October 16, 2018

Книжкова Шафа

Перший конкурс з вичитки будь-яких вільних робіт у проекті Вікіджерела  «Книжкова Шафа» досягнув свого екватора. Що маємо і на що сподіваємось — читайте далі.

Під час конкурсного періоду у Вікіджерелах вичитано збірник «Горля» Ґі де Мопассана в перекладі Марії Грушевської (1908), перша частина Фауста в перекладі Дмитра Загула (1919), літературний збірник вправ для школи «20-40-ві роки в українській літературі» (1922), «Записки або Журнал Тараса Григоровича Грушівського-Шевченка» та його автобіографічна повість «Художник» в перекладі Олександра Кониського (1895). До речі, до недавна у статті «Художник (повість)» у Вікіпедії вказано було, що перший переклад твору здійснив Ієремія Айзеншток у 1928 році. Ближче знайомство з твором спонукало виправити цю помилку.

Частково вичитано перше женевське видання драгоманівкою — роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хиба ревуть воли, јак јасла повні?» (1880), тернопільський переклад праці Миколи Костомарова «Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого» (1890), збірник нарисів та оповідань Клима Поліщука «Червоне марево» (1920), спогади Богдана Гаврилишина «Залишаюсь українцем» (2011) та інші твори.

Варто нагадати, що Вікіджерела — це вільна онлайн-бібліотека, яка розміщує за принципом відповідності оригіналу першоджерела — опубліковані твори, які не захищені авторським правом, або на ті, які мають вільну ліцензію Creation Commins. Сам конкурс «Книжкова Шафа» — це можливість зібрати власну шафу з книжками, отримавши подарункові сертифікати у провідних крамницях України за своєрідну вичитку видань на проекті. Крім орієнтовного переліку можна завантажити будь-яке видання яке відповідає правилам проекту.

p.s. всіх, хто чекав на проміжкові підсумки щомісяця, просимо не хвилюватися, організатори вирішили підбити всі підсумки в грудні. А це означає, що подарункова вартість внеску в проекті збільшується в декілька разів. Долучайтесь і Ви! Книжки чекають! 🙂

October 10, 2018

Минулої суботи у містах Ізюм та Чугуїв, на Харківщині, відбулися віківишколи для місцевих бібліотекарів та краєзнавців, під час яких учасники тренінгів отримали знання про правила Вікіпедії та створили свої перші статті або доповнили вже наявні.

6 жовтня дві групи харківських вікіпедистів відправились до Ізюма та Чугуєва, де провели у місцевих міських бібліотеках віківишколи з редагування Вікіпедії для співробітників цих бібліотек та краєзнавців.

Теоретична частина віківишколу в Ізюмі
Наталія Ластовець, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Під час віківишколів їх учасники дізнались про основні правила Вікіпедії та отримали корисні поради, що стануть у нагоді у роботі з інформацією у Вікіпедії. Значну увагу було приділено питанням написання енциклопедичного тексту та створення нової чи редагування вже наявної статті за допомогою вікірозмітки. Крім того, йшлося про авторське право та завантаження зображень на Вікісховище. Під час практичної частини учасники віківишколів працювали над статтями у Вікіпедії, а після тренінгів отримали посібники та шпаргалки з редагування, а також інші матеріали.

Як зазначив користувач Antonyahu, у Чугуєві на віківишколі були присутні співробітники Чугуївської міської центральної бібліотечної системи, які працювали над написанням та доповненням статей про місцевих відомих осіб. Наприкінці вікітренінгу бібліотекарі отримали інформаційні та методичні матеріали, а тренерам з Харкова були презентовані чугуївські довідкові матеріали та сувеніри із символікою міста.

Дмитро Власенко проводить треоретичну частину тренінгу у Чугуєві
Antonyahu, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Бібліотекарі під час практичної частини у Чугуєві
Antonyahu, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Разом з тим, під час вікітренінгу в Ізюмі над статтями працювали місцеві краєзнавці та бібліотекарі. Так, було поліпшено статтю про міську центральну бібліотеку, а також про місцевих землевласників ХІХ століття.  Як заначив один із тренерів в Ізюмі Вячеслав Мамон, «було радісно отримати позитивний відгук з боку краєзнавців. І дуже гарно, що серед нових дописувачів Вікіпедії додалося більше фахівців, які знаються на місцевій історії Ізюма».

Учасники віківишколу під час теоретичної частини тренінгу
Наталія Ластовець, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Практична частина віківишколу в Ізюмі
Наталія Ластовець, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Тренери та бібліотекарі після віківишколу в Ізюмі
Наталія Ластовець, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Ці тренінги відбулися в рамках партнерської роботи Громадської організації «Вікімедіа Україна» з Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою та Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації. Ідея подібних віківишколів полягає у тому, щоби навчити бібліотечних працівників користуватись Вікіпедією та заохотити їх до її наповнення матеріалами, насамперед, з друкованих видань про Харківщину, які зберігаються у цих закладах.

Сергій Петров презентує конкурсу «ВікіХарківщина 2018» в Ізюмі.
Наталія Ластовець, ліцензія CC BY-SA 4.0.

«Для більшої зацікавленості колективів бібліотек та їх користувачів у листопаді цього року відбуватиметься конкурс серед публічних бібліотек м. Харкова та Харківської області із назвою «ВікіХарківщина 2018» з написання статей та завантаження фотографій до Вікіпедії», – зазначив член організаційного комітету конкурсу Сергій Петров.

Нагадаємо, що 22 вересня подібний віківишкіл відбувся у місті Красноград. Також тренінги для бібліотекарів, які відбудуться до та під час конкурсу «ВікіХарківщина 2018» протягом другої половини жовтня – першої половини листопада, заплановані у ще низці міст Харківської області та в самому Харкові.

October 03, 2018

На тлі: Палац графа Шувалова, Черкаська область. Автор фото — Сергій Криниця
Автор модифікацій — Atoly
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Перш за все: дякуємо!

Завершився цьогорічний конкурс у частині прийому робіт на основні номінації, але ще до 31 жовтня триває спецномінація банери, і ми щиро запрошуємо взяти у ній участь!

У рамках української частини завантажено понад 21000 фото, більше 270 учасників, з них — 121 (44%) — новачки, тобто ті, хто зареєструвалися після початку конкурсу. За нашими поточними підрахунками у нас понад 9700 об’єктів зафіксовано, але нам ще потрібно це перевірити, виправити, адже статистика не враховує фото з неправильними ідентифікаторами.

Цього року також у нас вперше була спецномінація «Єврейська спадщина» і ми вдячні Українській асоціації юдаїки (УАЮ) за цю можливість. Ми ще не знаємо результатів у світлинах та об’єктах, це буде пізніше, але навіть зараз можемо сказати, що є мотивація повторити номінацію наступного року, поліпшивши списки, звісно. Якщо серед наших читачів та учасників є люди, які хочуть з цим допомагати, напишіть нам!

Серед викликів: у нас і далі є проблема з проведенням конкурсу через відсутність положення про «свободу панорами» у нашому законодавстві: якщо вантажити світлини пам’яток, строк охорони авторських прав на які не закінчився — тобто фактично публікація фотографій більшості радянських будівель чи скульптур і абсолютно всього, створеного за часів незалежності: від будівлі Верховної Ради (для фотографування якої потрібен дозвіл спадкоємців архітектора Заболотного) до сільських пам’ятників Тарасові Шевченку чи жертвам Голодомору — ці світлини можуть бути номіновані на вилучення на Вікісховищі. Обговорення у номінації може завершитися тим, що фото не буде вилучено, якщо:

  • на фото зображена «поточна подія»: наприклад, урочисте покладання квітів, встановлення, відкриття, демонтаж тощо. Адже в Законі України «Про авторське право і суміжні права» (пункт 4 стаття 21) зазначається, що «без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою»;
  • є дозвіл від автора самої роботи (скульптора, архітектора, художника тощо);
  • об’єкт на фото є «корисним (утилітарним)», його первинна мета була виконувати якусь функцію (наприклад, ті самі трактори чи танки, які тепер використовуються як пам’ятники) чи досить простим за дизайном, а отже, без творчої складової.

За поточного алгоритму ми намагаємося переносити такі світлини до статей Вікіпедії, і хоча ми стежимо за конкурсними роботами, ми можемо пропустити якісь номінації, особливо під час самого конкурсу. Тож якщо Ваші роботи номінували (або вже навіть вилучили!), напишіть нам на електронну пошту, щоб ми глянули, і можливо, перенесли на сайт Вікіпедії, який дозволяє публікацію світлин із зображенням творів, які є захищені авторськими правами, «якщо вільна, відповідна умовам енциклопедичності, заміна (альтернатива) для нього не існує або не може з’явитися в найближчому майбутньому з метою ілюстрації». Цей алгоритм не є ідеальним, але він дає можливість нам: 1) отримати світлини пам’яток для ілюстрування; 2) учасникам отримати бали за сфотографовані пам’ятки. Номінація на вилучення цих світлин відповідає правилам Вікісховища, тому просимо не сердитися і не сваритися на користувачів, які ці світлини номінують на вилучення — це робиться у відповідності до правил. На які впливає наше законодавство. І це виправити можуть тільки депутати Верховної Ради України, прийнявши законопроект №1677. Тож краще пишіть нам на wlm @ wikimedia.org.ua.

І, звичайно ж, серед викликів: списки та бали. Ми раніше обговорювали можливі зміни до того, як ми нараховуємо бали за сфотографовані пам’ятки, і цього року ми ще не змогли реалізувати ідею щодо нарахування більшої кількості балів за більш віддалені пам’ятки, тільки збільшили бали за нові пам’ятки. Зараз списки на сторінках Вікіпедії, і нам фізично складно було б це виконати, тож ми хочемо перемістити їх на Вікідані, де це можливо буде реалізувати технічно.

Тож, як підсумок: ми дуже вдячні, що Ви із нами (незважаючи на те, що нам щось не вдається, щось не встигається). Дякуємо, що Ви долучаєтеся до документування нашої культурної спадщини. І просимо Вас долучатися і далі!

October 02, 2018

У серпні в українській Вікіпедії проведено тиждень Танзанії. Ідея Тижня зародилася під час цьогорічної Вікіманії у Кейптауні. Враховуючи те, що зустріч відбулася у Африці, дуже багато розмов та доповідей стосувалися малопредставленого контенту, зокрема і про Африканський континент. І справді, аналізуючи контент на прикладі однієї Африканської країни, можна дійсно побачити, що навіть англійською мовою описано досить мало. Для прикладу візьмемо гру номер один — футбол. Іншими мовами описано про танзанійський футбол досить мало. Але один із активних дописувачів українською мовою зумів не лише краще розкрити цю тематику, але й, наприклад, зробити статті про футбольні клуби найкращими саме українською мовою! Загалом протягом тижня створено понад півтори сотні нових статей, а також з’явився Портал:Танзанія.

І ще є приємний сюрприз для найактивніших учасників. Користувачі, які  створили найбільше статей протягом тижня, а саме Дми88IgorTurzh, Стефанко1982AndriiPigal отримають від ініціатора тижня пам’ятні танзанійські сувеніри та сувеніри від ГО «Вікімедіа Україна». Звісно, ще є багато чого писати як про Танзанію, так і про Африку в цілому. Тому не зупиняймось на досягнутому, сміливо пишіть нові статті та організовуйте Вікітижні. Наповнення української Вікіпедії цікавим контентом залежить саме від Вас!

Zanzibar souvenir plates

September 28, 2018

Минулої суботи у місті Красноград, що на Харківщині, відбувся віківишкіл для місцевих бібліотекарів, під час якого учасники тренінгу створили свої перші статті або доповнили вже наявні.

22 вересня група харківських вікіпедистів завітала до міста Красноград і провела тренінг з редагування Вікіпедії для співробітників Красноградської районної бібліотеки. Цей захід відбувся в рамках партнерської роботи Громадської організації «Вікімедіа Україна» з Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою та став першим віківишкілом, який відбувся на Харківщині за межами самого Харкова.

Учасники віківишколу у Краснограді. Фото: Antonyahu, ліцензія CC BY-SA 4.0

Під час віківишколу бібліотекарі дізнались про основні правила Вікіпедії та корисні лайф-хаки з роботи з інформацією у Вікіпедії. Значну увагу було приділено питанням написання енциклопедичного тексту та створення нової та редагування вже наявної статті за допомогою вікірозмітки. Крім того, йшлося про авторське право та завантаження зображень на Вікісховище.

Також було презентовано програму «БоГеМА», яка передбачає участь працівників бібліотек, галерей, музеїв та архівів у поліпшенні якості статей в українській Вікіпедії. Як було наголошено під час презентації, ця програма може посприяти поліпшенню якості статей про населені пункти, організації, установи та людей, чия діяльність пов’язана з Харківською областю.

А під час практичної частини бібліотекарі працювали над створенням та поліпшенням низки статей, присвячених Красноградському району та отримали корисні поради щодо створення якісних статей. Також Красноградська районна бібліотека отримала посібники та шпаргалки з редагування Вікіпедії, інші матеріали.

Сергій Петров розповідає про правила Вікіпедії. Фото: Venzz, ліцензія CC BY-SA 4.0

Під час практичної частини. Фото: Kharkivian (Сергій Петров), ліцензія CC BY-SA 4.0

«Цей віківишкіл став першим із серії запланованих тренінгів з редагування Вікіпедії у Харкові та містах Харківської області в рамках вікі-ініціативи, яка буде реалізована на Харківщині у листопаді цього року за підтримки Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, і буде розрахована на колективи бібліотек Харкова та області, а також їх користувачів», – зазначив Представник Громадської організації «Вікімедіа Україна» у Харківській області Сергій Петров. Він також додав, що на цей час узгоджуються останні деталі щодо деяких аспектів цієї ініціативи.

Сергій Петров зауважив, що найближчим часом харківські вікіпедисти проведуть низку тренінгів з едагування Вікіпедії у Харкові та на Харківщині, зокрема, відвідають Ізюм, Чугуїв, Куп’янськ та Первомайський.

А вже завтра у Харкові відбудеться віківишкіл у Харківській державній науковій бібліотеці імені В.Г. Короленка (деталі щодо заходу – у події у фейсбуці).

September 26, 2018

У травні 2018-го відбулась вже третя експедиція дерев’яними церквами Західної України, яку підримала «Вікімедіа Україна». Цього разу ми відвідали рівнинну частину Чернівецької області, а саме Кіцманський, Заставнівський, Хотинський, Новоселицький, Кельменецький, Сокирянський, Герцаївський, Глибоцький та Сторожинецький райони.

Мета експедиції – перевірити актуальний стан та сфотографувати усі збережені дотепер дерев’яні церкви, збудовані до початку 20ст. і наповнити фотографіями статті Вікіпедії. А також доповнити ними найбільший ілюстрований каталог українських дерев’яних церков, що налічує вже понад 2000 пам’яток.

За кількістю зібраних матеріалів, ця вікіекспедиція була для нас рекордною. За 4 дні подорожі, ми відвідали і зафіксували 139 збережених старих дерев’яних храмів, і ще додатково 15 сіл, де за попередніми даними мала бути дерев’яна церква, та вже на місці з’ясувалось, що вона перемурована або знищена.

Поїздку планували ще з початку весни, та лише в кінці травня погода дала можливість здійснити заплановане. Майже три місяці переглядали прогнози, чекаючи на сонячне і сухе «вікно». Зі Львова виїжджаємо вночі, щоб найбільш ефективно використати світловий день і відвідати якнайбільше об’єктів.

О 7:00 ранку першого дня були вже в селі Оршівці, біля церкви Успіння Пр. Богородиці 1850 р., звідки почали нашу подорож. В цей день вдалось проїхати 395 км і зафіксувати 38 пам’яток.

Оршівці 3

Церква Успіння Пр. Богородиці 1850 р.

