644 34
Львівська 4967 4034 (81%) 542 25
Івано-Франківська 3724 1285 (34%) 533 18
Вінницька 4030 1494 (37%) 362 14
Полтавська 3396 1469 (43%) 326 18
Сумська 2034 1069 (52%) 315 16
Запорізька 1730 890 (51%) 270 12
Харківська 4820 1450 (30%) 267 17
Тернопільська 4752 1775 (37%) 266 23
Хмельницька 3888 1557 (40%) 259 25
Черкаська 2686 1133 (42%) 250 20
Чернігівська 5706 951 (16%) 238 20
Кіровоградська 2171 1169 (53%) 230 10
Одеська 2771 1909 (68%) 209 16
Київська 2156 1129 (52%) 209 18
Дніпропетровська 6730 1117 (16%) 197 10
Донецька 7404 955 (12%) 172 13
АР Крим 4187 872 (20%) 141 7
Волинська 3484 1085 (31%) 138 12
Чернівецька 1300 854 (65%) 121 14
Херсонська 1526 415 (27%) 100 7
Житомирська 3507 972 (27%) 96 10
Рівненська 2105 715 (33%) 79 10
Закарпатська 727 509 (70%) 75 13
Луганська 1025 250 (24%) 47 4
Севастополь 676 424 (62%) 36 3
Миколаївська 2611 417 (15%) 34 6
Усього 87962 33439 (38%) 6157 195

Детальніше статистику за регіонами (в тому числі за районами та містами!) можна перглянути за посиланням.

Зауважимо, що до статистики ввійшли тільки ті об’єкти, у яких правильно вказаний ідентифікатор. Якщо, наприклад, Ви вирішили скористатися одним із варіантів, перелічених тут, Ваші завантаження можуть мати ідентифікатор 99-999-9999. Вони ще не будуть враховані у цій статистиці.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Великий Ходачків, Тернопільська область. Автор фото — Вадим Постернак. Вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Вибір світлин — на розсуд авторки допису. Губківський замок на заході сонця і світлина церкви Покрови Пресвятої Богородиці, яка до того не була завантажена у рамках конкурсу.

[1] В оригіналі англійською: ‘twas brillig, від to be brillig. Це час, коли вже пора варити вечерю. Зачин вірша «Jabberwocky» Льюїса Керрола із книги «Аліса в Задзеркаллі», існує декілька перекладів цієї поеми, для заголовку обрано рядки Тетяни Тарабукіної: «Жербельковт»

Представляємо ще п’ять світлин, що перемогли в номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2019» — а саме найкращі регіональні фото, які зображають тварин. Про них розповідає фотограф, член оргкому «Вікі любить Землю» 2019 Микола Сварник.

Умови конкурсу ВЛЗ заохочують учасників фотографувати на заповідних територіях не будь-що, а саме природні об’єкти. Тобто в ландшафтних парках – ландшафти, в ботанічних заказниках – трави, а в зоологічних – тварин. Оскільки більшість природоохоронних територій покликані зберігати весь комплекс природних екосистем, така конкретизація не завжди спрацьовує. Але все ж цього року ми отримали трохи тварин. Про птахів уже написано, тож зосередимось на інших мешканцях райських куточків.

Всім відомо, що найбільше «лайків» отримують котики і песики, тож можна було сподіватись на якусь репрезентацію звіриного царства. На жаль, серед диких тварин ані котики (рись, дикий кіт), ані песики (вовк, лисиця) не є настільки поширеними, щоб часто потрапляти в поле зору фотооб’єктивів. Набагато більш поширеними є гризуни, що й знайшло відображення в цьогорічному «зоокуточку» нашого конкурсу. Три з п’яти призових зображень представляють саме гризунів. І хоча це не є якісь специфічно червонокнижні тварини, все ж хочеться привітати авторів з цими знахідками. Хто справді пробував шукати і фотографувати диких тварин, погодиться, що частіше за все для фото дикої тварини потрібне везіння, везіння і ще раз везіння. Ви будете ходити цілий день, і все марно. І коли ви вже нічого не сподіваєтесь – раптом раз – з’явився момент… Секунда затримки – і вже запізно! Тож давайте не будемо дуже критичними.

Найкраще фото Києва

Почнемо з малого – з миші в Голосіївському парку у Києві, яку бажано описати більш інформативно для Вікісховища. Авторка Natalie Yefimova ніжно назвала цей малий заповідний об’єкт «лісовою малечею». Важко щось суттєвіше додати до опису цього компонента локальної екосистеми, тим більше що ані хвоста, ані кольору спинки не видно, тож хай зоологи вибачають. В житті при першому знайомстві теж часто не вдається довідатись і запам’ятати ім’я об’єкта знайомства.

«Знайомство з лісовою малечею»: Миша в національному природному парку «Голосіївський»; найкраща фотографія Києва.
Авторка фото: Natalie Yefimova, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Київської області

Інша призова фотографія – це білка в парку Олександрія. Хоч дехто й дивується, але насправді правильна зоологічна назва цього виду – вивірка звичайна (і саме так називається стаття у Вікіпедії!). Як пише один з провідних зоологів Ігор Загороднюк: «Ця назва була у статусі репресованих українських назв у період 1933–1953 рр., і її штучно замінювали контроверсійним „білка“» [1]. Тож відновлення теріологами стародавньої питомої назви «вивірка» є цілком на часі. Ця тваринка з характерними китичками на вухах. Хутро частіше рудого кольору з білим низом, хоча трапляються й темні (меланісти).

