Підведено підсумки спецномінації «Найкращі банери для Вікімандрів 2018». На відміну від загальних умов конкурсу «Вікі любить пам’ятки», до участі у спецномінації допускалися банери у пропорції 7:1, а прийом робіт тривав два місяці – з 1 вересня по 31 жовтня. В українській частині конкурсу банери оцінювалися окремим журі. Цьогоріч до складу журі увійшли редактори вікіпроектів з різних країн – Георге Йордакі (User:Gikü), Молдова – активний редактор Вікісховища; Єлена Татьяна Кіш (User:CEllen), Румунія – фотограф, активна учасниця, призерка та членкиня журі конкурсів «Вікі любить пам’ятки» у багатьох країнах; Тарас Рикмас (User:Taras r), Україна – мандрівник.

Всього було завантажено понад 130 банерів із України. Серед завантажених банерів журі незалежно один від одного обрали найкращі світлини. На жаль, частина робіт не може бути відзначена через відсутність «свободи панорами» в Україні[1]. Тож із поправкою на це публікуємо три найкращих зображень за версією журі (натискайте на фото, щоб відкрити його повністю):

Судацька фортеця, Крим © Сергій Зисько
1-е місце (11 балів)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Маріїнський палац, Київ © Роман Наумов
2-е місце (4 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква Іоана Предтечі. Мілуватка, Луганська область © Олександр Павленко
3-є місце (3 бали)
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Банери є важливим елементом для ілюстрації статей у Вікімандрах, тож запрошуємо усіх також ділитися своїм досвідом мандрівок на сторінках українських Вікімандрів!

Однією із відмінностей цьогорічного конкурсу була наявність номінації «За найбільшу кількість пам’яток сфотографованих новими учасниками». На Вікіконференції у серпні Аліна Возна, одна із досвідчених учасниць і «Вікі любить пам’ятки», і «Вікі любить Землю», запропонувала організаційному комітету ввести номінацію, яка б дозволила виділити новачків-конкурсантів — тих, які ще не брали участі у конкурсі. І яким, скоріш всього (про що добре знають наші постійні учасники), було б доволі складно посісти призове місце, якщо тільки не дізнатися про змагання заздалегідь і не почати готуватися. Цього року було більше 270 учасників, з них — 121 (44%) зареєструвалися після початку конкурсу, а 54 (20%) — мали обліковий запис у вікіпроектах раніше, але у фотоконкурсі «Вікі любить пам’ятки» брали участь вперше.

За результатами конкурсу оргкомітет вирішив нагородити десять новачків-конкурсантів, які не отримали жодної іншої відзнаки у рамках конкурсу. Отже, список відзначених нових користувачів[1]:

  • Любов Алєксєнцева (54 об’єкти, 363 бали)
  • SergKh78 (155 об’єктів, 310 балів)
  • Макс назаренко (75 об’єктів, 295 балів)
  • Користувач Zimorodok42* (35 об’єктів, 230 балів)
  • ЛКвасова (78 об’єктів, 186 балів)
  • SerovaYuliya (62 об’єкти, 174 бали)
  • Вячеслав Мамон (44 об’єкти, 168 балів)
  • Користувач Коржаков* (22 об’єкти, 154 балів)
  • Людмила Бабінчук (20 об’єктів, 140 балів)
  • Користувач Ігорівна22* (54 об’єкти, 113 балів)

Нам було цікаво дізнатися, що ж саме спонукало їх до участі у конкурсі. Макс Назаренко сказав, що хотів «показати на фото що у нас є дуже рідкісні та маловідомі пам’ятки архітектури» і найвищою нагородою для нього було б те, щоб «після побачених об’єктів почали щось реконструювати та надали нове “життя” спорудам». Людмила Бабінчук, директорка КЗ «Великомихайлівська ЦБС» Одеської області, дуже хотіла б, щоб матеріали про їхню місцевість «були представлені достойно на сторінках Вікіпедії». Вячеслав Мамон дізнався про конкурс із онлайнового банера на сторінках Вікіпедії, і вирішив, що потрібно взяти участь, бо «дуже багато пам’яток без фото». Користувач SergKh78 вказав, що про змагання дізнався із соцмереж, і любить фотографувати; це ж захоплення до фотографування поділяють користувачки SerovaYuliya та ЛКвасова. Любов Алєксєнцева сказала, що їхня школа отримала електронного листа із повідомленням про такий проект від відділу освіти, молоді та спорту міської ради. Вона вважає, що «ми мало знаємо про пам’ятки культурної спадщини свого регіону. Нам здається, що десь там краса, і не помічаємо красу поруч з собою. Мені дуже хотілося, щоб пам’ятки нашої історії побачив весь світ. А оскільки я ще і вчитель, і мої учні постійно звертаються до вільної енциклопедії, то я хочу показати на особистому прикладі, що Вікіпедію може редагувати кожен. Я хочу залучити своїх школярів до цієї корисної і цікавої справи». На думку пані Любові, що хоча її фото й «не могли претендувати в номінації на найкращу фотографію (не вистачає навичок та й фотоапарат вже старий), але вони зроблені від щирого серця». Також вона сказала: «окремі з них є унікальними, оскільки в деяких селах вже немає ні одного жителя, а пам’ятники залишилися. І хоч це було нелегко, приходилося долати не один кілометр від села до села, але я про це не шкодую. І це мій скромний внесок в збереження культурної спадщини нашої країни»…

Ми щиро вдячні за внесок кожного учасника та учасниці, і за історії, якими ділитеся з нами, та іншими (майбутніми) учасниками. Частина з цих світлин уже у статтях Вікіпедії про населені пункти. Нагадуємо, що Вікіпедію дійсно може редагувати кожен і можна не тільки вантажити фотографії, а й додавати їх до статей.

Казарма робітників економії (1886 рік). Садиба Хрущових. Село Лифине, Лебедівський район. Сумська область © Макс назаренко
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Церква (межа 19—20 століть). Село Благовіщенка, Більмацький район, Запорізька область © Любов Алєксєнцева
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Городище літописного міста Тустані, Урич, на північний захід від села © ЛКвасова
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Будинок Юзівського комітету більшовиків, вул. Артема, 9. Донецьк © SerovaYuliya
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Свято-Петропавлівська церква (не використовується), Петропавлівка. Вовчанський район Харківська область © Вячеслав Мамон
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

* Користувачі не активували у налаштуваннях електронну пошту, тому оргкомітету наразі не вдалося з ними зв’язатися.

Світлини були обрані на розсуд авторки допису. Переважно це цікаві чи нові об’єкти, світлин яких раніше не було завантажено у рамках конкурсу.

Нарешті, ми підійшли до останнього регіону в оголошенні номінації «Найкраще фото»: переможні фото Києва та області, а також переможців, яких обрало окреме журі.  Громадська організація «Друге життя» та Управління екології та природних ресурсів в Києві обрали аж три найкращі фото заповідного Києва.

Загалом учасники конкурсу завантажили протягом травня фотографії 70 пам’яток природи Київської області та 173-х пам’яток Києва, — всього 510 та 1334 файли відповідно.

Найкраще фото Києва

Pulsatilla patens MZ

Ботанічний заказник «Лісники». Автор: Марія Зикова, CC-BY-SA-4.0

Київ представляє сон розкритий у ботанічному заказнику «Лісники».  З 2007 року заказник  входить до складу парку «Голосіївський» і розташований між хутором Мриги, селищем Віта-Литовська, селами Ходосівка та Лісники і залізничною станцією Підгірці. Територія заказника характеризується різноманіттям рослинного покриву. Тут переважає лісова і трапляються ділянки лучної, болотної та водної рослинності. Понад 10 видів рослин, що зростають на території заказника, занесені до Червоної книги України. Серед них Сон чорніючий та Сон широколистий. Багато інших також охороняють ся міжнародними конвенціями або регіональним охоронним списком м. Київ.

Найкраще фото Київської області

Vitachev view

«Стайківські обрії». Автор: Vera Alekseeva, CC-BY-SA-4.0

Стайківські обрії — загальнозоологічний заказник місцевого значення, що розміщений на теренах Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області. Територія включає два заплавні острови площею 50 га, розташовані за 550 м від берега водосховища, прилеглу акваторію Канівського водосховища завширшки 300 м, крутий берег водосховища площею 8 га в районі колишнього глиняного кар’єру. Після заповнення чаші канівського водосховища (1976 р.) поблизу села Стайки утворилось декілька заплавних островів, які були остаточно сформовані алювіальними відкладеннями (переважно принесеними течією пісками). Острови покриваються водою при весняних повенях і виступають при пониженні рівня води водосховища спекотного літа. Через це острови не використовуються у господарських цілях. Фото з цієї території вперше перемагає в цій номінації. А авторка влучила у перемогу всього з 6 пострілів, тобто завантажила усього 6 фото.

Переможці спецномінації «Найкраще фото заповідного Києва» від ГО «Друге життя» та Управління екології та природних ресурсів Київської міської державної адміністрації

3-е місце

Дніпро безмежний

3 місце. Заказник «Муромець-Лопуховате». Автор: Дмитро Сидорук, CC-BY-SA-4.0

Автор так прокоментував фото: «Вечірні сумерки на острові Муромець, вони завжди спокійні і трішки загадкові. Завдяки тривалій експозиції, річкова ода на знімках стала схожою на лід, хвилі згладилися створивши ідеально рівну річкову поверхню».

Ландшафтний заказник місцевого значення «Муромець-Лопуховате» створено рішенням Київської міської ради у 2002 році для охорони екосистем заплавного острова Лопуховатий та частини острова Муромець (на північ від острова Лопуховатий через Чорторий). Тут наявні добре збережені лісові, лучні водні та прибережно-водні угруповання заплавної рослинності, а також ізольовані місцезростання низки регіонально-рідкісних та червонокнижних рослин, серед яких півники сибірські, латаття біле, сальвінія плаваюча та ін. Статті про заказник у Вікіпедії ще не створено.

2-е місце

Ранок перед зимою

2 місце. Урочище «Бобровня». Автор: Дмитро Сидорук, CC-BY-SA-4.0

Бобровня — урочище в Деснянському районі Києва на лівому березі Дніпра, за 2 км нижче устя Десни. Поблизу знаходиться житловий масив Троєщина. Тут бере свій початок річка Небишівка, яка через 4 км впадає в річку Десенка, вище Подільського мосту.

Коментар автора: «Це фото зроблене на початку зими. Урочище Бобровня — це дуже тихе, меланхолічне місце. Восени там зустрічається мало людей та є можливість спокійно, неспішно насолоджуватися природою блукаючи поблизу невеличкої річки. Фотографія зроблена вранці, саме ранок дав змогу передати всі відчуття міжсезоння — той стан, коли природа вже скинула останнє листя з дерев і очікує зимові сніги та морози».

1-е місце

Морозний зимовий вечір поряд з гніздом сірої сови

1 місце. НПП «Голосіївський». Автор: Олексій Карпенко, CC-BY-SA-4.0

Національний природний парк «Голосіївський» створено було у місті Києві відповідно до Указу Президента України у 2007 році.  Територія національного природного парку «Голосіївський» знаходиться в південній частині м. Києва, на захід від Дніпра на крайній півночі лісостепової фізико-географічної зони.

Північна частина парку включає урочища з переважанням широколистяних лісів, таких як Голосіївський ліс (разом з прилеглим до нього Голосіївським парком ім. Максима Рильського), урочищами Теремки і Бичок. Південна частина парку — це піщана надзаплавна тераса Дніпра, вкрита сосновими лісами. Ця тераса перетинається річкою Сіверкою, яка розгалужена на кілька рукавів. У її долині знаходиться значний масив вільхових лісів.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Звертаємо увагу, що початок нагородження переможців конкурсу «Вікі любить Землю» перенесено на 10:30  15 грудня. До зустрічі вже в цю суботу!

 Див. також:

Існують речі, що здаються природними та звичними, але водночас мають здатність дивувати, якщо поглянути глибше. Як для когось відкриття, що «Пташине молоко» робиться не з пташиного молока, відсутність «свободи панорами» в Україні — бентежить. Сьогодні проводить засідання робоча група із доопрацювання нової редакції законопроекту №7539, який має удосконалити сферу авторського права і трохи чіткіше пояснить ситуацію із «свободою панорами» в Україні. Але почнемо ми з того, що ж собою «свобода панорами» являє та з чим її у нас їдять. Якщо коротко, то «свобода панорами» — це право публікувати у будь-якій формі зображення творів архітектури, що розміщені в публічних місцях. Відповідно, відсутність «свободи панорами» — це відсутність такого права.

Цілком природно постає питання, як взагалі можливо, що відтворення будівель у формі фотографії чи відео — це привід для судового позову чи адміністративної і, подекуди, кримінальної відповідальності?  

Проблема у недолугості закону України «Про авторське право та суміжні права» (Далі — ЗУ). Він говорить, що автор чи особа, якій авторські права належать, має виключне право на дозвіл відтворення об’єкта авторського права (п. 1 ч. 3 ст. 15 ЗУ). Об’єктом авторського права закон, зокрема, визначає твори архітектури (п. 9 ч. 1 ст. 8 ЗУ). Відтворення твору архітектури може бути у формі відеограми, оптичній, електронній та будь-якій іншій формі, доступній для зчитування комп’ютером (ст. 1 ЗУ). Зібравши всі визначення докупи, можна побачити, що виключні права на відтворення твору архітектури у будь-якій формі належать автору, навіть якщо йдеться про відео чи відтворення будівлі у вигляді фото.

Питання в тому, що в законі немає розмежування для об’єктів авторського права за способом відтворення. Скульптура чи твір архітектури, який відтворюється за допомогою відео, як би це дивно не виглядало,  вважається порушенням за тим самим принципом, що і «піратське» відтворення фільму.

Може, спитаєте ви, у чинному Законі є винятки, що дозволяють не порушувати авторські права, виставляючи фоточки на фоні Театру на Подолі у ФБ. Так світлини є, наприклад, у пана Віталія Кличка на сторінці:

Ні, жодних винятків, які дозволяли б вам вільно це зробити, окрім як у разі, якщо до кадру потрапив архітектурний твір під час відео- чи фотофіксації поточних подій (ч. 4 ст. 21). Виходить, що відтворювати фото та відео з будівлями та скульптурами можна лише під час репортажів та зйомок новинних сюжетів. Ба більше, ч.2 ст. 25 передбачає, що «відтворення творів зафіксованих у фонограмах, відеограмах та їх примірниках» у домашніх умовах можливе лише за умови виплати авторові винагороди. Оскільки жодної уваги різним способам відтворення різних творів законотворці не звертали, архітектурні твори теж не можна відтворювати у колі сім’ї, не сплативши авторові. Неприємно, що тут ще скажеш…

Очевидно, що «свобода панорами» — це про свободу загалом, принаймні про свободу від юридичної відповідальності за абсолютно безвинні діяння. Чому «свобода панорами» настільки важлива для нас всіх та для Вікіпедії зокрема? У першу чергу тому, що ми прагнемо використовувати матеріали, розповсюдження яких не обмежується власниками авторських прав. Ми виступаємо за вільні знання, так само як і за вільний обіг фото- та відеоматеріалів, тому публікуємо лише ті твори, що були визначені як вільні в усіх площинах: від освітньої до комерційної. Чинне законодавство, на жаль, не дозволяє Вікіпедії вільно використовувати фото та відео творів архітектури на своїх ресурсах. Як і тобі, читачу. На превеликий жаль, цей юридичний абсурд — реальність, у якій нам доводиться жити.