На ночівлю зупинились в невеликому готелі в Кельменцях, де поверхом нижче в цей час гуляли весілля. Та після тяжкого, насиченого дня гучна музика не заважає заснути. Будильники ставимо на 5:00, щоб до шостої ранку бути вже біля першої церкви в селі Бузовиця

Бузовиця 1

  Церква Різдва Пр. Богородиці 1898 року у с. Бузовиця


На маршруті другого дня щільність пам’яток була дещо меншою і при найбільшій відстані за всі дні – 445 км, відвідали 32 церкви. Оскільки маршрут проходив дуже близько до межі з Вінницькою областю, вирішили додатково заїхати до козацької церкви Покрови 17ст. в селі Бернашівка.
Бернашівка 2

Церква Покрови 17ст. в селі Бернашівка

На завершення другого сфотографували церкву Вознесіння 17ст. в Чернівцях. На ночівлю зупинились в затишному сімейному хостелі в Чернівцях. Незважаючи на втому, пізній час і раннє вставання, на завершення дня завжди сідаю розсортовувати і підписувати зроблені за день фотографії. Інакше є ризик після повернення з поїздки не розібратись з великим масивом даних. Зазвичай це займає додатково 1—1,5 години ввечері.
Чернівці 52

Церква Вознесіння 17ст. у Чернівцях

Третього дня ми вирішили ще краще оптимізувати час і проїхати по маршруту максимум об’єктів. В попередні дні зафіксували коли зранку достатньо світає, щоб можна було робити фотографії, і в 4:45 виїжджаємо з готелю, щоб о 5:15 бути в селі Цурень біля церкви Свв. Арх. Михаїла і Гавриїла 1796р. Сама церква залишає дуже неприємне враження – пам’ятка 18-го століття спотворена сучасниками. Добудована дзвіниця, яскраво-оранжева штукатурка, пластикові вікна і двері, дешеві декоративні елементи, тощо. І це все незважаючи на статус пам’ятки архітектури. Натрапити на дерево можна хіба методом глибинного буріння. Тому її вже давно обтинькували та вкрили бляхою.
Цурень 5

Архангельська церква у Цуріні

Та час їхати далі. Попереду тяжкий, насичений день. Зупинки біля церков скорочуємо до мінімуму. Головне — попасти на подвір’я, сфотографувати в профіль на повний зріст. Якщо не заступають дерева/споруди, сфотографувати всі ракурси, дзвіницю і уважно роздивитись довкола, щоб не пропустити важливих деталей (написи, рік побудови, тощо). Для цього зазвичай достатньо 5-7хвилин. Виключаємо зайві зупинки дорогою, лише короткі, щоб сфотографувати цікаві об’єкти, що траплятимуться.
Петрашівка 5

Дерев’яна церква Св. Арх. Михайла 1663 с. Петрашівка

Трохи зайвого часу витратили в селі Петрашівка. Там попри маршрут який нас вів до старенької церкви 17ст. побачили серед села ще одну дерев’яну церкву не притаманну для цього регіону. Довго шукали під’їзд до неї, та виявилось що ця церква в стилі марамароської готики, знаходиться на приватному подвір’ї, без доступу для сторонніх. Вперше побачив приватну дерев’яну церкву.

О дев’ятій годині ранку ми були вже біля 18-ї за рахунком церкви, в селі Привороки. Тут ледь не пропустили церкву, яка нас цікавила. Приїхавши на місце – пагорб над селом, побачили тільки велику, нову, муровану церкву і жодного сліду довкола від старої. Вже розчарувавшись, дорогою назад запримітили маленьку хатку-церкву, густо засаджену деревами.

Привороки 4

Дерев’яна церква Св. Дмитра 1883 с. Привороки

Цього дня відвідали село-рекордсмен, за кількістю церков, Давидівка. Тут збереглось аж 5 дерев’яних пам’яток, збудованих від кінця 18-го, до початку 20-го сторіччя. Та найбільше нам Давидівка запам’яталась скороченням дороги через болото, якого по гугл карті при плануванні було не видно. Їдучи по заготованому наперед GPS-треку вперлись в болото. І поки ми шукали як його проїхати, поруч проходила місцева жінка, і привітавшись щось сказала. Та ми були трохи зайняті і кивнули вслід, не вникаючи в сказане. І лише пізніше, коли переїхали через проблемне місце, я зрозумів, що пані нас застерігала. Вона сказала: «Якщо проїдете тут, то застрягнете далі», і через 200 метрів ми вперлись в ще глибше болото. Тут для проїзду довелось добре дослідити терен і закласти гілками найпроблемніші місця. Знову втратили трохи дорогоцінного часу.
Давидівка 01

Церква Пр. Параскеви с. Давидівка

Давидівка 12

Дерев’яна церква Св. Ап. Петра і Павла ХІХ ст., с. Давидівка

Давидівка 3

Дерев’яна церква Свв. Арх. Михайла і Гавриїла 1930-і рр. с. Давидівка

Давидівка 7

Дерев’яна церква Свв. Арх. Михайла і Гавриїла 1786 с. Давидівка

Давидівка блог

Після болота

Всього третього дня нам вдалось відвідати 58 пам’яток. Нажаль 8 з них виявились перемурованими чи знищеними. Останнім було село Спаська поблизу Чернівців. Звідти поїхали на ночівлю у вже перевірений хостел.

На останній день нам залишалось лише 5 церков із запланованих на поїздку. Порадившись вирішуємо не гаяти даремно часу і перепланувати маршрут, щоб захопити ще трохи об’єктів в гірській частині області. Та сильно заглибитись в гори не встигаємо, тож останній день був найлегший за кілометражем (255) і кількістю пам’яток – 26. Так, близько 16-ї години зробили останнє фото церкви Св. Параскеви в с. Мілієве і вирушили в сторону Львова.

Всього за експедицію зафіксували 139 старих дерев’яних церков Чернівецької області. Створили 5 і проілюстрували 98 статей Вікіпедії. Додали на вікісховище 634 неповторюваних фотографій пам’яток. Проїхали загалом трохи більше 2000 км.

Користувачі: IgorPunda та Taras Bochulyak

September 25, 2018

Представляємо переможців конкурсу у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток». Їх визначила спеціальна програма-бот, яка підрахувала внесок кожного та нарахувала бали згідно з умовами цієї номінації.

Традиційно нагороди та відзнаки отримають перші десять у загальному заліку. Нагадаємо, що другий рік поспіль рейтинг формується з урахуванням додаткових балів за сфотографовані об’єкти.  Цього року при підрахунках конкурсні фото тих об’єктів, що до початку конкурсу не мали жодної ілюстрації на Вікісховищі, отримали коефіцієнт 5, якщо ж конкурсанти вже завантажували фото цієї пам’ятки в рамках конкурсів «Вікі любить Землю» 2013—2017 років і подали на конкурс 2018 року, то отримали за неї 1 бал.  І, нарешті, коефіцієнт, що дорівнює 2 отримали фото тих об’єктів, які вже мали ілюстрації у Вікісховищі, але конкурсанти ще не завантажували їх у рамках «Вікі любить Землю».

Нагадаємо, що у перших за кількістю поданих фото ми не відзначаємо, але такий рейтинг можна подивитись у таблиці, що також має деталізовану інформацію про нарахування балів кожному учаснику.

Користувач Сфотографовано об’єктів З коеф. 1 З коеф.  2 З коеф. 5 Всього балів Всього фотофайлів
Haidamac 530 367 81 82 939 532
ЯдвигаВереск 585 543 24 18 681 587
Rbrechko 279 220 53 6 356 287
Сарапулов 193 123 51 19 320 965
Olga Loboda 0806 98 0 58 40 316 143
Kiyanka 198 132 57 9 291 337
Zysko serhii 120 38 75 7 223 436
Helen Owl 103 78 22 3 137 123
Alina Vozna 108 91 17 0 125 293
Galvm 31 4 5 22 124 225

Програма, що застосовувалась для підрахунку першого рейтингу, також дозволила побачити переможців номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток в регіоні» (у дужках вказано бали, а не кількість сфотографованих пам’яток):

Автономна Республіка Крим — Helen Owl (70)
Вінницька область —Luda.slominska  (39)
Волинська область — Galvm  (123)
Дніпропетровська область — Сергій Макаров   (21)
Донецька область — Tw1npeaks (63)
Житомирська область — Olexandr Ghryb  (35)
Закарпатська область —   ЯдвигаВереск (67)
Запорізька область — Володимир Давиденко (14)
Івано-Франківська область —  ЯдвигаВереск (29)
Київська область —  Сарапулов (87)
Кіровоградська область —  Melnik Alexander  (20)
Луганська область — Nepran Vyacheslav (45)
Львівська область — Rbrechko (166)
Миколаївська область —  ЯдвигаВереск (13)
Одеська область — Cydonia A. (80)
Полтавська область — Skarm777777 (23)
Рівненська область — Роман Плащинський (24)
Сумська область — Olga Loboda 0806 (168)
Тернопільська область — ЯдвигаВереск (92)
Харківська область — Tala tamila (27)
Херсонська область — ЯдвигаВереск (40)
Хмельницька область — ЯдвигаВереск (198)
Черкаська область —  Haidamac (463)
Чернівецька область —  ЯдвигаВереск (37)
Чернігівська область — Olga Loboda 0806 (69)
місто Київ —  Kiyanka (186)
місто Севастополь — Helen Owl (8)

Заказник Овлаші -ччастина балкової системи

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Овлаші — ландшафтний заказник місцевого значення значення в Україні. Об’єкт розташований на території Роменського району Сумської області. Автор: Ольга Лобода.CC-BY-SA-4.0

Китайгородський ліс і місток через річку

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Китайгородський ліс — ботанічний заказник місцевого значення в Україні. Розташований у межах Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Автор: Зисько Сергій, CC-BY-SA-4.0

Теліженецький ліс DSC 0041 stitch

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Таліжинецький ліс — заповідне урочище місцевого значення. Розташоване у Тетіївському районі Київської області.
Проїзд з Тетієва до села Теліжинці місцевим автобусом. Автор: Микола Сарапулов, CC-BY-SA-4.0

61-220-5052 Dorohychiv Rocks RB 18

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Дорогичівські скелі — геоморфологічне утворення, геологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Розташовані на лівому березі Дністра, неподалік від південно-східної околиці села Литячі Заліщицького районуТернопільської області,. Автор: Роман Бречко, CC-BY-SA-4.0
26-240-5040 Малевський комплекс

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Малевський комплекс — геологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Надвірнянського району Івано-Франківської області. Статус надано з метою збереження мальовничого скелястого урвища флішового типу на правому березі річки Прут. Автор: ЯдвигаВереск, CC-BY-SA-4.0

71-212-5045 Khutoriansky SAM 9072

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Хуторянський заказник — гідрологічний заказник місцевого значення. Об’єкт розташований на території Звенигородського району Черкаської області, село Попівка. Автор: Сергій Криниця, CC-BY-SA-4.0

Дуже дякуємо усім!

Див. також: 10 найкращих фото конкурсу «Вікі любить Землю 2018»

September 23, 2018

Кудринецький замок, Тернопільська область. Автор — Zysko serhii
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

До завершення конкурсу залишилося трохи більше тижня. Якщо здається, що вже все цікаве сфотографовано-перефотографовано — це зовсім не так. Списки пам’яток ми поновлюємо постійно, навіть під час самого конкурсу. Тож якісь об’єкти могло бути додано так, що ніхто їх не помітив. Наприклад, оновлено списки у Полтавській області: Чорнухинський, Лохвицький райони. Серед таких цікавинок у Лохвицькому районі Полтавської області: Церква Різдва Богородиці у селі Васильків, школи земські у селах Рудка, Яблунівка, Нове та Степуки. Тут вартує згадати добрим словом проект «Школи Лохвицького земства», активісти якого ретельно шукають, документують унікальні об’єкти української архітектурної школи — навчальні комплекси, зведені за проектами Опанаса Сластіона. Ці об’єкти було додано до нашої культурної спадщини у результаті їхніх старань[2][3].

Навіть Львів може похвалитися оновленнями: будинок канцелярії Галицького сейму (Листопадового чину 5-А), будівля Галицького сейму (Костюшка 9), монастирський комплекс Ордену Кармелітів Босих (Персенківка 10 — Стрийська 45), будинок «Ломниця» (Сахарова 62-А), будинок кінця XIX ст. (по вулиці Січових Стрільців 16), водогінна вежа у Стрийському парку… У Чернівецькій області оновлено списки кількох районів. Наприклад, Герцаївський, Кельменецький та Сокирянський райони. До слова, у Глибоцькому районі — комплекс могил австрійських солдат-учасників I світової війни у селі Валя Кузьмина, садиба родини Кобилянської О. Ю. у селі Димка… У селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області додано інформацію про будинок, в якому жив Іван Миколайчук. А у селі Динівці Новоселицького району — дерев’яний вітряк кінця XIX ст. — початку XX ст. У смт Путила Путильського району — садиба Юрія Федьковича. У смт Кострижівка Заставнівського району додано цукровий комбінат «Хрещатик» (1911—1912 роки)…

У Донецькій області додано археологію у таких районах: Амвросіївський, Бахмутський, Великоновосілківський, Волноваський, Нікольський

Тож якщо у Вас є можливість спланувати поїздку на наступні вихідні (а може ще й сьогодні?) чи пошукати десь у себе у фотоархівах, або набрати когось, хто такі архіви може мати і підказати про наш конкурс — зробіть це, будь ласка. Цей пост залишається таким же актуальним, як і 5 років тому…

Однокомплектна земська школа в селі Рудка Лохвицького району Полтавської області. Архітектор Опанас Сластьон. Автор фото — Doonsee
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Однокомплектна земська школа в селі Степуки Лохвицького району Полтавської області. Стиль — український архітектурний модерн. Архітектор Опанас Сластьон. Автор фото — Doonsee
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

[1] Михайль Семенко «Пейзаж»

September 19, 2018

Старе єврейське кладовище (окописько) в Підгайцях, Тернопільської області, одне з найбільших в Україні. Автор — Іван Седловський
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Українська асоціація юдаїки (УАЮ) оголосила спеціальну номінацію фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» — «Єврейська спадщина». Дослідження різних аспектів життя євреїв в Україні — історії, мов, релігії, літератури, мистецтва — тощо є серед центральних акцентів діяльності асоціації, як і документування й збереження цієї частини культурної спадщини України. Оголошенням окремої номінації асоціація прагне привернути увагу широкої громадськості до стану пам’яток єврейської культури. Про те, що ситуація з ними є дуже невтішною, ще на початку цього року писало у своєму матеріалі BBC.

Цього року основна увага до синагог та єврейських цвинтарів. Cписок пам’яток, які пропонуються для участі у спецномінації, можна переглянути за посиланням:
«Вікіпедія:Вікі любить пам’ятки/Єврейська спадщина».

Список не є остаточний і доповнюватиметься впродовж конкурсу. До нього включено як об’єкти єврейської культурної спадщини, які мають офіційний статус пам’яток в Україні (наприклад, Бердичівська велика хоральна синагога, Старий єврейський цвинтар у Львові тощо), так і ті, що не мають такого статусу, як-от синагога та єврейський цвинтар у місті Турка, Львівська область. Пам’ятки, які не мають офіційного статусу, відзначатимуться лише в межах цієї спецномінації і не братимуть участі в основній частині конкурсу.

Участь у конкурсі за спецномінацією братимуть усі фото, завантажені в рамках конкурсу «Вікі любить пам’ятки 2018». Таким чином, спецномінація охоплюватиме і ті знімки єврейських пам’яток, які було додано до Вікісховища до оголошення номінації.

Переможцями стануть автори трьох найкращих фото за оцінками спеціального журі, до якого входять Віталій Черноіваненко, президент Української асоціації юдаїки, співкерівник магістерської програми з юдаїки в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», а також Сергій Гірік, вчений секретар УАЮ, та Таїсія Сидорчук, директорка Музею НаУКМА, членкиня УАЮ.

Переможці отримають призи від Української асоціації юдаїки.

September 18, 2018

Городище Керкінітіда з некрополем. Євпаторія, на північ від площі Театральної. Автор — Irene Kulakova
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Перший рядок «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі у перекладі Євгена Дроб’язка видається вдалим зачином до посту про екватор сьомого конкурсу. На лічильнику — понад 8100 фото. Україна — четверта у світі за кількістю завантажень, поступається Німеччині (14800), Росії (13000) та Італії (10900)[1]. 152 учасника, з них 63 зареєструвалися після початку змагання[2]. Але цими цифрами конкурс не завершується…

Певно найбільш важливий і складний елемент організаційної частини змагання є списки пам’яток. Не тільки тому, що Україні «пощастило» не мати єдиної бази пам’яток. Коли організовували перший конкурс, то до державних органів надсилали листи з проханням надати інформацію, відповідь на які часто не містила конкретних даних. Також списки могли формувалися на підставі інформації, що волонтери знаходили на різних інтернет-ресурсах, і це теж не завжди відповідало офіційним даним. З 2013 року ми вже надсилаємо запити на публічну інформацію. І мусимо зауважити, що кожного року ситуація стає все кращою: все більше і більше обласних державних адміністрацій (ОДА) надають переліки. Цього року, наприклад, повні списки пам’яток за чотирма видами (пам’ятка архітектури, пам’ятка археології, пам’ятка монументального мистецтва, пам’ятка історії) надали 11 регіонів — Волинська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Чернівецька, Чернігівська області та місто Київ. Ще дві області — Миколаївська та Хмельницька — надали повні списки, але станом на 1 вересня 2015 року та 1 січня 2017 відповідно. Харківська ОДА надала повні списки, але інформація про пам’ятки архітетури у вигляді сканів рішень обласної ради та розпоряджень ОДА… Хоча це, звісно, прогрес, адже раніше вони надсилали список архітектури російською мовою. Вінницька, Житомирська та Івано-Франківська області не надали інформації про щойно виявлені пам’ятки, а Одеська — про пам’ятки археології. Дніпропетровська область не надала інформації про місцеві пам’ятки — порадили звертатися до архівів. А Закарпатська ОДА надала ті самі списки, що й того року — без місцевих пам’яток архітектури, щойно виявлених. У списках від Рівненської ОДА відсутні щойно виявлені, в місцевих вказано тільки назву й адресу (нема років, охоронних номерів, рішень тощо). Черкаська ОДА не надала інформацію про археологію (її вважають службовою інформацією) та про щойно виявлені пам’ятки. Луганська ОВЦА надала лише витяг із Дepжaвнoro peєстpy нepyxoмих пам’яток України. Львівська та Київська ОДА нічого не відповіли на запит взагалі…

Отримання відповіді на запит лише один із кроків на шляху до оновлення конкурсних списків. Часто це скани, які потрібно перенабирати, іноді можна розпізнати, але тоді потрібно ще перевірити. Потім потрібно глянути, а що є у Вікіпедії вже. Уточнювати адреси, назви (помилки ж бувають всюди). Це не так просто і не так легко, тож ця робота і триває постійно. Пам’ятки отримують статус, а також втрачають його. Їх могли демонтувати. Вони могли згоріти. І це якраз така робота, до якої завжди потрібні руки — якщо є волонтери допомогти, то звертайтеся.