Білка на дереві в дендропарку «Олександрія»; найкраща фотографія Київської області.
Автор фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Роман Наумов схопив характерну позу звірятка, яке роздивляється людину, намагаючись вирішити, чого від неї чекати – поживи чи загрози. Люди часто підгодовують вивірок горішками, арахісом чи якимись крихтами. Часом вивірка може взяти поживу прямо з рук. Є повідомлення, що у Британії та на півдні Європи стрімко поширюється завезений інвазивний північноамериканський вид вивірка сіра (без китичок на вушках, з рудувато-сірим або цілком чорним хутром).

Найкраще фото Донецької області

Менш звичайним героєм конкурсу є бабак степовий, сфотографований нашим визнаним майстром і призером Дмитром Балховітіним на Східній Україні, в ландшафтному заказнику Брандушкін Яр на Донеччині. На фото дитинча бабака коло нори. За мімішністю дитинча бабака – це щось середнє між котиком і песиком, але щоб сфотографувати таке мале чудо, треба добре поповзати на животі! Маестро Dmytro Balkhovitin відомий своїми заворожуючими світанковими пейзажами, а от в амплуа фотоснайпера бачу його вперше. І мушу сказати, руку й око майстра добре видно у всіх жанрах. Мої вітання!

Бабак степовий у ботанічному заказнику «Брандушкін Яр»; найкраща фотографія Донецької області.
Автор фото: Дмитро Балховітін, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Рівненської області

Тепер перескочимо до комах. Павук-скакун на фотографії користувача Dimatrofimchuk має аж восьмеро очей навколо голови, чотири з яких виразно видно на фото. Така розвинена оптична система допомагає павукові прецизійно визначати напрямок і віддаль до потенційної здобичі, на яку він полює точним стрибком, не раз більшим від його власних розмірів у 50-70 разів. Куди там людині-павуку до реальних можливостей цього малого мисливця! На відміну від деяких інших павуків, він може бігати по склу завдяки численним кігтикам на кінчиках його вісьмох лап. Перш ніж стрибнути, павук прикріпляє «страхову линву» – павутину до стартової точки. Одна з причин, чому комахи відносно скупо представлені у Вікіпедії – їхня надзвичайна різноманітність і мала вивченість. Наприклад, ті ж скакуни в українській Вікіпедії описані лише до родини, а сама родина налічує 550 родів із 5000 видів.

Павук-стрибун у Рівненському природному заповіднику; найкраща фотографія Рівненської області.
Автор фото: Dimatrofimchuk, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Для фотографа макрозйомка комах представляє кілька викликів – глибина різкості надзвичайно мала, тому щоб комаха потрапила у вигідну площину – це непросто; зробити серійне фото зі змінним фокусом у природі майже неможливо через рух, також потрібне добре освітлення. І ще, треба щоб фотограф хоч згрубша уявляв можливі діагностичні ознаки тварини: на що звернути увагу – ноги, очі чи якісь пропорції. Ну і ще над чим варто подумати, фотографуючи в природі – наскільки рідкісна, специфічна чи характерна  тварина для даних заповідних умов: чи фото характеризуватиме даний заповідний об’єкт.

Найкраще фото Херсонської області

Ну і нарешті ол́ені-́олені. Зразу скажу – вони чудові! Трійко благородних оленів на фоні рудих осок та червонястих солонців заповідника Джарилгач, передній рудуватий, з п’ятивідростковими рогами та ледь помітними «яблуками» в окрасі, середній темніший чи, може, більше заболочений, – всі троє дуже чіткі, в фокусі. Уявляю собі, як автор знімка Larisa Uhryn із завмиранням клацала цю групку, яка протюпала по мілкій воді попри її схованку і як тішилась, розглядаючи знімок на комп’ютері та гріючи закляклі руки. Є чим тішитись! Такі фото, як і знімки бабаків, ідеально ілюструють природоохоронну територію, на якій вони зроблені. Хотілось би мати знімки такого змісту і такої якості принаймні з усіх зоологічних заказників. Думаю, і загальні українські статті про звірят варто, хоча б частково, ілюструвати знімками саме з українських територій за умови рівної ілюстративності.

Олені благородні в Національному природному парку «Джарилгацький»; найкраща фотографія Херсонський області.
Авторка фото: Larisa Uhryn, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Щиро вітаю всіх номінантів, які дали свій час, зусилля і ресурси на фотографування живої природи. Вірю, що цей час для вас усіх був не змарнованим і дав натхнення, насолоду та відчуття єдності з рідною землею.

[1] І. Загороднюк, І. Дикий. Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. біол.—2012.—Вип 58.

Микола Сварник (Mykola Swarnyk)

Читайте також:

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження.

Генуезька фортеця. Панорама

13 вересня — 4 жовтня у приміщенні Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія проходитиме виставка фотографій, що перемогли у конкурсах «Вікі любить пам’ятки» у 2017 та 2018 роках.

У 2017 та 2018 роках «Вікімедіа Україна» вчергове провела українську частину найбільшого у світі міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments, метою якого є отримати фотографії усіх пам’яток культурної спадщини світу під вільною ліцензією для ілюстрування ними Вікіпедії – вільної енциклопедії, яку щодня переглядають мільйони користувачів з усього світу.