Проте є надія, що скоро не доведеться. Дає нам цю надію законопроект №7539, що рік тому було запропоновано Урядом і який зараз перебуває на доопрацюванні в профільному комітеті Верховної Ради. За умови прийняття його Парламентом він дозволить розширити свободу панорами на використання творів архітектури та садово-паркового мистецтва для некомерційних цілей. Єдиний недолік полягає в тому, що за бортом залишаються видавництва, продакшн-студії, фотографи, що займаються комерційною зйомкою тощо. Путівники, фотокниги, навчальні посібники, рекламні брошури тематичних виставок, музичні кліпи — всі ці твори виготовлені з комерційною метою. Варто дозволити вільну репродукцію у графічному, фото- та відеоформатах, щоб заохочувати проекти, що інтенсифікують культурне життя, створюють імідж України в світі та платять податки до державного бюджету.

Зараз проводяться зустрічі робочої групи щодо цього законопроекту. Це означає, що повноцінна «свобода панорами» має шанс на втілення.

Для цього потрібно лише вольове зусилля усіх причетних та крихта здорового глузду. Це стосується кожного із нас: давайте поширимо інформацію про це, щоб депутати звернули увагу на цю норму законодавства. І виправили її ще на етапі доопрацювання нової редакції законопроекту №7539.


Підготував Павло Костін

Кременецький колегіум. Ансамбль. Тернопільська область © Костянтин Брижниченко
Світлина пам’ятки у Тернопільській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Тернопільської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Представляємо найкращі світлини пам’яток ще чотирьох областей.

Найкращою світлиною Тернопільської області стала робота Костянтина Брижниченка із видом на ансамбль Кременецького колегіуму. Колегіум єзуїтів у Крем’янці заснував близько 1720 року князь Міхал Сервацій Вишневецький (за іншими даними, також його брат — князь Януш Антоній Вишневецький). Заклад діяв при монастирі ордену єзуїтів у місті. Будівництво було розпочато коштом родини Вишневецьких 1731 року, тривало до 1743-го. У колегіумі велась підготовка вчителів для єзуїтських шкіл. Архітектурний комплекс поєднав костел, келії та два навчальні корпуси. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігнатію Лойолі та святому Станіславу Костці. Будівля колегіуму формувала східну сторону ринкової площі в місті Кременець.

Наталія Шестакова, членкиня журі, зазначила про фото:

Приваблива пам’ятка, гарно презентована в контексті міста, гарна композиція та освітлення

Найкращим фото Кіровоградської області журі визначило роботу Олександра Мальона. Вознесенський собор є пам’ятка архітектури кінця XIX — початку XX століття. Собор був закладений 1898 року в центральній частині базарної площі Бобринця, але безпосереднє будівництво собору почалося 1905 року. Автором проекту був відомий єлисаветградський зодчий Яків Паученко. Будівництво храму тривало 14 років. У 1912 році собор було освячено на честь Вознесіння Господнього. Собор був розписаний лише частково в зв’язку з революцією. Тоді з куполів храму було знято позолоту, дзвони переплавлено, а саме приміщення перетворилось на склад. У 1933 році в приміщенні храму зберігалось зерно, пізніше — інші товари торгівлі. Згодом будівлю передали для створення районного історичного музею. Тепер храм відновлено і повернуто парафіянам. Фото зроблено у квітні 2018 року, і, як зауважила Наталія Шестакова, «в середині дня влітку-навесні краще зняти цей об’єкт неможливо. Саме зображення якісне. Але, так, справляє враження “без родзинки”».

Вознесенський собор. Бобринець. Кіровоградська область © Олександр Мальон
Світлина пам’ятки у Кіровоградській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Кіровоградської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Світлина із видом на млин Варшавського Вигдора Зейлиховича в Новоукраїнці теж зацікавив журі, зважаючи на цікавість самої пам’ятки. Це цегляна п’ятиповерхова будівля, рік побудови — 1894.

Млин Варшавського Вигдора Зейлиховича. Новоукраїнка, Кіровоградська область © Arcitec wiki
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Полтавській області найкращою роботою стала світлина Романа Наумова із зображенням Здвиженського собору. Собор споруджений як головний храм Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря 1689–1709. Зведення головного храму обителі велося коштом декількох полтавських полковників, у тому числі Генерального судді В. Л. Кочубея та його сина, полтавського полковника В. В. Кочубея, та двох українських гетьманів — І. Самойловича й І. Мазепи. У полтавський період Великої Північної війни, впродовж травня — червня 1709 року монастир був резиденцією Карла XII. На думку дореволюційних істориків-краєзнавців саме на монастирському пагорбі відбулося важке поранення короля у ногу напередодні Полтавського бою на світанку 17 червня 1709 року. Пам’ятка архітектури українського бароко. Про саму світлину Наталія Шестакова сказала, що фото — цікаве, але «зображення церкви дуже вже викривлене».

Здвиженський собор. Полтава © Роман Наумов
Світлина пам’ятки у Полтавській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Полтавської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Трохи поступилася цій роботі світлина авторства Artur Aroian із зображенням Христоріздвяної церкви у селі Вергуни. Як прокоментувала Наталія Шестакова: «Цікавий нерозтиражований об’єкт, вдало передано передано його атмосферу та ауру. Залишки фресок на стінах, довгострокову руйнацію краси та піднесення».

Христоріздвяна церква. Вергуни Хорольського району Полтавської області © Artur Aroian
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращою світлиною Рівненської області стала робота Івана Сідловського із видом на інтер’єр Троїцького собору Межиріцького монастиря. Припускають, що автором проекту храму може бути той самий будівничий, що й Богоявленської церкви на Острозькому замку. Будівництво церкви тривало до 1530-х років. Вівтарі 18 століття, що залишилися в спадок від оо. Францисканів, були частково використані для створення іконостасу церкви. Інтер’єр церкви розписаний учнями живописця кінця 19 початку 20 століття Віктора Васнєцова. У церкві збереглися також оригінальні фрески 16 століття.

Троїцький собор. Село Межиріч Острозького району © Іван Сідловський
Світлина пам’ятки у Рівненській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Рівненської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Зовсім трохи їй поступилася робота Вадима Постернака із зображенням дерев’яної церкви Косми та Дем’яна у селі Новий Корець. Церква датується 1866 роком.

Дерев’яна церква Косми та Дем’яна. Село Новий Корець Острозького району © Вадим Постернак
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Кременецький колегіум», «Вознесенський собор (Бобринець)», «Хрестовоздвиженський монастир (Полтава)» та «Межиріцький монастир».

Представляємо ще три світлини, що стали переможцями номінації «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018».

Найкраще фото Рівненської області 

Туманні схили, Базальтове

Базальтові стовпи. Автор: Dimatrofimchuk, CC-BY-SA-4.0

На Рівненщині перемогла фотографія геологічної пам’ятки природи «Базальтові стовпи», що на західному схилі Українського кристалічного щита. Загальна протяжність відслонень базальтів у межах пам’ятки — 180–230 м. Товщина стовпів коливається в межах від 0,6 до 1,2 м. Переважають із товщиною 0,8—1,0 м. Висота — від 3 м до 30 м. Вони мають властивість давати прямий рівний розкіл.

Фото цієї пам’ятки перемогло в цій номінації також у 2014 році. Дмитро ж у конкурсі взяв участь уперше. Запрошуємо переглянути його внесок — 100 фото.

Найкраще фото Харківської області 

НПП Дворічанський, ковила у тумані

Національний природний парк «Дворічанський». Автор: Дмитро Балховітін, CC-BY-SA-4.0

Краєвид просторої долини, покритої пухнастими китицями ковили отримав найвищу оцінку серед фото заповідних територій Харківської області. Її зробив у Дворічанському НПП переможець номінації «Найкраще фото конкурсу» Дмитро Балховітін. Парк розташований у північно-східній частині Харківської області, у Дворічанському районі. Парк створений задля вивчення, збереження та відтворення унікальних природних крейдяних комплексів, розташованих уздовж правого берега річки Оскіл, а ковила волосиста, одна з 37 рослин з занесених до «Червоної книги», що тут ростуть.

Найкраще фото Чернівецької області 

 

Королівський водограй 01

Водоспад «Королівський». Автор: Олег Перепелюк, CC-BY-SA-4.0

Водоспад «Королівський» — геологічна пам’ятка природи місцевого значення  у межах Сторожинецького району Чернівецької області, на південь від села Банилів-Підгірний. Статус надано для збереження мальовничого водоспаду на річці Дмитриця (притока Малого Серету). Висота падіння води — 3 м. Водоспад утворився в місці, де річка перетинає скельний масив, складений зі стійких до ерозії пісковиків. Водоспад вперше стає переможним ПЗФ Чернівецької області та й загалом вперше його фото беруть участь у конкурсі. Саме фото Олега, новачка у конкурсі, й ілюструє статтю у Вікіпедії про пам’ятку.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Нагородження переможців відбудеться 15 грудня у Музеї Шолом-Алейхема у Києві. Запрошуємо!

 Див. також:

Сумська та Чернігівська області

17:47, Saturday, 08 2018 December UTC

Троїцька (Миколаївська) церква. Пустовійтівка, Сумська область © Андрій Мозоль
Світлина пам’ятки у Сумській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Сумської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На світлині зображено Троїцьку (Миколаївську) церкву у селі Пустовійтівка Роменського району. Ця церква є пам’яткою архітектури національного значення (1900—1906 роки). Церкву було зведено за проектом полтавського архітектора Носова Сергія Васильовича[1]. Україна Інкогніта зараховує цей унікальний храм до десяти маловідомих сільських архітектурних шедеврів — величезна мурована церква у стилі історизм[2]. Статті про саму пам’ятку у Вікіпедії українською ще не створено — як і статті про її архітектора…

Інша робота із іншою Миколаївською церквою — із Глухова — тільки трохи поступилася найкращій світлині. Як зазначила членкиня журі Наталія Шестакова:

Незвичне фото у ретро-стилі, дуже важко спіймати цей момент із можливістю спокійного, «глибокого» віддзеркалення у калюжі дощу на стоянкці автобусів та автостранспорту. Автору вдалость зловити «чарівну мить» та чудово передати атмосферу. Дуже оцінила «дочекатись потрібного моменту у потрібном місці у потрібну погоду» та «побачити зірки в калюжах»

Миколаївська церква. Глухів, Сумська область © Роман Наумов
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращою світлиною пам’ятки у Чернігівській області стала робота із зображенням П’ятницької церкви у Чернігові. Храм побудований в кінці XII — на початку XIII ст. на чернігівському посаді біля Торгу на кошти купців; чотиристовпна, тринавна, триапсидна, однобанна, в основі плану — чотиристовпний хрестово-купольний храм, майже квадрат у перерізі. У 1676 і 1690-х pp. ним же була проведена повна реставрація і перебудова церкви у стилі українського бароко. Імовірно роботи велись під керівництвом архітектора Івана Зарудного. Після реставрації церква набуває вигляду семибанного храму з бароковими фронтонами (на східному окреслювався герб гетьмана Івана Мазепи). У 1750 році храм горів, через 5 років його відновили, а також прибудували барокові прибудови, на яких були зроблені невеликі грушовидні бані. 25 вересня 1943 року храм зруйновано. У грудні 1943 р. до Чернігова приїхав видатний радянський дослідник давньоруського зодчества П. Д. Барановський, якому вдалося з великою достовірністю відтворити всі форми будови — однієї з найвизначніших пам’яток давньоруської архітектури. Пізніше церку було відкрито як музей.

П’ятницька церква. Чернігів © Роман Наумов
Світлина пам’ятки у Чернігівській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Чернігівської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Трохи роботі-переможцю поступилися за балами світлини із зображенням Покровської церкви у Жуклі («Гарна презентація нерозтиражованого об’єкту, гарна композиція. Якість, кольори та загальний настрій фото») та незмінних гармат із бастіонів Чернігівської фортеці.

Покровська церква. Жукля, Корюківський район, Чернігівська область © Олександр Мальон
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Гармати з бастіонів Чернігівської фортеці. Чернігів © Сергій Криниця
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Пустовійтівка» та «П’ятницька церква (Чернігів)».

Представляємо ще чотири світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018». 

Найкраще фото Кіровоградської області 

Лісове озеро у Чорному лісі

Чорноліський ландшафтний заказник. Автор: PHOTOROMIO, CC-BY-SA-4.0

Чорноліський заказник — ландшафтний заказник загальнодержавного значення у Знам’янському районі Кіровоградської області, в межах однойменного масиву «Чорний ліс». Створений у 1981 році на території 3491 га. з метою охорони одного з найбільших лісових масивів на межі лісостепової і степової зон.Територія заказника розташована на вододілі річок Інгул, Інгулець і Тясмин, в межах Придніпровської височини. Поверхня розчленована ерозійними формами рельєфу: борознами, водориями, балками. Природоохоронний статус тут також надано озеру Берестувате (Чорне) та прилеглих до нього заболочених ділянок.

Автор фото вперше взяв участь у конкурсі.

Найкраще фото Запорізької області 

На березі Вічності

Заказник «Дніпровські пороги». Автор: Alexey Tolmachov, CC-BY-SA-4.0

Дніпровські Пороги — геологічний заказник загальнодержавного значення у межах міста Запоріжжя. До території заказника входять частина острова Хортиці, острів Байди, острів Дубовий, скелі Стіг-1, Стіг-2, Стіг-3 та Два Брати.  На території заказника виявлено археологічні та історичні пам’ятки різного віку.

Олексій бере участь у конкурсі вже четвертий рік. У 2015 та 2016 роках його роботи також ставали найкращими в цій номінації.

Найкраще фото Черкаської області 

Скеля «Радіонова»с. Буки на р. Гнилий Тікич

Скеля «Радіонова». Автор: Сергій Зисько, CC-BY-SA-4.0

Скеля «Радіонова» — геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Об’єкт розташований на території Маньківського району Черкаської області, село Буки, на річці Гірський Тікич. Це одна зі скель Буцького каньйону,  названа на честь українського науковця-петрографа Сергія Родіонова.  Каньйон, який часто називають дивом природи, утворений у протерозойських гранітах, вік яких оцінюється у 2 мільярди років.

Минулого року скеля також представляла область в роботі Дмитра Балховітіна.