Окремо хочемо згадати ще один важливий аспект — популяризація та поширення інформації. Зокрема — поширення інформації у регіонах. Ми дуже вдячні всім обласним, районним та міським державні адміністраціям, а також іншим установам та ЗМІ, які опублікували інформацію про конкурс[3]. Ця підтримка для нас є дуже цінна.

У списках на початок конкурсу було понад 81 тисяча об’єктів. З них за 6 років конкурсу було проілюстровано 37% — хоча ці дані не є остаточними. Наприклад, у Царичанському районі Донецької області є понад 500 пам’яток, але у конкурсних списках є тільки 9 об’єктів… І списки постійно оновлюються. Станом на зараз у нас вже понад 83 тисячі пам’яток[4], доповнюються списки за районами Чернівецької, Донецької, а також планується доробити Одеську область.

За першу половину цьогорічного конкурсу завантажено світлини понад 3400 пам’яток[5]. У таблиці нижче наведено статистику за регіонами: кількість об’єктів у конкурсних списках (і ми пам’ятаємо, що це за даними, які є у нас); скільки з них було сфотографовано за 7 років конкурсу (точніше за 6,5, адже конкурс цього року ще триває); кількість пам’яток, фото яких завантажені за першу половину конкурсу; кількість фото. Станом на зараз у нас представлені пам’ятки усіх регіонів України.

Область/Регіон К-ть пам’яток у списках К-ть сфотографованих (7 років) К-ть пам’яток (2018) К-ть фото (2018)
Чернігівська 5706 867 (15%) 117 192
Дніпропетровська 5564 854 (15%) 236 404
Львівська 4965 3982 (80%) 375 781
Харківська 4815 1242 (25%) 188 478
Тернопільська 4751 1705 (35%) 128 271
Донецька 4213 705 (16%) 77 220
Крим 4187 839 (20%) 21 46
Вінницька 4028 1355 (33%) 373 467
Хмельницька 3889 1531 (39%) 100 392
Київ 3843 3517 (91%) 476 1408
Івано-Франківська 3724 1171 (31%) 63 95
Житомирська 3507 961 (27%) 38 152
Волинська 3486 966 (27%) 82 199
Полтавська 3293 1175 (35%) 209 532
Одеська 2753 1859 (67%) 54 120
Черкаська 2686 933 (34%) 47 74
Миколаївська 2611 381 (14%) 14 17
Кіровоградська 2171 1117 (51%) 180 241
Рівненська 2166 687 (31%) 113 179
Київська 2156 1080 (50%) 98 449
Сумська 2034 937 (46%) 284 409
Запорізька 1731 728 (42%) 39 62
Херсонська 1516 399 (26%) 52 233
Чернівецька 1092 786 (71%) 19 58
Луганська 1017 201 (19%) 17 28
Закарпатська 727 500 (68%) 49 110
Севастополь 670 416 (62%) 9 13

Як загальний підсумок мовленого вище: «на півшляху свого земного світу» ми зупинилися порахувати, що і як. І виявили, що ми ще страшенно далеко і від повного документування нашої культурної спадщини, і від її популяризації у світі. І навіть від її збереження. Сподіваємося, що до нас долучаться усі ті, кому це не є байдужим — фотографуванням, завантаженням, виправленням списків, уточненням даних, ілюструванням у Вікіпедії, написанням та поліпшенням статей, промоцією тощо. І ми дякуємо тим, хто вже пройшов із нами якусь частинку дороги…

Особняк, Біловодськ, вул. Шевченка, 1, Луганська область. Автор — Dumitru Zhytomyr
Ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У квітні цього року в українській Вікіпедії відбувся конкурс «Пишемо про інформаційну безпеку», організований за ініціативи та підтримки компанії Cisco,  спільно з «Вікімедіа Україна». Акція спонукала учасників створити понад 440 нових статей на тему безпеки в мережі, захисту від загроз в кібернетичному середовищі, програмним та апаратним рішеннями в цій сфері. Організатори перепрошують за затримку і раді оголосити імені трійки основних переможців конкурсу.

Але спершу нагадаємо основні підсумки. У конкурсі взяли участь 33 користувачі, з них 12 новачків (тобто ті, що зареєструвались у Вікіпедії не пізніше ніж за 1 місяць до початку конкурсу). Протягом місяця учасники створили 445 та покращили 5 статей. Учасники писали про протоколи безпеки та шифрування, типи мережевих атак та загроз, відомих діячив в цій галузі та багато чого іншого.

Після конкурсного періоду тривало оцінювання статей спеціалістами в області інформаційної безпеки. Команда з шести журі визначили трьох переможців, які отримали найбільше балів за свої статті: 1 місце — Користувач:Учитель (159 статей), 2 місце — Користувач:NV (23 статті) та 3 місце —Користувач:ДмитроСавченко (10 статей). Серед користувачів-новачків найбільше балів отримали: Користувач:Violka5555, Користувач:well-9, Користувач:WayDong). Детальніше про оцінки та рейтинги можна дізнатись на сторінці конкурсу.

На переможців чекають обіцяні призи від компанії Cisco та сувеніри з логотипом Вікіпедії. Також сувеніри очікують на учасників-новачків.

Церемонія нагородження відбудеться 29 вересня в офісі компанії Cisco, початок о 10:00. Реєстрація на захід обов’язкова, анкета буде надіслана вікіпоштою.  Просимо учасників активувати у налаштуваннях можливість отримувати листи електронною поштою, щоб організатори могли з Вами зв’язатися. Як це зробити — можна прочитати тут.

 

September 07, 2018

Wikipedia for Peace Stockholm Europride, – восьмий за рахунком захід, проведений у рамках Wikipedia for Peace, що проходив з 3 по 6 серпня 2018 року в Стокгольмі. Це соціальний рух Вікіпедії, що виступає за зміцнення миру у Вільній енциклопедії та її сестринських проектах, покращення змісту статей щодо соціальних рухів, пропагує справедливість та мир в цілому. Цього разу організаторами табору виступили Saskia Ehlers (Німеччина), Thomas Schallhart (Швеція-Австрія) та Israel Salcedo (Іспанія).

Приєднатися до едітатону змогли делегати з понад 10 країн. Зображення: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Завдяки підтримці Вікімедіа Україна у заході брав участь представник і від України.

На фото: Saskia Ehlers та Сергій Чемкаєв. Фото: Aimeerim1228, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Програма заходу та проведення часу

Конференція з прав людини
У перший день програмою Wikipedia for Peace Stockholm Europride було передбачено відвідування саміту з прав людини. Ми мали змогу відвідати велику кількість сесій та прослухати стендові доповіді різноманітного спрямування ЛГБТ-тематики на свій розсуд.

Церемонія закриття Саміту з прав людини. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

На саміті були присутні цікаві люди, з якими можна було обговорити їхній досвід роботи за права людини. Щоправда, фотографування доповідачів на саміті було несанкціонованим. Тому фото на згадку можливе було лише за погодженням та в проміжках між сесіями.

Панорама однієї з центральних площ Стокгольма вночі. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Після обов’язкової програми учасники Wikipedia for Peace Stockholm Europride вирушили на прогулянку вечірнім Стокгольмом, де змогли краще познайомитись не тільки зі столицею Швеції, а й між собою.
Наступного суботнього ранку в мальовничому передмісті Стокгольму спільними зусиллями ми приготували сніданок, що ще більше всіх згуртувало.

Спільний сніданок в мальовничому передмісті Стокгольма. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

За кавою обговорювалось побачене та почуте напередодні на саміті з прав людини, учасники ділились враженнями. Більшість тих, хто брав участь у заходах Wikipedia for Peace повторно, зійшлися на думці, що сам Європрайд-саміт був не так добре організованим, як у Мадриді тогоріч: через велику кількість виступаючих та відведений короткий час на виступ не було жодних шансів докладно вивчити теми, що обговорювались. До того ж, велика кількість доповідей носила суто декларативний характер, а на конкретні запитання гостей від доповідачів лунали загальні відповіді. На противагу, дуже вразили гостей відверті зізнання та персональні історії ЛГБТ-представників, які, здавалось, можна було слухати годинами замість відведених 10 хвилин.

Спільне фото перед Прайд-парадом. Фото: Simon Legner (User:simon04), вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Ми також створили банер для нашої групи редакторів Вікіпедії, а також перевдяглися в надруковані заздалегідь футболки для участі в головному заході Європрайду – параді гордості.

Написи на банерах: Краще бути геєм, ніж диктатором. Путін і Лукашенко гомофобна сім’я. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Участь у прайд-параді
Цього року, згідно з офіційними даними, в параді взяло участь близько 200 організацій та угрупувань. Серед них, окрім традиційних підтримуваних урядом Швеції та громадських ЛГБТ-правозахисних організацій,…

Одна з правозахисних організацій, що виступає за дозвіл усиновлення дітей представниками ЛГБТ. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

хотілося б виокремити присутні на марші рівності платформи релігійних громад,…

Платформа екуменічної церкви на Прайд-параді. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

радіо- та телекомпаній,…

Інсталяція однієї з гей-френдлі радіо-станцій. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

а також відомі бренди одягу, що підтримують представників ЛГБТ.

Levi’s. Написи на табличках: Я гей. Я щасливий. Я могутній. Я рівний. Я сильний. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Також на параді були помічені українські представники секс-субкультури ведмедів.

Гей-субкультура Ukrainian Bears. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Не обійшлося і без політичних плакатів, які висміювали диктаторські режими у Росії та Білорусі, а також нетерпимість до представників секс-меншин.

Загалом, звертали на себе увагу декілька характерних рис цьогорічного прайд-параду в Стокгольмі:
1. велика кількість глядачів дійства, які стоячи на тротуарах,…

Глядачі параду. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

мостах,…

Глядачі параду. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

на балконах та у вікнах будинків…

Глядачі параду. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

чи сидячи на пагорбах,…

Глядачі параду. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

не просто відсторонено дивились на те, як багатотисячна колона крокує центральними вулицями міста; вони доброзичливо посміхались, вигукували вітальні слова, махали веселковими прапорцями на знак схвалення, танцювали, і, здавалось, святкували і отримували задоволення разом з учасниками параду.
2. чудова організація заходу:
* вибрані широкі вулиці міста для проведення параду;
* наявність загороджувальної стрічки вздовж маршруту, що створювало додатковий комфорт як для учасників, так і для спостерігачів;

Брендована загороджувальна стрічка. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

* безпосередня близькість маршруту до визначних місць столиці, завдяки чому учасники з інших країн могли принагідно роздивитись історичний центр міста;
* кидалась в очі мала кількість поліції, чи то через те, що основна робота по організації та контролю за порядком була покладена на волонтерів, чи то через надзвичайну толерантність шведів до подібних заходів;
* наявність веселкових прапорів на офіційних установах та фасадах будинків;
* спеціально вбрані до свята у ЛГБТ-символіку монументи, пам’ятки архітектури тощо;

Веселково вбраний монумент вздовж маршруту параду. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

* ну і як вишенька на торті – літак , що супроводжував увесь парад.

Напис зі словами шведського публіциста Й. Гарделла – Кохання без умов. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Висновок: прайд-парад був неймовірний! Схожий на вселенське свято свободи, краси, різноманітності і гармонії. Більшість з учасників WfP Stockholm Europride мали честь крокувати в складі прайд-параду вперше в житті.

Учасники WfP на прайд-параді. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Частиною наших вражень можна надихнутись за посиланням, та подивитись на дійство крізь призму зроблених світлин.

Відвідування прайд-парку
По завершенню параду гордості ми були запрошені в прайд-парк – спеціально відведене місце, де представники ЛГБТ-спільноти можуть культурно відпочити, за чашкою кави чи кухлем пива (міцніший алкоголь помічено не було) поспілкуватись із друзями чи завести нові знайомства. Цього року таким місцем став стадіон Östermalms IP.
Продумані логістичні рішення зробили відпочинок гостей безпечним та комфортним. Тут були організовані зона наметів спонсорів,…

Плакат на одному зі спонсорських наметів. Зображення шведської гей-сім’ї. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

фуд-корти зі столиками та місцями для сидіння,…

Фуд-зона в прайд-парку. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

центральна сцена, розважальні намети, фетиш-квартал та зона вбиралень.
Головним заходом на території парку став концерт, однією із запрошених зірок якого була Кончіта Вурст.

Декілька суб’єктивних нарисів щодо організації прайд-парку:
1. безпека відпочиваючих:
* обов’язковий контроль на вході, в тому числі за допомогою металодетекторів, значно знижував вірогідність пронесення на територію алкоголю, гострих речей, легкозаймистих рідин тощо;
* відсутність на території парку точок продажу міцного алкоголю.
2. повага до особистості:
* запитання про прийнятність огляду на вході охоронцем протилежної статі;
* наявність пандусів для мало мобільних верств населення;

Пандус для маломобільних ЛГБТ-представників. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

* туалети для осіб, що відносять себе до представників третьої статі.
3. продумана логістика розташування тематичних зон:
* зона наметів спонсорів була розташована таким чином, що пройти повз неї не було можливим, адже вона розмістилася біля самого входу, утворюючи коридор, а самі співорганізатори привертати увагу гостей безкоштовними напоями, роздатковим матеріалом (браслети, окуляри, дощовики тощо) та опитуваннями;
* фетиш-квартал, який користується попитом у суто у специфічної групи осіб, був відмежованим від загальної площі парку та розташовувався в дальньому його куті, що робило його відвідування можливим лише за рекомендаціями та за умови детального дослідження території парку. Фото- та відеозйомка тут були категорично заборонені;
* достатня кількість вбиралень в протилежних кінцях прайд-парку.
З негативних рис можна виділити хіба що недостатню кількість посадкових місць, і списувати даний прорахунок на незнання організаторів точної кількості відвідувачів щонайменше не розумно, адже вхід до прайд-парку був платним.

Насичений на події та враження день завершився нічною прогулянкою Стокгольмом, а також відвідуванням деякими учасниками тематичної дискотеки.

Едітатон
Два наступних дні були присвячені написанню та редагуванню статей у різних мовних розділах Вікіпедії, завантаженню фотографій у Вікісховище, та роботі з Вікіданими.
Редагувальний марафон проходив в Королівському арсеналі, що в Національному музеї.

Внутршнє подвір’я Національного музею з вікна Кам’яної галереї. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Незважаючи на свій вік, історично цінна будівля виглядає доглянутою та ошатною як зовні, так і зсередини. Група WfP Stockholm Europride розмістилась у Кам’яній галереї, де були створені всі умови для продуктивної роботи: вільний доступ до мережі Інтернет, проведений Israel Salcedo майстер-клас з методів оцінки якості контенту, способів публікування, редагування та модерації статей різних вікі-платформ, який допоміг новачкам-редакторам Вільної енциклопедії підвищити медіаграмотність та зробити свій перший внесок у сестринські проекти Вікіпедії.

Насичена робота з редагування Вікіпедії Фото: Aimeerim1228, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Солодощі та снеки, які учасники привезли зі своїх країн, також стали в нагоді та допомагали втамувати голод під час багатогодинного едітатону.

Шведські снеки. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Після першого редакційного дня у нас була рефлексія на набережній в центрі Стокгольму, де люди переважно говорили про те, що вони дізналися під час написання, про що вони написали або про те, які світлини завантажили.

Раунд рефлекції після едітатону. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Коло інтересів, а відповідно і тем для написання статей, було дуже широким: від загальних термінів ЛГБТ-тематики та гей-субкультур до світових правозахисних організацій та біографій ЛГБТ-активістів. Деякі люди писали про дискримінацію на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Другий день написання статей до Вікіпедіх, і він же останній у проекті Wikipedia for Peace Stockholm Europride, ознаменувався щонайменше двома подіями: один з організаторів Israel Salcedo зробив презентацію про історію ЛГБТ та антропологічні аспекти, пов’язані з цією темою,…

Презентація з історії ЛГБТ-руху. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

а учасник з Тунісу Houssem зробив презентацію про положення представників ЛГБТ-спільноти у своїй країні.