Відвідувачі виставки побачать фото, що стали переможцями у номінаціях «Найкраще фото конкурсу» за два останні роки конкурсу, а також фото, що перемогли у спецномінації «Єврейська спадщина». Всього у виставці візьмуть участь 26 світлини 12 авторів: як професіоналів, так і аматорів.

Дніпро — вже десята зупинка мандрівної виставки. Раніше її бачили у Києві, Старобільську, Лисичанську, Покровському, Хмельницьку, Херсоні, Миколаєві, Вінниці та Одесі.

До 30 вересня триває восьмий конкурс «Вікі любить пам’ятки». Список пам’яток Дніпра можна знайти за посиланням: Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Дніпропетровська область/Дніпро (А–О) та Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Дніпропетровська область/Дніпро (П–Я). Також цього року у конкурсі є три спеціальні номінації: «Відео», «Млини» та «Єврейська спадщина».

На території Дніпропетровської області є понад 6,7 тисяч об’єктів культурної спадщини. І за 7 років проведення конкурсу було завантажено світлини понад 1000 об’єктів (16%).

Загалом протягом 2012—2018 років у рамках конкурсу було завантажено понад 250 тисяч світлин українських пам’яток, сфотографовано понад 32 тисяч пам’яток із території України (36%), взяло участь понад 2300 осіб (від аматорів до професіоналів).

Фотографії за всі роки конкурсу знаходяться у вільному доступі, ви можете переглянути їх і використати на умовах вільної ліцензії CC BY-SA.

Відкриття виставки: 13 вересня о 14:00.
Виставка буде діяти до 4 жовтня 2019 року.
Бібліотека працює із суботи по четвер, з 10:00 до 18:00, п’ятниця — вихідний. Вхід вільний.

Приходьте та запрошуйте друзів!

Подія у Facebook

Якщо ви зацікавлені організувати виставку у вашому місті — пишіть на електронну пошту wlm @ wikimedia.org.ua

Представляємо ще п’ять світлин, що перемогли в номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2019». Загалом Вікісховище цього року поповнилось багатьма новими чудовими фото тварин та птахів, сфотографованих на заповідних територіях. До вашої уваги — птахи, що стали символами областей у конкурсі 2019 року.

Найкраще фото Тернопільської області

Автор переможного фото Володимир Бурдяк взяв участь у конкурсі вперше. Сором’язливі сови сфотографовані на території Національного природного парку «Кременецькі гори» — природоохоронна територія в Україні, в межах низькогірного пасма Кременецькі гори, розташований на території Кременецького та Шумського районів Тернопільської області. У межах Парку відмічено 145 видів птахів. Серед них 14 видів занесено до Червоної книги України.

Дві сови на гілці, НПП «Кременецькі гори»; найкраща фотографія Тернопільської області.
Автор фото: Byrdyak, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Житомирської області

Сова у Поліському природному заповіднику; найкраща фотографія Житомирської області.
Автор фото: Wildlife Ukraine, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Олег Кухар повторив свою перемогу. Минулого року сова теж була оцінена найвище серед фото області і знову фото зроблене у Поліському природному заповіднику — природно-заповідний об’єкт загальнодержавного значення, розташований  в Олевському та Овруцькому районах Житомирської області. У заповіднику мешкають переважно лісові тварини.  На території заповідника заборонені всі види господарської діяльності людини: суцільні рубки, меліоративні роботи, мисливство, риболовля, збір грибів та ягід. Заборонене також вільне відвідування заповідника, тому на лісових дорогах і стежках встановлені попереджувальні знаки, аншлаги.

Найкраще фото Миколаївської області

Мартини тонкодзьобі у Національному природному парку «Білобережжя Святослава»; найкраща фотографія Миколаївської області.
Автор фото: Ryzhkov Sergey, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Тонкодзьобих мартинів освітлинив Сергій Рижков, який знов був учасником конкурсу — після того як довелось пропустити один рік через участь у журі конкурсу, за що ми теж дуже вдячні. Світлину завантажено у категорію Національний природний парк «Білобережжя Святослава» у Вікісховищі. Парк створено у 2009 році з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних та унікальних комплексів та об’єктів степової зони. На території коси збереглися природні комплекси пісків нижнього Дніпра із цілою низкою властивих лише їм видів флори і фауни. Тут зростає близько 600 видів вищих судинних рослин. В цілому, на території НПП зростає 30 видів раритетних рослин. Фауна налічує близько 5 тисяч видів тварин. Особливо важливу роль водно-болотяні ділянки коси відіграють у збереженні коловодних птахів.

Найкраще фото Вінницької області

Мухоловка білошия, Ботанічний сад Вінниццького державного аграрного університету; найкраща фотографія Вінницької області.
Автор фото: Podaliriy55, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Фото з мухоловкою білошиєю отримало найвищу сумарну оцінку серед фото з Вінницької області. Її зробив користувач Podaliriy55, який завантажив на конкурс
фото з Ботанічного саду Вінницького державного аграрного університету, Парк заснований у 1963 році. Загальна площа — понад 70 га. Мухоловка перебуває під охороною Бернської конвенції.

Найкраще фото Волинської області

Лебеді на озері Пісочне, Шацький національний природний парк; найкраща фотографія Волинської області.
Авторка фото: Hrystyna M, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Дебютантка конкурсу користувачка Hrystyna M перемогла з фото, зробленим на озері Пісочному у Шацькому національному природному парку. Довжина озера — 2 км, ширина — 1,9 км, площа 1,38 км², пересічна глибина — близько 7 м, максимальна — понад 16 м. Живиться поверхневими і підземними водами. Взимку замерзає.