Найкраще фото Одеської області 

Victory Park Odessa 02

Дендропарк «Перемоги». Автор: Pafnutevich, CC-BY-SA-4.0

Нічний парк в одеській Аркадії зібрав найбільше балів з фото ПЗФ Одеської області. Закладений у 1960 році, тут висаджено понад 500 видів дерев і чагарників, включаючи теплолюбиві екземпляри. Зростають кедр ліванський, тис ягідний, гінкго дволопатеве, метасеквоя, скумпія звичайна. Існує система штучних ставків з фонтанами загальною довжиною 700 м.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Нагородження переможців відбудеться 15 грудня у Музеї Шолом-Алейхема у Києві. Запрошуємо!

 Див. також:

Дніпрогес із висоти. Запорізька область © Анатолій Волков
Світлина пам’ятки у Запорізькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Запорізької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Дніпрогес (гребля і силова станція) — пам’ятка історії місцевого значення. Будівництво було розпочато у 1927 році, до 1939 року станція запрацювала на повну потужність. Після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів та Дніпровські пороги. 18 серпня 1941 року греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС, а восени 1943 року її вже підірвали при відступі німці. З 1944 року почалося відновлення електростанції. Її потужність — 1584 МВт[1]. Саме робота Анатолія Волкова, зроблена у січні 2018 року, привернула увагу журі. Інший цікавий об’єкт — культовий комплекс «Кам’яна Могила» — на фото користувача Yanuschenko DV, датованому 2007 роком, заслужив уваги через цінність самого об’єкта.

Культовий комплекс «Кам’яна Могила». Мирне, Запорізька область © Yanuschenko DV
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Миколаївській області вперше перемогла світлина археологічної пам’ятки — стародавнє місто Ольвія є пам’яткою архітектури національного значення. «Національний історико-археологічний заповідник “Ольвія”» — це комплекс пам’яток відомого античного міста-держави Ольвії в Миколаївській області біля села Парутине. Територія заповідника включає городище і некрополь стародавньої Ольвії. До складу заповідника також включено острів Березань, де існувало найдавніше в Північному Причорномор’ї давньогрецьке поселення. Острів Березань розташований у Чорному морі, за 12,8 км на південний захід від Очакова.

Серед світлин пам’яток області журі також відзначило світлину із зображеням ротонди. Це пам’ятка архітектури місцевого значення, зведена на початку XX століття по вулиці Набережної та рогу вулиці Фалєєвської.

Стародавнє місто Ольвія. Парутине, Миколаївська область © Юрій Репало
Світлина пам’ятки у Миколаївській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Миколаївської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Ротонда, Миколаїв © Олександр Примас
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкраща світлина Херсонської області — теж неочікуваний об’єкт. На фото Володимира Дзюбака є пам’ятник на честь генерал-майора Івана Синельникова у селі Садове Білозерського району. Монумент був зведений на початку XX століття на кошти правнучки Синельникова Софії Миколаївни, у першому шлюбі — Комстадіус. Автором проекту, ймовірно, слід вважати губернського архітектора Казимира Квінто, який у 1902 році реставрував надгробний пам’ятник Синельникову у Катерининському соборі міста Херсона, на кошти тієї ж Софії Миколаївни.

Пам’ятник на честь генерал-майора І. М. Синельникова. Садове, Херсонська область © Володимир Дзюбак
Світлина пам’ятки у Херсонській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Херсонської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Дніпровська ГЕС», «Ольвія», «Національний історико-археологічний заповідник “Ольвія”», «Садове (Білозерський район)».

Найкращі фото сходу України

17:32, Wednesday, 05 2018 December UTC

Панорама всередині контори «Дзевульский і Ланге». Слов’янськ, Донецька область © Сергій Орлік
Світлина пам’ятки у Донецькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Донецької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

За оцінками журі найкращою світлиною пам’ятки у Донецькій області є панорама всередині контори акціонерного товариства «Дзевульский і Ланге» («Дзевульский і Лянге»[1]) по вул. Вокзальна (Свердлова), 2 у Слов’янську. Датується початком 20 століття. Пам’ятка архітектури місцевого значення з 1999 року. Невелику фабрику з виробництва плитки та цегли було відкрито у Слов’янську 1895 року, а офіційне відкриття заводу вібулося 1901 року[1]. Вона працювала до 1919 року, а тоді її було націоналізовано. Відновилася робота в 1925 році[3] і продовжилася до 1990-х років. 2016 року споруду передали на баланс відділу культури міста[1][2]. Для нашого конкурсу це доволі нетипова фотографія: інтер’єри не так часто набирають найбільше балів загалом, а зокрема — інтер’єри пам’яток у такому стані…

Серед світлин Донецької області журі також відзначило світлину Сергія Орліка всередині підземної церкви преподобних Антонія і Феодосія. Церква датується XVII ст. і є щойновиявленою пам’яткою архітектури.

Крейдяні ходи підземного храму преподобних Антонія і Феодосія. Святогірськ, Донецька область © Сергій Орлік
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Луганській області найкращою світлиною стала робота Олександра Павленка із зображенням церкви Іоана Предтечі у селі Мілуватка Сватівського району. Церква датується 1909—1914 роками і є пам’яткою містобудування та архітектури місцевого значення. Це перша світлина цієї пам’ятки, завантажена у рамках конкурсу.

Церква Іоана Предтечі. Мілуватка Сватівського району, Луганська область © Олександр Павленко
Світлина пам’ятки у Луганській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Луганської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Трохи поступилася цій світлині робота користувача Dumitru Zhytomyr із зображенням особняка кін. XIX ст. — поч. XX ст. по вулиці Шевченка у Біловодську. Це теж пам’ятка містобудування та архітектури місцевого значення, і це перше фото будівлі у вікіпроектах.

Особняк, вул. Шевченка, 1.Біловодськ, Луганська область © Dumitru Zhytomyr
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

У Харківській області перемогла робота Андрія Мозоля із зображенням Спаської церкви у селищі Володимирівка Краснокутського району. Це діюча церква, розташована на території Наталіївського парку. Церква побудована за проектом Олексія Щусєва. Храм був закладений у 1911 році, а в 1913 його вже завершили і освятили. Зовнішні стіни церкви прикрашені шістнадцятьма рельєфними розетами з зображенням святих та декоративним орнаментом за ескізами видатного скульптора О. Т. Матвєєва. Також у кладку стін були вмонтовані середньовічні рельєфи, привезені з Європи. Церква є частиною комплексу пам’яток архітектури національного значення — заміської садиби «Наталіївка».

Спаська церква. Володимирівка Краснокутського району, Харківська область © Андрій Мозоль
Світлина пам’ятки у Харківській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Харківської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Іншою світлиною Харківської області, що заслужила уваги журі, стала робота Дмитра Ровчака із зображенням Свято-Вознесенського кафедрального собору в місті Ізюм. Храм був побудований і освячений в 1826 році, у 1902—1903 роках було здійснено розширення храму, створено нову, більшу за попередню, дзвіницю. Робота пана Дмитра датується жовтнем 2014 року. Наталія Шестакова, членкиня журі, прокоментувала це фото так:

Гарне композиційно та за кольорами фото, прибавливо та інформативно презентує пам’ятку, яка не перенасичена фото- та туристичною увагою. Найприємніше фото з Харківщини цього року

Вознесенська церква з дзвіницею. Ізюм, Харківська область © Дмитро Ровчак
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Наталіївський парк».

Представляємо ще чотири світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018». Нагадаємо, що цього року не було спецномінації «Мешканці заповідних територій», хоча багато учасників намагались подати на неї світлини. Проте всі вони взяли участь у загальному заліку і Вікісховище поповнилось новими чудовими планами тварин, сфотографованих на заповідних територіях. Представляємо ті, що стали символами області у конкурсі 2018 року.

Найкраще фото Вінницької області 

Синиця вусата (Panurus biarmicus) - мешканець очеретяних масивів ставу "Верхній"

Синиця вусата у Згарському заказнику. Автор: Олександр Матвійчук, CC-BY-SA-4.0

Згарський заказник — загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення у межах Жмеринського та Літинського районів Вінницької області, створений у 2002 році. Тут охороняються водно-болотні угіддя долини річки Згар, що збереглись у природному стані. Рослинність представлена заболоченими луками, чагарниковими вербовими заростями. Особливо багата тут орнітофауна: водно-болотні птахи, суходільні, чагарникові та лісові. У хащах очерету тут ховається й вусата синиця. В Україні, як і в Європі в цілому, це кочовий птах. Гніздиться на всій території, крім Карпат та більшої частини Криму.

Найкраще фото Волинської області 

"Райка деревна"

Райка деревна у Новочервищанському заказнику. Автор: Юрій Кепа, CC-BY-SA-4.0

Новочервищанський заказник — лісовий заказник місцевого значення в Україні. Розташований у межах Камінь-Каширського району Волинської області, неподалік від села Тоболи. Площа 9,7 га. Статус надано у 1982 році з метою збереження частини лісового масиву — місця оселення чорного лелеки та бобрів. Але першість отримали не вони, а  безхвоста амфібія з роду Райка, яка поширена майже по всій території України. Вид занесено до Додатку II «Конвенції з охорони дикої флори і фауни та природного середовища існування в Європі» та до «Червоної книги хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП)».

Найкраще фото Чернігівської області 

Silent dialogue

Олень в Міжрічинському парку.  Автор: Wildlife Ukraine, CC-BY-SA-4.0

Міжрічинський регіональний ландшафтний парк — найбільший регіональний ландшафтний парк в Україні, розташований у південно-західній частині Чернігівської області, в Козелецькому та Чернігівському районах, у межиріччі Дніпра й Десни, звідки назва парку. Загальна протяжність меж РЛП «Міжрічинський» становить близько 240 км. Територія парку є унікальною за багатьма ознаками: природними особливостями, і за господарським використанням, яке має загальнодержавне значення, на території РЛП розташовані два воєнних полігони, на яких також проводиться лісогосподарська й мисливсько-господарська діяльність. В тваринному населенні лісових масивів значно більшу частку становлять ссавці, які представлені майже всіма рядами наземних ссавців, що мешкають в Україні. З парнокопитних найбільш звичайними на даній території є свиня дика, сарна європейська, лось та олень європейський.

Найкраще фото Житомирської області 

Bird scout

У Поліському природному заповіднику. Автор: Wildlife Ukraine, CC-BY-SA-4.0

Поліський природний заповідник — природно-заповідний об’єкт загальнодержавного значення, розташований  в Олевському та Овруцькому районах Житомирської області. У заповіднику мешкають переважно лісові тварини. Серед них досить багато тайгових видів:лось, рись, заєць білий, глушець, орябок, сова бородата, синиця чорна, снігур, ящірка живородна, жаба трав’яна тощо. На території заповідника заборонені всі види господарської діяльності людини: суцільні рубки, меліоративні роботи, мисливство, риболовля, збір грибів та ягід. Заборонене також вільне відвідування заповідника, тому на лісових дорогах і стежках встановлені попереджувальні знаки, аншлаги.

Запрошуємо наших читачів допомогти визначити назву роду сови, яка визирає зі своєї домівки, аби удосконалити опис світлини у Вікісховищі.

Дякуємо учасникам за фото!

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Нагородження переможців відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Місце проведення: музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

Одеська та Київська області

17:00, Tuesday, 04 2018 December UTC

Найкращою світлиною Київської області стала робота Романа Наумова із зображенням костьолу[1] святого Івана Хрестителя у Білій Церкві. Це — колишня культова католицька будівля, яка розташована на історичному ядрі Білої Церкви — Замковій горі. Закладений 1812 року, будівництво закінчене 1816 року. Є поки що непідтверджена версія, що автором цієї пам’ятки класицизму був італійський архітектор Доменіко Ботані, який певний час перебував як архітектор при Браницьких. З 1990 року використовується як органний зал. Костьол проглядається з багатьох місць, навіть доволі віддалених від об’єкту.

Світлина зроблена у серпні 2018 року. Членкиня журі Наталія Шестакова зауважила про фото так:

Забагато зайвих об’єктів по контуру. А так — якісне зображення, цікавий об’єкт та час зйомки.

Зал органної музики (колишній костел Іоана Предтечі). Біла Церква, Київська область © Роман Наумов
Світлина пам’ятки у Київській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Київської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Ще дві світлини пам’яток із Київської області зацікавили журі, але трохи поступилися балами роботі-переможцю. На першій зображено парафіяльний костел у місті Фастові на Київщині — оригінальна неоготична пам’ятка, одна з небагатьох історичних, зокрема культових, споруд міста. Будівля має істотну особливість — західний фасад є асиметричним. Асиметрія проявляється в усьому: в елементах декору, формах вікон, окремих деталях тощо. Дві його башти, що є однакововими в плані, зовні абсолютно різні. Південна — майже вдвічі вище за північну, чотирикутна по всій висоті, з наскрізними спареними арками у верхній частині. Фотографія датована груднем 2017 року. Ліхтарики додають святковості, але й забирають увагу від пам’ятки.

Костьол Воздвиження Святого Хреста. Фастів, Київська область © Роман Наумов
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

На другій світлині — храм святої Марії Магдалини, зведений 1843 року, коштами Олександри Браницької. Імена архітекторів і художників, які виконали розпис церкви, історії залишились невідомими. З 1934 до 1942 року був закритий, а з 1942 року вже діяв і не закривався. 1988 року була проведена реставрація. Фотографія зроблена у квітні 2014 року.

Церква святої Марії Магдалини. Біла Церква, Київська область © Ростислав Маленков
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

В Одеській області теж перемогла робота із зображенням костьолу. Це собор Успіння Пресвятої Богородиці — зруйнований собор колишнього німецького поселення Зельц, тепер селище Лиманське, Роздільнянський район Одеської область. На початку 20-го століття — найбільший римо-католицький костел півдня України. Собор був зведений у стилі неоренесанс, мав три нефи, дві башти. Прототипом для собору слугував собор Зальцбурзі, Австрія. На відміну від більшості церков Одеського регіону, які будувалися виключно вапняк, Успенський собор у Зельці був збудований цілком з цегли. Загальні витрати на розбудову костьолу склали на той час 110000 рублів. 1919 року собор було закрито, а башти зруйновано. У будівлі за радянських часів діяв клуб.

Наталія Шестакова прокоментувала фото так:

Гарне, якісне фото не дуже розтиражованої пам’ятки. Якісне зображення, приємне вечірнє освітлення.

Костьол Успіння Пресвятої Діви Марії. Лиманське, Одеська область © Сергій Курля
Світлина пам’ятки в Одеській області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Одеської області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

З інших цікавих робіт Одеської області є роботи Сергія Зиська («незвичний ракурс презентації саме цієї пам’ятки, гарне поєднання живого та рукотворного») та Євгена Самученка («гарна ідея презентації пам’ятки, гарно передано атмосферу»).