Презентація щодо стану справ з представниками ЛГБТ у Тунісі від Houssem. Фото: Sergey.chemkaev, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Він розповів про те, як деякі люди отримують термін позбавлення волі за злочини, пов’язані з гомосексуалізмом, адже Туніс залишається й дотепер однією з небагатьох держав світу, де все ще є правовий осуд та покарання за одностатевий контакт. Houssem розказав про те, як ООН намагається допомогти змінити закони, наприклад, щодо обов’язкових ректальних обстежень з метою підтвердження чи спростування факту анального контакту між гомосексуалами. Він говорив про те, яким чином різні організації намагаються допомогти представникам ЛГБТ в Тунісі.
Після редагування статей у нас був останній раунд рефлексії, під час якого всі подякували один одному за їх зусилля та висловили надію на повторну зустріч у Відні влітку 2019 року.

Результати і статистика

Протягом часу проведення WfP Stockholm Europride було написано 80 статей 10 мовами представниками з 11 країн світу. Так, українська Вікіпедія поповнилась 37 сторінками ЛГБТ-тематики та суміжними статтями, сербська – 9, французька – 7, російська – 6, англійська та німецька версії Вільної енциклопедії збільшили свій обсяг на 5 сторінок, іспанська, арабська та шведська – на 3, та польська – на 2 статті. Загалом учасниками завантажено близько шести сотень світлин заходів Європрайду 2018 у Стокгольмі до Wikimedia Commons.

Обговорення та контраверсії

Обговорення учасниками Європрайду 2018 у Стокгольмі, досвід участі у минулих заходах Wikipedia for Peace і волонтерських таборах дозволили зробити певні пропозиції щодо вдосконалення організації проведення подібних акцій в майбутньому.
Загальна організація
* розміщення було задалеко від основних локацій Європрайду: незважаючи на дотримання графіку руху усіх видів публічного транспорту, дорога могла займати понад годину. Але оскільки жоден із організаторів насправді не живе у Стокгольмі, це було зробити досить важко, тому наступного разу бажано попросити допомоги у місцевих жителів, щоб краще прорахувати логістику;
* на противагу, всіх порадувало рішення організаторів про завчасне придбання абонементних квитків для проїзду у громадському транспорті для учасників: це дозволило зекономити час на купівлю одноразового квитка, гроші, адже Швеція є однією з найдорожчих країн Європи , та нерви, адже, як показала практика, придбання онлайн квитків за допомогою кредитних карток, емітованих НЕ у Швеції, є проблематичним;
* бажано мати принаймні одну ванну кімнату із розрахунку на 4-5 осіб;
* натомість гарною ідеєю, хоча, можливо, і не економною, виявилось харчування, коли кожен вибирає собі страви окремо у відповідності до своїх вподобань та звичок (веганство/вегетаріанство, наявність харчової алергії тощо).
Конференція з прав людини
* більшість учасників зійшлася на думці, що подібний WorldPride у Мадриді минулого року був організований краще: через велику кількість виступаючих на цьогорічному Європрайд-саміті та відведений короткий час на виступ було мало шансів докладно вивчити теми, що обговорювались;
* оскільки фотографування доповідачів і самої Конференції було несанкціонованим, ілюстрування заходу виявилось проблематичним не тільки у Вікіпедії, але і для офіційних засобів масової інформації;
* слід більш ретельно та диференційовано ставитись до визначення таймінгу доповідей на саміті, адже відверті зізнання та персональні історії активістів можуть потребувати більшого часу.
Проведення прайд-параду і відвідини прайд-парку
* організаторам слід більш ретельно прораховувати кількість місць для гостей та учасників, спираючись на попередній досвід, кількість викуплених заздалегідь квитків тощо. Решта зауважень та позитивних рис організації викладена у відповідних розділах.
Едітатон та запрошення для участі у заході
Організатори Wikipedia for Peace Stockholm Europride, у відповідності до побажань спонсорів заходу, дійшли висновку, що учасники, які не роблять значного внеску до проектів Вікімедіа, не повинні фінансуватися для участі у майбутніх проектах. Наступні події мають бути для членів спільноти, які вже багато працювали над редагуваннями Вільної енциклопедії. Це дещо суперечить ідеї Wikipedia for Peace, яка має на меті заохочення нових авторів до редагування. Але, мабуть, краще зосередити увагу на членах громади в майбутньому, а також включати інших людей, які принаймні відповідають певним критеріям і мають відповідні характеристики/потенціал стати хорошими редакторами Вільної енциклопедії, а також можуть поширити набутий досвід у своїх країнах.

Особисті висновки, роздуми та плани на майбутнє

Окрім перерахованих вище спостережень щодо організації заходу, які я особисто повністю розділяю, наостанок поділюся низкою власних вражень щодо мого досвіду участі у Wikipedia for Peace Stockholm Europride, а також, можливо, зможу окреслити певні прагнення, ідеї, зміни у світосприйнятті та плани на майбутнє.
Отримавши в травні запрошення від Saskia Ehlers до участі в WfP Stockholm Europride, я довго не вагався і майже одразу погодився. Виграш, як на мене, був у наступному:
* можливість розширити географію відвіданих країн;
* можливість повторно побачитись з друзями та однодумцями, з якими потоваришував протягом минулих волонтерських таборів, а також завести нові знайомства;
* можливість відпочити;
* можливість покращити свої комунікативні навички з іноземних мов тощо.
Але поряд з очевидними персональними бенефіціями від подорожі, це був шанс зробити свій внесок у справу, яку ти любиш, – редагування Вікіпедії.
Можливо, будуть праві й ті, хто скаже, що писати статті можна і не виходячи з дому, а фото можуть робити та завантажувати і місцеві вікіпедисти. На що мені хотілося б спитати: «А де ж тоді брати натхнення/імпульс?» Мій особистий досвід показує, що саме подорожі та залучення в атмосферу проведення події, живе обговорення заходу та вибір кращого методу подання інформації мають неоціненне значення та мотивацію для написання статей та завантаження оригінальних світлин до Вікіпедії. І тому, на мою думку, Вільна Енциклопедія поповнюється контентом певного спрямування більш швидко саме після тематичних подій та від їх очевидців. До того ж, як колись зауважив Святий Августин: «Світ – це книжка, і той, хто не подорожує, читає лише одну її сторінку».
От і цього разу безпосереднє спілкування з однодумцями мало стимулювальну функцію для написання статей, про що можна пересвідчитись з наведеної вище статистики. Окрім того, яким би досвідченим редактором ти не був, ти завжди вчишся чомусь новому. В моєму випадку це було: створення сторінок-перенаправлень, удосконалення навичок форматування таблиць, інфо-блоків, нумерованих списків, видозміна накреслення символів, пов’язування сторінок з іншими мовними розділами Вільної Енциклопедії, завантаження відео, створення описів у Вікіданих тощо. Думаю, від цього Вікіпедія тільки виграла 😉
Також досить часто на рівні з організаторами едітатону доводилось допомагати іншим редакторам-новачкам в їхніх перших кроках. Натомість, щиросердно надана тематична публіцистична та науково-популярна література від Israel Salcedo, а також обговорення положення представників ЛГБТ в різних країнах Європи, змусила поглибитись у тему міжнародних правозахисних організацій, і, відповідно, розширити цей розділ української Вікі.
Вже багато разів по тексту можна знайти мої схвальні відгуки про чудову організацію заходу. Але окремо хочеться сказати про створений до початку едітатону перелік статей, рекомендованих до написання/перекладу/значного покращення. Здавалося б, що в цьому такого? Але його перевага, як на мене, полягає в наступному:
* список – гарна підмога для редакторів, особливо за відсутності ідей для власних робіт;
* узагальнений перелік наявності або відсутності статей певного спрямування у різних мовних розділах Вікіпедії, особливо за умови диференціальної оцінки якості кожної із них, створює певний дух суперництва, а відтак і активізує різномовних редакторів до більш продуктивної творчої роботи.
Порівнюючи кількість та наповнення сторінок, присвячених тематиці ЛГБТ, в українському варіанті Вільної Енциклопедії з іншими мовними розділами, можна поставити тверду четвірку за 5-бальною шкалою: тобто, з одного боку, є куди розвивати вказаний напрям, а з іншого, певною мірою бере прайд 😉 гордість за те, що ти доклав до цього стану речей своїх зусиль. Крім того, з’явилась ідея про укладання подібного списку статей в Проекті:ЛГБТ, особливо стосовно біографій ЛГБТ-активістів, що дозволить зробити перелік досяжним для інших україномовних авторів, які цікавляться даною темою.
Ще декілька нотаток стосовно нових знайомств на Wikipedia for Peace Stockholm Europride. Як прийнято казати, «це той прекрасний момент», коли прислів’я «Старий друг кращий за нових двох» не спрацьовує. Як раз під час написання допису у блог стало відомо, що саме двоє редакторів-новачків Вікіпедії з Сербії та Тунісу планують проведення дистанційних едітатонів з ЛГБТ-тематики у своїх країнах у середині вересня та на початку листопада цього року відповідно. Серед запрошених і учасники літнього WfP Stockholm Europride. Таким чином, саме через знайомства, що відбулися в серпні в столиці Швеції, різні мовні розділи Вікіпедії, зокрема і українська, поповнюватимуться новими тематичними сторінками і надалі. Матиму нагоду взяти участь у новому для себе форматі едідатону, якою, сподіваюсь, поділюсь у наступному дописі в блог. А можливо, за умови набуття позитивного досвіду, спробую організувати щось подібне і для україномовних вікіпедистів.
І вже точно насамкінець декілька вдячностей:
* організаторам Wikipedia for Peace Stockholm Europride – Saskia Ehlers, Israel Salcedo та Thomas Schallhart – за запрошення, прекрасну організацію, гарно проведений та змістовний час;
* членам Правління ВМУА за надання стипендії на поїздку.

September 06, 2018

Конференція CEE Meeting 2018 пройде у Львові і буде вже сьомою за ліком. Вікімедійці з Центральної та Східної Європи (скорочено CEE) разом становлять найбільше і найдружніше регіональне об’єднання редакторів Вікіпедії та її сестринських проектів, тому до проведення найважливішого міжнародного заходу ставляться серйозно.

Для розгляду заявок на проведення конференції утворено спеціальний комітет. Цього разу комітет розглядав дві кандидатури – Сербії та України. Слід зазначити, що обидві країни вже приймали у себе CEE Meeting: перша регіональна зустріч відбулась у Сербії (Белград, 2012), а третя – в Україні (Київ, 2014). Також зустрічі представників Центрально-східноєвропейського регіону відбувались у Словаччині, Естонії, Вірменії та Польщі.

У змаганні між Белградом та Львовом право на проведення заходу надали все ж таки українському місту.

Конференція відбудеться 13—15 жовтня 2018 у бібліотеці Українського католицького університету — Центрі Митрополита Андрея Шептицького. На неї запрошено близько сотні вікімедійців з різних країн.

З метою організації заходу ГО «Вікімедіа Україна» сформувала команду, до складу якої увійшли як організатори попередніх конференцій на території України, так і волонтери з приймаючого міста та новачки Вікімедійного руху, що бажають долучитися. На попередній зустрічі у Варшаві українську спільноту на ній представляли лише четверо вікімедійців-членів Вікімедіа Україна, натомість цьогоріч українців буде куди більше — одна з переваг приймати міжнародний захід вдома 😉

Якщо Ви теж хочете бути корисними в організації заходу, будь ласка, заповніть цю анкету до 15 вересня.

Учасники CEE Meeting 2017 у Варшаві. Автор фото Lantuszka, вільна ліцензія CC BY-SA 3.0

Учасники CEE Meeting 2017 у Варшаві. Автор фото Lantuszka, вільна ліцензія CC BY-SA 3.0

«Вікімедіа Україна» представляє найкращі фотографії шостого конкурсу «Вікі любить Землю 2018». Ці десять світлин природних пам’яток України, що отримали найвищі оцінки від журі шостого конкурсу фотографій для Вікіпедії та вікіпроектів.

Нагадаємо, що мета конкурсу «Вікі любить Землю» — зібрати фотографії всіх природно-заповідних об’єктів України для ілюстрації статей про них у Вікіпедії  – найпопулярнішої онлайн енциклопедії та інших вікіпроектах. І хоча відзнаки отримують учасники-переможці анонсованих номінацій, всі фото, подані протягом травня на конкурс мають вільну ліцензію і можуть ілюструвати статті у Вікіпедії та вікіпроектах.

Протягом травня 2018 року 286 учасників завантажили у Вікісховище понад 10 тисяч світлин, що зафіксували 1900 об’єктів природно-заповідного фонду нашої країни. Загалом, за 6 років конкурсу учасники сфотографували понад 3 тисячі об’єктів (понад 40% від загальної кількості, що є в Україні), а волонтери створили повний список об’єктів у просторі Вікіпедії та функціонал із завантаження, що дозволило зробити процес участі зручним та доступним кожному. Також поза рамками конкурсу створювалися і самі статті про об’єкти Природно-заповідного фонду України. Всього таких статей у Вікіпедії започатковано вже близько 7 тисяч.

Серед восьми імен авторів світлин — неодноразові переможці конкурсу минулих років та майстри фотографії: Дмитро Балховітін, Михайло Ременюк, Роксана Баширова, Микола Хорошков, Олексій Карпенко, Віталій Башкатов. Ще два автори — Сергій Мірошник та Олександр Рижков — взяли участь у конкурсі цього року вперше.

Наймайстерніше за оцінками журі вдалося зафіксувати місцини на території Українських карпат (7 фото, зроблених на території Карпатського національного природного парку та інших природних територіях), дві фотографії, зроблені у Криму, і одне фото — з Донеччини, яке, однак, вибороло, беззастережну першість!

Ми дуже вдячні журі за складну роботу з оцінювання, учасникам — за їхні світлини та терпіння, партнерам — за поширення інформації. 

10_Сarpathian forest

8-9.Вид на селище Дземброня

8-9. Сутінки на схилах Демерджі

7. Ранковий краєвид з полонини Кукул на Говерлу і Петрос

5-6_Ранкові промені на Синевирі

5-6_Заказник Росішний
4_Захід на Мангупі

3_Містичні піки

2_Осінній світанок на вершині Смотрича1_Білокузьминівка_світанок

Фотографії поширюються на умовах вільної ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства – Поширення На Тих Самих Умовах 4.0 Міжнародна (CC BY-SA 4.0).

Нагородження переможців відбудеться разом з нагородженням переможців конкурсу «Вікі любить пам’ятки 2018». Слідкуйте за анонсами.

Галерея найкращих фото попередніх років конкурсу

September 05, 2018

Громадська організація «Вікімедіа Україна» (далі — Організація) оголошує конкурс на вакансію менеджера проектів. 

Мета посади: підтримка впровадження проектів Організації відповідно до річного плану діяльності, а також забезпечення стабільності роботи Організації.

Зайнятість – 6 годин на день. Місце роботи — Київ.

Менеджер проектів повинен(на)
* забезпечити підготовку проміжного та фінального описового звіту по річному гранту;
* підтримувати звʼязки з волонтерами, відповідальними за конкретні напрямки діяльності й отримання від них актуальної інформації щодо поточного стану проектів
* сприяти налагодженню контактів між волонтерами, які працюють над дотичними напрямками діяльності;
* готувати матеріали та спілкуватись зі ЗМІ
* забезпечити регулярні публікації до блогу Організації (блоги проектів Організації), постійне оновлення всіх сторінок Організації (та проектів Організації) у соціальних мережах;
* забезпечити постійне оновлення головної сторінки сайту Організації, публікації новин про важливі події вікімедійного руху, проектів Фонду Вікімедіа, Організації та підготовка публікацій на сайт блогу Фонду (англійською, українською);
* забезпечувати наявність сувенірної продукції, організацію підготовки друкованої продукції Організації тощо;
* забезпечувати організацію публічних заходів (церемонії нагородження, конференції, прес-конференції тощо);
* виконувати інші завдання, що можуть виникати в ході роботи.

Вимоги:
* досвід участі у проектах Фонду Вікімедіа і знання їхніх основних принципів (бажано);
* навички написання текстів різних жанрів та ведення блогу (досвід роботи з пресою є перевагою);
* готовність до відряджень у межах України;
* грамотне володіння українською мовою;
* знання англійської мови на рівні upper intermediate (B2);
* знання інших іноземних мов (бажано);
* наявність закордонного паспорта (бажано).

Зацікавлені мають заповнити  форму та надіслати резюме на wmua-staff@wikimedia.org.ua. Прийом анкет триває до 16 вересня 2018 року включно.

Nepal Uma Mahesvara Cleveland Museum of Art, 1300 CE

Фото Tim Evanson from Cleveland Heights, Ohio, USA (Uma-Mahesvara – Cleveland Museum of Art) CC BY-SA 2.0

September 02, 2018

З 21 березня по 31 травня 2018 року з ініціативи організацій Вікімедіа в Центральній і Східній Європі  відбувся конкурс статей «CEE Spring 2018» («Центральносхідноєвропейська весна 2018»). Конкурс 2018 року був вже четвертим подібним, перший відбувся 2015 року.