До речі «Вікі любить птахи» є назвою справжнісінького проекту, який реалізували вікімедійці з Непалу у цьому році. Його результати — на цій сторінці.

Читайте також:

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження.

У попередній версії цього допису файл https://commons.wikimedia.org/wiki/File:IMG_Монастирище_Лелека.jpg був вказаний як найкраще фото Кіровоградської області. Насправді ця фотографія була зроблена зовсім поруч біля заказника «Монастирище», але не в самому заказнику — а отже не підпадає під умови конкурсу. Перепрошуємо за неточну інформацію.

Продовжуємо розповідати про переможців номінації «Найкраще фото області» — зображення, які експертне журі визнало найякіснішими фотографіями у своїх регіонах. У цьому дописі розповідаємо про призові фотографії, на яких зображені річки, озера, лимани та інші українські водойми.

Вода займає десь чотири відсотки площі України: понад 24 тисячі км² — трохи менше площі Криму, трохи більше за Львівську область. Україна може похвалитися широким різноманіттям водойм: від гірських річок Карпат до лиманів на узбережжі Азовського моря. Це різноманіття приваблює фотографів, які фіксують пам’ятки природи України. Цьогоріч до списку 27 найкращих фотографій «Вікі любить Землю» увійшло сім зображень різноманітних водойм із Чернівецької і Хмельницької, Черкаської і Полтавської, Чернігівської і Одеської областей, а також із Севастополя.

Ідемо із заходу на схід: почнемо з найкращого фото Чернівецької області авторства Сергія Зиська (Zysko serhii). Це панорама Дністра і пагорбів над ним, зроблена у «Шишкових горбах» — геологічній пам’ятці природи у Кельменецькому районі, розміщеному на сході Буковини.

Пагорби над Дністром: геологічна пам’ятка природи «Шишкові горби»; найкраща фотографія Чернівецької області.
Автор фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

У сусідній до Чернівецької Хмельницькій області перемогло фото того ж автора. Це фото водоспаду і лагуни між селами Лисець та Велика Побійна Хмельницької області, що входять до  Бобровицького заказника. Статті про заказник ще немає у Вікіпедії, але фото вже ілюструє розділ про ПЗФ у статті про Дунаєвецький район.

Лагуна і водоспад Бурбун на річці Бобровець; найкраща фотографія Хмельницької області.
Автор фото: Сергій Зисько, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Із Поділля — на південь України. Цього року найкраща фотографія Одеської області — це робота Романа Наумова (R naumov), яка зафіксувала лиман, а точніше, зграю білих чапель над одним із лиманів Тузловської групи у національному парку із схожою назвою.

Білі чаплі над Тузлівськими лиманами; найкраща фотографія Одеської області.
Автор фото: Роман Наумов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Також до 27 найкращих фото конкурсу потрапило зображення з іншого регіону на Півдні України — Севастополя. У кадрі майже немає води, але до моря дуже близько. Мис Фіолент— це історичне місце, відоме ще з давньогрецьких часів; згідно з легендою, саме сюди прибув апостол Андрій Первозваний, коли відвідував Україну. Авторкою фото є користувачка Олена Дуброва (Helen Owl), яка цього року також перемогла у номінації «За кількісний внесок» в АР Крим та Севастополі.

Мис Фіолент; найкраща фотографія Севастополя.
Авторка фото: Helen Owl, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

На найкращій фотографії Черкаської області також зображене доволі відоме місце — а саме водоспад «Тризуб Посейдона» в Національному дендрологічному парку «Софіївка», який сфотографував користувач Loguide.

Водоспад «Тризуб Посейдона»; найкраща фотографія Черкаської області.
Автор фото: Loguide, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Зелень денного «Тризубу Посейдона» контрастує з настроєм наступної фотографії — найкращого фото Чернігівської області. Тут користувач Alex Arendar сфотографував туманний ранок на озері Глушець, яке розташоване в межах міста Чернігів. Alex Arendar став другим фотографом, хто додав фото озера у Вікісховище, однак першим, хто вивів це озеро у переможці «Вікі любить Землю».

Туманний ранок на озері «Глушець»; найкраща фотографія Чернігівської області.
Автор фото: Alex Arendar, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Ранок зображений і на найкращому фото Полтавської області від користувача Pavlo Prystai — тут можемо бачити світанок на річці Сулі на околицях села Малоселицького. Це частина Нижньосульського національного природного парку.

Світанок на Сулі, національний природний парк «Нижньосульський»; найкраща фотографія Полтавської області.
Автор фото: Pavlo Prystai, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Читайте також:

Топ-10 фотографій конкурсу — фото з найвищими оцінками серед 27-ми регіональних — буде оголошено на церемонії нагородження.

Спецномінація «Відео»

15:54, Saturday, 31 2019 August UTC

Документування нерухомої культурної спадщини можливе і за допомогою відео, тож цього року ми оголошуємо спеціальну номінацію для цього формату робіт.