Аккерманська фортеця. Білгород-Дністровський, Одеська область © Сергій Зисько
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Палац-Садиба Дубецьких. Василівка Біляївського району, Одеська область © Євген Самученко
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

[1] Так, костьол не є помилкою: КОСТЬО́Л, КОСТЕ́Л / Онлайн-версіЯ «Словника української мови» в 11 томах

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Костел святого Івана Хрестителя (Біла Церква)», «Костел Воздвиження Святого Хреста (Фастів)», «Церква святої Марії Магдалини (Біла Церква)», «Собор Успіння Пресвятої Богородиці (Лиманське)».

Генуезька фортеця. Панорама. Судак, Крим, Україна © Сергій Зисько
Світлина пам’ятки у Криму, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото АР Крим» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Найкращою світлиною Криму стала світлина Сергія Зиська із панорамою Генуезької фортеці (Судак, Крим). Твердиня буда збудована генуезцями з 1371 по 1460 роки. Вона розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун, або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці майже 30 гектарів. Зараз це — основна визначна пам’ятка Судака. На території фортеці знімалося багато історичних художніх фільмів. З 1958 року Судацька фортеця є відділом Національного заповідника «Софія Київська». Сама світлина датується вереснем 2009 року.

Членкиня журі Наталія Шестакова прокоментувала фото так:

Бездоганне фото з точки зору якості, різкості, композиції, кольорів, а головне — майстерності, з якою зроблена панорама. Жодного можливого зауваження не маю. Найбільш якісне зображення Судакської фортеці, яке в принципі, хоч колись бачила.

У Чернівецькій області перемогла робота із зображенням пам’ятки, яку найбільше і найчастіше фотографують: Хотинська фортеця. Вона веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у X столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв’язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано на фортецю, розміщувався на важливих транспортних шляхах, що з’єднували Київ із Пониззям (пізнішим Поділлям) і Придунав’ям. Протягом століть вона перебувала у складі Шипинської землі, Угорського королівства, Молдавського князівства, Османської імперії, Російської імперії. До речі, за сім років проведення конкурсу понад 100 авторів заванажили 999 світлин фортеці[1], що й не дивно — адже фортеця належить до «Семи чудес України».

Хотинська фортеця. Чернівецька область © Костянтин Брижниченко
Світлина пам’ятки у Чернівецькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Чернівецької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Майже незмінним переможцем у Хмельницькій області є Кам’янець-Подільська фортеця. Фортеця була збудована до часів появи вогнепальної зброї, тому башти замку та міста були повністю кам’яними та мали кам’яні кронштейни і верхи. Якщо говорити про час, коли замок набув вигляду близького до теперішнього, то це середина XVI століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Йокуба (Іова) Претфуса, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці. Сучасні дахи башт були прилаштовані, ймовірно, після XIX століття.

Цього разу журі відзначило роботу Романа Бречка. Наталія Шестакова зазначила, що хоча об’єкт (звичайно) і є дуже розтиражованим, але «вечірня атмосфера усе ж надає чарівності та аури зображенню».

Кам’янець-Подільська фортеця. Хмельницька область © Роман Бречко
Світлина пам’ятки у Хмельницькій області, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото Хмельницької області» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Генуезька фортеця», «Хотинська фортеця» та «Кам’янець-Подільська фортеця».

Настав час познайомитись із найкращими світлинами столиці.

Переможною роботою цього року стала фотографія Андріївського узвозу, що була зроблена з Замкової гори. Сам узвіз є доволі унікальним та своєрідним місцем Києва. Це вулиця, яка поєднує у собі так багато речей, що складно й уявити. Щось схоже на шлях із казки, де куди не йди — обов’язково знайдеш, що бажаєш. Тут є всім відомі пам’ятки архітектури: Андріївська церква, Замок Річарда, безліч старих та гарних будівель. Деякі з них згадуються у літературних творах таких, як «Біла гвардія», «За двома зайцями» та різних оповіданнях і спогадах про Київ. Також тут є щонайменше 4 музеї, 2 театри, 5 пам’ятників та 3 меморіальні дошки. Але й поруч з ними досить буденно співіснують шоуруми, стріт-арти, піцерії, кафе, арт-галереї, вишукані ресторани, паби та звичайний гастроном. Удень вздовж тротуару стоїть безліч крамниць із сувенірами та рукоділлям. А вуличні художники часом можуть перетворити частину вулиці у музей…

Але усе це розмаїття неможливо побачити одразу, бо узвіз є занадто звивистим: з кожним кроком можна побачити нову комбінацію таких несхожих елементів.

Андріївський узвіз живе у своєму, спокійному ритмі. Це затишний закуток, що змінюється протягом дня та лишається незмінним більше століття. Щоб стати його частиною, здається, потрібно скласти негласний іспит. Як це зараз намагається зробити новий театр на Подолі.


Андріївський узвіз 3

Замкова гора — Андріївський узвіз, Київ. Автор фото — Олексій Іванов
Світлина пам’ятки у Києві, що отримала найвищі оцінки журі і отримала відзнаку «Найкраще фото міста Київ» 2018 року
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Ще одна фотографія з зображеним на ній Софійським собором отримала багато балів від журі. Собор є пам’яткою давної історії міста, яка, звісно ж, має свої таємниці та легенди. Часом можна почути обговорення справжнього часу заснування, а також роздуми щодо загубленої (а може захованої?) Золотої бібліотеки Ярослава Мудрого. Навіть зовнішній вигляд собору нагадує про свій поважний вік, бо у деяких місцях збережено оригінальний вигляд стін.

Саму світлину прокоментувала членкиня журі Наталія Шестакова так:

Гарне якісне зображення та презентація пам’ятки, весела, хоч і трохи заяскрава, кольорова гама. Композиційно вдало

80-391-0151 Kyiv St.Sophia's Cathedral RB 18 2

Софійський собор, Київ. Автор фото — Роман Бречко
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Також варто відмітити фотографію Дзвіниці на Дальніх печерах, що не могла не вразити журі. Ця пам’ятка є частиною Києво-Печерської лаври. Колись вона будувалася за межами Києва, а зараз є частиною бурхливого центру міста. Сама ж Дзвіниця є доволі «молодою» порівняно з Лаврою, бо була збудована у середині XVIII сторіччя.

Це фото так описала Наталія Шестакова:

Гарна композиція, кольори, загальна «атмосфера» фото. Гарно презентовано об’єкт в контексті навколишнього середовища. Фото з настроєм та з «історією»

Вид на звонницу и левый берег - зимние сумерки

Дзвіниця на Дальніх печерах, Київ. Автор фото — SergKh78
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Серед світлин, що були відзначені журі, є також зображення Національного художнього музею України («дуже оригінальне представлення пам’ятки»), житлового будинку на Андріївському узвозі 19а («цікавий об’єкт та ідея його презентації») та пам’ятника Богданові Хмельницькому («якісно сфотографовано», має статус «якісного зображення» на Вікісховищі):

Національний художній музей України

Національний художній музей України, Київ. Автор фото — Moahim
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Старовинний дерев'яний будинок на Андріївському узвозі, м. Київ

Будинок житловий, Андріївський узвіз, 19а, Київ. Автор фото — Ivan Sedlovskyi
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Пам'ятник Богданові Хмельницькому в Києві

Пам’ятник Богданові Хмельницькому, Київ. Автор фото — George Chernilevsky
Вільна ліцензія CC-BY-SA-4.0, з Wikimedia Commons

Для підготовки публікації було використано матеріали з Вікіпедії «Андріївський узвіз», «Софійський собор» та «Дзвіниця на Дальніх печерах».

Представляємо ще три світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018».

Найкраще фото Полтавської області 

53-232-5002 Yarmakivsky DSC 1749

Ярмаківський заказник. Автор: Сергій Криниця, CC-BY-SA-4.0

Ярмаківський заказник — ландшафтний заказник місцевого значення Полтавської області, розташований біля Миргорода, з північної сторони села Гаркушинці за річкою Хорол. Територія заказника являє собою лісовий масив, розташований на правому березі річки Хорол і охоплює частину затоки ріки, покритої заростями очерету, а також низькі заплавні луки.
Це вже друга перемога Сергія Криниці в цьогорічному конкурсі  — він також сфотографував найбільше пам’яток серед усіх учасників і загалом є одним з найактивніших учасників фотоконкурсів «Вікімедіа Україна». Лише в українській Вікіпедїі його фото ілюструють понад 900 статей.

Найкраще фото Миколаївської області

Ранок туманний

НПП «Бузький гард». Автор: Дмитро Сидорук, CC-BY-SA-4.0

Південний Буг не вперше є фаворитом журі серед природних об’єктів Миколаївської області. У 2016, році в цій номінації перемогло фото порогів, що збереглися, авторства згадуваного Сергія Криниці.
Національний природний парк «Бузький Гард» розташований в Арбузинському, Братському, Вознесенському, Доманівському та Первомайському районах Миколаївської області. Найвища висота на території Національного природного парку — 120 м над рівнем моря біля села Мигія Первомайського району в урочищі «Літній хутір». Найвища висота 17 м — урочище Гард з правого берега річки Південний Буг в околицях села Богданівка.

Від Мигії до Олександрівки Південний Буг тече в крутих кам’янистих берегах, утворюючи вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожистим річищем, водоспадами та островами. Флора НПП «Бузький Гард» налічує більше ніж 1000 видів рослин. Фауна хребетних тварин нараховує близько 300 видів, 23 з них перебувають під охороною держави, а саме: марена дніпровська, шемая дунайська, жовтобрюх, орел карлик, видра річкова, горностай та інші.

Сидорук Дмитро бере участь у конкурсі вдруге. Минулого року його фотографія Свитязя була визнана найкращою.

Найкраще фото Луганської області

Р.Айдар

Айдарський іхтіологічний заказник. Автор: Валерій Черняк , CC-BY-SA-4.0

Іхтіологічний заказник місцевого значення «Айдарський» розташований в Новопсковському районі Луганської області. Займає ділянку річки Айдар від кордону зі Старобільським районом до північної околиці села Риб’янцеве з прибережною смугою. Оголошений у 2002 році. На ділянці річки Айдар, що входить до заказника, мешкають рідкісні види риб, занесені до Червоної книги України: мінога українськавирезуб та ялець Данилевського. Має велике значення для збереження популяцій риб, що піднімаються на нерест із Сіверського Дінця та Дону.Валерій Черняк  вперше взяв участь у конкурсі «Вікі любить Землю» та подав 34 світлини.

Дякуємо учасникам!

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Нагородження переможців відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Місце проведення: музей Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

Міст XIX ст.

Міст XIX ст. (село Тягинка Бериславського району Херсонської області). © Володимир Дзюбак, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Настав час оголосити підсумки в номінаціях «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток» загалом по Україні і по кожній області (з урахуванням коефіцієнту 7 для пам’яток, які сфотографовані вперше)[1].

Склад (сховище) цукрозаводу (мур.)

Склад (сховище) цукрозаводу (село Бужанка Лисянського району Черкаської області). © Криниця Сергій Олександрович, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Номінація «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток»:

  1. Примас Олександр Вячеславович
  2. Педенко Олександр Іванович
  3. Постернак Вадим Дмитрович
  4. Сарапулов Микола Георгійович
  5. Криниця Сергій Олександрович
  6. Лобода Ольга Павлівна
  7. Дячок Світлана Олександрівна
  8. Кущ Олег Миколайович
  9. Мельник Ольга Анатоліївна
  10. Репало Юрій Миколайович
 Будинок колишньої лазні «Нептун» садиби Зафранів

Будинок колишньої лазні «Нептун» садиби Зафранів (місто Рівне). © Олександр Примас, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Номінація «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток регіону»:

  • Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Миколаївська — Примас Олександр Вячеславович
  • Дніпропетровська, місто Севастополь — Педенко Олександр Іванович
  • Львівська, Черкаська — Криниця Сергій Олександрович
  • Сумська, місто Київ — Лобода Ольга Павлівна
  • Тернопільська, Хмельницька — Дячок Світлана Олександрівна
  • АР Крим — Олексієнко Жанна Михайлівна
  • Волинська — Галєвський Вячеслав Миколайович
  • Донецька — Захаров Олександр Сергійович
  • Закарпатська — Пантилей Тетяна Едуардівна
  • Запорізька — Янущенко Дмитро Вікторович
  • Київська — Сарапулов Микола Георгійович
  • Кіровоградська — Постернак Вадим Дмитрович
  • Луганська — Семенюк Віктор Вікторович
  • Одеська — Качуровська Галина Миколаївна
  • Полтавська — Кущ Олег Миколайович
  • Рівненська — користувач AntonMelnik*
  • Харківська — Срибна Вікторія Леонідівна
  • Херсонська — Дзюбак Володимир Миколайович
  • Чернівецька — Бучко Жанна Іванівна
  • Чернігівська — Тарабара Сергій Васильович

* Користувач не активував у налаштуваннях електронну пошту, тому оргкомітету наразі не вдалося з ним зв’язатися.

Будинок прибутковий, м. Дніпро

Будинок прибутковий (місто Дніпро, вул. Харківська, 6). © Олександр Педенко, ліцензія CC-BY-SA-4.0

Представляємо ще три світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018».

Найкраще фото м. Севастополь 

Схили Байдарського Заказника

Байдарський заказник. Автор: Vian, CC-BY-SA-4.0

Байдарський заказник — ландшафтний заказник загальнодержавного значення розташований на південному заході Гірського Криму. Створений у 1990 році з метою збереження особливо цінних природних ландшафтів Криму та забезпечення чистоти вод річки Чорної — основного джерела водопостачання міста Севастополя.

На другому місці опинилось ще одне чудове фото цього ж заказника від того ж автора.
Погляд на схід

Найкраще фото Закарпатської області

Ранкові промені на Синевирі

Озеро Синевир. Автор: Misha Reme, CC-BY-SA-4.0

«Синевир» — національний природний парк в Українських Карпатах, у межах Міжгірського району та частини Хустського району Закарпатської області. На території парку розташоване водно-болотне угіддя міжнародного значення озеро Синевир. Фото також потрапило на 5-6 позицію у топ-10 світлин конкурсу, де розділило перемогу ще з одним фото з Закарпаття. Для визначення одного переможця в цій номінації було проведено додатковий раунд. Загалом серед десяти найкращих фотографій конкурсу три зроблені на території Закарпатської області.

Найкраще фото Львівської області

SkoleBeskidsNationalNaturePark-nov-2011

Сколівські Бескиди. Автор: Михайло Пецкович, CC-BY-SA-4.0

Сколівські Бескиди — гірський масив в Українських Карпатах, частина Східних Бескидів. Розташований у межиріччі Стрию — Опору — Мизунки, у межах Львівської та (частково) Івано-Франківської областей. З північного сходу масив межує з Передкарпаттям, з північного заходу — з Верхньодністровськими Бескидами, з південного заходу і півдня — зі Стрийсько-Сянською Верховиною та Верховинським Вододільним хребтом, з південного сходу — з Ґорґанами. Автор, Михайло Пецкович бере участь у конкурсі з 2013 року, його фото перемагали, а також отримували статус вибраних у Вікісховищі. Переглянути його внесок можна тут.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Далі буде!