Метою заходу було створення та доповнення найважливіших статей про країни Центральної та Східної Європи, покращення якості інформації про них різними мовами, підвищення обізнаності про історію, культуру, традиції європейських народів. Таким чином, українською мовою були створені й поліпшені статті про інші країни, наприклад, Туризм у Грузії, Населення Естонії, Зовнішня політика Білорусі, Клімат Угорщини, статті про географію, історію, культуру, спорт, найвидатніших представників тощо. А іншими мовами були написані й доповнені статті про Україну, кримських татар та інші країни і мовні спільноти.

У конкурсі, окрім України та кримських татар, брали участь такі країни та мовні спільноти: Австрія, Азербайджан, Албанія, Башкортостан, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Білорусь, Вірменія, Греція, Грузія, Дон, Ерзя, Естонія, Казахстан, Косово, Латвія, Литва, Македонія, Польща, Республіка Сербська, Російська Федерація, Румунія і Молдова, Сербія, Татарстан, Туреччина, Угорщина, Хорватія.

Про Україну було створена або покращена як мінімум 501 стаття іншими мовами (не всіма мовами вівся облік за країнами), про кримських татар — як мінімум 82.

Українською мовою було створено або покращено 2062 статті. Найбільше із них про Естонію — 270 статей. Понад сто статей було створено про Росію, Білорусь, Польщу, Литву, Угорщину та Грузію. Щодо тем, то найпопулярнішими були спорт, географія, історія, культура та жінки. Найбільшою серед конкурсних статей виявилась стаття про біосферний заповідник в Литві «Жувінтас (заповідник)», її розмір — 88 206 байтів (приблизно 17 сторінок A4).

Переможцем конкурсу став Leh Palych, який набрав 4338,1 балів за створення 238 статей. На другому місці — Oleksandr Tahayev із 3157,2 балами і 442 статтями. «Бронзу» отримав Дми88, у якого 2538,2 балів і 134 статті. Також окремо відзначено переможців у номінаціях за країнами та темами. Детальніше про результати конкурсу можна дізнатися тут. Пам’ятні сувеніри отримають усі учасники конкурсу, які написали 6 і більше статей.

Окремо хочемо подякувати волонтерам-членам журі, які знайшли час перевірити майже дві тисячі статей (статті самих членів журі, звичайно ж, не могли брати участь у конкурсі): Yakudza, Basio, Babizhet, Anticop, Fed4ev, Friend, Anne Vinci, Aleksandrit, Dars, Aced, Mcoffsky, Estabiano, Goo3, Alex Blokha, Atoly, Flavius1, Haida, Andrew-CHRom, Fibonachi, Augustus-ua.

Оцінювання здійснювалося в онлайновому інструменті WikiGrade, який розробив Юрій Булка. Цей інструмент дає можливість ставити оцінки та коментувати статті, а також показувати загальний прогрес перевірки та результати.

Нагородження переможців відбулося 25 серпня у рамках Вікіконференції 2018. Переможцям, які не були присутні на заході, окремо буде надіслано форму для заповнення, щоб відправити призи та сувеніри поштою. Перевіряйте свою вікіпошту 🙂


Станіслав Переломов — переможець у номінаціях «Політика», «Хорватія»


Роман Сизий — переможець у номінації «Архітектура»


Віктор Семенюк — переможець у номінації «Природа»

Жанна Олексієнко перемогла у номінаціях «Література», «Греція»

Анатолій (Yakudza) перевірив найбільше статей Анатолій (Yakudza) перевірив найбільше статей

Усі фото: Сергій Тарабара, поширюються під вільною ліцензією CC BY-SA 4.0.

Див. також: Конкурс «Вікі любить музику»: підсумки підбито, переможців визначено

August 31, 2018

Коротко процес подачі роботи на конкурс «Вікі любить пам’ятки» описано на панелі збоку:

А тепер розглянемо детальніше деякі кроки, бо вони трохи змінилися. Отже, у конкурсі є дві основні номінації — «За найкращу фотографію» (якісна) і «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» (кількісна). Обидві для нас є дуже важливими — якісна світлина у Вікіпедії звичайно ж краще дозволить проілюструвати статтю про пам’ятку, але й тисячі пам’яток, особливо пам’яток історичних, нам потрібні для Вікіпедії. Хоча не завжди вони вражатимуть (чи навіть матимуть шанс вразити) пересічного глядача. Відповідно, у них майже нема шансів перемогти у номінації за «За найкращу фотографію». За шість років в українській частині конкурсу було завантажено 255 тисяч світлин. У середньому це 37 тисяч робіт на рік. З них значна частина претендують на участь саме у «кількісній» номінації, не у «якісній», але щоб журі могло встигнути за місяць (до 31 жовтня) перевірити світлини й вибрати десять робіт, які представлятимуть Україну на міжнародному рівні — оргкомітету та волонтерам доводиться тисячі фото відсіювати. Щоб зменшити це навантаження, ми трохи змінили алгоритм подачі світлин на конкурс: завантажені світлини автоматично потрапляють у «кількісну» номінацію, для участі у «якісній» Вам потрібно змінити налаштування для світлини. Нижче покроково показано як це робити на практиці.

Відкриваємо списки й знаходимо потрібний об’єкт — Театр опери балету ім. Т. Г. Шевченка, ID 80-391-0183:

Вибір пам'ятки у списку Вікіпедія:Вікі любить пам'ятки/Київ/Шевченківський район (А–В)

Вибір пам’ятки у конкурсному списку

Натискаю на посилання «Завантажити ще фото» (якби у мене була перша світлина цієї пам’ятки, то натиснула б «[Завантажити фото]»). Зявляється вікно Майстра завантажень (або «завантажувача» на Вікісховищі (сестринському проекті Вікіпедії, саме там зберігаються світлини та інші медіафайли, які Ви іноді бачите у статтях Вікіпедії):

Завантаження світлини на фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» за допомогою Майстра завантажень

Завантаження світлини за допомогою Майстра завантажень

Обираю світлину цієї пам’ятки з комп’ютера (і зараз можна було б зручно, за один раз, обрати всі світлини цієї пам’ятки — чи ззовні, чи зсередини):

Завантаження світлини на фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» за допомогою Майстра завантажень

Завантаження світлини за допомогою Майстра завантажень

…і натискаю «Продовжити». Вказую, що цей файл — моя власна робота:

Завантаження світлини на фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» за допомогою Майстра завантажень

Завантаження світлини за допомогою Майстра завантажень

…і натискаю «Далі». Наступний крок — опис. Тут можна додати опис файлу іншою мовою, а можна вдосконалити опис українською. Також тут можна додати категорії, якщо є потреба, щоб було більше, ніж категорія самої пам’ятки, яку «завантажувач» може додавати автоматично:

Завантаження світлини на фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» за допомогою Майстра завантажень

Завантаження світлини за допомогою Майстра завантажень

А також тут можна вибрати, щоб цю світлину зарахували у «якісну» номінацію:

Завантаження світлини на фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» за допомогою Майстра завантажень

Завантаження світлини за допомогою Майстра завантажень

…і натискаю «Опублікувати».

Завантаження світлини на фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» за допомогою Майстра завантажень

Завантаження світлини за допомогою Майстра завантажень

Звісно, людська помилка можлива. Хтось позначить своє фото як «на якісну», а хтось вирішить, що не досить гарна робота. Тож оргкомітету доведеться переглядати світлини, подані на конкурс, особливо новачками. Але загалом ми сподіваємося, що це дозволить трохи зменшити навантаження на журі, а отже якість його роботи підвищиться.

Будемо вдячні за коментарі. Й бажаємо успішного конкурсу! 🙂

Банер. Палац Голестан. Тегеран, Іран. Автор фото — Pantea ghasemi, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Палац Голестан. Тегеран, Іран. Автор фото — Pantea ghasemi, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Банер. Кременець, Тернопільська область. Автор фото — Мирослав Видрак, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Вид на ансамбль колегіуму — Костел Св. Ігнатія Лойоли. Кременець, Тернопільська область. Автор фото — Мирослав Видрак, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Цього року на учасників конкурсу «Вікі любить пам’ятки» знову чекає спецномінація — банери. Єдина відмінність — завантажити банери можна буде протягом двох місяців, тобто до 31 жовтня включно, що дозволить учасникам приділити більше уваги основній частині конкурсу.

Отже, правила:

  • фотографія має відповідати правилам конкурсу «Вікі любить пам’ятки»: зокрема, на світлині повинна бути пам’ятка культурної спадщини чи панорамний вид на неї;
  • банер має бути таким, який можна використати у Вікімандрах, тобто доречним у путівнику. Ви можете оглянути, які банери місць в Україні було завантажено раніше;
  • виріжте з Вашого фото банер у пропорції 7:1 (горизонтальний) з роздільність не менше ніж 1800px (нагадуємо, що для цього Вам може бути корисним інструмент CropTool, який працює безпосередньо у Вікісховищі);
  • із 1 вересня по 31 жовтня завантажте фото за посиланням https://commons.wikimedia.org/w/index.php?title=Special:UploadWizard&campaign=wlm-banners. Додайте короткий опис;

Ви також можете подати банер на розгляд спільноти Вікімандрів, написавши на сторінках обговорення відповідних статей або у Кнайпі. Бажано, щоб назви файлів із банерами були у форматі Destination_banner-XXX.jpg, де XXX може бути використано для вирізнення різних сторінок із банерами для того самого пункту. Пам’ятайте, що банери мають бути виготовлені із власних фото та мати вільну ліцензію, а зображені пам’ятки мають легко впізнаватися. Паралельно, не забувайте дописувати до Вікімандрів 🙂 За цим посиланням є список населених пунктів України, що не мають свого власного банера.

На всеукраїнському етапі спецномінації банерів ми відзначимо автора найкращого фото. На міжнародному етапі буде сформоване окреме журі з активних учасників Вікімандрів. Детальніше про міжнародну частину розписано тут: Commons:Wiki Loves Monuments 2018/banners (англійською).

Банер. Собор Нотр-Дам де Монреаль. Монреаль, Канада. Автор фото — Diego Delso, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Собор Нотр-Дам де Монреаль. канада. Автор фото — Diego Delso, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

August 29, 2018

Уже 1 вересня розпочнеться щорічний міжнародний фотоконкурс об’єктів культурної спадщини «Вікі любить пам’ятки», щоб зібрати світлини для ілюстрування статей у Вікіпедії. Цього року конкурс проходить у понад 50 країнах світу. Журі кожної країни-учасниці обирає десять найкращих світлин національного етапу, які братимуть участь у міжнародному етапі конкурсу.

Святогірська лавра. Найкраще фото світу 2014 року. Автор фото — Костянтин Брижниченко, поширюється на умовах вільної ліцензії CC BY-SA 4.0

Святогірська лавра. Переможець міжнародної частини 2014 року. Автор фото — Костянтин Брижниченко, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Фотоконкурс «Вікі любить пам’ятки» визнаний Книгою рекордів Гіннеса найбільшим фотоконкурсом у світі. Він традиційно триває із 1 по 30 вересня. Україна змагається у цьому конкурсі всьоме.

До участі запрошуються усі охочі – і любителі, і професіонали. Одним із основних викликів проведення конкурсу в Україні залишається відсутність єдиної бази пам’яток. За сім років проведення конкурсу волонтерам вдалося зібрати дані про понад 81 тисячі пам’яток історико-культурної спадщини України з усіх областей України, в тому числі з Автономної Республіки Крим і Севастополя. І конкурсні списки постійно оновлюються. На жаль, запити на публічну інформацію не завжди дають можливість отримати дані, іноді за них доводиться навіть судитися. Цього року тільки три області взагалі не відреагували на запити – Одеська, Київська та Львівська.

Для участі у конкурсі потрібно бути зареєстрованим у Вікісховищі — одному із сестринських проектів Вікіпедії, сфотографувати пам’ятку/и з конкурсних списків та завантажити ці фотографії до Вікісховища з 1 по 30 вересня, а також обов’язково вказати їх унікальний ID. Фотографії можуть бути зроблені в будь-який час: як протягом вересня, так і раніше, головне, щоб це були власні роботи. Також можна вантажити відеоматеріали, де зображені пам’ятки. Конкурсні роботи оцінюються у версії на час завершення конкурсу, тому краще одразу вантажити фото у високій роздільності.

У конкурсі є дві основні номінації: «Найкраще фото пам’ятки» і «Кількість сфотографованих пам’яток». Автори найкращих фотографій з України та кожного з регіонів, а також учасники, які сфотографували найбільшу кількість пам’яток, будуть нагороджені цінними призами. До 1 листопада національне журі відбере десять найкращих фотографій, які будуть представлені на суд міжнародного журі. Також журі відзначить найкращі світлини з кожного регіону України.

Серед основних змін у правилах цього року: за світлину пам’ятки, фото якої ще не було завантажене на Вікісховище чи до Вікіпедії, можна отримати 7 балів. Також буде окрема спеціальна номінація для учасників-новачків, які ще не брали участі у конкурсі. Зверніть увагу, що фотографії конкурсу автоматично потраплятимуть у номінацію на кількість сфотографованих об’єктів, для того, щоб світлина потрапила на розгляд журі, потрібно вибрати налаштування цього під час завантаження світлини.

Детальніше із регламентом конкурсу можна ознайомитися за посиланням:
https://ua.wikimedia.org/w/index.php?curid=5827. Усі новини конкурсу будуть тут у блозі та на нашій сторінці у Фейсбук.

Організатори конкурсу сподіваються, що нам вдасться достойно представити Україну, нашу рідну культурну спадщину, на міжнародному фотоконкурсі. Люди зможуть краще пізнати свій рідний край і це спонукатиме їх дбайливо ставитися до культурної спадщини своєї держави.

З пропозиціями щодо співпраці та запитаннями звертайтеся до організаційного комітету конкурсу: wlm@wikimedia.org.ua.

June 14, 2018

ВІКІ ЛЮБИТЬ ЗЕМЛЮ 2018

 основні статистичні результати шостого конкурсу фотографій об’єктів Природно-заповідного фонду України для Вікіпедії та вікіпроектів

сфотографовано 1923 об’єктів ПЗФ =>

понад 150 з них вперше 
подано 10 560 фотографій => 2% вже ілюструють Вікіпедію
286 учасників => 60% нові користувачі
 ÐœÐ°Ð¿Ð° облаÑÑ‚Ñ–  найбільше освітлинено ПЗФ Черкаської області

найпопулярніший об’єкт

Дякуємо всім учасникам шостого конкурсу «Вікі любить Землю»!  Оцінювання фото для визначення переможців у номінаціях «Найкраща світлина» розпочнеться незабаром. Традиційно, кількість сфотографованих пам’яток та завантажених фотографій кожним з учасників можна передивитись у таблиці. Ми не оголошуємо ще топ-10 учасників у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток», адже триває перевірка внеску, і ми прагнемо, щоб лідери були нагороджені за чесний та якісний внесок. Оргкомітет знімає фото з заліку, якщо воно не ілюструє природний об’єкт.  Після цього статистику буде оновлено та нараховано додаткові бали відповідно до регламенту.

До цієї роботи можете приєднатись і ви. 10 учасників, які сфотографували найбільше об’єктів згідно із даними програми-бота з посиланням для перегляду їхнього внеску:

  1. ЯдвигаВереск
  2. Haidamac
  3. Rbrechko
  4. Kiyanka
  5. Сарапулов
  6. Zysko serhii
  7. Alina Vozna
  8. Helen Owl
  9. Olga Loboda
  10. Еколог Світлана

Якщо ви бачите фото, ідентифікатор якого не вдповідає зображеному, напишіть нам у коментарях.

June 08, 2018

Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 



Death_Valley_5903


Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.


maternelle

Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.

У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам'ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.

Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.

Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.

Сьогодні

Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.

Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.

Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.

Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з'явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.

Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп'ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.

Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.

У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.

І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.

Taipei_Wm2007_Guillaume
«Taipei Wm2007 Guillaume.jpg», автор фото — Cary Bass, вільна ліцензія CC-By-SA 3.0 Unported (з Вікісховища)

Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:
  • Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
  • У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
  • Я присів, щоб змінити об'єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом'якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.

Спок

Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.
Leonard_Nimoy_William_Shatner_Star_Trek_1968
Спок і Кірк. «Leonard Nimoy William Shatner Star Trek 1968», NBC Television, зображення перебуває у суспільному надбанні.
Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужим автоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе». 1

Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.

Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:
Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». [...] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.

Я добре пам'ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. [...]

Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.2
У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.

Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.

Аутизм

Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
In a basic communication model, the sender formulates the message, and transmits it to the receiver, who interprets it. The receiver also provides some feedback.
У базовій моделі комунікації, відправник формулює повідомлення і передає його отримувачу, який його інтерпретує. Отримувач також надає якийсь відгук.
An oral discussion involves a lot more signals from non-verbal communication, like tone of voice, facial expressions and body language.
Усний діалог включає значно більше сигналів невербальної комунікації, наприклад, тон голосу, вираз обличчя, мову тіла.

Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),
Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.3
Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.
caption
Сцена з «Гри в імітацію». © 2014 The Weinstein Company. Усі права застережено.
Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».

Дуже спантеличений Алан відповідає:

Чим це відрізняється від розмови? [...] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.
Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.

Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:
«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.4

Як справи?

У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht's?

Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.

Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)

"Small talk" by Randall Munroe, under CC-BY-NC 2.5, from xkcd.com.
Іноді я забуваю, як вести легку розмову. «Привіт!» — «Привіт, друже!» — «Як ти, як справи?» — «Нууу…» [довга пауза] «Ем, ти в порядку?» — «Так! Просто це цікаве запитання. Я намагаюсь вирішити, яке же краще описати мо-» — [плеск по плечу] «Агов. Розмова.» — «А, точно. Справи добре, а в тебе?»«Small talk». Комікс Рендала Монро, під ліцензією CC-BY-NC 2.5, з xkcd.com.

Привілей і гострі вуха

Це тільки один виклик, з яким стикаються аутисти, і я б хотів зараз поговорити про привілей нейротиповості. Я білий і чоловік від народження, і мене ростили у люблячій сім'ї середнього класу в індустріальній країні. За багатьма стандартами, мені дуже пощастило. Але не зважаючи на мої суперсили, бути аутистом у переважно нейротиповому суспільстві означає чимало викликів.

Найбільш поширений наслідок, який я помітив у своєму досвіді і щодо інших аутистів, це відчуття глибокої ізоляції. Через відсутність «теорії розуму» і постійний ризик недорозуміння складно будувати стосунки. І це не конкретно чиясь провина; це через загальну необізнаність.
caption
Урочистий прийом на Вікіманії 2014. «Wikimania 2014 welcome reception 02», автор фото — Chris McKenna, вільна ліцензія CC-BY-SA 4.0 International.

Уявіть собі, що ви говорите до мене віч-на-віч. Ви не зовсім мене знаєте, але я здаюсь приємним, тож ви розпочинаєте розмову привіт-як-справи. Я не говорю багато, і вам доводиться витягувати розмову з незручних пауз. Коли я говорю, це виходить монотонно, як ніби мені байдуже. Ви стараєтесь дужче, ставите мені запитання, але я вагаюсь, силкуюсь зберігати зоровий контакт, але все одно відводжу очі, як ніби роблю щось іще.

А тепер, що відбувається з моєї точки зору. Я розмовляю з кимось, кого не зовсім знаю, але ви здаєтесь приємною людиною. Я не знаю, що про говорити, тому спершу переважно мовчу. Паузи для мене не проблема — мені просто приємно у вашій компанії. У мене нема сильних емоцій щодо того, про що ми говоримо, тож я говорю дуже спокійно. Ви ставите мені запитання і, звісно ж, потрібно трохи подумати над правильною відповіддю. Оця річ про «зоровий контакт», яку вчили у школі, насправді забирає багато ментальних ресурсів, які краще використати на складання відповіді на ваше запитання, тому інколи мені треба глянути вбік, щоб сфокусуватись.

Це ілюструє одну з багатьох ситуацій, у яких фільтр сприйняття кожної людини спричиняє повне розходження між тим, як ситуація сприймається кожною стороною.

Робота теж може бути бігом з перешкодами для людини з розладом аутистичного спектру, й аутисти більше піддаються впливу безробіття, ніж нейтротипові люди 5. Мені пощастило, що я зміг знайти середовище, в якому можу працювати, але чимало аустистів не такі щасливчики. Документально підтверджено, що люди, які займають вищі посади не обов'язково краще виконують обов'язки, просто вони мають кращі соціальні навики.

Пам'ятаючи про це, уявіть собі, які кар'єрні можливості можуть бути (чи радше не бути) у людини, яка не говорить неправди, яка працьовита і зацікавлена в результаті роботи, але менше — у похвалі за неї, яка не розуміє офісної політики, яка не просто робить соціально необачні кроки і сердить своїх колег, а навіть не знає про це, людини, яка не здатна підтримати легку розмову в офісі. Уявіть цю людину — і кар'єру, яка у неї буде, навіть, якщо вона добре знає свою роботу.

Повсякденні стосунки з колегами і знайомими зазвичай поверхові; значення розмов біля кулера з водою низьке, тому люди більш схильні пробачати помилки. Але дружба — інша справа, і більшість мого життя у мене заледве були якісь друзі, ну, якщо не брати до уваги визначення друзів із Facebook. Незграбність толерується, але вона не популярна. Це не «круто».

Більшість таких проблем виникає, бо ви не маєте способу дізнатись, що людина перед вами інакша. У Спока, принаймні, були загострені вуха, які повідомляли про те, що він не людина. Те, як команда «Ентерпрайз» його прийняла, великою мірою залежало від відносин, які він зміг розвинути з товаришами по кораблю. Ці відносини, вірогідно, не були б можливі, якби вони не знали, що він інакший.

Комунікація через комп'ютер

Давайте повернемось до тої концептуальної моделі комунікації віч-на-віч. Тепер уявіть, як ця модель змінюється, якщо ви спілкуєтесь онлайн, електронною поштою, у вікі, в IRC або іншому чаті. Усі канали комунікації, такі звичні для вікімедистів, базуються на тексті і більшість з них — асинхронні. Багатьох нейротипових людей ці моделі комунікації розчаровують, бо втрачається більшість звичних невербальних сигналів, як-то тон голосу, вирази обличчя, мова тіла.
In online discussions, most of the nonverbal communication disappears, leaving only words. This can frustrate neurotypicals, but is much closer to the native communication model of autistic people.
В онлайн-обговореннях невербальна частина комунікації переважно зникає, і залишаються лише слова. Це може засмутити нейротипову людину, але це набагато ближче до рідної аутистам комунікаційної моделі.
Однак ця модель комунікації через комп'ютер більш близька до моделі комунікації аутистів, як я. Немає невербальної комунікації, яку треба дешифрувати; менше взаємодії і соціальних клопотів; і, зазвичай, немає незнайомого середовища. Сигналів набагато менше, і ті, що залишаються, це просто слова; їх значення все ще можуть відрізнятись, але вони набагато більш систематизовані і надійні, ніж несловесні сигнали.

В онлайні ж, натомість, є купа часу, часу, який можна використати на те, щоб зібратися з думками і сформулювати зважену відповідь. У той час як голос синхронний і переважно незворотний, текст може бути редагований, покращений, вилучений, перефразований або переписаний, аж поки він не стане таким, яким ми хочемо його бачити; аж тоді його можна надіслати. Це справедливо для асинхронних каналів зв'язку на зразок електронної пошти і вікі, але також поширюється і на напівасинхронні засоби на зразок месенджерів чи чатів.

Одначе не все так прекрасно. Наприклад, аутисти, як я, доволі нездогадливі в питаннях політики і читання між рядків. Ми схильні бути радикально чесними, в мережі чи поза нею, що не завжди виходить на добре. Аутисти також більш чутливі до тролінгу і можуть не завжди усвідомлювати, що те, як люди поводяться онлайн, це не те саме, що вони б робили у фізичному світі. Часто інтернет знижує чутливість людей і аутисти можуть наслідувати поведінку, яка взагалі-то не є прийнятною, не залежно від місця.

Аутизм у спільноті Вікімедіа

Звичайно, великим прикладом широкого онлайн-спілкування є рух Вікімедіа. На перший погляд, сайти Вікімедіа, і Вікіпедія зокрема, надають платформу, де можна педантично компілювати факти на тему, улюблену до одержимості, або методично виправляти одну й ту ж граматичну помилку знову і знову, і все це — з обмеженою взаємодією з людьми. Це може звучати як чудове місце для аутистів (ніби медом намащене) — що ж, до певної міри так воно і є.
caption
Категорія «Вікіпедисти з аутизмом» в англомовній Вікіпедії. 41 сторінка в категорії, 479 — у підкатегорії «Вікіпедисти з синдромом Аспергера»

Наприклад, своїм першим редагуванням десять років тому я виправив орфографічну помилку. Другим редагуванням — граматичну помилку. Третім редагуванням було виправлення одночасно й орфографічної, і граматичної помилки. Так почався мій шлях Вікіпедиста десять років тому.

Вікіпедисти одержимі цитатами, посиланнями на джерела і верифіковністю; факт є царем, а інтерпретація — табу. І так воно є, поки ви залишаєтеся в основному просторі назв. Якщо ж вийти за межі сторінок статей і насмілитися заглянути на сторінки обговорень і простори спільноти на зразок «Кнайпи», ці високі стандарти більше не застосовуються. Є купа недоведених, перебільшених і упереджених тверджень в обговореннях Вікіпедії.

І це на додачу до проблем, які я згадував раніше. Аутисту може бути складно відмовитися від доводів про речі чи людей, які йому не байдужі. Часто кажуть, що людям з аутизмом бракує емпатії, через що вони, по суті, виглядають черствими роботами. Однак є різниця між тим, щоб мати змогу читати емоції інших людей і співчувати іншим людям.

У нейротипових людей є дзеркальні нейрони, які дозволяють відчувати те саме, що відчуває людина перед вами; в людей з аутизмом цих нейронів набагато менше, і це означає, що їм треба ретельно вивчати ваші сигнали і намагатися зрозуміти, що ви відчуваєте. Але все одно вони люди з почуттями.

Якщо вам цікаво дізнатися більше про аутизм у спільноті Вікімедіа, є прекрасне есе в англомовній Вікіпедії, яке я дуже рекомендую. Що в ньому дійсно добре, так це те, що там аутизм не подається як патологія, а підкреслюється нейрорізноманітність: мається на увазі, що аутизм — це інакшість, а не хвороба.

Підсумок

Стів Зільберман (Steve Silberman), який написав книгу з історії аутизму, сказав так:
Один зі способів зрозуміти нейрорізноманістість — мислити термінами людських операційних систем: той факт, що комп'ютер працює не з Windows, не означає, що він зламаний.

За нормами аутистів, нормальний людський мозок легко відволікається, він нав'язливо соціальний, він страждає від дефіциту уваги до деталей.6
Але нейрорізноманітність має свою ціну. Інколи вас ображатимуть, інколи ви будете роздратовані чи безсилі, інколи будете думати: «Нічого собі, я про це в житті б не подумав».

Як я згадував вище, я переконаний, що Спок мав змогу з часом побудувати стосунки з людьми тільки тому, що його інакшість була їм відома, і вони навчилися розуміти і приймати її. У той же час, Спок також багато навчився від людей.

Моєю метою тут було збільшити обізнаність про цю різницю, яка існує у нашій спільноті, заохотити до обговорення відмінностей більш відкрито і покращити наше розуміння одне одного.

Є багато такого, чого я не торкнувся у цьому есе, можливо, я розширю окремі моменти пізніше. Тим часом, якщо ви хочете продовжити цю дискусію, до мене можна звертатися — не вагайтеся робити це особисто чи онлайн.

Живіть довго і щасливо. \\///

caption
«ISS-42 Samantha Cristoforetti Leonard Nimoy tribute», автор — NASA, фото перебуває у суспільному надбанні.



  1. З епізоду Court Martial (Star Trek: The Original Series)↩
  2. Temple Grandin. Thinking in Pictures. p.152.↩
  3. Tony Attwood. The complete guide to Asperger's syndrome. p.126.↩
  4. Liane Holliday Willey, in The complete guide to Asperger's syndrome. Tony Attwood, p.126↩
  5. Maanvi Singh. Young Adults With Autism More Likely To Be Unemployed, Isolated. NPR. ↩
  6. Steve Silberman. The forgotten history of autism. TED 2015. ↩

May 10, 2018

Географічні координати розташування фотокамери — вимога до опису фото, яка була додана до регламенту конкурсу цього року. Звідки беруться координати і як додаються? Розширену довідку з цих питань нам допоміг зробити Сергій Криниця, майстер фотографії, постійний учасник конкурсу та неодноразовий переможець. Коли саме додавати координати — під час чи після завантаження, ви також вільні вирішувати самі. Перевірте, який варіант ваш!

Варіант 1. Автоматичний

Ваша камера має GPS-модуль (або ви придбали спеціальний девайс – GPS-приймач для фотоапарата, що кріпиться до фотокамери на т. зв. «гарячий чобіт» замість зовнішнього спалаху). У такому разі Вам не потрібно робити нічого додатково окрім стандартного атрибутування (назва, опис, категорії, ID) фото під час додавання у Вікісховище, позаяк координати (точне місце розташування фотокамери на момент спрацювання затвору) записуються у метадані (EXIF) зробленої електронної світлини. При завантаженні на Вікісховище ця інформація автоматично переноситься на сторінку файлу. Головне пильнувати, щоб камера чи  пристрій на момент фотографування визначила ваше місцеположення (зазвичай потрібно трохи часу після увімкнення).

Варіант 2. Автоматичний+

Ви досвідчений турист і маєте спеціальний GPS-навігатор. Найоптимальніше для цього варіанту — записувати навігатором трек вашої експедиції. Потім за допомогою спеціального програмного забезпечення (наприклад, ExifTool, Phototagger чи подібні) на комп’ютері записати координати з треку (вивантажується як файл з навігатора на жорсткий диск) у EXIF вказаних фотографій. Далі все відбувається автоматично, як описано у варіанті 1. Але важливо пильнувати, щоб час навігатора був однаковим з часом, виставленим у фотокамері, позаяк синхронізація відбувається саме по часу записів треку і фотографування. Як правило точний час навігатор отримує з супутників, тобто його не треба виставляти окремо, що не скажеш про фотокамеру, яка через розряд батареї може скидати час або ж час фотокамери може відставати через неточний алгоритм (іноді помітно на довгих треках, пильнуйте!!!), також актуально для переходів літній/зимовий час. Якщо час пристроїв не буде синхронізовано, записані координати будуть неточними.

Варіант 3. МобільнийScreenshot_of_photo_details_from_miui_gallery

Якщо зазначених у попередніх варіантах пристроїв ви не маєте, не засмучуйтеся, не варто одразу бігти до магазину. Можливо, ви маєте смартфон з вже вбудованим GPS-модулем. Відповідно, смартфон може працювати в ролі згаданого gps-навігатора у варіанті 2. Додатково, що Вам потрібно, це попередньо інсталювати на смартфоні спеціальний додаток, який вміє писати gps-треки (наприклад, Smart Maps Offline). Так само важливо пильнувати синхронізацію часу між смартфоном і камерою.

Варіант 4. Мобільний економ

Смартфон ви маєте, але писати ним трек цілий день для вас надто енерговитратно. Це зрозуміло, gps у смартфоні дуже садить батарею, що навіть може не вистачити павер-банка для його дозарядки. Опинитися без телефону в поході може бути критично. У такому випадку можна не навантажувати телефон постійно, але використовувати його для запису окремих ключових точок, де ви робите фото. Найпростіше — потрібні координати можна отримати з фото, зробленого смартфоном. Іншими словами, роблячи фото смартфоном в його метадані Ви автоматично записуєте координати (важливо, щоб функція gps була у телефоні увімкнена). Звісно, не обов’язково вантажити фото зі смартфона. Ви маєте якісніші кадри з того самого місця, але з фотокамери? Прочитати координати фото зі смартфона можна в атрибутах файлу (якщо це передбачено меню фотогалереї на смартфоні), або ж після перенесення його на ПК за допомогою програм перегляду зображень (наприклад, FastStone Image Viewer) і використати дані для фото з камери. У цьому випадку при завантаженні світлин у Вікісховище потрібно буде в полях «широта» і «довгота» внести необхідні значення. Координати мають вигляд двох чисел, розділених комою, кожне з них двозначне і має 6 цифр після крапки (наприклад 49.298504,32.031710). Перше число вказує на широту, друге — на довготу. Аналогічно можна записувати самі координати точок, звідки зроблені ключові фото (згаданими вище програмами запису gps-треків) і підписувати їх зрозуміло для вас, щоб потім прив’язати координати до потрібного фото. Але як на мене, це дуже марудний і довгий процес.

Варіант 5. Ручний

GoogleMapsCoordinatesНічого з вищезгаданого Ви не маєте, але маєте гарну пам’ять, і що важливіше, добре орієнтуєтеся в топографічних мапах чи супутникових знімках Землі. Ви пам’ятаєте точку, де знаходились під час фотографування та знімали біля чи на території об’єкту. Або ви фотографували окремі пам’ятки природи з точними вказівками на їх місце розташування (визначне дерево за певною адресою, джерело тощо) або популярні туристичні пам’ятки — гірські вершини, скельні масиви, окремі озера. Координати розташування фотокамери у такому випадку може допомогти визначити супутникові знімки Google Maps, де досить точно можна визначити деталі ландшафту та співвіднести з місцевістю, потрібно лише клікнути на потрібній точці на мапі.

Додавання шаблону геоданих

І нарешті, якщо ви вже завантажили фото на Вікісховище, але забули додати координати, не засмучуйтеся, ви завжди можете відредагувати інформацію. Для цього треба відкрити сторінку завантаженого файлу на Вікісховищі, в розділі «Опис файлу» клікнути “ред.” і додати шаблон {{Location|48.182421|24.635362}} з широтою та довготою вашої точки зйомки відповідно. Згенерувати шаблон вам також може допомогти інструмент Геолокатор. Для цього знайдіть потрібне місце на карті, поставте маркер у потрібному місці (Alt+клік), скопіювати позначення {{location}} на панелі ліворуч.