Відео, що подаються на номінацію, повинні відповідати таким вимогам[1]:

  1. Відповідність регламенту конкурсу: це відео має бути особистою роботою, завантажене протягом конкурсного періоду, бути у рамках правил проекту, представляти один або кілька об’єктів, внесених до реєстру пам’яток на спеціально підготовленій для цього Організаційним комітетом сторінці, URL якої публікується Організаційним комітетом, містити ідентифікатор пам’ятки (ID) тощо;
  2. Ілюстративність: відео має фокусуватися на об’єкті (чи об’єктах), чітко представляти та характеризувати його (їх).
  3. Візуальність: відео не повинно мати відволікаючих факторів, які відволікають від основного об’єкта;
  4. Візуальна чіткість: основна тематика відео, а також конкретні кадри повинні бути в фокусі та добре освітлені (ні занадто темні, ні пересвічені). Також слід враховувати якість стискування, оскільки відео повинно бути чітким і не мати пікселізації, яка може бути результатом низької якості стискування;
  5. Композиція та рух камери: відео повинно бути відзняте чисто і в простому стилі. Не використовуйте швидкий зум, намагайтеся робити рухи (огляд панорами, зміна кута, масштабування, обхід пам’ятки тощо) повільними, щоб можна було зосередитися на деталях зображення;
  6. Стабілізація: у відео не повинно бути сильного тремтіння, можна використовувати трипод чи будь-який стабілізатор, що допоможуть зробити відео стабільнішим навіть при обході пам’ятки;
  7. Колір: зображення повинне мати помірну насиченість;
  8. Аудіо: якщо про щось розповідається або присутній відповідний навколишній шум, бажано, щоб звук перебував на постійному рівні протягом усього відео. Якщо ви щось розповідаєте, рекомендуємо додати субтитри. Відео може подаватися без звуку. Не рекомендується накладання музики. Важливо пам’ятати, що якщо Ви самі коментуєте — Ви є автором чи авторкою аудіодоріжки. Але якщо коментує хтось інший — авторські права будуть належати не Вам. Те саме із музикою — можна використовувати або власне виконання музики, що Вами ж написана й виконується, або взяти аудіо під вільною ліцензією (і згадати автора та ліцензію);
  9. Формат: для кодування відео повинен використовуватися формат Theora чи Webm, роздільність файлу повинна бути не менше 720 пікселів за меншою стороною (наприклад, 1280х720). Ми прийматимемо й відео з меншою роздільністю, але шансів на перемогу у таких відео буде менше.

У рамках спецномінації вітаються відео зроблені із дронів.

Для прикладу та натхнення — круговий огляд руїн Червоногородського замку із БПЛА (1,920 × 1,080 пікселів):

Оригінальний відеоряд було створено у рамках вікіекспедиції Дністровським каньйоном у червні 2016 року.

Для завантаження відео можна скористатися конкурсним завантажувачем, бажано не забути при завантаженні вибрати, що це — відео, щоб робота потрапила до відповідної категорії. Також можна вантажити безпосередньо зі списків пам’яток. Для цього знайдіть у списках рядок із об’єктом, який ви відзняли. У колонці «фото» натисніть на посилання «[Завантажити фото]» або «Завантажити ще фото».

За результатами спеціальної номінації буде відзначено учасників за найкращі відео та за найбільшу кількість завантажених відеоробіт. Оцінювати роботи будуть спільно члени організаційного комітету та члени журі.

[1] Відповідність цим вимогам дає можливість номінувати відео на вибрані у Вікісховищі: https://commons.wikimedia.org/wiki/Commons:Featured_video_candidates

Спецномінація «Млини»

16:00, Friday, 30 2019 August UTC

Українська Млинологічна Асоціація (УМА) оголошує спеціальну номінацію «Млини» у рамках української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Водяний чи вітряний млин — це і архітектурна пам’ятка, і втілення інженерної думки, і у прямому сенсі слова годувальник людей. Колись млини становили невід’ємну частину українського ландшафту. На околиці села, на горбі, де більше вітру, одночасно могло махати крилами кількадесят вітряків. Відомо про деякі населені пункти, де їх було понад 120 (!). А у краях, багатих на воду, на потічку могла стояти ціла вервечка млинів водяних. Колективізація 1920-х, боротьба з «приватновласництвом», електрифікація 1950-60-х, «нічийність» вцілілих млинів після розвалу колгоспів та їхнє варварське розграбування у 1990-х призвели до того, що дотепер поза межами музеїв просто неба збереглися лише «останні з могікан» — переважно покинуті чи напівзруйновані. Вітряки та водяні млини, що їх утримують у діючому стані, сьогодні можна порахувати на пальцях… Проблема млинів ще й у тому, що левову частку з них ніхто ніколи не вважав і тепер не вважає пам’ятками. Їхнє нищення, таким чином, не вважається порушенням закону, і млини зникають буквально на очах. Укладання переліку і фотофіксацію нині існуючих млинів просто нікому виконати, окрім нас із вами — тож запрошуємо долучитися до конкурсу!

Cписок пам’яток, що пропонуються для участі у спецномінації, можна переглянути за посиланням: «Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Млини». До нього входять вітряні, водяні, парові та інші млини, як дерев’яні, так і муровані, будь-якої міри збереженості — від діючих до напівзруйнованих. Список ще не є вичерпним, і він доповнюватиметься впродовж конкурсу.

До списку входять і ті об’єкти, які охороняються як пам’ятки, і ті, що поки не мають такого статусу. Зверніть увагу, що світлини останніх відзначатимуться тільки у межах цієї спецномінації і не будуть брати участі в основній частині конкурсу.

Якщо вдалося сфотографувати водяний млин чи вітряк, але його нема у списках — напишіть листа на wlm@wikimedia.org.ua (чи напишіть коментар під цим дописом). Вкажіть назву населеного пункту, де розміщений об’єкт, щоб ми змогли доповнити списки.