Увага! Шановні учасники та переможці, нагородження відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Подія відбудеться у музеї Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

Представляємо ще чотири світлини, що стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018». Три з них, вже знайомі нашим учасникам та шанувальникам, оскільки вони потрапили у Топ-10 світлин конкурсу.

Найкраще фото Криму

4_Захід на Мангупі

Гора останец «Мангуп-Кале» – комплексна пам’ятка природи національного значення, що знаходиться у Кримських горах на теренах Бахчисарайського району. Створено відповідно до Постанови Кабінету міністрів УРСР від 14 жовтня 1975 року. Пам’ятка площею 90 гектарів розташована на теренах гори-останця Баба-Даг (Батько-Гора). Плато поверх гори розташоване на висоті близько 250 м відносно навколишніх долин і 583 м над рівнем моря. Величні руїни храмів, стародавніх укріплень, численні печерні споруди в поєднанні із заповідною природою створюють неповторний образ Мангупу.

Найкраще фото Івано-Франківської області

2_Осінній світанок на вершині Смотрича

Смотрич — одна з вершин гірського масиву Чорногора в Українських Карпатах. Розташована у Верховинському районі Івано-Франківської області, в межах Карпатського національного природного парку. Висота гори — 1898 м.

Найкраще фото Донецької області

1_Білокузьминівка_світанок

Скелеподібне оголення верхньої крейди, або Крейдяні Білокузьминівські скелі, Білокузьминівські стовпи — геологічна пам’ятка природи місцевого значення, крейдові скелі розташовані за 500 м від центру села Білокузьминівка Костянтинівського району, Донецька область, за 15 км на схід від Краматорська. Заповідна площа становить 0,35 гектара, під охороною знаходиться з 1972 року.

Фотографія цієї пам’ятки також була відзначена на конкурсі «Вікі любить Землю» у 2013 та 2015 роках.

Найкраще фото Дніпропетровської області

lyman

Солоний Лиман — ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Новомосковського району Дніпропетровської області, на північний захід від села Новотроїцьке. Створений у 1980 році для охорони природи однойменного озера з острівцями та прилеглими ділянками в долині річки Самари. Площа і глибина озера значно змінюються протягом року, влітку воно подекуди пересихає. Вода солонувата.

Фотографія Сергія Рижкова, що зображує гніздову колонію мартинів жовтоногих на острові Солоного Лиману також стала найкращою з Дніпропетровської області у 2015 році.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Далі буде!

Увага! Шановні учасники та переможці, нагородження відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Подія відбудеться у музеї Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

На підтримку Місячника Української революції та державності, який триває у Вікіпедії, ЛММГО «Молодіжне Об’єднання ГРАНІТ» спільно з ГО «Вікімедіа Україна» запрошують 24 листопада у Львові на вікізабіг «1917 – 1921: славетна історія Визвольних змагань», де всі охочі можуть навчитися редагувати найпопулярнішу енциклопедію та долучитись до її покращення.

Під час заходу, учасники отримають практичні та теоретичні навички потрібні для написання статей. На сторінці місячника можна обрати зі статей запропонованих до написання або самостійно визначити тему, якої бракує у Вікіпедії.

Вікізабіг відбуватиметься з 13:00 24–25 листопада на базі Lviv IТ School (Cахарова, 37). Для участі бажано заздалегідь створити обліковий запис у Вікіпедії та взяти з собою ноутбук або планшет.

Довідково: 14 листопада в українській Вікіпедії розпочався місячник написання статей про події Української революції 1917–1921 років. Його метою є створення нових та доповнення вже започаткованих статей про події, явища, знакові місця, установи та організації, осіб безпосередньо пов’язаних з Українською революцією. Більше інформації на сторінці проекту у Вікіпедії: Місячник Української революції та державності.

За додатковою інформацією, звертайтесь на granitNGO[at]gmail.com або @mo.granit

Представляємо кілька світлин та авторів, що отримали найвищі оцінки журі та стали переможцями номінації  «Найкраща фотографія області» у конкурсі «Вікі любить Землю 2018». 

Найкраще фото Херсонської області

О.Чурюк

Острів Чурюк, Азово-Сиваський національний природний парк. Автор: PhotoDocumentalist, CC-BY-SA-4.0

Азово-Сиваський національний природний парк — національний парк, розташований на косі Бирючий острів, в західній частині Азовського моря, на території півдня Херсонської області. Створений 25 лютого 1993 року шляхом перетворення Азово-Сиваського заповідника в національний природний парк. Загальна площа парку — 52 154 га. Частина острова Чурюк входить до парку з 1957 року. Статті у Вікіпедії про цей острів ще не створено.

 Найкраще фото Хмельницької області

Водоспад в Маліївському Парку. Квітень 2018

Малієвецький парк, Дунаєвецький район, с. Малієвці. Автор: Зисько Сергій, CC-BY-SA-4.0

 Малієвецький парк — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в Україні. Природоохоронний статус наданий з метою збереження парку, закладеного в кінці ХVІІІ ст, як частину маєтку поміщиків Орловських. Парк розташований на лівому березі струмка, що впадає в річку Ушку (притока Ушиці). Рельєф характеризується мальовничими ландшафтами — похилі (місцями круті) схили балки, що переходять у рівнинну ділянку заплави струмка.  Тут облаштовані доріжки, природні джерела, створено два ставки з острівком, а також штучний водоспад, який бачимо на фото. Рукотворний Малієвецький водограй дивує красою і має цікаву історію, що заслуговує на окрему статтю у Вікіпедії. Але вона ще чекає свого автора.

Найкраще фото Тернопільської області

61-220-5012 Chervonohorod Waterfall RB 18

«Червоногородський водоспад» на річці Джурин.  Автор: Роман Бречко, CC-BY-SA-4.0

Джуринський водоспад вдруге поспіль виборює перемогу. Але тепер це фото, зроблене влітку 2016 року. Це гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення, входить до складу Національного природного парку «Дністровський каньйон». Має штучний характер є найвищим рівнинним водоспадом України.

Найкраще фото Сумської області

Гідрологічний заказник "Миропільський" 11

Заказник «Миропільський», заплав р. Псел від кордону з Росією до межі з Сумським районом. Автор: Каїра Федір, CC-BY-SA-4.0

Миропільський заказник — гідрологічний заказник місцевого значення в Україні. Розташований у межах Краснопільського району Сумської області. Статус надано для збереження водно-лучно-болотного природного комплексу в заплаві річки Псел з мальовничими ландшафтами. Стаття у Вікіпедії про заказник створена була у лютому 2018 року, але потребує доповнення інформацією про тваринний та рослинний світ.

У дописі використано інформацію зі статей у Вікіпедії.

Далі буде!

Увага! Шановні учасники та переможці, нагородження відбудеться 15 грудня разом з нагородженням переможців  української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки». Подія відбудеться у музеї Шолом-Алейхема (вул. Велика Васильківська, 5-А), початок о 12:00. Запрошуємо!

 Див. також:

До відзначення 100-річчя з дня проголошення Західно-Української Народної Республіки та інших пам’ятних дат у Вікіпедії  оголошено місячник з написання статей про добу Української революції.

14 листопада в українській Вікіпедії розпочинається місячник написання статей про події Української революції 1917–1921 років. Його метою є створення нових та доповнення вже започаткованих статей, пов’язаних з буремним та складним часом становлення українських державних утворень, їх структури та фінансування, ключових постатей та місць пам’яті, пов’язаних з цієї добою.

На сторінці місячника кожен з учасників тематичного місяця може обрати зі статей, запропонованих до написання та доповнення:  від тих, що мають розповідати про органи влади до присвячених ключовим особистостям та знаковим подіям. При цьому цей перелік не обмежений лише цими статтями, а тому можна обирати й інші, які стосуються теми місячника.

Учасникам пропонується позмагатися за першість у кількох номінаціях. Переможцям  будуть презентовані пам’ятні сувеніри від «Вікімедіа Україна».

Місячник триватиме до 14 грудня включно. Запрошуємо до участі!

Детальна інформація на сторінці проекту у Вікіпедії: Місячник Української революції та державності.

 

На Харківщині в рамках конкурсу «ВікіХарківщина 2018» відбулося кілька тренінгів з редагування Вікіпедії для бібліотекарів міста Харкова та області.

7 листопада у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці пройшов тренінг для бібліотекарів цієї бібліотеки та ще кількох бібліотек Харкова.

Лекційна частина віківишколу у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці.
Фото: Наталія Ластовець, CC BY-SA 4.0.

У лекційній частині бібліотекарів ознайомили із принципами функціонування Вікіпедії, її основними правилами, особливостями написання статей в енциклопедичному стилі, редагуванням статей, а також механізмом завантаження фотографій.

Практична частина віківишколу у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці. Вячеслав Мамон допомагає в доповненні статті.
Фото: Наталія Ластовець, CC BY-SA 4.0.

Учасники тренінгу у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці працюють над своїми статтями.
Фото: Kharkivian (Сергій Петров), CC BY-SA 4.0.

Після цього учасники тренінгів перейшли до практики, під якої бібліотекарі працювали над статтями про населені пункти області та про осіб, життя та діяльність яких була пов’язана з Харківщиною. Були запитання щодо значимості осіб, про яких підготували матеріали учасники тренінгу, і вікіпедисти-тренери детально пояснювали чому така особа є значимою для Вікіпедії. Також увага приділялася механізму завантаження фотографій до Вікісховища.

Учасники віківишколу у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці.
Фото: Kharkivian (Сергій Петров), CC BY-SA 4.0.

Тренерка Наталія Ластовець відзначила, що учасниці тренінгу були дуже зацікавлені його практичною частиною, задавали багато запитань щодо оформлення статті. Інший тренер Вячеслав Мамон додав, що новачки заздалегідь підготували матеріали до статей, які вони збирались писати під час тренінгу, що дуже позитивно вплинуло на якість самого тренінгу та його результати.

А 10 листопада відбувся ще один тренінг у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка, відділ інформаційно-бібліографічної роботи вже кілька років є партнером у проведенні тренінгів. На віківишколі були присутні читачі цієї бібліотеки, бібліотекарі з інших харківських бібліотек та книгозбірень районів області.

Сергій Петров розповідає про основні правила Вікіпедії під час віківишколу у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка.
Фото: Venzz, CC BY-SA 4.0.

Під час практичної частини учасники віківишколу редагували статті про свої районні бібліотеки, відомих осіб, пов’язаних з Харківщиною. Також багато уваги приділялось питанням оформлення статті та написання енциклопедичного тексту відповідно до правил Вікіпедії.

Під час практичної частини віківишколу у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка.
Фото: Наталія Ластовець, CC BY-SA 4.0.

Практична частина віківишколу у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка.
Фото: Kharkivian (Сергій Петров), CC BY-SA 4.0.

Член організаційного комітету конкурсу «ВікіХарківщина 2018» дописувач Antonyahu зазначив, що у тренінгу брали участь здебільшого бібліотекарі, які вже були на попередніх тренінгах у Харкові, а тому увагу було приділено вдосконаленню навичок редагування та оформлення статей у Вікіпедії. Ще один тренер-вікіпедист Дмитро Власенко зауважив, що тренери більшу увагу приділяли кільком новачкам, які зареєструвались під час цього тренінгу і які виявили чималий інтерес до Вікіпедії.

Учасники тренінгу у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка.
Фото: Наталія Ластовець, CC BY-SA 4.0.

Ці тренінги відбулися в рамках партнерської роботи Громадської організації «Вікімедіа Україна» з Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою та Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та підготовки до конкурсу статей та фотографій «ВікіХарківщина 2018», який наразі триває до 18 листопада включно. Під час конкурсу його учасники можуть створювати нові та поліпшити вже наявні, а також завантажувати власні фотографії з населених пунктів та місцевих відомих людей.

«Ідея подібних віківишколів полягає у тому, щоби перед початком конкурсу навчити бібліотечних працівників користуватись Вікіпедією та заохотити у подальшому їх до Вікіпедії наповнення матеріалами, насамперед, з видань, які знаходяться у фондах цих бібліотек про історію районів та їх населених пунктів, а також відомих людей краю», – зазначив член організаційного комітету конкурсу Сергій Петров.

Тренінг у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка став останнім віківишколом, який відбувся в рамках підготовки до конкурсу статей та фотографій «ВікіХарківщина 2018». Загалом протягом вересня – жовтня відбулося 12 віківишколів для співробітників бібліотек Харкова та Харківської області, зокрема, у Краснограді, Ізюмі, Чугуєві, Куп’янську, Первомайському, Балаклії та Вовчанську, а також тренінги у Харкові для бібліотекарів Харкова та районів області.

На початку листопада харківські вікіпедисти провели ще кілька віківишколів з редагування Вікіпедії у бібліотеках Харківщини. Цього разу такі тренінги відбулись у Балаклії та Вовчанську.

3 листопада досвідчені вікіпедисти з Харкова провели у районних бібліотеках Балаклії та Вовчанська навчальні тренінги з основ редагування Вікіпедії для співробітників цих бібліотек та їх бібліотек-філій, місцевих музейників та освітян.

Учасники віківишколу у Вовчанській центральній районній бібліотеці імені Олеся Досвітнього.
Фото: Kharkivian (Сергій Петров), ліцензія CC BY-SA 4.0.

Під час віківишколів тренери-вікіпедисти акцентували увагу на базових знаннях про основні правила Вікіпедії та корисних порадах, що стануть у нагоді у роботі з інформацією у Вікіпедії. Значну увагу було приділено особливостям написання енциклопедичного тексту та створення нової чи доповнення вже наявної статті за допомогою вікірозмітки і візуального редактора. Також наголошувалося на необхідності дотриманні авторського права у Вікіпедії та її сестринських проектах, а також було дано низку рекомендацій із завантаження зображень на Вікісховище. Після лекційної частини учасники віківишколів переходили до практичної, під час якої здобували навички редагування Вікіпедії. Також вони отримали посібники і шпаргалки з редагування Вікіпедії й інші навчальні матеріали.

У Балаклії тренінг відбувся у Балаклійській центральній районній бібліотеці. У ньому брали участь співробітники цієї бібліотеки, бібліотек-філій Балаклійського району, співробітники Балаклійського краєзнавчого музею та місцеві освітяни. А під час практичної частини учасники тренінгу працювали над статтями про населені пункти району, установи та відомих осіб Харківщини.

Дмитро Власенко розповідає про правила Вікіпедії у Балаклійській центральній районній бібліотеці.
Фото: Antonyahu, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Дмитро Власенко, член ГО «Вікімедіа Україна», зазначив, що учасники тренінгу ставили багато запитань про різні аспекти Вікіпедії, а наприкінці тренінгу домовилися про створення низки публікацій у місцевій пресі для подальшого використання цих матеріалів у статтях української Вікіпедії.