Звертаємо увагу, що, якщо ж все-таки до фото неможливо додати координати,  це не значить, що  фото не буде зараховано, це означає, що організаційний комітет може не допустити їх до оцінювання журі. Вимога щодо координат дає оргкомітету не приймати світлини, де просто неможливо зрозуміти чи це пам’ятка. Якщо у вас виникають додаткові питання або потрібна допомога з редагуванням описів та координат, напишіть нам на wle@wikimedia.in.ua.

May 07, 2018

Херсонська централізована бібліотечна система, що є майданчиком для діяльності Вікіспільноти Херсонщини, вже вдруге приймає виставку фотографій-переможців конкурсів «Вікі любить Землю» та «Вікі любить пам’ятки». 3 травня відбулося відкриття виставки у Центральній бібліотеці ім. Лесі Українки. На виставці представлено фото, що отримали найвищі оцінки журі та стали переможцями у номінаціях  «Найкраще фото конкурсу» 2017 року. Всього 21 світлина 11 авторів.

Нагадаємо, що Херсон — третє  місто (після Києва та Глухова), де бачили  виставку найкращих світлин конкурсів, організованих «Вікімедіа Україна» у 2017 році. А протягом 2017 року виставка найкращих робіт фотоконкурсів «Вікі любить пам’ятки 2016» та «Вікі любить Землю 2016» була представлена у Києві, Хмельницькому, Сєвєродонецьку, Лисичанську, Тернополі, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Вінниці, Львові і також у Херсоні.

Адреса бібліотеки: вул. Потьомкінська, 97 (неподалік від площі Ганнібала).

Виставка працюватиме до 17 травня включно. Вхід вільний.

Фотозвіт з відкриття

April 17, 2018

1 травня 2018 року розпочнеться конкурс фотографій природних пам’яток України «Вікі любить Землю». Уже вшосте «Вікімедіа Україна» організовує прийом фотографій для поповнення бази  фотографій пам’яток природи і об’єктів природно-заповідного фонду України у Вікісховищі з подальшим визначенням найкращих робіт та найактивніших учасників.

«Вікі любить Землю» (Wiki Loves Earth) – міжнародний фотоконкурс, метою якого є збір фотографій природних пам’яток під вільною ліцензією, для того, щоб цими світлинами можна було ілюструвати статті у Вікіпедії та інших вікіпроектах. Усього за п’ять років української частини конкурсу, учасники сфотографували понад три тисячі об’єктів та територій природно-заповідного фонду України, загалом зібрано понад 60 тисяч фотографій. Але ще близько 60% об’єктів, зазначених у конкурсних списках, не мають ілюстрації для Вікіпедії – найпопулярнішої онлайн енциклопедії.

Звертаємо увагу учасників на зміни у регламенті цьогорічного  конкурсу. Після конкурсного періоду до журі потраплять лише фото, які в описі мають географічні координати місця зйомки. На нашому сайті можна докладно прочитати, чому це важливо і як це робити. Ще одна зміна стосується системи нарахування балів за фото об’єктів, які ще не потрапляли на конкурс: фотографії пам’яток, для яких до початку конкурсу відповідно до відомої нам інформації не було жодної ілюстрації на Вікісховищі, отримують коефіцієнт, що дорівнює 5 (для кожної пам’ятки). Якщо конкурсанти завантажували фото цієї самої пам’ятки в рамках конкурсів «Вікі любить Землю» 2013—2017 років, ці роботи отримують коефіцієнт, що дорівнює 1. 

Але незалежно від того чи ви вже брали участь чи спробуєте себе вперше, запрошуємо ознайомитись із правилами конкурсу цілком.

За результатами оцінок журі буде визначено переможців основних номінацій — «Найкраще фото», «Найбільша кількість сфотографованих об’єктів».  Автори найкращих світлин та чисельних внесків будуть нагороджені цінними призами.

Будемо раді оголосити додаткові номінації, якщо до нас надійдуть пропозиції від осіб, установ чи організацій, які їх підтримають.

Нагадаємо, що з 2016 року триває створення статей у Вікіпедії про об’єкти ПЗФ програмою-ботом. Всього статей про ПЗФ, які включені до відповідних категорій в українській Вікіпедії близько 4800, понад 1600 з них (об’єкти 8 областей) було створено програмою-ботом, інформацію для якого підготували волонтери.

Wiki Loves Earth Wall Calendar 2018

January 09, 2018

Колектив кафедри фізичної географії Східноєвропейського національного університету ім.  Лесі Українки у співпраці з Управлінням екології та природних ресурсів Волинської обласної державної адміністрації запустили  нтерактивну карту природно-заповідного фонду Волинської області.

На сайті eco.voladm.gov.ua  розміщено повний перелік об’єктів природно-заповідного фонду області.  При виборі окремого об’єкта під картою з’являється довідкова інформація та фоторяд.

Для ілюстрування природних об’єктів автори ресурси використали, окрім інших, близько півтори сотні конкурсних фото різних років.

Це фото таких учасників, як  Марія Зикова, Роман Бречко,  Крістіна Федорович, Оляна Федосенко, Александр Топилин, Роман Ковальчук,  Юрій Кепа, Денис Вітченко, Наталія Шестакова, SvitlanaStrelchenko, Helen Owl, Yurchik05, GeoKate, Promek, Boris Babiichuk, Litechko, Володимирянин, Vik.vol55, Ulienspigel,  Iryna Yushchyshyn.   Першість за кількістю фото,  що стали в нагоді проекту, належить Вячеславу Галєвському  — постійному переможцю у номінації  «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Волинської області».

Знімок сторінки з описом та ілюстраціями заказника «Луга»

Ми радо вітаємо подібні ініціативи і запрошуємо екологів використовувати конкурсні світлини у електронних та друкованих виданнях з дотриманням умов ліцензії, під якою були завантажені світлини у Вікісховищє.

December 15, 2017

Близько 132 000 зображень було завантажено на  фотоконкурс під вільною ліцензією у травні 2017 року.  11 грудня, дещо з  запізненням, було нарешті  оголошено переможців міжнародної частини конкурсу. Представляємо 15 найкращих фотографій з усього світу.

 Мис Дракон на острові Огой в протоці Мале Море на Байкалі. Прибайкальський національний парк. Автор:Sergey Pesterev, CC BY-SA 4.0.

Найбільше голосів журі отримало фото Сергія Пєстєрєва, на якому частина острова Огой оточена кригою озера Байкал, найбільшого резервуару рідкої прісної води на Землі.  Національний парк, до якого входить острів, розташований на території трьох адміністративних районів Іркутської області: Слюдянского, Іркутського і Ольхонского. Межа парку охоплює територію по західному узбережжю озера Байкал від селища Култук до річки Хейр, включаючи цілком територію острова Ольхон. Загальна площа парку становить 418 тис. га. Ліс займає площу 282,4 тис. га (92,3 %).

Крижані розколини та перисті хмари, що обрамляють скелю по центру кадру, неабияк вразили журі, у якому було 7 осіб: з Німеччини, Сербії, Таїланду, Непалу, Росії, Аргентини, України, більшість з яких мають досвід у сфері фотографії природи.

Як не дивно, до топ-15, як і минулого року, потрапило 3 фіналісти з України! 

Фото з другого по п’ятнадцяте місця:

Друге місце. Ягуар у Природному резерві Пантанал, Бразилія. in the Pantanal Conservation Area of Brazil. Автор:  Leonardo Ramos, CC BY-SA 4.0.

Третє місце.  Косарі (Platalea leucorodia), Дунайський біосферний заповідник. Автор: Ryzhkov Sergey, CC BY-SA 4.0.

Четверте місце: Водяний буйвіл у Національному парку Балуран, Індонезія. Автор: Candra Firmansyah, CC BY-SA 4.0.

П’яте місце: Національний парк  Сассен-Бюнсов Ланд, Шпітцберген, Норвегія. Автор: Siri Uldal, CC BY-SA 4.0.

Шосте місце: У Державному парку Вершина Pedra Azul (Blue Stone), Бразилія. Автор: EduardoMSNeves, CC BY-SA 4.0.

Сьоме місце: орангутанг на о. Борнео. Автор:  Ridwan0810, CC BY-SA 4.0.

Восьме місце: Скелі Довбуша у Поляницькому регіональному парку. Автор: Пивовар Павло, CC BY-SA 4.0.

Дев’яте місце: Урочище «Пиндики», Джарлигацький національний парк, аерофото. Автор: Вадим Юник, CC BY-SA 4.0.

Десяте місце:Phyllomedusa rohdei, амфібія з родини райкових, у бразильському атлантичному лісі (заповідник компанії Мішлен). Автор: Augusto Martins, CC BY-SA 4.0.

Одинадцяте місце: у Національному парку Лавачара, Бангладеш Автор: Pallabkabir, CC BY-SA 4.0.

Дванадцяте місце:  місточок над річкою Ґандакі на фоні вершини Нілґірі, Непал. Автор:  Faj2323, CC BY-SA 4.0.

Тринадцяте місце: Пискуха північна у природному парку Момський, Якутія. Автор: Юрий Емельянов, CC BY-SA 4.0.

Чотирнадцяте місце: Випалений ліс на вершині Парніти, Греція. Автор: Stathis floros, CC BY-SA 4.0.

П’ятнадцяте місце: Родина капібарів біля річки Тіете, Бразилія.  Автор: Clodomiro Esteves Junior, CC BY-SA 4.0.

 

December 14, 2017

Закінчується ще один надзвичайний рік проведення фотоконкурсу Wiki Loves Monuments, і настав час представити переможців цьогорічного міжнародного фіналу. У 2017 році у 54 національних змаганнях було подано понад 245 тисяч фотографій пам’яток культури з усього світу, від Агри до Яремча. Взявши участь у конкурсі, понад 10 тисяч фотографів завантажили свої знімки на використання у Вікіпедії та сестринських проектах, додаючи візуальної краси вільним знанням. Від імені усіх читачів Вікіпедії: дякуємо!

З усіх поданих фото, на розгляд міжнародного журі було обрано 489 світлин. Їх усі можна побачити на одній сторінці. Журі розглянуло, оцінило і проранжувало ці фото за нашими звичними критеріями: користь для Вікіпедії, технічна якість та оригінальність. Дещо пізніше буде оприлюднено повний звіт про роботу журі. Сьогодні ми раді представити вам остаточні 15 фіналістів і їхні історії, а ще 10 наступних фото в рейтингу. Нам особливо приємно, що для декількох переможців це був перший їхній внесок у проекти Вікімедіа. Сподіваємося побачити їхній подальший внесок у наступні роки.

Ви також можете погортати сторінки конкурсу в Instagram або Twitter.

Насолоджуйтеся!

Перше місце. Головний приз цього року отримує Індія! Храм Хандоби в Джеджурі всякого дня красивий, але на цьому фото дивовижне поєднання дії, кольору та історії. Під час фестивалю Бхандара на людей довкола храму розсипають жовтий порошок куркуми. Гра кольорів на фото така, що ви й самі майже відчуваєте запах куркуми з картинки. (PKharote, CC BY-SA 4.0)

Друге місце. Друге місце є буквально прихованою коштовністю: тут зображено королівський павільйон, прихований у печері в горах Таїланду. Автор фото подолав 500 км зі своїми друзями, щоб дістатися на місце якраз у той момент, щоб зробити цей чудовий знімок з ідеальним світлом. (BerryJ, CC BY-SA 4.0)

Третє місце. Мечеть Байтул-Мукаррам (Дакка, Бангладеш) — 10-та найбільша в світі мечеть. Фото зроблене у годину-пік, під час джума-намазу одразу по обіді. Після багатьох спроб, Азіму вдалося знайти правильний кут і момент, щоб одночасно показати розмах мечеті в дії та ключові архітектурні елементи. (Azim Khan Ronnie, CC BY-SA 4.0)

Четверте місце. Спіральні сходи вежі Палацу барона Емпайна (також відомого як Індуський палац) у Каїрі, Єгипет. Натхнення на побудову цього бетонного палацу початку XX століття з’явилося завдяки храму Ангкор-Ват в Камбоджі. Закручені сходи гіпнотизують. (Manadily, CC BY-SA 4.0)

П’яте місце. Чудове світло підкреслює красу довколишнього ландшафту фортеці Верруколе в італійській Тоскані. Іріс подобається спостерігати дивні явища у небі й вловлювати їх на фото. (Iris.gonelli, CC BY-SA 4.0)

Шосте місце. Це складно уявити, але це та сама фортеця Верруколе, що й на п’ятому місці! Сімоне вдалося потрапити у топ-10 з кардинально іншим знімком. Рідкісний знімок інтер’єру показує одну з виставок у замку, яка передає життя середньовіччя. Журі охарактеризувало цю світлину як «історичну сцену, де слуги тільки щойно вийшли». (Simone Letari, CC BY-SA 4.0)

Сьоме місце. Самотній читач у (так, знову!) мечеті Байтул-Мукаррам у Бангладеш передає зовсім іншу сторону тої ж будівлі. Читач не тільки декоративний, але й допомагає вловити масштаб граційних арок. (Jubair1985, CC BY-SA 4.0)

Восьме місце. Дієго Дельсо робить внесок у Вікімедіа і Wiki Loves Monuments уже дуже давно, і зміг знову заворожити журі цим неймовірним знімком базиліки Нотр-Дам у Монреалі, Канада. Дієго був незадоволеним своїм попереднім фото цієї базиліки і десять років потому зміг зробити краще. Як бачимо, цією світлиною і журі було задоволене теж. (Diego Delso, CC BY-SA 4.0)

Дев’яте місце. Чудове симетричне фото храму Ват Бенчамабопхіт, де тільки сонце визирає з-за одного боку — другий знімок Janepop у топ-15. Він фотографував храм уже багато разів, оскільки ця споруда справді дуже красива, і цього разу отримав заслужену відзнаку. (BerryJ, CC BY-SA 4.0)

Десяте місце. Австралія приєдналася до Wiki Loves Monuments цього року вперше, і її Сіднейський оперний театр одразу зробив вражаючий стрибок у топ-10. Томас дуже цікавиться нічною фотографією і чекав середини зими, коли Сіднейська опера відкрита у темну частину доби, так щоб внутрішнє світло дало змогу зробити такий знімок.(Alphacontrol, CC BY-SA 4.0)

Одинадцяте місце. Визнаймо, цей покинутий пірс у Брайтоні, Велика Британія, не є знаменитою перлиною. Але й спадщина у занепаді теж є цінним нагадуванням про наше минуле, і цей монументальний пірс, збудований у 1860-х роках, є спогадом з часів, коли такі пірси будувались у багатьох місцях. Спокійне море й іржаві рештки пірсу дають певне відчуття нескінченності. (Matthew Hoser, CC BY-SA 4.0)

Дванадцяте місце. Ця зала казино розташована в одному з курортів міста Вісбаден у Німеччині. Хоча в цьому інтер’єрі справді грають в азартні ігри, він більше схожий на бібліотеку. зала спокійна, але у ній є багато деталей, які око може дослідити. (Martin Kraft, CC BY-SA 3.0)

Тринадцяте місце. Ці сванетські вежі у Местії, Грузія, датуються 9-12 століттям і є типовими для цього регіону. Дмитрові довелося добряче походити довкола, щоб знайти вдале місце і потрібне світло, щоб зробити саме такий знімок. (Dmytro Balkhovitin, CC BY-SA 4.0)

Чотирнадцяте місце. На цій світлині — елемент маєтку Табатабей у Кашані, Іран. Будинок збудований у 1880-их роках для заможного торговця килимами і є прикладом іранської житлової архітектури. Мостафа лише цього року завантажив тисячі фото, тож дуже приємно відзначити ось це з них чотирнадцятим місцем. (Mostafameraji, CC BY-SA 4.0)

П’ятнадцяте місце. Це чудовий знімок вдало передає емоції глядача, і туманний холодний зимовий день стає ще реальнішим, якщо кинути погляд на чоловіка, що йде вниз сходами в історичному центрі Комаккьо в Італії. (Francesco-1978, CC BY-SA 4.0)


На цьому закінчується огляд найкращих світлин конкурсу, як він був опублікований міжнародними організаторами. Але нехай свято не закінчується! Йдемо далі, покажемо вам усі оголошені 25 найкращих знімків 🙂

Шістнадцяте місце. Воскресенська церква у Слов’янську Донецької області. Дмитро Балховітін упіймав цей чудовий момент ясної квітневої ночі. Чи могла бути ще краща мить для того, щоб сфотографувати цю красу? (Dmytro Balkhovitin, CC BY-SA 4.0)

Сімнадцяте місце. Самотня й віддалена каплиця на пагорбі, захищена лише кількома деревами, такою її сфотографував Райнгольд. Ідеальна листівка для Ебенсфельда у Верхній Франконії, Німеччина. (Ermell, CC BY-SA 4.0)

Вісімнадцяте місце. Темрява на стінах і дивовижна плитка створюють чудове обрамлення для краси мечеті Імама в Ісфахані, Іран. (Mohammad Tarem, CC BY-SA 4.0)

Дев’ятнадцяте місце. Зоряна ніч і оранжевий відсвіт прекрасно відтінюють на цьому фото замок Керібюс в департаменті Од, Франція. (Philippe Contal, CC BY-SA 4.0)

Двадцяте місце. Туман може бути дорогоцінною умовою для деяких фото, і саме завдяки йому Авільянський замок у П’ємонті, Італія, отримує дух величі. (Cristian Buda, CC BY-SA 4.0)

Двадцять перше місце. Успенська церква старообрядців у Чернівецькій області, визирає з дерев на цьому фото Сергія. (Ryzhkov Sergey, CC BY-SA 4.0)

Двадцять друге місце. Зорі кружляють над древньою синагогою в національному парку Барам в Ізраїлі. (Erez Ashkenazi, CC BY-SA 4.0)

Двадцять третє місце. Вогні і прапорці привертають увагу до ступи Намо Будда у Каврепаланчоку, Непал. (Creepanta, CC BY-SA 4.0)

Двадцять четверте місце. Світлина, що може одразу йти як різдвяна листівка: костел святого Андрія в Тжебєшовіце, Польща. (Poconaco, CC BY-SA 4.0)

Двадцять п’яте місце. Сонце, що заходить над археологічною пам’яткою, могильником Бракелунд у Швеції, переконало журі, що ця світлина повинна мати 25-те місце в міжнародному фіналі. Чудове висвітлення і переднього плану, і тла. (Nicklas Larsson, CC BY-SA 4.0)


Для зручності поширення вами цих чудових, прекрасних, неймовірних світлин, на кожне зображення додано підпис з назвою, автором та ліцензією. Натиснувши на зображення, ви перейдете на його сторінку у Вікісховищі, де є додаткова інформація про файл, а також можливість завантажити без вотермарка чи іншого розміру. Нагадуємо, що «ліцензія CC BY-SA 4.0» означає, що ви можете як завгодно використовувати усі ці фото без потреби запитувати в автора, аби тільки вказували його і ліцензію.