Переможцями стануть автори найкращих фото за оцінками спеціального журі, яке очолить Олена Крушинська — краєзнавець, авторка низки книжок про пам’ятки України, член Міжнародного млинологічного товариства (TIMS) та Української Млинологічної Асоціації. До журі також увійдуть Президент TIMS Віллем ван Берґен та багаторічний лауреат нашого конкурсу Сергій Криниця.

Окремо журі відзначить автора найкращої фотографії досі не відомого млина.

Переможці отримають від партнера спецномінації призи, зокрема видані цього року за підтримки Українського культурного фонду «Український млинологічний журнал» (304 сторінки, 545 ілюстрацій), що містить понад 40 статей українських та іноземних авторів, та комплект з 30-ти авторських листівок «Вітряки України» із чудовими малюнками художника Олега Яриніча.

Про партнера:

«Українська млинологічна асоціація» — неприбуткова громадська організація, діяльність якої спрямовано на виявлення, оприлюднення, дослідження та відновлення пам’яток млинарства в Україні.

Млинологія (англ. molinology) вивчає млини та інші інженерні споруди, що використовують силу вітру, води, м’язову силу людини чи свійських тварин для приведення у рух зернопереробного, лісопильного, ковальського, сукновального або іншого обладнання (відомо понад сто функцій). Млинологія має свою термінологію і науковий апарат та об’єднує різних за фахом дослідників, як-от краєзнавців, істориків, архітекторів, музейників, етнографів, фольклористів, археологів, мистецтвознавців — та в першу чергу просто людей, небайдужих до такої складової культурної спадщини, як млини і млинарство. У світі існує чимало національних та регіональних млинарських асоціацій, а вже понад 50 років активно діє Міжнародне млинологічне товариство (The International Molinological Society, TIMS), що включає понад 500 членів на п’яти континентах, видає два наукові періодичні видання і проводить щочотирирічні міжнародні симпозіуми, один з яких саме пройшов цього серпня у Берліні. Україна була представлена на ньому заочно — виданим за підтримки УКФ випуском «Українського млинологічного журналу», всі статті та ілюстрації якого анотовано англійською мовою з розрахунку на широку міжнародну аудиторію.

Дякуємо за допомогу у доповненні списку млинів Олександру Михайлику — засновнику фейсбучної спільноти «Водяні, парові, вітряні млини України та інших країв».

Матеріал допису підготувала Олена Крушинська.

Цього року учасники української частини «Вікі любить Землю» подали на конкурс майже 10 тисяч фотографій. Із них експертне журі обрало 27 найкращих — по одній фотографії з кожного регіону України. Найкращі фото з кожної області ми опублікуємо у кількох дописах, поділених за тематичними категоріями. Топ-10 фотографій конкурсу — найвище оцінені фото із цих 27-ми — буде оголошено на церемонії нагородження.

У першому дописі фотограф, член оргкому «Вікі любить Землю» 2019 Микола Сварник розповідає про призові фотографії гірських заповідних територій — та про особливості фотографування гір.

Фотографії з гір традиційно займають високі місця у «Вікі любить Землю», і цей рік не став винятком. Здавалося б — усе просто: зійди на першу-ліпшу гору – куди не поглянеш – усюди заповідні території. Знимкуй і вигравай призи. Однак не все так просто. У всьому важать нюанси. Адже більшість із нас вилазять на гору, добре захекавшись, близько полудня, коли сонце в зеніті, і фото виходить не таким уже й цікавим. На денному фото різкі контрастні тіні, нудне майже біле небо і мало романтики. І навіть якщо при вас (нелегенька) професійна камера зі штативом, це мало допоможе. Звісно, інша справа, коли вдасться закарбувати якісь особливі атмосферні явища. Однак рідко кому сподобається потрапити в грозу десь на скелях — а ще це може прямо пошкодити вашій камері.

Тому якщо хочете отримати шедевр, краще орієнтуватись на так звану «золоту годину»: схід чи захід сонця. Саме це ми й бачимо на призових фотографіях із гір цьогорічного конкурсу. Це означає, що фотограф або ліз угору добру годину в темряві перед світанком, або спускався (що ще складніше і небезпечніше) у сутінках. Ранковий туман чудово доповнює картину сходу сонця — але він якраз і виникає від перепаду температур на світанку, тому слід бути готовим до цього стрибка температури.

Панорама зимового світанку на Ай-Петрі з хмарами над морем; найкраща фотографія Криму.
Автор фото: Dmytro Balkhovitin, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Найкраще фото Криму — авторства Дмитра Балховітіна, який уже неодноразово перемагав у фотоконкурсах у Вікісховищі — зроблене на світанку з гори Ай-Петрі. Не знаю, як він добирався на точку зйомки, але картина сходу сонця о 6:35 над хмарним морем схоплена неймовірно — це ніби коли літак підіймається над хмарами. А тут іще й сосни в інеї, і занесені снігом скелі — справжня мить екстазу для митця.