Під час практичної частини тренінгу Балаклійській центральній районній бібліотеці.
Фото: Nadiya Li, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Учасники тренінгу у Балаклії активно працюють над своїми статтями у Вікіпедії.
Фото: Nadiya Li, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Крім того, одна з учасниць віківишколу запропонувала провести наприкінці цього року ще один тренінг для освітян Балаклії з основ редагування Вікіпедії.

Водночас, на тренінгу, який проходив у Вовчанській центральній районній бібліотеці імені Олеся Досвітнього, були присутні співробітники бібліотеки, бібліотек-філій, Вовчанського історико-краєзнавчого музею, а також вовчанський поет, автор кількох збірок віршів, Віктор Борець (Бондаренко). Під час практичної частини учасники тренінгу працювали над створенням статтями про населені пункти Вовчанського району, відомі підприємства та культурні установи Вовчанська.

Сергій Петров проводить лекційну частину тренінгу.
Фото: Наталія Ластовець, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Як зауважила членкиня Громадської організації «Вікімедіа Україна» Наталія Ластовець, «учасники тренінгу ставили запитання, пов’язані з авторським правом, особливостями написання енциклопедичного тексту, використанням певних джерел у статтях Вікіпедії, а також цікавилися нюансами завантаження фотографій». Тренер-вікіпедист Вячеслав Мамон додав, що тренінг викликав інтерес серед бібліотекарів Вовчанська, які із зацікавленням долучились до його практичної частини.

Під час практичної частини у Вовчанській центральній районній бібліотеці імені Олеся Досвітнього.
Фото: Kharkivian (Сергій Петров), ліцензія CC BY-SA 4.0.

Практична частина віківишколу у Вовчанську у самому розпалі.
Фото: Наталія Ластовець, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Учасники віківишколу у Вовчанській центральній районній бібліотеці імені Олеся Досвітнього із посібниками з редагування Вікіпедії.
Фото: Наталія Ластовець, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Ці тренінги відбулися в рамках партнерської роботи Громадської організації «Вікімедіа Україна» з Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою та Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та підготовки до конкурсу статей та фотографій «ВікіХарківщина 2018», який розпочався 5 листопада і триватиме по 18 листопада включно. Під час конкурсу його учасники можуть створювати нові та поліпшити вже наявні, а також завантажувати власні фотографії з населених пунктів та місцевих відомих людей.

Ідея подібних віківишколів полягає у тому, щоби перед початком конкурсу навчити бібліотечних працівників користуватись Вікіпедією та заохотити у подальшому їх до Вікіпедії наповнення матеріалами, насамперед, з видань, які знаходяться у фондах цих бібліотек про історію районів та їх населених пунктів, а також відомих людей.

Нагадаємо, що протягом вересня – жовтня відбулися низка віківишколів для співробітників бібліотек Харківської області, зокрема у Краснограді, Ізюмі, Чугуєві, Куп’янську, Первомайському та у Харкові.

В українській Вікіпедії розпочався конкурс статей та фотографій «ВікіХарківщина 2018» для співробітників та користувачів публічних бібліотек Харкова та Харківської області.

Основною метою конкурсу є збереження та популяризація знань про Харківщину через україномовний розділ Вікіпедії, оскільки у фондах бібліотек, особливо в районах та містах області, є цінні матеріали та видання, опубліковані місцевими краєзнавцями. «Бібліотеки на основі цих матеріалів можуть поліпшити якість інформації про свій район, міста, містечка, села, відомих людей в українській Вікіпедії, яка це одним з основних джерел інформації для користувачів інтернету», – зазначив член організаційного комітету конкурсу Сергій Петров.

Конкурс організований Громадською організацією «Вікімедіа Україна» та Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою за підтримки Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

Учасники конкурсу змагатимуться в індивідуальному заліку і в заліку серед бібліотечних команд: бібліотекарів  та читачів бібліотек.

«Участь у конкурсі можуть взяти бібліотекарі та будь-хто серед користувачів бібліотек. Єдина умова: читач обов’язково має до його кінця конкурск обрати одну бібліотеку та повідомити її про свою участь у конкурсу будь-яким способом, щоби його внесок можна було зарахувати до командного заліку цієї бібліотеки», – повідомила директорка Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки Наталя Шостко.

Для участі у конкурсі слід створити чи поліпшити вже наявну статтю з краєзнавчої тематики про Харківщину, або завантажити фотографії найважливіших адміністративних, культурно-освітніх об’єктів, пам’яток історико-культурної спадщини і природи, видів міст і сіл регіону. Крім того, статті повинні відповідати критеріям значимості у Вікіпедії, базуватись на опублікованих у паперових чи електронних виданнях джерелах інформації і посилатись на них, не мають містити фрагментів, дослівно скопійованих з книг, статей чи інтернету, а також дотримуватись нейтральної точки зору й не містити непідтвердженої у джерелах інформації. Фотографії учасників конкурсу мають бути зроблені ними особисто.

«Для найактивніших бібліотек передбачена спеціальна номінація, переможці у якій визначатимуться не лише за внеском у Вікіпедію, а й за способами популяризації конкурсу та залучення їх читачів до Вікіпедії», – додав Сергій Петров.

Конкурс «ВікіХарківщина 2018» триватиме протягом двох тижнів до 18 листопада включно. Переможці отримають призи із символікою Вікіпедії та відзнаки від Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

Детально з умовами конкурсу можна ознайомитись на його сайті – wikikharkiv.wikipedia.org.ua.

На Харківщині продовжується підготовка до конкурсу «ВікіХарківщина 2018», в рамках якої було відбулися тренінги для бібліотекарів районних бібліотек міста Харкова та бібліотек районів Харківської області.

27 жовтня на базі Центральної міської бібліотеки імені В. Г. Бєлінського м. Харкова відбувся віківишкіл для співробітників районних бібліотек м. Харкова. У тренінгу взяли участь представники від бібліотек усіх районів Харкова.

Лекційна частина віківишколу у Центральній міській бібліотеці імені В. Г. Бєлінського м. Харкова.
Фото: Antonyahu, CC BY-SA 4.0.

Лекційна частина включала у себе знайомство із принципами функціонування Вікіпедії, її основними правилами, особливостями написання статей в енциклопедичному стилі, редагування статей, а також механізмом завантаження фотографій.

Практична частина віківишколу у Центральній міській бібліотеці імені В. Г. Бєлінського м. Харкова. Тренери допомагають новачкам.
Фото: Antonyahu, CC BY-SA 4.0.

Практична частина віківишколу у Центральній міській бібліотеці імені В. Г. Бєлінського м. Харкова.
Фото: Kharkivian (Сергій Петров), CC BY-SA 4.0.

Після цього учасники тренінгу перейшли до практики, під якої бібліотекарі працювали над статтями про районні бібліотеки, які є значимими для української Вікіпедії, а також про відомих харків’ян і географічні місцевості міста. У практичній частині тренери наголошували на необхідності якісної верифікації доданої ними інформації.

Загальне фото учасників тренінгу у Центральній міській бібліотеці імені В. Г. Бєлінського м. Харкова.
Фото: Antonyahu, CC BY-SA 4.0.

Тренерка Надія Липинська зауважила, що дехто з учасників тренінгу добре підготувався і приніс з собою матеріали до статті і навіть книжкові видання, а тому з деякими з учасників вдалося непогано попрацювати.  Інший тренер Вячеслав Мамон додав, що новачкам також показали списки пам’яток, які є у кожному з районів та Харкова та трохи розповіли про конкурс «Вікі любить пам’ятки».

А 1 листопада ще один тренінг відбувся у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці, де були присутні бібліотекарі з багатьох районів Харківщини, зокрема, з Барвінкового, Богодухова, Змійова, Кегичівки, Краснокутська, Лозової, Люботина, Нової Водолаги, Чугуєва, та з харківських бібліотек.

Теоретична частина тренінгу у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці.
Фото: Наталія Ластовець, CC BY-SA 4.0.

Починаємо практичну частина тренінгу у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці.
Фото: Наталія Ластовець, CC BY-SA 4.0.

Під час практичної частини учасники віківишколу редагували статті про свої населені пункти, відомих осіб, пов’язаних з Харківщиною та знайомились з особливостями правил Вікіпедії і вікірозмітки. Тренери показували як можна дооформити інформацію про свій населений пункт, створити виноски до уточнених тверджень, а також додати у статтю інформацію про бібліотеку, в якій працюють бібліотекарі. Також було багато запитань щодо вставлення фотографій до статей Вікіпедії.

Представниці бібліотек Харківської області із посібниками з редагування Вікіпедії.
Фото: Наталія Ластовець, CC BY-SA 4.0.

«Треба відзначити зацікавленість учасників тренінгу редагувати статті в українській Вікіпедії, оскільки деякі з них приїхали до Харкова з віддалених районів області», – зазначила тренерка-вікіпедистка Наталія Ластовець.

Загальне фото учасників віківишколу у Харківській обласній універсальній науковій бібліотеці.
Фото: Наталія Ластовець, CC BY-SA 4.0.

Ці тренінги відбулися в рамках партнерської роботи Громадської організації «Вікімедіа Україна» з Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою та Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та підготовки до конкурсу статей та фотографій «ВікіХарківщина 2018», який розпочнеться вже 5 листопада і триватиме по 18 листопада включно. Під час конкурсу його учасники можуть створювати нові та поліпшити вже наявні, а також завантажувати власні фотографії з населених пунктів та місцевих відомих людей.

«Ідея подібних віківишколів полягає у тому, щоби перед початком конкурсу навчити бібліотечних працівників користуватись Вікіпедією та заохотити у подальшому їх до Вікіпедії наповнення матеріалами, насамперед, з видань, які знаходяться у фондах цих бібліотек про історію районів та їх населених пунктів, а також відомих людей», – зауважив член організаційного комітету конкурсу та ініціатор проекту Сергій Петров.

Нагадаємо, що протягом вересня – жовтня відбулися низка віківишколів для співробітників бібліотек Харківської області, зокрема у Краснограді, Ізюмі, Чугуєві, Куп’янську та Первомайському. А протягом першої половини листопада тренінги для бібліотекарів ще відбудуться у Вовчанську, Балаклії та в самому Харкові.

В УКУ стартує Вікіробітня

05:25, Friday, 02 2018 November UTC

Вікіробітня (логотипи і світлина з маратону)У понеділок 12 листопада о 17:00 у Центрі ім. митрополита Андрея Шептицького у Львові відбудеться перша подія у рамках проекту «Вікіробітня УКУ», який є спільною ініціативою бібліотеки Українського католицького університету і ГО «Вікімедіа Україна».

Жартують, що Вікіпедія можлива лише на практиці, але не в теорії. Як би там не було, Вікіпедія існує завдяки бажанню людей добровільно ділитися знаннями з іншими, а також підвищувати якість цих знань.

Якщо ви відчуваєте таке бажання, ця подія для вас.

Ми будемо спільно руйнувати міфи про редагування Вікіпедії і її редакторів та редакторок, і знаходити відповіді на поширені (і непоширені) запитання.
Ви зможете дізнатися про те, як:

  • …відредагувати чи доповнити вже наявну статтю
  • …створювати нові статті
  • …перекладати статті
  • …створити свою сторінку користувача/користувачки
  • поважати основні правила Вікіпедії

Для участі потрібно:

Проект «Вікіробітня УКУ» має на меті формування на базі бібліотеки УКУ відкритого осередку, присвяченого вільному поширенню знань, полегшенню участі у редагуванні Вікіпедії та сестринських проектів, а також розвитку місцевої спільноти, об’єднаної ідеєю ділитися знаннями. Перша подія «Вікіробітні УКУ» проходитиме під гаслом «Ділитися знаннями. Вікіпедія 101».

Подія відбудеться в аудиторії № 202 Центру Шептицького.

Подія у Facebook


На фото: Маратон Art+Feminism у Museum of Modern Art, Нью-Йорк. Автор: TheDasherz, ліцензія Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International.

«Місяць Азії у Вікіпедії» повертається! З першого листопада і до кінця місяця Вікіпедія проводить тематичну толоку, присвячену Азії і всьому, що з нею пов’язане.

Ще у 2015 році редактори Вікіпедії китайською мовою ініціювали «Місяць Азії», щоб більше здружити між собою різні мовні спільноти Азії, заохотивши їх писати статті про сусідні країни. Несподівано для організаторів, до місячника приєдналися спільноти з-поза регіону, в тому числі україномовна Вікіпедія, і так проект набув світового масштабу.

У 2018 році про свою підтримку місячника оголосили Вікіпедії 53-ма мовами, від албанської до японської.

У рамках дружби між спільнотами Вікіпедії, кожен учасник, який створить хоча б чотири статті, що відповідають критеріям, отримає спеціально створену листівку з інших країн-учасниць місяця. Листівки розсилатимуть, зокрема, вікіпедисти з Тайваню, Індонезії, Бангладеш, Індії. Вікіпедисти, які створять найбільше статей у кожній Вікіпедії, отримають звання Посла Азії у Вікіпедії (англ. Wikipedia Asian Ambassador), про що сповіщатиме спеціальний сертифікат.

Минулого року учасники з української Вікіпедії написали в рамках місячника 188 статей. Найбільшу кількість статей, а саме 42, написав користувач LeonNef, за що й отримав звання «Посол Азії у Вікіпедії». 4 чи більше статті написали 15 учасників.

Цьогоріч українська Вікіпедія сподівається на ще активнішу участь охочих. Для зручності учасників на сторінці проекту укладено список статей, які варто написати. Теми достатньо різні, щоб привернути учасників різних зацікавлень, адже у Вікіпедії досі бракує статей про історичних постатей Індії, політичні події у М’янмі, футболістів Японії, традиційні страви Монголії чи письменників-фантастів з Бангладеш.

Місячник триватиме до 30 листопада. Не пропустіть нагоду приєднатися!

Листівки, підписані волонтером Taiwania_Justo. Вони надсилалися учасникам Місяця Азії у Вікіпедії 2015 року.

Листівки, підписані волонтером Taiwania_Justo. Вони надсилалися учасникам Місяця Азії у Вікіпедії 2015 року. Автор фото: Shangkuanlc, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

З 5 по 18 листопада 2018 року в українській Вікіпедії проходитиме конкурс статей та фотографій «ВікіХарківщина 2018» для співробітників та користувачів публічних бібліотек Харкова та Харківської області.

 «Метою конкурсу є поширення та популяризація знань про Харківщину через українську Вікіпедію та висвітлити важливість бібліотек як установ, де зберігаються цінні матеріали з історії та культури рідного краю», – зазначив заступник начальника Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації Олександр Костін.

Конкурс організований Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, Харківською обласною універсальною науковою бібліотекою та Громадською організацією «Вікімедіа Україна».

«Участь у конкурсі можуть взяти співробітники та користувачі бібліотек. Для того, щоби бути учасником конкурсу читач має повідомити про свою участь відповідну бібліотеку будь-яким прийнятним способом. Це необхідно тому, що конкурс серед бібліотек Харкова відбуватиметься як серед індивідуальних учасників конкурсу, так і серед колективів бібліотек», – повідомила директорка Харківської обласної універсальної наукової бібліотеки Наталя Шостко.