Чи вам сподобалися ці фото? Запрошуємо переглянути найкращі світлини усіх національних конкурсів 2017 року!

December 11, 2017

9 грудня Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного ґречно прийняла у себе церемонію нагородження ВЛП 2017.

На церемонію були запрошені переможці усіх номінацій, а саме учасники, які сфотографували найбільше об’єктів культурної спадщини в кожному з регіонів України та загалом і ті, чиї фото були обрані найкращими за регіонами України та ввійшли до десяти найкращих. Вела церемонію членкиня організаційного комітету Наталія Тимків. Фоторепортаж від Романа Наумова та Валерії Мезенцевої.

Спершу вітальне слово сказала директорка бібліотеки Галина Войцехівська. Нещодавно фотографіями конкурсу «Вікі любить пам’ятки» проілюстровано серію бібліографічних покажчиків «Малі міста України», тож бібліотека була рада поспілкуватися з фотографами і продовжити співпрацю.

Директорка бібліотеки Галина Войцехівська; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Директорка бібліотеки Галина Войцехівська; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Присутніми були троє (з 17) членів журі, а саме Костянтин Брижниченко, Георгій Чернілєвський та Володимир Лініков. Усі вони фотографи, а пан Володимир також історик, співробітник Запорізького обласного краєзнавчого музею. Вони коментували вибір найкращих фотографій, пан Георгій вручав дипломи.

Члени журі: Костянтин Брижниченко, Володимир Лініков; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Члени журі: Костянтин Брижниченко, Володимир Лініков; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Цьогорічний конкурс відзначився плідною співпрацею з деякими обласними державними адміністраціями і відділами туризму, а також КМДА, тож на церемонії були і представники державної влади. Від організаторів конкурсу вони отримали подяки і запрошення до подальшої, глибшої співпраці у 2018.

До вибору переможця по Києву долучилося двоє додаткових членів журі від КМДА; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

До вибору переможця по Києву долучилося двоє додаткових членів журі від КМДА; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Відділ культури і туризму Добропільської райдержадміністрації підтримав конкурс інформаційно, а Юлія Літвінова подала на конкурс фотографії найбільшої кількості пам'яток Донецької області; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Відділ культури і туризму Добропільської райдержадміністрації підтримав конкурс інформаційно, а Юлія Літвінова подала на конкурс фотографії найбільшої кількості пам’яток Донецької області; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

У когорті цьогорічних переможців були як уже відомі організаторам імена, так і нові учасники, які взяли участь уперше і одразу змогли забрати приз.

Ольга Лобода, переможець у номінаціях за найбільшу кількість сфотографованих пам'яток Сумської області та Севастополя, брала участь уперше; та член журі В'ячеслав Галєвський; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Ольга Лобода, переможець у номінаціях за найбільшу кількість сфотографованих пам’яток Сумської області та Севастополя, брала участь уперше; та член журі Георгій Чернілєвський; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Олександр Павленко, автор найкращого фото Луганської області, говорить, що досі на конкурс потрапляло мало красивих знімків з Луганщини лише тому, що він раніше не брав у цьому участі; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Олександр Павленко, автор найкращого фото Луганської області, говорить, що досі на конкурс потрапляло мало красивих знімків з Луганщини лише тому, що він раніше не брав у цьому участі; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Сергій Тарабара, частий учасник і переможець по рідній Чернігівській області; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Сергій Тарабара, частий учасник і переможець по рідній Чернігівській області; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Просторий зал бібліотеки вмістив усіх охочих відвідати захід; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Просторий зал бібліотеки вмістив усіх охочих відвідати захід; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Плеяда переможців: Крістіна Федорович, Сергій Рижков, Вадим Постернак, Олександр Примас; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Плеяда переможців: Крістіна Федорович, Сергій Рижков, Вадим Постернак, Олександр Примас; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Авторами десяти найкращих фотографій стали четверо авторів. Переможні світлини настільки трималися в секреті, що навіть члени журі дізналися не лише про розподіл місць, а й про власне самі топ-10 лише на церемонії нагородження.

До найкращого десятка потрапило три фото з Донеччини — завдяки великому ентузіасту Дмитру Балховітіну. Дмитро пообіцяв і надалі фотографувати Святогірську лавру, фото якої раніше перемагало навіть на міжнародному етапі конкурсу Wiki Loves Monuments. Друге місце на конкурсі цьогоріч отримала його світлина Воскресенської церкви у Слов’янську, тож тепер це надихатиме його також фотографувати й інші пам’ятки культури рідної області 😉

Дмитро Балховітін; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Дмитро Балховітін; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Коли Сергій Рижков побачив, які 4 (!) його фото потрапили у топ-10, то скромно прокоментував, що може ще краще. Тож ми з нетерпінням чекатимемо наступного конкурсу, щоб (вкотре) у цьому пересвідчитися.

Сергій Рижков; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Сергій Рижков; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Максим Присяжнюк не лише втрапив до авторів найкращих знімків у головній номінації, але й виборов перемогу у новоствореній номінації «Найкращі банери для Вікімандрів» з неймовірною панорамою Поштової площі у Києві. Деякі учасники вже задекларували своє бажання також поборотися за перемогу в цій номінації наступного року.

Максим Присяжнюк; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Максим Присяжнюк; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Головний переможець, автор фотографії Львівського оперного театру, яка зайняла перше місце — Сергій Криниця з Черкас. Він, на жаль, не зміг приїхати до Києва, але приз знайде його і вдома. І на церемонії, і в коментарях у соцмережах інші учасники конкурсу висловили повну згоду з рішенням журі — це фото заслужено отримало перше місце.

Присутні члени оргкомітету; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Присутні члени оргкомітету; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Після власне церемонії нагородження присутні зробили перерву на чай і тістечка з логотипом конкурсу, а по тому найбільш віддані ентузіасти конкурсу висловили свої побажання до змін у регламенті на наступний рік. 2018 року конкурс відбудеться вже всьоме, і є велике бажання покращити як схему оцінювання фотографій, щоб зменшити суб’єктивність вибору на перших етапах відбору, так і простимулювати учасників фотографувати об’єкти, які ще не мають світлин, збільшивши коефіцієнт для важче доступних населених пунктів. Організатори обіцяють врахувати всі побажання, написати регламент конкурсу 2018 у січні й одразу ознайомити з ним учасників.

фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Наталія Шестакова викладає свої побажання; фото зі сторінки конкурсу у facebook

Наталія Шестакова викладає свої побажання; фото зі сторінки конкурсу у facebook

На загальному фото переможці, організатори, члени журі, партнери; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

На загальному фото переможці, організатори, члени журі, партнери; фото Валерії Мезенцевої, cc by-sa 4.0

Більше фотографій з церемонії дивіться у Вікісховищі: Wiki Loves Monuments 2017 Awards Ceremony. Є сюжет про конкурс у програмі «Ранок по-київськи» на ТРК «Київ». Двоє переможців, Наталія Шестакова та Максим Присяжнюк, також поговорили про конкурс у прямому ефірі на радіо Ера у програмі «Культурний простір».

До 17 грудня у залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки триває виставка фотографій-переможців «Вікі любить пам’ятки 2017».

Виставка 10-ти найкращих фото триватиме у бібліотеці до 17 грудня; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

Виставка 10-ти найкращих фото триватиме у бібліотеці до 17 грудня; фото Романа Наумова, cc by-sa 4.0

December 10, 2017

Днями буде оголошено переможців міжнародної частини конкурсу. У роботі міжнародного журі брала участь українка — еколог та фотограф Наталія Шевченко. До міжнародного раунду свої топ-10 найкращих світлин разом з Україною подали ще 34 країни та переможці «Вікі любить Землю: біосферні заповідники» під егідою ЮНЕСКО. Всі світлини-фіналісти було зібрано на  одній сторінці у Вікісховищі.  Особливістю є те, що не всі країни ранжували переможців за місцями 1-10, оскільки це не було обов’язковим.

Запрошуємо оцінити шанси на перемогу у світлин, що зайняли перші місця або потрапили до топ-10 в інших країнах з підписами українською мовою та посиланнями на статтю про зображений природний об’єкт  в українській Вікіпедії, якщо така існує. Переходьте та дізнавайтесь більше про пам’ятки природи світу!

 Один з фіналістів національного конкурсу Алжиру

Wonderful rocks 1

Національний парк Ахаггар, Алжир. Автор: Abderrezzak koriche , CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Азербайджану

Şahdağ Milli Parkı - Quba (9)

Шахдазький національний парк, Азербайджан.  Автор: Rəşad İsgəndəroğlu (Isr Obvius) , CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Австралії

Young White Necked Heron

Молода білошия чапля (Ardea pacifica) з розправленими крилами на річці Дарлінг у Національному парку Кінчега, Новий Південний Вельс, Австралія. Автор:  Kasia-aus , CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Бангладеш

Life around jungle

Національний парк Лавачара, Бангладеш. Автор: Pallab Kabir,  CC-BY-SA 4.0.

 Перше місце у національному конкурсі Болгарії

Belintash tree

Столітнє дерево попід плато Белінташ, Болгарія. Автор: Borislav krustev, CC-BY-SA-4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Бразилії

Perereca-macaco - Phyllomedusa rohdei

Phyllomedusa rohdei, амфібія з родини райкових, у бразильському атлантичному лісі (заповідник компанії Мішлен). Автор: Renato Augusto Martins, , CC-BY-SA-4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Камеруну

Один з фіналістів національного конкурсу Канади

Aurora in Banff

Весняне полярне сяйво у Національному парку Банф. Автор:  Colin1559, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Китаю

LS 0291-历山-Q30015280

Національний лісовий парк Долина Тайханшань. Автор:  Sxjccls, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Хорватії

Nacionalni park Krka-Skradinski buk

Водоспад Скрадінскі Бук, Національний парк Крка. Автор: NatalyL, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Єгипту

وحيد

Будинок на озері Буруллус, на півночі Єгипту. Автор: Adelbayoumi, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Франції

Перше місце у національному конкурсі Грузії

მამრი შვლის ნუკრი ლაგოდეხის დაცულ ტერიტორიებზე

Лагодехський заповідник. Автор:  Vacheraindeli, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Німеччини

Fluss-Seeschwalbe im Vogelschutzgebiet Federseeried (DE-7923-401) beim Fischfang03

Крячок річковий у Європейському заповіднику Федерзеє. Автор: Andreas Weith, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Греції

Αθαμανικά Όρη υπό το φως του Φεγγαριού - Στάθης Κουτσιαύτης

Панорама гір Дзумерка під місячним сяйвом, Греція. Автор: Στάθης Κουτσιαύτης, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Індонезії

Merak tarung

Два зелені павичі (Pavo muticus) б’ються, Національний парк Балуран. Автор: Candra Firmansyah, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу в Іраку

جبل پيره مكرون - محافظة السليمانية

Гора Перамагрун у провінції Сулейманія. Автор: Ahmed Kamal Ali, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Латвії

Kolkas rags

Мис Колкасраґс, Латвія. Автор: Edgars Šulcs, CC BY-SA 4.0

 Друге місце у національному конкурсі Лівії

Milky Way libya (cropped)

Чумацький шлях над пустелею у Лівії. Автор:  Seragz, CC BY-SA 4.0

Перше місце у національному конкурсі Молдови

Complexul geologic și paleontologic din bazinul râului Lopatnic. În apropierea satului Caracușenii Vechi

Долина річки Лопатник. Автор: Balan Anton, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Марокко

Ouzoud waterfalls In spring-Morocco

Водоспад Узуд у Марокко. Автор:  Kasmii, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Непалу

120408 Pheriche Pano 4k

Панорама долини Кхумбу-Хола над Периче. Ліворуч розташовані вершини Табоче (6542 м) і Чолатцзе (6440 м). Автор: Faj2323, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу у Нігерії

Water buck (Kobus ellipsiprymnus) -Yankari game reserve, Bauchi State (1)

Козел водяний (Kobus ellipsiprymnus). Національний парк Янкарі, штат Баучі, Нігерія. Автор: Charles Emogor, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу Норвегії

Lyngsalpan landskapsvernområde

Ландшафтний район Лінгсалпан. Автор:  Siri Uldal, CC BY-SA 4.0

Один з фіналістів національного конкурсу у Пакистані

Jarbasu Lake

Озеро біля Скарду. Автор: Moiz Ismaili, CC BY-SA 4.0

 Один з фіналістів національного конкурсу Росії

Ogoy island in winter

Острів Огой, Прибайкальський національний парк. Автор: Sergey Pesterev, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у націоальному конкурсі Сербії

Grza vrelo

Річка Грза, Природний парк Куджай-Беляниця. Автор:  Maja Stosic, CC BY-SA 4.0

Перше місце у націоальному конкурсі Кореї

주왕산 ( 3 )

Національний парк Чувангсан. Автор:  최옥석, CC BY-SA 3.0

 Перше місце у націоальному конкурсі Іспанії

Cascadas en el río Argoza 01

Водоспад на річці Аргоса, притоці Сахи. Автор:  María del Milagro Bolado Tirado, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у націоальному конкурсі Швейції

Tallmon 1

Природний заповідник Тальмун, комуна Еда, Вермланд. Автор: Peter Nilsson

 Перше місце у націоальному конкурсі Швейцарії

Naturpark Gantrisch 014

Природний парк Гантріш. Автор: Heaven 721, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Тайваню

WaterOutlet raiden0621 001

Національний парк Кеньдін. Автор:  Raiden0621, CC BY-SA 4.0

 Перше місце у національному конкурсі Таїланду

อุทยานแห่งชาติภูแลนคา4

Національний парк Пху Лаен Кха. Автор:  Yakuzakorat, CC BY-SA 4.0

Перше місце у націоальному конкурсі Тунісу

Capparis spinosa Ichkeul National Parc

Каперці трав’янисті (Capparis spinosa) у Національному парку Ішкель. Автор:  IssamBarhoumi, CC BY-SA 4.0

Переглянути всі фото-фіналісти

December 05, 2017

Час від часу я заходжу в розділ «спам», щоб почитати коментарі на wikilovesmonuments.org.ua, які туди потрапляють. (Все-таки інколи там опиняються притомні речі, треба ж їх рятувати?) Спамних коментарів сотні, вони повторюються, і схеми видно краєм ока.

Якби Вікіпедія найняла спамерів, щоб вони рекламували її в коментарях сайтів, це виглядало б десь так.

  • Ми всіємо цінувати Ваш час і розділяємо з Вами спільні цілі. Ваша поінформованість про різні речі наш головний пріоритет. Наші послуги: статті про все на світі з внутрішніми переходами з одної на іншу. Можливість гортати статті до третьої ночі. Не проходьте повз нашу пропозицію, заходьте вже зараз: uk . wikipedia . org
  • універсальний сервіс. для комплексного отримання інфи в інтернеті й оптимізації ваших знань без посередників і переплат в одному місці! Ви вводите потрібну назву, після чого наш пошуковик аналізує її і пропонує статті, в яких вона найчастіше зустрічається, обираючи найоптимальніші входження. Слідуючи підказкам і рекомендаціям, всього за 10 хвилин ви отримуєте безплатну й ефективну статтю про потрібну річ! http://bit.ly/2jRrqbj — як знайти потрібну інфу. https://uk.wikipedia.org/ найкраще в інтернеті