Пагорби і відроги хребта Мармароси; найкраща фотографія Закарпатської області.
Автор фото: Пивовар Павло, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Фотографія із Закарпатської області дає можливість глядачам пережити наближення грози десь на гірському хребті. На панорамному знімку Павла Пивовара з Мармароського гірського масиву «Пливе гроза» якраз і зафіксована така картина. Між густими темними хмарами саме відкрилось вікно, крізь яке сонце, що хилиться до заходу, осяває скісними променями долину. До неї сходяться поперечні відроги хребтів, і по їхніх краях у «контровому» світлі золотиться ясна зелень листяних дерев, у той час як більша частина картини спочиває в тіні. На верхах, в улоговинах, куди не заглядає сонце, ще лежить торішній сніг, а там, де він зійшов, трава і чагарнички бурі, ще не розвинені. І це, як свідчить дата знімка — кінець червня! Екстремальні умови.

До речі, доступ мандрівників до Мармароського масиву відкрився порівняно недавно — за радянських часів усе це була прикордонна зона, до якої можна було дістатись лише за спеціальною перепусткою — раптом турист ненароком перевалить не на ту сторону хребта.

Світанок на горі Вухатий Камінь; найкраща фотографія Івано-Франківської області.
Автор фото: Misha Reme, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

А ось іще раніша світанкова фотографія куртин рододендрона на Вухатому Камені коло Попа Івана роботи Misha Reme. Тут справді треба було вилізти з намету і серед роси шукати місцину, де в перших променях сонця квіти цього червонокнижного чагарничка висвітяться тим чаром, про який співається в піснях. Настрій знімка радісний, магічний, дещо екзальтований.

Інше ранкове фото цього ж автора з гори Парашки коло Сколе — навпаки, спокійне, ліричне і, як на мене, трохи меланхолійне. Лагідне цитринове світло ранкового сонця приглушене осіннім туманом, краї лісу оторочені раннім снігом. Сніг тане і мабуть ще цілком зійде перед справжньою зимою, але трави вже цілком руді, побиті приморозком.

Сколівські Бескиди, вид з гори Парашка; найкраща фотографія Львівської області.
Автор фото: Misha Reme, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Туман, що покриває далеку долину, на перший погляд здається ще одним клаптем снігу. Природа чекає на зиму. Для мене особисто Парашка була першою горою, куди я мандрував у мої юні роки. Бував там і пізніше — але мені ніколи не доводилось стрінути там на вершині схід сонця. Тож дякую за цю нагоду колезі Misha Reme і дякую йому й усім переможцям за чудовий внесок до конкурсу «Вікі любить Земою».

Див. також:

Однією з основних цілей «Вікі любить Землю» є створення якомога повнішої бази вільних фотографій пам’яток природи. Тому ми традиційно нагороджуємо конкурсантів, які проілюстрували найбільшу кількість об’єктів природно-заповідного фонду: як сукупно по Україні, так і в кожній області. Підсумки 2019 року читайте нижче.

Традиційно нагороди та відзнаки отримують 10 конкурсантів і конкурсанток, які отримали найбільшу кількість балів за ті об’єкти, які вони сфотографували. Також ми відзначаємо переможців номінації «За кількісний внесок» у кожному регіоні України.

Загальний топ-10

Перш ніж перейти до списку переможців, нагадаємо умови за якими їх було визначено. Цього року алгоритм визначення переможців у «кількісних» номінаціях дещо змінився: за фотографії пам’яток, не проілюстрованих на Вікісховищі до початку конкурсу, учасники отримували коефіцієнт 10. Якщо об’єкт ПЗФ був проілюстрований на Вікісховищі, але учасник ще не завантажував фото цього об’єкту в рамках конкурсу раніше, коефіцієнт становив 2. В інших випадках (конкурсанти завантажували фото цієї самої пам’ятки в рамках конкурсів «Вікі любить Землю» 2013—2018 років) коефіцієнт дорівнював 1.

Озеро Герашаська, Рахівський р-н, полонина Герешаська.
Авторка фото ЯдвигаВереск посіла перше місце у номінації «Кількісний внесок»; вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Рейтинг авторів з урахуванням коефіцієнтів: 

  1. ЯдвигаВереск (744 бали: 568 об’єктів, 572 фото);
  2. Olga Loboda 0806 (587 балів: 147 об’єктів, 179 фото);
  3. Kiyanka (490 балів: 261 об’єкт, 547 фото);
  4. Galvm (424 бали: 50 об’єктів, 322 фото);
  5. Сарапулов (336 балів: 166 об’єктів, 905 фото);
  6. Еколог Світлана (333 бали: 140 об’єктів, 148 фото);
  7. Olexandr Ghryb (219 балів: 38 об’єктів, 95 фото);
  8. Alina Vozna (175 балів: 131 об’єкт, 523 фото);
  9. Shevchenko Valentine (170 балів: 17 об’єктів, 40 фото);
  10.  Oleh Kushch (162 бали: 51 об’єкт, 232 фото).

Рейтинг сформовано програмою-ботом; детальну статистику для кожного учасника конкурсу можна переглянути на окремій сторінці Вікісховища. На тій же сторінці можна сформувати список учасників, які завантажили найбільше фотографій — показник, що не впливав на рейтинг, але все ж може бути цікавим.

У міру можливостей організатори перевіряли фотографії переможців. За результатами спільного рішення членів організаційного комітету, ті світлини, які не відображали об’єкт ПЗФ, знімалися із конкурсного заліку учасників.