Під час конкурсу його учасники можуть створювати нові чи доповнювати вже наявні статті про населені пункти, адміністративні одиниці, географічні об’єкти, пам’ятки історико-культурної спадщини та природи, важливі установи, організації та підприємства Харківської області, а також про відомих осіб, життя та діяльність яких пов’язана із Харківщиною. Крім того, учасники можуть завантажувати фотографії адміністративних, культурно-освітніх об’єктів, об’єктів соціальної сфери, пам’яток культурної спадщини та природи міст і сіл Харківської області, а також відомих людей, творчих колективів, місцевих свят та заходів краю. Ці фотографії мають бути зроблені і учасниками особисто і не порушувати авторських прав.

Організатори запровадили спеціальну номінацію для найактивніших бібліотек, переможець якої буде визначений не тільки за результатами внеску зі створених і поліпшених статей та завантажених фотографій до Вікіпедії, а також за способами залучення нових дописувачів до Вікіпедії серед читачів.

Конкурсні статті повинні відповідати критеріям значимості у Вікіпедії, базуватись на надійних джерелах інформації і посилатись на них, не порушувати авторське право, а також дотримуватись нейтральної точки зору й не містити оригінальних досліджень чи непідтвердженої у джерелах інформації.

Як зауважив Представник ГО «Вікімедіа Україна» у Харківській області Сергій Петров, «конкурс має на меті залучити бібліотекарів до збереження інформації про Харківщину у найбільшій онлайн-енциклопедії українською мовою «Вікіпедія», а також є можливістю показати свою туристичну привабливість місцевим громадам Харківської області».

Переможці конкурсу отримають призи із символікою Вікіпедії та відзнаки від Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації.

Детально з умовами конкурсу можна ознайомитись на його сайті – wikikharkiv.wikipedia.org.ua.

Представляємо переможців конкурсу у номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток». Їх визначила спеціальна програма-бот, яка підрахувала внесок кожного та нарахувала бали згідно з умовами цієї номінації.

Традиційно нагороди та відзнаки отримають перші десять у загальному заліку. Нагадаємо, що другий рік поспіль рейтинг формується з урахуванням додаткових балів за сфотографовані об’єкти.  Цього року при підрахунках конкурсні фото тих об’єктів, що до початку конкурсу не мали жодної ілюстрації на Вікісховищі, отримали коефіцієнт 5, якщо ж конкурсанти вже завантажували фото цієї пам’ятки в рамках конкурсів «Вікі любить Землю» 2013—2017 років і подали на конкурс 2018 року, то отримали за неї 1 бал.  І, нарешті, коефіцієнт, що дорівнює 2 отримали фото тих об’єктів, які вже мали ілюстрації у Вікісховищі, але конкурсанти ще не завантажували їх у рамках «Вікі любить Землю».

Нагадаємо, що у перших за кількістю поданих фото ми не відзначаємо, але такий рейтинг можна подивитись у таблиці, що також має деталізовану інформацію про нарахування балів кожному учаснику.

Користувач Сфотографовано об’єктів З коеф. 1 З коеф.  2 З коеф. 5 Всього балів Всього фотофайлів
Haidamac 530 367 81 82 939 532
ЯдвигаВереск 585 543 24 18 681 587
Rbrechko 279 220 53 6 356 287
Сарапулов 193 123 51 19 320 965
Olga Loboda 0806 98 0 58 40 316 143
Kiyanka 198 132 57 9 291 337
Zysko serhii 120 38 75 7 223 436
Helen Owl 103 78 22 3 137 123
Alina Vozna 108 91 17 0 125 293
Galvm 31 4 5 22 124 225

Програма, що застосовувалась для підрахунку першого рейтингу, також дозволила побачити переможців номінації «За найбільшу кількість сфотографованих пам’яток в регіоні» (у дужках вказано бали, а не кількість сфотографованих пам’яток):

Автономна Республіка Крим — Helen Owl (70)
Вінницька область —Luda.slominska  (39)
Волинська область — Galvm  (123)
Дніпропетровська область — Сергій Марков   (21)
Донецька область — Tw1npeaks (63)
Житомирська область — Olexandr Ghryb  (35)
Закарпатська область —   ЯдвигаВереск (67)
Запорізька область — Володимир Давиденко (14)
Івано-Франківська область —  ЯдвигаВереск (29)
Київська область —  Сарапулов (87)
Кіровоградська область —  Melnik Alexander  (20)
Луганська область — Nepran Vyacheslav (45)
Львівська область — Rbrechko (166)
Миколаївська область —  ЯдвигаВереск (13)
Одеська область — Cydonia A. (80)
Полтавська область — Skarm777777 (23)
Рівненська область — Роман Плащинський (24)
Сумська область — Olga Loboda 0806 (168)
Тернопільська область — ЯдвигаВереск (92)
Харківська область — Tala tamila (27)
Херсонська область — ЯдвигаВереск (40)
Хмельницька область — ЯдвигаВереск (198)
Черкаська область —  Haidamac (463)
Чернівецька область —  ЯдвигаВереск (37)
Чернігівська область — Olga Loboda 0806 (69)
місто Київ —  Kiyanka (186)
місто Севастополь — Helen Owl (8)

Заказник Овлаші -ччастина балкової системи

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Овлаші — ландшафтний заказник місцевого значення значення в Україні. Об’єкт розташований на території Роменського району Сумської області. Автор: Ольга Лобода.CC-BY-SA-4.0

Китайгородський ліс і місток через річку

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Китайгородський ліс — ботанічний заказник місцевого значення в Україні. Розташований у межах Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Автор: Зисько Сергій, CC-BY-SA-4.0

Теліженецький ліс DSC 0041 stitch

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Таліжинецький ліс — заповідне урочище місцевого значення. Розташоване у Тетіївському районі Київської області.
Проїзд з Тетієва до села Теліжинці місцевим автобусом. Автор: Микола Сарапулов, CC-BY-SA-4.0

61-220-5052 Dorohychiv Rocks RB 18

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Дорогичівські скелі — геоморфологічне утворення, геологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Розташовані на лівому березі Дністра, неподалік від південно-східної околиці села Литячі Заліщицького районуТернопільської області,. Автор: Роман Бречко, CC-BY-SA-4.0
26-240-5040 Малевський комплекс

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Малевський комплекс — геологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована в межах Надвірнянського району Івано-Франківської області. Статус надано з метою збереження мальовничого скелястого урвища флішового типу на правому березі річки Прут. Автор: ЯдвигаВереск, CC-BY-SA-4.0

71-212-5045 Khutoriansky SAM 9072

Фото, що отримало коефіцієнт 5. Хуторянський заказник — гідрологічний заказник місцевого значення. Об’єкт розташований на території Звенигородського району Черкаської області, село Попівка. Автор: Сергій Криниця, CC-BY-SA-4.0

Дуже дякуємо усім!

Див. також: 10 найкращих фото конкурсу «Вікі любить Землю 2018»

Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 



Death_Valley_5903


Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.


maternelle

Це фото зроблене, коли мені було 4 роки, у французькому дитячому садку.

У мене небагато спогадів про той час, але батьки пам'ятають, що я зазвичай не був у захваті від того, щоб іти в садок упродовж тижня, але часто просився туди у суботу, тому що більшості дітей там не було.

Це не означає, що я їх не любив; просто у садку було набагато тихіше, ніж у робочі дні, і всі іграшки були моїми. Не треба було взаємодіяти з іншими дітьми, ділитися олівцями — і простором. Я міг робити все, що хотів, не переймаючись про інших дітей.

Я не знав цього тоді, і мені знадобилося майже 30 років, щоб оглянутися і зрозуміти, як це все було логічно.

Сьогодні

Мені 32 роки, і багато змінилося. Два роки тому, після деяких проблем на роботі, мій партнер вирішив поділитися своїми підозрами, що я можу належати до людей з розладами аутистичного спектру. Тоді я знав про це мало, але ця гіпотеза могла б багато чого пояснити, тож варто було дослідити тему.

Звичайно, тема підіймалася кілька разів і раніше, але завжди як жарт, як перебільшення моєї поведінки. Я ніколи не думав, що термін мене стосується. Великою проблемою є те, що в популярній культурі аутизм зазвичай представляють дуже одноманітно. Фільми на зразок «Людина дощу» (Rain Man) зображають вчених аутистів, які, попри свої надзвичайні можливості, живуть у зовсім іншому світі й інколи не говорять. Розлади аутистичного спектру значно більш різноманітні, ніж ці стереотипні приклади.

Коли я почав досліджувати тему і читати книги про аутизм чи автобіографії аутистів, я зрозумів, наскільки це стосується мене.

Знадобилось трохи більше часу (і деяка діагностика), щоб отримати підтвердження від експертів, і коли воно з'явилось, деякі люди все ж мали сумніви. Питання, яке виникало найчастіше: «Але чому це не виявили раніше?» Аутизм зазвичай діагностують у набагато молодшому віці, і, схоже, більшість свого життя мені вдавалося маскуватися під «нейротипового» — такого, чий мозок працює, як у більшості людей.

Гіпотеза пояснення цього, яка переважає зараз і базується на зробленому під час оцінок тесті IQ, полягає в тому, що я маю інтелектуальні здібності вище середнього рівня, що дало змогу частково компенсувати інакший склад розуму. Тут можна звернутися до комп'ютерної аналогії: можна сказати, що мій ЦП працює на вищій частоті, що дозволяє емулювати у програмному забезпеченні ті апаратні засоби, яких у мене нема. Це також означає, що постійна робота цього програмного забезпечення може бути виснажливою, тож іноді мені треба побути на самоті.

Можете собі уявити, наскільки кардинально змінюється сприйняття, якщо у 31 усвідомити, що ти належиш до аутистів; раптово усе починає мати сенс. Я багато дізнався за останні два роки і це зростання метапізнання дало змогу подивитися на минулі події через нову призму.

У цьому есе я хочу поділитися з вами дечим, що я дізнався, і моїм нинішнім розумінням того, як працює мій мозок, зокрема через мій досвід як вікімедійця.

І хочу почати із застереження, що аутизм — це спектр розладів. Є популярна фраза серед онлайн-спільнот аутистів: «Якщо ти зустрів аутиста, ти зустрів одного аутиста». Просто майте це на увазі: те, про що я тут пишу, засноване на моєму особистому досвіді і не буде однаково застосовним до усіх людей з аутизмом.

Taipei_Wm2007_Guillaume
«Taipei Wm2007 Guillaume.jpg», автор фото — Cary Bass, вільна ліцензія CC-By-SA 3.0 Unported (з Вікісховища)

Світлину угорі було зроблено під час Вікіманії 2007 у Тайбеї. Ми ходили по місту з Кері Бассом (Cary Bass) (користувач:Bastique) і декількома іншими людьми. Дивлячись на це фото зараз, я помічаю декілька речей:
  • Я одягнений у простий одяг, бо у мене зовсім нема почуття стилю, і він має «безпечні» кольори.
  • У мене дві сумки (рюкзак і сумка для фотоапарата), бо я завжди хочу бути готовим практично до всього, тому у мене зазвичай повно речей.
  • Я присів, щоб змінити об'єктив фотоапарата, бо це більш стабільне положення, щоб не впустити й не розбити дорогий апарат. Я дізнався, що ця звичка займати дуже стабільне положення є загалом пом'якшувальною стратегією, яку я виробляв роками, не усвідомлюючи цього, щоб компенсувати свої проблеми з балансом і моторною координацією.

Спок

Гарною аналогією для розуміння того, як воно бути аутистом у нейротиповому суспільстві, є Містер Спок із «Зоряного шляху» (Star Trek Original Series). Син батька з Вулкану і людської матері, Спок технічно є напівлюдиною, але у відносинах з командою «Ентерпрайз» найчастіше проявляється саме його вулканська сторона.
Leonard_Nimoy_William_Shatner_Star_Trek_1968
Спок і Кірк. «Leonard Nimoy William Shatner Star Trek 1968», NBC Television, зображення перебуває у суспільному надбанні.
Серед найсмішніших моментів — його суперечки із запальним доктором Маккоєм, який називає його «байдужим автоматом» і «найбільш холоднокровною людиною з відомих [йому]». На що Спок відповідає: «Що ж, дякую, докторе». 1

Життя Спока, як вулканина, кероване логікою. Хоча він таки відчуває емоції, вони глибоко пригнічені. Його мова дуже чітка, майже стерильна. Через свою логічну й утилітарну точку зору, Спок часто видається зневажливим, черствим або й просто грубим щодо своїх товаришів по кораблю.

Риси Спока багато в чому подібні з аутизмом, і чимало аутистів асоціюють себе з ним. Наприклад, відома дослідниця аутизму й письменниця Темпл Ґрандін (Temple Grandin) у своїй книзі «Мислення о́бразами» (Thinking in Pictures) розповідає, як вона ставилася до Спока у ранньому віці:
Чимало людей з аутизмом є фанатами «Зоряного шляху». [...] Я ототожнювала себе з логічним містером Споком, бо мені був цілком зрозумілим його спосіб мислення.

Я добре пам'ятаю один старий епізод, у якому зображено конфлікт між логікою й емоціями у зрозумілий мені спосіб. Монстр намагався розбити шатл камінням. Член команди загинув. Логічний містер Спок хотів знятися і втекти, поки монстр не розтрощив корабель. Інші члени команди відмовилися йти, поки не заберуть тіло мертвого члена команди. [...]

Я погоджувалася зі Споком, але зрозуміла, що емоції часто братимуть гору над логічним мисленням, навіть якщо ці рішення виявляться небезпечними.2
У цьому прикладі, і в багатьох інших, фільтр сприйняття Спока не дає йому зрозуміти людські рішення, зроблені під переважним впливом емоцій. Такі дії здаються нерозумними і безглуздими, бо Спок інтерпретує їх через власну призму логіки. Йому бракує культурного фону, соціальних норм і невисловлених припущень, які несвідомо поширені у людей.

Протилежне також справедливе: якщо люди здивовані чи роздратовані Споком, то через те, що очікують від нього людської поведінки; вони часто стикаються з суворішою правдою, ніж їм хотілося б. Люди інтерпретують поведінку Спока через власний фільтр емоційного сприйняття. Вони часто неправильно розуміють його мотиви, приписують злочинні і двоїсті наміри, що змінює значення його початкових слів і дій.

Аутизм

Певно, ви знайомі з концептуальними моделями комунікації. У багатьох таких моделях комунікація зображається як передача повідомлення від відправника до отримувача.
In a basic communication model, the sender formulates the message, and transmits it to the receiver, who interprets it. The receiver also provides some feedback.
У базовій моделі комунікації, відправник формулює повідомлення і передає його отримувачу, який його інтерпретує. Отримувач також надає якийсь відгук.
An oral discussion involves a lot more signals from non-verbal communication, like tone of voice, facial expressions and body language.
Усний діалог включає значно більше сигналів невербальної комунікації, наприклад, тон голосу, вираз обличчя, мову тіла.

Якщо застосувати цю модель до усного діалогу, ви одразу побачите усі можливості недорозуміння: від того, що відправник має на увазі, до того, що він насправді говорить, до того, що отримувач чує, до того, що він розуміє, інформація радикально змінюється, особливо, якщо зважати на невербальну комунікацію. Це як варіант гри в «зіпсований телефон» для двох людей. Словами психолога Тоні Аттвуда (Tony Attwood),
Кожного дня люди роблять інтуїтивні здогади щодо того, що хтось думає чи відчуває. Більшість часу ми праві, але система не безпомилкова. Ми не бездоганні телепати. Соціальна взаємодія була б набагато легшою, якби звичайні люди казали точно те, що мають на увазі, без припущень і неоднозначностей.3
Якщо це ще та задача для нейротипових людей, тобто людей з «типовим» мозком, уявіть, як складно це може бути для аутистів, як я. Прекрасну аналогію можна знайти у фільмі «Гра в імітацію» (The Imitation Game) за мотивами життя Алана Тюрінга, якого зображено у фільмі, як людину з розладом аутистичного спектру.
caption
Сцена з «Гри в імітацію». © 2014 The Weinstein Company. Усі права застережено.
Якщо не брати до уваги історичну достовірність, один з моїх улюблених моментів у фільмі — коли юний Алан говорить зі своїм приятелем Крістофером про закодовані повідомлення. Крістофер пояснює криптографію як «повідомлення, яке будь-хто може бачити, але ніхто не знає, що воно значить, поки не має ключа».

Дуже спантеличений Алан відповідає:

Чим це відрізняється від розмови? [...] Коли люди говорять один до одного, вони ніколи не кажуть того, що мають на увазі, вони кажуть щось інше. І ти маєш просто знати, що вони мають на увазі. От тільки я ніколи не знаю.
Аутистів характеризує багато різних рис, але одна з переважних — соціальна сліпота: нам складно читати емоції інших. Нам бракує «теорії розуму», яку використовують нейротипові люди для передачі ментальних станів (як-то переконання і наміри) іншим. Ми часто сприймаємо такі речі буквально, бо втрачаємо підтекст: нам складно читати між рядків.

Письменниця і спікер-аутист Ліан Голлідей Віллі (Liane Holliday Willey) одного разу узагальнила це так:
«Теорія розуму» не знадобилась би, якби кожен говорив те, що розуміє.4

Як справи?

У багатьох мовах поширена фраза, якою запитують когось, як справи: французька Comment ça va ?, англійська How are you? або німецька Wie geht's?

Коли я вперше переїхав до Сполучених Штатів, то щоразу, коли хтось запитував мене «Як справи?» (How are you?), я обмірковував запитання. Тепер я вже знаю, що це привітання, а не справжнє питання, і вже майже автоматично відповідаю, як від мене очікують: «Чудово, а в тебе?» (Great, how are you?). Треба лише декілька мілісекунд, щоб перемкнутися на цей шлях і процес «питання-відповідь» пройти навпрошки. Але якщо люди відхиляються від звичайного вітання, тоді це ментальне зрізання шляху не спрацьовує.

Кілька тижнів тому в офісі Фонду Вікімедіа хтось мене запитав: «Як твій світ?» (How is your world?), і я застиг на кілька секунд. Щоб відповісти на це запитання, мій мозок почав оцінювати все, що відбувається у «моєму світі» (а «мій світ» широкий!), поки я не збагнув, що мені всього лиш треба сказати: «Прекрасно! Дякую!» (Great! Thanks!)

"Small talk" by Randall Munroe, under CC-BY-NC 2.5, from xkcd.com.
Іноді я забуваю, як вести легку розмову. «Привіт!» — «Привіт, друже!» — «Як ти, як справи?» — «Нууу…» [довга пауза] «Ем, ти в порядку?» — «Так! Просто це цікаве запитання. Я намагаюсь вирішити, яке же краще описати мо-» — [плеск по плечу] «Агов. Розмова.» — «А, точно. Справи добре, а в тебе?»«Small talk». Комікс Рендала Монро, під ліцензією CC-BY-NC 2.5, з xkcd.com.

Привілей і гострі вуха

Це тільки один виклик, з яким стикаються аутисти, і я б хотів зараз поговорити про привілей нейротиповості. Я білий і чоловік від народження, і мене ростили у люблячій сім'ї середнього класу в індустріальній країні. За багатьма стандартами, мені дуже пощастило. Але не зважаючи на мої суперсили, бути аутистом у переважно нейротиповому суспільстві означає чимало викликів.

Найбільш поширений наслідок, який я помітив у своєму досвіді і щодо інших аутистів, це відчуття глибокої ізоляції. Через відсутність «теорії розуму» і постійний ризик недорозуміння складно будувати стосунки. І це не конкретно чиясь провина; це через загальну необізнаність.
caption
Урочистий прийом на Вікіманії 2014. «Wikimania 2014 welcome reception 02», автор фото — Chris McKenna, вільна ліцензія CC-BY-SA 4.0 International.

Уявіть собі, що ви говорите до мене віч-на-віч. Ви не зовсім мене знаєте, але я здаюсь приємним, тож ви розпочинаєте розмову привіт-як-справи. Я не говорю багато, і вам доводиться витягувати розмову з незручних пауз. Коли я говорю, це виходить монотонно, як ніби мені байдуже. Ви стараєтесь дужче, ставите мені запитання, але я вагаюсь, силкуюсь зберігати зоровий контакт, але все одно відводжу очі, як ніби роблю щось іще.

А тепер, що відбувається з моєї точки зору. Я розмовляю з кимось, кого не зовсім знаю, але ви здаєтесь приємною людиною. Я не знаю, що про говорити, тому спершу переважно мовчу. Паузи для мене не проблема — мені просто приємно у вашій компанії. У мене нема сильних емоцій щодо того, про що ми говоримо, тож я говорю дуже спокійно. Ви ставите мені запитання і, звісно ж, потрібно трохи подумати над правильною відповіддю. Оця річ про «зоровий контакт», яку вчили у школі, насправді забирає багато ментальних ресурсів, які краще використати на складання відповіді на ваше запитання, тому інколи мені треба глянути вбік, щоб сфокусуватись.

Це ілюструє одну з багатьох ситуацій, у яких фільтр сприйняття кожної людини спричиняє повне розходження між тим, як ситуація сприймається кожною стороною.

Робота теж може бути бігом з перешкодами для людини з розладом аутистичного спектру, й аутисти більше піддаються впливу безробіття, ніж нейтротипові люди 5. Мені пощастило, що я зміг знайти середовище, в якому можу працювати, але чимало аустистів не такі щасливчики. Документально підтверджено, що люди, які займають вищі посади не обов'язково краще виконують обов'язки, просто вони мають кращі соціальні навики.

Пам'ятаючи про це, уявіть собі, які кар'єрні можливості можуть бути (чи радше не бути) у людини, яка не говорить неправди, яка працьовита і зацікавлена в результаті роботи, але менше — у похвалі за неї, яка не розуміє офісної політики, яка не просто робить соціально необачні кроки і сердить своїх колег, а навіть не знає про це, людини, яка не здатна підтримати легку розмову в офісі. Уявіть цю людину — і кар'єру, яка у неї буде, навіть, якщо вона добре знає свою роботу.

Повсякденні стосунки з колегами і знайомими зазвичай поверхові; значення розмов біля кулера з водою низьке, тому люди більш схильні пробачати помилки. Але дружба — інша справа, і більшість мого життя у мене заледве були якісь друзі, ну, якщо не брати до уваги визначення друзів із Facebook. Незграбність толерується, але вона не популярна. Це не «круто».

Більшість таких проблем виникає, бо ви не маєте способу дізнатись, що людина перед вами інакша. У Спока, принаймні, були загострені вуха, які повідомляли про те, що він не людина. Те, як команда «Ентерпрайз» його прийняла, великою мірою залежало від відносин, які він зміг розвинути з товаришами по кораблю. Ці відносини, вірогідно, не були б можливі, якби вони не знали, що він інакший.

Комунікація через комп'ютер

Давайте повернемось до тої концептуальної моделі комунікації віч-на-віч. Тепер уявіть, як ця модель змінюється, якщо ви спілкуєтесь онлайн, електронною поштою, у вікі, в IRC або іншому чаті. Усі канали комунікації, такі звичні для вікімедистів, базуються на тексті і більшість з них — асинхронні. Багатьох нейротипових людей ці моделі комунікації розчаровують, бо втрачається більшість звичних невербальних сигналів, як-то тон голосу, вирази обличчя, мова тіла.
In online discussions, most of the nonverbal communication disappears, leaving only words. This can frustrate neurotypicals, but is much closer to the native communication model of autistic people.
В онлайн-обговореннях невербальна частина комунікації переважно зникає, і залишаються лише слова. Це може засмутити нейротипову людину, але це набагато ближче до рідної аутистам комунікаційної моделі.
Однак ця модель комунікації через комп'ютер більш близька до моделі комунікації аутистів, як я. Немає невербальної комунікації, яку треба дешифрувати; менше взаємодії і соціальних клопотів; і, зазвичай, немає незнайомого середовища. Сигналів набагато менше, і ті, що залишаються, це просто слова; їх значення все ще можуть відрізнятись, але вони набагато більш систематизовані і надійні, ніж несловесні сигнали.

В онлайні ж, натомість, є купа часу, часу, який можна використати на те, щоб зібратися з думками і сформулювати зважену відповідь. У той час як голос синхронний і переважно незворотний, текст може бути редагований, покращений, вилучений, перефразований або переписаний, аж поки він не стане таким, яким ми хочемо його бачити; аж тоді його можна надіслати. Це справедливо для асинхронних каналів зв'язку на зразок електронної пошти і вікі, але також поширюється і на напівасинхронні засоби на зразок месенджерів чи чатів.

Одначе не все так прекрасно. Наприклад, аутисти, як я, доволі нездогадливі в питаннях політики і читання між рядків. Ми схильні бути радикально чесними, в мережі чи поза нею, що не завжди виходить на добре. Аутисти також більш чутливі до тролінгу і можуть не завжди усвідомлювати, що те, як люди поводяться онлайн, це не те саме, що вони б робили у фізичному світі. Часто інтернет знижує чутливість людей і аутисти можуть наслідувати поведінку, яка взагалі-то не є прийнятною, не залежно від місця.

Аутизм у спільноті Вікімедіа

Звичайно, великим прикладом широкого онлайн-спілкування є рух Вікімедіа. На перший погляд, сайти Вікімедіа, і Вікіпедія зокрема, надають платформу, де можна педантично компілювати факти на тему, улюблену до одержимості, або методично виправляти одну й ту ж граматичну помилку знову і знову, і все це — з обмеженою взаємодією з людьми. Це може звучати як чудове місце для аутистів (ніби медом намащене) — що ж, до певної міри так воно і є.
caption
Категорія «Вікіпедисти з аутизмом» в англомовній Вікіпедії. 41 сторінка в категорії, 479 — у підкатегорії «Вікіпедисти з синдромом Аспергера»

Наприклад, своїм першим редагуванням десять років тому я виправив орфографічну помилку. Другим редагуванням — граматичну помилку. Третім редагуванням було виправлення одночасно й орфографічної, і граматичної помилки. Так почався мій шлях Вікіпедиста десять років тому.

Вікіпедисти одержимі цитатами, посиланнями на джерела і верифіковністю; факт є царем, а інтерпретація — табу. І так воно є, поки ви залишаєтеся в основному просторі назв. Якщо ж вийти за межі сторінок статей і насмілитися заглянути на сторінки обговорень і простори спільноти на зразок «Кнайпи», ці високі стандарти більше не застосовуються. Є купа недоведених, перебільшених і упереджених тверджень в обговореннях Вікіпедії.

І це на додачу до проблем, які я згадував раніше. Аутисту може бути складно відмовитися від доводів про речі чи людей, які йому не байдужі. Часто кажуть, що людям з аутизмом бракує емпатії, через що вони, по суті, виглядають черствими роботами. Однак є різниця між тим, щоб мати змогу читати емоції інших людей і співчувати іншим людям.

У нейротипових людей є дзеркальні нейрони, які дозволяють відчувати те саме, що відчуває людина перед вами; в людей з аутизмом цих нейронів набагато менше, і це означає, що їм треба ретельно вивчати ваші сигнали і намагатися зрозуміти, що ви відчуваєте. Але все одно вони люди з почуттями.

Якщо вам цікаво дізнатися більше про аутизм у спільноті Вікімедіа, є прекрасне есе в англомовній Вікіпедії, яке я дуже рекомендую. Що в ньому дійсно добре, так це те, що там аутизм не подається як патологія, а підкреслюється нейрорізноманітність: мається на увазі, що аутизм — це інакшість, а не хвороба.

Підсумок

Стів Зільберман (Steve Silberman), який написав книгу з історії аутизму, сказав так:
Один зі способів зрозуміти нейрорізноманістість — мислити термінами людських операційних систем: той факт, що комп'ютер працює не з Windows, не означає, що він зламаний.

За нормами аутистів, нормальний людський мозок легко відволікається, він нав'язливо соціальний, він страждає від дефіциту уваги до деталей.6
Але нейрорізноманітність має свою ціну. Інколи вас ображатимуть, інколи ви будете роздратовані чи безсилі, інколи будете думати: «Нічого собі, я про це в житті б не подумав».

Як я згадував вище, я переконаний, що Спок мав змогу з часом побудувати стосунки з людьми тільки тому, що його інакшість була їм відома, і вони навчилися розуміти і приймати її. У той же час, Спок також багато навчився від людей.

Моєю метою тут було збільшити обізнаність про цю різницю, яка існує у нашій спільноті, заохотити до обговорення відмінностей більш відкрито і покращити наше розуміння одне одного.

Є багато такого, чого я не торкнувся у цьому есе, можливо, я розширю окремі моменти пізніше. Тим часом, якщо ви хочете продовжити цю дискусію, до мене можна звертатися — не вагайтеся робити це особисто чи онлайн.

Живіть довго і щасливо. \\///

caption
«ISS-42 Samantha Cristoforetti Leonard Nimoy tribute», автор — NASA, фото перебуває у суспільному надбанні.



  1. З епізоду Court Martial (Star Trek: The Original Series)↩
  2. Temple Grandin. Thinking in Pictures. p.152.↩
  3. Tony Attwood. The complete guide to Asperger's syndrome. p.126.↩
  4. Liane Holliday Willey, in The complete guide to Asperger's syndrome. Tony Attwood, p.126↩
  5. Maanvi Singh. Young Adults With Autism More Likely To Be Unemployed, Isolated. NPR. ↩
  6. Steve Silberman. The forgotten history of autism. TED 2015. ↩

Older blog entries