Водоспад Труфанець, Рахівський район Закарпатської області.
Автор фото: Сарапулов, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Парк «Мальованка», Шепетівський і Полонський райони Хмельницької області.
Автор фото: Olexandr Ghryb, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Національний природний парк «Голосіївський».
Автор фото: Alina Vozna, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Регіональні номінації

Окрім всеукраїнської номінації, призи можна було отримати за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток в кожній області. При визначенні результатів діяли ті ж коефіцієнти, про які йдеться вище. Окрім того, переможцем можна було стати лише в тому випадку, якщо конкурсант проілюстрував принаймні п’ять об’єктів ПЗФ із цієї області.

Якщо найвищий в рейтинг конкурсант не проілюстрував мінімум п’ять об’єктів, нагорода переходила наступному в рейтингу учаснику, котрий завантажив фото принаймні п’яти об’єктів. На жаль, Кіровоградська область залишилася без переможця, бо ніхто з конкурсантів не завантажив п’ять фото об’єктів ПЗФ з цієї області.

Список регіональних переможців виглядає так:

Бобровня, Деснянський район.
Автор фото: Kiyanka, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Присеймівський заказник, Конотопський район.
Автор фото: Olga Loboda 0806, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Заказник «Згоранські озера» (Волинська область, Любомльський район).
Автор фото: Galvm, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Наступні кроки

Дякуємо всім учасникам за внесок у розбудову бази вільних фотографій природної спадщини України — особливо за фотографії об’єктів ПЗФ, які раніше не були проілюстровані на Вікісховищі, а отже, скоріш за все, не мали доступних вільних фотографій загалом. Плануємо й надалі фокусуватися на захоченні фотографій непроілюстрованих об’єктів ПЗФ.

Наразі журі уже оцінює подані на конкурс фотографії, щоб визначити переможців у номінації за найкраще фото. Нагадаємо, що у цьогорічному українському конкурсу «Вікі любить Землю» взяло участь 307 конкурсантів та конкурсанток, які подали на конкурс 9925 фотографій пам’яток природи; з них вже понад 350 фотографій ілюструють статті Вікіпедії та інших вікіпроектів. Ви можете допомогти показати читачам Вікіпедії статті із цьогорічного конкурсу; детальніші інструкції можна знайти на цій сторінці.

Церемонія нагородження конкурсу планується на початок осені.

Стежте за оновленнями у нашому блозі і Facebook.

Заповідне урочище «Блудний грунь» (Івано-Франківська область, Яремчанська міська рада).
Автор фото: Еколог Світлана, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Смотрицький каньйон, Кам’янець-Подільський район, від с. Голосків до с. Цибулівка.
Автор фото: Oleh Kushch, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Гідрологічний заказник «Чорторій», Берестовецьке лісництво.
Автор фото: Shevchenko Valentine, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

На календарі перше червня — це означає, що Вікі любить Землю 2019 завершено, і час готувати фотографії пам’яток природи України для Вікі любить Землю 2020.

Дякуємо за участь усім цьогорічним конкурсант(к)ам! Завдяки вам вікіспільнота та все людство отримали майже 10 тисяч нових вільних фотографій об’єктів природно-заповідного фонду України.

Організаційний комітет конкурсу починає підбивати підсумки, і першими результатами ми почнемо ділитися у кінці червня. Загалом увесь процес оцінювання і визначення переможців у всіх номінаціях триватиме протягом літа.

Підписуйтеся на нашу Facebook-сторінку: там ми регулярно розповідаємо історії про українську природу, проілюстровані красивими й цікавими фотографіями учасників «Вікі любить Землю».

Караул-Оба (2)

 

Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 



Death_Valley_5903


Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.


maternelle

Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.

У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам'ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.

Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.

Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.

Сьогодні

Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.

Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.

Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.

Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з'явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.

Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп'ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.

Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.

У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.

І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.

Taipei_Wm2007_Guillaume
«Taipei Wm2007 Guillaume.jpg», автор фото — Cary Bass, вільна ліцензія CC-By-SA 3.0 Unported (з Вікісховища)

Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:
  • Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
  • У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
  • Я присів, щоб змінити об'єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом'якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.

Спок

Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.
Leonard_Nimoy_William_Shatner_Star_Trek_1968
Спок і Кірк. «Leonard Nimoy William Shatner Star Trek 1968», NBC Television, зображення перебуває у суспільному надбанні.
Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужим автоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе». 1

Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.

Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:
Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». [...] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.

Я добре пам'ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. [...]

Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.2
У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.

Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.

Аутизм

Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
In a basic communication model, the sender formulates the message, and transmits it to the receiver, who interprets it. The receiver also provides some feedback.
У базовій моделі комунікації, відправник формулює повідомлення і передає його отримувачу, який його інтерпретує. Отримувач також надає якийсь відгук.
An oral discussion involves a lot more signals from non-verbal communication, like tone of voice, facial expressions and body language.
Усний діалог включає значно більше сигналів невербальної комунікації, наприклад, тон голосу, вираз обличчя, мову тіла.

Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),
Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.3
Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.
caption
Сцена з «Гри в імітацію». © 2014 The Weinstein Company. Усі права застережено.
Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».

Дуже спантеличений Алан відповідає:

Чим це відрізняється від розмови? [...] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.
Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.

Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:
«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.4

Як справи?

У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht's?

Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.

Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)

"Small talk" by Randall Munroe, under CC-BY-NC 2.5, from xkcd.com.
Іноді я забуваю, як вести легку розмову. «Привіт!» — «Привіт, друже!» — «Як ти, як справи?» — «Нууу…» [довга пауза] «Ем, ти в порядку?» — «Так! Просто це цікаве запитання. Я намагаюсь вирішити, яке же краще описати мо-» —